www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Методологія дослідження особистості: перехід від онтичного до онтології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методологія дослідження особистості: перехід від онтичного до онтології

М.В. Савчин

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ПЕРЕХІД ВІД ОНТИЧНОГО ДО ОНТОЛОГІЇ

   Аналізується буття особистості як єдність життєвих ситуацій, повсякденності та нєповсякдєнності його тривалості тємпоральності й перехідність, зміни особистості в ситуаціях переходу.
   Ключові слова: буття людини, екстремальність, існування, не повсякденність, онтологія буття, перехідність буття, не повсякденність, темпоральність буття.
   Абстрактна психологія розглядає особистість як сукупність процесів, функцій, властивостей, станів, елементів [2;20;22]. Особистість - це не є поняття як результат раціонального пізнання чи психологічна есенція. У психології особистість не поділена існуванням, не передбачає її розгляду в існуванні. Реальні проблеми особистості постають, коли особистість розглядати в існуванні, бутті у світі та часі, у розривах буття і часу (подіях та ситуаціях), як одну-єдину у світі, у конкретній життєвій ситуації. Особистість набуває своєї сутності в суті людини, що існує у світі в єдиності (констеляції) особистості та її буття [15; 16].
   Справжня онтологія особистості - це виявлення суті та зв'язків феноменів життя, буття і часу у сфері феноменів ситуації (події) [8;9;15;16;17;22;26]. При чому людина у своєму житті завжди виходить (трансцендентує) за межі окреслені конкретною подією і ситуацією [6;21]. Життєвий світ особистості і реальний зовнішній світ вимагають від неї життя (активності, виборів).
   Буття особистості - це різноманітні потоки присутності людини у світі та часі, які перетинаються між собою як рукави гирла великої ріки, що впадає в море. Особистість - протяжна та історична, - це буття-у-світочасі. У цьому модусі людське буття збуджене, перехідне, виходить з рівноваги навіть без зіткнення людини із загрозою смерті і вторгнення небуття в буття.
   Буття людини - це не просто її присутність у житті, хоч навіть відсутність є спосіб неактуальної присутності, а її різностороння активність [8;24;25]. Особистість - це не просто суб'єкт діяльності, що протистоїть об'єкту, і не суб'єкт життя, що володіє життям (правитель, господар), а діяння, “наявність” справи з чимось, тобто особистість - це робота особистості з чимось і кимось [15]. Вона (особистість) іманентна діяльності як суб'єкт діяльності, а перетворюючи повсякденність вона трансцендентна окремій діяльності як самоідентичність. Особистість як самість складається із сукупностей власних суб'єктивностей, в ній одночасно співіснують кілька суб'єктів різних видів її діяльності.
   Особистість не чисто субстанційна, як сукупність здатностей, але й інтенційна. В інтенційності особистості є два аспекти: душевно-духовна робота особистості та предметний (буттєвий) смисл, на який ця робота спрямована. За інтенційністю відкривається внутрішній світ особистості. Інтенційність особистості не тотожна інтенційності свідомості, переживанню, спрямованості чи цілеспрямованості. Якраз сутність особистості проявляється в інтенційній, буттєвій душевній роботі особистості конкретної людини, що спрямована у світ [15;16;24;25]. Справжність особистість - це зустріч людського і божественного [6;18;21], а не протиставлення біологічного та соціального.
   Особистість - цілісна, монолітна, вона ніби вирубана з однієї глиби граніту. Одночасно їй притаманна структура, складові якої відкриваються як єдність різноманітних способів існування, різноманітність власних діяльностей, а значить і множинності суб'єктності та особистості. Множинність особистості - не патологія (хвороба), а живий спосіб існування в багатовимірному світі. Особистість хоч множинна, множинна її суб'єктність, але внутрішньо і зовнішньо, у житті вона - одна-єдина. Цілісність особистості конкретизується, коли вона вступає у життєву подію (драму життя), в якій перетинаються зв'язки, діяльності. Тоді вона виступає як Я-цілісне, Я-актуальне, інструментальне Я [15].
   Особистість - це єдність різних способів буття у світі, вона проживає своє життя як фактичність існування в діянні не діянні, спогляданні.
   Буття особистості не можна однозначно визначити в поняттях (воно сутнісне допонятійне) і не воно співпадає із структурою суб'єкта, що визначена в результаті теоретичного аналізу. Особистість - це ще й подія, бо не тільки керує, оволодіває собою в діянні, але й виражає своє буття в події - “спів-бутті” Я та Іншого, буття і часу. Особистість не тільки виходить з історії життя, але й вона створює історію свого життя. Буття конкретної людини постійно перетинається з буттям інших людей, що породжує феномени, соціальної психіки, моральну свідомість та самосвідомість, духовні стани.
   Конкретне буття людини трактується не емпірично (впливи, прояви, факти), а онтологічно, як фактичність людини як події [8;10;12;17;22;26]. Особистість - це “буття-в-ситуації”. Життя особистості трактується не вітально (природно) чи соціально, а онтологічно як цілісна, єдина подія, яка триває протягом всього її життя. Людина не тільки єдина зі своїм життям, а має життя, щоб бути (виразити, ствердити, реалізувати, розвинути себе). Життя - це зв'язування окремих полів діяльностей (існувань) [15]. Бути живим - означає мати життя, щоб жити цим життям, мати життя, щоб бути. Існуючи в події життя, людина діє, одночасно переживаючи події свого життя, намагається зрозуміти своє життя.
   Людська особистість утворює таку сферу існування, в якій життя входить до буття, коли останнє (буття) “занурюється у життя”. Буття особистості набуває фактичності, нагромаджується, зберігається, концентрується, набуваючи сили, міцності й аромату. Воно не тільки має свою спрямованість (в просторі та часі), але й характеризується зворотністю (“повертається” в ситуацію). У житті людина дуже часто наступає по кілька разів одним і тим же невдалим способом розв'язує життєві проблеми.
   Виділяються ще дві великі онтологічні рухи буття особистості: 1) закинутість людини в небуття, коли небуття в буття, наприклад, в ситуації травми, каліцтва, розрив стосунків, зрада, смерті; 2) вихід з небуття. Небуття не тільки відводить людину від Іншого, але й той же час відсилає до Іншого, Я-буття особистості відкрито, долучено до буття Іншого [15; 16]. Вторгнення небуття у життя людини може бути спричинене не тільки зовнішнім, але й внутрішнім чинником.
   Тому у способі буття людини проявляються такі головні тенденції: 1) мучеництво (страждання) деструктивне буття, яке пов'язане з дезадаптацією, травматичною самоідентичністю; 2) мужність (стійкість), коли людина проявляє волю, терпіння у важких ситуаціях; 3) конструктивне зростання просвітління у екстремальних ситуаціях; 4) турбота про іншого, що виражається в допомозі, прив'язаності і любові.
   Особистість існує в різноманітних ситуаціях. Психологічно ситуація особистості - це зустріч особистості з подією, яка розгортається у просторі і часі. Ситуація - це модус буття особистості у життєвому світі, що інтегрований з життєвими подіями даної людини в даному місці і в даний час. Будь-яка ситуація особистості є перехідною, транзитною. У ній продовжується попередня ситуація і сама вона переходить у наступну ситуацію.
   Ситуація умовно виділяється із життя людини як взаємодія різних ситуацій. Ситуація є не тільки стимулом, на який особистість має просто реагувати, але й в ній розгортається душевна робота особистості. У ситуації є паростки, задатки життя нових ліній буття. Ситуація включає взаємодію з іншими людьми. Будь-яка ситуація характеризується:
   1) є фактами (емпірично, фактично): як стан справ, власне стан, обставини, випадок, як настанова, як умови, оточення, соціально-культурний контекст тощо;
   2) психологічно: ситуація - це стимул, що впливає на людину і викликає у неї певну реакцію-відповідь;
   3) психоонтологічно (буттєво) - ситуацію, яку людині треба пережити, бо ситуація та особистість взаємодіють;
   4) “просторово” як фактора тут (те, що знаходиться “тут”);
   5) темпорально - фактора “тепер”, “розміреність” того, що відбувається в часі (тобто “тепер”);
   6) трансцендентними сферами, яку особистість може спрямовуватися (в іншу діяльність, в сферу не діяння, в духовну сферу).
   Особистість може бути просто присутньою у життєвому світі (ситуації), перебувати, існувати, фізіологічно, психологічно функціонувати і фактично бути в життєвому світі (діяти, стверджувати, виражати, змінювати себе, перетворювати ситуацію). Присутність особистості у ситуації є буття, діяння (особистість діяльна). Фактичність особистості - це її заступання в певний спосіб буття (рішучість бути) -як прояв душевної роботи.
   Буття особистості не тільки володіє онтологічною суттю, а й тривалістю (темпоральною суттю), в якій переплітаються різні модуси буття людини [2;9;15;16;26]. Людина живе не тільки у ситуації, в подіях, у просторі, але й у часі. Тривалість є не тільки переживання існування [2], але й творіння тривалості (її проекту і самопроекту). Темпоральність буття особистості - це екзистенційність часу, вона зворотня (рекурсивна) і в ході роботи зі зв'язування-розрізнення подій життя складається в живий багатовимірний час. Людина працює з часом: економить, зупиняє, прискорює перебіг. Вона не тільки зливається зі своїм життям, переживає безперервну, нерозривну, процесуальну, якісну тривалість, живе безтурботно, а стає “є-тривалістю”, рухаючись у ногу з життям, з часом. Вона, щоб тривати, прагне до тривалості (тривалість - повинен бути). Тривалість “є” і тривалість “повинен бути” в душевній роботі особистості не співпадають, а взаємнопереходять. Чим повніше і глибше людина заглиблюється в момент, який від цього що розтягується у часі, тим загальніше та вимогливіше вона заглядає за його горизонт (трансцендентує у часі).
   Цілісність - фактичність часу, часовість визначається в модусі існування людини, в якому виділяються дві сторони - переживання і проживання, які взаємопереходять, створюючи сфери переходу [15; 16]. Проживаючий час співвідноситься з суб'єктом життя (робота проживання), а екзистенційний час, здійснюваний час, фактичність часу співвідноситься з існуванням окремої особистості (роботою існування).
   Колишнє особистості - це не застигле минуле, а бувале, яке фактичне і нині (в теперішньому) в її досвіді, її планах, намірах, які вона реалізує зараз, більш того, пов'язане з проектом майбутнього. Колишнє відповідає колишній особистості, нинішнє - нинішній особистості, наступаюче майбутнє - наступаючій, грядущій особистості. Минула людина, теперішня людина і майбутня людина взаємопроникають, а час як ріка з рукавами, розгалуженнями, що з'єднуються і знову роз'єднаються. Часовий момент включає окрім моментальності, ще й значення “сприятливого випадку”, яким людина може скористатися чи ні.
   Тривалість, час існує тільки розрізняючись у розривах, у розділенні, і зв'язуючись у цілісності життя, у роботі суб'єкта, що прагне до тривалості [ 1 5; 1 6]. У темпоральній структурі проживаючого (екзистенційного) часу обов'язкового присутні три аспекти: 1) якісна тривалість - наповнення часу подіями; 2) перехідність (транзитність, модуси часу - минуле, теперішнє і майбутнє; 3) темпоральність -з'єднання минулого, теперішнього і майбутнього, пов'язаних з подіями. Конкретні часи переходять один в одного - завершення фази однієї тривалості переходить в початок іншої тривалості. Онтологічно відбувається синхронізація послідовних, розділених у часі особистостей і зв'язування різних часів, тривалостей і різних людей. Існує і протилежна тенденція у темпоральності (тривалості) - “розрізнення контитуальності” як творчий розрив часу: час триває, розгортається, відточковуючись, дублюючись. Час неодмінно розглядати співвідносно нечасу.
   У житті людини час набирає якості, бо він невіддільний від подій життя та досвіду людини. Тривалість, темпоральність конкретизується, наповнившись життєвим досвідом і становленням наповненої живої тривалості. Якісний час - це проживаючий (екзистенційний) наповнений подіями час. Не буває чистого часу, чистого переживання часу: людина схоплює перетин різноманітних власних проявів, актуалізацію нових явищ. У ситуації відбувається взаємопроникнення суб'єкта і часу в горизонті переходу. Темпоральна цілісність життя людини розкривається в події, коли часова тривалість наповнюється життям.
   Людина по-різному взаємодіє з часом: а) переживає час і б) перетворює час (свідомо і доцільно наповнює подіями). Переживаючий час - це не безперервна тривалість, але й включає переходи. Проживаючий час може бути пустим часом, хронологічним “тепер”. Буття людини включає моменти, які мають свою тривалість. Момент як перехід - це переживаючий, проживаючий, фізичний, виміряний, зв'язаний і незв'язаний, вільний і невільний, регулярний і нерегулярний часи.
   У бутті людини виділяється два аспекти (модуси): повсякденність і не повсякденність, між якими не існує демаркаційної лінії [15; 16]. Наше життя неминуче включає екстремальні ситуації: незначна суперечка з іншою людиною чи серйозний особистісний конфлікт, ситуація, коли необхідно вибирати як поступати, наприклад, проголосувати за чи проти людини, підтримати іншого чи поставитися байдуже, це може бути власна травма, звичайне інфекційне чи серйозне захворювання, життєва проблема (зміна місця праці чи посади, розлучення тощо); труднощі, проблеми рідних, суспільна катастрофа чи криза тощо. Це може бути щаслива подія - одруження, народження дитини, вступ дитини до вищого навчального закладу.
   Наявність екстремальних проблем - це закон життя людини. Екстремальні ситуації вносять у наше життя елементи небуття (маленька смерть стосунків, втрата здорового способу життя чи фактична смерть ? втрата рідного). Транзитність - це забування буття.
   Повсякденність (повсякденний модус буття особистості) - це спосіб людського існування, що розгортається в горизонті буття, коли взагалі відсутнє чи зовсім віддалене небуття (смерть, інші види екстремальностей). У повсякденності людина живе звичним, одноманітним, розміреним існуванням, що не виходить за межі власного світу. Вона переживає стан символічного безсмертя, своєї вічності, фундаментальної невразливості та заперечення смерті, тобто фундаментальної відсутності смерті, яка потойбічна.
   Повсякденність має два горизонти: негативна повсякденність (трагічність) і позитивна (героїзм). Виділяється висока, середня і нижня повсякденність [15]. Висока повсякденність - це високий темп і позитивно прискорене життя людини, що спрямоване на високе забезпечення та підтримку життя, яке ніби злітає вверх. Так живуть духовно розвинені, щасливі, красиві, здорові люди. Середня повсякденність - це суєта, рутина, будні життя та публічне існування, що передбачає дотримання норм, правильності, звичності (як прийнято, “як всі люди”). Це практичне, матеріальне життя людини спрямованої на забезпечення і підтримку власного життя та життя інших. Так живе обиватель, споживач. Нижня повсякденність - низький темп і сповільнення життя, яке ніби падає вниз, коли людина перебуває у забутті та самозабутті. Так живуть хворі, упалі, бомжі, байдужі, нещасливі люди.
   Неповсякденність (екстремальний модус буття особистості) - це таке існування, коли небуття вривається в основи буття, що руйнує повсякденність. Тоді змінюється вся основа життя, на якій до цього моменту розгортання існування людини. Неповсякденність знаходиться по той бік горизонту повсякденності, коли смерть (мала смерть, наприклад, розрив стосунків, конфлікт) входить у життя. Смерть із потусторонності переходить у потойбічність (ось вона).
   У неповсякденності (екстремальності) виникає фундаментальна загроза - фізичній, душевній, духовній та екзистенційної цілісності людини, що спричинене вторгненням небуття в її буття. Фактично виникає гранична можливість неможливості життя, яка одночасно межує з граничною можливістю життя. Перебування людини у цій ситуації (реальності) спричиняє не тільки життєпадіння, але й життєсходження, не тільки зумовлює психічну травму, але й зростання особистості, не тільки породжує деструктивність, але й конструктивність. У цій ситуації людина може впасти, стати нічим, і, навпаки, стати сильнішою, героєм, святим.
   Умовно виділяються три види неповсякденності (екстремальності) [15]. Верхня екстремальність - поріг смерті ? це переживання виходу за неможливі, нездоланні межі. Середня екстремальність - людина має потребу в гострих відчуттях, прагне випробувати себе небуттям, щоб досягнути повноти переживання буття в ситуації загрози смерті (серед деструктивності). Вона випробовує себе у крутих горах, за полярним колом, у хвилях океану, у тривалому голодуванні тощо. Нижня не повсякденність - це переживання абсолютного спокою, врівноваженості, плато-пізнання (А. Маслоу), стан нирвани, безтурботності.
   В екстремальній ситуації особистість відкриває смисл буття. Люди, що знаходилися на межі життя і смерті, повсякденності та неповсякденності, завжди говорять, хоч різними словами, дуже просту, але зворушливу правду: “Якщо залишуся живим, то буду жити по-іншому”. Так, наприклад, говорять люди, які пережили клінічну смерть, чи вважаючи, що їх життя до цього було суєтою суєт.
   Перехід особистості - це перехід від повсякденності в неповсякденність (конструктивна і деструктивна екстремальність), як розкрив між земним і небесним, людським і божественним, та зворотній перехід - від не повсякденності в повсякденність. Онтологічно перехідність (транзитність) характеризує безперервну тривалість існування особистості у часі-життєдіяльності. Особистість здійснює душевно-духовну роботу, спрямовану на утвердження (континуалізацію) буття. Сутнісно (онтично) транзитність означає перехідність буття суб'єкта у сфері переміщення між життєвими світами (буття-між). У переході (транзитності) для особистості розкривається суще в житті, диференціюється повсякденність і неповсякденність існування.
   Особистість ніби переходить за власні межі, “розливаючись” у різноманітних в подіях. Кожна подія особистості розпочинається, продовжується (триває), завершується і відновлюється у продовженні життя людини. У події відбувається розрізнення, зміна, перепад чи навіть провал буття. Для кожної ситуації є до-ситуація і після-ситуація.
   У житті людини виділяються два потоки подій: потік подій світу і потік подій людини. Вони, по-перше, утворюють дві лінії подій-станів, що взаємопроникають і взаємопереходять, взаємоперетинаються, зливаються в одній інстанції - сфері людини, в якій здійснюється, твориться душевна робота особистості. У потоці подій сама людина є подією (особистістю), існує як вузол, точка перетину різноманітних “подій-існувань”. У подіях через душевну роботу людина розкривається у різноманітних діяльностях.
   Перехід розгортається у взаємопроникненні життя і буття, у перехідній сфері між буттям і життям, між суб'єктом та об'єктом, між внутрішнім і зовнішнім, між одним часовим моментом та іншим часовим моментом, між одним життєвим світом, наприклад, сімейним та іншим світом, наприклад, професійним, між Я та Іншим, між однією тривалістю та іншою тривалістю. У цій сфері виникає, зароджується, новий спосіб буття, відбувається повернення слідів старого буття в події актуального (теперішнього) буття людини, виникає духовне та антидуховне. Тому в житті людини фундаментальне значення має темпорально-онтологічне зв'язування, подій, ситуацій, сенсів життя та часів.
   Особистісний час зрозумілий і безпосередньо відкривається і схоплюється в ситуації екстремальності, в бутті-до-кінця. На краю часу найбільш гостро переживається час як обмаль часу. Людина вигукує: “Зупинись мить!” чи “Дай мені ще час”, “Дай мені ще шанс!”. Буття-до-кінця не тільки забирає можливість, але й дає можливість - відкриває буття можливості.
   Перехідність (темпоральність) існування розгортається, диференціюється, фрагментується, створюючи лакуни нечасу, несвоєчасності, відсутності часу. Розриви темпоральності (існування) можуть бути двоякими: одні з них створюють розщеплення (паталогічну дисоціацію) темпорального досвіду - з ними пов'язане нав'язливе, комвульсивне повторення, що призводить до психічної травми. Розриви другого роду створюють збереження, розвиток, зростання досвіду, часу. Тут повторення полягає у відтермінуванні, у відкладанні зародків часу (ростків потенцій, можливостей), досвіду, їх підготовка, становлення Я, і паростків нового, відновлення для збереження і продовження досвіду. Перше повторення є на службі смерті і небуття. Друге повторення здійснюється на службі буття - збереженню буття, зростанню (становленню).
   Особистість темпоральна, вона завжди перебуває у змінах, у перебігу діяльностей, життя, мотивів, смислів, зв'язків, стосунків, у різних способах буття. Щоб “бути”, особистість повинна знаходитися на переході, а не бути просто присутньою як річ. Вона змушена рухатися, переміщатися по життєвих світах свого існування. Перехідність (транзитність) буття людини розкриває нерозривну “текучість”, “розгортання” життя. Перехід людини із повсякденності в неповсякденність і навпаки, з неповсякденності у повсякденність створює онтологічне коло - круговорот перетворень, змін, трансформації буття особистості.
   Найсуттєвіші зміни особистості відбуваються у ситуації переходу від повсякденності до неповсякденності (екстремальності), і, зворотно, від неповсякденності до повсякденності. У екстремальній ситуації відбувається трансформація особистості. Розвиток особистості є не просто розгортання її суті, а й розгортання її буття. Особистість розвивається у круговороті переходів повсякденності в не повсякденність і зворотно - неповсякденності в повсякденність. У цих переходах формується Я особистості, кристалізується самоідентичність, яка утворюється зі слідів присутності небуття.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни. - СПб.: Алетейя, 2001. - 283 с.
2. АсмоловА.Г. Психология личности: принципы общепсихологического анализа. - М.: Смысл, 2001. - 323 с.
3. Бергсон А. Длительность и одновременность. - М.: Добросовет, 2006.
4. Братусь Б.С. Смысловая вертикаль сознания личности / Вопросы философии, 1999, С. 81-89.
5. Брушлинский А.В. Психология субъекта. - М.: Алетейя, 2003. -183 с.
6. Василюк Ф.Е. Переживание и молитва. - М.: Смысл, 2005. -124 с.
7. Головаха Е.И., Кроник А.А. Психологическое время личности. -Киев: Наукова думка, 1984. - 212 с.
8. Гуссерль Э. Идеи чистой феноменологии и феноменологической философии. - М., 1999.
9. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени // Собр. Соч. т.1. - М.: Гнозис, 1994.
10. Дильтей В. Введение в науки о духе. - М., 1987.
11. Ковалев А.Г. Психология личности. - М., 1995.
12. Кохут X. Анализ самости. - М., 2003.
13. Леонтьев Д.А. Личностное в личности: личностный общей психологии МГУ им. М.В.Ломоносова, Вып. 1 / под ред. Б.С.Братуся, Д.А.Леонтьева. - М.: Смысл, 2002. - С. 56-65.
14. Леонтьев Д.А. Психология смысла. - М.: Смысл, 2003.
15. Магомед-Эминов М.Ш. Позитивная психология человека. От психологии субъекта к психологии бытия: в 2-х Т.1. - М.: Психоаналитическая Ассоциация Российской Федерации, 2007. - 560 с.
16. Магомед-Эминов М.Ш. Позитивная психология человека. От психологии субъекта к психологии бытия: в 2-х Т.2. - М.: Психоаналитическая Ассоциация Российской Федерации, 2007. - 560 с.
17. МаслоуА., Мэй Р., Оллпорт Г., Роджерс К. Экзистенциальная психология. - М.: Институт общегуманитарных исследований, 2005.
18. Москалець В.П. Психологія релігії. Побібник. - К.: Академвидав, 2004. - 240 с.
19. Нартова-Бочавер С.К. “Coping behaviour” в системе понятий психологии личности // Психологический журнал, 1997, т. 18, №5.
20. Реан А.А. Психология адаптации личности: Анализ. Теория. Практика. - М.: Прайм-Еврознак, 2006.
21. Савчин М.В. Духовний потенціал особистості. Монографія. -Івано-Франківськ, вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 2001. - 203 с.
22. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. - М., 2003. - 343 с.
23. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983. - 386 с.
24. Тиллих П. Мужество быть. М., 1992. - 236 с.
25. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990. - 274 с.
26. Хайдеггер М. Бытие и время. - М., 1997. - 576 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com