www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості конституціонально-біологічного підходу у вивченні розвитку особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості конституціонально-біологічного підходу у вивченні розвитку особистості

В.А. Петьков

ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІОНАЛЬНО-БІОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ У ВИВЧЕННІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

   Стаття висвітлює проблеми конституціонально-біологічної будови особистості у вітчизняній і зарубіжній психології. У статті поданий огляд наукової літератури вітчизняних і зарубіжних психологів, які розкривають проблему конституціонально-психотипологічної будови особистості, аналізують різні точки зору на природу даного поняття, його структуру і етапи розвитку.
   Результатом еволюції на Землі є життя, людина як частина природи, біологічний суб'єкт. За своєю тілесною будовою і фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що, з погляду біології, принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.
   Так, людина як біологічний вид має: характерні тілесні ознаки; високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість, яка здатна до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи.
   Не применшуючи “біологічного” забарвлення статті, слід зазначити також, що людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер, тобто діє у соціумі. А соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей. Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя.
   Комплексний підхід розгляду проблеми людського передбачає вивчення останнього за трьома різними вимірами: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміється внутрішній духовний світ людини - його воля, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.
   Соціальне й біологічне існує як нерозривна єдність. Біологічне, природне можна спрощено назвати системою, “що живе”, а соціальне - “як живе”. Але і “що живе”, і “як живе” злилися у єдине ціле, у соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціально обумовлене, позаяк залежить від тих об'єктивних історичних умов, у яких живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища для задоволення своїх різноманітних потреб.
   Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський організм - це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня - особистості. Вивчення конституційно-біологічних основ розвитку особистості тісно пов'язане з проблемою співвідношення біологічного та соціального у процесі розвитку людини. У сучасній психології вище зазначена проблема сформульована як така, що розглядається з генотипічної і фенотипічної точки зору розвитку психіки і поведінки.
   Питання про біологічну детермінацію психічних явищ стосується залежності функціонування і розвитку психічних явищ від організму людини, його генотипічних і органічних особливостей.
   Слід зазначити, що біологічне або генотипічне в людині несе в собі спадково закріплені фізичні (конституціональні) і вроджені фізіологічні (процесуальні) властивості людського організму. “Біологічне” в цьому сенсі може бути вродженим або придбаним у пренатальний період розвитку організму дитини. Крім того, поняття біологічна організація людини містить у собі уявлення про конституцію як сукупність стійких, вроджених і придбаних ознак, що обумовлюють морфологію, біохімію, фізіологію і особливості психічного функціонування людського організму та психічного складу особистості. Таким чином, конституція є інтегральною біопсихічною характеристикою організму.
   Крім того, у науковій психології існує поняття загальної і приватної конституцій людини. На думку В.М. Русалова, основу загальної конституції складає повний генотип, а основу приватних конституцій складає набір певних генів. Генотип є сумою отриманого зиготою спадкового матеріалу предків, при цьому на генотип можуть впливати різні екзогенні умови, тому її фенотипічні прояви будуть різними у кожному випадку [8].
   Межі фенотипічної мінливості організму у психології мають назву “норма реакції” [2, с 362]. Отже, будь-яка ознака буде результатом взаємодії спадковості і середовища, де одні ознаки визначаються генами з ширшою нормою реакції, а інші - з вужчою. Так, В.М. Русалов визначив два класи конституцій - морфологічний (конституція як тип статури, соматотип) і функціональний (конституція як сукупність індивідуальних спадкових особливостей і властивостей, які визначають специфіку реакцій всього організму на дію зовнішнього середовища [8].А на думку Т.І. Юдіна, термін “конституція” існує ще з часів Гіппократа, коли під цим терміном розумілися лише особливості, властиві всьому організму як цілому, а конституціональні хвороби розглядалися не як дисфункція певного органу або системи, а як хвороба, залежна від загальних особливостей всього організму. Саме тому, під конституціональною особливістю розумілася здатність кожного організму певним чином реагувати на зовнішні подразники. Одне з перших уявлень про конституцію зустрічається у Аристотеля. Він виділяв суху і вологу, погану і хорошу конституцію і вважав, що їх потрібно враховувати при лікуванні людей. Гален створив учення про соматотипи, тобто різні типи будови тіла.
   З точки зору В.В. Бунака, існує санітарна і функціональна структура, де: санітарна включала соматотип - антропометричні показники, а функціональна - біохімічні реакції організму [3].
   У сучасній психології існує декілька підходів до визначення людської конституції. З точки зору А. Бришлинського, саме Ю.Бауер визначив:
   1) сомато-психологічний підхід, де індивід, з одного боку, розглядається як форма прояву його загальних психофізичних особливостей, а також генетичною нормою реакції на вплив навколишнього середовища, з іншого боку, модифікацією цієї реакції, викликаної зовнішніми чинниками;
   2) фізіологічний підхід, де поняття конституції включає суму всіх нахилів і враховується резистентність організму. Тут конституція є відносно постійним станом організму, пов'язаним з його опірністю;
   3) генетичний підхід: конституціональні особливості організму визначаються спадковістю [4, с 304].
   Е. Кречмер розумів під конституцією “суму всіх властивостей індивідуума, генотипно закріплених в його спадкових задатках”. В.М. Русалов вважав, що загальна конституція організована на молекулярному рівні і є межею загальної генотипної структури людини;
   4) змішаний підхід, де під конституцією розуміються істотні індивідуальні особливості, пов'язані з будовою тіла, працездатністю, опірністю до захворювань, тобто особливості обумовлені дією спадковості і середовища [8].
   Т.І. Юдін вказує на те, що деякі дослідники, а саме Рессле, Крауз розуміють під конституцією стан організму, який складається з вроджених і придбаних елементів і проявляється в тому, яким чином організм людини реагує на екзогенні впливи середовища, як він їх долає та наскільки здатний до відновлення і життєздатності [5].
   Конституція, на думку вище зазначених дослідників, визначає тип діяльності і розвитку організму. При цьому Сіменс виділяє конституції ідиотипні (генотипні), тобто пов'язані із спадковими потенціями; конституції паратипні - залежні від зовнішніх умов; конституції фенотипні, об'єднуючі в собі всі властивості та які є реальною особистістю зі всіма особливостями її структури.
   Поняття конституції як типу статури знайшло своє відображення в працях Е. Кречмера, У. Шелдона, К. Конрада. Теорія конституціональних типів Е. Кречмера базувалася на вивченні зв'язку психічних особливостей людини з його конституцією. Автором було відмічено, що у хворих, які страждають на маніакально-депресивний психоз, частіше зустрічається пікнічна статура, а у хворих шизофренією часто спостерігається астенічний тип конституції. При цьому, пікнічний конституціональний тип, за Е. Кречмером, відповідає циклоїдному (циклотимічному) типу особистості, астенічному типу конституції -шизоїдному (шизотимічному) типу особистості [6].
   Крім того, Е. Кречмер виділив атлетичний і диспластичний типи статури. На думку Е. Кречмера, атлетичну статуру мають іксотиміки, а диспластики - це люди з неправильною статурою. Е. Кречмер співвідносить тип статури з психічними захворюваннями і припускає, що між нормальною людиною і з психічним захворюванням немає чіткої межі. Наприклад, конституціональні типи нормальної людини (циклотимік, шизотимік) можуть перерости в аномалії характеру (циклоїд, шизоїд), а, надалі - в психічну патологію (маніакально-депресивний психоз, шизофренія) [6, с 736].
   У. Шелдон окреслив три основні типи соматичної конституції: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Проте Е. Кречмер і У. Шелдон, порівнюючи психічні властивості безпосередньо з соматотипом, не змогли обґрунтувати їх взаємозв'язок. Лише дослідження І.П. Павлова, В.Д. Небиліцина, B.C. Мерліна дозволили беззаперечно стверджувати, що саме нейрофізіологічні властивості відіграють вирішальну роль у визначенні психодинамічних властивостей людини (темперамент, загальні здібності, сензитивність) [7, с 20].
   К. Конрад сформулював генетичну теорію типів, де статуру людини і тип особистості зводив до спільного знаменника - гена. Він запропонував розглядати будову людського тіла, виходячи з двополюсного сприйняття:
   1) пропорцій тіла;
   2) повноти та зросту тіла [5, с 32].
   Первинними змінними, які розподілялися уздовж осі, де один полюс лептоморфія, інший - пікноморфія, К. Конрад позначив пропорції тіла. Співвідношення розмірів голови і всього тіла, а також пропорції кінцівок, профіль особистості дозволяли визначити лептоморфіка і пікноморфіка. К. Конрад підтверджує твердження Е. Кречмера і співвідносить шизотиміка з лептоморфієй, а циклотиміка з пікноморфією. Зміни в зрості та повноті були названі К. Конрадом вторинними змінними, які також утворюють два полюси: гіпоплазія і гіперплазія. Гіперплазія відповідає атлетичному типу, за Е. Кречмером, а гіпоплазія -астенічному типу.
   К. Конрад надав вторинним змінним такі психічні характеристики:
   - гіперпластичній формі відповідає віскозна структура психіки (повільність, знижена здібність до диференціювання) - це іксотиміки і епілептотиміки, за Е. Кречмером;
   - гіпопластичній формі відповідає спіритистична структура психіки (рухливість, легкість, інфантильність) - істеротиміки.
   К. Конрад виділив також змінні третього ряду: норма - патологія (на відміну від Е. Кречмера, який виділяв тільки психічну норму і патологічну конституцію). Він описав континуум: норма - ранні ознаки патології - виражені ознаки патології і довів, що кожній зміні в будові тіла відповідає перебудова у психічній структурі індивіда [5, с 24].
   Таким чином, біологічний початок у людині складає його конституція, яка є сукупністю вроджених і придбаних ознак і багато дослідників в даний час вивчають не окремі властивості, а системні утворення - генетично обумовлені конституціональні особливості людини або психотип. Можна стверджувати, що на розвиток особистості впливають як біологічні, так і соціальні чинники, які обумовлюють самоорганізацію особистості як стійкої системи, де проявляються соціально значущі риси індивіду як представника соціуму чи спільноти. А поняття “індивідуальність” має на увазі неповторну своєрідність, спадкові і надбані особливості даної особистості на противагу типовій, загальній, властивій всім або більшості представників суспільства. Тож особистісна структура є будовою і супідрядністю стійких особистісних властивостей індивіду. В ієрархії цих властивостей головною одиницею, що визначає прояв усіх властивостей індивіду і всіх видів поведінки людини, є її ідеали, цінності, що формують спрямованість особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ахвердова О., Боєв І., Коваленко А. Диференціальна психологія акцентуацій и конституціональних особистісних радикалів у підлітків.-Харків, 1997. - 156 с
2. Боев И.В. Пограничная аномальная личность. - Ставрополь, 1999. - 362 с.
3. Бунак В.В. Род Homo, его возникновение и. последующая эволюция. - М., 1980. - 58 с.
4. Брушлинський А. Про природні передумови психічного розвитку людини.- М., 1977. - 178 с
5. Клиническая психиатрия. - М.: Медицина, 1967. - 438 с.
6. Кречмер Е. Строение тела и характер. - М.- Л.: Госиздат, 1930. - 265 с.
7. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. - М., 1976. - 210 с.
8. Русалов В. М. О взаимоотношении свойств темперамента и эффективности индивидуальной и совместной деятельности// Психологический журнал. - 1982. - № 6. - С. 50-59.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com