www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні аспекти духовної допомоги довкіллю
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні аспекти духовної допомоги довкіллю

Є. П. Верещак

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДУХОВНОЇ ДОПОМОГИ ДОВКІЛЛЮ

   Розкриваються деякі негативні моменти та тенденції щодо зростання неадекватної поведінки дорослих і неповнолітніх громадян на тлі природно-соціального довкілля. Подаються деякі діагностично-корекційні зразки щодо прийомів духовно-морального впливу на особистість та соціум.
   Ключові слова: довкілля, духовність, етика взаємин, екологія душі, оздоровчій біль, географічний реал.
   Вступ. Діяльність психолога, спрямована на духовно-моральне оздоровлення індивіда і соціуму за межами офіційної аудиторії, образно кажучи, крапля вологи в пустелі, волаючий в ній голос. Проте далі спокійно та бездіяльно спостерігати за довкіллям і всім, що в ньому відбувається, займаючись тим часом лише “великою наукою” або надто “відповідальною” державною справою також, очевидно, під силу не кожному.
   Актуальність. Морально-психологічний потенціал нашого народу відомий: прадавня культура, самобутня історія, традиції, воля до самоідентифікації тощо. Проте нині є й інша реальність: недбалість до довкілля, здорового способу життя, взаємин один з одним. Швидкий ритм життя, повсякденна суєта, внутрішня незахищеність, самотність душі особливо актуальні для мешканця великого міста. Ось штрих із життя людини, чия праця спрямована на розважання публіки. Коли до психіатра прийшов відвідувач і звернувся зі словами: “Лікарю, мені так самотньо, я такий нещасний, я в повному відчаї, допоможете мені?”, то психіатр порадив йому піти в цирк - там є знаменитий клоун, який всім настрій піднімає. “Я і є саме той клоун”, - відповів пацієнт. [8, с 1]. Тому часто аби згладити якось свою самотність, а водночас ізолюватися, бодай віртуально, від малотверезого, а іноді, крикливого і агресивного довкілля, людина, особливо молода, затикає вуха плеєром, грається мобільником, розгадує кросворди, обзаводиться чотириногим другом, який, до речі, нерідко навіть на сигнал привітання з його господарем, готовий вчепитися в горло потенційному “нападнику”. Інші збираються в компанії “горілчаних братів” або й “сестер”. За способом життя, звичками, поведінкою, особливо в процесі дозвілля на природі, деякі відпочиваючі компанії - то своєріднамодель розхристаної, питущої, курящої, крикливої і водночас байдужої до різних неподобств проблемної частини нашого суспільства. Люди ніби й забули, такі прості моральні стандарти, як: “етика взаємин”, “саморегуляція”, “поведінка в громадському місці”, “своєчасне втручання дорослих в назріваючий конфлікт між дітьми та підлітками”, зрештою, принцип самозбереження, суть якого: “не зачіпай мене і ніхто тебе не зачепить”. Ніби і справді “тюремна романтика” нахабно і без дозволу ввійшла в життя людей. Іноді здається, що вся країна або сиділа, або сидить у тюрмі, про це мріє або згадує. І хочеться голосно вигукнути: “Люди! Схаменіться! Наш Господь переміг світ, а ви стаєте під ярмо цього світу!” [16].
   Поставлено проблему. Довкілля- то не просто географічний реал і доба нашого буття, а й духовно-моральний вимір: спокій і тривоги, успіх і невдачі, товариство і самотність, радість і смуток, з якими людина живе, працює, відпочиває, дихає й переживає. При цьому вона або збагачує довкілля своїм талантом, спадковістю родовідної культури, власним надбанням духовного потенціалу, співчуттям ближньому, безкорисливим вчинком або, навпаки, своєю убогою присутністю, руйнацькою діяльністю, негідним способом життя сіє в людські серця і душі все найгірше, що зрештою сама й пожне.
   Метою нашого завдання було: 1) проаналізувати літературні джерела, присвяченні духовним цінностям, зокрема конкретній проблемі; 2) з'ясувати (уточнити), вихідні поняття; 3) простежити можливості деяких підходів до духовної допомоги довкіллю.
   Хід дослідження. Результати. Інтерпретація. Аналіз літературних джерел. Останнім часом психологи все частіше звертаються до надбань філософсько-християнської та духовно-етичної спадщини, як своєї вітчизняної, так і світової спільноти. Автором даного матеріалу також аналізувалися відповідні праці, що знайшло своє відображення в наших попередніх публікаціях. Довкілля і особистість - речі нероздільні. Тому, висвітлюючи механізми внутрішнього світу особистості, С.Д. Максименко зазначає, що вони “дуже тендітні, але ми ніколи не одержимо відповіді про єство особистості, якщо сміливо не будемо вивчати все, що є в людині. Врешті-решт, наука не повинна боятися, вона повинна відкривати: якщо ми маємо проблему, то повинні її вирішувати” [11, с 170]. Повинні, але спеціалісти, які мають це робити, часто і самі перебувають у невизначеності та розгубленості.
   Нині, нажаль, не часто доводиться зустрічати в нашому рідному довкіллі людей, котрі б намагались позитивно вплинути на недостойну поведінку дитини, підлітка чи дорослого, бажали б його захистити від нападника, дати йому пораду, застерегти від самогубних засобів, якими так щедро наводнюється наша батьківщина любителями збагатитися будь-яким чином. Небагато наукових праць з цієї проблеми. Наявні ж можуть послугувати відправною точкою у спробі хоча б наблизитися у її вирішенні. Це, зокрема, праці [2?5, 7, 10, 11, 16, 17]. Так, розглядаючи, наприклад, наратив як захисну функцію індивіда, Н.В. Чепелєва зазначає, що “завдяки повторювальності оповіді про складні ситуації, переживання вона дозволяє людині мов би відсторонитися від травмуючого досвіду, перевести його у вигляді зовнішньої історії, допомагаючи певною мірою пережити життєві ускладнення, травми, кризові ситуації, тощо”[15]. Клієнт (далі - Кл.) може не раз повертатися до пережитого, проте консультант (далі - Коне.) має кожного разу допомогти йому “у звуженні” відчуття душевного болю. Адже на відміну від тілесної рани, яка заживає на живому організмові, починаючи від її “берегів” і до середини, “затяжка” душевної травми починається з її епіцентру, наближаючись поступово до “берегів”. Людина вже ніби все пробачила тому, хто спричинив їй зло, призабула його, розуміє розумом, що тільки через прощення дає Господь надію і обітницю на Царство Небесне, але душа ще плаче. “Коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам огріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам огріхів ваших” [1, Марка 11:25-26]. Сьогодні, на жаль, в ЗМІ нерідко описується не лише страждання людини, але й з пафосом подається її клятва про те, що вона ніколи не пробачить своїм кривдникам. Ми забуваємо, що Ісус, абсолютно святий, пролив кров за гріхи наші, аби спасти від них. На політичних аренах часто ображений вимагає аби кривдник вибачився перед ним публічно. Але ж вибачення -справа внутрішнього сумління людини, її духовного прозріння. Тому шляхом примусу або страху перед втратою кар'єри, духовного здоров'я не поправить ніхто - ні винуватець, ні скривджений, ні моральний “арбітр”.
   Гармонізація різних параметрів особистості потребує гармонійно співвідносити в психокорекційному процесі свідомі та несвідомі аспекти. Не менш важливим моментом в професіоналізмі психолога-практика є його здатність перебувати постійно “в формі”, “уміння працювати з плинним матеріалом у ситуації “тут і тепер”, рефлексувати та ідентифікуватися з феноменом психіки протагоніста, цілісно включатися у процес психокорекції. Отже, розвивається професійна інтуїція, що втілює теоретичні знання, над якими в моменти практичної діяльності психолог не замислюється” [17].
   Уточнення вихідних понять. Поняття духовність наука тлумачить як виявлення багатства духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитів моральності [13]. Разом з тим, цей термін потрібно тлумачити і в широкому розумінні, якщо, безумовно, визнавати той факт, що Бог є Творець Неба і Землі, всього видимого і невидимого. Бо лише “безумний говорить в серці своїм: “Нема Бога” [1, Пс. 13:1] - і край. За В. Далем, духовність - це “все, що стосується Бога, Церкви, віри”. У поняттях “духовність” і “дух” - корінь спільний. “Бог є Дух” [1, їв. 2:24]. Як може людина розмірковувати про духовне,- вважає Ш.О. Амонашвілі, - якщо вона внутрішньо сама не відродилася духовно, не володіє цим даром, не пережила його належним чином [6]. На зустрічі з педагогічною громадськістю Харкова цей же вчений додав: “Наша душа небесного походження. Душа і дух - реальні поняття, хоча і невловимі... Це сфера віри. Або ти віриш, або ні” [14].
   “...Христос говорив: “Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний”! Тобто намагайтеся стати Боголюдьми. Це у вашій волі” [там само]. Нині деякі представники влади, виправдовують низькі теми суспільного розвитку, “відкочування” назад убогою спадщиною. Проте, “християнська духовність не може збудуватися формальною спадковістю, вражаючими духовними переживаннями, наявністю надприродних дарів.... Джерелом духовності є образ Христа - Сина Божого, до якого щодня дедалі більше приліплюється наша душа, занурюючись в Його любов, силу, владність і премудрість” [12]. Відчути в собі потребу в таке занурення, а відтак і реальність спасіння - то і є власне християнська духовність, яка має стати еталоном, взірцем для кожного, хто вважає себе християнином.Духовно-моральний. Між науковцями ще й досі точиться дискусія: що попереду, а що за ним; що з цих понять важливіше і т.п. “Негативність або недоговореність по відношенню до духовного світу і його впливу на психіку людини, - вважає Е.В. Дяченко, ? може мати глибокі наслідки... - порушення критичного, ясного мислення, попадання в психозалежність. І це ... закономірно, оскільки “подібне прагне до подібного” [9]. І далі: “Деякі самодостатні люди своє насичення бачать в досягненні задоволень і бажань тілесних ... їм важко побачити свої проблеми в світлі психозалежності від фобій, що їх мучать, надуманості, тривожності, пов'язаних з духовними проблемами, наприклад, злопам'ятством, ревністю, роздратованістю, так як своєю індивідуальністю вони задоволені швидше за своїм розмірковуванням, ніж за дійсною чистотою серця” [там само]. Щодо понять духовний і моральний (курсив - Є.В.), то “... високоморальні вчинки людини цілком можуть виявитися бездуховними, живлячи егоїстичні або корисливі мотиви, наприклад, самоствердження, самолюбування та інше” [там само].
   Оскільки довкілля - то природний, соціальний і духовний компоненти в оточенні людини, то й до проблеми їх взаємин слід підходити комплексно, різносторонньо і зважено. Теза: “Сьогодні мова йде не про захист людини від природи, а про захист природи від людини” [2] дещо застаріла. Природа нині карає людину за варварське ставлення до неї, один до одного і до Творця. Ноосфера, яка за концепцією В.І. Вернадського є носієм і вмістищем Розуму, Добра і Краси, настільки нами розбалансована, що людина вже терпить від власного невігластва: забруднення довкілля, підпалів, розширення захоплених територій свійськими тваринами та здичавілими зграями собак, моторизованих розваг тощо. Наслідки людської розбещеності зафіксовані в численних табличках, позначках, пам'ятниках, оплакуваних родичами. Та найтяжчі злочини проти себе, людей, природи починаються, як відомо, з малого - з вседозволеності, розпусти, громадянської байдужості. Отже, психологу, окрім інших спеціалістів, роботи в довкіллі - непочатий край.
   Місцем дослідницько-корекційної діяльності психолога може бути будь-яка територія, де він перебуває: робоче місце, зона відпочинку, транспорт тощо.
   Приводом встановлення комунікативного процесу з Кл. може бути: вітання з святом, побажання успіху у праці, наприклад: “Боже допоможи”, запитання в чимось стурбованої, похмурої, курящої людини, типу: “Які у вас (тебе) проблеми?”. Вже перша реакція на запитання Коне, спрямоване до конкретної персони, підкаже як діяти далі: продовжувати діалогічно-корекційне дослідження чи попросити вибачення і залишити людину в спокої.
   Довкілля, зазвичай, - “аудиторія”, слухачі якої різні за своїми інтересами, уподобаннями і т. ін. Проте багато з них мають нагальну потребу у встановленні контакту з Коне, про що свідчить велика вибірка досліджуваних. Духовна допомога необхідна усім без винятку людям. Інша справа, що: по-перше, не кожен усвідомлює це “тут і тепер”; по-друге, потенційним клієнтом у даний момент може керувати мотив гордощів, надмірного самолюбування і т. ін.; по-третє, певна частина людей достатньо закрита, ізольована від суспільства, як про це вже вище говорилося.
   Психолог в своїй діяльності, пов'язаний з корекційною роботою в довкіллі, може виступати в декількох ролях: звичайного спостерігача; активного дослідника-консультанта; організатора ситуацій, які здатні докорінно змінити попередній намір, мотив, установку чи поведінку індивіда або соціуму.
   Нижче покажемо декілька фрагментів співпраці Коне, і Кл. в ситуації природно-соціального довкілля під умовною назвою:
   Екологія душі. Занедбаність довкілля нині настільки небезпечна для здоров'я індивіда, соціуму, суспільства і навіть тварин, що свідома людина намагається інколи очистити хоча б невеличку територію навколо себе. Деякі люди, наприклад, збирають покидьки інших “відпочиваючих” і відносять їх у місця, зручні для вивезення автотранспортом. Так, колишній мер пристоличного райцентру М.Г., прогулюючись в лісі з собакою, водночас збирає розкидане сміття, бите скло (щоб тварина не порізала ноги). Екс-голова, як і під час його керівництва містом, вболіває за природу, екологічну культуру людей, дотримання правопорядку, обурюється нашим невіглаством у взаєминах з довкіллям. На його думку той, хто зрубав самовільно дерево, не посадивши декількох, ніколи не матиме щастя. Ці мотиви й спонукають М.Г. збирати сміття, аби не провокувати “оптових” нечупар. “Мені трохи й соромно це робити, - признається Кл., - знайомі можуть подумати, що збираю пляшки з корисливою метою. Але повірте, коли вранці занесу мішок сміття до найближчого бака, мені стає так легко на душі, що словами не передати вам”.
   Порушене братерство. Ранкова прогулянка в робочий день, коли починало сходити літнє сонце (16.07.08). Коне, проходив малолюдною стежкою недалеко від багатоквартирних будинків райцентру. Серед бур'янів і нечистот сиділа компанія “горілчаних братів”. Привітавшись, Коне, без підготовки пішов “у наступ”: “Пробачте, хлопці, що ненароком порушив вашу ідилію, але в Бога випадковостей немає. Він любить вас, чекає, що покаєтесь”. Від несподіванки “брати” на мить мов оніміли, а отямившись, пішли в контрнаступ: “Ви з якої секти? - бо ми православні...”.
   Коне: Воно й видно вже по тому, як ви “прославляєте” Творця. Але не лякайтесь, страшнішої “секти” від вашої на світі просто не існує. А якщо і є така, то ви на вірному шляху до неї.
   Кл.: Стоп! Ви ж наш колишній вчитель. Викладач фізкультури ?
   Коне: Ні, трудового навчання, але яке це тепер має значення. В школі я намагався вас навчати як слід, виховувати ... Нажаль, не впорався, особливо з другим обов'язком. Ви пропиваєте копійки, ховаючись від матерів, дружин і дітей, мов злочинці. А що не так сказав, пробачте. Можете продовжувати “веселитися”.
   І тут відбулося диво. Раптом один з компанії встає, доганяє через декілька метрів Коне, і каже: “Пробачте, повторіть адресу, де я міг би покаятись. Я заблудла вівця, але “Бог осміяний бути не може. Бо що людина посіє, те саме й пожне!” [1, Гал. 6:7]. І далі слова самокритики цілим потоком полились з уст цього клієнта: “Я грішник, втратив сім'ю. Дружина мене вигнала, живе з нашим 17-річним сином у Фастові, а я тут, у м. В., в квартирі старенької мами. Мені 39 років, хотів би примиритися з сім'єю. Сьогодні вийшов о 5 ранку і просив Бога, щоб він послав мені людину, яка б засвідчила про Нього і всепрощення. Та диявол перехитрив мене і запровадив спочатку у цю компанію”. Кл. Г.В. плакав навзрид, сліз не витирав, говорив багато, переконливо і це давало підставу вірити в щирість його слів і переконань. Трохи заспокоївшись, дістав пачку цигарок і попросив дозволу закурити.Коне: Не моя влада забороняти тобі щось або дозволяти. Але Спаситель чітко говорить що діла гріховної природи явні: “це перелюб, нечистота, розбещеність, ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, сварка незгода, єресі, ненависть, убивство, п'янство, безчинство і подібне до цього” [1, Гал. 5:19-21].
   Після таких слів Г.В. рішуче викинув пачку цигарок в густі чагарники, а Коне, запропонував відійти подалі від тієї небезпечної компанії і ближче до багатоквартирного будинку. Потім помолилися. Наївно було б розраховувати, що він зразу ж візьметься за розум, позбудеться всього негідного, покориться Творцеві і попросить пробачення в сім'ї.
   Але надія залишає людину, як відомо, останньою. Коли Коне, запитав у Кл. котра година, то він відповів йому, що немає у нього ні годинника, ні мобілки, тому що боїться їх пропити.
   Оздоровчий біль. B.C. народився через три місяці після призову батька на фронт (1944), де той і загинув. Син обрав нелегку професію водія-далекобійника”. Кожну вдалу поїздку “обмивав” з друзями і піднімав тости за щасливе повернення додому (Київ). Якось, напідпитку, сказав мамі: “От який я щасливий, мамо, в сорочці народився. На слизьких дорогах, особливо в гірській місцевості, хлопці потрапляли в страшенні аварії, а мене поки що біда минає”.
   - Синок, - не втрималась мама, - я майже з колін не встаю, коли ти вирушаєш з дому, постійно молюсь, благаю Господа, щоб постійно беріг тебе в дорозі. “Я слухав і посміхався, - згадує B.C., - Думав: “Всі ви, старі люди, однакові - переживаєте, ворчите, молитесь Богу. Ви ж нічим серйозним не займаєтеся, то що маєте робити... А ми молоді, здорові, успішні, везучі - знаємо своє діло”.
   Під час аварії на ЧАЕС,  B.C. послали на ліквідацію її наслідків. Потім лікарня, реабілітаційний центр, санаторій. Трохи одужавши, B.C. перейшов на малу вантажівку, їздив на місцевих шляхах. Якось, стрибаючи з кузова, зачепився обручкою за бортовий гачок, призначений для закріплення брезенту, і... повис на витягнутому, мов панчоха, пальці. В голові стрілянина, блискавки, непритомність: “Швидка” завезла до лікарні, зробили терміново операцію, ампутувавши палець. Згадалися слова мами, якої вже не було. “Подумав, - говорить Кл., - це сильний знак від Всевишнього. А нестерпний біль, очевидно, - заклик до каяття, до духовного оздоровлення, до примирення з Богом, з ближніми, “бо хто тілом постраждав, той перестав грішити, щоб решту часу в тілі жити не для пожадливостей людських, а для Божої волі” [1, Петра 4:1-2].Висновок. Духовно-моральна сфера - царина знань, в якій люди орієнтуються здебільшого навпомацки. Проте вона вимагає безперервної просвіти [7], попередження і нагадування, яке “збуджує ваше чисте розуміння, щоб ви пам'ятали слова, раніше сказані святими пророками, і заповідь ... Спасителя, передану апостолами вашими” [1, 2 Петра 3:1-2].

ЛІТЕРАТУРА

1. Біблія
2. Баландін Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. - М.: Мысль, 1988. - 393 с.
3. Балл Г.А. Психология в рациогуманистической перспективе. Избранные работы. - К.: Основа, 2006. - 401 с.
4. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Полтавський вісник, 1994 - 191 с.
5. Верещак Є.П. Людина і довкілля: духовно-екологічний вектор / /Актуальні проблеми психології: зб. наук, праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України /за ред. С.Д. Максименка. - К., 2004. - Т. 7, вип. 2. - С. 19-26.
6. Верещак Є.П. Потенціал духовного і душі: разом чи окремо. Психолого-аналітичний огляд //Практична психологія і соціальна робота. - К., 2008. - № 10. - С 65-68.
7. Верещак Є.П. Проблеми соціально-духовної просвіти особистості //Психолого-педагогічні засади розвитку особистості в освітньому просторі: матер, методологічного семінару АПН України 19 березня 2008 року. - К., 2008. - С. 493-500.
8. Грэм Б. Секрет счастья. - К.: Христианский центр “Возрождение”, 2005. - 174 с.
9. Дьяченко Э.В. Духовно-нравственное развитие личности и коррекция психозависимого поведения // Практична психологія та соціальна робота, К. - 2008. - № 9. - С. 5-10.
10. Ершов А.А. Взгляд психолога на активность человека. - М.: Луч, 1991. - 160 с.
11. Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості. - К.: Тов. “КММ”, 2006. - 256 с.
12. Мельничук О. Християнська духовність //Вісник правди: духовно-просвітницький інформаційний журнал. - 2004. - №4/82/. -С 12-15.
13. Психологічний словник/За ред. В.І. Войтка. - К.: Вища школа, 1982. -216 с.
14. Салімонович Л. Шалва Амонашвілі: головне створити в людині Людину. Це як збудувати храм, що завжди непросто. //Газета “Україна молода” (20 березня 2009 року).
15. Чепелева Н.В. Вплив процесів розуміння та інтерпретації особистісного досвіду на розвиток ідентичності особистості // Психолого-педагогічні засади розвитку особистості в освітньому просторі: матер, меодологічного семінару АПН України, 19 березня 2008 р. - К., 2008. - С 110-117.
16. Шамара В. Жорстокість не буває лише дорослою // Журнал “Євангельська нива”, 2007. - №1. - С 42-43.
17. ЯценкоТ.С, Тимошенко Ю.В., Іваненко Б.Б. Супервізія роботи психолога як необхідна передумова його професійного вдосконалення // Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування: матер, науков.-практичн. конф. (12 травня 2005 р. Черкаси). - К.: Фенікс, 2005. - С 27-34.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com