www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Логіко-математична модель методологічної інтеграції психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Логіко-математична модель методологічної інтеграції психології

I.M. Некрасова,
В.В. Седнєв

ЛОГІКО-МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ПСИХОЛОГІЇ

   Стаття присв'ячєна проблемі методологічної інтеграції психологічного знання. Для описання соціально-психологічних феноменів пропонується використовувати положення теорії детермінованого хаосу. Введено поняття психологічного атрактору як функціонального принципу описання психічної реальності.
   Ключові слова: менталітет, психологічний атрактор.
   Знаковою особливістю сучасного етапу розвитку психології є розуміння необхідності (й невідворотності) створення системи інтегральних уявлень про рівні детермінації й структурних особливостей опису психічних феноменів [2], [3], [4], [5], [7], [11], [15].
   Як наслідок, формуються фактично єдино можливі на сьогодні методологічно еклектичні концепції психічного, які більш-менш поєднують у собі здобутки позитивістської й гуманітарної парадигм наукового знання, хоча й здатні упорядкувати накопичені факти, виявлені закономірності й сформульовані теорії, однак, лише навколо невеликої кількості психологічних феноменів та теоретичних конструктів, що їх представляють.
   Як на приклади такої інтеграції можна послатися на рефлексивні моделі, що інтегрують менталізм та біхевіоризм [10]; схему функціональної системи психологічної організації поведінки й діяльності [5]; теорію відносин [12]; теорію установки [13]; теорію діяльності [9]; теорію переживань [3]; психогенетичну концепцію особистості [11]; теорію психофракталу як елементарної формуючої психоструктури людини [7] та інші, що виділяють у якості інтегральної якусь одну, центральну в рамках кожної теорії, категорію опису психічної реальності.Такого роду полівекторність свідчить про відсутність уніфікуючого підходу. Залишаючи непорушним сам принцип інтеграції гуманітарного знання й сучасного позитивістського підходу до вивчення реальності, ми пропонуємо в якості системного конструкта використовувати смисловий соціальний дискурс.
   У контексті методологічної інтеграції це передбачає синтез позитивістських принципів (верифікації, сцієнтизму, методологічної об'єктивації й квантифікації) вивчення психічних конструктів і принципів аналізу дискурсивної й недискурсивної сфер людського досвіду [15].
   Такий підхід надаватиме можливість враховувати при інтерпретації отриманих експериментальних даних стохастичний, природно непередбачуваний і випадковий характер взаємодії психологічних перемінних, що відображають як досліджуваний конструкт, так і умови його спостереження як феномена психічної реальності (наприклад: соціально-історичного контексту досліджуваної ситуації, впливу зовнішніх культурних стимулів і т. ін.).
   Таким чином, при об'єднанні алгоритмів дослідження, одночасно зорієнтованих як на кількісний, так і на якісний опис спостережуваних психічних феноменів, дані, виражені числом, а також ті дані, що не піддаються суворому обчисленню, будуть логічно й природно впорядковані в стрункі теоретичні концепції.
   Наприклад, у межах соціальної психології, основним методом якої є систематичне спостереження, а сам експеримент орієнтований на вивчення масштабних соціальних явищ, спроба встановити універсальні закони соціального поводження, які можна було б використовувати й для інтерпретації одиничних соціальних випадків, пов'язана з великими труднощами.
   Так, невпорядкованість, різноманітність і часом суперечливість отриманих даних - це ті основні проблеми, з якими стикаються дослідники соціальних процесів при спробі інтегрувати дані систематичних спостережень у несуперечливу концепцію соціально-психологічних закономірностей. Більше того, визначена в описі закономірностей соціального поводження концепція порушується при намаганні зробити кроскультурне перенесення сформульованих гіпотез.
   Тобто пропозиція об'єднати позитивістську та гуманітарну парадигми побудови психологічного знання в розглянутому випадку пов'язана з необхідністю зняти міжпарадигмальні протиріччя, обумовлені неконгруентністю методологічних концепцій позитивістської й гуманітарної парадигм.
   Із загальметодологічних позицій подібну спробу здійснення інтеграції найбільш повно втілює синергетичний підхід до вибудовування психічного знання, який дозволяє доповнити універсальний принцип триєдиної структури створення психічної реальності математичними уявленнями про її прояви як процесу детермінованого хаосу [14], [15].
   Зазначене обумовлене тим, що основні елементи аналізу психічної реальності - когніції, емоції й поводження - характеризуються різноманітною складною внутрішньою структурою, змінною динамікою, соціально-культурною й функціональною інваріантістю своїх проявів як спостережуваних подій.
   Таким чином, психічна реальність виявляє себе через досліджувані “акти-події”, які представляють поводження суб'єкта в соціумі як процес аналізу й переробки ним зовнішніх соціально-культурних, природно-біологічних або внутрішніх (феноменологічних) стимулів, що впливають на його психічну активність, й, унаслідок цього, може бути описана як здатна до саморозвитку й самоорганізації система, у якій наявні як детерміновані, так і хаотичні процеси.
   На думку багатьох вчених [1], [6], [8] хаотично організовані системи мають непередбачувану динаміку. Стосовно опису психологічних феноменів як ряду зовні спостережуваних подій непередбачуваність їхнього прогнозування виникає за відсутності тимчасової фрагментації як умови спостереження й аналізу психічної реальності.
   Однак, якщо аналіз перемінних, референтно представлених спостережуваними подіями психічної реальності, проводити з урахуванням фрагментації часу, то в описі динаміки зміни можна виділити відносно стійкі й передбачувані періоди інтерпретації.
   Так, у залежності від зовнішніх умов організації процесу діяльності суб'єкта, притаманних йому цінностей і смислів, психофізіологічних характеристик і з урахуванням тимчасової дискретності, унаслідок чого процес діяльності розглядається не в цілому, а як певний фрагмент психічної реальності, саму поведінку суб'єкта, яка обслуговує даний фрагмент діяльності, можна відносно точно передбачити. Це дозволяє висунути припущення про те, що хоча психологічна реальність і є хаотично організованою, однак у контексті фрагментації в часі може розглядатися як детермінована.
   Опис психічної реальності з урахуванням великої кількості психологічних перемінних, динаміка поведінки яких а-ргіогі не може бути представлена у вигляді лінійних математичних моделей [1], у контексті методологічних принципів відображення, єдності свідомості й діяльності, а також постулатів про рефлекторну природу психіки й соціальності (особистість розглядається як сукупність усіх суспільних відносин), дає можливість розглядати як модель психіки дисипативну систему, що функціонує в режимі детермінованого хаосу.
   Однак, вивчаючи процеси еволюції систем, які мають межовий набір ступенів свободи (N?3) й функціонують у режимі хаосу, B.C. Аніщенко [1] та ін. показали, що це динамічно складно організовані, схожі на випадкові, та все ж певною мірою детерміновані (тобто передбачувані) процеси.
   Основними математичними характеристиками таких процесів є їхня нелінійність і нестійкість, що відносно завдань математичного моделювання психічної реальності від початку визначає її універсальні можливості як здатної до саморозвитку системи, поведінку якої не можна однозначно передбачити й повторно відтворити в цілому.
   Однак у контексті тимчасової фрагментації знання законів, що детермінують функціонування таких систем, дозволяє не тільки зрозуміти особливості їхньої поведінки, але й досить точно передбачити смислові траєкторії їх перспективного функціонування.
   Таким чином, підхід до психологічних систем як до систем детермінованого хаосу пояснює, з одного боку, їхню лінійну непередбачуваність, а з другого боку, можливість прогнозувати динаміку їхньої поведінки в контексті фрагментації в часі, що й обумовлює необхідність уведення вірогідних характеристик для опису динаміки таких систем з урахуванням ситуативного й тимчасового контексту спостережуваних психічних феноменів.
   Математичне моделювання психічної реальності [1] показує, що логіко-математичним представленням подій у динамічних дисипативних системах є атрактор як певна межова траєкторія крапки, що зображує, у фазовому просторі [1]. Стосовно досліджуваних психічних феноменів як референтів, що представляють використовувані в теорії психологічні конструкти, атрактором можна вважати здатність суб'єкта адекватно реагувати (відкидати або приймати) стимули-виклики, які надходять як подразники з навколишнього соціокультурного або природно-біологічного середовища й усвідомлено або неусвідомлено інтерпретуються суб'єктом у певному смисловому контексті.
   До головних функцій атрактора відносять репрезентацію закономірності функціонування системи, яка перебуває у нестабільному режимі, і представлення відхилень функціонування системи від передбачуваного режиму за рахунок дії випадкових непередбачених факторів. Вивчення поведінки хаотичних систем показало, що цей процес, урешті, може бути спрогнозований.
   Психологічна реальність, хоча й виступає хаотично організованою системою, проте у контексті її тимчасової фрагментації й знання закономірностей, що описують зовнішні випадкові впливи середовища, може розглядатися як потенційно прогнозована.
   Психологічним прикладом може служити прояв феномена, відомого в соціальній психології як “парадокс Ла П'єра”, коли поведінка людей може не відповідати їх власній суб'єктивній прогностичній інтерпретації, яка залежить від набору випадкових соціокультурних стимулів.
   Таким чином, відносно поняття детермінованого хаосу як логіко-математичної моделі опису психологічної реальності можна зробити висновок, що для розуміння законів опису психічної реальності необхідно мати якусь траєкторію функціонування цієї системи, якийсь заданий ейдос (у Платонівському розумінні) - базовий атрактор.
   Це означає, що в будь-якій психологічній системі існує базовий рівень функціонування, який наділений початковою прогнозованістю внаслідок того, що будь-яке психічне явище й використовувані для його опису психологічні конструкти на вибір дослідника можуть інтерпретуватися в рамках якоїсь однієї теорії з використанням діалектичні категорії опису й опертям на релевантну парадигму чи набір постулатів і принципів.
   Однак, передбачуваність і однозначність теоретичної інтерпретації на практиці не завжди здійснюється. Це обумовлено тим, що будь-яке психічне явище чи подія не може бути розглянуте ізольовано від свого соціального дискурсу, відірвано від контексту ситуації, соціокультурних умов тощо. Зовнішні й внутрішні стимули формують відхилення функціонування психічних систем від початкових, так би мовити “ідеально” описаних у рамках теорій закономірностей функціонування, вносячи елемент непередбачуваності в опис діяльності цих систем.
   Можливо, у цьому принципі й міститься відповідь на питання про те, чому при великому обсязі емпіричного матеріалу й теоретичних розробок психологи, як і раніше, намагаються створити універсальну теорію опису психічної реальності, яка дозволила б перебороти методологічні протиріччя в структурі наукового психологічного знання. На підставі вищезазначеного ми вважаємо, що введення поняття психологічного атрактора дозволить досягти інтегрального рівня опису психічної реальності, оскільки припускає інтеграцію психологічних концепцій на основі полівалентного аналізу подій психічної реальності й це дозволяє об'єднати принципи позитивізму й гуманістичної парадигми психологічного знання [15].
   Можна припустити, що в цьому й проявляється дія так званого принципу “творчого синтезу”, згідно з яким продукт, який виник із суми певної кількості елементів, являє собою дещо більше, ніж просто суму цих елементів, це зовсім нове утворення, зовсім непорівнюване за своїми визначальними якостям з елементами, що створили його.
   У якості прикладу опису психічної реальності з використанням поняття атрактора як спроби методологічної інтеграції сучасного психологічного знання, розглянемо розуміння конструкції й деструкції людської поведінки як похідної від системи цінностей і смислів самого суб'єкта й середовища. Такий підхід до розуміння деструктивної й конструктивної поведінки може розглядатися як спроба методологічної інтеграції сучасного психологічного знання. Ця релевантна смислова концепція виникла як результат розгляду певних феноменів як нелінійно організованих дисипативних систем, що описуються станом детермінованого хаосу.
   Дозволимо собі висунути припущення, що в найбільш узагальненому вигляді поняття конструкції й деструкції соціальної поведінки не існує. Натомість існує поняття смислової цілісності соціального дискурсу.
   Деструкція в якості форми соціальних взаємодій теоретично може бути інтерпретована як порушення якоїсь соціальної узгодженості, тобто цілісності, й утворюється внаслідок ціннісно-смислових протиріч системи внутрішнього світу суб'єкта або ж унаслідок антагонізму між цінностями й смислами суб'єкта й довколишньої соціальної реальності.
   У такому разі атрактором як траєкторією, що описує універсальні закономірності формування деструкції як характеристики соціальної поведінки, буде поняття протиріччя смислів і цінностей, що призводить до порушення цілісності смислових характеристик у системі “суб'єкт -соціум”.
   Дієвим рушійним впливом, що надає хаотичного й непередбаченого, на перший погляд, характеру такій психічній системі, може бути зміна вимог до соціальних умов ситуації життєдіяльності суб'єкта або утворення в його ціннісно-смисловій системі нових цінностей, породжуваних ними смислів і смислових відносин. З огляду на умовність можливості тимчасової фрагментації людського життя, найбільш загальний погляд на соціальне поводження породжує його системну інтерпретацію як процесу періодично й неминуче змінюваних періодів прояву деструктивної чи конструктивної поведінки. Це вносить елемент непередбачуваності в характеристику соціального поводження.
   Таким чином, відповідно до проблеми дослідження деструкції соціальної поведінки психологічним атрактором може бути принцип “феноменально-тимчасової фрагментації”, дія якого виявляється в тому, що, у цілому, будучи хаотично детермінованою, соціальна поведінка суб'єкта може бути відносно повно й точно передбачена в контексті малих тимчасових проміжків або дрібних одиниць інтерпретації психічного.
   Тобто, у чітко заданих зовнішніх соціокультурних умовах ситуації можна відносно точно передбачити чи описати, наприклад, мотивацію поведінки, у відповідності тільки з чітко визначеним цілепокладанням. Однак, подібна спроба в більш широкому тимчасовому й життєвому контекстуально-смисловому значенні неминуче буде породжувати відчуття хаотичності й непередбачуваності. Наприклад, звертаючись до проблем ментальних досліджень, можна констатувати, що регуляторний аспект менталітету передбачає можливість впливу ментальних структур психіки як на поводження особистості, так і на процеси її смислобудови й смислотворення. Тобто, стосовно смислів, смислових диспозицій і цінностей свого ментального формату суб'єкт виступає як об'єкт регуляції. Коли ментальні структури розглядаються як регульовані, передбачається, що вони усвідомлюються самим суб'єктом і виступають об'єктом смислової трансформації з боку самого суб'єкта. Таке подвійне розуміння функціонування ментальності - з боку розуміння її як об'єкта (як здатності суб'єкта до саморегуляції своїх відрефлексованих ментальних смислів) і з боку суб'єктивного розуміння (як регулятивного впливу ментальності на життєдіяльність самого суб'єкта), хоча і створює ілюзію емпіричного хаосу, проте, перебуває в руслі єдиного системного підходу. Можливі методологічні та емпіричні протиріччя у цьому випадку не існують, якщо для опису ментальної психічної реальності ввести наведені вище положення теорії детермінованого хаосу. Відповідно до викладеного інтегральним конструктом опису функціонування ментальності можна вважати здатність суб'єкта адекватно реагувати (відкидати або приймати) соціокультурні стимули-виклики, що обумовлюють його культурно-історичну приналежність.
   Таким чином, атрактор у психології (як поняття, що дозволяє здійснити на теоретичному рівні спробу методологічної інтеграції наукового знання) являє собою безупинний процес добору стимулів, що надходять з довколишньої реальності, і керування ними. У контексті інтеграції психологічних теорій, кожна з яких пропонує свій образ психологічної реальності, поняття атрактора пропонується співвідносити з функціями прогнозування майбутнього й керування ним на основі оперування смисловими структурами як елементами всередині психічної (феноменологічної) або соціальної реальності.
   Смисловою траєкторією діяльності психологічного атрактора є складний контекстуально співвіднесений у часі й у смисловому просторі процес асиміляції або відкидання зовнішніх стимулів-смислів, які надходять, з метою формування й корекції індивідуальних смислів діяльності відповідно до суб'єктивної системи смислів та ієрархії їхньої суб'єктивної значущості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анищенко B.C. Сложные колебания в простых системах / Анищенко B.C. - М.: Наука, 1990. - С. 123-135.
2. Балл Г. К. Костюк и его методологические уроки / Балл Г. К. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. - С. 112-116. - (Психологический журнал, Т.21. ; № 3).
3. Василюк Ф.Е. Психология переживаний / Василюк Ф.Е. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 200 с.
4. Гарбер Е.А. Метапсихологический подход к интеграции психологии/ Гарбер Е.А. - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2007. - С. 484-501. - (Теория и методология психологии / Под. ред. А.Л.Журавлев, А.В.Юревич).
5. Гарбер И.Е. Из опыта интеграции психологических знаний / Гарбер И.Е.,Чуприкова Н.И. . - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2007. - С.459-482. - (Теория и методология психологии / Под. ред. А.Л.Журавлев, А.В.Юревич).
6. Гулидов А.И. Диалектика необходимого-случайного в свете концепции динамического хаоса / Гулидов А.И., Наберухин Ю.И. - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2001. - С.33-46. - (Философия науки, № 1 (9). ).
7. Донченко О.А. Фрактальна психологія (До глибинні засади індивідуального та соцієтального життя) / Донченко О.А. - К.: Знання, 2005. - 323 с.
8. Евдокимов Е.В. Квазирезонансные свойства периодически возмущенных однопараметрических логически-подобных отображений/Евдокимов Е.В., Евдокимов К.Е., Крейдун Ю.А., Шаповалов А.В. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1997.- С. 2003-2008. - (Журн. Физ. Химии, Т.71. № 11).
9. Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности / Леонтьев Д.А. [2-е, испр. изд.]. -М.: Смысл, 2003. - 487 с.
10. Лефевр В.А. Ментализм и бихевиоризм: слияние? / Лефевр В.А. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 2004. — С. 116-127. - ( Психологический Журнал, № 2.)
11. Максименко С.Д. Генезис существования личности / Максименко С.Д. - К.: Изд-во 000 “КММ”, 2006. - 240 с.
12. Мясищев В.Н. Психология отношений / Мясищев В.Н. - М.; Воронеж: Институт практической психологии, 1995. - 356 с.
13. Узнадзе Д.Н. Психология установки. - Спб.: Питер, 2001. - 416с.
14. Шустер Г. Детерминированный хаос / Шестер Г. - М.: Мир, 1988. - С.240.
15. Юревич А.В. Интегральная психология: утопия или реальность?/ Юревич А.В. - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2007. - С.503-521. - (Теория и методология психологии / Под. ред. А.Л.Журавлев, А.В.Юревич).

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com