www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Моральність у становленні та розвитку образу «Я» особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Моральність у становленні та розвитку образу «Я» особистості

Т.І. Шиколенко

МОРАЛЬНІСТЬ У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ ОБРАЗУ “Я” ОСОБИСТОСТІ

   Стаття присвячена проблемі моральності у становленні та розвитку образу “Я”. Розкрито особливості розвитку образу “Я” на основі розгортання процесу морально-духовної самосвідомості. Висвітлено взаємозв'язок образу “Я” та морально-ціннісного вчинку.
   Ключові слова: образ “Я”, моральність, духовність, “особистісна ціннісність”.
   Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку нашої країни відбуваються різкі зміни в суспільній психології, моральна регуляція більш не існує у вигляді готових настанов, мораль відображає ускладнення суспільних відносин, а це потребує від особистості свідомого застосування моральних правил.
   Наш час потребує виховання особистості, яка спроможна здійснювати адекватний, свідомий вільний вибір. У зв'язку з цим постає завдання -спрямовано формувати в особистості вміння створювати себе.
   Вивчення особистості, її свідомості та самосвідомості як здатності людського духу осягати самого себе, включаючи моральні форми її прояву, здавна приковувало до себе увагу філософів, педагогів і психологів. Сутність моралі - одна із найскладніших наукових проблем. Але, незважаючи на чисельні дослідження, в яких робляться спроби запропонувати систему уявлень про психологічні механізми набуття людиною морально - духовних смислів, на сьогодні ще немає розгорнутої вичерпної системи уявлень про процес присвоєння особистістю суспільної моралі та становлення образу “Я”.
   У світлі сучасних наукових досліджень актуальним стає вивчення образу “Я” як результату моральної самосвідомості. Тому мета нашого дослідження полягає у з'ясуванні особливостей розвитку образу “Я” на основі розгортання процесу морально-духовної самосвідомості.
   Психологічним об'єктом дослідження й виховання має виступати формування образу “Я”, Я-концепції” особистості. Розвиток цього утворення відбувається на основі розгортання процесу морально-духовної самосвідомості. Розвинений образ “Я” виявляється системою особистісних цінностей, кожну з яких можна вважати конкретним одиничним образом “Я”. Єдність багатьох одиничних конкретних образів “Я” призводить до виникнення узагальненого образу “Я”.
   Моральний розвиток особистості відбувається на основі розгортання процесу морально-духовної самосвідомості, яка відображає сутнісний рівень буття людини, виконуючи структуроутворюючу роль по відношенню до образу “Я”. Тому формування й розвиток моральної самосвідомості розглядається як процес створення образу “Я”. У вирішенні проблеми цілеспрямованого формування образу “Я” особистості центральне місце посідає питання про психологічні утворення, які визначають розвинену особистість, утворюючи її ядро.
   В психологічному плані моральний розвиток становить собою процес входження людського “Я” в загальну систему взаємозв'язків людей.
   Мораль слугує важливим регулятором поведінки людей у суспільстві, але таку функцію вона може здійснювати тільки коли норми і правила, прийняті і засвоєні особистістю, стали її внутрішніми переконаннями, мотивами її вчинків.
   Духовно-практичне засвоєння індивідом моральних цінностей відбувається на основі особистого досвіду через вибіркове відношення й апробацію їх об'єктивного значення, суб'єктивне осмислення і перетворення в моральні переконання як вимоги до самої себе -мотиви своєї поведінки.
   Становлення духовності має безпосередній зв'язок із формуванням моральних цінностей особистості, які мають універсальне значення. Вбачається неможливим об'єктивне сприйняття особистості поза сферою духовності. На сьогодні актуальною залишається проблема з'ясування психологічної сутності духовного Я особистості.
   Самоусвідомлення, розвиток образу “Я” здійснюється в ході самореалізації людини в матеріальній предметно-практичній і духовній діяльності [4, с 27]. Духовність же - це пошук, практична діяльність, досвід, через які суб'єкт здійснює в собі перетворення, необхідні для самовизначення. Отже, ця духовно-практична діяльність необхідна для самостворення, самовизначення, духовного зростання людини.Завдяки самосвідомості ми усвідомлюємо невідповідність якостей нашої особистості соціально-моральним вимогам, ми усвідомлюємо також невідповідність наших психічних і фізичних можливостей нашим прагненням. Керуючись своєю самосвідомістю, людина формує своїми діями і вчинками нові якості особистості [3, с 83].
   Первинною умовою моральної самооцінки є соціальна оцінка поведінки дитини дорослими. Дитина починає оцінювати свої дії і вчинки, буквально повторюючи оцінки дорослих.
   Однією з найважливіших умов формування самооцінки є усвідомленість критеріїв моральної оцінки. Моральні критерії самооцінки формується в соціально-історичному розвитку. Ступінь цього засвоєння визначається рівнем розвитку мислення, емоційно-вольової сфери, взагалі всієї предметної свідомості в цілому. Відповідно, соціально-моральна самооцінка так само, як інші сторони самосвідомості, визначається розвитком предметної свідомості. Оскільки моральні поняття - високо узагальнені поняття, то найбільше значення для засвоєння критеріїв моральної самооцінки є розвиток узагальнюючого мислення.
   Вступаючи в різні відносини з іншими, людина орієнтується на певні норми, правила, звичаї. “Я-образ” на індивідному рівні відображає ступінь відповідності-невідповідності людини вимогам суспільства.
   Найбільш зріла форма самосприйняття передбачає симпатію і повагу до себе з таким же ставленням до іншого і очікування уваги і симпатії від нього. Суперечливий етап в розвитку особистості характеризується відсутністю поваги до себе в комбінації з негативним ставленням до людини, несхожої на себе, і очікуванням ворожого ставлення від неї.
   Важливим моментом формування і розвитку духовних цінностей в морально-рефлексивній свідомості суб'єкта є поява у нього відчуття внутрішньої свободи.
   Духовний стан особистісної свободи виникає у людини при усвідомленні нею наявності зовнішніх можливостей вибору і сформованої внутрішньої готовності здійснити цей вибір. Отже, свобода вибору і відповідальність за нього є критерієм особистісного рівня самосвідомості.
   Сам вибір з ряду можливих передбачає відмову від чогось заради більш цінного і значущого. Його здійснення вимагає різних особистісних проявів. Вибір особистості призводить до того чи іншого вчинку, який викликає конфліктний смисл “Я”, що запускає роботу самосвідомості.
   Для того, щоб дитина сама захотіла змінитися, вимагається виконання дорослими наступних умов: позитивно ставитись до дитини в цілому, задаючи їй потенційний образ “Я”; навчати дитину співвідносити свою поведінку з двома полярними еталонами, які виступають як критерії моралі; прийняти зростаючу емансипацію самосвідомості [2, с 24].
   Емансипація самосвідомості виявляється в тому, що дитина втрачає безпосередню залежність від чужих думок і оцінок, оскільки вона виробляє свої значущі критерії, що визначають ставлення до вчинків. Такий ступінь незалежності означає початок формування особистісного рівня самосвідомості.
   Таким чином, духовність являє собою відповідальне прийняття і слідування вищим зразкам сукупної людської культури, засвоєння вищих цінностей буття людини як своїх власних. Без духовності неможлива свобода, оскільки відсутній вибір. Без неї неможлива автономна особистість. Тільки на основі духовності людська особистість може знайти себе.
   Тільки саморозвиваючись, пізнаючи себе, створюючи власний образ “Я” та образ світу (не-Я), особистість стає більш духовною, розширюється і збагачується бачення себе, свого місця, своєї соціальної позиції та бачення оточуючого світу.
   Духовність - це процес, тобто динамічне утворення, для якого характерною є одночасна обєктивність і субєктивність існування.
   Духовність передбачає достатній рівень розвитку самосвідомості та складових її психологічної саморганізації, а саме образу “Я”. Це психологічний феномен, що характеризується зосередженістю на омисленні і переживанні духовних цінностей, тобто пізнавальних, моральних і естетичних аспектів людського буття.
   Таким чином, можна відмітити, що проблема духовності тісно пов'язана з багатьма іншими проблемами, зокрема з проблемою розвитку образу “Я”, проблемою моральності та ін.
   Поведінка, що відповідає моральній нормі повинна сприйматися людиною як єдино можлива, що виражатиме саму сутність особистості, її “Я”. Саме така поведінка дозволить їй зберегти позитивне ставлення до себе, загальне емоційне благополуччя.
   О.Є. Гуменюк [1] в своїй авторській теоретичній моделі обґрунтовує спонтанно-духовну складову Я-концепції та її відповідні модальності. Вона наголошує, що самосвідомість, а отже і образ себе є джерелом і підґрунтям духовності.
   Джерела ж самої духовності особистості приховані у нерефлексивних глибинах Я-несвідомого. Згідно з поглядами В. Франкла, людська духовність є неминучо несвідомою. Тому розвиток абсолюту Я-духовного виникає через глибини несвідомого. Які виявляються за допомогою таких психоформ, як віра, честь, краса, істина тощо. Останні кожен обстоює на основі здійснення власних вчинкових дій.
   Серед одиниць виміру духовності виділяють вчинок, творчі та конструктивно-перетворювальні дії. Ставлення до себе як суб'єкта дій виступає як значущий показник дієвості духовності.
   Вчинок, як окрема модель свідомого діяння особистості дає змогу безпосередньо ствердити власне “Я” у способі обрання життєвої позиції. Здійснюючи вчинок, людина виявляє певну моральну активність.
   Вчинок можна також визначити як перетворення людиною моральної ситуації. Вчинок в його повноцінному вираженні буде водночас і акцією духовного розвитку індивіда, і творінням моральних цінностей. Навпаки, деградація вчинку незмінно свідчить про духовний регрес людини і втрату нею певних моральних рис. Отже, вчинок має розгорнутий психологічний та моральний аспект.
   У ланцюговій реакції вчинків відбувається духовне формування індивіда, розгортання та ствердження неповторної сутності його “Я”, його особистості.
   В. Татенко [6] вищою формою душевно-духовної творчості людини також вважає вчинок, який на відміну від інших проявів активності (дія, діяльність) репрезентує людину цілісно, як мікрокосм. На його думку слід вчинковості необхідно шукати у суперечностях людського буття і небуття, добра і зла тощо. Вчинок виступає як унікальна, індивідуалізована, відповідальна, соціально спрямована форма душевно-духовної творчості людини. Отже, головним завданням у процесі формування особистості є досягнення єдності свідомості і поведінки.
   Моральна позиція формується у вчинках і формується вчинками. Цілеспрямованна побудова діяльності дітей на основі моральних понять та моральних емоцій, складає основу формування моральної поведінки. Саме система моральної поведінки визначає розвиток суспільної активності дошкільника через низку вчинків, в яких виявляються і особистісні якості людини і її потреби.
   Отже, моральне виховання - найважливіший етап у всебічному та гармонійному розвитку особистості. Основні норми моральної вихованості грунтуються на творчому використанні багатого потенціалу загальнолюдських моральних цінностей.
   Становлячи ядро духовного світу особистості, моральні цінності сприяють перетворенню соціальних норм і ідеалів на особистісні переконання й принципи життєдіяльності людини. Загальнолюдські цінності покликані регулювати поведінку людей, виражати спрямованість повсякденного людського спілкування орієнтувати людину як свідомого суб'єкта на дружелюбність, повагу, чуйність, співчуття та допомогу у ставленні до іншого.
   Моральні якості повинні привласнюватися, ставати особистим надбанням поступово. Адже шлях до в и со ко духовної, розвиненої особистості - тривалий. Саме з розуміння повинно початися формування духовності, моральності, формування духовної складової образу “Я”.
   Важлива роль у моральному та духовному розвитку особистості належить самосвідомості. Рефлексія, як мислення стосовно самого себе, спрямовується не стільки на когнітивні утворення особистості, скільки на її емоційно-почуттєву структуру. Адже відповідальність підростаючої особистості без самовідповідальності неможлива.
   Таким чином, духовність - це складний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення культури. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного Я інформації про оточуючий світ, але й здатність розглядати своє Я у контексті світу. Позитивне ставлення до себе співіснує з позитивним ставленням до оточуючих і доброзичливим відношенням до світу.
   Суттєвою характеристикою духовного світу є його унікальність, абсолютна індивідуальність. Отже, у кожної людини власний духовний світ. Особистість усвідомлює себе творцем власного життя, свого індивідуального світу: сфери цінностей, ідеалів та ін. Особистість надихає світ своєю творчою силою, привносить у нього духовний і моральний зміст.
   Однак, значним у процесі розвитку особистості як носія духовності є уміннях бачити не тільки свою індивідуальність, а й індивідуальність інших, визнавати цінність оточуюючих. Духовні здібності пов'язані з емпатією особистості, засновані на співчутті і співпереживанні.
   Істинний зміст особистісного “Я” постає у неповторному, індивідуальному здійсненні власного буття, розгортанні сутнісних відношень зі світом, продукуванні цінностей власного діяння у світі. Особистісні вияви індивіда мають культурно-історичний зміст, оскільки відтворюють певний етап історії людського буття. В процесі розвитку особистості відбувається розгортання індивідуальної сутності “Я”, при цьому не порушується його змістовна структура, а можливості самовияву розширюються.
   На думку М. Боришевського можливість та доцільність психологічного вивчення духовності отримує переконливе позитивне звучання за умови переведення наукового розгляду даного феномена у контексті психології особистості. Адже феномен духовності можливо збагнути лише в контексті розвитку особистості, її активності і поведінки [5].
   М. Боришевський підкреслює що “світоглядні ціннісні орієнтації як складова системи духовних цінностей є базовим утворенням у структурі свідомості та самосвідомості особистості і визначають зміст Я-концепції” а відтак і образу “Я” [5, с 61].
   Пізнання образу свого “Я” - шлях до становлення особистості та її успішної діяльності. Уявлення про себе змінюється у кращий чи гірший бік шляхом накопичення теоретичних знань, здобуття практичного досвіду та ставлення до оточуючого світу.
   Духовна особистість - це повне поєднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей і якостей. Пошук коренів духовності відбувається і в самій людині, особливостях її особистості і схильності до рефлексії, і в продуктах життєдіяльності: об'єктивації вищих проявів людського духу, творчості.
   Важливим джерелом духовності суб'єкта є моральні норми, на які він орієнтується в своєму житті. Духовне Я розуміючого світ суб'єкта формується в процесах смислоутворення - породження смислу як конкретних ситуацій, так смислу життя в цілому.
   Також духовність розглядається як принцип саморозвитку і самореалізації людини. Про психологічну готовність до формування і засвоєння духовних цінностей свідчить поява уявлення про них та їх суб'єктивну значущість.
   Можливість чіткіше з'ясувати суб'єктивно-психологічний механізм розвитку особистісних цінностей як компонентів узагальненого образу “Я” з'являється через категорію “ставлення”. Стає зрозумілим психологічне явище ставлення до самого себе. Воно не може раптово й одночасно виникнути зі ставленням до оточуючого.
   Ставлення людини до самої себе - це осмислене ставлення до власних суб'єктивних утворень - особистісних властивостей. Це процес розвитку самосвідомості особистості. Наповнення “Я” особистості соціальним змістом має відбуватися за допомогою цілеспрямованого виховного процесу, тобто так відбувається створення “Я”, що визначає соціальну та індивідуальну цінність життя кожної людини.
   Поняття “особистісна цінність” фіксує цінність “Я” невідривно від змісту одиничного образу “Я”. Особистісна цінність як одиничний образ “Я” завжди опосередковується реальною поведінкою і її конкретними результатами. Функція дорослого в цьому процесі зводиться до представлення дитині норм, яким має відповідати поведінка дитини, розкриття причин, і цим самим виклику емоційного переживання. Питання ж про психічні механізми формування й розвитку самого “Я” прямо не ставиться.
   Має йтися про розкриття психологічної природи особистісної цінності як частини образу “Я”, про виявлення насамперед процесуальних механізмів її становлення, про їх онтогенетичні трансформації.
   Проблемою генези морального “Я”, моральної свідомості особистості займалися Л. Колберг, Ж. Піаже, С. Якобсон.
   Л. Колберг виділив три головних рівні розвитку моральної свідомості індивіда: доморальний рівень, коли дитина керується своїми егоїстичними спонуками; рівень конвенційної моралі, тобто орієнтації на задані ззовні норми й вимоги; насамкінець, рівень автономної моралі з характерною орієнтацією на стійку внутрішню систему принципів [7].
   Виходячи з того, що в дитини 6-7-річного віку є позитивний образ “Я”, С. Якобсон вважає його дійовим засобом регуляції моральної поведінки. Образ “Я”, на її думку, може вплинути на вибір морально цінного вчинку в тому разі, коли його буде включено в зіставлення з етичними нормами, якщо з цими еталонами, окрім вчинків, співвідноситиметься й людина, яка здійснила їх. Надання переваги етично несхвальному вчинку призводить тоді до негативної самооцінки. А це руйнує позитивний образ “Я”.
   Включення в процес зіставлення з етичними еталонами самої дитини як особистості відбувається за такими етапами: по-перше, об'єктивно існуючий ззовні стичний еталон одержує в цілісному образі дитини внутрішнє суб'єктивне втілення, стає внутрішньо опосередкованим. А цією опосередковуючою ланкою і стає образ самої себе як особливої цілісності, яка відповідає етичному еталону. По-друге, в результаті появи цього образу, який виявляється суб'єктивним втіленням об'єктивного етичного еталона.
   Справжнє народження початків духовного “Я” дитини по'язано з виділенням спонук виконаних нею дій, з втілюванням їх у часі. Спонуки виражаються у бажаннях дитини, які будучи усвідомленими та віднесеними до себе призводять до усвідомлення дії та формування дитиною мети її вчинку. Усвідомлення своїх дій, мети своєї діяльності й мотивів своєї поведінки означає початок формування духовного “Я” дитини.
   Саме з усвідомлення спонук своїх дій починається виділення духовного “Я” дитини. У виховному процесі важливо розділяти цінність для вихованця змісту моральних норм і цінностей свого “Я”, в яке включається цей зміст у формі відповідних особистісних властивостей. Це потрібно для забезпечення певного рівня сформованості і першого, і другого в їх єдності, створення внутрішньої цілісності.
   Формування особистісної цінності є складним генетичним процесом, який включає щонайменше виділення для дитини певної сторони дійсності, поєднання її з позитивним емоційним переживанням і безпосереднім отриманням задоволення, включення в цей зв'язок образу “Я”, який спричиняє особистісне розуміння виділеного фрагменту матеріальної й соціальної дійсності. Видається, що не можна сформувати ту чи іншу моральну спрямованість, якщо вона не “підключається” до формування образу “Я”. Робота з розвитку, виховання спрямованості має включати розвиток образу “Я”.
   Ставлення до себе, зміст “Я” проявляються в почуттях власної гідності, поваги. Звичайно, що ці почуття мають виступати адекватною емоційною оцінкою відповідних особистісних властивостей. Але дійсного смислу й потрібної дієвості ці почуття набувають, коли є відповідні почуття до інших.
   Соціальне “Я” людини, яке гармонійно вміщує в суб'єктивній формі сукупність суспільно значущих цінностей, створюється в процесі розвитку її морально-духовної свідомості й самосвідомості. При цьому свідомість забезпечує розвиток ставлень до певних моральних норм, особистісних властивостей, а самосвідомість забезпечує їх емоційно-ціннісну оцінку, тобто призводить до перетворення їх у відповідні особистісні цінності.
   Висновки. Отже, в результаті огляду наукової літератури можна виділити наступні положення, що стосуються проблеми моральності у становленні та розвитку образу “Я”:
   1. Моральна самосвідомість відображає сутнісний рівень буття людини, виконує структуроутворюючу роль стосовно образу “Я”.
   2. Формування і розвиток моральної самосвідомості розглядається як процес створення образу “Я”.
   3. Свідома моральна активність людини неодмінно передбачає і включає в себе певний рівень її моральної самосвідомості.
   4. Духовність і моральність опосередковують розвиток особистості та виражаються в цінностях, які трансформуються в цілі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гуменюк О. Структурно-функціональне взаємодоповнення складових Я-концепції і людини. // Соціальна психологія. - 2005. - № 5. -с 66-75.
2. Бех І.Д. Виховання особистості. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади.: У 2 т. - К., 2003. - Т. 1.
3. Мерлин B.C. Структура личности: характер, способности, самосознание. - Пермь, 1990.
4. Кораблева Е.В. Соотношение сознания и самосознания. - М., 2005. - 32 с.
5. Боришевський М.Й. Духовність в особистісних вимірах. - Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т. X, част. 4. - К., 2008. - С. 61-69.
6. Татенко В. Вчинок як вища форма душевно-духовної творчості людини. / Віталій Татенко // Психолог. - 2008. - № 37. - С. 3-4.
7. Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. - М., 1995. -288 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com