www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретичні засади психокорекційної роботи з підвищення рівня самоефективності в юнацькому віці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні засади психокорекційної роботи з підвищення рівня самоефективності в юнацькому віці

В.В. Лук'яненко

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ САМОЕФЕКТИВНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

   Стаття присвячена вивченню теоретичних засад розробки системи психокорекційних засобів з підвищення рівня самоефективності в юнацькому віці в результаті цілеспрямованого впливу на пов'язані з даним психічним явищем особистісні характеристики: впевненість в собі, самоповагу, копінг-стратегії. Подані психологічні умови, принципи та етапи психокорекційної роботи з корекції самоефективності у студентів юнацького віку.
   Ключові слова: самоефективність, впевненість в собі, самоповага, копінг-стратегії, гуманістична, позитивна психологія, психокорекційні засоби, психологічні умови, принципи групової роботи.
   Сучасна молодь живе в кризовому суспільстві, суперечливі процеси якого негативно впливають на її особистісний розвиток та самоефективність. Актуальним питанням в даних умовах постає дослідження особливостей та умов підсилення самоефективності як психічного явища, що виражає здатність особистості оцінювати власну ефективність у певній діяльності чи/і у взаєминах з іншими людьми, що сприятиме успішному функціонуванню особистості в усіх сферах життя та її особистісному зростанню. Настанова щодо особистої ефективності впливає на діяльність, зокрема, на постановку мети, наполегливість у її досягненні, на зусилля під час подолання перешкод, успішність у досягненні результатів діяльності та стосунки між людьми.
   З огляду на аналіз наукової психологічної літератури, можна стверджувати, що самоефективність - недостатньо вивчене психологічне явище у вітчизняній психології, втім активно досліджується у зарубіжній психологічній науці. Сензитивним періодом для становлення даного психічного явища виступає юнацький вік, оскільки цей період характеризується інтенсивним розвитком інтелектуальних здібностей, поглибленням особистісної рефлексії, прагненням до саморозвитку, відповідальності, самоствердженням та професійним самовизначенням. Беручи до уваги особливості розвитку особистості в юнацькому віці, ми розглядаємо самоефективність в якості самонастанови, яка розвивається у взаємозв'язку з наступними особистісними характеристиками: впевненістю в собі, самоповагою, копінг-стратегіями.
   В попередніх наших наукових статтях були розкриті теоретичні засади розвитку цих особистісних якостей та їх вплив на прояви самоефективності в юнацькому віці, а також результати констатуючого експерименту. Нами було доведено, що саме дані особистісні якості є емпіричними корелятами самоефективності у студентів юнацького віку.
   Метою даної статті є вивчення теоретичних засад побудови психокорекційної програми з підвищення рівня самоефективності в юнацькому віці на основі отриманих результатів емпіричного дослідження.
   Аналіз та узагальнення результатів констатуючого експерименту виявив вікову тенденцію домінування середнього рівня соціальної та діяльнісної самоефективності, яка супроводжується зменшенням високого та збільшенням низького рівня досліджуваного нами явища у студентів юнацького віку. Тому виникає необхідність проведення цілеспрямованої психокорекційної роботи з підвищення рівня прояву самоефективності серед студентів 18-19 років.
   Для сучасної практичної психології дискусійною є проблема взаємозв'язку двох сфер психологічної допомоги: психотерапії та психокорекції. Ми дотримуємося позиції вчених, з точки зору яких між даними поняттями існує відмінність. Під психотерапією розуміють комплекс медико-психологічних засобів, що використовуються при психічних, нервових та психосоматичних захворюваннях. Психокорекція - це система засобів психологічного впливу, спрямованих на становлення певних аспектів особистості з метою особистісного зростання. Термін “психокорекція” є адекватним для нашого дослідження, що й обумовлює його використання при побудові формувального експерименту. Прийнята позиція не виключає необхідності аналізу існуючих в психотерапії підходів та засобів впливу на становлення самоефективності особистості з метою їх вивчення та використання під час психокорекційної роботи.
   Вибір психокорекційної моделі в якості провідної для реалізації формувального експерименту зумовлений сутністю самоефективності як феномена індивідуальної самосвідомості, становлення якого відбувається через продуктивне подолання особистістю вікової кризи, конструювання його структурних компонентів, віковими особливостями юнацького віку досліджуваних, рівнем розвитку емпіричних корелятів самоефективності (впевненості в собі, самоповаги, копінг-стратегій), сучасними орієнтирами та вимогами до методів та засобів роботи зі студентами.
   Слід наголосити, що концептуалізація самоефективності відбулася в західній психології у 70-х роках XX ст. американським вченим А.Бандурою, представником соціально-когнітивного напрямку в психології.А. Бандура зазначає, що на формування самоефективності впливають: особисті досягнення у виконанні діяльності, опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний та емоційний стани [1]. Найбільший вплив на самоефективність має власний досвід у діяльності. “Успіхи піднімають оцінку власної майстерності; неодноразові невдачі підривають її” [1, с 117]. Самоефективність підвищується, коли людина спостерігає, як інші успішно виконують певну діяльність. І навпаки, вона знижується, коли бачить їх поразку. Фізіологічний та емоційний стани також впливають на самоефективність як позитивно, так і негативно. Людина з більшої вірогідністю досягне успіху, якщо вона не напружена та емоційно врівноважена.
   Особливо цінним для психокорекційної роботи є вербальне переконання як спосіб впливу на самоефективність. Найпоширеніші форми переконання - це навіювання, зворотній зв'язок та самонавіювання. Як зазначає Д. Шанк, важливим є заохочувальний зворотній зв'язок, котрий сприяє тому, що людина докладає більше зусиль і досягає кращих результатів [10]. Необхідним для ефективності вербального переконання є ступінь довіри та поваги до наставника. Згідно досліджень А.Бандури, С.Вільямс, Дж.Капрари, Д.Сервон, найвищий результат досягається тоді, коли вербальні переконання, такі як заохочення та похвала, підкріплюються особистим досвідом вирішення певних задач.
   А. Бандура розробив систему роботи у подоланні фобій, використовуючи метод моделювання, коли пацієнти оволодівають новими навичками та вміннями долати власні страхи. Вчений описує, як через спостереження за моделями поведінки в реальному житті або показаними у фільмі ситуаціями можна залучити пацієнта в процес взаємодії з об'єктами чи ситуаціями, котрі раніше викликали страх. Автор наголошує на необхідності підвищення рівня самоефективності у терапевтичній роботі з клієнтом. “Ефективність терапії, - зазначає автор, - визначається її здатністю підсилювати самоефективність клієнта. Старання та наполегливість клієнта у ситуації виникнення перешкод та невдач регулюється очікуванням ефективності. Підвищення рівня самоефективності особистості призводить до покращення психосоціального функціонування” [7, с 404]. Таким чином, рівень самоефективності визначає ступінь ефективності терапії.
   Підсилення самоефективності розглядається рядом науковців у контексті активності суб'єкта. Найбільш розробленим у цьому напрямку є консультування на основі мотивованої бесіди В.Міллера, С. Ролніка [9]. “Стратегія даного консультування - це скоріше спонукання, ніж примус, скоріше психологічна підтримка, ніж повчання” [9, с 137]. Дана методика спирається на такі основні положення: заохочення клієнта до роздумів про власну ефективність в усвідомленні власних емоцій, когніцій, поведінки; уникнення суперечок і прямих порівнянь; підтримка впевненості та оптимізму стосовно власних змін.
   Представники гуманістичної психології шляхом довірливої бесіди впливають на становлення самоефективності особистості. Зокрема, головним принципом клієнт-центрованої терапії К. Роджерса є допомога людині розвинути самоприйняття та самоефективність, реалізувати свій внутрішній потенціал. В процесі бесіди психотерапевт спонукає клієнта до прийняття всіх сторін своєї особистості, що сприяє розвитку саморозуміння та самоефективності: “...люди стають більш значимими і творчими в своїй діяльності по мірі того, як вони все більше вірять в процеси всередині них, і починають прислухатися до власних почуттів, жити цінностями, котрі відкривають в собі, а також виражати себе своїм власним унікальним способом” [4, с 225].
   Суттєву роль в гуманістичній психології відіграє особистість психотерапевта, який повинен проявляти по відношенню до клієнта співчуття, безумовне позитивне ставлення і вміння будувати контакти на основі щирості: “Коли терапевт відчуває позитивну, не осудливу і розуміючу установку по відношенню до клієнта, не зважаючи на те, ким є клієнт в даний момент, терапевтичний ефект чи зміни більш ймовірні” [4, с 358].
   Інший вчений гуманістичного напрямку, В.Франкл, започаткував у психотерапії “логотерапію”, яка протікає шляхом корекції смисложиттєвих цінностей людини. Основні принципи логотерапії полягають в тому, щоб допомогти людині віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю не буває безнадійним та безглуздим. Ці положення є цінними для нашої психокорекційної програми, адже активні методи логотерапії розширюють часову перспективу, формують позитивне ставлення до свого майбутнього, сприяють налагодженню зв'язків між життєвими цілями і способами їх досягнення в юнацькому віці [6].
   Представники позитивної психології та психотерапії приділяють особливу увагу посиленню саморозуміння та автономності як необхідної передумови підвищення самоефективності.
   Зокрема, М. Селігман пропонує підвищувати рівень самоефективності через посилення позитивного мислення та зосередження на позитивних переживаннях. Тому вчений пропонує кожен свій день починати з позитивної думки, почуття впевненості у власних силах, усвідомлення власних достоїнств та оптимістичному ставленні до теперішнього та майбутнього [5].
   Н. Пезешкіан вважає, що сприяти підвищенню рівня самоефективності можна лише покладаючись на власні зусилля: “Якщо тобі потрібна рука допомоги, пошукай її на кінці власної руки” [3, с 71]. Психолог доводить, що самодопомога проявляється у вмінні справлятися з душевними, соціальними і психосоматичними порушеннями без лікарської допомоги, це здатність справлятися з конфліктами і підтримувати себе. Ми погоджуємось з вченим, але вважаємо, що ефективним засобом підвищення рівня самоефективності в юнацькому віці є також цілеспрямований контрольований вплив на дане психічне утворення, де провідну роль відграє взаємодія психолога з досліджуваними.
   З позиції ряду вчених сприяти саморозвитку особистості та становленню самоефективності можливо за умови позбавлення негативних захисних механізмів й формування конструктивних копінг-стратегій, таких як активне подолання труднощів, пошук соціальної підтримки, переключення на іншу діяльність, відсутність фіксації на проблемі.
   Основна робота консультування клієнта, на думку цих психологів, повинна бути спрямована на виявлення захисних механізмів, які перешкоджають ефективності особистості, головним чином через усвідомлення та аналіз. З нашого погляду, корекція захисних механізмів відіграє суттєву роль в підсиленні самоефективності особистості.
   Враховуючи специфіку самоефективності як самонастанови в юнацькому віці, спираючись на основні принципи гуманістичної, позитивної психології, ми обрали розвиваючу стратегію методологічною основою психокорекційної роботи з учасниками експериментальної групи [2]. Розвиваючий вплив ґрунтується на створенні умов, за яких обидва учасники процесу перебувають в рівноправних та відкритих взаєминах, де об'єкт впливу одержує статус суб'єкта у ситуації впливу і право прийняти чи ні діяння. Г.А. Ковальов вказує на діалогічний характер такої психологічної взаємодії, її відкритість, що “...є головною умовою для реалізації розвиваючої стратегії психологічного діяння, створює оптимальний фон для процесів саморозвитку, саморозкриття, самореалізації” [2, с 47]. Дана стратегія, на нашу думку, виступає оптимальним шляхом підвищення рівня соціальної та діяльнісної самоефективності через активізацію впливу на емпіричні кореляти даної самоустановки.
   Узагальнення теоретичних підходів до посилення самоефективності у сучасній зарубіжній та вітчизняній психології, результати нашого експериментального дослідження дозволили нам розробити програму з підвищення рівня цього психічного утворення. Ми зробили припущення про те, що підсилення емпіричних корелятів (впевненості в собі, самоповаги та копінг-стратегій) через систему психотехнік призводе до підвищення рівня діяльнісної та соціальної самоефективності. Тому розроблена нами психокорекційна програма включає психолого-педагогічні умови, що моделюють систему групових тренінгових вправ у вільний час від занять студентів, а також індивідуальні консультації для досліджуваних експериментальної групи саме на вищезазначених засадах.
   Розроблена система психокорекційних заходів передбачає врахування соціальної ситуації розвитку особистості в юнацькому віці, для якої характерні професійне становлення, самовизначення в різних життєзначущих сферах, пошук сенсу свого життя. Саме в юнацькому віці шляхом подолання вікової кризи розвиваються особистісні характеристики (впевненість в собі, самоповага, копінг-стратегії), які впливають на становлення здатності до самоефективності.
   Формувальний експеримент передбачав створення умов для підвищення рівня соціальної та діяльнісної самоефективності у студентів юнацького віку через цілеспрямований вплив на вище наведені емпіричні кореляти засобами психокорекції. У процесі побудови психокорекційної програми нами були визначені три психокорєкційні блоки, а саме: формування почуття впевненості в собі (В.Г.Ромек, І.Г. Скотнікова, Є.І.Смаглій); підсилення самоповаги (І.С.Кон, С.Р.Пантілєєв, В.В.Столін), сприяння виробленню конструктивних копінг-стратегій (Р.Лазарус, С.Фолкман, І.Г.Юдіна).
   Однією з загальних умов побудови системи з підвищення рівня розвитку самоефективності є всебічне вивчення особистості з врахуванням вікових та індивідуапьно-типологічних особливостей юнаків та дівчат. До конкретних психолого-педагогічних умов підвищення рівня самоефективності у нашому дослідженні відносяться: регуляція міжособистісних стосунків в юнацькому віці, які обумовлені соціальною адаптованістю; стимуляція прагнення до розумового, морального та духовного зростання, яке впливає на розвиток духовності особистості; усвідомлення адекватності можливостей і результатів у діяльності, спілкуванні; підсилення почуття власної гідності в міжособистісних стосунках; сприяння формуванню впевненості в процесі діяльності та у спілкуванні; формування навичок успішного подолання стресу у діяльності, у взаєминах з людьми; сприяння використанню ефективних копінг-стратегій у взаємодії з однолітками, батьками, викладачами.
   Отже, мета формувального експерименту полягає у підвищенні рівня розвитку самоефективності через цілеспрямований вплив на особистісні характеристики (впевненість в собі, самоповагу та копінг-стратегії) завдяки створенню вищеописаних психолого-педагогічних умов засобами психокорекції.
   Наша система групової роботи будувалася на основі наступних принципів: послідовності, комплексності, діалогізації, інтеграції, персоналізації, диференційованості.
   Принцип послідовності визначався взаємозв'язком психодіагностичного та психокорекційного етапів, закономірним переходом від однієї стадії формувального експерименту до іншої.
   Завдяки принципу комплексності у формувальному експерименті застосовувалися методи та методики з різних напрямків практичної психології (арт-терапії, гештальт-психології, психодрами, гуманістичної психології, позитивної психології).
   Принцип діалогізації реалізовувався у діалогічній взаємодії учасників групи, психолога та досліджуваних.
   На основі принципу інтеграції психокорекція здійснювалася з урахуванням міждисциплінарного зв'язку психології з іноземною філологією, що детермінувало поєднання різних видів роботи ( фрагментів уроків англійської мови, групових занять, індивідуальних консультацій).
   Відповідно до принципу персоналізації, кожен із учасників ніс відповідальність за власні вчинки, дії, висловлювання.
   Реалізація принципу диференційованості полягала в урахуванні індивідуальних і вікових особливостей учасників формувального експерименту.
   Психокорекційна програма була реалізована в жовтні 2008 - квітні 2009 року і включала 22 заняття, які проводилися один раз на тиждень впродовж 90 хвилин. Архітектоніка групових психокорекційних занять включала три фази: вступна (5-10 хвилин), робоча (65-75 хвилин), підсумкова (10-15 хвилин). Призначення домашніх завдань, які супроводжували переважну більшість занять, полягало в закріпленні, переносі, апробації нових знань та переживань студентів у реальних життєвих ситуаціях, підготовці до наступних психокорекційних занять. При виборі домашніх завдань враховувались їх доступність, осмисленість, індивідуальні особливості студентів.
   Експериментальну (ЕГ) та контрольну (КГ) групи становили дві групи студентів 18-19 років Національного технічного університету “КПІ” (по 30 осіб). Під час психокорекційної роботи ЕГ була розділена на дві підгрупи (по 15 досліджуваних).
   Формувальний експеримент у відповідності з визначеною нами метою та з врахуванням викладених принципів реалізувався упродовж трьох етапів: підготовчого, основного та заключного. Кожен із встановлених етапів характеризувався конкретними завданнями, а саме:
   1) підготовчий етап:
   - ознайомити студентів із основними принципами і прийомами проведення психокореційної роботи; сформувати позитивне ставлення до занять;
   - виявити сутність самоефективності та її роль її становлення у юнацькому віці;
   2) основний етап:
   - впливати на емпіричні кореляти, такі як впевненість в собі, самоповага, копінг-стратегії в соціальному та діяльнісному напрямку, що сприятиме підсиленню самоефективності в юнацькому віці.
   3) заключний етап:
   - узагальнити отриманий досвід досліджуваними студентами юнацького віку у процесі психокорекційної роботи;
   - проаналізувати динаміку посилення емпіричних корелятів прояву самоефективності у ході формувального експерименту.
   Таким чином, нами досліджені теоретичні засади підвищення рівня самоефективності особистості, що дало можливість побудувати цілеспрямовану систему психокорекційного впливу в юнацькому віці. Розроблена нами система роботи базується на актуалізації та підсиленні впевненості у собі, самоповаги, конструктивних копінг-стратегій як емпіричних корелятів досліджуваної нами самоустановки, що веде до її розвитку у студентів юнацького віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бандура А. Теория социального научения. - СПб., 2000. - 320 с.
2. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии - три стратегии психологического воздействия // Вопросы психологии.- 1987. -№ 3. - С. 41-49.
3. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. - М., 1996. -464 с.
4. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы. - М., 2000. - 464 с.
5. Селигман М. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни.—М., 2006. - 368 с.
6. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. - М., 1990. -368 с.
7. Хьелл Л. Теории личности. - СПб.: Питер, 2007. - 607 с.
8. Bandura A. Exercise of personal and collective efficacy in changing societies. In A.Bandura(Ed), Self-efficacy in changing societies / Albert Bandura. - Cambridge: Cambridge University press, 1995. - P. 1-45.
9. Miller W.E. Motivational interviewing. Preparing people to change addictive behavior / W.E. Miller, S. Rolnik. - NY, London: The Guilford Press, 1991. - 348 p.
10. Shunk D.H. Self-efficacy and academic motivation/ Dale H. Shunk // Educational psychologist. - 1991. - V.26(3;4). - P.207-231.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com