www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Духовність як православна цінність
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Духовність як православна цінність

І. В. Пахомов

ДУХОВНІСТЬ ЯК ПРАВОСЛАВНА ЦІННІСТЬ

   Стаття присвячена проблемі формування православної духовності. Визначено, що головною метою її є набуття людиною Духу Святого. Вказані три ступеня духовного розвитку, вищим з яких є досконалість. Саме таку людину називають святою чи духовною, вільною від пристрастей. Головним засобом формування православної духовності є Церква як Тіло Христово.
   Ключові слова: православна духовність, Святий Дух, Православна Церква.
   В сучасних умовах розвитку суспільства досить актуальною є проблема духовного розвитку особистості. Проблема духовності завжди цікавила людство. Ця проблема досліджувалася багатьма науками (теологією, філософією, психологією, педагогікою тощо). В рамках кожної з цих наук формувалися певні підходи до визначення поняття “духовність”.
   В Україні, за даними соціологічних опитувань, до Православної Церкви відносять себе більше половини дорослого населення, тому доцільно говорити саме про православне розуміння духовності. Поняття “православна духовність” досить нещодавно з'явилося у православній літературі (раніше використовувалися терміни “духовне життя” або “набуття Духу Святого”).
   Тому метою даної статті є визначення духовності як православної цінності. Для вирішення даної мети були поставлені такі завдання є:
   1. дати визначення поняття “православна духовність”;
   2. охарактеризувати критерії православної духовності;
   3. назвати чинники та умови розвитку православної духовності.
   Аналіз наукової літератури з проблем духовності засвідчує недостатній рівень розробленості цього питання. Кількість робіт, які розкривають психологічні її аспекти, є досить значною. Але, незважаючи на це, досі не існує єдиної концепції духовності особистості, відсутня адекватна дефініція даного поняття, не розкриті детермінанти та умови розвитку духовності особистості, не висвітлені особливості динаміки цього процесу.
   В сучасній науці існують різні підходи до співвідношення “духовного” та “психічного” в особистості. Більшість філософів та теологів розглядають дух як принципово новий рівень буття людини, який якісно відрізняється від психіки. На їх думку, дух є надпсихічною категорією, яка має особливий онтологічний статус. У теології поняття “духовний”, як правило, означає “віднесений до іншого світу”, а саме - світу трансцендентного Божественного буття. В такому випадку можна казати лише про взаємозв'язки духовного і психічного життя. У такому розумінні поняття “духовне” виявляється несумісним з психологією, яка досліджує “душевний” розвиток людини. Тому виникає сумнів про можливість аналізу духовності в рамках методології психологічної науки.
   Більшість психологів, навпаки, визначають духовну сферу як вищий рівень психічного, що дозволяє говорити про духовні прояви як про вищі психічні функції. Як правило, вони тлумачать духовність як об'єднуючий, стрижневий чинник системи цінностей людини (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, З.С. Карпенко, О.В. Киричук, О.П. Колісник, Н.О. Кордунова, В.П. Москалець, В.І. Слободчиков та інші).
   Більшість дослідників духовності вважають, що духовність може бути як світська, так і релігійна (трансцендентна), при цьому об'єктом психологічного дослідження може бути лише перша. Релігійна (в тому числі християнська чи православна) духовність, на їх думку ? об'єкт вивчення теології або релігійної філософії. Крім того, теологічне розуміння духовності має значні конфесійні відмінності.
   З ними не погоджуються прихильники православно зорієнтованої парадигми у психології та психотерапії (Д.О. Авдєєв, Б.С. Братусь, Ф.Є. Василюк, Ю.М. Зенько, В. Лєтцев, В. Невярович, Б. Ничипоров, Д. Новіков, В.І. Слободчиков, Т.О. Флоренська, Л.Ф. Шеховцова та інші), які вважають православну духовність об'єктом вивчення саме психології, але православно зорієнтованої.
   У російській православній філософії духовність розглядалася як синонім досконалості і самоудосконалення, переживання людиною Бога, прагнення до самовдосконалення та благодаті Святого Духа, що веде до безсмертя (B.C. Соловйов), як подолання егоцентризму та “одуховлення” життя (М.О. Бердяев), як вищого онтогенетичного прошарку душі (С.Л. Франк, І.О. Ільїн). Ідеї богоподібності духовних можливостей людини розкриваються також у працях П.Д. Юркевича, Н.О. Лосського, П.О. Флоренського, В.В. Зеньковского, О.І. Введенського, СМ. Булгакова, В.В. Розанова та інших.
   У православ'ї поняття “духовність” походить від поняття “дух”, яке у різних місцях Біблії розуміється по-різному. Св. Іоанн Дамаскін з цього приводу зазначав: “Дух розуміється різним способом. Є Дух Святий. І дії Духу Святого називаються духами. Дух є і благий Ангел, дух - і демон; дух є і душа; іноді і розум зветься духом; дух - і вітер, дух - і повітря” [2, с 129].Під Святим Духом православна догматика розуміє одну з іпостасей Святої Трійці (Бог Отець, Бог Син - Христос, Бог-Дух Святий): “Бог є Дух” (Ін. 4, 24). Бог - це абсолютна чистота, абсолютна любов. В Ньому немає зла, гріху. Він святий. Тому духовний той, хто найбільшою мірою сприймає Бога, хто йому ототожнився.
   У православній антропології “дух” виокремлюється як певний вимір людської особистості. Так, архієпископ Лука (Войно-Ясенецький) зазначає: “Дух і душа нероздільно поєднані в єдину сутність, але в людях можна бачити різні ступені духовності... Дух має відношення до світу трансцендентного, живе у ньому і сам належить вічності... Дух є сукупністю нашої душі та частини її, котра знаходиться поза межами нашої свідомості” [3, с 59].Єпископ Феофан Затворник також зазначає, що: “Дух є серцевина нашої душі, який покликаний зсередини спонукати, рухати душу до світу вищого, небесного, вічного” [8, с 217].
   Святе Письмо дає нам кілька характерних ознак Духу Святого: “Бог є Дух” (Ін. 6, 24), “Дух животворить” (Ін. 6, 63), “Дух дихає, де побажає” (Ін. З, 8), дари Духу: “дух страху Божого, дух пізнання, дух сили і міцності, дух світла, дух розуміння, дух мудрості” (Іс. 11, 1-3).
   З перших століть християнства поняття “духовність” розумілося саме як опосередкований прояв дій Святого Духу в різноманітній сфері людської діяльності. Христос каже Никодиму: “Якщо хто не народиться від води та Духу, той не може увійти у Царство Небесне. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духу є дух” (Ін. З, 5-7). У посланнях апостола Павла, виразам “дух”, “духовний”, “в дусі” надається значення:
   1. розумного начала в людині;
   2. дії Святого Духу;
   3. самого Святого Духу.
   Згідно Біблії (книга Буття), людина була створена Богом за його образом та подобою. Християнство проголошує людину дитиною Божою, а отже, гідною, шанованою, досконалою особою. Так, про велич людини читаємо у Книзі Псалмів: “Мало чим зменшив його від ангелів. Славою й честю увінчав його” (Пс. 8, 6). “Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові” (Гал. 4, 7). Ця ідея богоподібності людини надає християнському вченню високодуховного змісту. Як богоподібна істота, людина словесна, розумна і духовна. В цьому - краса образу Божого, який людина покликана не просто берегти, але і удосконалювати вірою, подвигом і свободою. Подвиг добровільного вдосконалення своєї початково гріховної природи, який з вірою здійснює людина, є здійснення заданої Богом подібності, що приводить людину до становлення особистості. При створенні вона дістає невичерпні можливості творчого самовдосконалення, аж до богоуподібнення, яке є сенсом людського життя на землі.
   Згідно православній антропології, людина має ієрархічну конституцію. В її будові можна розрізнити три сторони: дух, душу і тіло. Примат духовного початку формує ядро особистості, складає серцевину його самосвідомості. У свою чергу, тіло і душа служить провідниками і засобами виразу духовного початку людини. Людина по своїй будові і призначенню - не є самодостатньою, вона має потребу в: союзі (синергізмі) з Богом (як священик), іншими людьми (як пророк) і природою (як цар) - це призначення людини. Тому досягнення внутрішньої цілісності вимагає не тільки гармонії духу, душі і тіла, не просто торжества духу, але й зцілення від гріху.
   Іменник “духовність” походить від прикметника “духовний”. Отже, духовність ? це стан духовної людини. Передбачається, що у духовної людини певний тип поведінки, певний образ думок: вона керується іншими мотивами, ніж інші люди.
   По вченню Апостола Павла, духовна людина чітко відрізняється від людини душевної. Духовним є та людина, яка має в собі дію Святого Духу, тоді як душевною людиною є та, яка має душу і тіло, але не здобула Святого Духу, який дає життя душі. Душевна людина не приймає того, що від Духу Божого, тому що вважає це безумством; і не може розуміти, тому що про це потрібно судити духовно. Також Апостол Павло називає духовну людину сином Божим “по благодаті”, тоді як душевну - сином Божим “по єству” (1 Кор. 2, 14-15).
   Цю точку зору поділяють усі Отці Церкви (Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Григорій Палама, Симеон Новий Богослов та інші).
   Наприклад, Симеон Новий Богослов називає духовну людину “...мудрою, великодушною, щедрою, покірливою, лагідною. І більш того, вона споглядає, богословствує і молиться; ... в Дусі ходить...” [7, с.219].
   Таким чином, залучення Святого Духу перетворює людину з тілесної в душевну, а потім - у духовну, тобто - у святу. Саме такі особистості є носіями і виразниками православної духовності. Вони не просто хороші, високоморальні люди, не просто люди з гарним характером, але ті, в кому діє Святий Дух. Про таких казав апостол Павло: “Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал. 2, 20), а преподобний Макарій Великий: “Християнин - це нова істота. Він відрізняється від усіх людей у світі поновленням розуму, утихомиренням помислів, любов'ю та прагненням до Господа, і думкою своєю має життя на небесах” [5, с 29].Митрополит Ієрофей (Влахос) виділяє деякі характерні риси православної духовності [1, с 25]:
   1. христоцентричність (досягнення Христоподібного характеру);
   2. тріадоцентрічність (постійне спілкування з Богом, який є Святою Трійцею, однією з іпостасей якої є Дух Святий);
   3. церковноцентричність (участь у церковних Таїнствах);
   4. аскетичність (подвижницьке життя).
   Православна духовність базується на особистості Христа і створеної ним Церкви. Це означає, що людина освячується і рятується через Христа, живучи в лоні Церкви, яка є благословенне Тіло Христове. Залучення благодаті Святого Духу здійснюється за допомогою Таїнств і подвигів: через Таїнства в наше серце приходить благодать і енергія Святого Духу, а через подвижницьке життя ми готуємо ґрунт для того, щоб благодать Святого Духу діяла і зберігалася в серці. Отже, мета православної духовності - зцілення людини від влади гріховних пристрастей. Головні засоби цього - духовна тверезість і молитва.
   Православна духовність неможлива без уваги до себе, тому бездуховний той, хто не дивиться всередину себе, хто не бачить в собі зла (гріху), остільки у такої людини немає стимулів до самопізнання, виправлення себе і самовдосконалення. Норми християнській моральності (святості) дані в Євангелії, вони розкриваються також в конкретних особах (святих).
   Основні характеристики православної духовності - упокорювання (усвідомлення своєї негідності перед Богом) і любов (як вища здатність людини). Асоціативно і онтологічно вона найближча до поняття “святість”. Святість - це граничний результат розвитку духовного початку в людині, трансцендентна сопричетність енергіям Святого Духу. Моральність не тотожна святості, вона ієрархічно співвідноситься з нею через поняття “духовність”.
   Апостол Павло в таких яскравих словах описав християнську духовність: “Плід же духу: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість... ті, які Христові, розіпнули плоть з пристрастями і хіттю. Якщо ми живемо духом, то по духу і робити повинні” (Гал. 5, 22-26). Тобто духовність - це стан душі, що має певні позитивні властивості, названі, апостолом Павлом. Ступінь духовності людини майже неможливо оцінити ззовні через непроникність душі для зовнішнього погляду.
   Православне осмислення духовності виходить перш за все з факту святого П'ятидесятниці. Здобуття християнином Духу Святого і складає мету духовного життя. Про це Христос каже: “Шукайте перед усім Царства Божого та правди його” (Мф. 6, 33), але також зазначає, що “Царство Боже усередині вас є” (Лк. 17, 21). Ця мета досягається тільки при правильному (праведному) житті. Тому необхідне знання основних законів цього життя.Але необхідно враховувати, що апостол Павло казав: “Не духовне перед усім, а душевне, а потім духовне” (1 Кор. 15, 45-46). Мається на увазі, що людина, перш ніж починати свій духовний розвиток, повинна підготувати власну душу до цього.
   У церковній традиції духовність розглядається як благодать Божа, як Божественна енергія, що оживляє індивідуальний дух людини і спрямовує її до Бога. Ця особлива сила дає людині можливість духовного вдосконалення. Ця сила проявляється в соціальному житті людини, в його світогляді, в його поведінці, в бажанні творити добро і зберігати мир, в якостях, які прийнято називати чеснотами. Це є зовнішній прояв духовного життя.
   Святі Отці духовне життя уявляли як дещо цілісне: як знання істини, моральне збереження себе, а також правильне богоспілкування. Симеон Новий Богослов зазначав такі умови духовного зростання:“Тільки розум, що з'єднується з Богом за допомогою віри і познає Його через виконання заповідей, тільки такий найвірніше сподобляється бачити Його і споглядально... Але якщо хтось не має непогрішимої віри та добрих справ, на того ніяк неможливо сходження благодаті Святого Духу” [7, с 171].
   Отже, мета православної духовності - перетворення душі за образом і подобою Божою, набуття Духу Святого, досягнення богоподібності. Образ Божий в людині - це її богоподібні властивості (свобода, розум, воля, здібність до творчості), а подібність - це можливість самовдосконалення. Тому мета особи, за свідченням Святих Отців, - уподібнення Богу через набуття Святого Духу - тобто “обожнення”.
   Подолання гріха в самому собі веде до свободи від оков зла, в чому людині допомагає Дух Святий: “Де Дух Господній, там Свобода” (2 Кор.3:17), і до досягнення Євангельського ідеалу досконалості: “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мф.5:48).
   Набуття духовного бачення відбувається не по волі людини, а від дотику до духу нашому Духу Божого, отже, по волі Святого Духу. За сприяння благодаті Святого Духу відбувається справжнє очищення і перетворення особи: порочна схильність замінюється чеснотою. Таке перетворення людини принципово відрізняється від зміни його в процесі саморозвитку, самореалізації. Саме таким чином відбувається обожнення людини.
   Синергія - поєднання Божественної і людської енергії - головний онтологічний принцип богоспілкування. Духовна практика православного християнина полягає в мистецтві “впорядкування” власних енергій, ієрархічного “збирання” особи, і починається боротьбою з пристрастями і страхами, які є своєрідними “енергетичними домінантами”, які помилково орієнтують внутрішній світ людини, а також вибудовуванням хаотичне діючих суперечливих потягів і помислів, що “розсіюють” і роздирають єство і свідомість. Відсікання своєї волі в такій внутрішній роботі стає не рабською слухняністю, а навпаки, вільним фокусуванням своїх прагнень і з'єднанням їх з бажаною і рятівною волею Божою: “Я хочу, щоб було не так, як я хочу, а як Ти”. Така відмова від власної волі стає актом віри і любові і супроводжується отриманням в собі звільняючої волі Божої, за якою спрямовується воля людська.
   Благодать Святого Духу є сила особистісна, вільна, жива, яка реально перетворює душу і діє в ній, яка змінює при цьому усі рівні людської істоти, у тому числі розум, почуття, волю. Христос обіцяв своїм послідовникам: “Я благатиму Батька, і дасть вам іншого Утішника, Духа істини, Якого мир не може прийняти, тому що не бачить Його і не знає Його. Утішник же, Дух Святий, Якого пошле Батько в ім'я Моє, навчить вас всьому і нагадає вам все, що Я говорив вам” (Ін. 14, 15-17, 26).Святість - це шлях, яким досягається духовність. У широкому розумінні вона охоплює весь комплекс цінностей, що належать віруючій людині, але в їх більш глибинних виявах. Це насамперед дотримання високих моральних заповідей, дарованих людині Богом, шлях наближення до його Царства. У моральному вимірі християнська святість є якнайбільшим уподібненням людини до Христа, бездоганним життям, яке свідчить про існування вічних цінностей, вічного життя, про Бога. Святість передбачає реалізацію людиною свого покликання, що водночас є виконанням Божої волі. В онтологічному аспекті святість людини - це участь у святості Бога, а в біблійному контексті - це відокремленість від гріховного світу. Тому святість для православних християн постає здебільшого як засіб єднання їх з Православною Церквою, котра робить їх співпричетними до Бога, святих, життя у Христі.
   Отці Церкви виділяли ознаки святості, притаманні “внутрішній”, “духовній” людини:
   1. Бог - люблячий, близький, який піклується про усіх;
   2. святі - близькі брати у Христі, які моляться за нас;
   3. мета життя - стати осередком Духу Святого, і цим підготувати себе до життя вічного;
   4. церковні Таїнства - необхідна умова духовного життя, нагальна потреба;
   5. молитва - уважна, сконцентрована, сердечна, постійна;
   6. оточуючі - любов до усіх як до братів та сестер у Христі, “образів Божих”;
   7. звичайний стан душі - світлий, радісний, безтурботний, спокійний, мирний, задоволений, за усе дякує Богу;
   8. переважаючі думки - безтурботність щодо майбутнього, задоволення теперішнім, в усьому надія на Бога;
   9. думки про себе - розуміння власної недосконалості, смирення, відсунення власної волі і дія по волі Божій;
   10. вільний час - молитва, духовні бесіди, відвідання богослужінь, читання духовної літератури.
   Життя з вірою у Бога приводить до зростання духовного потенціалу людини. Духовний потенціал ми визначаємо як рівень прийняття, переживання та осмислення особистістю свого внутрішнього світу, християнських цінностей (насамперед віри, надії, любові), що поєднується з великим внутрішнім спонуканням до їх самовідданої реалізації у своїй життєдіяльності та постійним збагаченням духовного досвіду, а також прагненням передачі цього досвіду іншим людям.
   На думку Отців Церкви, осередком православної духовності є серце, усередині якого невідступно повинен діяти розум людини. Енергія душі - розум - повинна повернутися в єство душі - серце - і, сполучені таким чином, ці сили за допомогою благодаті Святого Духу знаходять єднання і спілкування з Богом.
   Отці Церкви (Діонісій Ареопагіт, Григорій Нисський, Максим Сповідник, Симеон Новий Богослов, Григорій Палама, Микита Стифат) виділяли три ступеня духовного вдосконалення особистості: очищення серця, просвіта розуму і досконалість. Так, Микита Стифат зазначав: “Три є ступені у досягненні успіху у сходженні до досконалості: очисна, просвітня і таємна. Перша властива новоначальним, друга ? середнім і третя - досконалим. По трьох цих ступенях сходячі по порядку, дбайливий подвижник зростає відповідно до зростання Христа і приходить до досконалості” [Стифат, с...].
   Перший етап - очищення серця, до якого вдаються ті, хто тільки почав подвиг благочестя, тісно пов'язаний з каяттям, в процесі якого людина оновлюється дією Святого Духу. Серце звільнюється від гріховних помислів та пристрастей.
   Другий етап - просвіта розуму - є першою отупінню безпристрасності, коли людина стає причасником Духу Святого. На цьому етапі людина має безперервну розумну молитву і знаходить пізнання Бога.
   Досконалий чин ? це чин тих, хто на ділі стають богословами Церкви. Така богоподібна людина вступає в спілкування з ангельськими силами, приходить до споглядання нетварного Світла, і Святим Духом їй відкриваються глибини Божі, вона бачить нетварну енергію Божу -зовнішній прояв Єства Божого. Така людина пізнає багато таємниць Божих, які приховані від інших людей. Зрозуміло, що до цього рівня духовності доходять лише одиниці - святі.
   Методи формування православної духовності досить різноманітні: читання духовної літератури (Біблії, Життя Святих, творінь Отців Церкви), богоспілкування (молитва), участь у церковному житті (Таїнства), аскетична практика подвижницького життя (очищення від пристрастей). Ці методи, як вказує О.О.Любченко, не тільки холістичні (спрямовані на зміну усіх компонентів особистості), але й процесуальні (зважають на рівень духовного розвитку людини). Кінцева їх мета -конструктивні зміни особистості, наближення її до православного ідеалу - формування “Христоподібного характеру” [4, с 15].
   Вищевказане дозволяє зробити наступні висновки:
   1. З точки зору Православ'я духовним є той, хто причетний енергіям та є житлом Святого Духу. Носієм православної духовності є, перш за все, подвижник. Людина недуховна, яка не здобула благодаті Святого Духу, називається “душевною” або “тілесною”.
   2. Православна духовності зцілює неміч людини і створює з неї справжню особистість. Вона набувається у три етапи: очищення серця, просвіта розуму, досконалість.
   3. Зцілення людини від пристрастей - головна мета православної духовності - здійснюється через церковні Таїнства і подвижницьке життя.
   4. Серцевиною православної духовності є Христос. Оскільки Христа не можна розглядати відособлено від інших Осіб Святої Трійці і від Церкви, яка є Його Тілом, тому серцевиною православної духовності є в той же час Свята Трійця і Церква.

ЛІТЕРАТУРА

1. Иерофей (Влахос). Православная духовность. - Сергиев Посад: Изд-во Свято Троицкой Лавры, 1999. - 217 с.
2. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. - М.: Лодья, 2000. - 463 с.
3. Лука (Войно-Ясенецкий). Дух, душа и тело. - М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский Институт, 1997. - 76 с.
4. Любченко 0.0. Вплив методів православної автотрансформації на особистісне зростання: Автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім.Г.С. Костюка АПН України. - К., 2001. - 19 с
5. Макарий Великий. Духовные беседы. - Сергиев Посад: Изд-во Свято-Троицкой Лавры, 1994. - 155 с.
6. Никита Стифат. Беседы о духовной жизни. - М.: Рарогъ, 1999. -161 с.
7. Симеон Новый Богослов. Творения: в 3-х т. - Сергиев Посад: Изд-во Свято-Троицкой Лавры, 1993. Т. 1. - 319 с.
8. Феофан Затворник. Что есть духовная жизнь и как на неё настроиться. - М.: Лодья, 1991. - 288 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com