www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Сформованість комунікативної культури майбутніх психологів як один з основних чинників професійної успішності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сформованість комунікативної культури майбутніх психологів як один з основних чинників професійної успішності

Л.А. Пономаренко

СФОРМОВАНІСТЬ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ

   Розглянуто основні погляди на проблему педагогічного та міжособистісного спілкування у вищій школі, зроблено порівняльний аналіз понять “комунікація” і “спілкування”, виявлено особливості міжособистісного спілкування майбутніх психологів та їх готовність до професійної комунікації.
   Ключові слова: міжособистісне спілкування, комунікація, педагогічне спілкування, професійна успішність, міжособистісна взаємодія.
   Постановка проблеми. В умовах сучасного суспільства, що переживає період радикальних змін в економічній, політичній, соціальній і культурній сферах, непомірно зростає роль і значення спілкування в життєдіяльності людини. Від того, наскільки широко і багатоаспектно організоване спілкування підростаючого покоління, зокрема студентства, у все більшій мірі залежать успішність майбутньої професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов'язано з посиленням гуманістичних тенденцій, що визначають зростання ролі людського чинника в житті суспільства.
   Принципи і норми гуманізації культури, суспільного життя, сфери виховання в даний час ще не розкриті дослідниками у всій їх глибині, практиками ще не усвідомлено їх різноманіття. Тому гуманізація освіти пов'язана швидше з пошуком нових способів спільної творчої діяльності викладача і студента, ніж з встановленням якихось загальних рецептів організації гуманітарної або загальнокультурної підготовки.
   В сучасному суспільстві культура стає центральним, фундаментальним поняттям. І це не випадково, оскільки культура -неповторний по своїй складності багатосубстратний соціальний феномен, створюючий єдине ціле з найважливішими соціальними подіями і процесами і, внаслідок цього, виступаючий найважливішим для людини об'єктом дослідження і вивчення. З урахуванням гуманістичних ідей і принципів, виводиться розуміння здібностей самоудосконалення і самозбереження. Перша з них характеризується як здібність до культури (як діяльному вдосконаленню самого себе). Розвиток особистості розглядається в аспекті культури, як культивування власних сил. В особливому контексті визначається на цьому тлі комунікативна культура як один з основних чинників успішності будь-якої діяльності, особливо професійної діяльності психолога.
   Цілісному, концептуально побудованому осмисленню комунікативної культури передували дослідження педагогів, психологів, соціологів, філософів, присвячені вивченню різних складових культури особистості і комунікативно-інформаційного підходу до даної категорії. Наукове поняття “комунікативна культура” ще не знайшло своє розкриття ні в психологічних словниках, ні в психологічній енциклопедії. Незважаючи на це, не можна сказати про невелику кількість теоретико-методологічних досліджень даного феномена. В сучасному науково-психологічному інформаційному полі представлені різні підходи до трактування даного поняття: методологічний, світоглядний, соціологічний, лінгвістичний, мистецтвознавчий, адаптивний, духовний, які пояснюють взаємопроникнення наукових знань з однієї області в іншу [5, 3].
   Зокрема, питання теоретико-методологічних засад педагогічного спілкування, його змісту і функцій, механізмів і стратегій оптимальної взаємодії в системі “вчитель-учні”, а також проблему становлення особистості й її розвитку як суб'єкта навчання та спілкування, його культури розробляли такі вітчизняні вчені: Б.Ф. Баєв, 0.0. Раєвський, 1.0. Синиця, П.Р. Чамата і - в наш час - Г.О. Балл, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, О.В. Киричук, С.Д. Максименко, Т.О. Піроженко, Т.А. Російчук, Г.Л. Чайка, Т.К. Чмут, Т.Д. Щербан та ін.Такі автори, як: Л.І. Анциферова, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, В.М. М'ясищев, Н.В. Чепелєва зазначають, що підхід до особистості повинен розглядатися з позиції розвитку, і визначальну роль в становленні особистості віддається саме процесу спілкування.
   З проблеми дослідження нами були проаналізовані праці як вітчизняних, так і зарубіжних учених.
   Вищевикладене визначає актуальність вибраної теми дослідження, її результати можуть дозволити уточнити і скоректувати ряд теоретичних положень, що стосуються системи організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, заснованого на використовуванні інноваційних технологій, сприяючих розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця.
   Об'єктом дослідження є комунікативна культура майбутніх психологів.
   Предмет дослідження - особливості формування комунікативної культури майбутнього психолога в умовах вищої школи.
   Метою дослідження є з'ясування рівня сформованості комунікативної культури майбутніх психологів під час навчання у вищому навчальному закладі.
   Проблема дослідження полягає в тому, що комунікативна культура майбутніх психологів повинна стати одним з основних чинників успішності професійної діяльності.
   Завдання дослідження:
   1) Проаналізувати основні підходи до психологічних досліджень комунікативної культури студентів.
   2) Розкрити зміст і особливості спілкування студентів в умовах вищої школи.
   3) Визначити основні якості, необхідні для успішного психолога-професіонала.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор. Більшість учених вважає, що комунікативна компетентність припускає певний рівень розвитку соціальної сенситивності, соціальної спостережливості, пам'яті і мислення (розуміння), уяви, що виявляються найбільш повно в рефлексивності, емоційній чуйності (емпатії) тощо; являє собою визначений рівень знань в галузі комунікативних дисциплін і практичних умінь, що забезпечують успішність комунікацій, оптимальне будування своєї мови в психологічному плані, тобто володіння уміннями мовного і немовного контакту [3, 59-61].
   Проблема комунікації знайшла своє віддзеркалення в роботах В.П.Курбатова, О.О.Леонтьева, М.І.Лісіної. З їхньої точки зору, комунікація є процес передачі кодованої інформації від суб'єкта до об'єкту і носить діяльний діалогічний характер [6; 7].
   Велика кількість досліджень присвячена психолого-педагогічній стороні комунікації, що розуміється як психічний процес, який зачіпає емоційно-почуттєву сферу і пізнавальні процеси: увагу, сприйняття, пам'ять, мислення, уяву і виступає як єдність комунікативної культури відчуттів і культури мислення [4; 5].
   В психолого-педагогічній літературі обговорюються й питання психологічних бар'єрів в процесі спілкування, уміння зважувати на психічний стан іншої людини, причому у відповідній формі.
   В психологічній літературі комунікація як поняття розглядалася в контексті компонентів діяльності і була, в основному, пов'язана з уміннями суб'єктів освітнього процесу планувати свою діяльність або впливати на суб'єкт освіти. Комунікативні уміння розглядаються в психологічних дослідженнях як якості суб'єктів педагогічного процесу, як готовність до усвідомленого успішного здійснення комунікативної діяльності [5].
   В соціально-психологічних науках більше уваги приділялося методиці навчання комунікативним умінням за допомогою тренінгів, мікро-навчання, системи комунікативних вправ [2; 9].
   Є прихильники єдності в тлумаченні понять “спілкування” і “комунікація”[6; 7]. З їхньої точки зору, неправомірно зводити процес комунікації до передачі кодованої інформації від суб'єкта до об'єкту. На їх думку, комунікація носить незмінно діяльний, діалогічний характер. Ці ж риси властиві і спілкуванню. Аналогічних поглядів дотримуються і такі авторитетні зарубіжні вчені, як Т. Парсонс і К. Черрі. На думку першого, комунікацію можна розглядати як спілкування, взаємодію між людьми. К.Черрі відзначає, що комунікація - “це, по суті, соціальне явище”, “соціальне спілкування” з використанням численних систем зв'язку, вироблених людьми, серед яких головними, “поза сумнівом, є людська мова і язик”.
   В своєму дослідженні ми дотримуємося погляду СІ. Самигіна, який, по суті, уточнює вищенаведене поняття: “спілкування - більш вузьке за об'ємом, комунікація - більш широке за об'ємом поняття - зв'язок” [5].
   Аналіз робіт М.С. Кагана і інших прихильників другого підходу, що наполягають на розділенні термінів “комунікація” і “спілкування”, дозволив виявити дві головні відмінності названих термінів: а) спілкування має і практичний, і духовний характер, тоді як комунікація є чисто інформаційним процесом; б) спілкуванням є міжсуб'єктна взаємодія, і структура його діалогічна, тоді як комунікація - це інформаційний зв'язок суб'єкта з тим або іншим об'єктом.
   Твердження про те, що комунікація - це інформаційний зв'язок, не діалогічний по структурі, представляється нам спірним. “Інформаційний зв'язок Інтернет можна назвати абсолютно новою технологією, вона дозволяє транслювати інформацію в двох напрямах” [5]. Слід зазначити особливу важливість цієї правомірної заяви для нашою дослідження:
   а) як заглиблюючого актуальність проблеми, що розглядається нами;
   б) як підтверджуючого необхідність знань комунікативної культури для працюючих з інформаційною мережею викладачів та студентів.
   Філософські аспекти виявлення сутності комунікативної культури особистості пов'язані з розробкою проблеми співвідношення суспільних відносин, діяльності і спілкування.
   Системний аналіз діяльності, зроблений М.С. Каганом, дозволив йому виділити чотири необхідних і достатніх, на його думку, виду діяльності перетворювальну, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну і комунікативну. Підставою для їх виділення слугують цілі, переслідувані суб'єктом у взаємодії з об'єктом.
   Комунікативна діяльність реалізується людиною в різних формах у взаємодії людей в їх матеріально-практичній діяльності, в їх поведінці в побуті і в ситуаціях обрядових дій, при обміні різноманітною інформацією за допомогою бесід, листів, преси, в різних іграх. Таким чином, М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути.
   Інший підхід до феномена спілкування і співвідношення його з діяльністю розвиває Л.П. Буєва, яка доводить, що “діяльність і спілкування - дві взаємозв'язані, відносно самостійні, але не рівноцінні сторони єдиного (індивідуального і суспільного) процесу життя” [5]. Л.П. Буєва відзначає, що в наявних дослідженнях недооцінюється соціально-практичний аспект спілкування, який виявляється “не тільки у формуванні індивідуального але і групового, колективного суб'єктів дій індивідів, що входять до групи і вирішуючих її задачі”. У зв'язку з цим вона розглядає сутність, прояви і місце соціально-практичного аспекту спілкування в широкому соціальному контексті людського буття.
   Один з перших дослідників проблеми спілкування, В.М. Соковнін, розглядає спілкування як складне явище, яке не зводиться до будь-якої однієї дефініції. Він аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відношення, як взаєморозуміння і взаємовплив.
   В роботах В.І. Степинського виявляється динаміка “суб'єкт-суб'єктної” і “суб'єкт-об'єктної” взаємодії. Взаємодія “суб'єкт-об'єкт” розглядається стосовно категорії “діяльність”, а взаємодія “суб'єкт -суб'єкт” стосовно категорії “спілкування”. При цьому наголошується ряд істотних особливостей в характері і протіканні даних взаємостосунків.
   Розгляд діяльності як “суб'єкт-об'єктної” взаємодії ґрунтується на очевидному зіставленні цілеспрямованої активності суб'єкта і “байдужої” реактивності об'єкту, що відображається в узагальненому розумінні людини як суб'єкта діяльності. Це означає, що, “виходячи з своїх потреб і створюючи допоміжні засоби, суб'єкт так чи інакше перетворить об'єкт, впливає на нього, включає в нові зв'язки і відносини, тобто у відомому смислі його асимілює”.
   У радянській психології розвивалася ідея єдності спілкування і діяльності. Простежується стійка тенденція зв'язку поняття “спілкування” з категорією “діяльність”. Слід помітити, що традиція розглядати поняття “спілкування” як похідне від категорії “діяльність” характерна як для московської психологічної школи (А.Н. Леонтьев і його послідовники) [6], так і для ленінградської (Б.Г. Ананьев, який вважає, що людина є суб'єкт трьох основних видів діяльності: праці, пізнання, спілкування).
   Проте характер цього зв'язку розуміється по-різному. Іноді діяльність і спілкування розглядаються не як паралельно існуючі взаємозв'язані процеси, а як дві сторони соціального буття людини, його способу життя. В інших випадках спілкування розуміється як певна сторона діяльності: воно включено в будь-яку діяльність, є її елементом, тоді як саму діяльність можна розглядати як умову спілкування [6].
   Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності. Спілкування як комунікативну діяльність характеризують: Г.М. Андреева, 0.0. Леонтьев, М.І. Лісіна, П.В. Руденський, І.І. Риданова і багато інших дослідників. На їх думку, аспектами спілкування є: комунікативний, включаючий обмін інформацією, інтерактивний, передбачаючий організацію взаємодії; перцептивний, відображаючий процеси сприйняття і формування образу іншої людини і встановлення взаємодії.
   Аналогічним чином справа йде, коли об'єктом діяльності людини виступає інша людина, що характерно, наприклад, для спілкування викладача з студентами в рамках лекції чи семінару. При такій взаємодії викладач виступає як ініціатор (суб'єкт) взаємодії, що реалізовує певну мету в процесі дії на студентів (об'єктів) [8].
   Виклад основного матеріалу дослідження. Термін “комунікативна культура” розуміється і використовується як збагачення, вдосконалення нематеріального життя, високий ступінь розвитку акту передачі, повідомлення цього життя, заснованого на взаєморозумінні, що легко встановлюється.
   Для виявлення сутності комунікативної культури як особистісно-професійної якості майбутнього психолога дамо аналіз понять, що використовуються.
   Комунікація (лат. communicatio) - акт спілкування, зв'язок між двома або більше індивідами, засновані на взаєморозумінні; повідомлення інформації однією особою іншій або ряду осіб.
   Комунікативний - те ж, що і комунікабельний.
   Комунікабельний - схильний, здібний до комунікації, встановленню контактів і зв'язків, легко встановлюючий їх [5, 13].
   Якщо ми звернемося до енциклопедичного словника, філософської енциклопедії, то у цих джерелах термін “комунікація” тлумачиться як “шлях сполучення, спілкування”. Послідовно проаналізуємо два останні поняття.
   Повідомлення. Поняття “повідомлення” і “комунікація” не розділяються в наукових дослідженнях, з чим ми згодні лише частково. Повідомлення будь-якої інформації можливе в умовах, коли наявні комунікатор і реципієнт. Комунікація ж - це процес набагато ширший по суті, який включає не тільки повідомлення інформації, але й її осмислення, переробку, декодування, емоційне ставлення до неї реципієнта та обов'язково наявність зворотного зв'язку.
   Спілкування. Аналіз наукової літератури дозволив нам знайти суперечність, яку ми не можемо залишити нерозкритою. Немає єдності в розумінні термінів “спілкування” і “комунікація”. “Комунікація” -надзвичайно широке і ємке поняття, бо це усвідомлений і неусвідомлений зв'язок, передача і прийом інформації, вона спостерігається всюди і завжди.
   Розглянемо докладніше кожний з них. Природно, що всі ці терміни вельми умовні. В аналогічному значенні вживаються і інші. Комунікація в процесі спілкування передбачає, що викладач і студент в ході спільної діяльності обмінюються різними уявленнями, ідеями, відчуттями, настроями тощо, тобто інформація не просто передається, а формується, уточнюється, розвивається.
   Комунікативна функція спілкування між людьми має свою специфіку.
   По-перше, спілкування - це не просто обмін або рух інформації. Тут ми маємо на увазі відносини двох індивідів, кожний з яких виступає активним суб'єктом. Схемно комунікація може бути представлена як інтерсуб'єктивний процес (S <-> S), як суб'єкт-суб'єкти і взаємини активного обміну інформацією, в ході якого спільно досягається предмет спілкування.
   По-друге, обмін інформацією передбачає взаємовплив суб'єктів, припускає психологічну дію на поведінку партнера з метою його зміни.
   По-третє, комунікативний вплив можливий лише тоді, коли суб'єкти володіють єдиною або схожою системою кодування і декодування (тобто говорять на одній мові), коли знаки і закріплені за ними значення відомі всім.
   По-четверте, для спілкування характерні комунікативні бар'єри, що носять соціальний або психологічний характер. З одного боку, це різне світовідчуття, світобачення, що породжує різну інтерпретацію одних і тих же понять. З другого боку, бар'єри можуть носити чисто психологічний характер внаслідок індивідуальних особливостей особистості (соромливість, скритність, недовір'я, несумісність і т.п.) [5, 16-18].
   Розглянемо два основні види спілкування, притаманні сучасній вищій школі: педагогічне спілкування викладача і студента та міжособистісне спілкування студентів.
   Педагогічне спілкування одночасно реалізує комунікативну, перцептивну і інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних, образотворчих, символічних і кінетичних засобів.
   Педагогічне спілкування за функціями є контактне і дистанційне, інформаційне, спонукальне, координаційне, встановлююче відносини взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу. Воно характеризується подвійною спрямованістю, поліінформативністю, високим ступенем репрезентативності. Педагогічне спілкування утворює специфічний синтез всіх основних характеристик, що виражається в новому якісному змісті і що визначається характером взаємодії суб'єктів освітнього процесу. Разом із загальними рисами, властивими всім видам спілкування, педагогічне спілкування характеризується цілим рядом специфічних рис, визначуваних особливостями тієї системи відносин, в якій знаходяться суб'єкти освітнього процесу або “педагогічної системи” [4].
   Однією з складових професіоналізму педагога є його комунікативна компетентність, певний рівень готовності до ефективного спілкування та подолання труднощів у комунікативній взаємодії, оскільки висока якість спілкування зі студентами, доцільне вживання мовних засобів для досягнення комунікативної мети, винайдення правильного підходу до студентів виступають передумовами високої якості майбутнього фахівця. До того ж, специфіка педагогічної роботи створює постійну потребу у взаємодії зі студентами. Для здійснення ефективного спілкування і взаємодії викладач повинен володіти певним рівнем комунікативної компетентності. [1, 300-301].
   Значення спілкування в житті сучасного студента величезне і продовжує зростати. Як відомо, корінна зміна засобів масової комунікації і інформації привела до того, що сучасні студенти пізнають світ зовсім інакше, ніж покоління їх батьків. По-перше, їх пізнання не обмежується тим простором, в якому вони живуть, по-друге, вони пізнають не тільки ті реалії, з якими їх хотіли б познайомити викладачі. Сьогоднішні студенти живуть в оточенні техносфери, яка пов'язує їх з світом і за допомогою якої вони пізнають світ.
   Взаємодіючи з оточуючими в процесі різних видів діяльності, під час ігор, спортивних занять, входячи в неформальні контакти з однолітками, старшими і молодшими, родичами, знайомими, викладачами і іншими людьми, студент одержує різноманітні знання як про наочний світ, так і про світ ідей і відносин. Це дуже ефективний шлях пізнання. Обмін інформацією в спілкуванні характеризується високим рівнем розуміння, низькою надмірністю інформації, економією витрат часу.
   Спілкування - не тільки найважливіше джерело інформації. Воно робить істотний вплив і на сприйняття тих знань, які студент одержує по інших каналах - зокрема в навчально-виховному процесі вищої школи, в процесі практичного засвоєння світу, із засобів масової комунікації. І нарешті, спілкування багато в чому визначає інтерес до знань взагалі, одержуваним з будь-яких джерел. Будь-які знання студент засвоює в процесі міжособистісної взаємодії з викладачами, однолітками, кураторами групи тощо.
   Поняття “міжособистісна взаємодія” вказує, по-перше, на дії, що починають індивіди стосовно один одного, а по-друге, на те, як люди співвідносять свої цілі й організують їхні досягнення, тобто як досягається взаємність між учасниками спілкування.
   У структурі міжособистісного спілкування студентів виділяють три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.
   Міжособистісна взаємодія сучасного студента може бути розглянута як процес конструювання, формування міжособистісного простору. Вона припускає: 1) вибір позиції у ставленні до іншого, прибудову до позицій один одного, “перевірку їх на міцність”; 2) чітке визначення просторових і часових меж ситуації взаємодії, поза якими обрана позиція стає недоречною; 3) оформлення зайнятої позиції за допомогою використання вербальних і невербальних засобів комунікації.
   У зв'язку з цим, щоб виявити рівень комунікативної культури майбутніх психологів, який, на нашу думку, є одним з основних чинників професійної успішності будь-якого фахівця, особливо психолога, ми провели пілотажне дослідження на кафедрі психології Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. Дослідження проводилося за методиками: “Діагностика комунікативно-характерологічних особливостей особистості (Л.І. Уманський, І.А. Френкель, А.Н. Лутошкін, А.С. Чернишов та ін.)”, “Діагностика комунікативної соціальної компетентності (КСК)”, “Діагностика міжособистісних відношень (0.0. Рукавішников)”. В дослідженні за методиками взяло участь 19 студентів-майбутніх психологів (післядипломна освіта). В дослідженні якостей, необхідних для успішного психолога-професіонала, взяли участь 52 студента 2-3 курсу спеціальності “Психологія” денного відділення.
   За методикою “Діагностика комунікативно-характерологічних особливостей особистості (Л.І. Уманський, І.А. Френкель, А.Н. Лутошкін, А.С. Чернишов та ін.)” були розглянуті по п'ятибальній системі наступні комунікативно-характерологічні особливості: спрямованість особистості, інтелектуальні риси характеру, вольові риси характеру, емоційні риси характеру, відношення до діяльності, відношення до інших людей, відношення до себе. Середній бал групи по всіх показниках 3,88, виражено переважання позитивних якостей над негативними у 77,6 % респондентів, що говорить про високий ступінь комунікативної культури в поєднанні з індивідуально-характерологічними особливостями респондентів.
   В цілому  по групі за даними методики “Діагностика комунікативної соціальної компетентності (КСК)” можна сказати наступне: в групі переважають відкриті, легкі, товариські респонденти; спостерігається середній ступінь життєрадісності, серйозності; середній ступінь чутливості, реалістичності, раціональності; середній ступінь ухвалення існуючих суспільних норм, моральних і етичних цінностей, сталих правил поведінки і звичаїв; велика частина респондентів залежні від групи, слідують за громадською думкою; середній рівень контролю і імпульсу; високо розвинене логічне мислення у більшості респондентів групи; спостерігається середній ступінь емоційної стійкості.
   За методикою “Діагностика міжособистісних відношень (О.О. Рукавішников)” були розглянуті три шкали: “Включення”, “Контроль” та “Афект”. За наслідками дослідження можна зробити висновок про те, що тільки 1 респондент зі всієї кількості випробовуваних (19 осіб) відповідає тим якостям, які повинні бути властиві психологу-професіоналу: прагне приймати інших, щоб вони мали інтерес до респондента і брали участь в його діяльності; намагається контролювати і впливати на інших; бере в свої руки керівництво і прагне вирішувати, що і як робитиметься; прагне бути в близьких відносинах з іншими, проявляти до них свої дружні і теплі відчуття, але обережний у виборі осіб, з якими створює більш глибокі емоційні відносини.
   Незважаючи на виявлення певного рівня комунікативних здібностей, навичок, вміння спілкуватися в побутовому житті, сформованих стихійно і виявлених з попередніх методик, студенти мають суттєві недоліки стосовно професійного спілкування з клієнтом в якості психолога, недостатньо сформована комунікативна культура майбутніх фахівців, необхідна для успішної діяльності, що підтвердила методика “Діагностика міжособистісних відношень (О.О. Рукавішников)”.
   Якості, необхідні для успішності психолога в професійній діяльності, студентами-психологами 2-3 курсу були виявлені і проранжовані в порядку значимості. Виявлені наступні якості:
   1. Професіоналізм, професійне зростання, компетентність.
   2. Емпатія, любов до людей.
   3. Комунікабельність, товариськість.
   4. Уміння слухати.
   5. Знання, уміння, навички, творчі здібності.
   6. Доброта, доброзичливість, бажання допомогти, щирість.
   7. Інтелігентність, порядність, вихованість, тактовність, ввічливість.
   8. Уміння викликати прихильність до себе, підтримати, культура мовлення, довір'я, відвертість, уміння аналізувати, індивідуальний підхід.
   9. Стриманість, терплячість, врівноваженість, розсудливість.
   10. Уміння зрозуміти.
   11. Об'єктивність.
   12. Уважність, чуйність, спостережливість.
   13. Конфіденційність.
   14. Етикет, зовнішній вигляд.
   15. Гуманність, моральність.
   16. Стриманість, терплячість, врівноваженість, розсудливість.
   17. Безсторонність, раціональність, гнучкість.
   18. Сумлінність, відповідальність.
   19. Упевненість в собі, працьовитість, інтерес до роботи, цілеспрямованість, інтелект.
   Таким чином, якості, які, на нашу думку, повинні бути притаманні успішному психологу, студенти проранжували так: на перше місце поставили, безперечно, професіоналізм, професійне зростання, компетентність; на другому місці - емпатія, любов до людей; третє місце - комунікабельність, товариськість; четверте - уміння слухати; на восьмому місці - уміння викликати прихильність до себе, підтримати, культура мовлення, довір'я, відвертість, уміння аналізувати, індивідуальний підхід; на десятому - уміння зрозуміти; на п'ятнадцятому місці - гуманність, моральність. Студенти орієнтуються у визначенні потрібних якостей для майбутньої успішної професійної діяльності. Ці якості потрібно виявляти та розвивати у кожного студента-психолога. Комунікативна культура майбутніх психологів потребує подальшого вивчення й вдосконалення засобів щодо її підвищення. З цією метою потрібно впровадження певних інноваційних освітніх заходів в сучасному вищому навчальному закладі.У зв'язку з вищевикладеним необхідне вирішення суперечностей: а) між існуючою освітньою системою вищого навчального закладу і недостатньою для професійної роботи сформованістю рівня комунікативної культури майбутнього психолога; б) між підходом до отримання навичок комунікативної культури студента-психолога в вищій школі і сформованістю потрібного рівня цієї культури для успішної діяльності.
   Висновки та перспективи у дослідженні. Не дивлячись на наявність великої кількості робіт, присвячених різним аспектам розвитку комунікативної культури особистості, реалії сучасного освітнього процесу вимагають більш детального розгляду питання про розвиток комунікативної культури студентів як одного з основних чинників успішності професійної діяльності та впровадження інноваційних освітніх заходів щодо підвищення комунікативної компетентності майбутніх психологів. До таких заходів слід віднести участь студентів-психологів у диспутах; виступи на конференціях; обговорення питань суспільного життя й актуальних питань, що виникають у студентській групі, у психологічних клубах; тренінгові заняття тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артюшина М.В. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: навч. посіб. / М.В.Артюшина, Л.М.Журавська, Л.А.Колесніченко. - К.: КНЕУ, 2008. - 336 с
2. Василик М.А.Основы теории коммуникации. - М.: Гардарики, 2003.- 615 с.
3. Жирун О.А. Проблема психологічної готовності майбутніх редакторів до професійної діяльності: комунікативний аспект / О.А. Жирун // Психологічний ресурс простору вищої освіти: збірник наукових праць. - К., 2004. - Випуск 1. - С. 59-61.
4. Зимняя И.А.Педагогическая психология: учебник. - Ростов-на-Дону, 1997. - 480 с.
5. Знаменская СВ. Педагогические условия формирования коммуникативной культуры студентов в процессе профессиональной подготовки в вузе: дисс. ...канд. пед. наук.- Ставрополь, 2004. - 169 с.
6. Леонтьев А.Н. Философия психологии: изучение научного наследия / А.А.Леонтьев, А.Н. Леонтьев. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 285 с.
7. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения: учебное пособие. - М., 1986. - 143 с.
8. Максимова Р.А. Коммуникативный потенциал человека и его влияние на разные стороны жизнедеятельности: дис. ... канд. психол. наук. - Л.,1981. - 191 с.
9. Рудь М.Г. Формирование коммуникативной культуры будущего учителя начальных классов в педагогическом колледже: дисс. ... канд. пед. наук. - Ростов-на-Дону, 1999. - 132 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com