www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Духовність і наукова фантастика
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Духовність і наукова фантастика

В. М. Білозор

ДУХОВНІСТЬ І НАУКОВА ФАНТАСТИКА

   В статті розгорнуто психологічний погляд на особливості духовної сфери наукової фантастики. Розглянуто позиції двох відомих письменників-фантастів стосовно призначення наукової фантастики та її профанації. Особливості духовної сфери наукової фантастики розглянуті з позицій та в термінології аналітичної психології.
   Ключові слова: наукова фантастика, уява, індивідуалізація, світогляд.
   Аналітична психологія трактує духовність як пошук єдності несвідомого і свідомості. Несвідоме репрезентує себе в архетипах -повторюваних сюжетах та смислах символічних образів. Пошук істини, призначення, місії та пікові переживання досяжності подібних цілей та їх вибору складають індивідуалізацію Самості людини, яка не є простим усвідомленням Я, а ще й цінністю та значимістю проживання власного життя, місією, призначенням [7].
   Пошук першопричини Всесвіту, Бога, справжності буття, блага, любові, смислу - свідоме поривання з цими мотивами обідняє та примітивізує психіку, навіть коли відмова від них здається розумною та слушною. Жахи раціоналізованого, але бездуховного існування були й залишаються предметом аналізу гуманістичної психології, екзістенційної психотерапії, психоаналізу масової свідомості, логотерапії, - тих напрямків психології, яким самим доводиться чинити опір надмірно раціоналізованому стилю академічної психології та статистичної методології.
   Психікою зближення свідомого з несвідомим в аналітичній психології справедливо вважається фантазія, активна уява. Школа стоїків в філософії вважала фантазію початком і невідґємним компонентом мислення. Т. Рібо відносив міфічну та естетичну творчість, філософські та наукові гіпотези до закінченої форми побудовчої уяви, виділяв в окрему форму наукову, комерційну, утопічну, практичну, механічну та містичну уяву, залишав уяву головним предметом психологічного розмислу [3; с 135-380]. Наукова фантастика охоплює більшість цих форм.“Як глибинний, незалежний психічний процес, - пише Герберт Маркузе, - фантазія володіє власною істинною цінністю, - а саме є досвідом подолання антагонізму людської дійсності. Уява передбачає примирення індивіда з цілим, бажання із здійсненням, щастя з розумом” [ 2; с 127].
   Предметом даного дослідження став психологічний погляд на таке культурне явища як наукова фантастика та її архетипічний вміст. Метою є ілюстрація духовної індивідуалізації на прикладі двох найбільш відомих представників наукової фантастики в їх протиставленні продукції колективного несвідомого в цій області культури, проблематизації наукового світогляду, який стикається з невідомим, загадковим, загрозливим для свідомості людини матеріалом.
   Наукова фантастика досягла помітної популярності в 60-ті роки XX ст. і розвивалась до кінця 90 років переважно на терені СРСР та США.
   Сам жанр фантастичної літератури виник в прадавні часи, витоки його літературознавці шукають в народних казках, космологічних міфах, в релігійній та сакральній літературі. Фантастичними елементами були наповнені і романтична література, поезія, твори класиків XIX ст.
   Власне поява наукової фантастики повґязана з творами Жуля Верна у Франції, Г. Уеллса в Англії, пґєси “РУР” Карела Чапека в Чехії, з творами А. Толстого в Росії. Науково-фантастичну літературу характеризує наявність в ній принципово можливих з наукової точки зору, але ще не створених в реальності засобів технологічного прогресу. Фантастичність в науковій фантастиці саме в цих елементах, які суттєво змінюють життя людей, їх побут, психічну сферу. Фантастика - це футурологія науково-технічного прогресу, але з самого початку це і соціальна фантастика, саме в пункті соціальних змін, які стають можливими в наслідок такого прогресу. Часто ці сподівання утопічні. Окремим жанром стає антиутопія - попередження про фатальні наслідки науково-технічного прогресу.Футурологічна успішність наукової фантастики знайшла блискуче підтвердження ходом науково-технічної революції. Підводний човен, літак, космічна ракета, атомна бомба, комп'ютер, телебачення спочатку зґявляються на сторінках науково-фантастичної літератури як небачені чудеса, а потім стають реальністю, і така ситуація здається казковою. Наука випереджає фантастику. Наукова фантастика майже зливається з науково-популярною літературою. Популяризацією науки займаються письменники-фантасти і одночасно вчені А. Азімов в США, А. Кларк в Англії, А. Обручов в СРСР. Аркадій Стругацький назве фантастику літературою “для молодших наукових співробітників”. Науково-фантастична література романтизує наукові заняття, вона популярна серед молоді, яка через її оптику бачить і власне майбутнє. Привабливість наукової фантастики здається є привабливістю самої науки, її символом.
   Наука може бути використана не тільки для вирішення проблем опредмечування існуючих людських потреб, але й створювати нові. При цьому наука на службі капіталістичної індустріалізації для масового виробництва технічно створює умови для мас-культурного споживання, “споживчого раю”. Науковий прогрес створює небачені раніше умови для масової ідентичності навколо споживчої активності. Сама наукова фантастика в США зазнає спокуси комерційно успішної масової літератури.В СРСР, до його розпаду, загроза іншої ідеології - партійності літератури. Фантастика може тільки висвітлювати досягнення соціалістичної науки та романтизувати комуністичне майбутнє.
   Архетип “небесного царства” повинен пройти усвідомлення як невідворотно наступаюче майбутнє комуністичного будівництва, отже він перестає приваблювати своєю неможливістю, втрачає статус “чуда”.
   Вже в 70-ті роки ідеологія героїчної побудови комунізму в боротьбі з труднощами і зовнішніми ворогами вимушена поступатись масовій психології пошуку “товарів масового вжитку”. І першим приклад подає саме партійна еліта, використовуючи відрядження за кордон для таємного шлюбу з капіталістичним сможивчим раєм.
   В одному з інтервґю найрезонашніші в СРСР письменники-фантасти брати Аркадій та Борис Стругацькі свідчать: “НТП більше не є джерелом чуда. Напроти, він вбиває чудо, зриває з нього яскравий одяг і ставить його в один ряд з іншими фактами, давно відомими і організованими в ту систему, яку називають повсякденним життям...” І далі: “Байдужість або сугубий практицизм по відношенню до справжніх чудес НТП, з одного боку, а з другого - беззастережна жадібна цікавість до банальних псевдочудес, що перетворились на міфи нашого часу, -ось найхарактерніша властивість сучасної масової людини, народженою самим же НТП”.
   До псевдочудес Стругацькі відносять віру в “літаючі тарілки”, позачуттєве сприйняття, Бермудський трикутник та інші, в яких чудесність приписана невідомим для науки законам природи і фантазія стосовно пояснення феномену не обмежена науковою верифікацією.Чудеса науки на відміну від псевдочудес масової свідомості мають ознаки дисциплінованої Самості, яка зміщує смисловий центр чудесного з полюса безвідповідального “можливо все” (зародкова форма уяви за Т. Рібо) до полюса інтелектуальної сакральності, за яким стоїть професіональна етика наукових результатів. Але саме ці результати гідні того, щоб полюс чудесного змістився до їх координатної точки. “...Істинні чудеса XX ст. - це чудеса власне для професіоналів. Справжні чудеса виникають у вигляді незграбних формул, аби як вишкрябаних крейдою на погано протертій дошці, щоб потім пірнути в прірву велетенських прискорювачів або рахункових чудовиськ і виплисти на поверхню у вигляді символів і таблиць на синіх полосах термопапіру, і лише три голови з усього нашого заселеного середовища зможуть сприймати їх як чудеса, так і на те дві голови завагаються та вимагатимуть розпочати все понову”[ 4; с 387].
   Архетипічна фігура Сізіфа, песимізм Еклезіасту, катарсіс, необхідний для збереження цінного самого по собі чуда, яке стало початком індивідуації, такий порядок символічного аналізу психодрами, в якій Самість знайшла своє втілення в науковий світогляд, на який замахується тепер нескінченість сумнівів, але сам цей порядок ще не заперечує чуда, а тільки приховує його таємничість та подойбічність.
   “Відношення людини до чуда, відношення людини до прогресу, який вона приводить в дію своїм розумом та своїми руками, - ... пробний камінь її світогляду” [ 4; с 388].
   Еволюція світогляду самих Стругацьких, яку можна прослідити по їх публіцистиці та хронології творчості, говорить про наростання дистанційного відокремлення від шляху чистої наукової фантастики як романтизації НТП. Це і констатація вибору “реалістичної фантастики”, мотив написання “справжньої Літератури”, яка займається проблемами життя, а науково-фантастична сюжетність тільки фон, на якому ці проблеми розміщені. Поява таких творів як “Обтяжені злом, або 30 років потому”, “Надломлена доля”, “Місто приречених” підкреслили зміну позицій в смисло-цінністних орієнтаціях, повернення до сюжетів класичної літератури, зокрема в “Обтяжених злом...” вгадується сюжетна канва “Майстра та Маргарити” М. Булгакова.
   Схожий за змістом, але інший шлях фігур духовної трансформації наукої фантастики можна прослідкувати на творчості польського фантаста С. Лема. Початок творчості - світле комуністичне майбутнє, яке мандрує спочатку до Венери, а потім в напрямку до Магеланової хмари. Потім розважальна фантастика “Кіберіади”, “Зоряних щоденників Йона Тихого”, “Казок роботів”. Далі справжня наукова фантастика “Непереможного”, “Солярісу”, “Повернення з зірок”. Але паралельно з цим “Сума технологій”, яка відкрила серію апокрифів футурології технологічного прогресу та розвитку технічної цивілізації.
   В творах циклу “Фантастика і футурологія”, “Абсолютна величина”, “Ідеальний вакуум”, “Філософія випадку” С. Лем змішує жанри наукової фантастики з жанром науково-популярним та науково-дослідницьким. Один з німецьких журналів назвав С. Лема “інтелектуальним мутантом”, в Німеччині його готові визнати філософом, в СРСР його запрошують для виступу в Академії Наук, а американський письменник Філіп Дік наполягав, що Лем - це абревіатура, за якою ховається ціле угрупування найнятих спецслужбами інтелектуалів для диверсій проти американської науки. Це надзвичайні свідчення іновативності творчості С. Лема не тільки для літератури взагалі, але й як мінімум для філософії.
   В фантастиці С. Лем передбачає не технічні новинки, а самі техніки, які ведуть до винаходів, доводить необхідність існування в майбутньому фантазматичних наук, які будуть викладати наукові теорії раніше їх народження в науці, і які будуть побудовані виключно на вірогідностях появи таких теорій в майбутньому.
   Лем “завантажується” професійною проблематикою різноманітних наук, пише твір, і “розвантажується” для того, щоб взяти на “завантаження” наступну партію. Неймовірна кількість ідей, семантик, проблематизацій навіть вже відомої, і як здається, вже розпізнаної реальності.
   Проблематизація Самості раціоналізованим вченим в мисленні С. Лема проходить через розяснення його позиції стосовно метафізичних концепцій, які завжди претендують на руїну раціоналізму. “Спочатку розростання емпіричного знання приводить до таких тверджень, які є віддаленими висновками з інших тверджень, одержаних шляхом логіко-математичних міркувань. Початки таких ланцюжків твердо “вмонтовані” в ті знання, які нам представляються найдостовірнішими, але чим далі ми йдемо від цих початків, тим більше в новій інформації чисто абстрактних конструкцій і одночасно тим менше таких доказових послідовностей, які можуть бути явищами для матеріального дослідження. Тому можна сказати, що наука (і я слідом) “також” належним чином прикордонно заглиблюється в якісь “метафізики”, але це простори абсолютно нелюдської абстракції, що не зводиться до єства людини, не має нічого спільного з його духовними переживаннями, наприклад, релігійної властивості”[5].
   Однією з таких абстракцій, які Лем досліджував особисто, була неймовірність, непередбачуваність окремих подій у Всесвіті. Лем вбачав спільність технологічної зосередженості як природи так і цивілізації на подоланні наслідків впливу таких неймовірних подій на стан речей. В переписці з голової католицької церкви він обговорював теологічний зміст неймовірності, адже Божий промисел легше обґрунтувати як протидію технологічності природи та розуму, як внесення в природу речей факторів неймовірності.
   Характеристика масової свідомості перед обличчям духовних виборів безапеляційна: “Я написав колись, що псевдопроінформовані маси Заходу соромляться сучасної віри в Бога, але не соромляться шукати її фальшиві сурогати і замінники. Вони легше приймають на віру існування літаючих тарілок, ніж ангелів, і Бермудського трикутника, ніж пекла. Таке метафізичне барахло зараз дуже розповсюджено. Ймовірно, це протиотрута - говорю зараз інтуїтивно, без жодних доказів - по відношенню до категоричного тону науки, яка виносить остаточні думки... Адже приємно знати, що наука чогось не знає, а вчені стоять з “витріщеними баньками”. ...Це звироднілі форми придушеної метафізики, якісь ракові метастази...”[5].
   Досліджений матеріал дає змогу стверджувати, що наукова фантастика є окремим духовним інструментом заглиблення в проблеми сучасної науки. Психологічною складовою такого заглиблення стає процес індивідуалізації активної уяви, яка приводить до знаходження унікальних смислів, недосяжних для відокремленої від розгляду вченого незнання рефлексії над науковими досягненнями. Вчене незнання не стає легкою здобиччю колективного несвідомого, яке в своєму наступі натомість готове надати архетипи для раціоналізації ситуації, як то проектувати на її досягнення необмежене бажання споживати матеріальні блага, або компенсувати труднощі в науковому поясненні світу фігурами з телепередач типу “Неймовірно, - але факт”, коли фантазія заміщається фантазматичним комплексом. Тому і присутній мотив реалістичності у фантастичній творчості братів Стругацьких, тому С. Лем виводить модерні наукові абстракції за межі людського єства, аби єство не проектувало свої інстинкти на науковий пошук в чеканні “опредмечування своїх потреб”.
   В масовій свідомості наукова фантастика в продемонстрованому потенціалі все більш замінюється продукцією “фентезійною”, продукцією “жахів”, політичними фантазіями типу “Війна Росії з Україною” або теоріями різноманітних змов. Вона легко засвоюється в збіднілому на смисл суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гостев А. А. Образная сфера человека в познании и переживании духовных смыслов. - М.: Институт психологии РАН, 2001. - 83 с.
2. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. - М.: 000 “Издательство ACT”, 2002. - 526 с.
3. Рибо Т. Болезни личности. Опыт исследования творческого воображения. - Мн.: Харвест, М.: ACT, 2001. - 400 с.
4. Стругацкий, А. Н., Стругацкий, Б. Н. Собрание сочинений. В 11 т. Т. 11.: Неопубликованное. Публицистика. - М.: ACT, 2007. - 735 с.
5. Так говорил... Лем.
6. Фрумкин К. Г. Философия и психология фантастики. - М.: Едиториал УРСС, 2004. - 240 с.
7. Юнг К. Г. Архетипы коллективного бессознательного., Нераскрытая самость (настоящее и будущее)., Феноменология духа в сказке., Личное и сверхличное, или Коллективное бессознательное.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com