www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні аспекти процесу соціалізації особистості у студентський період
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні аспекти процесу соціалізації особистості у студентський період

С.І. Собкова

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У СТУДЕНТСЬКИЙ ПЕРІОД

   У статті визначено основні психологічні аспекти процесу соціалізації особистості у студентський період, представлені його основні психологічні характеристики, розглянуто механізми, стадії, рівні, етапи соціалізації в період студентства, обґрунтовано роль вищого навчального закладу у підготовці молоді до майбутнього життя.
   Ключові слова: соціалізація, студентство, інститут соціалізації, життєвий шлях, соціальний тип особистості.
   Молодь завжди характеризується пошуком сенсу життя, який пов'язаний із труднощами процесу дорослішання, становленням самостійності й самовизначенням. Система цінностей народу залежить від його національних властивостей, державного устрою, релігії й моралі, від рівня розвитку культури, світогляду тощо. Значні зміни в житті суспільства ведуть за собою зміни насамперед у системі цінностей як молоді, так і генерації старшого покоління. Відповідно молодість є найбільш значимим життєвим етапом, коли людина оволодіває новими соціальними ролями, формує свої домагання, особистісні надії і плани, переходить від юнацтва, як періоду стартових очікувань, до активної і самостійної життєдіяльності.
   Державна система освіти відіграє провідну роль у розвитку суспільства, у підвищенні ефективності його діяльності в різних галузях суспільного життя. Освітні установи у світовій науці розглядаються як соціальні системи, які являють собою інститут соціалізації людини, формування і становлення особистості, громадянина сучасного суспільства. Освіта виявляє себе як практика соціалізації людини і наступності поколінь людей. У різних соціально-політичних умовах (і в період реформ) вона виступає стабілізуючим фактором між новими соціальними уявленнями та ідеалами попередніх поколінь, що втілилися в історичній традиції. Тому саме система освіти дозволяє утримувати процес відтворення і передачі історичного і соціального досвіду й одночасно закріплювати у свідомості молодого покоління нові політичні й економічні реалії, нові орієнтири суспільного і культурного розвитку. Не випадково одним із головних завдань освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя і формування образу майбутнього, перспектива якого відкривається в ході засвоєння різних форм життєдіяльності людини (навчання, праці, спілкування, професійної діяльності, дозвілля).
   Студентство - одна з соціальних груп суспільства, об'єднана єдиними цілями і задачами, що пов'язані з професійною освітою. У зв'язку з цим у процесі його становлення вкрай актуальним постає питання соціалізації.
   Проблема соціалізації молоді, у тому числі студентів, є предметом дослідження раду наук: соціальної філософії, соціології, політології, психології, соціальної психології, культурології, педагогіки та інших, кожна з яких розглядає той чи інший аспект цього складного, багатогранного процесу. Питання соціалізації та її психологічних особливостей завжди привертали увагу як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Вивченню особливостей проблеми соціалізації в юнацькому віці присвячено праці Ж. Баб'як С. Беличової, І. Дубровіної, І. Кона, А. Осницького, А. Петровського, Ф. Райса, Е. Еріксона, П. Плотникова, С. Савченко та інших. Але видається необхідним та актуальним повернутися до питання психологічної характеристики процесу соціалізації особистості під час навчання у вищому закладі освіти з метою аналізу основних підходів до вивчення особливостей соціалізації особистості у студентський період.
   Науково-теоретичні засади соціалізації студентської молоді досліджувались такими вченими, як Ж. Баб'як, П. Плотников, С. Савченко. Проблема соціалізації студентів визначається В. Перфільєвою як багатоаспектна проблема, її вирішення потребує не тільки уточнення теоретичних позицій, але й конкретних практичних дій, методів впливу на процес соціалізації в цілому [11]. З точки зору автора, студенти - це специфічний соціальний прошарок молоді, оскільки їх соціалізація відбувається в соціокультурному середовищі, яке має певні особливості (соціально-психологічні зв'язки в групі, гуртожитку, спілкування один з одним у вільний від занять час, постійний контакт з викладачами - людьми, які належать до культурної еліти суспільства, що сприяє розвитку в них психолого-педагогічних знань, вмінь, навичок культурної комунікації).
   Сучасній науці відомі різноманітні моделі соціалізації. До головних належать: психоаналітична теорія 3.Фрейда; теорія “рольового тренінгу” Т. Парсонса, “соціального навчання” Г. Долларда, П. Скіннера та ін.; “міжособистісного спілкування” Ч. Куллі, Д. Міда та ін.; “когнітивна” теорія Е. Еріксона та ін. Усі ці моделі уміщують виховання як один із механізмів соціалізації. Вадою ж вказаних теорій є те, що вони прагнуть пояснити соціалізацію людської особистості за допомогою одногу фактору (біологічного, еволюційного, соціального, тощо), тобто тяжіють до певної однобічності. Як зазначав видатний соціолог П. Сорокін, людина та її історія виявляються надто складними явищами, найскладнішими у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу - справа безнадійна [14, с 181].
   Глибинні перетворення, які відбуваються сьогодні у всіх сферах українського суспільства, здійснюють суттєвий вплив на процес включення студентської молоді у суспільні відносини і, відповідно, змінюють зміст і механізми її соціалізації, які вітчизняні психологи поділяють на три групи: 1) неусвідомлювальні (навіювання, зараження, наслідування, ідентифікація); 2) усвідомлювальні (референтна група, авторитет, популярність); 3) окрема група механізмів, до якої належать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві [7, с 204]. Відповідно, студентство перебуває сьогодні під дією факторів, що визначають соціально-економічний, політичний і духовний розвиток нашого суспільства. Студенти виявилися одним з найбільш уразливих соціальних прошарків, в якому відображаються усі протиріччя і тенденції нашого часу. Виходячи з цього, спрямованість і характер протікання процесу соціалізації студентської молоді значно впливають на якісні характеристики перспектив розвитку суспільства у цілому [12, с 3].Наукові дослідження підтверджують, що вивчення соціалізації студентської молоді повинно базуватись на соціально-психологічних особливостях студентства, які визначають специфіку й результат соціального процесу [13, с 12]. Такими особливостями, на думку С. Савченко, є:
   - вік, нижня межа якого розмита й визначається наявністю атестата про середню освіту, а верхня традиційно не виходить за 30-річний рубіж;
   - специфіка видів діяльності, серед яких провідною є навчальна;
   - автономність в поведінці й діяльності;
   - підготовка до малознайомої діяльності, а також ризик розчарування в обраній спеціальності, розвитку нігілістичних настроїв, відчуження в сім'ї й у колі ровесників;
   - знаходження свого місця в житті, час самоствердження в студентських колективах, різних соціальних групах, створення власної сім'ї;
   - поява новоутворень, не властивих попереднім поколінням, таких, як: зниження елементів романтизму в почуттях і поведінці, збільшення меркантильного начала й жорсткого практицизму, орієнтація на цінності західного світу, зростання самостійності, енергійності, готовності до конфліктних стосунків з адміністрацією й владними структурами;
   - перетворення студентства з групи невиробничого характеру в амбівалентну соціальну групу, яка бере безпосередньо участь у матеріальному й духовному виробництві;
   - поява феномена корпоративності в поглядах, поведінці, рефлекторних реакціях;
   - виражений радикалізм у поглядах і поведінці, готовність брати участь у революційних перетвореннях і відвертих соціальних “авантюрах” [там само, с 12-13].
   Виходячи із проблеми стадійності розвитку людини, соціалізація розглядається як процес, який починається з народження людини і продовжується все життя. Стадійність означає, що одні періоди розвитку послідовно змінюються іншими, до того ж ця послідовність носить незворотний і, водночас, непередбачуваний характер. Новий стан готується попереднім і змінюється наступним. Кожен з цих станів, періодів триває певний час, протягом якого відбуваються якісні і кількісні зміни, і, разом з тим, в кожному періоді зберігаються відносно стійкі, характерні саме для нього якості, що відрізняють його від інших [7, с 211].
   Окрім того, процес соціалізації є достатньо складним для дослідження, оскільки він має свої особливості для кожного вікового періоду. У зв'язку з цим А. Мудрик співвідносить етапи соціалізації з віковою періодизацією життя людини. У цьому контексті автор розглядає студентський період життя людини як такий, що збігається із стадією молодості, яка включає такі етапи соціалізації, як ранній юнацький вік (15-17 років), юнацький вік (18-23 роки), молодість (23-30 років) [8, с 29-30].У свою чергу, М. Заброцький називає період життя людини від 14-15 до 18 років ранньою юністю і характеризує його як етап початкової соціалізації особистості. Основною соціальною задачею на цьому етапі є вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення як центрального новоутворення раннього юнацького віку. Провідною тут стає учбово-професійна діяльність. Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають “початком дорослості”. На цьому етапі людина вже є повністю дорослою як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона передусім - суб'єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним становищем людини [3, с 73].
   На даному етапі вищий навчальний заклад являє собою основний інститут соціалізації, який забезпечує систематичну освіту, що сама по собі є важливим елементом соціалізації, оскільки готує студентів до життя у суспільстві. Перша сторона процесу соціалізації під час навчання у вищому навчальному закладі - засвоєння соціального досвіду шляхом впливу середовища на людину. Інша передбачає вплив людини на середовище за допомогою діяльності шляхом включення у процеси перетворення, мобілізації особистості, побудови певної стратегії діяльності і життя.
   Як найважливіші аспекти в соціалізації студентської молоді виокремлюють професійний, суспільний, комунікативний, особистісний [4]. Г. Овчаренко у цьому процесі виділяє наявність трьох стадій:
   1) адаптаційна (охоплює перший і частково другий курси) -спрямована на оволодіння способами навчально-професійної діяльності, її основним змістом є адаптація індивіда до нових умов;
   2) ціннісно-діяльнісна або диспозиційна (охоплює частково другий, третій і четвертий курси) - забезпечує розв'язання протиріччя між ціннісними орієнтаціями на цілі життєдіяльності й засобами їх досягнення, детермінованими соціальними умовами життя індивіда;
   3) професійна (охоплює випускний курс) - сприяє завершенню професійно-особистісного становлення студентів, перетворенню їх у активних суб'єктів процесу соціалізації [9, с 8].Враховуючи багаторівневість структури соціального середовища, на макрорівніособливого значення для соціалізації молоді набувають: спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку потреб, установок, диспозицій особистості; умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових); умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб). Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мєзорівні. Мезорівень зумовлює: освітні орієнтації, властиві для суспільства; формування культурних цінностей та їх відповідність загальнолюдським; збереження та відтворення генофонду нації і розвиток її інтелектуального потенціалу. Мікрорівень - це умови життя кожної особистості, її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. Соціалізація особистості на мікрорівні охоплює: продуктивні умови спілкування як домінуючого виду діяльності молоді; формування соціального статусу і репутації особистості; розвиток нормативно-ціннісної системи відносин особистості [5, с 63].
   Теоретично процес соціалізації поділяють на два взаємовпливових етапи: адаптацію - пристосування людини до оточуючого світу, в тому числі і до суспільного середовища та інтеріоризацію - засвоєння, привласнення людиною знань, норм певного суспільства, що стають складовими елементами самосвідомості її особистості [5], [6], [15].
   Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності і найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств [З, с 9]. Особливість соціалізації зумовлює і соціальна спадковість. Саме цей, соціальний шлях впливу родової історії життя людства на онтогенез людської психіки визначає процес соціалізації індивіда, тобто його розвиток як соціальної істоти, як особистості, [там само, с 19].У зв'язку з особливістю вікового періоду, соціалізація студентів може мати свою специфіку [1, с 762]:
   1) завершення корегування базових ціннісних орієнтацій, що у подальшому дає поштовх зміні зовнішньої поведінки;
   2) перехід від засвоєння норм до їх оцінювання;
   3) зміна підпорядкування дорослим на розуміння різних норм і правил поведінки, пристосування до вимог різних ролей;
   4) зміна орієнтації на мотивацію поведінки до орієнтації на оволодіння певними навичками.
   Дослідження онтогенезу людини з точки зору особливостей психічного розвитку в певні вікові періоди, що було здійснено видатними зарубіжними та вітчизняними психологами, стали основою розуміння соціалізації особистості як стадійного процесу [7, с 231 ]. В його основу, виходячи до культурно-історичної теорії Л. Виготського, покладено три ознаки: ситуація розвитку, провідна діяльність і вікове новоутворення. Згідно з цією теорією, стадії соціалізації характеризуються віковими новоутвореннями, а джерелом розвитку є соціальне середовище. Соціальна ситуація розвитку як специфічне для кожного віку відношення між індивідом і соціальним середовищем є основним фактором соціалізації особистості [там само, с 237].
   Перетворення соціуму не може бути успішним, якщо воно не забезпечується розвитком молодого покоління. Сьогодні успішність соціалізації молоді обумовлюється впливом ряду обставин, до яких можна віднести наступні [12, с 4]:
   - зміна змісту, механізмів і критеріїв підготовки студентів до трудової діяльності, що пов'язано із становленням у державі ринкових відносин;
   - переорієнтація політичних, світоглядних і моральних ціннісних орієнтирів молоді під впливом процесів демократизації усіх ланок суспільного життя;
   - зміна ролі і функцій системи освіти як інституту соціалізації студентства через кардинальні зміни у соціальній системі.
   Розвиток особистості є результатом цілої системи впливів, які змінюють спосіб детермінації подальшого розвитку. Складна взаємодія біологічних, психологічних і соціальних детермінант розвитку, їхня відносна автономність і взаємовплив задають траєкторію життєвого шляху [7, с 211]. Відповідно, життєвий шлях особистості не можна розглядати лише як біологічне дозрівання і розвиток, з іншого боку -це не тільки соціально-історичний процес, а процес соціалізації особистості. Життєвий шлях особистості - це унікальна і своєрідна драма буття особистості, кожен акт якої - результат зіткнення безлічі індивідуально-неповторних характерів і життєвих обставин, соціальних і природних умов існування [10, с 11].
   До числа визначних аспектів соціалізації студентства можна віднести питання формування високої професійної компетентності, самостійності, творчої ініціативи. Окрім того, виникає необхідність наукового вивчення ціннісних орієнтирів молоді у рамках процесу соціалізації, а також дослідження впливу сучасних вищих навчальних закладів на формування особистості молодих людей, їх становлення як суб'єктів суспільної діяльності [12, с 4].
   Відповідно, виходячи із специфіки контингенту, можна говорити про те, що соціалізація під час навчання у вищому навчальному закладі - це процес залучення студентів до норм, вимог, зразків поведінки і цінностей, які висуває система вищої освіти.
   Як зазначає В. Москаленко, важливим питанням теорії соціалізації є питання соціального типу особистості [7, с 160]. Психологічними засадами соціальних типів особистості у Б. Братуся є типовий спосіб ставлення до іншої людини, до інших людей і до самого себе, який переважає в особистості. Саме домінуючий спосіб є найважливішою характеристикою соціального типу особистості. Виходячи з цього критерію, Б. Братусь виділяє декілька рівнів у структурі особистості [там само, с 163]:
   1. Егоцентричний рівень. Визначається прагненням лише до власної зручності, вигоди, престижу.
   2. Групоцєнтристський рівень. Людина, яка прагне до цього рівня, ідентифікує себе з якоюсь групою, і ставлення її до людей залежить від того, чи входять ці інші в його групу, чи ні.
   3. Просоціальний (гуманістичний) рівень. Для людини, яка досягла цього рівня, ставлення до іншої вже не визначається лише тим, належить вона до певної групи, чи ні. Цей рівень визначається внутрішньою смисловою націленістю людини на досягнення таких результатів, які принесуть рівне благо іншим.
   Коли мова йде про соціальний тип особистості, то це означає, що в людині віддзеркалюється певним чином відповідна культура. Психосоціальний тип особистості сьогодення, періоду трансформації суспільства, представлено Б. Братусем через характеристику посттоталітарного суспільства і відповідного йому типу культури. Соціальний тип особистості не є результатом пасивного пристосування до соціальних умов, це - результат динамічної адаптації [там само, с 164-165].
   Соціальні еталони, з позиції яких людина оцінює поведінку інших людей, виконують функцію “мірки” в оцінці оточуючих і являють собою персоніфіковане вираження морально-етичних, демографічних та інших уявлень про те, як мають виглядати та поводитися, виконувати обов'язки й реалізувати свої права люди, які входять до певної соціальної спільноти. Еталони завжди позначені відбитком життєвого шляху конкретної людини, а з набуттям соціального досвіду збагачуються і переосмислюються. У всіх людей у зв'язку з конкретним характером діяльності та спілкування формуються спеціальні еталони, кількість їх зростає. Спостерігається співіснування еталонів, що розрізняються за ступенем відповідності їхньому змісту та сутності тих людей, які оцінюються за допомогою цих еталонів [7, с 449-450].
   Функція виховання полягає в тім, щоб підготувати індивіда до виконання тієї ролі, яку йому доведеться грати в суспільстві. Виховання повинно сформувати характер індивіда так, щоб він наближався до соціального характеру, щоб його власні прагнення збігалися з вимогами його соціальної ролі. Таким чином, соціально-історичний тип особистості є не тільки результатом соціалізації, що розглядається у філогенетичному плані, але також засобом соціалізації індивіда, що розглядається в онтогенезі [там само, с 168].
   Питання формування соціального типу особистості пов'язано з проблемою соціальної зрілості індивіда. Психологи відзначають вікові періоди, які обумовлюють досягнення соціальної зрілості (15716 років). На думку В. Москаленко, дослідження проблеми критеріїв соціальної зрілості особистості повинно йти не шляхом пошуку набору якостей і властивостей особистості, а шляхом аналізу спрямованості і характеру її діяльності. Говорячи про зрілість особистості, мають на увазі не вік людини і не конгломерат різних соціальних рис, а соціальність індивіда як особливу систему, яка виражає не тільки конкретно-історичний зміст, але характеризується певною спрямованістю. Соціальна зрілість - це поняття, яке дозволяє виявити типове в особистості [7, с 171].
   У визначенні критерію соціальної зрілості особистості повинні враховуватися її інтереси, головним чином у плані співвідношення її особистісних інтересів з суспільними. Вони повинні розроблятися, спираючись на модель соціально-історичного типу особистості та її ідеалу [7, с 172].
   Модель соціального типу особистості є засобом визначення рівня соціалізованості людини, а також критерієм дорослості. Одночасне існування багатьох цінностей, жодна з яких не є чітко структурованою нормативною моделлю, утруднює ситуацію сприйняття соціальних норм, ускладнюючи процес соціалізації. Закономірності формування соціального типу особистості необхідно враховувати в усіх ланках процесу цілеспрямованого виховання студентів [7, с 180].
   А. Савенков визначає соціалізацію як процес взаємодії індивіда і соціуму, що передбачає його поступове включення через зміну стадій адаптації, індивідуалізації і інтеграції у систему соціокультурних відносин, при цьому автор обумовлює у якості результату соціалізації - включення особистості у самостійне соціокультурне відтворення шляхом її самореалізації. При цьому автор пропонує розглядати період студентства як особливу стадію соціалізації особистості, що характеризується процесом інтеграції індивіда у структури соціального відтворення суспільства, що свідчить про незавершеність процесу соціалізації на етапі навчання. Специфіка соціалізації студентів обумовлена особливостями навчального закладу та їх відмінними рисами як соціальної і вікової групи [12, с 4].
   Як зазначає В. Виноградова, нині процес соціалізації студентів не може розглядатися як повноцінний. За роки навчання студенти одержують певний досвід практичної діяльності, проте не завжди готові до виконання різних функцій в суспільстві, часто не набувають потрібного соціального досвіду внаслідок того, що процес соціального розвитку розглядається у вищому навчальному закладі лише в якості надбудови над об'єктивним процесом становлення фахівця, а тому проблема соціалізації набуває особливого значення [2, с 1507151].
   Таким чином, процес соціалізації в період студентства має свої особливості. Соціальна ситуація розвитку передбачає розв'язання основної соціального завдання - вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. Відповідно, провідною діяльністю є учбово-професійна, яка з часом стає професійною і може розглядатися як різновид праці. Центральним віковим новоутворенням є життєве самовизначення, яке характеризується як усвідомлення особистістю себе як члена суспільства, що конкретно виявляється у суспільно-значущій позиції. Засобом визначення рівня соціалізованості людини при цьому є модель соціального типу особистості. На спрямованість і характер протікання процесу соціалізації студентів впливають сучасні тенденції розвитку суспільства. Провідна роль у здійсненні цього процесу відводиться вищому навчальному закладу як основному інституту соціалізації особистості у період студентства.
   Важливим моментом подальшого дослідження є розгляд проблеми соціалізації студентської молоді з точки зору етнопсихології, аналіз основних підходів до вивчення цього питання у етнопсихологічному контексті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Варій М.Й. Загальна психологія. - К., 2007. - 968 с
2. Виноградова В. Проблеми соціалізації студентської молоді / Соціальна психологія. - К., 2007. - С. 150-151.
3. Заброцький М.М. Вікова психологія. - К. : МАУП, 1998. - 92 с
4. Зудилова Л.В. Социальное партнёрство как одна из форм социализации студентов колледжа/Л.В. Зудилова.
5. Євтух М.Б. Соціальна педагогіка: Підручник. - К.: МАУП, 2002. - 232 с.
6. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: навч. посібник. - К., 1997. -139 с.
7. Москаленко В.В. Соціальна психологія : підручник. - К., 2005. -624 с.
8. Мудрик А.В. Социализация человека: Учебное пособие для студентов вузов. - М. : Академия, 2000. - 303 с.
9. Овчаренко Г.Е. Педагогічні умови соціалізації студентів мистецько-педагогічних спеціальностей у позанавчальній діяльності: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук спец. 13.00.05 “Соціальна педагогіка”. - Луганськ, 2005. - 20 с
10. Панок В.Г. Психологія життєвого шляху особистості : Монографія. - К. : Ніка-Центр, 2006. - 280 с.
11. Перфільєва М.В. Виховання студентської молоді як основний напрямок у процесі успішної соціалізації майбутніх педагогів / Соціум. Наука. Культура: IV Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конф., 28-30 січня 2009 p..
12. Савенков А.А. Социализация студентов средних специальных учебных заведений в социокультурных условиях современной России: дис. на соискание науч. степени канд. социол. наук : спец. 22.00.06: “Социология культуры, науки и образования”. - Курск, 2004. - 149 с.
13. Савченко СВ. Науково-теоретичні засади соціалізації студентської молоді в позанавчальній діяльності в умовах регіонального освітнього простору : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. пед. наук спец. 13.00.05. - Луганськ, 2004. - 42 с
14. Сорокін П.А. Загальнодоступний підручник соціології. - М., 1994. -с 181.
15. Якуба Е.А. Социология. Учебное пособие для студентов. -Харьков, 1996. - 192 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com