www.VuzLib.com

Головна arrow Краєзнавство, етнографія, етнологія arrow Етнографія Українських Карпат
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Етнографія Українських Карпат

Реферат

   Карпатський етнографічний район поділяється на три основні частини: Прикарпаття, власне Карпати та Закарпаття. Навіть протягом тривалого часу, перебуваючи у складі різних держав, українці берегли свою етнокультуру, хоча й не уникли деяких взаємовпливів із словаками, угорцями та поляками. Мешканці гірських районів Карпат зберегли найархаїчніші риси культури, які дещо відмінні від поліських.
   У Карпатському регіоні виділяється три етнографічні групи — лемки, бойки, гуцули. Лемки живуть по обидва схили Бескиду, між річками Саном (Сяном) — Попрадом, у Великоберезнянському та Перечинському районах на Закарпатті. Перші згадки про них у писемних джерелах з'являються в VI ст.
   Бойки живуть на Івано-Франківщині, Львівщині, в Закарпатській області. “Руська трійця” — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — вважали бойків нащадками кельтських племен, які з VI ст. до н.е. жили в Центральній Європі, а близько І ст. н.е. перейшли на Балкани. Археологи стверджують, що в басейнах рік Тиси, Дністра, Західного Бугу, а також Прип'яті, Дніпра, в Криму є пам'ятки кельтського походження. Як видно, територія бойків також позначена кельтськими пам'ятками.
   Гуцули живуть на Івано-Франківщині, в Чернівецькій та Закарпатській областях — переважно в Рахівському районі. У ХVІІ-ХVІІІ ст. серед гуцулів було чимало опришків — повстанців, народних месників. Володимир Шухевич писав: “Всім укладом свого життя, своїми традиціями і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на захід”.
   Оригінальність культури гуцулів стала причиною гіпотез про походження їх від кавказців, котрі змішалися з українцями. Володимир Січинський знаходить в гуцульській архітектурі чимало спільних рис із спадщиною давніх етрусків. Архаїзм давніх гуцульських будівель полягає насамперед у типовому замкненому подвір'ї — своєрідній фортеці, яка має тільки ворота і хвіртку. Кожна гуцульська хата нагадує своєрідний музей народного мистецтва: всі речі повсякденного вжитку (посуд, меблі, килими, одяг, зброя) прикрашаються різноманітними візерунками, різьбою, вишивками, художнім розписом тощо.
   Сиві Карпати — либонь, найчарівніша місцина Західної України, земля, оповита древніми міфами й легендами, заколисана співом трембіт — справжня скарбниця старовинних звичаїв, обрядів, традицій, багатовікових культурних надбань бойків, лемків і гуцулів.
   Здається, що тут чи не кожна людина — митець, яскрава творча особистість. Тільки таким до снаги було спорудити в горах дивовижні дерев'яні храми, стіни яких зведені без жодного цвяха... °хньою окрасою часто ставали такі ж унікальні ікони, писані на склі. Багато із них тепер зберігаються в музейних колекціях, як і образи на дереві, що нині вважаються чудовими зразками наївного малярства.
   Своїми творами уславили рідний край і художники європейського рівня, насамперед — іконописці, такі як знаменитий живописець Йов Кондзелевич — автор іконостасу церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського, та його попередник Іван Руткович — автор іконопису Жовківського храму.
   І це — тільки дещиця духовних коштовностей, залишених нам у спадок предками. Більшість із них — плід пишно розквітлої гілки християнства, прищепленої колись на глибоко вкоріненому дереві місцевих язичницьких вірувань. Вони живуть в нашій генетичній пам'яті, бринять в архаїчних орнаментах народних вишивок, відлунюють у древніх символах землі й води на різьблених гуцульських тарелях та виробах гончарів, їхні відблиски мерехтять у різнобарв'ї карпатських ґерданів, пульсують у загадкових візерунках писанок.
   Тут немає нічого випадкового: у їхній знаковій системі сконцентрована цілюща сила гір, приховані потужні обереги. Тож не дивно, що кожен гість мальовничого карпатського краю прагне придбати собі ужиткову річ — не тільки на згадку, але й на щастя-долю, і уявіть, на добре здоров'я. Як от волохаті гуцульські ліжники, адже вони за словами горян — не тільки колоритна окраса інтер'єру, а ще на додачу ліки від застуди. Приписується ліжнику і властивість привертати добробут до його власників. Невипадково в деяких закарпатських селах зберігся звичай — стелити молодятам до вінця не тільки вишиваний рушничок, а ще й ліжник, аби багаті та щасливі були.
   Добру, позитивну енергетику несе в собі й одяг, виконаний у ліжниковій техніці. Таке друге життя старовинному ткацькому промислу дали майстри Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Хтозна, можливо, з їхньої легкої руки моделі, створені в гуцульському етностилі колись здобудуть визнання у світі високої моди.
   А сьогодні, як і сотні літ тому, жінки оздоблюють свій одяг барвистими вишивками. Буковинська, закарпатська, покутська... Кожна з них — неповторна і своєрідна, а всі разом — схожі на пишний квітник. Він цвіте веселковими візерунками сорочок, рушників, подушок. — °хні мотиви перегукуються із ґерданами — вишуканими бісерними прикрасами, секрети виготовлення яких західноукраїнські майстрині передають із покоління в покоління.
   З роду в рід переходить і давнє мистецтво писанкарства — ритуального розпису великодніх яєць. Кажуть, писанки помічні на різні випадки життя: їхні знаки — символи привертають до людей любов, здоров'я і достаток, дають землі — родючість, худобі — плодючість.
   Чимало добрих побажань закодовано й у виробах місцевих гончарів — щедро розмальованих горщичках і тарелях, кахлях і дитячих носиках, відомих під назвою “козульки”. Є в цих маленьких глиняних забавках щось правічне — дихають вони тією ж таємницею, що й трипільські фігурки тварин, виготовлені руками невідомих умільців до нашої ери.
   Відгомін древніх язичницьких ритуалів донині живе у прекрасних і світлих звичаях — святкування загадкового Рахманського Великодня, вогняного очищення в ніч на Івана Купала... Як і в сиву давнину, горяни співають і танцюють запальні коломийки, будять Карпати звуками трембіт і сопілок, розмовляють із Всесвітом голосом дримби, старовинним тайнописом візерунків — символів різьблять запашну деревину, пишуть писанки й будують храми. Храми душі щедрого і талановитого народу.
   Трембіта — найбільший духовий музичний інструмент у вигляді конічної дерев'яної труби без бокових отворів. Сягає 4 м в довжину. Поширена здебільшого на Гуцульщині, Буковині, а на Бойківщині й досі використовується для подачі сигналів про важливу подію в селі. Діапазон трембіти — до 2,5 октав, чутність звуку — понад 10км.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com