www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Навчально-професійна успішність та процес «індивідуації» особистості студентів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Навчально-професійна успішність та процес «індивідуації» особистості студентів

О.О. Когут

НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА УСПІШНІСТЬ ТА ПРОЦЕС “ІНДИВІДУАЦІЇ” ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ

   У статті здійснено системно-теоретичне і емпірико-практичне дослід-ження соціально-психологічних факторів, що впливають на освітньо -професійну діяльність.
   Ключові слова: навчально-професійна успішність, пізнання, мотивація, індівідуація.
   В літературі ми часто зустрічаємо думку про те, що успіх діяльності людини залежить від того наскільки чітко вона визначає мету своїй діяльності та уявляє образ бажаного результату, який є певною моделлю та служить орієнтиром, зразком, до якого прагне людина [5, 8, 16]. Але чи завжди наша мета співпадає з розвитком особистісних якостей? Щоб відповісти на це запитання ми проаналізуємо, як співвідносяться поняття “духовний розвиток особистості” та “успішність”.
   Так, студентство, як формальна соціальна група, переважно визначається метою своєї діяльності: здобуття знань й одержання навчально-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Криворізьким Центром соціального аналізу та вдосконалення навчально-професійної діяльності було проведено дослідження факторів, котрі впливають на успішність навчально-професійної діяльності студентів Криворізького технічного університету. З результатів проведеного дослідження виявляється, що найбільш впливовим фактором є відповідність інтелектуального профілю особистості обраній професії. Люди відрізняються за когнітивним потенціалом й інтелектуальним стилем, а тому можна припустити, що освіта буде ефективнішою, якщо її адаптувати за здібностями та інтересами [3, с.436]. Але, як показують результати соціально-психологічних досліджень, більшість студентів (майже 50%) обирають професійний шлях розвитку не на основі самопізнання, з метою самореалізації інтелектуальних здібностей, а за необхідністю. Мотивація до навчання таких студентів має дуже низький рівень. Отже, носіями позитивних цінностей, як представників інтелектуального потенціалу суспільства, стає тільки частина молоді.
   Питання різновиду індивідуальних профілів інтелекту в освітній системі сьогодні набуває актуального значення [3, 6, 8]. Перед фахівцями зараз часто постає проблема співвідношення здібностей особистості з навчальною програмою, адже успішність студента в навчально-професійній діяльності залежить від його здібностей та інтересу до певного роду діяльності. Саме інтерес спонукає людину до самопізнання та розкриття духовно-сутнісного потенціалу, звертає увагу до пізнання певного роду інформації, яка актуалізуючись в новому часі, набуває через професійне самовираження нового історично-культурного визначення. Ще за часів епохи Просвітництва, К.А. Гельвецій та П.Д.Гольбах, сміливо стверджували, що справедливим буде тільки те суспільство, в якому будуть враховувати співвідношення індивідуальних та суспільних інтересів [4].
   Але, як вказують результати дослідження, якщо студент невдало визначився з вибором професії, це впливає не тільки на успішність в навчанні, але й на формування особистісних якостей (позитивної самооцінки) та міжособистісних стосунків. Доречною є думка: “Суспільство, що наштовхується на проблеми, складається з людей, інтелектуальні профілі яких не співпадають з їх соціальними ролями” [З, с 373]. Й справді, таке неспівпадіння зараз спостерігається особливо часто. Студентство як повноцінна формальна група формується на основі не тільки ділових (навчально-професійних) стосунків, а й проходить певні етапи формування емоційних та ціннісно-орієнтованих відношень [12]. В процесі дослідження формування згуртованості колективу ми виявили ряд закономірностей. Соціометричні дані вказують на те, що формування ділового критерію взаємовідношень в колективі є первинним щодо відношення до ціннісного та емоційного. Позитивний клімат здебільшого залежить від наявності ціннісно-орієнтованого лідера. Особливу роль в формуванні студентського професійно-орієнтованого колективу відіграє успішність засвоєння навчально-професійного матеріалу: як правило особистість, індивідуальний профіль якої не відповідає обраній спеціальності, в колективі займає низький статус, а згодом її відраховують за неуспішність. Адекватно-орієнтована особистість, є успішною в навчанні, відчуває почуття “ми”, бо є членом колективу з ідентичними інтересами, які згуртовують колектив, і тільки за таких умов формуються позитивні ціннісно-емоційні стосунки в колективі. Отже, розвиток колективної згуртованості має певний порядок: прагматичність - визначення взаємних інтересів, встановлення ділових стосунків; на другому етапі переважає формування емоційного фактору в відношеннях, а вже пізніше формуються відношення на рівні довіри. Про що також свідчать дослідження впливу на навчання та виховання гендерного фактору: в колективах, де переважають юнаки, як правило, високий рівень навчання, бо ґрунтується на основі змагання, суперництва, тобто діловий критерій є добре розвинутим, а от емоційний фактор має негативну оцінку.
   А тому поряд із програмою навчання необхідно привернути увагу проблемі виховання та розробити необхідні засоби впливу на формування студентського колективу. Особливу увагу необхідно приділити формуванню цінностей, тому що даний критерій є найбільш впливовим в стосунках, він впливає на формування життєвих принципів особистості. Але він формується пізніше, ніж інтелектуальний та емоційний критерії.
   Важливу роль в професійній орієнтації та в навчально-виховному середовищі відіграє пізнавальний критерій. Якщо людина хоче спланувати своє життя вона повинна володіти добре розвинутим “внутрішньо-особистісним” інтелектом, розвинутим почуттям “Я” [З, с 342]. Здібність планувати послідовність дії до виконання замислу переносять нас із сфери пізнання в область практики або ефективної діяльності, воля тут є важливим компонентом в усіх вчинках, за допомогою яких ми розвиваємо своє життя. Уявлення про себе -сильний фактор, завдяки якому можна зрозуміти чи може ця людина поступати так, як від неї очікують.
   Рефлексивне мислення в юнацькому віці формується поступово [6]. Етап самоусвідомлення, який долає особистість на шляху духовного розвитку - це розвиток “естетичної” свідомості особистості (за Е.Бьорном): “спонтанності”, “включення”, “близькості”. Завдяки йому особистість набуває незалежності від стереотипів, комплексів, пізнає свої здібності, диференціює власні пізнавальні функції і вчиться ними керувати. Особливо важливим є розвиток високого рівня досягнень особистості та адекватного локусу контролю, адже цілеспрямована поведінка потребує вольового зусилля для досягнення мети, вміння керувати емоціями, інстинктами [12, 14]. Здебільшого успіх в навчально-професійній діяльності залежить від адекватно визначених соціальних цілей, високого рівня досягнень та вольового зусилля: інтернального локус контролю. На старших курсах навчання і розвитку комунікативних взаємодій особистість більш усвідомлено сприймає себе та інших, а взаємовідношення переходять з прагматичного, змагального характеру й набувають рис колективності та цілеспрямованості щодо професійно-навчальної діяльності.
   Успішність та духовний розвиток особистості ми співвідносимо з категоріями “інтелект” та “особистість”, які не мають однозначних трактувань. Зокрема, А.Олпорт дає понад п'ятдесят визначень категорії “особистість” [10]. Автори біхевіористських та психометричних теорії трактують інтелект як єдину вроджену характеристику і вважають, що люди є нібито “чистими аркушами”, котрих можна навчити всьому, якщо підійти до задачі з правильного боку. Але, останнім часом багато дослідників вважають, що існує багато різних форм інтелекту, які є незалежними один від одного і кожний з яких має свої слабкі та сильні сторони; важко навчити людину тому, що йде врозріз з її природними етапами розвитку і пов'язаними з ними культурними сферами [3, с 31].
   Однією з нових сучасних концепцій інтелектуального потенціалу людини є теорія “множинного інтелекту” Говарда Гарднера, який на основі біологічних та психологічних ознак виділяє декілька видів інтелекту, на відміну від одного загального. Г. Гарднер трактує творчий розвиток особистості з позиції взаємодії трьох ключових складових та акцентує увагу на різниці між інтелектом, культурними сферами тасоціальним оточенням. Індивідуум з його особистісним профілем здібностей становить психотип (інтелектуальні або генетичні здібності, які людина отримує при народженні.); сфера прояву здібностей -культуросфера - формує культуротип, а процес успішного застосування інтелектуальних здібностей в певній культуросфері - результат інтелектуальної діяльності особистості (рівень соціалізації) [3, с 29].
   Але культурну сферу розвитку особистості він трактує на основі переваги розвитку того чи іншого інтелекту в певній культурі. Культурна площина розвитку свідомості особистості в епоху цивілізації суспільства набуває особливого значення, про що свідчать численні праці психоаналітиків, гештальт-орієнтованих дослідників, трансперсональних психологів, екзистенціалістів.
   Нові теоретичні напрямки описують життєдіяльність особистості на нових функціональних рівнях [13, 15, 17, 18]. Якщо в біхевіоральних теоріях поведінка особистості цілковито залежить від зовнішніх стимулів, що діють за жорсткими причинно-наслідковими законами, то новітні теорії враховують принцип свободи вибору, а особистість постає як така, котра здатна усвідомлювати та змінювати свою поведінку за власним бажанням. В культурній площині вона є розумною істотою, що може виховувати свій дух (за С. Франком). Здійснюючи свій розвиток в напрямку до “Супер Его”, вона не “витісняє” (за 3. Фрейдом), а усвідомлює спонтанні прояви “індивідуального” та “колективного несвідомого” (за К. Юнгом), спрямовуючи свою енергію в ціннісно-культурне русло (за П. Рікером). “Людина, як істота, що має розум і душу, вільна робити акцент на тому, на чому побажає; у відведене місце психічний організм реально зміщає свій центр, тим самим дійсно засвоюючи новий центр Сутності” [2, с 54]. Особистість може досягнути активізації своєї Сутності, для чого їй необхідно наполегливо акцентувати свою внутрішню Сутність й не допускати того, що реально не співвідноситься з нею.Виходячи зі сказаного, стає зрозумілим, чому теорії розвитку особистості такі різні, навіть суперечливі [10]. З точки зору біхевіоральних теорій особистість індивіда оцінюється тією ефективністю, з якою він добивається позитивних реакцій різних людей в різних обставинах та співвідноситься з тим яскравим враженням, яке справляє на оточення. А. Олпорт заперечує пояснення терміну “особистість” на основі реакцій інших людей і наполягає, що її необхідно визначати на основі специфічних якостей індивіда, які можна описати об'єктивно. На нашу думку, найбільш вдалим є визначення, в яких особистість є свідомо-інтегрованою або організованою на певних етапах соціалізації особистості (“центроверсії” за К. Юнгом), узгоджує різні види індивідуальної поведінки і відображає її сутність [10, с 23].
   Щоб наблизитися до розуміння культурної площини розвитку особистості на даних підставах, ми звертаємось до трансперсональних теорій, у яких досліджуються глибинні прояви психіки людини і завдяки яким здійснюються прогресивні духовні трансформації особистості [7, 11, 13]. Інтеграція особистістних психічних явищ з відповідними трансперсональними символами має велике значення для подальшого розвитку свідомості і синтезу особистості [18, с 15]. Свідомість, оволодіває образами і знаннями, розширює свої горизонти і присвоює енергетичний заряд змістовного, створюючи новий психічний потенціал. Коли особистісні фактори вступають у взаємодію з трансперсональним, розкривається і починає оживати колективний людський аспект; у вузько індивідуальній і жорсткій особистості сучасної людини відкриваються нові розуміння і можливості життя.
   Саме на вищевказаних основоположних позиціях К.Г. Юнг розробляє теорію функціонального розвитку особистості [10, 17, 18]. Культурну площину розвитку особистості він також співставляє з природною та суспільною. Враховуючи динаміку розвитку свідомості особистості, Юнг виділяє ряд етапів її формування, на кожному з яких діють свої закони “центроверсії”. На “до-психічній” стадії вона функціонує за принципом “ентелехії” в біології: психічний рівень тотожний тілесним процесам, якими він керує. Тіло символізує цілісність і єдність взагалі і є природною основою “центроверсії” (свідомої інтеграції) особистості. Тіло й генетичні фактори - це дійсна основа індивідуальності, яка вважається цінною на “уроборичній” стадії розвитку свідомості особистості [13, с 305]. Але, як зауважив Юнг, природа не проявляє турботи про підвищення рівня свідомості. На даному етапі розвитку “Его” знаходиться під владою емоцій та інстинктів, а суспільство винагороджує індивіда за досягнення. Досягнення, корисність - це ідеали, що вказують на вихід із проблемного становища, з їх допомогою ми розширюємо і закріплюємо наше матеріальне існування. Але вони не здатні керувати нами в розвитку свідомості, яку ми називаємо культурою, бо “...соціальна мета досягається тільки ціною звуження особистості” [18, с 22].
   Даний підхід надає нам можливість зрозуміти, чому виникають такі суперечливі погляди на розуміння термінів “особистість” та “культура”. Або природа, або свобода, на думку Ф. Шлегеля, мають давати перший визначальний імпульс щодо розвитку особистості й тим самим спрямовувати шляхи і визначати закон прогресії [4]. Свідомість починається тоді, коли зовнішні та внутрішні реакції сприймаються “Его”-центром, а не коли інстинкт просто рефлекторно приводить тіло-ціле в дію. Розвиток свідомості вимагає свободи від емоцій та інстинкту. З ростом “Его”-свідомості й індивідуальності пов'язаний процес персоналізації, в результаті чого народжується особистість. Даний етап життя пов'язанний із переходом від стадії інстинктивної природи до стану, де людина більше не є чиїмось засобом, а стає самим собою; відбувається перетворення природи в культуру, інстинкту - в дух. Під духовним розвитком Юнг розумів певну колоритність розуму і характеру, яку можна порівняти з різними гранями самоцвітів, в протиставленні з простою кубічною формою [18, с.180].
   На думку науковця Д. Кемпбелла, праці Юнга допомагають усвідомити міфологічний контекст людського життя, що полегшує цивілізованій людині розвиватися шляхом “індивідуації”. За К. Юнгом, процес “індивідуації” - шлях досягнення нового центру особистості -“самості”. “Самість” формується в результаті досягнення вищого рівня розвитку свідомості - духовного світу людської культури, який стверджує свою незалежність від несвідомих сил. Бачення і знання стають головними функціями свідомості, що формуються на основі телеологічної функції: особистість прагне до світла і сонця - до надособистісних факторів (“Супер-Его”, за З.Фрейдом), які є вищим станом розвитку свідомості.
   Формування духовності особистості сучасної української молоді від-бувається в період радикальної зміни духовних цінностей. У високо розвинутих постіндустріальних суспільствах робиться акцент на “лінгвістичному”, “логіко-математичному” і “внутрішньо-особистістному інтелектах”. Але, американська школа символічного інтеракціонізму, яку представляють Дж.Г. Мід і Ч. Кулі, а також радянські дослідники Л.С. Виготський та О.Р. Лурія, розвивають напрямок, що базується на думці про те, що особистість може усвідомлювати себе тільки за допомогою розуміння оточуючих: “...без суспільства, яке забезпечує людину необхідними категоріями, люди ніколи не зможуть зрозуміти, що вони - “особистості” [3, с 302]. Формування почуття “Я” - важливий процес. Його реалізація визначає, чи зможе людина ефективно функціонувати в соціальному контексті, який вона обрала чи буде обирати. Особистісні інтелекти - увага до оточуючих і засвоєння соціальної ролі, увага до свого “Я” і вдосконалення особистого життя. Отже, розвиток особистісних знань спрямовується в індивідуальному та соціальному напрямках, в деяких видах передачі знань є важливими саме міжособистісні стосунки. Тому люди з нерозвинутими міжособистісними навичками навряд чи зможуть завершити процес оволодіння цими здібностями.Культурна площина особистості - це вся сфера буття людини, яка ініціюється, спрямовується Духом й орієнтується тільки на творче, морально повноцінне, духовно наповнене життя. Вона існує більше в намірах, ніж у наявному, в утворенні поняття про мету людського буття. Хоукінг пише: “Я- це, в дійсності, система поведінки. Але це система цілеспрямованої поведінки, витікає із наполегливої надії. Стержень “я” - це її надія” [2, с 28]. Існує універсальна субстанція, джерело всього, але настільки велична, тонка, що дійсно не піддається осягненню людським інтелектом. Особистість на сучасному етапі розвитку українського суспільства формує тільки третій - ментальний рівень, тому функціонує, або пробуджений на трьох планах буття: фізичному, емоційному, ментальному. Людина стоїть на порозі розпізнання четвертого, більш високого фактору: Душі, “Я”, і наступні її пробудження, або усвідомлення будуть пов'язані з нею.
   В юнацькі роки відбувається формування цінностей під впливом зовнішнього середовища, а тому проблема активного формування викладачами вузу зразкової моделі цілей та цінностей, на які повинно орієнтуватися студентство, є актуальною. З результатів соціометричного дослідження відомо, що статус студента формується хаотично, а навчально-професійне знання не сприймаються як цінність. Тому дуже важливо з боку вузу визначити чіткі орієнтири й створити зразкові моделі в навчально-професійному середовищі. Вихідним пріоритетом при формулюванні цілей сучасного професійного навчання має бути формування самостійної, відповідальної, здатної до самоорганізації особистості, з широким світоглядним кругозором та моральною свідомістю, що цілком відповідає принципу навчання за Болонською системою. Але при нововведеннях необхідно зберегти традиційну форму навчання, тому що “міжособистісний” інтелект розвивається саме за таких умов. Культурний аспект навчально-професійної освіти направлений на вирішення проблем дефіциту вищевказаних цінностей. Навчання повинно відповідати усвідомленим світоглядним орієнтирам і визначати цінності культури, базуватися на відповідних інтелектуальних здібностях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аугустинавичюте А. Соционика. - СПб.: “Издательство ACT”, 1998. -416 с.
2. Бейли А. Душа и её механизмы, от интеллекта к интуиции. - М.: “Амрита-Русь”, 2007. - 304 с.
3. Гарднер Г. Структура разума. - М.: 000 “И.Вильяме”, 2007. -512 с.
4. Гатальська СМ. Філософія культури. - К.: “Либідь”, 2005. - 270 с.
5. Горбунова В.В. Експериментальна психологія в схемах і таблицях. - К.: “Професіонал”, 2007. - 220 с.
6. Дайяна Халперн Психология критического мышления. - СПб, 2000. - 512 с.
7. Даниэль СМ. Искусство видеть. - Л: 1990.
8. Дворецкая Г. В., Мохнарылов В. П.. Социология труда. - К.: “Вища школа”, 1990. - 140 с.
9. Дьяконов Г.В. Диалогические методы психологического исследования чувств и эмоций. - Кировоград: “Код”, 2004. - 64 с.
10. Холл К. С, Линдсей Г.. Теория личности - М., 1999. - 592 с.
11. Нейл Филипп. Мифология. - М.: “Росмен”, 2000.
12. Немов Р. С. “Психология”. - Москва: “Владос”, 1998.
13. Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. - К.: “Веклер”, 1998.
14. Пашукова Т.И. Допира А.И., Дьяконов Г.В. Психологические исследования. - М.: Изд-ство “Институт практической психологии”, 1996.
15. Польстер И., Польстер М. Интегрированная гештальт-терапия. - М., 1997.
16. Сорока К.О. Основи теорії систем і системного аналізу. - Харків: “Тимченко”, 2005 . - 230 с.
17. Юнг К.Г. Сознание и бессознательное. - СПб., 1997.
18. Юнг К.Г. “Психология и алхимия”. - К., 1997.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com