www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Діагностика батьківського ставлення з точки зору теорії прив’язаності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Діагностика батьківського ставлення з точки зору теорії прив’язаності

О.В. Мірза

ДІАГНОСТИКА БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ З ТОЧКИ ЗОРУ ТЕОРІЇ ПРИВ'ЯЗАНОСТІ

   Проведено обстеження 79 пар мати - дитина з метою вивчення батьківського ставлення. Були визначені батьківські якості за методикою “Взаємодія батьки - дитина”, які сприяють розвитку дитячої прив'язаності надійного чи ненадійного типу. Підкреслюється значення гармонійних взаємин у родині для сприятливого психосоціального розвитку дитини та її здоров 'я.
   Ключові слова: діагностика батьківсько-дитячих взаємин, методика “Взаємодія батьки - дитина”, теорія прив'язаності, психосоціальний розвиток дитини, психосоматичні розлади та захворювання.
   Наявність гармонійних взаємин у родині виступає важливим аспектом профілактики шкільної дезадаптації серед молодших школярів. Якість стосунків між батьками та дітьми та батьківського ставлення до дитини є одними з основних чинників формування психосоціальної сфери дитини, її морально-вольових якостей та самооцінки. Для дитини її взаємини з батьками є матрицею усіх подальших взаємин впродовж життя. Тому особливо актуальною є своєчасна і точна оцінка батьківського ставлення, як емоційної бази для психосоціального розвитку дитини.
   Вплив найближчого соціального оточення дитини на її розвиток завжди знаходився у центрі уваги як вітчизняних, так і закордонних дослідників. Особлива роль у процесі розвитку дитини призначається матері, як людині, яка проводить найбільше часу з дитиною, доглядає її, спілкується з нею, вирішує повсякденні складнощі. Вагомий вклад у визнанні ролі матері, її взаємин з дитиною та їх впливу на розвиток останньої належить вченим психоаналітичного напрямку. Особливе місце серед наукових концепцій, які розкривають значення ранніх взаємин матері і дитини для її подальшого розвитку, займає теорія прив'язаності видатного психоаналітика Джона Боулбі [3]. Однак, оскільки основним методом дослідження Дж. Боулбі виступало спостереження, а не аналіз несвідомого, що є одним з фундаментальних правил психоаналізу, його теорія прив'язаності займає проміжне місце між психоаналізом, етологією, та психологією розвитку. Прив'язаність дитини до матері (або людини, що її замінює) розглядається сучасними дослідниками, як базове утворення першого року життя, що впливає на подальший психічний (емоційний, інтелектуальний), фізіологічний та соціальний розвиток дитини [1], [5], [7], [11], [12], [17].
   Науковці [1], [5], [8], [11], [17] виділяють надійний та ненадійний тип прив'язаності. Останній розподіляється ще на три категорії: уникаючий, амбівалентний та дезорганізований. Якість ранньої дитячої прив'язаності до близьких дорослих формується у взаєминах з близькими дорослими по комплементарному типу. М. Ейнсворт вважає, що якість прив'язаності немовля до матері в значній мірі залежить від якості її догляду за ним. Дослідниця виявила, що матері надійно прив'язаних немовлят є найбільш чутливими до потреб дитини та мають таки риси, як сенситивність, що виражається у швидких та адекватних реакціях на сигнали немовля, вони схильні виражати позитивні емоції у бік малюка, їм притаманна постійна емоційна підтримка дій малюка, його стимуляція (часте проявлення почуттів та дій, що направлені у бік малюка). Такі матері демонструють емоційну стабільність, проявляють позитивність у спілкуванні, щиро цікавляться своїм малюком, що в свою чергу формує у дитини відчуття стабільності та надійності [1], [2], [8].
   У матерів, які в силу певних причин (емоційні розлади, післяпологова депресія, несприятливий власний досвід ранніх дитяче-батьківських взаємин, тощо) проявляють мінливий настрій та загальну нестабільність, діти розвивають ненадійну прив'язаність [1], [2], [8], [11].
   Діти з надійним типом прив'язаності демонструють більшу самостійність, спонтанність, соціальну компетентність у взаєминах з однолітками у дошкільному та у молодшому шкільному віці. Крім того, вони краще адаптуються до нових вихователів, вчителів, проявляють більшу активність та відповідальність. У дітей з ненадійною прив'язаністю, навпаки, вірогідність виникнення соціальних проблем у школі, агресивної поведінки та ряду психічних / психосоматичних розладів та захворювань значно вище [5], [8], [12], [17]. J. Green та R. Goldwyn вказують, що діти які мали дезорганізований тип прив'язаності у 5 років демонстрували нижчі показники академічної успішності з математики у 8 років та послаблену здатність до емоційної саморегуляції в 17 років у порівнянні з однолітками. Доведено, що діти з надійним типом прив'язаності більше цікавляться оточенням, мають більш гармонійні взаємини з іншими людьми та виявляють вищу здатність до ефективного подолання дістресу, порівняно з дітьми з ненадійним типом прив'язаності [1], [2], [8]. Наведені дані показують, що сформовані залежно від типу прив'язаності особливості соціального, інтелектуального, емоційного розвитку дитини прямо впливають на її здатність до шкільної адаптації.
   Розлади шкільної адаптації на початку навчання часто проявляються у формі невротичних або соматоформних розладів (психосоматичних захворювань та розладів). Термін “психосоматичне захворювання” спрямовує до співвідношення психіки та соматики. Це захворювання, виникнення або загострення якого було спровоковане психологічними чинниками. За даним П. Кутера, 50 % випадків із загальної медичної практики та 25 % усіх захворювань у медичній клініці відносять саме до таких випадків [6]. Вітчизняними та закордонними вченими відзначається зростання дитячих захворювань у віковий період 5-8 років [5], [10], [12]. Дослідники пов'язують цей факт із стресом, який переживає дитина при адаптації до шкільного навчання. A. Mitscherlich впроваджує етапну модель формування психосоматичних розладів [6]. Перший етап опору організму -невротичний рівень подолання внутрішнього/зовнішнього конфлікту. Особистість пристосовується до складної ситуації, застосовуючи психологічні захисні механізми. У тривалих випадках розвиваються невротичні стани, які охоплюють усю особистість. У таких ситуаціях можна казати про невроз характеру. Соматизація, як другий рівень подолання внутрішнього/зовнішнього конфлікту, включається у випадках, коли психологічні методи подолання кризи не спрацьовують. Проявляється соматизація, як регрес до сформованого у ранньому дитинстві примітивного психологічного захисту фізіологічного рівня. Постійна напруга призводить до функціональних порушень. Значна вираженість та довга тривалість другої фази призводять до структурних змін ураженого органу, що свідчить про початок наступної, третьої фази, яка досягає рівня психосоматичного процесу. Таким чином, діти, яки мали ускладнення під час адаптації у першому класі, мають високий ризик формування патології розвитку особистості та розвитку психосоматичних захворювань. За даними ВОЗ, приблизно в 20% випадків шкільна дезадаптація переходить до тієї чи іншої нозологічної групи клінічних проявів. Таким чином, на адаптацію дітей до шкільного навчання істотно впливає профілактика та корекція порушень прив'язаності дитини до близьких дорослих.
   У вітчизняній психології теорія прив'язаності стала відомою тільки на початку 21 сторіччя, хоча розроблена вона була у 1969 році, з публікацією праці Дж. Боулбі “Прив'язаність”. Незважаючи на те, що ряд сучасних авторів вже звертались до цієї теми [1], [2], [7-9], [11], [13], на просторі колишнього СНД спостерігається недостатня кількість досліджень у галузі теорії прив'язаності, а також брак методів її діагностики.
   Метою даної роботи є дослідження спроможності оцінювати здатність матері до формування у дитини надійного (ненадійного) типу прив'язаності за допомогою існуючої валідізованої методики “Взаємодія батьки-дитина” (ВБД), яка вивчає батьківське ставлення до дитини. При організації дослідження ми виходили з того, що особистісні особливості матері, які впливають на її ставлення до дитини, є одними з головних чинників формування дитячої прив'язаності.
   Вибірка охоплює 158 осіб і складається з 79 пар матерів і дітей, 44 з яких страждають на психосоматичне захворювання та звернулись за медичною допомогою до Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (група 1). У групу 2 увійшли 35 пар матерів та практично здорових дітей молодшого шкільного віку, які навчаються у загальноосвітній школі м. Буча Київської області.
   Для проведення дослідження було обрано дітей молодшого шкільного віку з метою вивчення їх адаптативних можливостей. Відомо, що перехід до шкільного навчання є дістресом для дітей. Помічено, що діти з надійним типом прив'язаності швидше долають дістрес та краще адаптуються до нової ситуації у той час, як діти з ненадійною прив'язаністю схильні до неадаптивного психологічного захисту, що часто проявляється у соматоформних розладах.
   Соціально-демографічні характеристики матерів надаються у таблиці 1.

Соціально-демографічні характеристики матерів

   Соціально-демографічні показники дітей були наступні: у основній групі (група 1) було 28 хлопчиків та 16 дівчат, середній вік яких становив 7,5 років. У групі порівняння (група 2) було 19 хлопців та 16 дівчинок із середнім віком 7,1 років.
   Розподіл захворюваності дітей надається у таблиці 2.

Розподіл захворюваності дітей

   Серед захворювань у основній групі (група 1) найпоширеними були: бронхіти, тонзиліти, гастродуаденіт, функціональний розлад шлунково-кишкового тракту, вегетативна дисфункція. Захворювання визначались вираженою важкістю перебігу (56,5%) або хронічним перебігом (37%).
   У групі порівняння (група 2) найпоширенішиими захворюваннями були простуди, бронхіти та гастродуаденіти легкого перебігу, а також вегетативна дисфункція.
   Методика “Взаємодія батьки-дитина”, яка була обрана для проведення експерименту, розроблена, валідизована, провірена на надійність та активно застосовувалась І.М. Марковською [7]. Спочатку вона була розроблена автором для дослідження як батьків, так і підлітків. Надалі було розроблено модифікацію тесту для батьків дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, яку ми й прийняли до застосування. Методика охоплює 60 питань та оцінює батьківсько-дитячі взаємини за 10 шкалами:
   1. вимогливість (невимогливість);
   2. суворість (м'якість);
   3. контроль (автономність);
   4. близькість (емоційна дистанція);
   5. прийняття (нехтування);
   6. співпраця (відсутність співпраці);
   7. тривожність за дитину;
   8. послідовність (непослідовність);
   9. виховна конфронтація у родині;
   10. задоволеність стосунками з дитиною.
   Дані отримані за методикою ВБД у досліджуваних групах були проаналізовані за допомогою статистичного пакету SPSS 11. Використовувався частотний аналіз та порівняння середніх значень за критерієм Т - Стьюдента.
   Переконливим аргументом вибору методики ВБД стало те, що саме вона більш чітко визначає критерії материнського ставлення до дитини, які в найбільшій мірі сприяють формуванню надійного типу прив'язаності. Так, багатьма авторами, що досліджували феномен прив'язаності виділялись в якості таких критеріїв наступні характеристики матері: передбачуваність, що проявляється у послідовності емоційних та поведінкових реакцій, сенситивність - емоційне прийняття дитини, її потреб та адекватний й швидкий відгук на них, задоволення від спілкування з дитиною, відкрите активне виявлення позитивних відчуттів та контроль власних агресивних імпульсів, емоційна стабільність, стимуляція до пізнавальної діяльності, здатність допомагати дитині у здоланні її деструктивних імпульсів [1], [2], [8], [9], [13].
   Експериментальне дослідження передбачало проведення наступних етапів:
   1. Визначення критеріїв надійної прив'язаності у материнському піклуванні, поведінці, ставленні до дитини;
   2. Порівняння материнського ставлення до дитини у групах практично здорових дітей та дітей з психосоматичними захворюваннями та розладами.
   Результати емпіричного дослідження та їх обговорення. В процесі проведеного емпіричного дослідження були отримані данні, які надаються у таблиці 3.

Таблиця 3

   При порівнянні результатів аналізу встановлені статистично достовірні відмінності у наступних характеристиках батьківського ставлення: контроль та співпраця (р< 0,05); емоційне прийняття, послідовність, виховна конфронтація у родині, задоволеність стосунками з дитиною (р < 0,02).
   Помічено, що у групі матерів, діти яких хворіють на психосоматичне захворювання такі показники, як прийняття дитини, співпраця, послідовність та задоволення стосунками з дитиною значно нижче порівняно з такими ж показниками у групі матерів практично здорових дітей.
   Такі характеристики, як контроль, виховна конфронтація у родині - значно вище у порівнянні з матерями практично здорових дітей. Розподіл цих показників співвідноситься з даними літератури, які свідчать, що конфліктна та негативна поведінка батьків, спрямована на одного із підлітків, пояснює більше 60 % дисперсії антисоціальної поведінки та 37 % симптомів депресії [16]. Згідно даних Д.Н. Ісаєва, близько 40 % хворих, що звертаються за медичною допомогою мають приховану депресію, що знайшла своє відображення у соматичних симптомах [5].
   Високі показники за шкалою “контроль” з боку матерів, діти яких страждають на психосоматичне захворювання, свідчать про їх недостатню здатність ставитися до дитини, як до окремої неповторної особистості, яка сама може контролювати власні імпульси, організувати свій час, тощо. Матерям з основної групи притаманно нести у собі ряд функцій психіки дитини, наприклад, контроль над імпульсами. Це свідчить про недостатню диференціацію психіки матері та дитини, що у такому віці не є нормою та вважається одним з чинників розвитку психосоматичних захворювань [5].
   Батьківський контроль являє собою також обмеження активності дитини, що є одною з детермінант розвитку ненадійної прив'язаності [1], [2], [8].
   Матері практично здорових дітей навпаки проявляють достатньо довіри до спроможності дітей самостійно контролювати власну поведінку. Це знайшло відображення також у високих показниках у матерів з групи порівняння за шкалами “співпраця” та “задоволеність стосунками з дитиною”.
   М. Silven, М. Vienda вказують, що для розвитку надійного типу прив'язаності у дитини матері необхідно володіти наступними якостями: здатність стимулювати дитину до гри та пізнавальної діяльності, емоційною доступністю, гнучкістю у стилі виховання. Автори зазначають, що емоційна доступність є найважливішою з них й включає в себе здатність матері приймати відчуття дитини [8]. Ця теза узгоджується з даними нашого емпіричного дослідження. Так у групі матерів практично здорових дітей спостерігається значно вищий рівень емоційного прийняття дитини, ніж у групі матерів з основної групи.
   Найбільші відмінності між показниками двох груп матерів спостерігаються у їх ставленні до дітей за критерієм “послідовність”. Це співпадає з даними літератури, які свідчать про те, що “непослідовно -суперечливі” матері спричинюють розвиток ненадійної прив'язаності у своїх дітей [1], [2], [8].
   За шкалами вимогливість, суворість, емоційна близькість та тривожність за дитину не було виявлено статистично значущих відмінностей, але помічені наступні тенденції: у групі матерів практично здорових дітей такі характеристики, як вимогливість, суворість та тривожність за дитину були нижче, порівняно з аналогічними показниками в групі матерів дітей з психосоматичними захворюваннями, а числові значення за шкалою “емоційна близькість” - вищими.
   За даними А.Б. Холмогорової високий рівень сімейної критики, що може визначатися в даній методиці показником “суворість”, вдвічі збільшує кількість рецидивів захворювань [14].
   Таким чином, отримані факти свідчать про базову здатність матерів у групі практично здорових дітей до сприяння формування у них надійного типу прив'язаності, що, в свою чергу, сприяє гармонійному психічному та фізіологічному розвитку дитини. Так, у дітей з групи порівняння виявлено значно менше захворювань, ніжу основній групі; перебіг захворювань також якісно відрізнявся меншою важкістю. Зазначений факт свідчить також сформовану спроможність дітей з групи порівняння до застосування більш зрілих механізмів психологічного захисту у стресових ситуаціях, ніж соматизація, що вказує на загальну психологічну зрілість в межах його вікової норми.
   Спираючись на вищесказане, можна зазначити, що отримані дані співпадають з даними інших дослідників, які вивчали ранню дитячу прив'язаність та її вплив на емоційний, інтелектуальний та фізіологічний розвиток дитини.
   Висновки.
   1. Шкали методики “Взаємодія батьки-дитина” розкривають основні характеристики батьківського ставлення, які впливають на формування дитячої прив'язаності у ранньому віці та слугують емоційною базою для психосоціального розвитку дитини.
   2. Високі показники батьківського ставлення за методикою “Взаємодія батьки-дитина” за шкалами: 5 - емоційне прийняття, 6 -співпраця, 8 - послідовність, 10 - задоволеність стосунками з дитиною, разом з низькими показниками за шкалами: 2 - суворість, 7 - тривожність за дитину, 9 - виховна конфронтація у родині, та середніми за шкалами: 1 - вимогливість, 3 - контроль, 4 - емоційна близькість сприяють формуванню надійної прив'язаності дитини до близького дорослого.
   3. Отримані нами дані доводять спроможність методики “Взаємодія батьки-дитина” оцінювати здатність матері до формування у дитини надійного (ненадійного) типу.
   Перспективою дослідження стане виявлення дитячого ставлення до батьків та пошук особливостей сімейних взаємин з точки зору теорії ранньої дитячої прив'язаності у групі дітей, що страждають на психосоматичне захворювання та у групі практично здорових дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авдеева Н.Н., Хаймовская Н.А. Развитие образа себя и привязанностей у детей от рождения до трех лет в семье и доме ребенка. - М., 2003. - 152 с.
2. Авдеева Н.Н. Особенности материнского отношения и привязанность ребенка к матери // Психологическая наука и образование. - 2006. - №2. - С.82-91.
3. Боулби Д. Привязанность: Пер. с англ. - М.: Гардарики, 2003. -477 с.
4. Винникотт Д.В. Семья и развитие личности. Мать и дитя. -Екатеринбург: Изд-во “Литур”, 2004. - 400 с.
5. Исаев Д.Н. Детская медицинская психология. Психологическая педиатрия. - СПб.: Речь, 2004. - 384 с.
6. Кутер П. Современный психоанализ. - СПб.: 1997. - 162 с.
7. Марковская И. М.Тренинг взаимодействия родителей с детьми. - СПб: Речь, 2005. - 150 с.
8. Микиртумов Б.Е., Кощавцев А.Г., Гричаный СВ. Клиническая психиатрия раннего детского возраста. - СПб: Питер, 2001. - 256 с.
9. Овчарова Р. В. Психологическое сопровождение родительства.- М.: Изд-во Инст. Психотерапии, 2003. - 319 с.
10. Омельченко Л.І., Даценко Л.О.,Ніколаєнко В.Б., Маковкіна Ю.А., Костенко А.В., Рачковская В.В., Мірза О.В. Заходи по підвищенню адаптаційних можливостей дітей молодшого шкільного віку у процесі систематичного навчання // Метод, реком. - 2005. - 33 с
11. Пушкарева Т.Н. Основы и клиническое значение материнской привязанности //Семейная психология и семейная психотерапия. -№ 1. -2003. - С. 89-106.
12. Уроки французского психоанализа/Пер. с франц. -М., 2007. -560 с.
13. Филиппова Г.Г. Психология материнства. - М., 2002. - 240 с.
14. Холмогорова А.Б. Биопсихосоциальная модель как методологическая основа изучения психических расстройств // Социальная и клиническая психиатрия. - 2002. - №3. - С.97-104.
15. Шпиц Р. Психоанализ раннего детского возраста. - М., 2001. - 159 с.
16. www.psychiatry-therapy_ru/archive/n2-2006/n2-2006_187.html - 56k.
17. Green J., Goldwyn R. Annotation: Attachment disorganization and psychopathology: new findings in attachment research and their potential implication for developmental psychopathology in childhood // The journal of Child psychology and psychiatry. - 2002. - V. 43, -N. 7. - P. 835 - 846.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com