www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Гуманізація освіти як важливий чинник профілактики психолого - педагогічної занедбаності дитини: історико-психологічний екскурс
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Гуманізація освіти як важливий чинник профілактики психолого - педагогічної занедбаності дитини: історико-психологічний екскурс

Н.В. Ткаченко

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПРОФІЛАКТИКИ ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНОЇ ЗАНЕДБАНОСТІ ДИТИНИ: ІСТОРИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕКСКУРС

   У статті проаналізовано гуманістичні засади навчання, що забезпечують формування психологічного благополуччя дитини і є важливими чинниками профілактики психолого - педагогічної занедбаності.
   Ключові слова: педагогічна занедбаність, навчальна діяльність, успішність, гуманістичні цілі освіти.
   Постановка проблеми. Психологічне благополуччя дітей молодшого шкільного віку є однією з фундаментальних проблем сучасної школи; ми вважаємо, що психологічні особливості педагогічно занедбаних дітей молодшого шкільного віку є наслідком неуспішності, причини якої можуть полягати у недостатньому розвитку здібностей дитини та фрустрації екзистенційних потреб особистості.
   Здоров'я є необхідною умовою активної життєдіяльності, саморегуляції, відчуття повноцінності будь якої людини, і багато в чому, визначає її особистісний потенціал та умови й шляхи його реалізації. Щоб досягти життєвого успіху треба вміти налагоджувати конструктивні взаємини з іншими, уважно слухати співрозмовників, сприймати доброзичливо і позитивно інших людей та світ в цілому. Щоб відкрити себе для самої себе, побачити та зрозуміти себе, віднайти свої ресурсні можливості кожній людині та дитині важливо вміти вибудовувати, контролювати, налагоджувати свій психологічний стан [6].
   Як відомо, здоров'я людини формується в дитячому віці: на основі генетичних факторів, способів життя та екологічних умов. Практично весь час дитина перебуває під безпосереднім впливом батьків, вихователя або вчителя в школі, які повинні не лише виховувати і вчити дітей, а й дбати про їхнє благополуччя. Майбутньому педагогу, психологу необхідні знання та вміння, які допомагатимуть йому визначити фізичний та психічний стан учнів, причини підвищеної стомлюваності, тривожності, невпевненості. Це сприятиме більш повному і глибокому аналізу, комплексу причин, які призводять: 1) до девіації в поведінці; 2) до порушень в емоційно-вольовій сфери; 3) до неуспішності в навчанні, як результату педагогічної занедбаності. Тому педагоги та психологи повинні мати не лише відповідну фахову підготовку, а й знати основні психофізіологічні ознаки здоров'я дітей, зокрема психічного і на базі цих знань створити ґрунтовний психолого-педагогічний підхід для повноцінного розвитку дитини.
   Піднесення духовності особистості - тривалий і багатогранний процес. Адже йдеться про розвиток та формування здорової, всебічно розвиненої, творчої, цілісної та морально зрілої особистості.
   В.О. Сухомлинський у своїх дослідженнях виховання та самовиховання особистості звернув увагу на моральні ідеали індивіда. В зв'язку з цим автор зазначає: “Першим поштовхом до самовиховання є зразок, моральний ідеал, приклад для наслідування. Учитель - ніби посередник між поколіннями, що створює моральну культуру. Він передає своїм вихованцям моральні цінності” [4, с 88].
   Одиницею вимірювання духовності є ціннісні орієнтації, що безпосередньо і опосередковано пов'язані з моральністю. Саме мораль, внутрішні моральні інстанції особистості виступають тим еталоном, за допомогою якого можна визначити рівень духовності. Чим тісніше пов'язаний зміст ціннісних орієнтацій з моральністю, з категорією добра, тим вищим є рівень духовності. І навпаки: відсутність такого зв'язку - свідчення бездуховності [4].
   Суттєвою характеристикою розвиненої духовності людини є дієвість, конструктивно-перетворювальна сила ціннісних орієнтацій. Без такої дієвості можна говорити хіба що про певний рівень обізнаності людини із системою духовних цінностей. Зрозуміло, що така обізнаність є вельми важливою, однак зовсім недостатньою умовою, щоб суттєво впливати на реальну життєдіяльність людини [4].
   Жан Жак Руссо говорив, що дитина розвивається і навчається найкраще тоді, коли має повну свободу, і старші повинні створити такі обставини, які давали б можливість для багатостороннього розвитку всіх природних нахилів дитини.
   Йоганн Генріх Песталоцці акцентував увагу на важливість впливу родини на навчання та загальний розвиток дитячого організму. Він також приділяв велику увагу природнім нахилам дитини. На його думку, навчання повинно починатися у родині, де першою вчителькою є мати, а потім продовжуватися у школі. Для того, щоб навчання було успішним, потрібно звертати увагу на гармонійний розвиток фізичних, смислових та інтелектуальних здібностей. Він вважав, що природна любов, яку дитина виявляє до матері, є позитивною силою. Цю любов дитина повинна, у першу чергу, переносити на рідних, а відтак і на все суспільство.
   Становлення духовності, духовне самовдосконалення особистості - процес, нерозривно пов'язаний із саморозвитком. Це - складна напружена діяльність, спрямована на позитивну зміну себе: своїх думок, почуттів, учинків, на розвиток своїх здібностей, можливостей, на позитивні зміни навколишнього середовища, на подолання буденності, на оволодіння вищим сенсом людського життя. Зрозуміло, що початок цієї складної внутрішньої роботи великою мірою залежить від таланту наставника, його мудрості, людяності, його відповідальності за долю вихованця [4].
   Отже, аби досягти мети в майбутньому, діти повинні бути фізично та психологічно здоровими, а також морально і розумово зрілими.
   На сучасному етапі розвитку суспільства гуманістичні цілі освіти й сімейне виховання - все це є результат щасливої особистості. Попри очевидну актуальність проблеми в науковій літературі не зустрічається єдиного бачення особистісного ідеалу. Це можна пояснити різницею ціннісних акцентів та досвідних смислів різних авторів. Проблеми щастя та розвитку є філософськими. Потрібно концептуально визначитись, чи слід активно змінювати дитину, чи можливо самим у неї вчитися, бо в певному сенсі вона є досконалою. По суті, дитина наділена чуттєвістю, що асоціюється з психологічним еталоном повноти життя. Вони перебувають у вимірі “тут і тепер”, вони активні, конгруентні й інтегровані в навколишньому середовищі, який відкритий для пізнання [7, 8].
   Погляд на особистість як функціональну характеристику людини спирається на поняття “соціальна функція людини”, “соціальна роль”. Таке розуміння особистості не дає змоги цілком розкрити її внутрішній, глибинний світ, оскільки зовнішня поведінка не завжди і не обов'язково виражає справжню сутність індивіда. Значно глибшим є намагання пізнати особистість у сутнісному плані. При цьому головною властивістю особистості як результату відтворення соціальної реальності є світогляд, одночасно з яким формується і характер особистості. У цьому контексті особистість розглядається як міра цілісності людини. Без внутрішньої цілісності немає особистості. Водночас в особистості важливо бачити не тільки загальне, а й своєрідне. Особистість є унікумом, обумовленим як її спадковими особливостями, так і умовами соціального середовища, в якому вона формується і розвивається [4, с 67]. Якою ж конкретно повинна бути особистість в освітньому просторі? Що ж сприяє досягненню цієї мети?
   Головна мета гуманізму - зупинити відчуження людини від духовних цінностей, а також повернути людям їх втрачену природність. Із цього слідує, що це можливо лише прийомами та засобами розвитку особистості.
   А якщо говорити про гуманізм в освіті, то завдання її полягає у:
   1) збереженні та примноженні дитячої духовності;
   2) відкритті довіри до емоційної інтегрованості;
   3) зміні концептуальної залежності від минулого.
   Г.С. Костюк говорив: “Навчання впливає на розвиток учнів передусім своїм змістом. Останній являє собою відібрані з людських духовних багатств системи знань, умінь і навичок, які складають основи наук, що їх дає початкова школа своїм вихованцям. Знання є основою не тільки розумового, а й загального духовного розвитку особистості. Вони входять складовою частиною в усі психічні якості, що характеризують особистість, в її уміння, готовність до праці, здібності, моральні погляди, естетичні погляди, свідомість”. Також він зазначав, що якість навчання залежить значною мірою від рівня підготовки педагогів. Бути добрим педагогом означає мати необхідні риси характеру і добру методологічну підготовку [3, с 60]. Педагоги мають повернути собі той особливий душевний стан, в якому творити й співпрацювати з дітьми легко й радісно. В цьому значенні потрібно підніматися до рівня дітей. Вчитись у них бути щасливими. На нашу думку основним критерієм всебічно розвиненої особистості є її успішність. Для цього потрібно згадати дидактичні принципи гуманізованого навчання - забезпечити кожній дитині постійність успіхів. Що ж є критерієм успіху?
   Критеріями успіху є об'єктивно значущій результат та суб'єктивне задоволення від процесу. Сходинками до дитячої успішності мають бути поступово сформовані структурні елементи особистості (відчуття свободи, самопрояв, толерантність тощо). Чи пов'язана успішність з іншими соціально-психологічними обставинами її життя?
   Опираючись на статтю Л.М. Смольської [7, с 8-9] можна проаналізувати результати дослідників Лондонського університету, які вивчали особистісні риси дітей в перспективі їх успішності в дорослому житті. Вибірка становила 12000 людей народжених в 1970 році, за якими спостерігали протягом ЗО років. Деякі висновки виявились несподіваними. Незважаючи на очікування дослідників, діти, які відрізнялися підвищеною тривожністю, плаксивістю, боязливістю, які часто проводили час на самоті, розвинулись як успішні дорослі. Однак, інтерпретація даних змінює видиму парадоксальність: діти які багато часу проводять сам-на-сам розвивають схильність до самостійного вибору та індивідуальних рішень, аніж до підкорення тиску однолітків. Професор Джон Біннер назвав отримані дані “доволі рельєфними” і “дуже визначними”. Він сказав: “Це демонструє потребу розширювати освітню програму, яка повинна не просто формувати вміння, а вбачати сенс у духовних аспектах життя дитини, у її соціальному та особистісному розвитку”.
   Потрібно додати, що чутливі діти не можуть відвідувати дошкільних масових закладів, бо це часто шкодить їхньому здоров'ю. Тому, розвиваючись у більшості випадках вільно, вони не втрачають своєї природності, яка є основою такого психологічного явища, як саморегуляція, тобто забезпечення людині успіху протягом життя. Причому слід наголосити: в механізмі саморегуляції несвідоме, займає набагато більшу частину, ніж контрольоване, вольове.
   Проте, очікування лондонських дослідників щодо перспективи підвищеної агресивності та моральних вад дітей підтвердилися. Так, наприклад, різкі метушливі діти, які часто псували речі, чинили опір дорослим та дражнили інших, виявлялися в дорослому віці незадоволеними своїм життям. Діти, які мали звичку красти, зчиняти опір, бійки та обманювати, значно частіше, ніж морально адаптовані однолітки почувалися в дорослому віці нещасливими. Серед них було багато безробітних та схильних до паління, інших залежностей.
   В агресивній захисній поведінці завжди присутнє напруження, хоча воно може бути неочевидним. Напруження - прояв недовіри, свідчення обтяжливості травмуючого минулого; воно опосередковує спілкування дитини зі світом. А відомо, для того щоб досягти майбутнього, не оминеш минулого та не переступиш через теперішнє. Такий стан -наслідок зовнішнього тиску, неприйняття дитини в її природності. Це результат вимагання недоступних віку вольових дітей замість практичного залучення в ігрову діяльність; це те що випливає з покарань замість акцентування на позитивному; те, що є плодами емоційного нехтування замість інтересу до світобачення дитини, співпереживання з нею дивовижних відкриттів. Недивно, що в згаданих дослідженнях діти, в яких була помітна самоповага, які мали хороші дружні стосунки з іншими дітьми, стали успішними та задоволеними життям дорослими, не схильними до депресій та залежностей.
   Такі діти виховувались в сім'ях, де їм приділяли увагу, їх завжди вислуховували й поважали їхні ідеї. Вони, зазвичай, добре вчились, без гальмування брались за складні та нові справи.
   Тут помітний зв'язок успішності дитини з її почуттям власної гідності та довіри до оточення, що в цілому є складовими авторитету.
   Хоча “погані” риси в дитинстві збільшують вірогідність неуспіху в майбутньому. Біннер зазначає, що лише невеликий відсоток демонструє цей неуспіх, тоді як більшість з культурних міркувань намагається його приховати. Показовим є те, що хлопці, які звинувачували інших у власних проблемах, в дорослому житті мали низьку кваліфікацію та незначні доходи. Також хлопці зі слабкими читацькими вміннями, ставши дорослими, демонстрували расову та національну упередженість.
   Хороші математичні здібності в дівчат та хороші читацькі здібності в хлопців виявились у прямому зв'язку з почуттям щастя в дорослому віці.
   Дівчата, що успішно оволодівали раціональним способом взаємодії, що мають успіх в хлоп'ячих справах завжди мають вищу самооцінку, ніж їхні однолітки з традиційною фемінністю. Хлопці, які мали хороші читацькі здібності, демонстрували вищі загальноінтелектуальні обдарування, зокрема високу реактивність, здатність швидко переключати увагу, що в цілому характеризує їх як психологічно гнучких.
   Таким чином, звертаючись до вище розглянутого експерименту, можна сказати, що кожна дитина народжена геніальною та обдарованою. І саме від неї очікують, що вона зможе досягти майстерності, принаймі в одній із галузей життя, й у неї справді є така можливість.
   Як зазначав видатний український філософ і педагог Г. Сковорода, що кожна дитина потенційно обдарована. Він вважав, що тільки на цій основі можна досягти великих успіхів як у педагогічному аспекті, а й також в його результатах - тобто зробити щасливим учня [3, с 65].
   На сучасному етапі педагогіка та психологія теж доводять, що кожен учень, якщо у нього відсутні органічні пошкодження нервової системи, може успішно вчитися в школі. Чому все ж таки не всім учням вдається досягти цього? Чому в кожній школі є учні, яким достатньо важко вчитися, які не засвоюють навчальний матеріал, для яких школа залишається неприємною згадкою або як кажуть “тюрмою для душі”?
   Причини шкільної неуспішності можуть бути дуже різними та складними. До цих причин належать такі чинники, як відсутність інтересу до навчальної діяльності, погана поведінка в школі, важкий психологічний клімат в сім'ї, тривала хвороба, різні недоліки в навчально-виховному процесі. Одні дослідники схильні шукати причину в недоліках біопсихологічної “підготовленості” учнів, інші схильні бачити - в поганих соціально-економічних умовах життя учнів. Треті критикують недосконалості школи.
   У нових соціально-економічних умовах традиційна система освіти виявилася відірваною від реальності, тобто від проблем, які виникають у фахівців у процесі професійної діяльності. Виникла нагальна потреба в необхідності змін підходів до освіти і виховання людини, як особистості, здатної змінювати і вдосконалювати суспільство, самостійно мислити, аналізувати та приймати сміливі рішення. А таке важливе завдання неможливе без урахування особистісних особливостей людини. Забезпечення оптимальних умов для розвитку індивідуальних та пізнавальних здібностей учнів, максимальний вияв та використання суб'єктивного досвіду кожного, допомога особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись у життєвому просторі - таке основне завдання ідеї особистісно-орієнтованого навчання в сучасних умовах гуманізації та демократизації освітньо-виховного процесу сучасної освіти [8, с 65].Як наголошує В.В. Рибалка, ідеальна особистісно-орієнтована педагогічна система має розвиватись у напрямі більш повного охоплення, розвитку і використання якостей психологічної структури особистості, більш технологічного представлення її у змісті, формах і методах навчально-виховної роботи [8, с 65].
   На сучасному етапі розвиток особистості, в гуманістичних умовах освіти, вимірюється ефективністю навчальної діяльності та інтеграцією психолого-педагогічних факторів із внутрішньою структурою особистості учня, з його індивідуальністю. Саме такий підхід відображає особистісну спрямованість психологічного та педагогічного процесу та й вирішити цю проблему можна спільними зусиллями сім'ї, педагогів і психологів. Зазначимо, що життя людини (дитини) в суспільстві та в природі неможливе без коректного доповнення фундаментальних психологічних знань, які забезпечують гармонійне формування та всебічний розвиток особистості, набуття власного Я, неповторної індивідуальності, розкриття творчого потенціалу. Тут і постає питання про психологічну допомогу учням молодшого шкільного віку в становленні його суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні, саморозвитку, самовдосконаленні в умовах навчальної та пізнавальної діяльності. Тому психологічний аспект навчальної діяльності носить характер консультативної підтримки, індивідуалізованого навчання, які допомагають вирішити завдання навчання та виховання гармонійно і всебічно розвиненої особистості й передбачає співпрацю через консолідацію зусиль навчально-виховного закладу, сім'ї та суспільства.
   Висновок. Підвищення ефективності системи освіти, побудова її на засадах гуманізму вимагає дослідження комплексу психолого-педагогічних проблем навчальної діяльності, серед яких важливе місце посідає проблема педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку, як одна з складових неуспішності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Архирева Т.В. Самосознание и Я-концепция ребёнка. - Великий Новгород, 2002. - 191 с.
2. Вікова та педагогічна психологія. - К.: “Просвіта”, 2004. - 348 с.
3. Головінський І. Педагогічна психологія . - К., Аконіт, 2003. - 287 с.
4. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка, вип. 6. - К., 2006. - 404 с.
5. Логачевська СП. Диференціація у звичайному класі. Посібник для вчителів, методистів, студентів. - К., 1998. - 483 с
6. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 41. - Рівне: РДГУ, 2008. - 217 с.
7. Смольська Л.М. Практична психологія та соціальна робота. -2005.-№7. -С. 8-10.
8. Теорія і практика допомоги особистості в психологічному консультуванні і психотерапії: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2005. - 146 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com