www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Моральні аспекти діяльності молодшого школяра
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Моральні аспекти діяльності молодшого школяра

С.І. Білозерська

МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

   Стаття присвячена вивченню особливостей морального розвитку в період зрілого дитинства. Проаналізовано вплив видів діяльності на моральне становлення особистості молодшого школяра. Визначено ряд специфічних властивостей, що сприяють розвитку моральності дитини даного вікового періоду: інтерес до моральних проблем та колізій, належний рівень когнітивної та мотиваційно-афективної сфери, становлення самооцінки та образу Я, розвиток саморегуляції.
   Ключові слова: моральність, моральна свідомість та самосвідомість, навчання, гра, моральні якості, самооцінка.
   Зростання темпів життя, глобалізація суспільного характеру, зближення націй та освітніх систем - все це ставить високі вимоги до моральної зрілості особистості. Моральне становлення людини являє собою складний і багатогранний процес. Визначну роль в цьому процесі відіграє соціальне оточення. Тут маємо на увазі те оточення, яке не викреслює з суспільного життя внутрішній світ людини, її індивідуальність та творчий потенціал.
   Д.Б. Ельконін, характеризуючи психічний розвиток, пов'язав між собою два основних вектори розвитку дитини. Один із них характеризує взаємовідношення дитини зі світом речей, що пропонує пізнання і оволодіння предметним світом. Другий вектор характеризує взаємодію дитини зі світом людей [8]. Діяльність дитини в середині цих двох векторів є єдиним процес, в якому формується моральність особистості. До увага береться не тільки зовнішній аспект діяльності, а й позиція її суб'єкта стосовно людей, суспільства, котру дитина утверджує всією своєю сутністю і яка проявляється й формується у ній.
   Так як моральної діяльності у чистому вигляді не існує, бо мораль пронизує усі сфери життя, усі види діяльності людини, тому варто говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності.
   Важливим джерелом, що вносить зміни у формування моральності особистості є провідний вид діяльності. Моральність, як суспільне буття індивіда, виступає способом адекватного здійснення суспільної сутності, її реалізація в конкретному бутті. Саме таким чином і одержує пояснення процес, у якому глибинні, внутрішні підвалини моральності дістають вираження в зовнішньому, розкриваються в життєдіяльності дитини через вчинки, поведінку, яка відповідає моральним нормам, які в своїй імперативності несуть міру людяності. Таке проникнення в сутність моральності забезпечується процесом навчання: “основне завдання полягає в тому, щоб зробити процес навчання на всіх рівнях освіти таким, що забезпечуватиме таке засвоєння знань, яке не тільки дозволяє безпосередньо прийняти їх, але й формує можливість самостійно опанувати нові досягнення науки, самому вдосконалювати себе, свою поведінку” [1, с 12].
   Засвоєння моральних норм є особливістю інтелекту дитини, який найбільше проявляється у навчальній діяльності. Пізнавальна діяльність визначається не тільки кількістю нагромадження дітьми уявлень і понять, але і якістю дитячого мислення, рівнем розумових процесів, уміння ними користуватися. Дитина вчиться виділяти предмет пізнання, головне в явищах навколишньої дійсності, у тому числі і в соціальній та моральній сферах.
   У більшості дітей молодшого шкільного віку проявляється сумлінне ставлення до навчання, повага, доброзичливість у взаєминах з дорослими та однолітками, виникає тенденція розв'язувати значну кількість проблем за принципом рівності. Такий рівень осмислення учнями справедливості визначає стійкість таких форм моральної самосвідомості, як почуття провини, морального статусу.
   Навчальна діяльність виступає основною формою морального розвитку дитини, основним фактором. Поза навчанням і без нього немає ні особистісного, ні морального розвитку. Враховуючи цю умову, можна зрозуміти внутрішні джерела та рушійні сили морального й особистісного розвитку, їх внутрішню необхідність, внутрішню логіку, внутрішню інтенцію та можливість самопізнання. Саме це характеризує особистість як суб“єкта власного психічного життя.
   В процесі навчання у дітей відбувається формування психологічних новоутворень, тобто нових форм психічного життя, нових умінь і нових психологічних властивостей, виникають і розвиваються моральні якості. Діти протягом цього вікового періоду засвоюють моральні поняття, норми, оволодівають необхідними вміннями (спілкування, оцінювання вчинків, вміння адекватно виявляти свої ставлення), у них розвивається емоційно-моральні, оціночні ставлення та стосунки з навколишніми.
   “У молодшому шкільному віці, - зазначає М. Савчин, - центром психічного розвитку дитини стає формування довільності та усвідомленості всіх психічних процесів та їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування, яке відбувається завдяки первинному засвоєнню системи понять” [6]. Упродовж усього упродовж усього періоду зрілого дитинства дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами. Відбувається це повільно і поступово, але вимоги, які ставляться до дітей з перших днів перебування в школі, передбачають досить високий рівень розвитку довільності. “Чим більше “кроків” власних дій може передбачати дитина і чим старанніше вона може порівняти різні їх варіанти, тим більш успішним і контрольованим буде фактичний розв'язок моральних ситуацій” [6, с 144].
   Навчальну діяльність пронизує процес засвоєння соціальних правил, які підпорядковуються різним видам нормативних дій..
   Засвоюючи в процесі навчання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оцінних суджень інших (вчителя, однолітків) певним чином ставитись як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до себе самого як особистості та своєї поведінки. З віком він чіткіше розрізняє свої справжні досягнення і те, чого міг би досягнути, володіючи певними особистісними та моральними якостями.
   Дані досягнення формують у дитині настанову на оцінку своїх можливостей, що є одним з основних компонентів складного особистісного утворення - самооцінки. Спочатку, як правило, усвідомлюються та оцінюються ті акти поведінки, які мають чіткі та очевидні еталони оцінювання. Згодом “виникають еталони внутрішні -коли дитина вже здатна аналізувати ступінь наявності певної якості у той чи інший момент порівняно з тим, як вона проявлялась у неї раніше” [З, с 25]. На цьому, як вказує М. Боришевський [3], ґрунтується здатність оцінювати себе з погляду динаміки певних якостей, властивостей. У дитини з'являються критерії оцінки та самооцінки, що уможливлює звернення до аналізу не лише способів дій у процесі розв'язування мисленєвих задач, але й аналізу окремих вчинків, поведінки загалом, а також рис свого характеру, особистісних якостей, що пов'язано з дозріванням когнітивних передумов морального осмислення себе.
   Таким чином можна стверджувати, що навчальна діяльність забезпечує успіх у тій сфері морального виховання, яку можна охарактеризувати як моделювання, перетворення, переведення зовнішньої діяльності на мову внутрішнього світу дитини. Внаслідок цього перетворення створюється образ Я, формується моральний світогляд, моральні переконання, оцінки, ідеали тощо. У дітей виникає інтерес до власного внутрішнього світу, що сприяє поглибленню процесу самопізнання. С. Тищенко вважає, що ставлення до себе, яке формується у дітей у процесі взаємодії з соціальним оточенням, істотно впливає на регуляцію власних дій і вчинків [7]. Тобто успіх цілеспрямованого формування соціально цінних якостей, у тому числі і моральних, залежить від того, наскільки цілі та завдання діяльності, що має суспільну значущість, набувають для учня особистісного змісту.
   Навчальна діяльність, в яку входять молодші школярі, передбачає колективні форми роботи, у процесі яких учні вступають у певні стосунки, у тому числі і моральні, під час яких закріплюються або засвоюються моральні знання та передбачаються здатність до спілкування, “...кожен акт спілкування - це не лише вплив людини на людини, а саме їх взаємодія. В процесі спілкування відбувається своєрідне дослідження внутрішнього світу іншого через зовнішнє спостереження (за словами, жестами, мімікою, вчинками, поведінкою) та з тим як він інтегрує результати спостереження”[1, с 245]. Саме тому, висока ефективність та ґрунтовність засвоєних у цей час моральних знань, вмінь та навичок зумовлюється певними особливостями ставлення дітей до дорослого та один до одного. Така взаємодія виступає як спільна діяльність, в якій постійно відбувається обмін думками, відчуттями, моральними нормами та оцінками. Л.С. Виготський зазначав: “Спілкування з дорослими служить основним шляхом виявлення особистісної активності дитини ... її ставлення до зовнішнього світу завжди є ставленням через іншу людину” [1,с. 115].
   Основною формою спілкування в системі “дорослий-дитина”, яка включає як і батьків, так і вчителя, виступає переконання, зокрема, моральне. Чому? Та тому, що дорослий, на даному віковому етапі, виступає в якості взірця. Саме йому належить авторитетний погляд на предмет розмови, тобто на ту сторону інформації, яку він пропонує з метою прийняття її як моральної поведінки, як мети виховання. Необхідно тут зауважити, що засвоєння моральних правил дитини обумовлено не лише знаннями про добрі чи погані вчинки, а й реакцією значущої для дитини людини на той чи інший вчинок. Правильно та зрозуміло прокоментований дорослим вчинок дитини стає основою для самоаналізу, який ґрунтується на здатності дитини свідомо засвоювати елементи моральної поведінки, розуміти вмотивованість вимог. Завдяки цьому дитина починає підкорятися спочатку інструкціям дорослого, щоб “на наступних етапах розвитку бути здатною перебороти цю зовнішню соціальну необхідність в свій, внутрішній процес саморегуляції” [3, с 44].
   В учнів 1 -2 класів взаємодія з іншими дітьми в класі здійснюється головним чином через учителя. Засвоївши досвід, отриманий за допомогою вчителя, дитина застосовуватиме його самостійно при вирішенні аналогічних завдань. Згодом ситуація змінюється. Починає формуватися дитячий колектив із своїми вимогами, нормами, очікуваннями. Дитина активно починає включатися в життя класу, її емоціональне благополуччя залежить від схвалення ровесників. Потреба в їх схваленні стає тією силою, яка спонукає дітей засвоїти і прийняти цінності коллективу. З цього періоду група, колектив класу та спілкування з ровесниками займає належне місце в житті дитини. У спілкуванні з ровесниками здійснюється не тільки пізнавальна предметна діяльність, але і формуються важливі навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки, збільшується вибірковість у встановленні особистісних відношень, дитина починає орієнтуватися на норми і цінності, які пропонують ровесники. Ровесника дитина вчиться характеризувати не як доброго чи поганого співрозмовника чи співробітника, а як особистість, як самоцінність, як людину з визначеними духовно-моральними, внутрішніми властивостями.
   Основні досягнення в цьому плані пов'язані з вільними взаємодіями дітей: ігровою діяльністю, фольклором дитячої субкультури, зокрема різноманітним мовленнєвим ігровим полем. Так дані М. Осоріної відкривають секретний світ дітей у просторі світу дорослих завдяки аналізу багатства дитячих культурних традицій [5, с 10].
   Дитячі традиції, як показує дослідниця, не є хаотичними, їм притаманні свої правила, закони і норми. Взагалі поведінка дітей у традиційних колективних іграх найбільше підкорена жорсткому регламенту. Дитина 7-11 років у звичайних іграх на подвір'ї (козаки-розбійники, схованки, квач) проходить важливу школу усвідомлення законів міжлюдської взаємодії, співробітництва. Вона на власному досвіді переконується, що норми необхідні, щоб група як соціальне ціле не розпалася і могла безконфліктно та конструктивно функціонувати. Для усунення конфліктів у таких іграх діти використовують лічилки, фольклорні тексти, ігрові приспівки, різні мовленнєві формули. Важливим тут є те, що йдеться не про “правила справедливості”, що нав'язані дорослими, які відразу порушуються при відсутності авторитета, а про норми поведінки, що існують у самій дитячій спільності.
   Норма розглядається як еталон поведінки, який дитина повинна усвідомити і спонукати її до моральних вчинків. “Тільки через самообмеження свободи дій ігровими правилами суб'єкт може досягти свободи самовипробування, самовияву, самоствердження щодо тих чи інших своїх якостей, властивостей, що є джерелом насолоди від процесу й результату гри. Тому він приймає ігрові правила добровільно, охоче, із задоволенням”[4, с 21]. За такої умови норми стають регулятором поведінки дитини, що є основою розвитку моральної саморегуляції. Але досить часто, дорослі використовуючи неправильні методи морального виховання, які призводять до того, що дитина наперекір своїм інтересам вимушена діяти так як їй говорять, а не так як їй хочеться. Постійне введення дитини в такі рамки не сприяє розвитку моральності, бо батьки намагаються нав'язати свої правила і норми. Дитина, яка боїться втратити любов, повагу чи похвалу, чинить так як вимагають від неї.
   Важливо, дати дитині розвиватись природнім шляхом, де дитина сама виставляє до себе вимоги і сама оцінює свої вчинки. Основним мотивом поведінки, в даному випадку, буде прагнення відповідати моральним ідеалам, підвищувати самооцінку, яка співпадає із власними бажаннями. Ось тоді вона буде дотримуватись моральних правил не тому, що боїться, а тому що це для неї є нормою, як це ми бачимо під час виконання ролей у грі. Адже а людській природі набагато менше “зла”, ніжу людини, яка виховується по всім канонам. Така особливість розкриває внутрішню мотиваційну сторону психології гри.
   Наступною психологічною особливістю гри є те, що вона є добровільною, а тому приносить радість і задоволення. Якщо такі бажання та почуття не помирають разом з дитячою грою, а лягли в основу диспозицій в структурі характеру, то це є могутньою силою проти абсолютизації, конформізму та інших рис бездуховності. В дитини з'являється необхідність зрозуміти іншого, визначити суть вчинку, дати йому пояснення з точки зору моральних норм і правил. Дитина вчиться співчувати іншим, правильно оцінювати як їхні, а згодом і власні, вчинки, що породжує почуття радості. “Виходячи, з одного боку, зі специфіки почуття радості, а з другого - з альтруїстичної природи моральних дій особистості і морального образу “Я” в цілому, доцільно використовувати це емоційне утворення у внутрішньому процесі формування і розвитку підростаючої особистості”[2, с 79].
   І. Бех [2] визначив основні лінії впливу радості на окремі компоненти психічної організації людини. По-перше, радість зумовлює відчуття влади над собою, впевненості в собі, особистісної значущості, здатності подолати труднощі. Вона полегшує соціальну взаємодію, пов'язану із задоволенням соціогенних морально-духовних потреб особистості. По-друге, як заспокоює людину, що перебуває в стані психічного напруження, так і збільшує її стійкість до переживання невдачі, підвищуючи тим самим здатність досягати поставлених цілей. По-третє, радість є психологічним механізмом розвитку здібностей, у яких нерозривно поєднуються творчість, учіння, успіх; вона збільшує ймовірність альтруїстичної поведінки людини.
   Гра дає дитині відчуття незалежності від імперативів дорослих правил. Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан, радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових ролей; привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців, узгоджувати свої дії з ними; формувала почуття дружби, взаємодопомоги; виховувала позитивні моральні якості особистості: чесність, правдивість, ввічливість, рішучість, ініціативність і наполегливість; була неможливою без взаємодопомоги, взаємовиручки.
   Формування моральних якостей школяра має включати в себе, з одного боку, навчання норм і правил поведінки, а з другого, -становлення принципів, ідеалів, почуттів, переконань і моральної свідомості в цілому, в умовах моральних стосунків колективу класу. Тобто передумовою морального зростання молодшого школяра виступає процес становлення моральної свідомості та образу Я, особистісних новоутворень та належного рівня розвитку когнітивної, мотиваційно-афективної сфери.
   Отже, в ході виконання будь-якого виду діяльності дитина оволодіває моральними знаннями, уявленнями, вона здатна до самоконтролю й самооцінки поведінки. Завдяки діяльності вона не тільки усвідомлює вирішальне значення морально-духовних цінностей, але й прагне активно утвердити їх у повсякденному житті, в ставленні до інших людей, до самої себе.
   Зрозуміло, що основний пріоритет повинен надаватись суто індивідуальному, особистісному сприйманню, що вимагає заохочення, підтримки, схвалення. Кожна дитина має різний, неповторний, емоційно насичений погляд на ту чи іншу подію, ситуацію. Допомогти правильно сформувати і розвинути дані погляди, уявлення та надати їм потужного морально-духовного резонансу - одне з основних завдань навчально-виховного процесу, спрямованого на моральна становлення особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выготский Л.С. Детская психология // Собр. соч.: В 6т. - М.: педагогика. - 1984. - Т.4. - 432 с.
2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К., 1998. - 204 с.
3. Боришевский М.И. Саморегуляция поведения школьников // Советская педагогика. - 1991. -№3. - С.63-67.
4. Москалець В.П. Психологічні основи виховання духовності в українській національній школі: Автореф. докт. психол.наук: 19.00.07. - К., 1996. - 49 с
5. Осорина М.В. Секретний мир детей в пространстве мира взрослых. - СПб: Изд-во Питер, 1999. - 288 с.
6. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 360 с.
7. Тищенко СП. Эмоционально-ценностное отношение к себе как структурный компонент образа “Я” // Психология: Респуб.науч.-метод.сб. - К.: Рад.школа, 1983. - Вып.22. - С.13-19.
8. Эльконин Д.Б. Психология игры. - М., 1999. - 360 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com