www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Роль саморозкриття у становленні особистості в ранньому юнацькому віці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль саморозкриття у становленні особистості в ранньому юнацькому віці

О.Д. Карнюхіна

РОЛЬ САМОРОЗКРИТТЯ У СТАНОВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

   У статті висвітлено основні теоретичні погляди щодо змісту поняття саморозкриття, його роль у становленні особистості в ранньому юнацькому віці.
   Ключові слова: саморозкриття, розвиток особистості, ранній юнацький вік.
   Постановка проблеми. Сучасні умови розвитку України на шляху її інтеграції в європейське співтовариство обумовлюють необхідність формування у підростаючого покоління із суперечливих оцінок, думок, подій конструктивних самоустановок. Людина повинна усвідомлювати свої інтереси, репрезентуючи їх оточуючим, розкриваючи їх суспільну цінність та духовний вимір - здійснювати саморозкриття. Саме це буде сприяти особистісному зростанню молоді та суспільному прогресу нашої держави.
   Одним із напрямків вивчення даної проблеми виступає дослідження особливостей саморозкриття як соціальної установки, що проявляється у передачі інформації про себе у відповідності з реальною ситуацією. Сенситивним для становлення саморозкриття як психічного утворення виступає ранній юнацький вік: головне завдання цього етапу життя полягає в інтеграції взаємовиключних самоустановок з конструктивною спрямованістю. У залежності від розкриття себе, відбуваються кардинальні життєві вибори юнаків та дівчат (професійна підготовка, вибір друзів, супутника життя та ін.), що певною мірою впливає на життєві успіхи у дорослому житті.
   Ранній юнацький вік є сприятливим для утворення і позитивних, і негативних самоустановок як стійкого елемента життєвої перспективи. В цьому віці інтенсивно розбудовується інтимна сфера (дружба, кохання), осмислюється специфіка особистісних і професійних стосунків. Тому розробка проблеми психологічних особливостей саморозкриття в юнацькому віці набуває особливої наукової й практичної актуальності.
   Феномен саморозкриття відносно недавно знаходиться в полі зору зарубіжної та вітчизняної психології. У зарубіжній психологічній літературі саморозкриття досліджується складовою психічного здоров'я (А. Сальтер, Е. Фромм, К. Хорні, К. Юнг), властивістю особистості, процес становлення якої нерозривно пов'язаний із набуттям нею зрілості (Ф. Перлз, Е. Шостромм), самостійним психологічним утворенням (Д. Джонсон, С. Джурард, Д. Маєрс).
   Однак у вітчизняній психології недостатньо приділяється уваги дослідженню даного психічного явища. Саморозкриття розглядається як побіжний феномен у проблематиці спілкування та у віковому аспекті. Слід зазначити, що вивчення саморозкриття в ранньому юнацькому віці вимагає спеціального дослідження як в теоретичному, так і в практичному напрямку. Саме ранній юнацький вік є сензитивним періодом для розвитку даної соціальної установки.
   Мета дослідження: теоретично обґрунтувати зміст поняття саморозкриття; виявити роль цього психічного явища у становленні особистості в ранньому юнацькому віці.
   Огляд літератури, аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття “саморозкриття” увійшло у тезаурус психологічної науки наприкінці 50-х років XX століття у контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик, і розглядається як обов'язкова умова, механізм та критерій міжособистісних стосунків.
   Перш ніж розглянути означену проблему, слід приділити увагу поглядам В.О. Ядова на особистісні диспозиції.
   Згідно з розробленою В.О. Ядовим диспозиційною теорією особистості, окремі установки існують не випадково, а організуються у певну ієрархічну систему. Основна ідея його концепції наступна: людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень, які регулюють її поведінку та діяльність. Автор відносить до другого рівня диспозиційних явищ особистості складні диспозиції - соціально фіксовані установки або атитюди, тобто систему узагальнених соціальних установок, яким притаманні три основні компоненти: емоційний, когнітивний, поведінковий. До факторів, які формують соціальні установки, відносяться соціальні потреби та відповідні соціальні ситуації: “... результат “зіткнення” потреб засвоєних видів і форм діяльності і відповідних соціальних умов, в яких ці потреби реалізуються” [14, с 306]. Соціальні установки формуються як реакції на різноманітні соціальні об'єкти, ситуації або їх властивості. Регулятивна роль цих диспозицій полягає в тому, що особистість виробляє певні ставлення до соціальних об'єктів, які включені в діяльність на даному рівні.
   Погляди цього автора є важливими для визначення поняття “саморозкриття”.
   У зарубіжній психології цей феномен розглядається в контексті спілкування, психокорекції та психотерапевтичних практик.
   С. Джурард перший ввів у психологію поняття “саморозкриття” (self-disclosure) як повідомлення іншим особистої інформації щодо себе. За допомогою розкриття себе людина дає іншим можливість пізнати свій внутрішній світ. “Саморозкриття - це повідомлення іншим особистої інформації про себе” [17, с 2]. На думку автора, за допомогою даного феномену людина дає змогу іншим краще дізнатися про свою особистість. “Саморозкриття є актом представлення, показу себе іншим, які можуть це сприймати” [17, с 19]. Це визначення є змістовним, але не розкриває повністю сутність досліджуваного явища.
   Д. Майєрс уточнює наведене вище визначення, як “розкриття потаємних аспектів власного Я” [5, с 776]. Ш. Тейлор, Л. Піпло та Д. Сіре розглядають дане психічне утворення, як особливий вид розмови, в ході якої людина ділиться з іншим найтаємнішою інформацією або особистісними переживаннями [11]. Саморозкриття, згідно з поглядами цих авторів, є повідомлення співрозмовнику певної інтимної інформації щодо себе. Особливу увагу вчені приділяють саме таємному, невідомому боку інформації, що повідомляється партнеру. На нашу думку, ці визначення розкривають певні складові поняття саморозкриття, не дозволяючи досліджувати всю глибину даного феномену.
   Інший вимір вивчення саморозкриття базується на теоретичних засадах І. Альтмана та Д. Тейлора [15]. Вони теоретично обґрунтували структурні компоненти саморозкриття, яке характеризується трьома вимірами: шириною, глибиною та гнучкістю. Ширина реалізується як кількість інформації, котру індивід повідомляє про себе у зв'язку з певною темою або кількість самих тем. Глибина саморозкриття - рівень інтимності інформації, що повідомляє людина, тобто наскільки значущих сфер особистості вона торкається. Гнучкість визначає здатність особистості змінювати характер власного саморозкриття в залежності від особливостей співрозмовника.
   Д. Джонсон досліджує це психічне явище в актуальній сфері. На його погляд це прояв того, як особистість реагує на існуючу ситуацію і передає співрозмовнику ту інформацію про своє минуле, яка є релевантною з точки зору розуміння реакцій особистості на теперішні події. “Розкриватися - означає ділитися з іншою особою тим, що людина переживає з приводу сказаного чи зробленого нею або що вона переживає стосовно подій, які щойно сталися” [3, с 44]. На думку автора, саморозкриття розглядається як зворотній взаємозв'язок, без допомоги якого неможливі гармонійні відносини між людьми. Це не тільки надання інформації, а й повідомлення іншому власних думок, почуттів, пов'язаних з наявною ситуацією взаємодії. Таке авторське розуміння даного психологічного явища надає нам можливість більш глибинного його дослідження.
   Отже, проведене теоретичне дослідження дає нам підставу зазначити, що саморозкриття - це психічне явище, яке не зводиться тільки до повідомлення інтимної інформації про свій внутрішній світ, а є повідомленням свого ставлення до подій, що відбуваються, в яких відбувається саморозкриття.
   Для нас цінними є погляди вчених, які вважають саморозкриття соціальною установкою.
   Зокрема, М.Е. Хейдметс зазначає, що у людини існує настанова з одного боку - “відкривати себе, передавати інформацію щодо себе іншим, з другого - не порушувати межі саморозкриття, яке завжди пов'язане з прагненням “закрити” щось, ставить деякі інформаційні кордони між собою і соціальним оточенням” [12, с 789]. Здатність до обмежування потоку інформації від себе до інших і є передумовою саморозкриття. Згідно поглядів цього автора, тенденція до об'єднання з іншими в процесі розкриття себе виражається в прагненні впустити співрозмовника в свій внутрішній світ і бажанні до проникнення в особистість партнера, які знаходяться у діалектичному зв'язку з прагненням до усамітнення, автокомунікації.
   Отже, саморозкриття як соціальна установка, згідно з М.Е. Хейдметсом, впливає на становлення міжособистісної взаємодії людини.
   Ряд авторів [6], [9], [10], [13], [17] пов'язують саморозкриття особистості з поступовістю, з довірою до себе та до інших.
   С.Д. Максименко визначає особистість як “форму існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої діяльності і саморегуляції та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ” [6, с 40]. Саме репрезентація власної цілісності іншому допомагає самій людині її краще усвідомлювати та розвивати. “Виражаючи активність внутрішнього світу людини викликає життєвий рух особистості, в якому вона зустрічається з соціальною дійсністю... Серйозним є питання сфер вираження особистості. Людина сучасного світу може втілювати себе у виробничій сфері, художній або науковій творчості, в системі комунікацій. Питання вибору особистістю сфери реалізації себе є також проблемою навчання та виховання...” [6, с 47]. З раннього дитинства у людині зростає напруга від наявності прихованих, неприйнятних властивостей і потреб, що приводить до психічного нездоров'я. Ця напруга сильно загострюється, коли людина потрапляє в ситуацію, де потрібно максимально відкритися партнеру, а проявити всі боки своєї особистості досить складно. “Глибоке саморозкриття і самоусвідомленність, повна відкритість іншому в любові дійсно може бути небезпечною для людей, які не приймають самих себе” [6, с 79]. Саме поступове саморозкриття та усвідомлення себе у взаємодії з іншим є підґрунтям для побудови гармонійних стосунків між партнерами.
   Відверте і щире повідомлення про власні почуття, думки, вчинки потребує від людини великих зусиль, пов'язаних з подоланням страху можливого приниження і засудження з боку інших. Дозволяючи собі саморозкриття, особистість повинна мати достатньо високий рівень довіри до себе. Збільшення саморозкриття, на думку С. Джурарда, позитивно впливає на становлення довіри, дозволяє встановити контакт із власним “Я”, набути здатності керувати власною долею. Він ввів поняття “норма довіри”, під якою розумів “здатність реагувати довірою на довіру у відповідності з обставинами спілкування у діаді” [17, с 103]. Наявність сформованої довіри особистості визначає її ступінь відвертості та саморозкриття.
   B.C. Сафонов зазначає, що саморозкриття особистості відбувається в залежності від того, наскільки вона довіряє та оцінює свого співрозмовника. “Під довірою слід розуміти ставлення до партнера як до людини, яка не буде використовувати зміст розкриття проти особи, що довірилася... в наслідок моральних, етичних якостей особистості” [9, с 265]. Одна людина розкриває і довіряє іншій не взагалі, а конкретно значущий матеріал, оцінюючи наявну ситуацію взаємодії. “Довіра до партнера у суб'єкта носить не загальний характер, а завжди конкретно співвіднесений зі змістом, що розкривається” [9, с 266].
   На думку Т.П. Скрипкіної довіра є однією з передумов саморозкриття. “Довірливе ставлення передбачає не тільки пізнання іншого, а й залучення іншого у власний внутрішній світ, різними способами, а не тільки через саморозкриття” [10 , с.187]. Отже, довіра, в певному обсязі, є в кожному акті спілкування. Але для процесу саморозкриття вона набуває першочергове значення, тому що є невід'ємною умовою добровільного саморозкриття.
   Е. Шостромм переконаний, що набути гармонійної довіри можна через розкриття іншим справжніх переживань, думок, бажань. Саморозкриття сприяє їх усвідомленню, конкретизує, утруднює викривлення та заперечення. “Довіра переживається у почутті відкритості... При цьому людина позбавляється від звичної несвободи і отримує друге дихання. Вона стає сама собою” [13, с 37]. За Е. Шостроммом, саморозкриття сприяє свідомому подоланню залежності від світу, що проявляється у самоманіпуляції та маніпуляції, і, через прийняття особистістю власної цінності, веде її до якісно нового зрілого життя.
   Отже, виходячи з вищепроаналізованих літературних джерел, можна зробити узагальнення про те, що встановлення довіри між партнерами є необхідною передумовою саморозкриття та поглиблення стосунків. У випадку, коли у відповідь на саморозкриття партнер не виправдовує довіри, стосунки можуть взагалі обірватися. Взаємне поступове розкриття співрозмовників спирається на відповідну поступову довірливу поведінку.
   Група вчених (Р. Асаджолі [1], В. Дерліга та А. Чайкін [16], І.А. Джидар'ян [2], С Джурард [17], Г. Кристал [4], М.М. Ночевник [7], Н.І. Сарджвеладзе [8]) вказують на те, що розкриття себе сприяє саморозумінню, самоусвідомленню, самоприйняттю та веде до зрілої відповідальності за власні емоції, когніції, поведінку.
   Р. Ассаджолі пов'язує саморозкриття з розвитком внутрішнього “Я” людини, з переходом її на інші стадії духовного розвитку. Психолог визначає саморозкриття як творчість, що має високий ступінь невизначеності. Коли настає духовне пробудження, з'являється нова особистість, “переповнена бажанням порадувати, допомогти та поділитися своїми, тільки що знайденими духовними багатствами” [1, с 26].
   І.А Джідар'ян підкреслює необхідність зовнішнього вираження внутрішнього світу людини. “Коли людина ділиться своїми почуттями, думками, знаннями з іншим, ... вона стає не біднішою, а духовно багатшою, досягаючи більш високого рівня своєї моральної і психологічної зрілості” [2, с 143].
   Сприяння саморозкриття особистісній ідентифікації відмічають В. Дерліга та А. Чайкін. Завдяки саморозкриттю контролюються межі “Я”, полегшується ідентифікація з групою індивідів, якій довіряється певна таємниця. Крім того, якщо “в наслідок саморозкриття людина дізнається, що її соціальна установка поділяється більшістю, вона намагається щось змінити, щоб підсилити почуття власної унікальності. Якщо ж людина отримує повідомлення, що її думки та почуття відрізняються від того, що є у інших, у неї підсилюється почуття ідентичності та власної цінності” [16, с 113].
   Д. Джонсон пов'язує установку на саморозкриття з двома шляхами самоусвідомлення. Перший - індивід прислухається до себе, щоб зрозуміти своє ставлення і почуття, а також і те, що стало їх причиною. Словесний прояв своїх внутрішніх реакцій, почуттів, робить їх більш виразнішими у свідомості і вони набувають нового значення. “Розкриття своїх відчуттів і внутрішніх реакцій перед товаришами, яким людина довіряє, приводить до нового усвідомлення себе і своїх переживань” [З, с 48]. Другий шлях - це отримання зворотного зв'язку від інших, стосовно того, яким вони бачать індивіда, як вони реагують на його поведінку.
   С. Джурард доводить, що процес розкриття себе сприяє самопізнанню особистості та веде до особистісної ідентичності, що дозволяє людині краще усвідомити саму себе. “Відкриваючи почуття іншому, індивід робить їх більш конкретними для себе ... Якщо людина відкриває свої почуття, це запобігає їх викривленню та запереченню. Саморозкриття фіксує почуття людей” [17, с 197].
   Крайнім виявом неможливості саморозкриття особистості є алекситимія, яка проявляється у обмеженій здатності адекватно описати словами і проявити через міміку, пантоміміку власні переживання. Г. Кристал зазначає, що нездатність розкривати свої почуття впливає на неможливість побудови міжособистісних стосунків. “Ступінь відчуженості у стосунках до інших людей і до самих себе іноді настільки яскраво виражений, що ... створюються враження, начебто людина умертвила свої об'єктні й саморепрезентації, або принаймні позбавила їх усякої людяності” [4, с 499]. Існування таких особистостей стає “робоподібним”, що характеризується зверхадаптивністю до реальності, зі знищенням світу уяви та почуттів. Джерелом алекситимії є напружені конфліктні стосунки у сім'ї, коли не дозволяється (чи відсутні умови) вільно виражати почуття. Усвідомлення почуттів необхідне для того, щоб вибрати з власного поведінкового репертуару найбільш адаптивну відповідь на діючий стимул. Саме вільне саморозкриття людиною почуттів є передумовою формування психічного здоров'я та адаптивності особистості.М.М. Ночевник зазначає, що саме саморозкриття є необхідною умовою для розвитку особистості, залучення її до суспільства, вироблення адекватного ставлення її до світу і до самої себе. “Відверта бесіда з друзями, близькими, знайомими може в значній мірі впливати на світогляд, моральні переконання людини” [7, с 55].
   Н.І. Сарджвеладзе [8] розглядає відкритість особистості у спілкуванні як засіб самореалізації, самоактуалізації та самостворення. Він зазначає, що розкриття своєї сутності можливе тільки тоді, коли людина відкрита до іншої не в окремих аспектах власної особистості, а у всій її повноті.
   Отже, згідно аналізу літератури, процес саморозкриття пов'язаний зі зростанням особистості, отриманням зворотного зв'язку від референтної людини, порівнянням того, ким вона є зараз, та її баченням того, ким вона могла стати. Індивід починає усвідомлювати свою ідентичність та унікальність і, водночас, інтегрованість з групами, суспільством.
   Проведене теоретичне дослідження дає нам можливість зробити узагальнення про те, що саморозкриття як соціальна установка самосвідомості відіграє значну роль у становленні особистості, сприяє успішній взаємодії людини з навколишньою дійсністю, ефективному прийняттю рішень у різних життєвих ситуаціях. Зазначені положення пояснюються тим, що установка до саморозкриття лежить в основі психічного здоров'я людини, сприяє особистісному зростанню, виступає основою її ефективної самореалізації, а це і є підґрунтям для формування і розвитку гармонійної особистості.
   Висновки. Проведений нами аналіз літературних джерел та їх узагальнення дозволив розкрити психологічний зміст поняття “саморозкриття”, дослідивши його взаємозв'язки із іншими особистісними утвореннями: довірою до себе, саморозумінням, самоусвідомленням, самоприйняттям, особистісною ідентичністю. Ми визначаємо саморозкриття як соціальну установку, котра проявляється в здатності особистості передавати співрозмовнику інформацію про себе з адекватною самопрезентацією та компетентним реагуванням на ситуацію взаємодії.
   Саморозкриття є самоустановкою особистості, яка впливає на психічний розвиток людини, визначає здатність до засвоєння індивідуального та соціального досвіду, подолання вікових та особистісних криз, забезпечує становлення гармонійної особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ассаджоли Р. Психосинтез: Теория и практика. - М.: Рефл-бук,1994. - 314 с.
2. Джидарьян И.А. Потребность в общении и развитие личности. / Проблемы психологии личности. - М.: Наука, 1982. - С. 162-168.
3. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування: Пер. з англ. - К.: Вид. Дім “KM Академія”, 2003. - 288 с
4. Кристал Г. Интеграция и самоисцеление. Аффект, травма и алекситимия. - М.: Ин-т общегум. исследований, 2006. - 800 с.
5. Майерс Д. Социальная психология. - СПб.: Питер, 2004. - 794с.
6. Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості. - К., 2006. - 240 с.
7. НочевникМ.Н. Человеческое общение. - М.: Политиздат, 1988. - 127с.
8. Сарджвеладзе Н.И. Тренинг свободы и открытости. / Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологии / Под ред. Д.А. Леонтьева. - М.: Смысл, 1997. - С. 315-330.
9. Сафонов B.C. О психологи доверительного общения / Проблема общения в психологи. - М.: “Наука”, 1981. - 280 с.
10. Скрипкина Т.П. Психология доверия. - М., 2000. - 264 с.
11. Тейлор Ш., Пипло Л., Сире Д. Социальная психология. - СПб., 2004.-767 с.
12. Хейдметс М.Э. Общение и “открытость - замкнутость” человека./Личность в системе общественных отношений. - М., 1983. - С.789-791.
13. Шостромм Э. Анти-Карнеги или Человек-манипулятор. - Львов: СВІТ, 2002. - 112 с.
14. Ядов В.А.Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности. - М. Добросвет, 1998. - 596 с.
15. Altman J., Taylor D.A. Social penetration: The development of interpersonal relationships. - N.Y., 1973. - 212 p.
16. Derlega V J., Chaikin A.L. Privacy and self-disclosure in social relationships // The Journal of Social Issues. - Ann Arbor, 1977. - Vol.33, № 3.- P.102-115.
17. Jourard S.M. The transparent self. - N.Y., 1971. - 250 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com