www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Індикатори психологічної адаптації до тривалої психотравми матерів дітей з обмеженими можливостями
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Індикатори психологічної адаптації до тривалої психотравми матерів дітей з обмеженими можливостями

Н.І. Погорільська

ІНДИКАТОРИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО ТРИВАЛОЇ ПСИХОТРАВМИ МАТЕРІВ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

   Понад 650 мільйонів людей, що становить приблизно 10-15 % населення світу, живуть з інвалідністю. Згідно офіційної статистики кількість людей з обмеженими можливостями в Україні становить 2,67 мільйонів, що становить близько 5,2 % від всього населення, у тому числі дітей і підлітків приблизно 250 тисяч. Проблеми реабілітації таких людей викликає все більший науковий, практичний і навіть державний інтерес. На сьогодні на державному рівні створено програми інтеграції в соціумі людей з обмеженими можливостями, всебічної адаптації та їх професійної самореалізації. Проте, на жаль, дуже мало уваги звертається спеціалістами на проблеми матерів дітей з обмеженими можливостями.
   Аналіз останніх психологічних досліджень свідчить про зростання інтересу до проблематики сімей з дитиною, що має обмеження. Так, достатньою мірою вивчені етапи та стадії переживання батьками (матерями) стресової ситуації, спричиненої народженням дитини. Найчастіше предметом вивчення були діти та родини дітей з “явними” психофізичними розладами: розумовою відсталістю.
   В деяких публікаціях розглядаються складні проблеми (соціальної спрямованості), що виникають у сім'ї: планування наступної вагітності, взаємовідносин з іншими дітьми (братами-сестрами), стабільність сім'ї, зміни соціального статусу сім'ї. Іншим напрямком роботи спеціалістів стало вивчення психопатологічних розладів як наслідку переживання психічного стресу в результаті народження дитини-інваліда. У вітчизняній психології цей аспект висвітлював Р.Ф. Майрамян (1976, 1982), В.А. Вишневський (1984) та інші.
   Однак, недостатньо вивченими є особистісні особливості матерів, що сформувались під впливом тривалої психотравми (більше 10 років), а також матерів, обмеження дітей яких мають неявний для оточуючих характер. Це і зумовлює необхідність проведення досліджень, які дають змогу розв'язати вищезгадану проблему.
   Відповідно, у нашому дослідженні прийняли участь 60 матерів дітей з обмеженими можливостями неявного для оточуючих характеру (хвороби - цукровий діабет, туговухість, тощо): 30 матерів дітей підліткового віку та 30 матерів, діти яких ще не досягли десятирічного віку. Ми припускаємо, що особистісні зміни цих матерів пов'язані зі стійким порушенням їх адаптивної поведінки.
   Мета дослідження полягає у визначенні особливості психологічної адаптації до тривалої психотравми матерів дітей з обмеженими можливостями.
   Відтак, об'єктом нашого дослідження виступає психологічна адаптація матерів дітей з обмеженими можливостями до тривалої психотравми. Предметом - індикатори психологічної адаптації/ дезадаптації.
   Загалом проведена нами робота складалась з двох блоків, кожен з яких вирішував наступні завдання:
   1. На концептуальному рівні виокремити вірогідні індикатори адаптації/дезадаптації матерів дітей з обмеженими можливостями.
   2. Встановити в ході емпіричного дослідження характер психологічної адаптації матерів дітей підліткового віку з обмеженими можливостями.
   Аналіз публікацій різних напрямів психологічних досліджень дозволяє виділити широкий спектр проявів людської активності, які охоплює поняття “адаптивна поведінка”: психофізіологічні реакції, “психологічний захист”, “індивідуальний стиль життя”, стильові особливості саморегуляції поведінки, “coping” чи стратегії подолання тощо.
   Серед основних робіт, які зробили суттєвий внесок у вивчення адаптації привертає увагу відсутність чіткого розмежування між адаптацією та дезадаптацією. У нашому дослідженні ми розглядатимемо їх як взаємовиключні результати двонаправленого процесу адаптації.
   Першим етапом було встановлення особливостей адаптації матерів дітей з обмеженими можливостями. Для виконання цього завдання було застосовано методику соціально-психологічної адаптації (СПА) Р. Даймонда, К. Роджерса та проективна методика “Психологічна автобіографія” О. Коржової.
   Згідно відповідей досліджуваних обох груп, адаптація знаходиться в межах 50-70 %. Порівняння результатів матерів, діти яких досягли підліткового віку, з результатами матерів дітей до десятирічного віку, дають змогу стверджувати про суттєві зміни відчуття емоційного комфорту у бік підвищення, що може свідчити про подолання травмуючої ситуації, адаптації.
   Однак, результати застосування методики, що має проективний характер, викликають сумніви щодо адаптованості матерів дітей підліткового віку з обмеженими можливостями.
   Застосування методики “Психологічної автобіографії” демонструє, що найбільш значущі події у житті матері пов'язані з дитиною, станом її здоров'я (народження дитини-інваліда чи встановлення інвалідизуючого діагнозу).
   Важливими є і результати, що вказують на значущість, ступінь впливу події - практично відсутні згадування будь-яких подій минулого, що не стосуються дитини. Все, що було до народження дитини, сприймається або як неважливе, або факт народження дитини з психофізичними порушеннями повністю витісняє всі події, що стались “до”. Події переважно оцінюються за допомогою двох показників “+5” чи “-5”, що свідчить про категоричність суджень.
   Також звертає увагу на себе і мала кількість подій (в середньому було названо 8 подій), що вказує на бідність психологічного часу, тобто бідність і ускладнення актуалізації образів минулого і майбутнього. Відтак, бідність психологічного часу, характер відмічених подій та категоричність суджень, на нашу думку, можна вважати доказом психологічної дезадаптації.
   Отримані вище висновки, на нашу думку, свідчить про поверхневість психологічної адаптації. Така поверхневість є результатом адаптації матерів дітей з обмеженими можливостями до хронічно діючої психотравми.
   Проте, дане твердження є поки-що припущенням, яке ми спробуємо ще підкріпити чи спростувати за допомогою визначення та емпіричної перевірки індикаторів дезадаптації. Відтак, на теоретичному рівні виокремимо індикатори психологічної дезадаптації.
   Згідно з одними джерелами, індикатором дезадаптованості особистості є патологічність психологічного захисту. Аналіз літератури вказує, що свідченням патологічності захисту є стійкість, часте застосування, ригідність захисних механізмів, інтенсивність прояву кожного окремого механізму.
   В численних дослідженням, присвячених дослідженням психологічного захисту, відмічається, що при недостатньому розвитку конструктивних форм захисту збільшується патогенність життєвих ситуацій, які можуть стати “пусковим механізмом” в процесі виникнення психосоматичних і інших захворювань, 1983; Р.К. Назиров, 1993; S. Lazarus, 1974; М. Perrez, 1992). В.В. Ткачова (2002) стверджує, що існує прямий зв'язок між тривалістю психотравмуючої ситуації та проявами порушень здоров'я.
   Відтак, у ході нашого досілдження нашу увагу буде також звернено і до соматичного стану.
   Інші дослідники при вивченні дезадаптації привертають увагу до самоставлення. Як свідчать дослідження, у соціально дезадаптованих особистостей самоставлення набуває дещо спотворених рис, формується, так би мовити, “несприятлива” дезадаптивна Я-концепція. Несприятлива Я-концепція має наступні прояви: зниження самоповаги, зниження власної значущості, страх отримати відмову, слабка віра в себе, тощо.
   О. Вертоградова з співавторами досліджуючи психічну дезадаптацію, в якості особистісних рис, які погіршують соціопсихічне функціонування, виділила такі загальні риси, як надмірна соціальна тривожність, тенденція до залежності, низький рівень самовідображення і певна ступінь незрілості (викривлення) особистісної структури. В.Н. Маркін пропонує виділяти позитивне (самоповага, ауто симпатія) та негативне самоставлення (самоприниження) [1, 57].
   Таким чином, розглянуті теоретичні дослідження, а також емпіричний матеріал, напрацьований у їхніх межах, виступають засновком виокремлення наступних індикаторів діагностики дезадаптації (табл. 1).
   1. Самоставлення - формування “спотвореного” самоставлення, що проявляється через невпевненість у собі, низький рівень суб'єктивного контролю, низький рівень самовідображення, зниження власної значущості.
   2. Захисна система - становлення ригідного, патологічного репертуару захистів.
   3. Соматичний стан - розвиток психосоматичних захворювань, які виникають у ситуації хронічно діючого стресора.

Таблиця 1
Критерії діагностики адаптації/дезадаптації матерів дітей з обмеженими можливостями

п/п

 

Параматри діагностики

 

Індикатори

діагностики

Методики дослідження

Адаптація

Дезадаптація

СПА (Р.Даймонд, К. Роджерс); “Психологічна автобіографія” (О.Коржова)

1

Механізми ПСИХОЛОГІЧНОГО захисту

Лабільні, помірні

Ригідні, інтенсивні

“Опитувальник механізмів психологічного захисту” (Р. Плутчик)

2

Самоставлення

Позитивне

Негативне

МИС (СР. Пантелеев)

3

Соматичний стан

Відносне здоров'я

Хвороби “хронічного” типу

Анкетування, SLC  (L.R. Derogatis).

   Результати наших попередніх досліджень свідчать, що для матерів дітей підліткового віку з обмеженими можливостями характерним є:
   - інтенсивне, ригідне застосування механізмів психологічного захисту раціоналізації, реактивного утворення та проекції. Практично відсутнім є механізм регресії, який міг би стати своєрідним ресурсом адаптації до хронічного тривалого стресу [2, 182].
   - Негативне за змістом самоставлення - сумніви про цінність власної особистості для оточуючих, висока внутрішня конфліктність, самозвинувачення за народження дитини з вадами.
   Відповідно, наступним етапом дослідження буде встановлення ригідності/інтенсивності психологічного захисту та самоставлення, виконання якого буде встановлено при виконанні наступних завдань:
   1. З метою становлення ригідності психологічного захисту провести порівняльний аналіз прояву механізмів захисту матерів дітей з обмеженими можливостями різного віку. Для дослідження застосовано “Тест-опитувальник механізмів психологічного захисту”, розроблений Р. Плутчика спільно із Г. Келлермана та X. Конте.
   2. Виявити відмінність самоставлення як властивості особистості матерів різних груп. Критерієм виокремлення груп є вік дитини (тривалість травмуючої ситуації). Для вивчення особливостей самоставлення було використано “Опитувальник ставлення до себе” СР. Пантелеева та В.В. Століна.
   3. Встановити рівень соматичних змін матерів дітей з обмеженими можливостями, які відбуваються під впливом перебування у ситуації хронічного стресу. Оцінка психосоматичного статусу проводилась за допомогою контрольного переліку симптомів SLC-90-R (L.R. Derogatis).
   Аналіз особливостей застосування механізмів психологічного захисту матерями дітей віком до десяти років показав, що також інтенсивним є застування раціоналізації, реактивного утворення та проекції. Також найменш інтенсивно використовуються регресія.
   Порівняння результатів психологічної діагностики механізмів психологічного захисту досліджуваної вибірки із результатами вибірки жінок, діти яких ще не досягли десятирічного віку (діти з відсутніми видимими дефектами) за допомогою непараметричного критерію Манна-Уітні, не виявили суттєвої різниці на значимому рівні у застосуванні захисту. Відтак, можна зробити висновок про ригідність захисної системи матерів дітей з порушеннями здоров'я.
   Отже, результати дають змогу зробити наступні висновки, що найбільш часто використовуються такі механізми психологічного захисту, як раціоналізація, реактивне утворення, проекція. Порівняння результатів матерів, діти яких досягли підліткового віку, з результатами матерів дітей до десятирічного віку, не дають змогу стверджувати про суттєві зміни трансформації системи захисту, що свідчить про ригідність механізмів психологічного захисту.
   Порівняння результатів психологічної діагностики самоставлення досліджуваної вибірки із результатами вибірки жінок, діти яких ще не досягли десятирічного з метою встановлення особливостей впливу хронічно тривалого стресу виявили суттєву різницю (479,0 (р ? 0,00) лише у показниках самокерування (самоконтролю) - з плином часу у матерів дітей із обмеженими можливостями збільшується прояв самоконтролю.
   Отже, для матерів, що виховують дітей з обмеженими можливостями характерні сумніви про цінність власної особистості для оточуючих, висока внутрішня конфліктність, самозвинувачення за народження дитини з вадами. Ми припускаємо, що самоконтроль виступає у ролі допоміжного захисного механізму, який допомагає у приховуванні даних переживань.
   У літературі досить широко висвітлено рівень соматичних змін, які відбуваються під впливом перебування у ситуації хронічного дістресу: коливання артеріального тиску; безсоння, часті і сильні головні болі.
   Згідно з літературними даними, соматичні хвороби у матерів дітей-інвалідів, мають наступні особливості. Матері хворих дітей скаржаться на коливання артеріального тиску, безсоння, часті і сильні головні болі, порушення терморегуляцій. Виникають розлади менструального циклу (ранній клімакс); часті простуди і алергії; серцево-судинні і ендокринні захворювання; виражене чи тотальне посивіння; проблеми, пов'язані з шлунково-кишковим трактом.
   Аналіз результатів наших досліджень виявив, що лише незначна частка опитаних відзначила наявність у них певних хворобливих проявів: головні болі (8 % згадувань), гіпертонія, хронічна втома тощо. Більшість стверджувала, що хворіють вони лише на застуди, ангіни (6 %) та ГоРЗ чи ГоРВІ (46 % згадувань).
   Як відомо, головні болі пов'язують із прагненням все обміркувати, раціональною переробкою інформації. Портрет особистості, яка потерпає від головного болю, є наступним: обов'язкова, добросовісна особистість, надмірний самоконтроль і застосування механізму психологічного захисту раціоналізації (підтверджується результатами застосування опитувальника Р. Плутчика - Г. Келлермана - Г. Конте та методики МИС С.Р.Пантелеева).
   Простудні захворювання являються самі по собі своєрідним захистом на стрес. Вторинна вигода в тому, що хворий може дозволити собі “відпочинок” соціально прийнятним способом, який не виключає матері від турботи про дитину.
   17% респондентів взагалі заперечують власні хвороби. Такий феномен, на нашу думку, схожий з метафорою 3. Фрейда по типу “парового котла”. Заперечення, а відповідно, і надмірний самоконтроль підвищує ризик раптового “випуску пари” у вигляді важких патологій при зміні соціальних умов життя досліджуваного.Наступним етапом дослідження особливостей адаптації було вивчення психосоматичного статусу жінок, що виховують дитину-інваліда. Оцінка психосоматичного статусу проводилась за допомогою контрольного переліку симптомів SCL - 90 - R. Даний тест спрямований на відображення дев'яти основних психосоматичних симптомів: соматизація, обсесія, внутрішня чутливість, депресія, тривога, жорстокість, страхи, параноїдальні ідеї та психотизм.
   На основі отриманих результатів можна зробити висновок, що жоден із психосоматичних симптомів не є яскраво вираженим. Проте варто відзначити, що, на нашу думку, такий результат пов'язаний із низьким рівнем усвідомленості “Я”, прагнення приховати від себе та інших неприємну інформацію.
   Отже, аналіз результатів дозволяє продемонструвати портрет матері дитини з обмеженими можливостями, особливостями якого є :
   - деформація самоставлення, яка виражена негативним емоційним тоном самоставлення, невпевненості у собі, внутрішнім конфліктом;
   - патологічна система захисту, яка представлена інтенсивним та ригідним проявом захисних механізмів раціоналізації, реактивного утворення та проекції;
   - неусвідомлене прагнення психологічного самозахисту, що виражене у інтенсивному прояві соціальної бажаності та запереченні власних хвороб.
   Отже, порівняння результатів матерів, діти яких досягли підліткового віку, з результатами матерів дітей до десятирічного віку, дають змогу стверджувати про поверхневість даної адаптації, яка може проявитись у вигляді важких патологій при зміні соціальних умов життя досліджуваного.
   Отримані результатів дають підстави стверджувати, що дана категорія осіб потребує особливої уваги спеціалістів. Ціль допомоги може полягати у формуванні позитивного емоційно-ціннісного ставлення до себе, підвищення рівня усвідомлення, навчання адекватних форм поведінки тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Маркин В.Н. Акмеологические условия продуктивного формирования отношений личности обучаемого к себе (самоотношение) / В.Н. Маркин //Акмеология. - 2003. - №4. - С. 55 - 58.
2. Погорільська Н.І. Переживання кризових ситуацій жінками, що виховують дитину-інваліда /Н.І. Погорільська // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. - 2006. - №10. - С. 180 - 183.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com