www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Віра у вищу ідею як стратегія пошуку сенсу життя
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Віра у вищу ідею як стратегія пошуку сенсу життя

Н.Д. Володарська

ВІРА У ВИЩУ ІДЕЮ ЯК СТРАТЕГІЯ ПОШУКУ СЕНСУ ЖИТТЯ

   Проблема пошуку сенсу життя як життєві стратегії особистості розглядається в контексті віри у вищу ідею. Визначаються вікові особливості становлення смисложиттєвих орієнтацій як основи пошуку сенсу життя.
   Ключові слова: життєві стратегії, смисложиттєві орієнтації, соціальна адаптація.
   Актуальність проблеми. Сучасні умови криз суспільства (екологічних, політичних, економічних та інших) вимагають від людини пошуку свого місця в житті, пошуку сенсу життя, життєтворчості. В таких умовах, що породжують стан фрустрації, стресу знаходження сенсу життя допомагає вистояти людині в екстремальних умовах життєдіяльності. Ситуація загрози життю в сучасному суспільстві все більш становиться звичним атрибутом повсякденного життя. Це може бути пов'язано з різними чинниками насилля, тероризму, техногенних і екологічних катастроф. Природа людини така, що з самого народження починається боротьба за життя, пошук сенсу і життя і смерті, і усього що трапляється з нею, в будь-якій її діяльності. Віра у вищу ідею - одна із стратегій пошуку сенсу життя, ставлення до власного життя і життя інших формує певні вчинки, емоції, переживання особистості. Ці ставлення, емоції як складові духовності особистості керують усім життям людини. Можливості віри у вищу ідею впливають на можливість представити себе в бажаному ракурсі, справити певне враження на інших, можливість змінити себе, змоделювати свій образ. Духовний розвиток відбувається за рахунок своєрідності побудови процесу міжособистісної взаємодії. Партнером по взаємодії може бути вища сила, Бог.
   Фундаментальна проблема сьогоднішнього інформаційного суспільства - виникнення в масових масштабах спрощених форм самоідентифікації. Релігія виступає як традиційна форма самоідентифікації, що надає можливість особистості прагнути до самовдосконалення. Саме ця традиційна форма самоідентифікації дає особистості знайти зовнішній предметний і внутрішній духовний взірець досконалості, з яким вона ототожнює себе.
   Мета статті - розгляд особливостей визначення віри у вищу ідею як стратегії пошуку сенсу життя.
   Зупинимося насамперед на з'ясуванні феномену пошуку сенсу життя у контексті віри у вищу щею. Віра у вищу ідею визначає певну стратегію пошуку сенсу життя, що пов'язана з духовними цінностями людини. Орієнтація особистості на ті чи інші життєві ідеали зумовлює побудову певної стратегії для досягнення власних життєвих цінностей у пошуку сенсу життя.
   Завдання дослідження:
   - розглянути особливості пошуку сенсу життя в юнацькому віці;
   - виокремити особливості стратегії пошуку сенсу життя у контексті віри у вищу ідею;
   - визначити напрямки психологічної підтримки особистості в становленні стратегій пошуку сенсу життя.
   Обговорення результатів теоретичного аналізу наукових джерел і власних експериментальних досліджень. Як відмічається в багатьох сучасних дослідженнях вітчизняних психологів, трансординарне існування (за теорією М. Магомед-Ємінова) все більш втручається в ординарне існування, наділяючи його рисами аномальності, катастрофічності. Загроза небуття стає неспецифічною характеристикою не тільки екзистенційної ситуації, але й буденною життєвою ситуацією і визначає існування людини. Як відмічав фізик Альберт Ейнштейн, виходячи зі своєї “теорії усього”, духовні закони керують фізичними законами і усім життям людини. Актуальним залишається саме знаходження цих закономірностей і можливості пристосування людини до них.
   Стратегія пошуку сенсу життя - це генеральна програма дій, життєвих спрямувань, головний напрямок пошуку і розробки життєвої мети, завдань, що підпорядковують собі усі інші дії. За теорією В.О. Моляко, стратегія пошуку сенсу життя включає в себе підготовчі, планувальні і реалізуючі дії. Обдумування умов розв'язання життєвих проблем стає підготовкою до вибору життєвих цілей, формування цілей життя - планувальні дії і втілення у життя цих цілей - його реалізація. Ці напрямки пошуку сенсу життя залежать від особистісних характеристик: типу темпераменту, характеру, смисло-життєвих орієнтацій, розумових, інтелектуальних та інших характеристик.
   Нас цікавлять смисложиттєві орієнтації особистості, що впливають на процес пошуку сенсу життя, завдяки яким відбувається соціальна адаптація. Представники психоаналітичного підходу вважають, що кожна людина пристосовується до світу завдяки певних захисних механізмів. Висновки американських та західноєвропейських психологів показують, що трансперсональні переживання здатні спричиняти значні та стійкі позитивні зміни: поглиблення відчуття смислу, полегшення екзистенційної кризи (Е. Сутич, К. Уілберг, Кр. Гроф), пробудження альтруїзму, співчуття, прийняття себе, інших, оточуючого світу (Ч. Тарт, А. Уотсон, Р. Олперт, Дж. Ліллі), розширюють діапазон розуміння та усвідомлення значущості життя. Віра у вищу ідею є стрижневим утворенням, яке наскрізь проходить усі складові структури особистості і впливає на побудову життєвої стратегії особистості.
   У вітчизняній психології проблема виживання людини в важких, екстремальних життєвих ситуацій, розглядається в поняттях копінг-стратегія, стратегії виживання в важких ситуаціях, посттравматичні стани, стресові розлади та інших. Це дослідження Н.В. Тарабріна, М.Ш. Магомедов-Емінов, Н.Н. Пуховський, Ф.Є. Василюк, К. Муздибаєв, В. Лєбєдєв, М.М. Рєшетніков, Ц.П. Короленко, Ю. Александровський та інші. Ці напрямки розгляду різних стратегій виживання людини у скрутних умовах, спрямовуються більш на можливості профілактики психічних порушень, які виникають в наслідок впливу екстремальних факторів. Разом з тим недостатньо розробленими залишаються дослідження феномену пошуку сенсу життя, що має свої особливості у контексті віри у вищу ідею. Як психологічне явище, пошук сенсу життя впливає на почуття, вчинки, думки, духовний розвиток особистості, що потребує певної психологічної підтримки.
   В основі теорії гештальт-підходу основні базові ідеї Ф. Перлза про специфіку способу організації контакту особистості з середовищем спрямовані на розгляд творчого пристосування, здатність до конструктивного пошуку способу адаптації до конкретної життєвої ситуації. Цей конструктивний пошук дозволяє особистості знаходити оптимальну стратегію взаємодії з середовищем, що формує життєву стратегію. В ситуації невизначеності у особистості виникає потреба до конструктивного пошуку організації взаємодії. При цьому творче спристосування, на відміну від адаптації, представляє процес постійного пошуку балансу між потребами як феноменами контакту і можливостями середовища, що передбачає можливість і необхідність вільного вибору. Якщо вибір здійснюється в залежності від обставин, суджень інших людей, то особистість пристосовується, а не творить власну стратегію взаємодії. Критерієм творчої взаємодії з оточенням є здатність асимілювати новий досвід контакту, здатність до вибору адекватного способу комунікації.
   Віра у вищу ідею як стратегія пошуку сенсу життя формується на зміні ставлень особистості до своїх почуттів, свого бачення проблеми, можливості змін цих ставлень, побудові нового досвіду, який асимілюється в життєвий досвід. Особистість переживає зміни в своєму новому досвіді. Переживання цих змін становиться актуальним в переживанні своєї тотожності, що є основою духовності. В момент коли особистість змінює свою тотожність і відчуває дискомфорт відбувається певне зростання, осмислення цих змін. Саме в момент зустрічі з перепонами у вирішенні проблем відбувається зміна ставлень до ситуації, зміна самототожності і побудова нової стратегії поведінки, зміна цілей і засобів їх досягнення.
   Протиріччя, які пов'язані із зміною життєвої позиції, стилю життя, найбільш складні для особистості. Життєво значущими, впливовими є ті протиріччя, які опосередковують зміни поглядів, звичок, ставлень особистості до суспільства, до самого себе. Вміння регулювати свій життєвий шлях стає основою формування життєвих стратегій. На підсвідомому рівні почуття збентеження, що викликане відчуженням, одинокістю та жахом, загострюють сприйняття оточуючого світу. Ці переживання разом з асоціаціями, що виникають від книг, інформаційного поля оточення особистості, її інтроекти з дитинства стають тими стимуляторами, які прискорюють, опосередковують розвиток життєвої стратегії. Проблеми, що виникають кожного дня штовхають особистість до змін в поведінці, пошуку нових цілей і засобів їх досягнення. Ці переборення певних проблем, які не вирішуються ще з дитинства і можуть переростати в почуття ущербності, посилюють наполегливість особистості у пошуку нових шляхів, розвиток здатності і бажання генерувати ідеї, які не тільки нові але й унікальні, творчі. Саме переборення проблем, які здаються нездоланними, фатальними формують волю особистості, усвідомлення необхідності самостійності, відповідальності у боротьбі за виживання, протистояння життєвим перепонам, щоб стати “хазяїном власної долі”.
   Обговорення питання пошуку сенсу життя, власних ставлень до життя, досягнень, життєвих цілей стає важливою основою в прийнятті себе, свого “Я”. Віра у вищу ідею відіграє роль захисних механізмів в пристосуванні особистості з оточуючим світом В сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідженнях застосовуються спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, які відповідають за успішну адаптацію й переборення життєвих труднощів. Представники Санкт-Петербургської психологічної школи ввели поняття пасіонарності (Л.М. Гумільов) та поняття про особистісний адаптаційний потенціал, що визначає стійкість людини до екстремальних факторів і поняття про особистісний потенціал.
   У підлітковому віці відбувається формування смисложиттєвих орієнтацій, завдяки оволодінню внутрішнім світом, за Л.С. Виготським “виникнення життєвого плану як відомої системи пристосування, що вперше усвідомлюється підлітком”. Це створює умови для смислобудівництва, самостійного життєвого вибору, можливості контролювати свій життєвий шлях, стати володарем своєї долі. Дмитро Леонтьев виокремлював характерну для підліткового віку “здатність переходу смислових орієнтацій особистості у самодостатній стан”. Для кожного сенситивного періоду притаманні свої особистісні прояви типології нервової системи, вікових особливостей. Оскільки смисложиттєві орієнтації виникають не на пустому місці - їх розвиток опосередковується усім життєвим досвідом особистості, її особистісним “фундаментом” (як відмічав В.Є. Чудновський) - тобто певна сукупність особистісних якостей, завдяки яким вибудовується основа, що сприяє розвитку смисложиттєвих орієнтацій. Процес становлення цього особистісного “фундаменту” обумовлює не тільки темп розвитку смисложиттєвих орієнтацій, але й зміст та вибір життєвого шляху, пошук сенсу життя. Це здатності особистості в різні вікові періоди: в ранньому дитинстві - розвиток мови, в дошкільному віці - пізнавальна потреба, стремління осмислити причинні зв'язки оточуючого світу (вік “чомучок”), а також естетичні здібності, у молодших школярів - здатність “вбирати” в себе зовнішні ознаки предметів і явищ і запам”ятовувати їх без особливих зусиль; у підлітків - здатність до міжособистісного спілкування.
   Спираючись на теорію Т.М. Титаренко, життєва криза відіграє каталізуючу роль у формування життєвих смислів, пошуку сенсу життя. Чинниками пошуку сенсу життя стають кризові ситуації, вікові кризи, кризові стани. Вікові кризи супроводжуються зміною нових цілей, нових життєвих стратегій, які стають відправною точкою особистого зростання. Кризові ситуації можуть співпадати з віковими кризами або не співпадати ( смерть близького, набута інвалідність, катастрофи, нещасні випадки). За таких умов виникає потреба в нових смислах, цінностях, зміни ієрархії смисло-життєвих орієнтацій, віра у вищу ідею дає цю зміну.
   Досліджуючи стратегію пошуку сенсу життя у контексті віри у вищу ідею, аналізувались результати двох груп: студенти університету “Україна” (м. Київ), наркозалежні реабілітаційного центру “Троїцький” (м. Київ). Друга група була обрана, оскільки в основі програми реабілітації закладена віра у вищу ідею (програма “АЛАНОН” 12 кроків). Цікавим було порівняння різних категорій молоді: студенти, що вірять у вищу ідею, і те, які не вірять, і ці ж категорії серед наркозалежних. Цікавим було порівняння прояву пошуку сенсу життя у досліджуваних різного контингенту ( які знаходяться у кризових ситуаціях, станах). Використовувались методика СЖО (Д. Леонтьева), анкета на виявлення віри у вищу ідею, творів на тему пошуку сенсу життя. Аналіз результатів різних вибірок дозволив виокремити особливості пошуку сенсу життя у контексті віри у вищу ідею.
   Гіпотетично припускалося, що: віра у вищу ідею як стратегія пошуку сенсу життя відбувається за рахунок зміни системи цінностей, принципів за якими особистість живе, на основі яких будує свій життєвий шлях. Зміна ієрархії цінностей визначає вибір життєвих стратегій, конструювання нових життєвих перспектив. Змінюючи одні життєві пріоритети на інші, особистість моделює майбутній життєвий шлях, смисложиттєві орієнтації. Життєві кризи стають каталізуючою умовою зміни ціннісної ієрархії, пошуку сенсу життя в юнацькому віці.
   За результатами аналізування творів виокремились тенденції у мотивації пошуку сенсу життя: зміна статусу особистості: вступ до ВНЗ, вибір майбутньої професії, планування сім“ї, народження дитини, прояв залежності (періоди ремісії). У вибірці віруючих пошуки сенсу життя більшою мірою пов“язані з віковими кризами, стресовими ситуаціями втрати близьких, екологічні катастрофи, землетрус, пожар та інші. У вибірці наркозалежних - пошуки сенсу життя більшою мірою проявляються в періоди змін у прояві захворювання ( поліпшення або погіршення здоров“я в період ремісії), вступ до ВНЗ, працевлаштування, втрати роботи, припинення навчання на період лікування від залежності, труднощі соціалізації, побудова сімейних стосунків, зміна соціального статусу. В усіх вибірках виокремлювались почуття морального обв“язку перед кимось і небажання виконання його, що викликало певний внутрішній дисонанс. Це спонукало до пошуків розв'язання проблеми вибору в пріоритетах, які пов“язані з почуттям обов“язку, справедливості, праведності. Невиконання цих обов“язків стає шляхом до почуття провини, внутрішнього дисонансу. У виборці залежних виокремилась стратегія уникнення дисонансу в почутті морального обов'язку (за рахунок брехні, блюзнірства). Застосування брехні у стосунках з оточуючими, допомагає скоротити дисонанс перевести його в іншу площину відносин, які не призводять не до яких зобов'язань (“наплювати на все”, “ніхто нікому ні в чому не зобов'язаний”). Життєві зміни, які пов'язані зі здоров'ям спонукають до пошуку нових життєвих смислів, формуванню нових цілей та засобів їх досягнення.
   В усіх вибірках присутнім були пошук шляхів подолання нестерпних зобов“язань перед батьками, вчителями. Брехня, хитрощі - як спосіб уникнення напруги від моральних зобов“язань дає змогу терпіти цей “тягар долі”. Деякі з легкістю брешуть собі та іншим і їм легше від цього у подоланні проблем, пов“язаних з моральними обов“язками. Якщо особистість не розібралась в своїх потребах, почуттях, і застосовує брехню несвідомо. Інші лукавлять і цим скорочують дисонанс. Іноді особистість має певну терпимість до напруги від моральних зобов“язань і це знижує рівень тривоги, відчуття драми, “кінця світу”.
   Аналіз даних (за методикою СЖО Д.Леонтьева) в групах з вірою у вищу ідею - середня оцінка смисло-життєвих орієнтацій - 108 балів.
   Фактор “цілі у житті”, що характеризує спрямованість і часову перспективу, які надають свідомість життю, у цій групі розвинутий в середньому - 31 балів (в групі невіруючих - 29 балів). Фактор “процес життя або зацікавленість і емоційна насиченість життя” - 37 (в іншій групі - 38), однакова насиченість життям, життя сьогоднішнім днем. “Результативність життя або задоволення від самореалізації” - 25 балів (в іншій групі - 24, 5). “Локус контролю -Я” - 35, 6 бала (в іншій групі - 19, 9 бала). Це свідчить про уявлення особистості як сильної для самостійного життєвого вибору, щоб побудувати своє життя за співвідношенням між своїми цілями і своїми можливостями, уявляючи його згідно до свого сенсу. Фактор “локусу контролю-Життя” або управління життям - 32,5 балів ( в іншій групі - 28,7 ). Саме цей показник можливості управління власним життям різниться в різних групах досліджуваних. Віра у вищу ідею спрямовує пошук сенсу життя в можливостях самої особистості, пошуку власних резервів самопізнання, саморозвитку. Критерієм праведного шляху стає певна ідея (парадигма справедливості у контексті певної віри, конфесії), що визначає філософію “спасіння”. Це дає відповіді особистості яким шляхом йти, за що “боротися” в житті ( хто опиниться на “страшному суді” у раю, а хто у пеклі).
   Реакція особистості у кризових ситуаціях - почуття образи на долю, несправедливість долі по відношенню до особистості, виникають у контексті фізичних вад, життєвих негараздів або смерті (“це несправедливо” бути інвалідом, неповноцінним, неспроможним конкурувати зі здоровими, часто хворіти, вмирати молодим, бути сиротою, матеріально незабезпеченим” і таке інше). Ці почуття стають каталізатором пошуку нових життєвих смислів, пошуку “справедливості”. Почуття провини перед загиблим товаришем, кимось хто потрапив у біду, почуття провини у заможного перед бідним дають поштовх до пошуку пояснень і виправдань у особистості в її життєвому виборі, її життєвому шляху. Почуття пережитої несправедливості, що виникає у особистості, коли вона стає жертвою певних життєвих негараздів (хвороба, нещасний випадок, землетрус, пожар, снігова лавина, буря, напад тварини, насилля, сексуальні домагання, помилки лікарів і таке інше). У цих випадках кризові стани збуджують особистість до пошуків справедливості, помсти або виправдання того що трапилося, втрати, які не можливо відновити. Виникає пасивна агресивність у “жертви” долі. Ця агресивність спрямовуються на обставини, на людей, що винні у скоєному, на всіх. Іноді це прояв агресії, спрямований на себе (“на зло буду робити так і ніхто нічого не зробить”).
   Висновки. Пошук сенсу життя відбувається за рахунок зміни системи цінностей, принципів за якими особистість живе, на основі яких будує свій життєвий шлях. Зміна ієрархії цінностей визначає вибір життєвих стратегій, конструювання нових життєвих перспектив. Змінюючи одні життєві пріоритети на інші, особистість моделює майбутній життєвий шлях (свій соціальний статус, майбутню професію, одруження, народження дітей та інше). В моделі майбутнього закладаються механізми пристосування до мікросоціуму: прийняття норм, правил та зразків поведінки, характерних для певної референтної групи, внаслідок ідентифікації з нею; пристосування найближчого оточення та підпорядкування його своїй владі; взаємодія з іншими на основі відповідальності. Лише за умов усвідомлення своїх потреб, якостей, можливостей та віра у свої сили в реалізації них, можлива самореалізація особистості, її духовно-особистісна інтеграція.
   Пошук сенсу життя відбувається на протязі усього життя, починаючи з раннього дитинства (сімейні традиції, трансгенераційні зв“язки, способи виховання формують ставлення до власного життя, життєвих перспектив, можливостей життєтворчості. Юнацькій вік - найбільш сензитивний до проблеми пошуку сенсу життя, коли сама реальність ставить людину перед необхідністю вибору подальшого життєвого шляху. Але процес формування смисложиттєвих орієнтацій особистості є “наскрізним”, який проходить складні взаємовпливи вікових особливостей та факторів середовища. На кожному віковому етапі відбувається розвиток особистості, її потреб, мотивів, здатності до осмислення свого існування.
   Важливим для розвитку смисложиттєвих орієнтацій - активна позиція особистості до засвоєння знань (інтелектуальні здібності), учбово-пізнавальна мотивація. Орієнтація не тільки на знання але й на засоби їх отримання формує основу для становлення смисложиттєвих орієнтацій, пошуку сенсу життя. Це стає умовою становлення реалістичних життєвих планів, адекватних власним можливостям і наявним обставинам життя, що протистоїть фантазійним, нереальним прожектам, які лопаються як “мильні бульбашки”. Фантазійність уявлень про власні можливості і умови оточення, може призвести до розчарувань, невдоволенню життям, а іноді і до трагічних наслідків (девіантної поведінки, хімічної, психологічної залежності, суїциду та інше).
   Необхідною умовою для становлення здатності осмислення життя, набуття значущості життя є здатність до спілкування з самим собою (внутрішнього діалогу), вміння подивитися на себе зі сторони, вміння саморегуляції, своїх емоцій, настрою, знати свої переваги і вміти спиратися на них у скрутних ситуаціях, виокремлювати свої недоліки, вміння працювати над їх усуненням.
   Пошук сенсу життя відіграє вирішальну роль у формуванні життєвих стратегій особистості, ієрархії цінностей, смисложиттєвих орієнтацій. Віра у вищу ідею спонукає особистість до активізації пошуку сенсу життя, стає основою для духовного розвитку особистості. Життєстійкість у протистоянні життєвим негараздам створює умову пошуку нових стратегій вирішення життєвих проблеми, поштовхом до пошуку нових життєвих смислів. Почуття образи, несправедливості у кризових життєвих ситуаціях каналізують пошук смисложиттєвих орієнтацій, виправдання власної життєвої позиції.
   В психолого-педагогічній підтримці особистості у формуванні особистісного фундаменту становлення смисложиттєвих орієнтапцій, є напрямки які спрямовані на: адекватне ставлення до власної долі, перспективи свого життя, адекватне сприйняття минулого, сучасного та майбутнього, адекватне ставлення до успіхів та невдач, формування учбово-пізнавальної мотивації, яка спрямована не тільки на знання, але й на засоби їх досягнення. На різних вікових етапах становлення особистості проявляються смисложиттєві орієнтації, які обумовлюють пошук сенсу життя. Оскільки на різних вікових етапах формуються різні складові, що опопсередковують станновлення смисложиттєвих орієнтацій, то це потребує певних методів психолого-педагогічної підтримки.
   Психологічна підтримка спрямовується на усвідомлення особистістю можливостей контактування з іншими в межах своїх “обмежень”, зміну самооцінки з “неспроможного, нікчемного” на такого, який може бути “на рівно з іншими”. Програвання різних способів контактування: маніпулювання, пристосування до інших, взаємини “бути на рівних” допомагає особистості проявляти гнучкість у виборі стратегії поведінки. Важливо спрямувати психологічну підтримку на створення адекватних уявлень про власні можливості особистості у побудові свого майбутнього, уявляти своє життя не як туманне, незрозуміле майбутнє, а більш реальне конкретне, з певними цілями і адекватними можливостями їх досягнення. Лише за умов усвідомлення своїх потреб, якостей, можливостей та віра у свої сили в реалізації них, можлива самореалізація особистості, її духовно-особистісна інтеграція. Віра у вищу ідею вмотивовує особистість до самовдосконалення ( відтворення прекрасного та досконалого у собі), покращення світу, примноження добра, мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво та наставництво).

ЛІТЕРАТУРА

1. Бадрак В.В. Стратегия гениальных мужчин. - Харьков, 2007. -511 с.
2. Лебедева Н.Ф., Иванова Е.А. Путешествие в гештальт-теорию. - СПб, 2004. - 544 с.
3. Леонтьев Д.А. Личностное в личности: личностный потенциал как основа самодетерминации /Ученые записки кафедры общей психологии МГУ им. М.В.Ломоносова. Вып. 1. - М.: Смысл, 2002. - С. 56-65.
4. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал 2001, Т. 22, № 1. с. 16-24.
5. Сибирская психология сегодня: Сб. научн. трудов. Вып. 2. - М., Кемерово: Кузбасиздат, 2004. - С. 82-90.
6. Ф. Перлз. Эго, голод и агрессия. - М., 2005. - С. 359.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com