www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Мовленнєва компетенція як передумова розвитку громадянськості дітей молодшого шкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мовленнєва компетенція як передумова розвитку громадянськості дітей молодшого шкільного віку

М.О. Орап

МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

   Стаття присвячена проблемі взаємозв'язку мовленнєвої компетенції та громадянськості дітей молодшого шкільного віку. Дано теоретичний аналіз проблеми взаємовпливу мовленнєвого розвитку та становлення громадянськості дітей молодшого шкільного віку. Проаналізовано результати практичного дослідження рівня усвідомлення дітьми молодшого шкільного віку семантики слів, що відображають зміст громадянськості особистості.
   Ключові слова: мовленнєва компетенція, мовна компетенція, внутрішній лексикон, картина світу, громадянськість.
   Постановка проблеми. Дослідження громадянськості є актуальною психологічною проблемою, оскільки дозволяє виявити закономірності формування і вияву найбільш “необхідних” суспільству характеристик особистості. Адже громадянськість, як “усвідомлення громадянином своїх прав і обов'язків щодо держави, суспільства” [2, с 75] є умовою гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства загалом. За невизначеності суспільних вимог до особистості та моральних принципів побудови суспільства саме громадянськість є стрижнем, навколо якого доцільно і необхідно будувати цілісну особистість дитини (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, Л.А. Снігур). Онтогенез громадянськості особистості розглядається в контексті соціалізації індивіда, становлення суспільно відповідної особистості.
   Входження дитини у нову соціальну ситуацію шкільного навчання створює умови для соціалізації, котра відбувається у напрямках: а) становлення молодої особистості як соціальної істоти; б) розвитку мови, мовлення, становлення знань, умінь і навичок, котрі забезпечують можливості спілкування та спільної діяльності; в) оволодіння базовими знаннями соціальних відносин у суспільстві (Н.М. Лавриченко, В. Крупник). Кожний із зазначених напрямків передбачає створення умов для формування громадянськості особистості молодшого школяра.
   Вироблення особистістю моральних орієнтацій істотно залежить від її адекватних уявлень про рівень розвитку суспільства, його соціальні, політичні, моральні цінності, про свої права і обов'язки громадянина. Такі уявлення запобігають появі розбіжностей між системою знань і життєвим досвідом, а відтак сприяють формуванню цілісної особистості, стрижнем суспільних характеристик якої є патріотизм, як “одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини” [2, с 249]. Таким чином, постає проблема взаємовпливу знань, досвіду, образу світу дитини та становлення її громадянськості. Процес соціалізації, як і увесь психічний розвиток дитини, опосередковується оволодінням нею мовленням. Саме мова, котру дитина засвоює у процесі мовленнєвого розвитку, озброює її певним набором категорій, призначених для встановлення міжособистісних стосунків та для власного особистісного розвитку. Оволодіння значеннями слів та надання їм особистісного смислу є шляхом формування мовної картини світу, яка надалі опосередковує взаємодію особистості та суспільства. Таким чином, вважаємо актуальною проблему вияву характеристик впливу мовних та мовленнєвих знань дитини молодшого шкільного віку на формування її громадянськості.
   Аналіз останніх досліджень. Проблеми моралі, духовності, громадянськості традиційно знаходяться в колі уваги української психологічної науки. Ґрунтовні дослідження І.Д. Беха, М.Й. Боришевського, Б.С. Братуся, Т. Титаренко, Л.А. Снігур виявляють закономірності духовного розвитку особистості, та її громадянськості, зокрема. Громадянськість як характеристика духовно зрілої особистості передбачає наявність взаємозалежних якостей, при визначенні котрих дослідники не виявляють істотних розбіжностей, акцентуючи увагу на патріотизмі, любові до Батьківщини (М.Й. Боришевський), ставленні до своїх громадянських прав і обов'язків (Л.А. Снігур), рівні засвоєння соціально-культурного досвіду своєї країни (Л. Крицька).
   М.Й. Боришевський визначає духовну сферу особистості як сукупність її моральних, громадянських, світоглядних, екологічних, естетичних, інтелектуальних та валеологічних цінностей. До громадянських цінностей автор відносить: 1) патріотизм, 2) активний інтерес до історії рідного краю, 3) національні цінності, 4) правові цінності, 5) усвідомлення цінності рідної мови. Громадянськість розглядають у зв'язку із національною самосвідомістю (В.Ф. Соколова), духовністю (М.Й. Боришевський, Н.М. Савелюк), ціннісними орієнтаціями (І.Д. Бех, А. Павліченко), демократичними (І.Г. Тараненко) та моральними цінностями особистості (С.П. Богданчиков, С.М. Дзіканюк, Г.К. Радчук, М.М. Тепляков).
   Дослідники (Н. Світлична) розглядають громадянськість як складне утворення, основними елементами якого є патріотичні, інтернаціональні почуття, моральна і правова культура, що виражаються у почутті власної гідності, внутрішній дисциплінованості, повазі і довірі до інших громадян, до держави. Створення умов формування громадянськості в умовах школи визначається одним із основних напрямків національної освіти (В. Іванчук, Л.Б. Кочкарьова, О.В. Сухомлинська). Формування громадянськості розглядається як поміркований вільний вибір особистістю суспільного світогляду під впливом таких понять як родина, природа, народ, вітчизна, національний характер, національна гордість, воля (Л.А. Лєпіхова).
   Окремий напрямок досліджень присвячений становленню громадянськості у молодшому шкільному віці. Зумовлений соціальними та природними факторами прискорений психічний розвиток дітей дозволяє говорити про наявні можливості дитини до усвідомлення складних соціальних взаємин, норм та правил соціальної взаємодії, перетворюючи які, дитина створює власну мораль. Сучасні соціально-психологічні дослідження (К. Дусавицький) дозволяють зробити висновок про принципово нову роль молодшого шкільного віку у житті сучасної людини. Тут вперше перед дитиною виникає проблема вибору в умовах зустрічі з соціально-нормованою діяльністю. У дослідженнях К. Дусавицького виявлено зону найближчого розвитку на етапі 6-10 років. II змістом є процес оволодіння дитиною засобами саморозвитку - рефлексією та здатністю бути суб'єктом власної життєдіяльності. У даному аспекті цілеспрямоване формування громадянських рис дітей молодшого шкільного віку постає не лише можливим, але необхідним завданням сучасної школи. Відтак дослідники підкреслюють значення періоду молодшого шкільного віку у процесі формування громадянськості та виявляють основні закономірності цього процесу. Автори (Л.А. Лєпіхова) зазначають, що основні зміни у процесі становлення громадянськості у молодшому шкільному віці пов'язані із початком цілеспрямованого навчання, яке створює умови для інтеріоризації знань і перетворення їх на смислопереживання учнем себе як громадянина своєї Вітчизни. Вироблення особистістю моральних орієнтацій багато в чому залежить від її адекватних уявлень про рівень розвитку суспільства та його соціальні, політичні і моральні принципи (О.І. Пенькова). Такі уявлення запобігають появі розбіжностей між системою знань і життєвим досвідом, стимулюють особистість реалізувати моральні принципи, норми у власній поведінці. Таким чином, виявляється залежність становлення громадянськості від особливостей світогляду та образу світу дитини. Як зазначає Л.А. Лєпіхова, громадянськість формується внаслідок поєднання внутрішньої, суб'єктної картини світу з образом навколишнього світу та набутим соціальним досвідом самореалізації. А образ світу, у свою чергу, утворюється, формується, а потім виявляється через засвоєння мови суспільства та оволодіння мовленням (0.0. Леонтьев). Отже, постає проблема вияву взаємозалежності у мовленнєвому розвитку дитини та становлення її громадянськості.
   Сучасні дані з різних галузей наук свідчать про те, що мовленнєвий механізм дитини організований не як абсолютна копія моделі мови. У процесі засвоєння мовні знання не прямо проектуються у свідомість суб'єкта, а зазнають суб'єктивної класифікації, структурування та узагальнення. Розмежовуючи поняття мовна система та мовна організація суб'єкта, дослідники (Е.Д. Божович, Л.В. Щерба) стверджують, що система мови переноситься у свідомість суб'єкта неоднозначно, неоднаково, впливаючи надалі загалом на мовленнєвий досвід людини. Процес перетворення мовної системи у індивідуальний засіб формування і формулювання думки суб'єкта завершується формуванням мовленнєвої компетенції. Остання розглядається як знання правил вираження мислительного змісту за допомогою засобів мови, володіння необхідними для даного виду діяльності операційними структурами та навичками їх реалізації (Л.О. Бутакова). Поняття мовленнєвої компетенції передбачає, що суб'єкт, засвоюючи мову середовища, в якому він знаходиться, будує свою індивідуальну систему знань про мову, мовних знань та їх використання, що складається у систему мовленнєвих знань.
   Психолінгвістичні дослідження розглядають мовну компетенцію складовою мовленнєвої компетенції особистості. Мовну компетенцію визначають як сукупність конкретних умінь, необхідних для мовленнєвих контактів, а також для оволодіння мовою як навчальною дисципліною (Л.І. Божович, А.П. Василевич, А.Е. Іванова), як імпліцитне знання, що уможливлює мовцеві розуміння і продукування висловлювань (О. Демська-Кульчицька), як засвоєння й усвідомлення мовних норм, що склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії та адекватне їх використання у мовленнєвій діяльності (A.M. Богуш), як мовну здатність ? “чувство языка” (Е.Д. Божович). О.О.Леонтьев розрізняє лінгвістичну компетенцію - використання специфічних для кожної мови операторів на рівні усвідомлення, й мовну компетенцію - феномен, який існує як вичленування смислових одиниць. Структуру мовної компетенції визначають відповідно або до мовних одиниць ? рівень оволодіння лексикою, граматикою, здатність сприймати і породжувати висловлювання (О.О. Леонтьев), або до видів мовленнєвої діяльності - уміння здійснювати говоріння, аудіювання, читання та письмо (1.0. Зимняя). Сучасні онтогенетичні дослідження мовлення глибоко і всебічно досліджують проблему мовної компетенції, співвідносячи її з усім мовленнєвим онтогенезом (М. Кордуел, К.Ф. Седов).
   Істотним є розрізнення у структурі мовної компетенції знань лексичних та семантичних. У реальній мовленнєвій діяльності значення і смисл не протиставляються, а з“єднані, об“єднані спільною матеріальною оболонкою - словом. Вміння розрізняти значення і смисл розглядається як одна із складових мовленнєвої компетенції (0.0. Залевська, Гарнхам). Дослідження І.Г. Овчиннікової, Н.І. Вересневої, Л.А. Дубровської, Е.Б. Пенягіної визначають внутрішній лексикон як систему значень слів та їх суб'єктивного представлення, тобто особистісних смислів. Таким чином, процес формування мовної, зокрема семантичної, компетенції орієнтується не на кількість слів у словнику дитини, а на особливості смислів. Отже, у контексті взаємозв'язку мовної компетенції та громадянськості дитини проблема полягає не стільки в тому, яку кількість слів знає і використовує дитина, а який особистісний смисл вкладає в лексему, котра (за 0.0. Леонтьєвим) опосередковує зв'язки особистості із зовнішнім світом, а відтак служить засобом пізнання як самого себе, так і оточуючого світу.
   Метою статті є виклад теоретичних та практичних передумов дослідження впливу мовленнєвої компетенції на рівень громадянської компетенції дітей молодшого шкільного віку, а також обґрунтування необхідності та можливості цілеспрямованої роботи із засвоєння молодшими школярами семантики слів громадянської тематики та впливу такої роботи як на становлення громадянських рис особистості дітей молодшого шкільного віку, так і на удосконалення мовленнєвої компетенції.
   Виклад матеріалу. Від В. Гумбольдта йде уявлення про те, що мова перетворює оточуючий світ в ідеї, вербалізує їх, а відтак визначає відношення людини до об'єктивної дійсності. Знаковим матеріалом психіки є, перш за все, слово, отже, особистісний смисл, який дитина вкладає у слово “громадянин” визначає не тільки рівень розвитку мовлення, але більшою мірою рівень розвитку громадянських рис особистості - ми не можемо говорити про цілеспрямоване формування громадянськості, якщо дитина не усвідомлює семантики самого поняття.Загалом “діяльність мовної свідомості” визначається як процес формування індивідом певної культурно-специфічної картини світу, образу світу. Це процес, опосередкований мовою і проектований в дискурс, а отже, у особистісні смисли. О.М. Леонтьев розглядав образ світу як “відображення світу в свідомості людини, яке є безпосередньо включеним до взаємодії людини і світу”. Таким чином, мовленнєва компетенція у процесі мовленнєвого розвитку виконує орієнтувальну функцію, оскільки задає культурно обумовлений спектр можливостей розкриття відповідного предметного змісту, на котрі індивід усвідомлено чи не усвідомлено орієнтується, виконуючи мовленнєві дії.
   Центральне місце у розвитку соціальних понять і норм соціальної поведінки займає процес інтерналізації: діти навчаються робити соціальні цінності і моральні критерії частиною себе. Мова, котру дитина засвоює в процесі соціалізації, озброює її певними категоріальними структурами, призначеними для встановлення міжособистісних стосунків у соціумі. Отже, ступінь оволодіння узагальненими абстрактними поняттями відображає рівень їхнього усвідомлення та усвідомленого використання у мовленнєвій діяльності, а відтак, використання значення та смислу слова у власній діяльності із формування образу світу. Саме тому, вважаємо, розпочинати роботу із усвідомлення дітьми значень таких слів як “громадянин”, “патріот”, слід розпочинати саме у початкових класах, із початком цілеспрямованого оволодіння мовленням, усвідомленням мовлення як засобу вираження себе та своїх думок. У дітей молодшого шкільного віку, по-перше, є достатньо когнітивних і особистісних передумов до засвоєння змісту понять, і, по-друге, адекватне змістове наповнення соціальних понять у даному віці значно полегшить процес самопізнання і самовизначення у підлітковому та юнацькому віці.
   У сучасній початковій школі процес громадянського виховання здійснюється шляхом формування патріотичних почуттів, поваги і любові до рідної землі, її звичаїв, мови, історичного минулого. Таким чином у дітей до завершення початкової школи закріплюється уявлення про громадянина, як людину, наділену певними характеристиками. Але якими? Ось тут і постає питання про мовленнєву компетентність дитини при вирішенні завдань особистісного розвитку.
   У нашому частковому дослідженні ми беремо до уваги власне мовну компетенцію як індивідуальну систему мовних знань дитини. Мовну компетенцію розглядають у фонетичному, граматичному, семантичному і прагматичному аспектах. Лексичний і семантичний аспект мовної компетенції - це лексикон (система мовних номінативних одиниць) і внутрішній лексикон (система мовних значень). Формування лексикону передбачає: а) становлення лексичного запасу, б) оцінку ймовірності (частотності в мовленні) слів і висловів, в) знання загального мовного значення слів і висловів, г) уявлення про емоційно-оцінне та стильове забарвлення мовних одиниць, д) системність зв'язку між одиницями: уявлення про синонімію, антонімію, паронімію. (І.Г. Овчиннікова) Вирізнення внутрішнього лексикону дозволяє описати систему особистісних смислів у структурі мовної компетенції. Внутрішній лексикон - це система значень слів та їх суб'єктивного представлення, тобто особистісних смислів. Одиницею внутрішнього лексикону є смисл, тобто суб'єктивне переживання загального значення слова, що відображає досвід людини, систему її цінностей. Таким чином, внутрішній лексикон виступає посередником між картиною світу та лексикою мови. Отже, чим адекватніше побудований внутрішній лексикон дитини, тим правильнішою буде її картина світу, і уявлення про громадянськість, зокрема. Таким чином, цілеспрямована робота над усвідомленням значення слів громадянської тематики дозволить не тільки збагатити лексикон, а отже і мовленнєву компетенцію дітей, але і усвідомлено здійснювати роботу з формування громадянських рис особистості.
   Проведене нами раніше [5] дослідження особливостей засвоєння дітьми молодшого шкільного віку соціальних ролей продемонструвало низький рівень ознайомлення дітей із соціальними ролями, а відтак спонукало нас до пошуку причин такого стану речей. Опитування учнів показало, що діти погано орієнтуються у змісті понять “громадянин”, “патріот” “мораль”, “духовність”. Відтак ми припустили, що рівень соціальної (у даному аспекті - громадянської) компетенції залежить від особливостей їх мовленнєвої компетенції, конкретніше - від розуміння значення та особливостей особистісного смислу даних понять. У молодшому шкільному віці, коли абстрактне поняття “громадянин” лише наповнюється для дітей особистісним смислом, істотного значення набуває власне мовленнєва (зокрема, мовна) компетенція, котра передбачає знання семантичних ознак цього поняття.
   Зміст понять громадянськість, патріотизм, дітьми імпліцитно засвоєний, але не зведений у структурі свідомості і світогляду у єдину систему “громадянин”, “патріот”. Самостійно, спонтанно така категоризація відбувається наприкінці молодшого шкільного віку, але цілеспрямована робота в цьому напрямку дозволить створити чітку структуру понять, котрі надалі стануть компонентом соціальної та мовленнєвої компетентності дитини, а відтак, передбачаємо, і дієвим мотивом її діяльності.
   Спершу ми намагались виявити рівень ознайомлення учнів із значенням слів “учень”, “громадянин”, “патріот”. Відповіді учнів (N = 36, середній вік 7,5 років) демонструють недостатній рівень оволодіння дітьми молодшого шкільного віку семантичним значенням слова “громадянин” - 47,2 % дітей означили громадянина як “людина, хлопчик, учень”, 13,9 % - “людина, яка живе у місті”, і лише 19,4 % визначили громадянина як “люди України”. Інші відповіді - “Я громадянин України” (11,1 %), “не знаю” (8,4 %). Таке пілотажне опитування, не претендуючи на повне емпіричне дослідження особливостей сучасних молодших школярів, тим не менше, окреслює проблеми, котрі потребують докладного вивчення та шляхи їх розв'язання.
   З метою виявлення особливостей особистісного смислу основних понять, ми пропонували дітям молодшого шкільного віку дати визначення понять “учень”, “громадянин”, “патріот”. Складні для визначення абстрактні поняття усвідомлені дітьми на низькому рівні, і це зрозуміло з огляду на особливості пізнавального та особистісного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Тому наступне завдання вимагало від дітей вибрати із пропонованого переліку якостей ті, які належать (описують) громадянина та учня. Ми орієнтувались на визначену М.Й. Боришевським систему цінностей та ціннісних орієнтацій, що є метою роботи із виховання громадянської свідомості та самосвідомості [1, с 148]. У широкому контексті зазначений перелік якостей може слугувати розгорнутим визначенням поняття “громадянин”, а відтак ступінь розуміння окремих характеристик -показником рівня мовної компетенції та ознайомлення із лексичним і семантичним значенням слова “громадянин”. Вікові особливості дітей молодшого шкільного віку вимагають певного коригування і відбору зазначених характеристик. Загалом, ми визначили такі блоки у розумінні семантики поняття “громадянин”: 1) особистісні характеристики громадянина (доброта, дружелюбність, чесність, справедливість, відповідальність, самостійність); 2) ставлення до діяльності (працелюбство, старанність, організованість, акуратність, прагнення до знань); 3) ставлення до держави (любов до Батьківщини, знання своїх прав, знання своїх обов'язків, любов до рідної мови, знання традицій українського народу); 4) ставлення до батьків (любов до батьків, повага батьків, допомога батькам); 5) ставлення до природи (любов до тварин, бережне ставлення до природи). Узагальнені відповіді дітей подано у таблиці 1.

Таблиця 1
Розподіл значимості характеристик громадянина дітьми молодшого шкільного віку

Характеристики

%

1

Ставлення до природи

79,6

2

Особистісні характеристики

79,3

3

Ставлення до держави

78,5

4

Ставлення до діяльності

71,9

5

Ставлення до батьків

63,0

   Як видно із таблиці, найбільш істотними характеристиками громадянина діти вважають ставлення до природи (79,6 %), особистісні якості (79,3 %) та ставлення до держави (78,5 %). Важливими для громадянина є також ставлення до діяльності та до батьків. Відповіді учнів демонструють, що зміст поняття в основному засвоєний, хоч і не узагальнений у слові. Таким чином, результати проведеного опитування демонструють, з однієї сторони, усвідомлення дітьми молодшого шкільного віку основних якостей, які характеризують громадянина, а другої сторони - недостатній рівень їх категоризації та узагальнення у понятті. Це підтверджує думку про те, що насичення словника дітей словами “громадянської тематики” та цілеспрямована робота із засвоєння семантичного значення цих слів необхідна і можлива у молодшому шкільному віці. Розвиток громадянськості як характеристики особистості у молодшому шкільному віці доцільно здійснювати на основі категоризації та узагальнення ознак громадянськості у мовленні дітей. Це, у свою чергу, сприятиме удосконаленню мовленнєвої компетенції та введенню слів громадянської тематики до мовної картини світу дітей молодшого шкільного вік.
   Висновки. Дослідження показало, що необхідним завданням становлення громадянськості дітей молодшого шкільного віку є ознайомлення їх із змістом основних характеристик поняття, що виконує одразу два завдання: поглиблює як мовленнєву, так і соціальну компетентність дітей. Від того, наскільки діти обізнані із змістом понять, залежатиме ефективність їх засвоєння, привласнення, переробки у внутрішні схеми поведінки та спрямованості.
   Подальші дослідження зазначеної проблеми доцільно здійснювати у напрямі психосемантичного аналізу поняття “громадянин” та вияву конотативного значення, пов'язаного із особистісним смислом, соціальними установками, стереотипами та іншими формами узагальнення у структурі образу світу дітей молодшого шкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості-громадянина// Рідна школа. - 1997. - №1. - С. 144-150.
2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -376 с.
3. Лєпіхова Л.А. Онтогенетичний погляд на соціально-психологічні властивості громадянськості та політичної культури // Педагогіка і психологія. - 2003. - №1. - С. 30-38.
4. Овчинникова И.Г., Вереснева Н.И., Дубровская Л.А., Пенягина Е.Б. Лексикон младшего школьника (Характеристика лексического компонента языковой компетенции). - Пермь, 2000. - 312 с.
5. Орап М.О. Вплив мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку на засвоєння ними соціальних ролей //“Проблеми загальної та педагогічної психології”: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. -T.VIII, випуск 1. - Київ: 2006. - С. 275 -281.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com