www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Ціннісний вимір духовності особистості в кризовому суспільстві
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ціннісний вимір духовності особистості в кризовому суспільстві

Т.П. Поснова

ЦІННІСНИЙ ВИМІР ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КРИЗОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ

   В статті розглядаються проблеми взаємозв 'язку ціннісних орієнтацій та духовності особистості. Дається аналіз ролі ціннісних орієнтацій та духовності як важливих життєвих орієнтирів в кризових умовах, які переживає сьогодні суспільство.
   Ключові слова: ціннісні орієнтації, духовність, суспільство, криза.
   Все частіше увагу науковців привертає проблема ціннісного та духовного виміру людини. Кількість наукових розвідок, здійснюваних у цьому напрямку, невпинно зростає, знаходячи відображення у літературі філософського, психологічного, соціологічного, культурного, духовного та навіть езотеричного спрямування. На нашу думку це не є випадковістю, адже наша епоха, як і кожна інша, може бути охарактеризована особливими, притаманними лише їй духовними інтуїціями, що визначають напрямок духовного розвитку соціуму.
   Соціально-психологічний стан життя суспільства завжди “викристалізовує” те коло проблем, розуміння сутності яких дає можливість прогнозувати вектор розвитку суспільства на найближче майбутнє. Для прикладу, в 40-і роки, коли Європу заполонили фашистські ідеї, значна увага науковців була зосереджена на дослідженні феномену упередженості; 50-тим рокам з їх маніфестацією “одинаковості” ми завдячуємо ґрунтовним вивченням явища конформності; у 60-роки, які супроводжувалися масовими безпорядками і зростанням рівня злочинності, значно зріс інтерес науковців до розуміння агресії; 70-ті роки, захоплені хвилею “сексуальної революції”, з'явилася значна кількість гендерних досліджень; розпал “холодної війни” у 80-ті привернув інтерес науковців до психологічних аспектів перегонів озброєння; яскравий прояв глобалізаційних процесів у 90-ті роки став початком регулярних наукових розвідок у площині досліджень між культурних відмінностей [7, с 34].
   Та, нарешті, на початку нового тисячоліття світова спільнота зіткнулася з викликом глобальної світової кризи, яка в першу чергу розглядається як криза економічна та фінансова. Проте, на наш погляд, передумови виникнення кризи лежать не лише в площині економічного функціонування суспільства, але й в глибинах його духовного життя. Показово, що класик сучасної світової літератури П. Коельо в інтерв'ю 19 березня 2009 р. газеті “The Guardian” пояснює сучасну глобальну кризу початку XXI сторіччя втратою контакту з реальністю і простоти життя. Породженням нинішньої техногенної цивілізації стала духовна обмеженість, яку А. Зуєв влучно охарактеризував як “ілюзію духовності” [1, с 29].
   Не випадково, що на рубежі ХХ-ХХІ-го сторіч, у передчутті значних суспільно-економічних катаклізмів, все більшу увагу вчених почала привертати проблематика ціннісних основ життєдіяльності особистості та проблема пошуку духовних орієнтирів на зламі епох. Сучасна глобальна світова криза, що так несподівано зруйнувала ілюзорне благополуччя багатьох соціальних спільнот, довго визрівала в надрах споживацького суспільства з його спрямованістю на формування спрощеної, однобокої системи цінностей та породженого ним типу “одномірної людини”, яка живе в одномірному світі і основними рисами якої є одномірність мислення та поведінки. Г. Маркузе ще в минулому сторіччі задавався питанням: “Якщо переформування індивідів наскільки глибоке, що в число товарів, які несуть задоволення, входять також думки, почуття, прагнення, навіщо тоді їм хотіти мислити, відчувати і фантазувати самостійно? І нехай матеріальні і духовні предмети споживання - непотрібний, марнотратний мотлох, - хіба дух і знання можуть бути вагомими аргументами проти задоволення потреб?” [5, с 64-65].
   К. Юнг ще в середині минулого сторіччя висловив думку про те, що сучасна людина не розуміє, наскільки раціоналізм знищив її здатність до сприйняття символів ідей божественного і віддав її під владу “психічного пекла”. Людина відмовилася від забобонів (як вона, по крайній мірі сама вважає), розгубивши при цьому свої духовні цінності [16, с 91].Своє передбачення наслідків розвитку “суспільства споживання”, характерними рисами якого є спрямованість на якомога більше споживання матеріальних благ та формування відповідної системи цінностей, висловив Е. Фромм у своїй праці “Мати чи бути”. Вчений звернув увагу на те, що до все більшої кількості людей приходить усвідомлення того, що необмежене задоволення всіх бажань не може бути шляхом до щастя чи навіть до отримання максимальної кількості насолод [13].
   Особливий інтерес до таких трансцендентних проблем, як цінності та духовність, виникає в кризові моменти, що переживає суспільство. Е. Тоффлер, аналізуючи духовний стан постіндустріального суспільства, писав: “Людина може створити гедоністичне пекло на Землі або лютий тоталітаризм, або багатоманіття добреньких утопій. Але майбутнє, яке вона обере, буде залежати від того, наскільки ясно ми зрозуміємо і передбачимо зміни у складній архітектурі цінностей, що керують людською поведінкою” [17].
   Принципового значення в такому зрізі набуває розуміння сутності кризи як однієї з необхідних умов розвитку суспільства та особистості. В перекладі з грецької “криза” - це перелом, зміна напрямку, вибір. В психологічному розумінні криза - це стан, за якого неможливе подальше функціонування суспільства та особистості в рамках попередньої моделі світосприйняття та поведінки. Криза ставить суспільство та його членів перед складним вибором: від чого слід відмовитися? Що необхідно кардинально змінити? Що варто зберегти? В якому напрямку рухатися далі? Ще Лев Толстой, видатний російський письменник та мислитель, зауважував, що вихід людини з кризи завжди пов'язаний із набуттям нового місця в житті, нових духовних цінностей.
   В періоди кризи людина переосмислює попередній досвід та шукає нові життєві орієнтири. Подолати кризу - означає піднятися на вищий щабель розвитку, відкрити перед собою нові горизонти особистісного росту, нові перспективи у власному житті та житті суспільства. В такому розумінні криза є явищем закономірним і необхідним як для розвитку особистості та набуття нею нових якостей, так і для “переродження” та очищення цілого суспільства.
   Нинішня криза, яка дістала назву глобальної і в якій переплелися проблеми економічного, соціального, політичного, інтелектуального характеру, супроводжується переживанням кризи особистості, її ціннісних орієнтирів та духовності. Все більше вчених сьогодні визнають необхідність переходу людства до нового типу соціального буття, в якому духовність покликана відігравати важливу роль у становленні особистості як суб'єкта діяльності, творця всіх суспільних відносин [9, с 9]. Занепокоєння науковців викликає нівелювання цінностей, які споконвіку лежали в основі життєтворчості спільнот. “Ми продовжуємо проголошувати свободу, справедливість, істину, красу, творчістьдуховним базисом нашого існування; продовжуємо використовувати ці слова, зіставляти з них само заспокійливі теоретичні та ідеологічні конструкції, не прагнучи вже осягнути їх значення і жити згідно нього” - заявляє А. Зуєв [1, с 29].
   Дослідники звертають нашу увагу і на те, що духовна криза, яку переживає сьогодні суспільство, здатна надовго паралізувати здатність людини до позитивної дії, ставить під сумнів її адекватне ставлення до добра і зла. Ця криза самим безпосереднім чином впливає на всю нинішню ситуацію, більше того, стає складовою частиною цієї ситуації. З огляду на це все частіше предметом аналізу науковців стають проблеми духовності особистості та суспільства. Проте, не зважаючи на інтерес суспільства до даної проблематики на різних рівнях - від громадських дискусій до проведення наукових розвідок, більшість питань залишаються відкритими. Зокрема, психосемантичне дослідження, проведене М. Новіковою, виявило відсутність конкретно-змістовного семантичного наповнення поняття “духовність”, яке люди часто використовують як деякий знак, символ чогось ціннісно-значущого, разом з цим вкладаючи в нього різні значення, які часто не співпадають одне з одним [8, с 95-118].
   На складність та неодномірність феномену духовності вказував Л. Виготський, для якого поняття “духовність” та “духовний” виявляються навіть не певними атрибутами, параметрами людського існування, а синонімами людського як такого, породженням та вираженням людського буття. У духовності, як і в особистості, ми обов'язково бачимо внутрішнє — особисте буття, яке виявляється через зовнішнє, через буття суспільства, усі його можливі форми. Тобто “найповніше” визначити духовність означає визначити її через особистість, яка є формою виявлення історичної сутності, можна сказати, що духовність опирається “у внутрішню будову особистості в цілому” [3, с 347].
   Найчастіше поняття духовності пов'язується з ціннісною системою особистості. Л. Буєва, вважаючи духовність стрижневим компонентом системи цінностей, розглядала духовність як показник існування певної ієрархії цінностей, цілей і здібностей особистості [2]. Зміна системи цінностей в свою чергу призводить до необхідності осмислення такого базового компонента особистості, як духовність.
   Отже, система цінностей особистості та духовність є взаємопов'язаними особистісними утвореннями, що виконують функцію мотивації поведінки. Проте на відміну від ціннісної системи особистості, яка складається на основі задоволення потреб людини (вітальних, індивідуальних, соціальних), поняття духовність характеризує поведінку, детерміновану не потребами, я цінностями людини. Разом з цим, поняття духовності співвідноситься далеко не з усіма цінностями. На рівні духовності поведінка людини визначається вищими цінностями, які виконують функцію мотивації, залишаючи проте людині свободу вибору. А. Маслоу назвав їх “цінностями буття” і відносив до них такі категорії як “істина”, “добро”, “краса”, “єдність протилежностей”, “справедливість” та ін. [6].
   На взаємозв'язок цінностей і духовності вказує у своїй статті І. Філіна. на її думку, духовність є результатом систематизації умовиводів людини, що породжують своєрідну “вертикаль цінностей”. В результаті духовність проявляється як певний ідеал, до якого прагне або повинна прагнути людина і людство. Повною мірою духовність втілюється в релігії, філософії, мистецтві, мові, а змістовні контури духовності виступають як потреба і як здатність орієнтації людини на вищі цінності, перш за все, Добра, Істини та Краси [11].
   Розмірковуючи над основами духовності, В. Шердаков виокремлює три базових компоненти: пізнавальний (наукові знання та філософія); моральний (мораль спільноти); естетичний (мистецтво). Всім цим першоосновам відповідають три вищі цінності - Істина, Добро, Краса і три типи духовних творців: здатний до пізнання (мислитель, мудрець); праведник (святий); художник (поет, композитор). Всі три складові утворюють духовне життя, що включає науку, релігію та художню творчість. Ознакою істинної духовності, на думку вченого, є домінування моральності [14, с 27-29]. Ціннісним змістом наповнюють духовність і інші вчені. Так, М. Каган вказує на чотири аспекти духовної діяльності: перетворення реальності, її пізнання, ціннісне осмислення та спілкування людей [4, с 95].
   В системі духовності виокремлюються три складові, що відповідають трьом основним аспектам людського життя: 1) ідеали і принципи поведінки; 2) глибина і діапазон емоційного сприйняття оточуючого світу і людських стосунків; 3) міра прояву альтруїстичного ставлення до оточуючої живої природи як стрижнева складова духовності, альтернатива розповсюдженим егоїстичним інтересам і потребам. Результатами духовної діяльності виступають ідеї, теорії, образи, духовні цінності, духовні взаємозв'язки та взаємостосунки індивідів, становлення самої людини як духовної особистості.
   Готовність до духовного розвитку закладена в кожній людині, проте її розвиток значною мірою обумовлений впливом оточуючого середовища, цінностями та зразками поведінки, які в ньому культивуються. Духовність є творчою здатністю людини до самореалізації та самовдосконалення, що зумовлюється такими особливостями когнітивно-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольової царин, які сприяють успішному формуванню та реалізації потреби у цілеспрямованому пізнанні та ствердженні в її життєдіяльності істини, загальнолюдських етичних та естетичних цінностей, усвідомленню єдності себе та Всесвіту” [15].
   Для сучасної людини стає все важчим знайти такі життєві орієнтири, які би допомогли їй досягнути внутрішньої гармонії та гармонії із соціальним та природнім середовищем. Все частіше в різних джерелах висловлюється думка про бездуховність сучасної епохи, втрату змісту життя та основ віри для багатьох наших сучасників. Проте, більш слушною, на наш погляд, є висловлена з цього приводу думка видатного сучасного філософа С. Кримського, який зауважив: “...справа не у відсутності духовності. Є інша небезпека: хибна духовність” [10]. Швидке і тотальне розгортання кризових явищ у світовому масштабі яскраво показало економічну, політичну, соціальну неспроможність техногенного суспільства з його ігноруванням духовності як фундаментальної основи його життєздатності і виявило необхідність пошуку таких ціннісних орієнтирів, які були би стати міцною основою для прогресивного розвитку людства. Спадають на думку слова мислителя С. Франка, які можуть бути співвіднесені і з нашим часом про те, що людина зазнає величезної спокуси або відректися від всякої святині, або з похмурою впертістю вчепитися в уламки старої будівлі життя і з холодною ненавистю відвернутися від усього світу і замкнутися в собі [12, с 512]. В такому розумінні нинішня криза може виконати роль “духовного чистилища” для кожного з нас, для суспільства і для людства в цілому, а вічні цінності Істини, Добра і Краси повинні стати точками відліку у системі ціннісних координат особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Актуальні проблеми духовності. - Кривий Ріг, 2007.
2. Буева Л. П. О ценностях духовной культуры. - СПб., 1999
3. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр соч. в 6-й т., Т. 2. -М., 1982.
4. Каган М.С. О духовном (опыт категориального анализа) // Вопросы философии. - 1985. - №9 - С. 95
5. Маркузе Герберт. Одномерный человек. - М.: “REFL-book”, 1994.
6. МаслоуА . Новые рубежи человеческой природы. - М.: Смысл, 1999.
7. Майерс Д. Социальная психология. - Минск, 2002.
8. Новикова М.В. Психосемиотический подход к выявлению скрытых структурных инвариант текстов // Скрытое эмоциональное содержание текстов СМИ и методы его объективной диагностики / под ред. А.А.Леонтьева, Д.А.Леонтьева. - М.: Смысл, 2004. - С. 95-118.
9. Платонов Г.В. Косичев А.Д. Духовность и наша жизнь. - М.,1999.
10. Сергій Кримський. Принципи духовності XXI століття
11. Филина И.А. Повседневность и духовность // Актуальные проблемы духовности. - Вып.6.- Кривой Рог, 2005.
12. Духовные основы общества. - М., Республика, 1992.
13. Фромм Э. Иметь или быть? - М.: Прогресс, 1986.
14. Шердаков В.Н. О познавательном, нравственном и эстетическом отношении человека к действительности // Вопросы философии. 1996. - №2. - С. 27-29
15. Юзвак Ж. Духовність як психологічний феномен: структура та чинники розвитку// Філософська думка. - 1999. - № 9. - С. 141.
16. Юнг К.Г. Человек и его символы. - М., “Издательство ACT”, 1998.
17. Values and the Future. The Free Press. №- Y, 1969, p. 3.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com