www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль професійної позиції вчителя у формуванні його педагогічної культури

О Л. Мешко

РОЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ПОЗИЦІЇ ВЧИТЕЛЯ У ФОРМУВАННІ ЙОГО ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

   У статті з позиції аксіологічного підходу проаналізовано особливості педагогічної культури сучасного вчителя. Розкрито роль професійної позиції як способу і механізму втілення вчителем у процесі творчої самореалізації цінностей його педагогічної культури. Схарактеризовані сутнісні і змістові аспекти професійної позиції вчителя, які сприяють високому рівню творчої самореалізації педагога у процесі його професійної діяльності.
   Ключові слова: педагогічна культура, творча самореалізація педагога, професійна позиція педагога, цінності педагогічної культури.
   Сучасна вітчизняна освіта потребує підготовлених учителів, здатних на високому професійному рівні виконувати своє призначення. Адже вчительська професія пред'являє сьогодні підвищені вимоги до особистісних і професійних якостей своїх працівників. Завдання, пов'язані з реалізацією особистісної спрямованості педагогічного процесу та створенням освітнього середовища, що стимулює розвиток грамотної, творчої, ініціативної особистості, вимагають від сучасного учителя переорієнтації його свідомості на гуманістичні цінності, розвитку відповідних ціннісно-смислових потенціалів особистості, формування особистісно орієнтованої професійної позиції.
   Педагогічна реальність та дослідження науковців свідчать, що в новій гуманістично орієнтованій освітній парадигмі особливого значення набуває внутрішній зміст особистості педагога, його індивідуальність перетворюється в найважливішу цінність і значимий компонент освіти. Суспільству сьогодні потрібен вчитель, який відрізняється цілісним гуманістичним світоглядом, високим професіоналізмом, професійною та особистісною культурою, який комплексно реалізує у професії свій творчий потенціал та свій спосіб життєдіяльності на основі інтеграції загальнолюдських і професійно значущих цінностей. Все це актуалізує необхідність оволодіння фахівцем високою професійно-педагогічною культурою, свідченням якої, на думку багатьох вчених, є наявність у вчителя сформованої професійної позиції. Позиція особистості педагога визначає вектор його професійної діяльності, відображає специфіку індивідуальної свідомості, сукупності значущих цінностей і міжособистісних відносин. Як стверджує В.О. Сластьонін, вона інтегрує в собі професійно-педагогічну спрямованість, компетентність, педагогічну культуру вчителя [8, с 32]. Мета нашої статті -схарактеризувати сутнісні і змістові аспекти педагогічної позиції та визначити її роль у розвитку професійно-педагогічної культури вчителя.
   Перш ніж розглянути явище педагогічної позиції в руслі професійно-педагогічної культури вчителя, необхідно зазначити, що остання розуміється вченими як найважливіша складова загальної культури фахівця і проявляється в системі професійних якостей і властивій для педагогічної діяльності специфіці. Зокрема, О.М. Столяренко визначає педагогічну культуру як вищий ступінь відповідності рівня розвитку особистості і професійної підготовленості педагога специфічним вимогам педагогічної діяльності. Це особистісно опосередкований педагогічний професіоналізм, що дозволяє здійснювати педагогічну діяльність на вищому рівні її соціальних, гуманних, моральних, власне педагогічних, наукових і спеціальних критеріїв [7, с 430]. Головне значення педагогічної культури у контексті особистісно орієнтованого підходу полягає в розвитку здатності педагога до творчої самореалізації, гармонізації особистості всіх учасників освітнього процесу, формуванні демократичного стилю взаємин, розвитку рефлексивного рівня свідомості.
   Педагог, що володіє високою культурою, ставиться до педагогічної діяльності не як до праці, професії, а як до життєвого покликання, громадянської відповідальності, способу життя, що виявляється в його життєвій і професійній позиції, а звідси ? його захопленість, пристрасність, самовіддача [7, с 431]. Отже, в рамках професійної діяльності вчителя здійснюється “опредмечування” його особистісної професійно-педагогічної культури, що, як вважає Л.В. Ведернікова, характеризує сутність творчої самореалізації педагога [4, с 49].
   Останню думку підтверджує І.Ф. Ісаєв, який у творчій самореалізації педагога вбачає зовнішню форму існування його професійно-педагогічної культури. У цьому плані дослідник пише, що в процесі творчої самореалізації вчителя зовнішнє (об'єктивне), тобто педагогічний досвід людства, переломлюючись через внутрішнє (суб'єктивне), стає його власним надбанням, переводиться у сферу свідомості особистості вчителя, щоб знайти своє вираження в результатах подальшої професійної діяльності [5, с 33-36]. Змістом внутрішнього (суб'єктивного), на думку вченого, й виступає професійно-педагогічна культура особистості вчителя, яка включає різноманітні педагогічні цінності: цінності-цілі (розкривають значення і сенс цілей професійної діяльності та особистісного самоздійснення в ній); цінності-відносини (розкривають значення і сенс відносин як основного механізму функціонування цілісної педагогічної діяльності; концепції педагогічної ментальності як сукупності мотивації, системи термінальних і культурних цінностей; відношення вчителя до учнів, до себе, до професійної діяльності, до інших учасників педагогічного процесу); цінності-знання (розкривають значення і сенс предметних і психолого-педагогічних знань у процесі здійснення професійної діяльності та знань про свої індивідуально-особистісні особливості, необхідні для реалізації себе в професії); цінності-засоби (розкривають значення і сенс способів і засобів здійснення педагогічної діяльності); цінності-якості (розкривають значення і сенс різноманітних якостей учителя як суб'єкта професійно-педагогічної діяльності: індивідних, особистісних, комунікативних, статусно-позиційних, зовнішньо поведінкових тощо) [5, с 58]. З цього можна зробити висновок, що педагог, який творчо самореалізується, відрізняється від будь-якого іншого тим, що власне представляє його професійно-педагогічна культура і цінності, що в неї входять.
   Однак, розглядати професійну культуру педагога лише як відбиття в його свідомості загальнолюдських і педагогічних цінностей, на наш погляд, недостатньо. Важливо й те, що педагог як особистість сам привносить у свою професійну культуру у процесі творчої самореалізації. Так, враховуючи суб'єктність людини в ціннісній сфері, В.О. Сластьонін визначає педагогічну самореалізацію дещо з іншого боку: “втілення педагогом у своїй професійній діяльності власних намірів і способу життя” [8, с 352]. За поняттям “намір” очевидно стоїть поняття цілі, а за способом життя - цінності існування людини, тобто її екзистенційні цінності. Тому з позицій аксіологічного підходу це визначення інтерпретується як втілення педагогом у професійній діяльності своїх екзистенційних цінностей і пов'язаних з ними особистісних педагогічних цілей [4, с 49].
   Розвиваючи попередню думку, можна стверджувати, що сучасний педагог, який орієнтований на реалізацію особистісного підходу, повинен підніматися до рівня його осмислення і внутрішнього прийняття, а не лише володіти відповідними знаннями і технологіями. І пріоритетну роль тут відіграють ті прояви його особистості, які пов'язані з його базовими екзистенційними, ціннісно-смисловими аспектами професійного буття. Не виконання педагогом функцій, не реалізація певної освітньої технології, не програвання ролі і не підтримування статусу, а власне життя у професії. Як зазначає Б.С. Братусь, поняттю буття в гуманітарній сфері найбільш повно відповідає поняття “позиція” [З, с 133]. У трактуванні ряду дослідників (К. О. Абульханова-Славська, Г. І. Аксьонова, М.Г. Алексеев, М. М. Боритко, Л.В. Вєдєрнікова, В.І. Слободчиков і ін.) позиція постає як спосіб реалізації базових, екзистенційних цінностей особистості. Позиція є найбільш цілісна, інтегративна характеристика всього способу життя людини, яка досягла повної самовизначеності, яка стала у справжньому сенсі слова суб'єктом власної життєдіяльності. Про таку людину говорять: “Він знайшов своє місце в житті” (тобто вільно самовизначився у всій сукупності людських відносин, у культурі, в історії). Таке “місце” визначає у всій повноті і світогляд, і принципи, і вчинки людини.
   Поняття “професійна позиція педагога” (педагогічна позиція) у науковій літературі зустрічається досить часто. В активний науковий обіг це поняття ввійшло порівняно недавно завдяки роботам Б.Г. Ананьева, Л.І. Божович, В.Н. Мясищева, С.Л. Рубінштейна і ін. Розглядуваної проблеми торкалися у своїх роботах О.Г. Асмолов, Н.П. Анікеєва, І.Д. Бех, І.А. Колеснікова, Л.В. Кондрашова, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, В.О. Сластьонін, В.І. Слободчиков, І.С. Якиманська і ін.Існує ряд підходів до трактування терміну “позиція особистості”. Часто дослідники роблять акцент на статусно-рольовій складовій позиції (Г.М. Андреева, Д. Майєрс, О.В. Киричук, І.С. Кон, О.Г. Асмолов, Б.Д. Ананьев, В.Б. Ольшанський і ін.). Багато дослідників це поняття аналізує на основі теорії відносин В.Н. Мясищева і визначає його через сукупність відносин особистості (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Божович, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн і ін.). Склалася також наукова традиція, де позиція розглядається як самостійне, відмінне від статусу і ролі поняття, як глибоко індивідуальне утворення особистості, результат досягнення людиною певного рівня морального та інтелектуального розвитку, появи стабільної системи ціннісних установок. Так, у роботах Б.Г. Ананьева, О.Г. Асмолова, Л.І. Божович, М.Й. Боришевського, Б.С. Братуся, В.І. Войтко, І.М. Міхеєвої, Р.С. Нємова позиція виступає як стійкий компонент структури особистості, як її ядро, і розглядається в розрізі таких проблем, як ставлення, активність, мотивація, особистісна зрілість, самосвідомість, особистісний смисл. Перспективним, на наш погляд, є смисловий підхід до вивчення позиції особистості, за яким це поняття трактується як система усвідомлених загальних смислових утворень, куди входять цінності, мотиви, потреби, інтереси, переконання, ставлення.
   Явище педагогічної позиції, як стверджує В.О. Сластьонін, відображає систему тих інтелектуальних, вольових і емоційно-оцінних ставлень до світу, педагогічної дійсності і педагогічної діяльності зокрема, які є джерелом активності педагога. Вона визначається, з одного боку, тими вимогами, очікуваннями й можливостями, які пред'являє й надає йому суспільство. А з іншого боку, діють внутрішні, особисті джерела активності - потяги, переживання, мотиви й цілі педагога, його ціннісні орієнтації, світогляд, ідеали [8, с 32]. Відповідно до підходу А.К. Маркової [6], поняття “професійно педагогічна позиція” позначає стійкі системи ставлень вчителя до учнів, до себе, до колег, визначає його поведінку, стиль життя і діяльності. Розглядаючи професійну позицію в рамках проблеми творчої самореалізації педагога, Л.В. Ведернікова стверджує, що “педагог, який прагне до самореалізації, хоче бути, а не здаватися або просто працювати педагогом, тобто він орієнтується не на роль і функції, а на позицію педагога як найвищу цінність [4, с 50].
   Важливою у контексті нашого дослідження є думка І.Д. Беха, який вказує на унікальність педагогічної позиції, оскільки вона одночасно є і особистісною, і професійною. Вчений наголошує, що педагог у своїй дійсно педагогічній позиції ніде і ніколи не зустрічається з дитиною як “об'єктом” (якщо він дійсно педагог); в особистісній позиції він завжди зустрічається з іншою людиною, а у власне професійній - з умовами її становлення і розвитку [2, с 76].
   Повної відповіді на питання про те, що входить до змісту професійно-педагогічної позиції, в сучасній психолого-педагогічній науці поки немає. Відзначимо інтегративний підхід до розуміння позиції педагога як сукупності професійно-педагогічної спрямованості, компетентності, педагогічної культури (І.Ф. Ісаєв, І.А. Колеснікова, О.І. Міщенко, В.О. Сластьонін, Е.Н. Шиянов). Він передбачає два варіанти опису позиції - з погляду особистісних властивостей педагога та в проекції його професійної діяльності.Як інтегративну характеристику особистості педагога розглядає професійно-педагогічну позицію у своєму дослідження Е.І. Артамонова. На думку вченого, це поняття виражає суб'єктну систему відносин, теоретико-методологічних знань, ціннісних орієнтацій і визначальний рефлексивно особистісний спосіб педагогічної діяльності. У структуру трактованої так позиції педагога входять: особистісна концепція життя; система установок, що визначають єдину спрямованість особистості на ідеал (“Я-концептуальне”); переконання (включаючи релігійні), поважне відношення до переконань інших людей, розуміння ролі переконань у своєму професійному становленні (“Я-ідеологічне”); норми й правила поведінки вчителя, що існують у суспільстві, поведінкові стереотипи, пов'язані із соціальною роллю вчителя (“Я-юридичне”); етика й семіотика поведінки вчителя (“Я-етичне”). До професійної позиції вчителя відноситься й те, що, за словами автора, пов'язує її зі стилем духовності: по-перше, гуманні установки, що диктують індивідові оцінки соціальних процесів і його власних вчинків (“Я-законодавче”); по-друге, набір символів і відповідних їм значень, знань, необхідний для опису процесів і для розуміння сенсів і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності (“Я-інформаційне”); по-третє, високі результати пізнання, прояв якостей духовності вчителя в його поведінці (“Я-виконавче”) [1, с 17].
   Опис професійної позиції педагога в діяльнісній проекції наводить у своїй роботі А.І. Григор'єва. Подаючи позицію педагога-вихователя як полісуб'єктну, дослідник виділяє в ній наступну структуру і зміст:
   “По-перше, педагог - суб'єкт виховного впливу у взаємодії (прямій та опосередкованій) з дитиною й дитячим співтовариством школи, що передбачає його готовність і здатність:
   1. Будувати спілкування з дітьми на основі гуманістичних принципів.
   2. Вибудовувати спільну діяльність з дітьми на основі відносин співробітництва і співтворчості (наприклад, у процесі підготовки й реалізації внутрішньошкільних, внутрішньокласних заходів і т.п.).
   3. Створювати виховні ситуації (конфлікту, успіху і ін.) у навчальній, трудовій, ігровій, художній і інших видах діяльності школярів.
   4. Розкривати й реалізовувати виховний потенціал процесу навчання (через зміст освіти, форми й методи навчання), предметно-естетичного середовища, що оточує дітей.
   5. Взаємодіяти зі школярами як суб'єктами шкільного самоврядування.
   6. Підтримувати процеси самопізнання, саморозвитку, самореабілітації, ціннісно-смислового пошуку дитини, організовувати необхідну групову й індивідуальну роботу.
   7. Надавати реальні можливості для особистісної самореалізації, життєвого самовизначення дитини в просторі виховної системи школи.
   8. Транслювати гуманістичну культуру ставлень людини до себе, до навколишнього світу.
   9. Бути відкритим до виховного впливу дітей на нього самого.
   По-друге, педагог - суб'єкт особистісного й професійного розвитку себе (саморозвитку) як вихователя, що, передбачає його готовність і здатність:
   1. Бути відкритим особистому досвіду, тобто підходити до своїх успіхів і невдач як до своїх проблем, які дозволяють йому, вихователеві, вчитися на власному досвіді й розуміти себе.
   2. Конструктивно самозмінюватися на особистісному рівні, піклуючись про збереження й розвиток свого культурного, морального, творчого, психофізичного потенціалу.
   3. Удосконалювати свої професійні знання й уміння педагога, що здійснює сприятливий вплив на формування й розвиток особистості дитини (поповнювати арсенал знань і уявлень про ціннісно-смисловий і предметний зміст “світу дитинства”, освоювати нові для себе способи спілкування й взаємодії, дослідницької роботи, вчитися поєднувати традиції й новації у вихованні, рефлексувати свою діяльність і т.д.)
   По-третє, педагог-вихователь ? суб'єкт формування й розвитку педагогічного колективу як колективу вихователів, що передбачає його готовність і здатність:
   1. Системно бачити процеси навчання й виховання в школі, визначати свою позицію й роль у становленні й розвитку виховної системи.
   2. Вільно й відповідально представляти себе як особистість у процесі ціннісно-смислового самовизначення педагогічного колективу у виховній системі, як активного учасника педагогічного самоврядування.
   3. Підтримувати спів-буттєвий (спільне буття) характер відносин у педагогічному колективі як професійної спільності педагогів-вихователів.
   4. Осмислювати й обговорювати на теоретико-методологічному й практичному рівнях, залучаючи можливості педагогіки й інших соціальних наук, актуальні проблеми виховної системи школи.
   5. Моделювати, проектувати, прогнозувати зміни у власній діяльності й у діяльності педагогічного колективу щодо розвитку гуманістичної виховної системи.
   6. Об'єднуватися в тимчасові спільності, що самовизначаються, з іншими педагогами з метою вирішення насущних проблем шкільного навчання й виховання, а також для педагогічної самоосвіти.
   7. Надавати можливість колегам знайомити з його досвідом виховної діяльності (“тримати практику відкритою”), самому користуватися аналогічно надаваними можливостями.
   8. Сприяти входженню в колектив вчителів-новачків.
   По-четверте, педагог - суб'єкт взаємодії з родиною, представниками соціуму, соціальними спільнотами (інститутами), “що виходять” на дитину, який стимулює прояв їхнього виховного потенціалу. Його суб'єктність тут ґрунтується на готовності й здатності:
   1. Постійно обновляти свої знання про життя вихованців у родині, серед однолітків, про стан навколишнього їхнього соціального середовища (його “нішах” і “стихіях”).
   2. Підтримувати позитивну спрямованість родини на виховання дитини; компенсувати можливі негативні прояви сімейного виховання.
   3. Організовувати спільну діяльність педагогів, батьків і дітей в умовах виховної системи школи.
   4. Співробітничати у вирішенні виховних завдань із соціальними педагогами, психологами, педагогами додаткової освіти, валеологами, медичними працівниками, працівниками установ культури, спорту та ін.
   5. Захищати інтереси дітей, сприяти реабілітації дитини, яка опинилася в умовах конфліктного соціуму” [4, с 53-56].
   Отже, поняття “позиція” є тією характеристикою у процесі професіоналізації педагога, завдяки якій виникає можливість аналізувати одночасно як особливості особистості фахівця, так і його діяльність у зв'язку з реалізацією конкретного освітнього підходу. Вона охоплює ті особливості його свідомості, що актуальні у ситуаціях нововведень, зокрема готовність вчителя працювати в умовах гуманістичної орієнтації освітнього процесу.
   Позицію можна розглядати як ціннісно-смисловий аспект самореалізації особистості педагога. Вона є основою для здійснення ним своїх внутрішніх потенцій в особистісному, соціальному та професійному планах. Педагог, який творчо реалізується, у рамках своєї професії не просто виконує функції, а реалізує індивідуально-професійну педагогічну позицію, тобто втілює у професійній діяльності свої екзистенційні цінності, свою професійно-педагогічну культуру. Позиція при цьому виявляється способом, “механізмом” цього втілення.
   Виходячи з вище сказаного, особливо актуальною проблемою в дослідженні професійно-педагогічної позиції виступає процес і умови її становлення на етапі навчання майбутніх учителів у вищому навчальному закладі, коли відбувається оформлення сфери основних професійних цінностей і сенсів. Ефективність оволодіння теоретико-методологічним і технологічним фундаментом педагогічної професії знаходиться у прямій залежності від ступеня його глибокого особистісного осмислення, емоційно-ціннісної оцінки, виявлення його суб'єктивного сенсу для майбутнього вчителя. Без цього професійні знання і уміння, якими оволодівають майбутні вчителі, можуть перетворитися в бездушний й особистісно індиферентний інструмент в їхніх руках, а професійно-педагогічна підготовка - у високотехногенний, але відчужений від особистості студентів процес, не опосередкований їх особистими поглядами і ставленнями, почуттями і переживаннями. Це особливо стосується вчителя, орієнтованого на реалізацію гуманістичного підходу в умовах динамічних соціокультурних змін теперішнього суспільства, коли професія вимагає від нього постійної творчої готовності до адекватної особистісної оцінки педагогічних ситуацій, що постійно змінюються, до пошуку і прийняття глибоко осмислених професійних рішень, до постійного духовного самовдосконалення. Тому ціннісно-смислове самовизначення у професії на началах гуманістичної освітньої парадигми повинне стати важливим чинником та орієнтиром у становленні позиції особистості майбутнього вчителя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артамонова Е.И. Философско-педагогические основы развития духовной культуры учителя: автореф. дисс. ... док. пед. наук. - М., 2000. - 40 с.
2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. - Кн. 2. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-практичні засади. - К.: Либідь, 2003. -344 с.
3. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Наука, 1988. - 301 с
4. Ведерникова Л.В. Подготовка педагога как творческого профессионала: [учебное пособие]. - Ишим: Изд-во ИГПИ им. П.П. Ершова, 2006. - 112 с.
5. Исаев И.Ф. Теория и практика формирования профессионально-педагогической культуры преподавателя высшей школы. -М.Белгород, 1993. - 218 с.
6. Маркова А.К. Психология профессионализма. - М., 1996. - 306 с.
7. Столяренко A.M. Общая педагогика. - М., 2006. - 479 с.
8. Сластенин В.А. Педагогика: [учебное пособие]. - М., 1997 . -512 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com