www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні складові професійної компетентності майбутніх практичних психологів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні складові професійної компетентності майбутніх практичних психологів

Т. Г. Здоровець

ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

   У статті розглядаються підходи щодо визначення професійної компетентності практичного психолога. Аналізуються структурні компоненти професійної компетентності психолога-фахівця.
   Ключові слова: професійна компетентність, когнітивна компетентність, комунікативна компетентність, оперативна компетентність, наратив, наративна компетентність.
   Постановка проблеми. Поняття професійної компетентності є однією з характеристик будь-якої діяльності. Сформованість адекватного уявлення психолога про власну професійну компетентність спонукає до вдосконалення професійної майстерності, впливає на його уявлення про цінність власної особи, певною мірою формує самооцінку, рівень домагань. До того ж зазначена проблема має ще декілька актуальних аспектів:
   1) у ситуації соціокультурної кризи в суспільстві, зміни системи цінностей та наявних стереотипів, адекватне уявлення про професійну компетентність забезпечує чітке розуміння особливості професійної адаптації та успішності, кар'єрного зростання практичних психологів в умовах ринкових відносин;
   2) розуміння змісту поняття “професійна компетентність” та виокремлення її психологічних складових дозволить систематизувати її фрагментарні дослідження та встановити однозначні критерії оцінки професійності психологів-фахівців;
   Метою статті є теоретичний огляд уявлень, що склались у сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці щодо психологічних складових професійної компетентності, що є запорукою успішності професійної діяльності психолога-практика.
   Результати теоретичного аналізу проблеми. Професія психолога відноситься до сфери “людина - людина”, а поняття професійної компетентності пов'язане з успішністю, ефективністю та продуктивністю виконуваної ним діяльності.
   Не зважаючи на велику кількість досліджень, пов'язаних з даною проблемою єдиного визначення поняття професійної компетентності так і не запропоновано.
   Відповідно до Д. Дьюї, М. Мід, П. Сорокіна, У. Уоллера, К. Юнга професійна компетентність є засобом пристосування до середовища, оскільки професія творить людину відповідно до свого образу та подоби, визначаючи її інтереси, переконання, смаки, прагнення, бажання; формує загальні інтереси, подібності у індивідів, що займаються однією справою.
   Д. Прістлі, Л. Томпсон визначають професійну компетентність як систематизовану сукупність знань, високих моральних норм і професійного кодексу.
   В рамках професійної стратифікації суспільства професійна компетентність розглядається як професійне покликання, професійний обов'язок, що формується в єдності стилю життя, професії та освіти.
   Акмеологічний підхід професійну компетентність вбачає головним когнітивним компонентом професіоналізму особистості, який визначає сферу професійних поглядів, кола запитань, що вирішуються, систему знань, які постійно розширюються та дозволяє виконувати професійну діяльність з високою продуктивністю.
   Згідно з Л.Н. Захаровою, В. В. Соколовою, В.М. Соколовим професійна компетентність - це здатність ефективно вирішувати практичні завдання стосовно соціалізації особистості, яка розвивається, забезпечення внутрішніх умов діяльністної інтеграції особистості в суспільство за рахунок розвитку ціннісних орієнтацій, формування практичних умінь діяльнісної соціально бажаної самореалізації.
   Професійна компетентність психолога є складним психологічним утворенням, що забезпечує успішність його професійної діяльності й включає в себе систему діяльністно-рольових (знання, уміння й навички) та особистісних (професійно важливих якостей) характеристик, важливе місце серед яких займає наративна компетентність.
   Говорячи про психологічні складові професійної компетентності практичних психологів варто акцентувати увагу на когнітивному, операційному, комунікативному, моральному, наративному її компонентах. Під когнітивним компонентом професійної компетентності психолога-практика розуміємо накопичення знань, які утворюють його професійну лексику, що формується внаслідок розуміння специфічних текстів. Розуміння ми розглядаємо як відновлення структури смислу, який закладено у текст процесом мислення і приєднуємось до думки Н.В. Чепелєвої про те, що розуміння забезпечує не тільки засвоєння наукової та навчальної інформації, і відповідно системи професійних значень, професійного тезаурусу, але є й базою для подальшого розвитку професійної компетентності фахівця, оскільки без сформованих когнітивних операцій розуміння неможлива ефективна та продуктивна як навчальна так і професійна діяльність.
   Аналіз та синтез, узагальнення та зіставлення, структурування та переструктурування інформації є провідними операціями при розумінні будь-якого повідомлення, що транслює клієнт у ході консультування та психотерапії. Оскільки психолог повинен усвідомити зміст висловлювань клієнта, на основі чого відтворити смисл реальної ситуації, що криється за вербальним текстом, а значить відтворити смисл ситуації на основі аналізу всіх її елементів, встановлення зв'язків між ними, з'ясування послідовності причин, подій, висловлювань.
   Операційний компонент професійної компетентності практичного психолога полягає в оволодінні професійними навиками та техніками, психологічним інструментарієм не тільки в семантичному, а й процедурному аспекті. Відбувається переорієнтація від розуміння до інтерпретації. У практичній психології інтерпретація використовується у вузькому (прийом, комунікативна техніка, направлена на виявлення неусвідомлених фактів психічного життя, їх подальше осмислення у ході взаємодії психолога-практика та особистості, що потребує психологічної допомоги) [5] та широкому (характеристика процесу надання психологічної допомоги, що включає всі його етапи та забезпечує смислову гармонію індивідуального буття людини у світі) [3] смислах.
   Комунікативний компонент професійної компетентності включає засновану на знаннях та чуттєвому досвіді здатність психолога-практика орієнтуватись в ситуаціях професійного спілкування, розуміти мотиви, інтенції, стратегії поведінки, фрустрації як свої власні, так і партнерів по спілкуванню, рівень оволодіння ними технологією та психотехнікою спілкування. А також вміння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на особистість, адекватно сприймати та розуміти її, налагоджувати ефективну взаємодію.
   У змістовому плані вона охоплює: компетентність у реалізації комунікативної, інтерактивної, комунікативної функцій спілкування; компетентності в реалізації суб'єкт-суб“єктної взаємодії партнерів по спілкуванню; компетентність у розв'язанні продуктивних та репродуктивних завдань спілкування; компетентність у реалізації поведінкового, операційно-інструментального та особистісного рівнів спілкування.
   Деякі дослідники розглядають комунікативну компетентність в контексті соціально-психологічної компетентності. Так, A.M. Сухов і А.О. Деркач трактують комунікативну компетентність як, по-перше, особистісну власність, по-друге, як знання про способи орієнтації у різних ситуаціях та вільне володіння вербальними та невербальними засобами спілкування. До контексту соціально-психологічної компетентності як багатовимірного явища вони відносять також перцептивну компетентність та компетентність в галузі взаємодії [9].
   О.Є. Прозорова в комунікативній компетентності вбачає інтегровану особистісну якість, яка забезпечує ситуативну адаптивність та вільне володіння вербальними та невербальними засобами спілкування [11], оскільки під комунікативною компетентністю слід розуміти “цілісно-особистісне утворення, яке формується в процесі спілкування та забезпечує можливість адекватного відображення психічних станів й особистісного відображення психічних станів та особистісного складу іншої людини, правильну оцінку її вчинків, прогнозування на їх основі особливостей поведінки особи, що сприймається” [11; 192].
   Л.А. Петровська наголошує на тому, що комунікативна компетентність сприяє становленню міжособистісного спілкування. Тому особливої уваги набувають комунікатор та умови, які супроводжують комунікативний контакт, а партнери-учасники, ситуація, задачі та взаємозв'язки між ними є ін варіативними складовими комунікативної компетентності [10]. Таким чином комунікативна компетентність практичного психолога в узагальненому вигляді передбачає розвиток адекватної орієнтації в самому собі - власному сихологічному потенціалі, потенціалі людини, що потребує його допомоги, ситуації та задачі процесу спілкування.
   Як здатність особистості до орієнтації у ситуаціях, що заснована на знаннях і чуттєвому досвіді трактує комунікативну компетентність Ю. М. Ємельянов і ставить акцент на тому, що дана здатність передбачає соціально-психологічне навчання. Оскільки комунікативна компетентність набувається в соціальному контексті то основним фактором її розвитку є досвід людини, її загальна ерудиція та певні здібності [6].
   Т.О. Вольфорська розглядає комунікативну компетентність як рівень сформованості особистого досвіду, який допомагає людині у межах власних здібностей та соціального статусу успішно функціонувати в суспільстві [4].
   Ємельянов Ю.М., Прозорова О.В. до структури комунікативної компетентності відносять: 1) безпосередні дії в акті комунікації (вміння та навички спілкування), 2) знання про закономірності спілкування (комунікативні властивості власні та інших).
   Більш пізні дослідження виділяють вже три компонента: теоретичний, практичний і особистісний.
   Згідно з О. Бодальовим доцільніше вивчати саме особистісну складову комунікативної компетентності, оскільки найрозгалуженіша і найменш впорядкована серед інших елементів, а “демократизація та гуманізація всіх провідних сфер життя підсилює потребу наукової розробки проблеми формування гуманістичної за світоглядом особистості [2], що неможлива, відповідно Низовець О.А., без формування комунікативного ядра особистості, яке в свою чергу забезпечує високий рівень комунікативної компетентності.
   Комунікативна компетентність передбачає не лише вміння вести діалог з клієнтом, а й орієнтацію на партнера як рівноправного суб'єкта спілкування. Це активна взаємодія, взаєморозуміння, діалог психолога та клієнта. Діалог є найціннішим засобом діяльності психолога, а діалогізм найважливішою його професійною якістю [12]. Ознака діалогічної особистості - подолання домінант, що забезпечує відкритість іншому, спрямованість власної свідомості на розуміння “Я-іншого”.
   Моральний компонент професійної компетентності, що має за основу емоційну складову є вмінням адекватно проявляти власні емоції, володіти собою та власними емоційними станами. Перераховане вище сприяє повноцінному спілкуванню та дає змогу знайти вихід із конфліктних ситуацій.
   Особистісні характеристики, що забезпечують успішність професійної діяльності психолога-фахівця і є передумовою його професійної компетентності дослідники розділяють на три групи. До першої групи включаються вимоги, що висуваються професійною діяльністю до пізнавальних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, уяви), емоційно-вольових процесів та психоемоційних складових (стриманість, стабільність, стресостійкість, самовладання, життєрадісність, цілеспрямованість, наполегливість, активність, рішучість, тощо).
   До другої групи відносяться такі психологічні якості як самокритичність, адекватна самооцінка і рівень домагань, здатність до самоаналізу, саморегуляції, самоконтролю поведінки.
   Третя група включає комунікабельність, емпатичність, візуальність (зовнішня привабливість), і красномовність, як здатність переконувати [1].
   В структурі особистості професійно-компетентного практичного психолога А.К. Маркова виділяє наступні інтегративні характеристики: професійна самосвідомість фахівця, тобто комплекс його уявлень про себе як про професіонала; індивідуальний стиль діяльності та спілкування - характерне для даного фахівця стійке сполучення завдань, прийомів та способів професійної діяльності та спілкування; творчий потенціал, тобто комплекс унікальних здібностей особистості, зокрема креативних, що дає змогу розв'язувати професійні завдання на нестандартному рівні [7].
   До складових професійної компетентності психолога практика слід також віднести наративну компетентність як природне утворення особистості фахівця покликаного надавати психологічну допомогу особистості у ситуації “неможливості жити” (Ф.Ю. Василюк).
   Ідею про те, що не тільки людська свідомість ототожнюється сумі певних текстів, але й дії людини, події її життя, що є характерним для сучасного пост структуралізму, який базується на думці Ж. Дерріда по те, що нічого не може існувати поза текстом. Приймаючи дане трактування потрапляємо в поле діяльності герменевтики, предметом якої, відповідно до Дільтея є душевний досвід, який виявляється в словах. Герменевтику згідно з Н.В. Чепелєвою трактуємо як теорію та загальні правила інтерпретації текстів.
   Текст в професійній діяльності психолога трактується в широкому семантичному смислі:
   1) як текст, що представлений в писемному вигляді;
   2) як текст, що виникає у клієнта під час психотерапії;
   3) як текст, який людина творить у внутрішньому діалозі, намагаючись осмислити, усвідомити, зрозуміти себе, свій досвід та проблеми.
   Отже текст є засобом інтерпретації не тільки оточуючої дійсності, а й іншого, а також текст є могутнім засобом самопізнання. Розуміння дійсності, себе чи іншого є діалогічним, оскільки сприймаючи повідомлення людина будує свій, “зустрічний” текст, використовуючи зразки культури (історії іншого), але доповнює власними інтерпретаціями, власним баченням ситуації.
   Але мова йде не стільки про текстуалізацію свідомості, скільки про її наратизацію, про здатність людини описати себе та свій життєвий досвід у вигляді зв'язної розповіді, вибудованої за принципами та механізмами жанрової організації художнього тексту.
   Ідею про те, що людська свідомість має наративну структуру, висувають як зарубіжні, такі вітчизняні автори. Зокрема, пропонується так званий “наративний принцип”, в основі якого лежить положення про те, що люди мислять, роблять певні життєві вибори відповідно до наративних структур, тобто наратив розглядається як організаційний принцип діяльності особистості (Ф. Сабрін). Деякі зарубіжні автори висловлюють думку про те, що життя людини великою мірою насичене оповідями, історіями, в яких відображений весь її досвід, а повідомляючи історії свого життя, особистість стає відповідальною за нього (Д. Карр, К. Метінгел, М. Байт). Така відповідальність береться за основу в концепції наративної ідентичності (П. Рікер). Відповідно до даної концепції, особистість усвідомлює себе в процесі оповідання іншому історії свого життя.
   У дослідженнях вітчизняних психологів наратив розглядається як впорядкування життєвих подій в єдину послідовність, що побудована виходячи із загальної життєвої концепції оповідача (Н.В. Чепелєва). Зауважується, що текст- наратив доцільно розглядати як засіб саморозуміння (“історія для себе”) та засіб самоподачі, самопред'явлення (“історія для іншого”). Однією з найважливіших його функцій є саме самопрезентація - саморозкриття, декларування і ствердження індивідуальної системи цінностей, поглядів, переконань. Завдяки наративу суб'єкт усвідомлює себе, свій досвід, презентує певну точку зору, стверджує себе таким, яким він прагне бути, а також створює своє минуле. Тобто людина, проживаючи своє життя, конструює його історію. В процесі такого конструювання відбувається переосмислення власного досвіду та власної особистості, виникає нове бачення тих подій життя, власних рис та якостей, що з певних причин не усвідомлювалися чи не приймалися людиною, - а це призводить до конструювання більш цілісної історії життя.
   Наративна компетентність передбачає сформованість в особистості фахівця наративу як структурної рамки, що має соціокультурну природу, та виявляється у вміннні розгортати наративні структури у зв'язну розповідь або історію. Наративна компетентність практичного психолога є вмінням, що дозволяє побачити за історією іншого його індивідуальний наратив.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонова Н.О. Уявлення про професійну компетентність та привабливість майбутньої професії для студентів психологічних факультетів // Проблеми загальної та педагогічної психології. - К.: Інститут психології АПН України. - Т. 7. - вип. 7. - с 13-25.
2. Бодалев А.А. Проблемы отношений : уровны,формы, смыслы. Об одаренности человека каксубекта// Мир психологи. - 1998. - № 4. С. 272-275.
3. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - К.: Укртехпрес, 1997. - 216 с.
4. ВольфовськаТ.О. Комунікативна компетентність особистості як умова взаэморозумыння та досягнення згоди / Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару АПН України, 12 листопада 1998 р. - К.: Гнозис, 1998. - 605 с
5. Гримак Л.П. Общение с собой: начала психологи активності. -М.: Политиздав, 1991. - 320 с.
6. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. -Л.: ЛГУ, 1985. - 276 с.
7. Маркова А.К. Психология професионализма. - М. - 1996.
8. Мілютіна К.Л. Динаміка професійної компетентності практичних психологів у процесі перенавчання. // Педагогічний процес: теорія і практика. Педагогіка. Психологія. - К., 2005. - Вип. 3. - С. 363 - 367.
9. Низовець О.А. Теоретико-методологічний аналіз феномену комунікативної компетентності//Актуальні проблеми психології. - Київ-Ніжин: Видавництво НДУ, ДС “Міланік”, 2007. - Том 10, вип. 1. - с 51-53.
10. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Соціально-психологический тренінг. - М.: Узд-во МГУ, 1989. - 216 с.
11. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития комуникативной компетентності // Мир психологи. - 2002. - № 2. - с. 191 - 202.
12. Чепелєва Н.В. Особистісна підготовка практикуючого психолога // Основи практичної психології/ В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: К.: Либідь, 1999. - с 242-249.
13. Чепелєва Н.В. Становлення професійної компетентності в процесі вузівської підготовки практичних психологів / Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару АПН України, 12 листопада 1998 р. - К.: Гнозис, 1998.-605 с.
14. Чепелєва Н.В. Формування професійної компетентності в процесі вузівської підготовки психолога-практика//Актуальні проблеми психології. - К.: Інститут психології АПН України. - 1999. - В. 19. - с 271-279.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com