www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Ціннісно-смислові засади громадянськості української молоді: психосемантичний аналіз
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ціннісно-смислові засади громадянськості української молоді: психосемантичний аналіз

H.M. Савелюк

ЦІННІСНО-СМИСЛОВІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ: ПСИХОСЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ

   У статті аналізуються ціннісно-смислові аспекти науково обґрунтованого психологічного моніторингу особливостей функціонування громадянської свідомості української молоді. При цьому автор спирається на провідні засади суб'єктної парадигми у психології.
   Ключові слова: громадянська свідомість, ментальність, суб'єктно орієнтований підхід, психосемантична модель.
   Постановка проблеми та аналіз останніх публікацій. У наш час ледь не щодня відбувається як поява новітніх реалій та відповідних їм понять, так і радикальна трансформація вже звичних категоризацій світу. Термін “громадянськість”, з огляду на специфіку державотворення в Україні, займає у подібних процесах проміжне положення. По-перше, ще у ХІХ-ХХ ст. його, як і співзвучні з ним поняття, використовували у своїх теоретизаціях передові мислителі того часу. Зокрема, і досі не втрачають своєї гуманістичної актуальності відповідні праці Г. Ващенка, С. Русової, В. Сухомлинського.
   По-друге, ми є свідками та співучасниками переорієнтації нашої країни з колишньої ідеологічної моделі “всі спільно, єдино правильним шляхом - до світлого майбутнього” на західні пріоритети вільного соціального життєствердження кожної особистості. А це вимагає, поміж іншим, новітніх вимірів осмислення всього того, що традиційно називалося “громадянським”.
   При цьому варто наголосити на тому факті, що якщо раніше проблемою громадянського виховання підростаючого покоління займалися переважно філософи та педагоги, то в наш час до них активно долучилися і психологи. Це демонструє зацікавленість не тільки методологічними засадами, змістом, формами, засобами формування громадянськості, а й внутрішніми закономірностями даного процесу, що відповідає принципам проголошеного в нашій психолого-педагогічній науці особистісно орієнтованого підходу.
   Наприклад, О. Сухомлинська, В. Слюсаренко, Б. Кобзар у своїх публікаціях зазначають, що громадянське виховання - це “формування громадянськості як інтегративної властивості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною” [2, с 21; 3, с 28]. О. Сухомлинська, абстрагуючись від одиничного та особливого в різноманітних історичних і національних освітньо-виховних традиціях, описує дві базові інваріанти зазначеного виховання: у дусі республіканської та ліберальної громадянськості [4, с 4].
   Індикатори високого рівня розвитку першої з них виглядають наступним чином: переконання у пріоритеті обов'язків людини перед суспільством на фоні другорядної значущості задоволення індивідуальних потреб; віра у незаперечну істинність і справедливість будь-яких законів, імперативів, табу, сформульованих на надіндивідному рівні; сприйняття самого себе як “робочого гвинтика” із заздалегідь визначеними функціями у структурах державного механізму; ідеалізація як на раціональному, так і на емоційно-почуттєвому рівні керманичів країни, яка часто пов'язана із їх “харизмою”.
   Майже діаметрально протилежними ознаками характеризується “ліберальна” громадянськість. Як її системоутворювальний компонент можна розглядати самоцінність кожної окремої особистості з усіма її індивідуальними потребами, правами, вчинками. При цьому людина вже не “робочий гвинтик”, а вагома одиниця державних структур, яка бере активну участь в їх розвитку не тільки з метою реалізації абстрактної загальної користі, а й для відстоювання власних інтересів. Отже, особа з таким типом громадянськості - це не індивід для держави, а індивідуальність у державі.
   Історія і сучасність демонструють, що кожен з описаних типів громадянськості може бути успішним взірцем для виховання в одних національних спільнотах і абсолютно провальним - в інших. Очевидно, що на цей факт мають вплив, зокрема, глибинні архетипні утворення, етнопсихологічні риси, ментальність, соцієтальна психіка тієї або іншої спільноти. У зв'язку із вищезазначеним логічно випливає, що ефективне громадянське виховання дітей та молоді неможливе поза врахуванням викристалізованих століттями структур їх колективної психосфери.
   В різні періоди типові особливості українського національного характеру аналізували такі відомі наші мислителі, як М. Данилевський, М. Костомаров, І. Сікорський, Д. Чижевський, І. Ярема. Необхідно зазначити, що їх описи часто відрізняються або й навіть суперечать один одному, що спонукає сучасних дослідників шукати та систематизовувати все спільне в подібних характеристиках. Здійснивши у такому ракурсі теоретичний аналіз напрацювань попередників, В. Павленко та С. Таглін до загальновизнаних рис психічного складу українців насамперед віднесли: 1) розвинуте особистісне начало, що виявляється в почутті власної гідності; 2) наголос на внутрішньому (духовному) аспекті життя, а не на зовнішньому (матеріальному); 3) любов до природи; 4) терпимість; 5) індивідуалізм [5].
   Очевидно, що більшість із зазначених психологічних властивостей імпонують характеристикам “ліберальної” громадянськості. Проте, оскільки у процесі історичного становлення української нації тривалий час співіснували впливи обох з описаних типів громадянського виховання, то маємо можливість спостерігати певну дифузію першого з другим. Зокрема, терпимість, на нашу думку, більшою мірою відповідає “республіканській” громадянськості, оскільки саме ця риса часто стає основою зовнішнього конформізму як необхідної передумови функціонування авторитарної державної системи.
   Ґрунтовний опис із врахуванням найновіших розвідок у відповідній сфері наукового пошуку міститься у виданні А. Фурмана “Психокультура української ментальності”. В якості основних її рис автор розглядає інтровертованість як прихильність до малих соціальних груп та якомога меншої (“своєї”) території; раціональність, під якою розуміється уникання надто абстрактних ідей або непередбачуваних змін; емоційність, що корелює із недостатністю соціальної волі; сенсорність, яка передбачає “надмірні” естетизм та етичність (якщо вони взагалі можуть такими вважатися - авт.); інтернальність, що пов'язана із тенденціями переходу неагресивності у пасивність, свободолюбства - в ізоляцію та відхід від реальності; екзекутивність (жіночість), однією з ознак якої є надання переваги духовним (суб'єктним) пошукам перед спробами щось змінити об'єктивно [6, с 50754].
   Оригінальний психологічний аналіз глибинних психокультурних засад співіснування українців у спільнотах (від сім'ї і до держави) знаходимо також в монографії О. Донченко, Ю. Романенка [1]. Типові вияви нашої сьогоднішньої соціальної реальності там цілком логічно обґрунтовуються індивідуалізмом - не активним, предметним, а сенсуалістично-споглядальним, інтроспективним; екзекутивністю з її репродуктивно-відтворювальним, імітативним началом, що концентрується переважно на поточних дрібних завданнях; інтровертивністю, яка в умовах специфіки української історіотворчості не стільки пов'язана з психічною урівноваженістю, скільки виступає в якості реакції перевтоми від надміру стресогенних зовнішніх чинників; емоційно-естетичною домінантою, що продукує полегшену віру у міф; і, нарешті, толерантністю, яка, попри свою класичну моральну семантику, наділена в даному випадку переважно егоїстично-захисним сенсом [1, с 217-265].
   Виклад основного матеріалу дослідження. Щоб виявити ціннісно-смислові засади сприйняття сучасними українцями реалій громадянського співжиття, що взаємозв'язані з найбільш глибинними рисами їх колективної психіки, ми застосували психосемантичний підхід. Як відомо, він є втіленням суб'єктної парадигми у психології, дозволяючи пізнавати не тільки і не стільки часто формальну реакцію досліджуваних на нав'язувані їм ззовні тестові стимули, скільки їх власні ментальні структури. Базовою метою дослідження при цьому стала експлікація та інтерпретація психосемантичної моделі громадянської свідомості та самосвідомості української молоді на прикладі студентства як зазвичай активної соціально-демографічної спільноти.
   Обраний методичний підхід до організації констатувального експерименту був наступним: спочатку здійснювався контент-аналіз завершеного досліджуваними студентами (309 осіб) речення “Я як громадянин України...”; потім було сформульовано 50 тверджень громадянського змісту, свою прихильність чи неприхильність до змісту яких респонденти оцінювали за чотирибальною шкалою (від “зовсім не стосується мене” до “цілком стосується мене”) - окремо у контекстах громадянського “Я-ідеального” та “Я-реального”. Отримані таким чином результати були піддані комп'ютеризованій процедурі факторного аналізу, що дала змогу статистично обґрунтувати найвагоміші категоріально-смислові основи ставлення українського студентства до факту власного громадянства в ідеалізованому (духовний вимір) та реальному (матеріалізація конкретних насущних потреб) варіантах.
   Зокрема, у контексті “Я-ідеального” проявилися наступні категоріально-смислові структури (їх назви узагальнено відображають спільну сутність корелюючих суджень громадянського змісту, а у дужках наводяться кількісні показники дисперсії, яку зумовлюють відповідні фактори як угрупування цих суджень): 1) “підтримка класичної національної культури Батьківщини та територіальна ідентифікація з нею” (28,93 %); 2) “любов до Батьківщини (що пов'язана, насамперед, з почуттям гордості за свою країну і з повагою до державної мови)” (5,54 %); 3) “протидія порушенню норм соціального співжиття і відстоювання власних громадянських прав” (4,25 %); 4) “фізичне та духовне самовдосконалення, самореалізація” (3,5 %); 5)“патріотичне ставлення до Батьківщини (у формі поваги до її державних символів, а також активної підтримки її незалежності та добробуту)” (2,97 %); 6) “чесне сплачування податків як прояв підтримки прав співвітчизників та ідентифікації з Батьківщиною” (2,92 %); 7) “зацікавленість політичним та економічним (меншою мірою) становищем своєї країни як прояв національного менталітету” (2,48 %); 8) “спадкоємний духовний зв'язок із Батьківщиною” (2,46 %); 9) “активна підтримка законів своєї держави” (2,29 %); 10) “національна толерантність по відношенню до всіх співвітчизників” (2,13 %); 11 (“зацікавленість екологічним становищем своєї країни” (2,02 %).
   Відмінними від розглянутих є категоріально-смислові засади “реальної” громадянської самоідентифікації досліджених студентів: 1) “почуття любові, гордості за національність і за Батьківщину, поваги до державної мови та символіки” (22,63 %); 2) “відстоювання власних громадянських прав, самовдосконалення і самореалізація” (5,82 %); 3) “відповідально-підтримуюче ставлення до природного та соціального (меншою мірою) середовища свого життя” (4,24 %); 4) “діяльнісна зацікавленість економічним і політичним життям своєї країни” (3,86 %); 5) “консервативний національний романтизм і колективізм (бажаний ідеал, проте малодосяжний в реальності)” - “моральність (реальна) у відносинах з людьми” (3,08 %); 6) “територіальна ідентифікація з Батьківщиною” (2,88 %); 7) “патріотичне ставлення до Батьківщини (у формі активної зацікавленості її історією, підтримки популярної національної культури та належного громадянського виховання дітей)” (2,67 %); 8) “спадкоємна турбота про “хліб насущний” (2,58 %); 9) “спілкування державною мовою як складова громадянського обов'язку” (2,43 %); 10) “активна підтримка мирного та забезпеченого існування Батьківщини” - “чесне сплачування податків” (2,32 %); 11) “національна толерантність по відношенню до всіх співвітчизників” (2,23 %); 12) “підтримка національної (насамперед, обрядово-звичаєвої) культури” (2,09 %); 13) “законослухняність” - “наявність національного менталітету” (2,03 %).
   Враховуючи обраний методичний підхід до організації психосемантичного експерименту, маємо право розглядати проаналізовані моделі громадянськості українського студентства як реальне відображення існування так званих “ціннісно-смислових ножиць” між його громадянською свідомістю (відображення реальності абстрактно, безвідносно до себе) та самосвідомістю.
   Висновки та подальші перспективи. Таким чином, експліковані психосемантичні структури демонструють важливі нюанси, неврахування яких у процесі громадянського виховання сучасної молоді може призводити до безперспективного формалізму такого виховання. Зокрема, прив'язаність до території під назвою “Україна” з її конативними компонентами як найважливіша категоріально-смислова основа проявилася тільки у контексті абстрактного громадянського ідеалу, при самооцінюванні значно поступившись цілком афективній за своїм наповненням “любові до Батьківщини” (поза територіальними преференціями їй). Ми умовно назвали це феноменом “схвалення діаспорного варіанту збереження національної ідентичності” (як одного з можливих її варіантів) або прихильністю до так званої “мобільної громадянськості”. Загалом тут вкотре спостерігаємо розходження між знаними ідеалами (“щоб розбудовувати Україну, її громадянин повинен жити і працювати тут”) і реально діючими (“щоб жити нормально або взагалі просто вижити, особисто я маю право пошукати кращі соціальні умови для себе”).
   Крім того, якщо психосемантична модель громадянськості як “ідеального” взірця є внутрішньо несуперечливою, то у контексті “реальних” прагнень респондентів у ній виявилися, щонайменше, три смислові опозиції. Згідно з першою із них (фактор п'ятий “Я-реального”), досліджені студенти розглядають свою “високу” (відповідно до результатів самооцінювання) моральність у відносинах з іншими як незалежну від консервативних ідеалів національного романтизму і громадянського колективізму. Друга кореляційна опозиція (десятий фактор) демонструє факт внутрішнього неприйняття респондентами вітчизняної податкової системи як, на їх думку, дуже недосконалої та несправедливої. Третя (останній фактор) - виявляє суб'єктивний образ українського національного менталітету як такого, що не сприяє проявам законослухняності (або, навпаки, образ їх законослухняності, що опонує національному менталітету).
   Загалом же дослідження продемонструвало найбільшу значущість для українського студентства саме етичних вартостей, а не традиційних для західної демократії правових орієнтирів. Важливо зазначити також, що у контексті обох експериментальних громадянських ідентифікацій незмінно проявилася кореляційна тріада “самовдосконалення і самореалізація - моральність у відносинах з іншими - любов до рідної природи”. Це свідчить на користь помітної персоніфікації природи у свідомості дослідженої молоді (“ставитися до неї необхідно так само морально, як і до людей”). Отже, значний позитивний виховний потенціал несуть у собі, в першу чергу, антропоморфізовані образи України із “живими” вкрапленнями до них (наприклад, у вигляді метафори багатостраждальної калини, яка “похилилася і яку необхідно піднімати”).
   Розглянута емпірична розвідка має свої перспективи в експлікації та порівнянні психосемантичних структур громадянської свідомості різних вікових, регіональних вибірок населення нашої країни. Отримані результати доповнили б існуючі інтерпретації та прогнози поведінки різних соціальних угруповань все ще надто політично та культурно стратифікованих українців.

ЛІТЕРАТУРА

1. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. - К.: Либідь, 2001. - 334 с
2. Сухомлинська О. Ідеї громадянськості й школа в Україні // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С. 20-25.
3. Слюсаренко В., Кобзар Б. Громадянське виховання учнів // Світло. - 1998. - №4. - С. 28-30.
4. Сухомлинська О.В. Громадянське виховання: спадщина і сучасність// Доба. Науково-методичний часопис з громадянської освіти. - № 1/2002. - С. 4-5.
5. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. -К.: Сфера, 1999. - 408 с
6. Фурман А.В. Психокультура української ментальності: Наукове видання. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 132 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com