www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Дитяча субкультура - ключ до формування духовності особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Дитяча субкультура - ключ до формування духовності особистості

В.І. Сіткар

ДИТЯЧА СУБКУЛЬТУРА - КЛЮЧ ДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

   У статті розкрито особливості становлення та розвитку громадянської особистості крізь призму дитячої субкультури, яка є ключем до формування духовності. Вона має невичерпний потенціал варіантів становлення особистості в сучасних умовах, бо набуває значення пошукового механізму нових напрямів розвитку суспільства та формування духовності її членів.
   Ключові слова: духовність, культура, дитяча субкультура, особистість.
   Постановка проблеми. З початку 90-х років минулого століття у світогляді людей відбулися масштабні зміни, яких вистачило б для декількох поколінь. Соціально-економічні перетворення в Україні та світі кардинально впливають на становлення будь-якої особистості. За таких обставин дитина є найбільш сприятливою для різного роду впливів. Як наслідок, її соціальна ситуація розвитку за цей невеликий історичний проміжок часу також істотно змінилася. Кінець XX ст. характерний тим, що в школу прийшли діти, які, на відміну від своїх попередників, від дня народження зростають у принципово нових соціально-економічних умовах. Перебуваючи під впливом агресивного натиску чинників соціалізації, вони є своєрідним відображенням тих позитивних і негативних зрушень, які відбуваються в суспільстві [5, с 102].
   Відомо, що одним з важливих факторів соціалізації є субкультура. Зокрема психолог М. Варій стверджує, що кожна нація має свою неповторну сукупність культурних взірців, які вирізняють її в соціальному просторі й часі. її ще називають суб'єктивною (тобто такою, яка належить лише певному суб'єкту - соціальній групі, етнічній спільноті, нації, суспільству тощо) культурою. Отож, у такому розумінні субкультура охоплює всі уявлення, ідеї, вірування і норми та інше, які служать об'єднувальними чинниками для тієї чи іншої нації, а також безпосередньо впливають на поведінку й діяльність її членів.
   Під національною субкультурою слід розуміти всю сукупність культурних елементів і комплексів, які пов'язані із загальною домінантною культурою та відображають увесь спектр культурних особливостей нації. Базовий її зміст становлять звички, обряди, традиції, норми, мова, цінності, зразки мислення, поведінки, діяльності й взаємовідносин (взаємодії і спілкування). Саме на цьому підґрунті утворюються національні культурні комплекси взаємодії, взаєморозуміння, взаємовпливу та інші [2, с 173].
   Зв'язок проблеми з важливими завданнями. Культурний елемент є найменшою одиницею національної культури. До нього можна віднести різні частини одягу, зачіску, вітання при зустрічі, повагу до старших, стиль висловлювання, норму, символ, цінність, звичай тощо. Національний культурний комплекс становить собою поєднання єдиною соціально-психологічною установкою сукупності культурних елементів. Обряди, традиції, характер взаємовідносин, взаємодії і спілкування, світогляд, мова та інше - це національні культурні комплекси.
   Субкультура кожної нації містить у собі численні культурні комплекси і елементи, які взаємопов'язані між собою. Вона культивує взірці поведінки, які відрізняються від домінантної культури, а іноді є навіть протилежними їй.
   Субкультура за своєю сутністю є дотриманням усіма членами нації усвідомлених і неусвідомлених, формальних і неформальних цінностей, норм, правил, вірувань, звичаїв, обрядів, традицій, ритуалів та взірців, які сформувались у ході розвитку нації.У вузькому розумінні національна субкультура становить собою спосіб внутрішньо-національної взаємодії, взаємовідносин і спілкування в ході життєдіяльності, а також систему соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних національних зв'язків, норм, цінностей, стереотипів, установок тощо, тобто специфічного психічного, психоенергія якого “живить” соціальну психіку нації та дає змогу підтримувати її психоенергетичний потенціал на належному рівні [2, с 131-132].
   Соціальною базою формування тієї або іншої субкультури можуть бути вікові, соціальні і професійні верстви населення, а також контактні групи всередині них, релігійні секти, об'єднання сексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, феміністки, екологи), злочинні групи та організації, об'єднання за родом занять (мисливці, туристи, філателісти, шанувальники карт, більярду тощо).
   Ціннісні орієнтації носіїв тієї або іншої субкультури визначаються цінностями і соціальною практикою суспільства, інтерпретованими і трансформованими відповідно до характеру субкультури (просоціальністю, асоціальністю, антисоціальністю), віковими та іншими специфічними потребами, прагненнями і проблемами її носіїв. Мова йде не тільки про фундаментальні, а й про значно простіші цінності. Наприклад, є загальновизнані духовні цінності, але є й такі, які одні вважають цінностями, а інші ставляться до них інакше. Буває, що дещо важливе для дітей чи юнаків дорослі оцінюють як “дрібничку” (наприклад, захоплення музикою, технікою, спортом тощо).
   У номінальних, а частіше в реальних групах носіїв субкультури важливу роль відіграє сукупність забобонів, у які вони вірять і які можуть бути як досить безневинними, так і явно антисоціальними (наприклад, расизм у бритоголових скінхедів). Забобони, з одного боку, відображають властиві субкультурі ціннісні орієнтації, а з іншого - їх самих можна розглядати як різновид субкультурних цінностей.
   Загальний аналіз досліджень і публікацій з проблеми. М. Осоріна в книзі “Секретний світ дітей в просторі світу дорослих” зазначає, що будь-яка людська культура неодмінно відображає в собі модель світу, яку створено даною етнокультурною спільністю людей. Ця модель світу втілена у міфах, відображена в системі релігійних вірувань, відтворюється в обрядах, ритуалах, закріплена у мові, матеріалізована в плануванні людських поселень та організації внутрішнього простору житла. Кожне нове покоління отримує у спадок певну модель світотворення, яка є опорою для створення індивідуальної картини світу кожної окремої людини і одночасно об'єднує цих людей як культурну спільність [4]. Таку модель світу дитина, з одного боку, отримує від дорослих, активно засвоює з культурно-предметного та природного середовища, з іншого - активно будує сама, в певний момент об'єднуючись у цій роботі з такими ж однолітками.
   М. Осоріна виділяє три головні фактори, які визначають формування моделі світу дитини: 1) вплив “дорослої” культури; 2) особисті зусилля самої дитини, які проявляються у різних видах її інтелектуально-творчої діяльності; 3) вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються з покоління в покоління дітей [4].
   Підтвердження того, що останнім часом зростає інтерес до вивчення дитячої субкультури, є те, що об'ємне поняття “дитяча субкультура” має місце в психологічному словнику. Зокрема, субкультура (від лат. sub - під, cultura - виховання, розвиток) -сукупність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків тощо.), що впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дають їм змогу усвідомити і утвердити себе як “ми”, відмінно від “вони” (решти представників соціуму).
   Дитяча субкультура - у широкому розумінні - все, що створено людським суспільством для дітей і дітьми, у більш вузькому - змістовний простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування, які здійснюються в дитячих співтовариствах, в тій чи іншій конкретно-історичній соціальній ситуації розвитку. В загальнолюдській культурі дитяча субкультура займає підпорядковане місце і володіє разом з тим відносною автономією, оскільки її основні культурні цінності передаються з вуст в уста, з “покоління в покоління” однолітків. Змістом дитячої субкультури є не тільки актуальні для офіційної культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, але і соціокультурніінваріанти - елементи різних історичних епох, архетипи колективного несвідомого та ін., які зафіксовані в дитячій мові, мисленні, ігрових діях, фольклорі. Носієм дитячої субкультури є дитяче співтовариство, яке формується в силу статевовікової стратифікації суспільства вже на ранніх етапах соціогенезу і яке виконує важливі функції соціалізації дитини. Дитяча субкультура, володіючи нескінченним потенціалом варіантів становлення особистості, в сучасних умовах набуває значення пошукового механізму нових напрямів розвитку суспільства [6, с 98].
   Покоління дітей, які граються разом, змінюють одні одних досить швидко, кожні три-чотири роки Дорослі часто не тільки не схвалюють, але навіть перешкоджають передачі дитячої традиції (наприклад, забороняють розповідати жахливі історії, “непристойні” пісні та анекдоти). Але, не зважаючи на це, тексти дитячого фольклору, ігри і традиційні пустощі зберігаються століттями (в минулому столітті англійські хлопчики, стукали дверним молотком біля входу в будинки, а потім тікали. Сьогодні вони спускаються по сходах, натискаючи на шляху на кнопки дверних дзвінків). Це тим паче дивно, що діти залишаються в сучасному суспільстві єдиною групою, яка передає свою традицію тільки усним способом.
   Аналіз аспектів дитячої культурної традиції засвідчує, що вона має різноманітні функції і задовольняє основні соціально-психологічні потреби дітей, які освоюють важку науку “жити в світі”. З погляду психолога, багато традиційних форм дитячої поведінки є своєрідним психологічним тренінгом навичок спілкування дитини. Поступово ускладнювані завдання самопізнання і саморегуляції, усвідомлення правил і норм взаємостосунків між людьми і співробітництва з іншими вони засвоюють, активно проживаючи їх в іграх та пустощах, у ситуаціях випробовування хоробрості та передражнюванні. І завжди дитина може знайти опір і вихід із ситуації, звернувшись до дитячої традиції та фольклору, які в буквальному розумінні слова обслуговують усі важливі сфери життя дитини: ставлення до самої себе, спілкування з однолітками та світом дорослих, з природою та потаємним світом надприродного.
   Не вирішені частини проблеми, котрим присвячена стаття. Сприймання дитинства як суб'єкта культури та суспільства, визнання культуротворчої функції дитинства як механізму засвоєння культури, соціальний статус “світу дитинства” у “світі дорослих”, який визначається гуманістичними принципами взаємодії (рівності, діалогізму, співіснування, свободи, співрозвитку, єдності, прийняття), соціальна ситуація розвитку дитинства, яка формує активну позицію дитини до соціальної дійсності, наявність дитячої субкультури - усі ці соціально-культурні фактори дозволяють визнати сучасну дитину дошкільного віку як суб'єкта історико-еволюційного прогресу, а дитинство - як найцінніший та унікальний період в житті людини. Ця унікальність та цінність дошкільного віку полягає у тому, що це -найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що увійшло в її розум та серце з навколишнього світу, переважно залежить, якою людиною стане сучасний малюк, яким буде формування його духовності та становлення і розвиток громадянської особистості.
   Мета публікації. На початку третього тисячоліття все більш очевиднішим є те, що формування гармонійних (гуманних) стосунків дитини стає сьогодні основною метою її виховання в сім'ї та дитячій групі. Досягнення цієї мети неможливе без розгадування “таємниці дитинства”, розуміння і збереження дитячої субкультури - могутнього потенціалу нових шляхів розвитку людства. Адже дитина є учасником історико-еволюційного прогресу. Наприклад, покоління, яке виросло на рекламі, досить часто спілкується так: - Мамо, давай будемо гратися у магазин, - сказала маленька Соломія. - Ти прийдеш на вулицю Оріфлейм за Ейвоном і там купиш кредитні картки на Соні Еріксон.
   Узагалі соціально-культурний розвиток особистості дитини може бути представлений як процес входження в культуру, в нове соціальне середовище та інтеграції в ньому, який здійснюється в певній соціальній ситуації розвитку. Результатом інтеграції дитини в суспільство, входження в культуру, засвоєння та перетворення соціального досвіду є дитяча субкультура. Вона містить у собі специфічні дитячі цінності та установки, норми поведінки, особливі види діяльності та комунікації, які характерні саме для дитячого середовища. Одна з функцій дитячої субкультури - це набуття соціального статусу серед однолітків та задоволення потреби в спілкуванні, в засвоєнні стилю поведінки. У будь-якому суспільстві діти поводяться відповідно до своїх “законів”, моральних регуляторів поведінки, вони користуються своєрідною мовою, створюють власний фольклор. У сучасному суспільстві функціонує система виробничої сфери, яка, власне, орієнтована на потреби та запити дітей: одяг, іграшки, продукти харчування, книги, мультфільми, комп'ютерні ігри тощо. Формування дитини як соціального суб'єкта та особистості гарантується через входження в правову систему суспільства. Діти мають правозахист з дня народження.
   Головний зміст соціально-історичного розвитку дитини полягає в оволодінні дійсністю, в присвоєнні суспільної суті людини - “від самовиховання, рефлексії, самооцінки, самоствердження до самосвідомості, інтеріоризованих соціальних мотивів, потреби в самореалізації своїх можливостей, суб'єктивного усвідомлення себе самостійним членом суспільства, розуміння свого місця і призначення у ньому” (Д. Фельдштейн). Зміна функції дитини в суспільстві, яка пов'язана з визнанням дитинства як самоцінного періоду в житті людини, викликає необхідність перегляду і перетворення характеру соціальних стосунків, в які вступає дитина в дошкільному віці, і які впливають на її особистісний розвиток.
   Отже дитяча субкультура характеризується специфічними цінностями та установками, які визначають стиль поведінки дітей, системою виробництва дитячої продукції, системою правового захисту. Займаючи в загальнолюдській культурі підлегле місце, дитяча субкультура є все ж таки автономною.
   У кожній субкультурі існують свої цінності: моделі поведінки, етичні норми, ступінь раціональності, моральні установки тощо. Розглянемо такий параметр субкультури як індивідуалізм - колективізм. Можна передбачити, що якщо більше субкультурних груп в суспільстві, то більшою є потенційна свобода індивідуальності. Доіндустріальні співтовариства представляли собою модель колективної культури. Один австралійський дослідник писав: “Коли народ племені вибирає якусь річ, ми повинні всі погодитись з вибором - це те, що ми називаємо кооперацією”. Але з погляду західної людини це називається підпорядкуванням. Член племені добре усвідомлює, що йому більше немає куди йти. Його суспільство монолітне, це те, що соціологи називають “недиференційованістю”. У міру розвитку суспільства постійно відбувається соціальна еволюція та диференціація. Цей процес відбувається в усьому світі. І не можна недооцінювати вплив субкультури на розвиток, виховання та спосіб життя мільйонів і мільйонів людей, незалежно від кольору шкіри, освіти, релігійних переконань [3].
   Усі ми підпадаємо під глибокий вплив з боку субкультур, наші індивідуальності формуються завдяки субкультурам, які ми обираємо або не обираємо усвідомлено, щоб індивідуалізуватись. Усі ми шукаємо індивідуальності, зачисляючи себе до неформальних культів, кланів чи різноманітних груп. І наскільки більшим є вибір, настільки важчим є пошук.
   Без сумніву, світ дитячої свідомості, духовного життя дитини є філософською проблемою. У книзі “Дитина відкриває світ” Є. Субботський пише: “Світ дитячої свідомості є недалеким. Він поряд, він всередині нашого дорослого світу. Він дивиться на нас очима дитини. Промовляє нам її голосом. Проявляється в її вчинках. Як заглянути в цей світ? Спосіб тільки один: жити, говорити, діяти з його посланцями - дітьми. Хоча б “ззовні”, опосередковано за ознаками, натяками “розшифрувати” його. Розкрити заповітні двері у світ дитячої свідомості. Не заглянувши у цей світ, не можна не лише виховати інших,- не можна зрозуміти самого себе” [8, с 3-4].Висновки та перспективи подальших розвідок.
   Субкультура -це частина загальної культури нації, яка в окремих аспектах відрізняється або протистоїть цілому, але в головних рисах узгоджується і продовжує культуру нації, яка одержала назву домінантної культури. Субкультура відрізняється від домінантної культури мовою, поглядами на життя, манерами поведінки, зачіскою, одягом, звичаями тощо. Відмінності можуть бути досить сильними, але субкультура не протистоїть домінантній культурі. Вона має певну кількість цінностей домінантної культури і додає до них нові цінності, які характерні тільки для неї.
   Субкультура - це автономне, відносно цілісне утворення. Вона містить у собі низку більш або менш яскраво виражених ознак: специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодії і взаємостосунків її носіїв, а також статусну структуру; набір джерел інформації, яким надається перевага; своєрідні захоплення, смаки і способи для розваг; жаргон, фольклор тощо.
   Міра оформленості субкультури в цілому і вияв її окремих ознак пов'язані з віком і ступенем екстремальності умов життя її носіїв (наприклад, юнацькі субкультури набагато “рельєфніші”, ніж дорослі; у моряків і сексуальних меншин умови життя екстремальніші, ніж у вчителів або робітників).
   Соціально-психологічний образ конкретної нації становить собою цілісне її відображення в соціальних психіках інших етнічних спільнот, націй і народів через сприймання й осмислення всієї сукупності її національних культурних елементів і комплексів, а також психологічних особливостей, які проявляються у поведінці, діяльності й ставленні її членів до себе як нації, своєї свободи чи неволі, незалежності, державності, інших людей і людських спільнот, природи, світу тощо.
   На наш погляд, соціально психологічний образ кожної нації можна визначити через її субкультуру (культурні елементи й комплекси), а також національні свідомість, самосвідомість, характер, волю, чуттєвість (емоційність) почуття, гордість, гідність, патріотизм і совість ) [2, с 174].У понятті “дитяча субкультура” передбачено, що для кожного віку характерною є своя культура, яка детермінована тим, що може засвоїти дитина на цей період і що може стати соціальним змістом її розвитку як особистості. У кожному віковому періоді вона відрізняється своєю мовою, змістом, своєрідністю сприймання явищ навколишньої дійсності, мислення і поведінки, що суттєво впливає на дії і вчинки дитини в соціумі [3]. Дитяча субкультура є невичерпний потенціал варіантів становлення особистості, в сучасних умовах набуває значення пошукового механізму нових напрямів розвитку суспільства та формування духовності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абраменкова В.В. Социальная психология детства в контексте развития отношений ребенка в мире //Вопросы психологии. - 2002, № 1. - С. 3?16.
2. Варій М.Й. Соціальна психіка нації/Наукова монографія. - Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2002. - 184 с
3. Молодёжная субкультура. - Одесса: АстроПринт, 1999. - 282 с.
4. Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. - СПб.: Питер, 1999. - 288 с.
5. Поліщук В.М. Виховання особистості: повсякдення і стереотипи. - К.: НМЦЮ, 2004. - 168 с.
6. Психология. Словарь/ Под общ. ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.
7. Слюсаревський Н. Субкультура як об'єкт дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - Науково-теоретичний часопис інституту соціології НАН України. - № 3, 2002 - С117-127.
8. Субботский Е.В. Ребенок открывает мир. - М.: Просвещение, 1991. - 207 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com