www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Парадигмальний контекст поняття «Міфотворчість» в сучасній психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Парадигмальний контекст поняття «Міфотворчість» в сучасній психології

О.В. Яремчук

ПАРАДИГМАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ ПОНЯТТЯ “МІФОТВОРЧІСТЬ” В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

   Стаття присвячена комплексному дослідженню міфотворчості особистості в культурно-історичній парадигмі психологічної науки. Автор здійснює науковий аналіз парадигмального контексту міфотворчості, для чого окреслює предметно-понятійне поле вивчення міфу, ментальності, свідомості і т. ін.; акцентує увагу на тому, що саме міф є інтегральним чинником у структурі несвідомої частини ментальності завдяки своїй давності, усталеності в індивідуальному та колективному психічному, спроможності охоплювати світ загалом та задавати координати картини світу, являтися універсальною основою для структурування психіки. Через міфотворчість як основну форму оприявлення несвідомого в ментальності можливе осягнення таких феноменів, як архетип, символ, образ тощо.
   Ключові слова: ментальність, міф, культурно-історичний підхід, індивідуальний авторський міф.
   Проблема. На сьогодні існує нагальна потреба інтеграції до категоріального апарату соціальної психології поняття “міфотворчість” насамперед для пояснення феномену міфологізації етнічної ідентичності особистості в умовах культурної глобалізації. Наразі індивідуальна міфотворчість може розглядатися як засіб етнічної самоідентифікації особистості за умови що особистість виступить в якості суб'єкта вчинку. Екзістенціальний проект конструювання етнокультурної ідентичності особистості передбачає актуалізацію її культурно-історичного потенціалу як складової особистісного потенціалу. Це можливо здійснити в процесі спільного вчинку міфотворчості, який має місце при створенні консолідуючого національного міфу в спеціальних умовах формувального експерименту. Таким чином, актуальним науковим завданням є з'ясування парадигмального контексту поняття міфотворчість, перш за все, змістового наповнення та взаємозв'язків таких понять як “етнічна ідентичність”, “ментальність”, “свідомість”, “міф”, “дискурс”, “наратив”, “суб'єкт міфотворчості”, “спільний вчинок міфотворчості”. Це допоможе інвентаризувати теоретико-методологічні напрацювання щодо складної соціально-психологічної проблематики етнокультурної міфотворчості особистості.
   Мета статті: окреслити парадигмальний контекст поняття міфотворчість у зв'язку з побудовою соціально-психологічної теорії етнокультурної міфотворчості особистості.
   Сьогодні, коли перспектива єдності світової культури стає необхідною в світлі культурної глобалізації, підключення до неї національних культур може привести не тільки до подолання їхньої замкнутості, але й до втрати самобутності та етнічної своєрідності. Процес трансформації етнічних культур, на наш погляд, не повинен зводитися до простого кон'юнктурного “осучаснення” архаїчних елементів традиційної культури, а скоріше покликаний актуалізувати культурно-історичний потенціал особистісного розвитку та самореалізації сучасників. Важливе місце в цьому процесі посідає трансформація етнічної ідентичності особистості. В умовах культурної глобалізації спостерігаються тенденції міфологізації етнічної ідентичності особистості й індивідуального авторського міфотворення як альтернативних шляхів посилення ідентифікації з власною спільнотою.
   Міфологізація етнічної ідентичності особистості позначається комплексом психокультурних чинників. Серед них особливо яскраво проявляються десять основних: по-перше міфологізація мови як основного елементу збереження етнічної ідентичності; по-друге, міфологізація конфесійної належності та посилення її значення для формування етнічної ідентичності особистості; по-третє, формування символічної належності до певних соціокультурних верств, що традиційно визначають самототожність етносу; по-четверте, усвідомлення належності до кревної родинної спільності всіх поколінь певного етносу; по-пяте, відродження язичництва, первісних міфів, що відбивають прадавній етнічний політеїзм; по-шосте, психологічна ідентифікація з видатними постатями національної історії та культури, що, в свою чергу, є здебільшого зміфологізованими; по-сьоме, сакралізація етнічної території як життєдайного джерела вітальності та духовності етносу; по-восьме, формування міфологічного образу ворога, що виконує функцію психологічного захисту особистості та етносу в ситуації інтерпретування негативного соціального й індивідуального досвіду; по-девяте, поляризація етнічної ідентичності біля визначених історичних періодів етнокультурного, соціально-політичного та економічного розвитку спільноти, що повязані з віхами становлення національного характеру та ментальності; по-десяте, актуалізація пошуку стрижня власного психокультурного розвитку етнічною особистістю та спільнотою з метою орієнтування етнічної самореалізації та презентації етносу у світовому співтоваристві (відродження національної ідеї, створення імідж-легенд етносу та інш.). В свою чергу, індивідуальна авторська міфотворчість впливає на формування етнічної ментальності перш за все завдяки наступним етнокультурним рисам:
   1. Взаємозв'язок особистісного розвитку з процесом художнього мислення, що є метафоричним, інтуїтивним, наближеним до стародавнього міфолого- релігійного світогляду.
   2. Синкретична взаємодія мистецтв і науку професійній реалізації творчої особистості.
   3. Художня діяльність по створенню моделі етнічної картини світу у формі індивідуального авторського міфу.
   4. Створення простору символів і смислів автором як медіатором між універсальною картиною світу і суб'єктивним образом світу.
   5. Суб'єктивний образ світу як евристичний (відносно пізнання світу і власного “Я”) результат синтезу усвідомлюваних і неусвідомлюваних психічних змістів особистості згідно з універсальними законами створення міфологічної картини світу.
   6. Семантика життя і смерті в індивідуальній авторській міфотворчості як ознака ініціації особистості на новому рівні творчої самореалізації і самоусвідомлення.
   7. Специфічні суб'єктно-об'єктні відносини митця та його твору як своєрідного продовження особистості у світ у процесі індивідуальної міфотворчості.
   8. Вплив ціннісних орієнтацій і моральних якостей суб'єкта міфотворчості на трансформацію ментальності етносу.
   9. Формування індивідуальним авторським міфотворенням специфічного розуміння просторово-часового континуума у певній етнічній культурі.
   10. Специфічний стиль художнього мислення автора індивідуального міфу, що задається етнічним переломленням загальнокультурної картини світу, особистісною і професійною аперцепцією досвіду, особистим міфом суб'єкта міфотворчості тощо.
   Загалом індивідуальний авторський міф може розглядатися як інтегрований в текст суб'єктивний зміст, що корелює з певним типом екзистенційного досвіду суб'єкта.
   Поле ментальності є своєрідним простором для розгортання етнокультурної міфотворчості особистості. Ментальність, на наш погляд, є складною поліфункціональної системою, що представлена усвідомлюваними та неусвідомлюваними психічними змістами на глобальному етнічному та особистісному рівнях, і може розглядатися як: процес і результат креації індивідуального образу світу; спосіб осягнення традиційної картини світу і своєрідна методологія пізнавальних стратегій особистості; семантична матриця свідомості на яку накладається “жива функціонуюча дійсність”; дискурс, що відбиває процес роздумування, а також правила “обговорювання світу”; синкретичний гнозис навколишньої дійсності, що є логіко-інтуїтивним і раціонально-емоційним водночас й відбиває свідомий та несвідомий рівні пізнавальної діяльності особистості. Якщо розглядати ментальність як певний стан свідомості, то можна припустити, що творча особистість-суб'єкт може формувати й ментальність, як свою власну так і колективну у спільній вчинковій діяльності.
   У станах “балансування на межі хаоса”, як відомо, свідомість є найбільш гнучкою та підготовленою до змін. Послаблення жорстко встановлених зв'язків у свідомості призводить до трансформації наявних у ній структур та до спонтанного створення нових. Якщо прийняти значення в якості визначальної, впорядковуючої та систематизуючої структури свідомості [3], то слід звернути увагу на зміну значень шляхом означування суб'єктивних смислів та на зворотній процес осмислювання існуючих значень, що сприяє перетворенню особистості у творчого суб'єкта культури. Постійне спонтанне осмислювання значень та означування смислів суб'єктом культуротворчості ймовірно сприятиме появі певної якості ментальності, що стане гнучким, філігранним інструментом у пізнанні й перетворенні зовнішнього та насамперед внутрішнього світу особистості на засадах духовності.
   Такий суб'єктивний досвід зробить, на нашу думку, більш продуктивними й екологічними для окремих особистостей та спільнот актуальні стани їх свідомості з відповідними уявленнями, процесами мислення та переживаннями. Враховуючи те, що особистісне сприйняття, пам'ять, мислення, уява озброєні та водночас обмежені системою значень, властивих певній культурі чи спільноті з якою особистість себе ідентифікує, можна припустити, що й зміна значень в зазначеному вище сенсі екологічніше протікатиме в процесі групової психотерапевтичної роботи, сказати точніше в процесі спільного вчинку міфотворчості.Велике значення для з'ясування проблематики етнокультурної міфотворчості особистості є уточнення звязків між поняттями ментальність, картина світу та свідомість. Як відомо, свідомість не охоплює внутрішній світ людини у цілому, вона як і психічне взагалі служить для “регуляції” поведінки, для приведення її у відповідність з потребами людини й об'єктивними умовами, в яких вона звершується. За С. Л. Рубінштейном, наявність свідомості передбачає виділення людини з її оточення, появу ставлення суб'єкта дії та пізнання до об'єктивного світу [5]. Класичне визначення свідомості: “свідомість - специфічно людський спосіб відображення дійсності через посередництво об'єктивованих у слові суспільно вироблених узагальнених значень”, акцентує увагу на значеннєвій природі останньої. Центральною психологічною проблемою, однак залишається процес усвідомлення людиною світу через означування його. Метафорично висловлюючись “свідомість не вміє” усвідомлювати процес створення усвідомлюваного. Тому не дивно, що вона також не вміє усвідомлювати й процес вербалізації думок, в тому числі й процес побудування значень.
   Значення, як вважає В. Ф. Петренко, неподільно зв'язані з іншими складовими людської свідомості: особистісним смислом, чуттєвою тканиною, емоційною забарвленістю” [4]. Мабуть тому жодний словесний опис не спроможний передати саме те значення, яке викликається словом у свідомості. Як відомо, свідомість існує не тільки у словесній, але й в образній формі, наприклад у мистецтві, для якого характерне міфо-поетичне мислення. На думку О. Потебні, міф складається з образу й значення. Образ - суб'єктивний засіб пізнання, безпосередньо внесений у значення, він є джерелом пізнаваного [9]. Звідси продуктивність міфо-поетичного мислення, здатного охопити невербалізовані значення, наблизити людину до пізнання того, що принципово не може бути формалізоване у суспільно вироблених значеннях, поняттях.
   Міфологічна свідомість, на наш погляд, серед низки аспектів свого функціонування оприявнює раціонально-інтуїтивний зв'язок “Я” особистості з навколишнім світом, з іншими людьми та у великій мірі з самим собою як іншим, тобто потенційним “Я” [6]. Для того, щоб останнє стало можливим необхідне трансцендентування особистості як суб'єкта за межі власної свідомості, що передбачається зміненими станами творчого натхнення, катарсису і т. інш.
   Цілком припустимо, що суб'єкт, ініціюючи творчу активність, як таку та ще більш інтенсивно самовизначаючись у акті індивідуальної авторської міфотворчості може впливати на процес становлення власної свідомості, а то й трансформувати її згідно з новими, щойно відкритими (пізнаними) суб'єктивними смислами. На думку В. Ф. Петренка [6], аналіз системи значень - конструктів, понять, категоріальних структур - це спосіб осягнення вмісту свідомості і водночас механізм її змінення чи конструювання.
   Але з нашої точки зору, такий підхід не вповні враховує специфічні закономірності функціонування свідомості й динаміку ментальності окремої неповторної особистості чи суб'єкта . За С. Л. Рубінштейном, для систем такого рівня складності як свідомість людини, визначними є все ж таки не загальні, а специфічні закономірності. Ефект дії загальних закономірностей видозмінюється в індивідуальній свідомості конкретної особистості. Тому ми вважаємо необхідним у дослідженні та трансформації ментальності як певного стану свідомості спиратися не стільки на аналіз конструктів, понять, категоріальних структур останньої, а більше на спонтанне індивідуальне виявлення понять-образів, міфологем і т. інш. у продуктах міфотворчості конкретних індивідів.
   Включення цього міфологічного вмісту у колективний процес синтезу нових значень, символів, смислів в процесі спільного вчинку міфотворчості, на нашу думку, дасть можливість актуалізувати культурно-історичний потенціал особистості й спільноти.
   Таким чином можна припустити, що зміст свідомості породжується в результаті неусвідомлюваних операцій. Яскравим прикладом останнього є створення моделі світу в певній культурі. На наш погляд, модель чи картина світу в людській свідомості належить скоріше до числа міфологем ніж до понять емпіричного рівня - носії певної культурної традиції можуть не усвідомлювати її, нерефлексуючи використовувати систему уявлень про світ. В. Н. Топоров, вважає картину світу результатом переробки інформації стосовно середовища й самої людини, причому “людські” структури й схеми часто екстраполюються на середовище, яке описується мовою антропоцентричних понять [7]. Таким чином, навколишня дійсність загалом представлена не як результат переробки первинних чуттєвих даних сприйняттям, а як результат їх вторинного перекодування за допомогою знакових систем, зокрема міфологічної.
   Дійсно, картина світу зреалізована у різноманітних семіотичних втіленнях, які зкоординовані між собою й складають єдину універсальну систему. На думку Н. Ф. Каліної, ця система має природу семіосфери й може бути названа ментальністю [2]. Процесуальні аспекти ментальності - ментальні структури - це внутрішні репрезентації або коди через посередництво яких знання про навколишню дійсність представлені у свідомості.
   Таким чином, можна припустити, що кодування інформації охоплює кілька рівнів когнітивної переробки, кожний з яких “переписує її власним особливим способом (через образи, схеми, концептуальні узагальнення, у знаковій й символічній формі і. т. інш.). Крім того, більшість авторів вважає, що на всіх етапах переробки інформації існує певна надлишковість її, тобто її більше, ніж необхідно для розуміння.Надлишковість перш за все оприявнюєтьься у конотативних й контекстуальних значеннях окремих фрагментів дискурса. Цей факт спонукає згадати про відому з робіт структуралістів надлишковість міфологічної структури.
   Безумовно, впорядковане накопичення інформації про світ розширює можливості його розуміння, однак це розуміння є скоріше підтвердженням гіпотези стосовно того, яким уявляється світ в певній культурі, ніж просто первинним засвоєнням раніше невідомих фактів.
   Як відомо, центральне місце у процесах моделювання реальності у свідомості займає повна категорізація явищ зовнішнього світу. Цей процес опосередкований системою мовних значень й особистісних смислів, які відображають різноманітні рівні репрезентації феноменів реальності (узагальнення).
   Психологічні механізми свідомості представників різних лінгвокультур мають семантичні й прагматичні розбіжності, це й зумовлює різноманіття форм й типів світосприйняття.
   Ці розбіжності звісно оприявнюються в особливостях дискурсу представників окремих культур або субкультур. Дискурс є, на наш погляд, можливим об'єктом емпіричного дослідження ментальності та міфотворчості, предметом якого будуть психологічні механізми, які зумовлюють переживання певних типів й форм мовних репрезентацій у наративах учасників дослідження.
   Мовні репрезентації досвіду, які закорінені у свідомості у формі глибинних структур, можуть бути оприявнені в спілкуванні і взаємодії учасників формувального експерименту у вигляді висловлювань. Для цього слід виконати психолінгвістичний аналіз міфологічних моделей реальності випробуваних. На наш погляд, таким чином об'єктивуються специфічні концептуалізації особистого досвіду суб'єктів, які можна вважати індивідуальними міфами, своєрідним оприявненням суб'єктивного образу світу. Це пояснюється зокрема тим фактом, що категоріальні структури свідомості відповідальні не тільки за процес психічного відображення дійсності, але й за його конституювання. Як зазначають В.Ф. Петренко й О.В. Мітіна категоризація світу є водночас його побудовою. Експлікація тих або інших категоріальних структур свідомості або їх більш складної організації у модельній формі призводить до самозреалізованого прогнозу. Звідси випливає особлива функція соціальних моделей, які не тільки описують, але й породжують соціальну реальність [6].
   Звідси витікає необхідність спеціального акту об'єктивації ментальних структур й змістів свідомості, виокремлення їх з масиву групового й індивідуального досвіду. Це передусім потрібне для того щоб вивчити ментальність, як певний характерний для даної спільноти стан чи якість свідомості, а потім навчившись впливати на її змісти, керувати процесом пізнання й перетворення внутрішнього й зовнішнього світу.
   Таким чином, ми вважаємо доцільним доповнити визначення ментальності як специфіки психічної діяльності представників певної лінгвокультурної спільноти таким важливим аспектом, як вбачання у цьому феномені досить стійкого стану психіки, а більш конкретно стану свідомості. Предметно-понятійне поле вивчення ментальності є достатньо широким, охоплюючи цілу низку щаблів від ідейно-теоретичного, повсякденно-емоційного до несвідомого, що спричинює відсутність чіткого визначення, ускладнює структурування та систематизацію її елементів. Виходом із зазначеного скрутного становища може бути перенесення акценту у вивченні ментальності на осягнення її міфотворчих функцій. Ми вважаємо за необхідне розробити уявлення про міфологічну структуру й міфотворчі функції ментальності, а також визначити місце несвідомих компонентів останньої в предметно-понятійному поліміфотворчості. Найбільш придатною для вивчення міфологічної складової ментальності є концепція А.Я. Гуревича, яка узагальнює в собі весь попередній досвід вивчення ментальності в школі “Анналів” та дозволяє не випускати з поля зору дослідника несвідомі компоненти ментальності, при цьому даючи можливість аналізувати її, спираючись на об'єктивні маніфестації категорій свідомості в культурі [1]. Елементи позначеного методу доцільно залучити до дослідження змін ментальності особистості глобалізаційної епохи, доповнюючи методологічний арсенал методами міфокритики й архетипного аналізу.
   На нашу думку, при дослідженні етнокультурної міфотворчості особистості в центрі уваги повинне опинитися психологічне оснащення представників певної культури (“розумовий інструментарій, за А.Я. Гуревичем), що передбачає, між іншим, вивчення форм раціонального та міфологічного мислення, а саме, понять, уявлень, образів, архетипів, міфологем тощо.
   Міф існує лише в цільній нероздільності всіх своїх проявів: він - те, що дозволяє їм всім існувати, відображуючись та переломлюючись в обрядах, побутовому устрої та слові. У сучасній психологічній антропології міф трактується як універсальний культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте, в кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архетипів.
   В контексті зазначеного в статті завдання, в якості методологічної основи дослідження для нас найбільшою мірою прийнятна традиція аналітичної психології К.-Г. Юнга [8], а з точки зору наявності існуючих методів для вивчення універсальних неусвідомлюваних вимірів ментальності за основу береться школа міфокритики Н. Фрая та його послідовників в українській та російській науці. Через міф як інтегрований чинник людського психічного та основну форму оприявлення несвідомого в ментальності можливо осягнення та усвідомлення таких формальних елементів ментальності, як архетип, символ, образ тощо.
   Розробка предметно-понятійного поля міфу як психологічної категорії дозволить інтенсифікувати дослідницьку роботу в сфері опису і пояснення так званого особистісного міфу як репрезентанта цілісного психічного континуума індивіда, що, у свою чергу, сприятиме подальшому розвитку холістичного підходу в психотерапії.
   Висновки. Міф виконує конституюючу функцію щодо картини світу певної спільноти та образу світу окремої особистості. Він охоплює свідомі й несвідомі вмісти ментальності як репрезентації картини світу. Можна припустити, що категорії повсякденної свідомості породжують певну модель світу, що погано піддається науковій рефлексії через свою самоочевидність, злитість з реальністю буття колективу. Й індивідуальна й, тим більше, групова суб'єктивна реальність сприймається як апріорна даність, як міфологічна конструкція. Ментальність може розглядатися як усталений стан свідомості, властивий певній спільноті та окремій особистості як її представнику, при якому пожвавлюється міфологічні уявлення про світ і людину в ньому.
   Ментальність також можна розглядати у якості чуттєво-мисленнєвого інструментарію освоєння довкілля, тому що вона є природним бачення світу, достеменно не прорефлексованим і логічно не обґрунтованим. Таким чином у культурно-історичному вимірі суспільного буття ментальність постає як спільне психологічне оснащення представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення.
   Ментальність синтезує високораціоналізовані форми свідомості та несвідомі структури, неозначені культурні коди, що зумовлюють спосіб життя представників певної спільноти. Вона є семантичною матрицею, що визначає значеннєві реакції певних культурних суб”єктів, а феноменальність ментальності є проявом внутрішньої логічної структури застосовуваної мови. Пізнання світу суб'єктом визначається використовуваною при цьому структурно-значеннєвою логіко-семантичною мовою мислення, в різних варіантах вона може досить сильно відрізнятися за своєю структурною та вербальною організацією, що, серед іншого й зумовлює особливості індивідуальної міфотворчості.
   Узагальнюючи вищезазначене, ми припускаємо, що етнокультурна міфотворчість особистості є трансцендентним актом, який охоплює перш за все ті аспекти суб'єктивної реальності особистості, які ігноруються раціонально-свідомими рівнями останньої, але несуть величезний евристичний потенціал.
   Міфологічна стратегія самоопанування дозволяє гармонічно включати несвідомі змісти в систему психічної активності. Архетипічна символіка міфу збагачує й розвиває несвідомі змісти, актуалізує їх компенсаторні відношення зі свідомістю, полегшуючи сучасній людині цілісну взаємодію з навколишнім світом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. - М.: Наука, 1973. -418 с.
2. Калина Н. Ф. Универсум ментальности современника / Лики ментальности и поле политики: Монография. - К., 1999. - С. 28-38.
3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1975. - 304 с.
4. Петренко В. Ф., Митина О. В. Психосемантический анализ динамики общественного сознания. - Смоленск: Изд-во СГУ, 1997.
5. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир. - СПб., 2003. - 508 с.
6. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. - К., 1996. - 404 с.
7. Топоров В. Н. Пространство и текст \\ Из работ Московского семиотического круга. - М.: Языки русской культуры, 1997. - С. 455-515.
8. Юнг К. - Г. Об отношении аналитической психологии к поэтико-художественному творчеству // Зарубежная эстетика и теория литературы. XX - XX вв. - М.: Изд-во МГУ, 1987
9. Яремчук О. В. Психологія міфотворчості // Збірник наук, праць НД ІУ: Тов.: “Поліграфічний центр “Фоліант”, т.26, 2008. - С. 290-299.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com