www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Процес формування духовності лінгвокраєзнавчими засобами іноземної мови
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Процес формування духовності лінгвокраєзнавчими засобами іноземної мови

В.О. Цегельнюк

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ЛІНГВОКРАЄЗНАВЧИМИ ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

   У статті розглядається проблема формування духовності учнів молодших класів на уроках іноземної мови, розкривається сутність поняття. Акцентовано увагу на лінгвокраєзнавчих засобах, що використовуються вчителем для формування духовної культури учнів.
   Ключові слова: духовність, лінгвокраєзнавчі засоби.
   Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки тісно пов'язана з таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто говориться про підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини, а вищий навчальний заклад повинен формувати духовний світогляд сучасної молодої людини, громадянина. Тому в “Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті” головною метою стало створення умов для всебічного розвитку громадян, формування покоління, здатного до безперервної освіти, відновлення духовних цінностей, культури міжособистісних і міжнаціональних відносин. Підкреслюється особлива значимість національного характеру освіти, виховання патріота України. При цьому постало питання про необхідність сприяння оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу, їх історії, традицій, що є важливою умовою входження України у світове співтовариство, зміцнення її авторитету на міжнародній арені [9].
   Українське суспільство переживає період стрімких далекосяжних змін: технологічний прогрес, міжнародну торгівлю, розвиток комунікацій, світову конкуренцію. Усе це вимагає дотримання високих моральних чеснот. Тому духовний розвиток молоді дуже важливий у наш час, адже, на думку О.О. Сусської спостерігається таке явище, як негативний вплив засобів масової інформації на молодь, а часто й невідповідність між інформаційно-культурним потенціалом суспільства і тою його часткою, що використовується молодими людьми [6, с 598]. І тому виховання людини, яка б протистояла духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню мають на себе взяти школа, а у подальшому - і вищий навчальний заклад, адже це - ті єдині осередки, які можуть вплинути на учня (студента) духовно.
   Проблема формування духовності учнів - одна з головних проблем нашої держави. Успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини.
   Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І питання це - надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості.
   Пріоритети у домінуючих рисах майбутнього покоління - ця дилема все гостріше постає перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти щодо формування духовності в учнів. Наприклад, воно може здійснюватись засобами вивчення культури рідної держави шляхом вивчення рідної мови, а також вивчення культури та історії інших країн через вивчення мови тої чи іншої країни, тобто провідну роль у формуванні духовності грає і лінгвокраєзнавчий аспект при вивченні як рідної, так і іноземної мови школярами.
   Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією - це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи і пропаганда національної терпимості - а це потребує (корінного) перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.
   На сьогодні спостерігається активний процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою загальноосвітньої школи є переосмислення й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, національної терпимості. І в свою чергу сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей, а також оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого предмету.
   Це ми можемо побачити на прикладі вчителя - мовника. Сучасний вчитель-предметникстає ще й на бік виховання морально-естетичного і духовного поряд з вивченням як рідної мови, так і іноземної.
   У всі століття люди високо цінували духовну, моральну культуру. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують задуматися про майбутнє України, оскільки зараз молодь часто звинувачують у бездуховності. Слід зазначити, що проблема громадянської культури, зокрема духовності, знайшла відгуку працях філософів В.П. Андрущенка [1], І.А. Ільїна [7], психологів І.Д. Беха [2], Л.М. Собчик [10] та інших.
   На сучасному етапі проблема духовності цікавить багатьох вчених, оскільки сам процес формування духовності учнів є одним з головних у нашій державі. Суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої функції без певної системи гуманістичних духовних цінностей. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку і саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.
   Так, І.Д. Бех визначає духовність як втілення у світоглядних орієнтаціях людини очікувань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, бажань і визначає установку на відповідний життєвий вибір. Це розуміння людиною гуманістичного змісту мети життєдіяльності [2]. Також він говорить, що духовність - це фундаментальне надбання людини, у якому акумульовано всю культуру людства [3, с.4]. Ю.М. Білодід називає духовністю вершину формотворчого процесу як одної людини, так і всього людства [4, с 25].
   Л.П. Буєва визначає духовність як складне поняття, що використовувалося, насамперед, у релігії, релігійній та ідеалістично орієнтованій філософії, де зв'язувалося з дією самостійної духовної субстанції, якій належать функції творення і визначення долі світу й людини [5, с.З].
   М.П. Салаш вважає, що духовність є втіленням у світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів - духу народу [6, с 98].
   Л.М. Собчик говорить, що духовність - це вищий рівень самосвідомості людини і емоційно диференційованого відношення до явищ навколишнього життя [11]. Це також і вміння вийти за рамки вузького егоїстичного прагнення вижити, захиститись від негараздів. Духовно багата особистість намагається розуміти своє призначення у цьому світі, намагається наповнити життя смислом і активно реалізує свій потенціал. [11]
   Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих її людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов'язується з її суб'єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу.
   Як вже говорилося вище, саме школа має формувати майбутнє покоління, а тому всі навчальні дисципліни мають бути наповнені духовним змістом з метою формувати в учнів любов і повагу до культурних цінностей як свого народу, так і інших. На думку В.В. Мошкова, включення у навчання іноземній мові, а отже й у зміст навчання краєзнавчих знань як повноправного компоненту забезпечить засвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їх загального світогляду, що приведе також до підвищення інтересу до іноземної мови, яка вивчається, і до стійкого мотивування [8].
   Офіційне включення національно-культурного компоненту до змісту спричиняє перегляд статусу вчителя іноземної мови: він має бути не тільки знавцем іншомовної культури у широкому обсязі (політичної, економічної, художньої, екологічної, етичної, мовної), але і своєї національної, оскільки процес засвоєння іноземної мови та її подальше уживання справедливо програмується як міжкультурна комунікація, як діалог культур.
   До категорії засобів навчання, що більше усього можуть наблизити учня до природного культурологічного середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові, повсякденні матеріали, такі, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, мапи, рекламні проспекти з туризму і т.д. Перераховані вище матеріали можна виділити в самостійну групу прагматичних матеріалів. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкування з живими, реальними предметами, стимулюють комунікацію: учні як би проживають усі події, грають визначені ролі, або приймають участь у своєрідній конференції “Діалог культур” [11, 12].
   При навчанні іноземної мови можна використовувати лінгвокраєзнавчий матеріал з таких сфер:
   1) учбово-професійна сфера спілкування (розклад уроків, вирізки з газет і журналів про систему освіти, рекламні проспекти різних навчальних центрів);
   2) соціально-культурна сфера спілкування (запрошення на виставки, концерти, у музеї, програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку, рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток);
   3) побутова сфера спілкування (предмети побуту, схеми-плани усіх видів транспорту та проїзні квитки усіх видів транспорту);
   4) торгово-комерційна сфера спілкування (рекламні проспекти різноманітних товарів, запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг, меню замовлених страв);
   5) спортивно-оздоровча сфера спілкування (реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів);
   6) сімейно-побутова сфера спілкування (листи, листівки, запрошення) [12].
   Вони використовуються для набуття країнознавчих знань: наприклад, учитель демонструє матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, чи учні самостійно “здобувають” інформацію з прагматичних матеріалів, а потім викладають свій варіант у класі, вислуховують доповнення вчителя й інших учнів, чи вчитель і учні спільно працюють, систематизуючи розрізнено отриману інформацію, складають колажі, альбоми. Також, цю інформацію можна використати для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення у сферах і ситуаціях спілкування (сімейно-побутовій, учбово-трудовій, соціально-культурній, спортивно-оздоровчій): організація інтерв'ю, різних опитувань про навчальні і спортивні центри; вивчення вимог, пов'язаних з опануванням різними професіями; прогнозування за довідниками і мапами маршрутів екскурсій; імітація подорожей, відвідувань ресторанів; вибір подарунків за рекламними проспектами і т. п. Важливу роль у міжкультурному спілкуванні та духовному збагаченні учнів відіграє й Інтернет. Він дає унікальну можливість для вивчаючих іноземну мову користуватися автентичними текстами, слухати і спілкуватися з носіями мови, тобто він створює природне мовне середовище. Але як ним скористатися? Як його використати в реальному навчальному процесі? Як вже згадувалося вище, основна мета навчання іноземних мов -формування комунікативної компетенції. Всі інші цілі (освітня, виховна, розвиваюча) реалізуються в процесі здійснення цієї мети. Комунікативна компетенція в сучасному її розумінні передбачає формування здатності до міжкультурної взаємодії. У наш час саме ця мета є найбільш затребуваною учнями. Навіть якщо учневі у майбутньому і не прийдеться контактувати з іноземними фахівцями, користування всесвітньою мережею Інтернет стає усе більш необхідною умовою одержання і передачі інформації з будь-якої спеціальності. Сучасні засоби зв'язку з закордонними друзями, доступ до інформаційних ресурсів мережі Інтернет передбачає досить вільне володіння не тільки комп'ютерними технологіями, але й іноземною мовою. Специфіка предмету “іноземна мова” полягає в тому, що провідним компонентом змісту навчання іноземній мові є не основи наук, а способи діяльності - навчання різним видам мовної діяльності: говорінню, аудіюванню, читанню, письму. Для навчання учнів різним видам мовленнєвої діяльності необхідно надати практику кожному учню в тому виді мовленнєвої діяльності, який він у даний час опановує. Навчати мовленнєвої діяльності можна лише в спілкуванні, живому спілкуванні. А для цього потрібний партнер. Тому слід проводити комп'ютерні телекомунікації, коли учень вступає в живий діалог з реальним партнером - носієм мови. Система навчання іноземній мові повинна бути побудована таким чином, щоб учневі була надана можливість знайомства з культурою країни досліджуваної мови. Необхідно навчити школярів поважати прояви цієї культури, тобто бути здатним до міжкультурної взаємодії. Частково ця задача виконується за допомогою добору змісту в підручниках, навчальних посібниках. Але справжнього знайомства все-таки не відбувається. Саме тому, готуючись до чергового уроку, плануючи ланцюжок уроків за темою усного мовлення і читання, вчителю важливо мати на увазі дидактичні властивості і функції кожного з засобів навчання, що відбираються, чітко уявляючи собі, для вирішення якої методичної задачі той чи інший засіб навчання може виявитися найбільш ефективним. У тому ж Інтернеті містяться фразеологізми, реалії, ідіоми, прислів'я, приказки, неологізми, що відбивають специфіку функціонування досліджуваної мови і культури народу, у віртуальних бібліотеках знаходяться художні та публіцистичні твори авторів країни досліджуваної мови, а також довідники країнознавчого характеру. Якщо учень хоче обмінятися думками по тій чи іншій проблемі з громадянами країни, мову якої він вивчає, до його послуг є безліч “чатів”, чи телеконференцій по електронній пошті, і він може обговорити на уроці різні точки зору на ту чи іншу проблему. Можна при цьому підібрати дуже цікаві ілюстрації. У цьому ми бачимо діалог двох культур, стимульований реальними контактами з представниками цієї культури. Таким чином, використовуючи інформаційні ресурси мережі Інтернет, можна більш ефективно вирішувати цілий ряд задач, серед яких і задачі лінгвокраїнознавчого характеру, як, наприклад, знайомитися з культурознавчими відомостями, що включають у себе мовний етикет, особливості мовного поводження носіїв мови, особливості культури, традицій країни досліджуваної мови.
   Отже, розробка країнознавчого аспекту є однією з актуальніших проблем у навчанні іноземної мови. Організація вивчення іноземної мови в тісному зв'язку з національною культурою народу досліджуваної мови, лінгвокраїнознавче “фарбування” навчання в цілому, навчальних матеріалів, буде сприяти посиленню комунікативно-пізнавальної мотивації учнів, розширенню загальнокультурного кругозору, дозволить різноманітити прийоми і форми робіт, апелювати до інтелекту школярів, найбільш ефективно реалізувати загальнодидактичні вимоги поєднання навчання з вихованням. Впровадження лінгвокраєзнавчих засобів у процес навчання іноземної мови сприяє поглибленню знань учнів в сфері культури країни мови, що вивчається, що знайде своє відображення в адекватності їхньої мовленнєвої і соціальної поведінки в іншомовному середовищі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В.П. Духовне оновлення суспільства. - Київ: Либідь, 1990
2. Бех І.Д. Духовні цінності у розвитку особистості. Педагогіка і психологія - 1997. - № 1.
3. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності. - К.: Либідь, 2006. - 272 с
4. Білодід Ю.М. Духовність: сутність, структура, функції. - Житомир: РВВ ІПСТ, 2003. - 192 с
5. Буєва Л .П. Духовність і проблеми моральної культури // Питання філософії. - № 2. - 1996. - С З
6. Духовність як основа консолідації суспільства. - Київ, 1999.
7. Ільїн І.А. Шлях духовного відновлення. - М.,1992.
8. Мошков В.В. Навчання іноземних мов в Україні // Іноземні мови. - 2000. - № 1. - С. 6?9.
9. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті // Освіта. - 2001. - 11-18 липня.
10. Собчик Л.П. Проблема духовності у психології. Електронна бібліотека статей психологічного центру “АДАЛІН”
11. Скляренко Н.К. How to Teach Foreign Languages Today. (Conception) //Іноземні мови. - 1995. - № 1. - С. 5-8.
12. How to Teach English: Introduction to the Practice of English Language Teaching / Jeremy Harmer, Longman. - Edinburgh.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com