www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості психічних станів та їх діагностики
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості психічних станів та їх діагностики

О.Б. Ігумнова

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ТА ЇХ ДІАГНОСТИКИ

   Статтю присвячено проблемі психічних станів особистості, розглянуті основні підходи до визначення категорії психічних станів, їх класифікації та ролі. Проаналізовані основні групи методів діагностики психічних станів.
   Ключові слова: психічний стан, психічний процес, психічна властивість, методи діагностики.
   Постановка проблеми. Сучасні тенденції розвитку суспільства спрямовані на організацію умов життя та професійної діяльності, яка б сприяла актуалізації особистості та розкриттю її прихованих можливостей та ресурсів. Не зважаючи на це, сприятливі умови життя не завжди й не на всіх впливають однаково. Для одних людей такі умови дійсно викликають бажання розвиватися та сприяють розкриттю і розвитку їх здібностей та можливостей. Для інших, навпаки, це призводить до негативного, деструктивного впливу на особистість, перешкоджає особистісному розвитку, сприяє виникненню страхів, невизначеності, пасивності, фрустрації, депресії. В інших випадках, негативні умови життя активізують та стимулюють розвиток особистості, ії здібностей, потреб та бажань.
   Рівень розвитку сучасного суспільства, соціальний, економічний, науковий та технічний прогрес, вимагають активізації внутрішніх ресурсів особистості та викликають формування негативних психічних станів, таких як стани напруженості, незадоволеності, тривоги, страху, стресу та інші. Негативні психічні стани погіршують ефективність діяльності, надійність та якість її виконання, сприяють виснаженню людини, професійному згоранню, погіршують стан здоров'я, психофізіологічний стан, погіршують протікання психічних процесів та утворюють психологічні проблеми, що дезорганізують особистість в цілому.
   В науковій літературі психічні стани розглядаються як загальний фон, на якому розгортається усе психічне життя особистості та який забезпечує ефективність виконання діяльності. Психічні стани є одночасно засобом організації психічних процесів особистості та внутрішньою причиною характеру впливу зовнішніх чинників на особистість. Психічні стани визначають певний рівень мобілізації внутрішньої енергії та активності особистості, сприяють чи перешкоджають її продуктивній діяльності. В психічних станах яскраво відображуються значущі сторони життя особистості, особливості переживань, успішність задоволення потреб, досвід, образ життя, суб'єктивні моделі світу, спрямованість особистості. Індивідуально-типологічні, психологічні властивості особистості, особливості об'єктивних обставин та суб'єктивне сприйняття обумовлюють виникнення та своєрідність протікання кожного окремого психічного стану.
   Психічні стани особистості є складним інтегративним проявом психіки в усій сукупності її взаємозв'язків. Психологічні властивості особистості, рівень її активації, емоційне налаштування, сформовані типи взаємодії з середовищем, система потреб та мотивів особистості, суб'єктивне відношення до оточуючих явищ та особливості життєдіяльності відображаються у психічних станах людини. В психічних станах яскраво виражаються актуальні риси особистості, частота повторень станів впливає на формування психічних властивостей та на загальний рівень мобілізації внутрішніх ресурсів особистості. Психічні стани багатомірні та виступають як система організації психічних процесів та як механізм оцінки дійсності, що відображується. Зміна психічних станів обумовлюється зміною суб'єктивного відношення до ситуації, зміною системи мотивів особистості.
   Незважаючи на це, категорія психічних станів є менш розробленою у порівнянні з іншими психологічними категоріями. Недостатня теоретична розробка проблеми психічних станів, їх місця, ролі, структури, механізмів утворення, функцій обумовлює труднощі у дослідженні та діагностиці психічних станів. Різноплановість методичних підходів у прикладних аспектах дослідження психічних станів виражається у розходженні номенклатури, детермінації, складу психічних станів та невпорядкованості діагностичних методик та обґрунтованості засобів психокорекції негативних психічних станів.
   Проблема психічних станів розроблялася довгий час в межах окремих галузей психології: психології спорту, психології труда, інженерній психології, медичній психології, психофізіології та військовій.
   Зважаючи на недостатній стан розробки проблеми психічних станів, мета статті полягає у теоретичному аналізі, розгляді особливостей психічних станів та їх діагностики.
   Теоретичний аналіз проблеми дослідження. У XIX ст. психологію визначають як науку про психічні стани людини. Американський психолог У. Джеме підкреслює необхідність цілісного розгляду психічних станів, що виступають засобом організації психічних процесів та називаються, за У. Джемсом, “психічним обертоном”. Автор виокремлює такі властивості станів як безперервність, вибірковість, мінливість та особистий характер [2].
   Ч.Дарвін розглядав зовнішні прояви психічних станів людини. Т. Рібо вивчав вольові стани особистості. Вольові стани він пов'язує зі станами свідомості, мотивацією та впливом афектів на увагу, яка теж є психічним станом. М.М. Ланге до психічних станів відносить сферу афективних проявів, мотиваційні стани, вольові акти, відчуття та, як окрема сфера, - гіпнотичні стани. О.Ф. Лазурський виокремлює емоційні стани та стани уваги та дає детальний опис емоційних станів, патологічних та нав'язливих станів.
   Вагомий внесок у розвиток розуміння сутності та фізіологічних механізмів психічних станів був зроблений І.М. Сєченовим, І.П. Павловим, 0.0. Ухтомським, В.М. Бехтєрєвим.
   І.М. Сеченов висунув ідею про принцип зворотного зв'язку у формуванні та протіканні психічних станів. Таким чином був розпочатий новий етап у розвитку вчення про психічні стани. Принцип зворотного зв'язку є одним з основних принципів організації психічної діяльності та пов'язаний з психічною регуляцією станів людини [11].Значення досліджень І.П. Павлова полягає у розкритті фізіологічних механізмів психічних станів, їх безумовно-рефлекторної або умовнорефлекторної природи. Під впливом сукупності зовнішніх та внутрішніх подразників встановлюються, певний час зберігаються й перебудовуються окремі стани кори головного мозку, її “певний функціональний рівень”, який і становить фізіологічну основу психічних станів людини [7].
   О.О. Ухтомський пояснює механізм виникнення психічних станів за допомогою вчення про домінанту. В спокійному стані кори великих півкуль домінанта зберігає слід минулої активації та активується знову під впливом відповідного подразника за механізмом умовного рефлексу [14].
   Дослідження І.М. Сеченова та І.П. Павлова сприяли виникненню наукових досліджень проблеми адаптації людини до умов оточуючого середовища.В кінці 30-рр.
   XX ст. Г. Сельє сформулював концепцію загального адаптаційного синдрому. Концепція Г. Сельє про неспецифічний характер адаптаційного синдрому виявляла неспецифічність багатьох фізіологічних механізмів гомеостазу та зняла основні обмеження до застосування даної теорії при розгляді питань взаємодії організму людини та тварин з зовнішнім середовищем. Теорія стресу була розповсюджена в багатьох областях медицини, біології, фізіології, психології. На практиці виявилось, що у кожного індивіда синдром адаптації протікає по-різному та характеризується індивідуальними відмінностями.
   В.М. Мясищев вважав психічні стани фоном для протікання психічних процесів, та надавав їм за часовими характеристиками проміжне положення між процесами та властивостями особистості. С.Л. Рубінштейн розглядав психічні стани як фон, на якому протікають психічні процеси, та як засіб їх організації в певний час. Однак психічні стани та психічні процеси, за С.Л. Рубінштейном, є різними формами психічної реальності.
   Питання про психічні стани як загальнопсихологічної категорії, що потребує систематичного дослідження, вперше було розглянуто М.Д. Левітовим. М.Д. Левітов зробив узагальнення досліджень попередніх років, вивчав механізми прояву психічних станів, механізми їх виникнення, взаємозв'язок психічних станів з психічними процесами та властивостями. За М.Д. Левітовим, психічний стан - це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, в якій відображається своєрідність протікання психічних процесів у залежності від предметів та явищ дійсності, що відображаються, попереднього стану та психічних властивостей особистості. Психічні стани відрізняються за знаком, предметною спрямованістю, тривалістю, інтенсивністю, стійкістю та одночасністю прояву в пізнавальних, емоційних, вольових та інтелектуальних сферах [5].
   Кожний психічний стан є як переживанням суб'єкта, так і діяльністю його різних систем, має зовнішнє вираження і виявляється в зміні ефекту виконуваної діяльності. Вивчення психічного стану завжди включає три рівні: психічні рівні реагування (переживання), фізіологічні рівні реагування (соматика, вегетатика) та поведінку людини. Тому, психічний стан - це завжди і психофізіологічний стан.
   Сучасний розвиток досліджень психічних станів відбувається у двох напрямках: діяльнісному та особистісному. Представники діяльнісного підходу (Є.П. Ільїн, Г.Б. Леонова, К.К. Платонов та інші автори) розглядає психічні стани в процесі професійної діяльності. В даному підході психічні стани розглядаються як психофізіологічні стани, та як функціональні стани, що є похідними від психічного стану.
   Так, Є.П. Ільїн визначає стан, як цілісну реакцію особистості на зовнішні та внутрішні стимули, що спрямовані на досягнення корисного результату. Причому корисний результат для функціональної системи може не збігатися з очікуваним для людини корисним ефектом. Психофізіологічний стан - причинно-зумовлене явище, реакція не окремої системи чи органу, а особистості в цілому, з включенням у реагування субсистем керування та регулювання [3]. В.І. Медведев та Г.Б. Леонова розглядають функціональний стан людини, як інтегральний комплекс характеристик тих функцій та якостей людини, які прямо чи непрямо зумовлюють виконання діяльності [6].
   Представники особистісного підходу є В.О. Ганзен, В.М. Юрченко, А.О. Прохоров, Ю.Є. Сосновікова та інші вчені. Ю.Є. Сосновікова вказує на обумовленість виникнення психічних станів ситуацією в даний момент часу. Ситуація при цьому розуміється не тільки як зовнішні впливи, а й як природно-біологічні причини [12]. А.О. Прохоров дає наступне визначення стану: психічний стан - це відображення особистістю ситуації у вигляді стійкого цілісного синдрому в динаміці психічної діяльності, що виражається в єдності поведінки та переживання в континуумі часу. Дане визначення включає в себе основні ознаки психічних станів: цілісність, ситуативність, стійкість у часі, єдність переживання та поведінки, зв'язок з особистісними властивостями та психічними процесами [8].У психологічному словнику за редакцією А.В. Петровського та М.Г. Ярошевського, “психічний стан - поняття, що використовується для умовного виокремлення в психіці індивіда відносно статичного моменту на відміну від поняття “психічний процес”, та підкреслюється динамічні моменти психіки та поняття “психічна властивість” [10, с 302].
   У психологічному словнику за редакцією В.В. Давидова, А.В. Запорожця, психічний стан визначається як категорія, в склад якої входять різні види інтегрованого відображення впливів на суб'єкт внутрішніх та зовнішніх стимулів без чіткого усвідомлення їх предметного змісту [9].
   Л.В. Куліков вважає поняття узгодження потреб, можливостей та умов суттєвим для розуміння психічного стану. Психічні стани узгоджують потреби та наміри індивіда з його можливостями та ресурсами. Психічний стан Л.В. Куліков визначає як тимчасовий стан свідомості, як активність в даний момент часу. Л.В. Куліков розглядає психічний стан як реакцію на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі, та як здатність до породження активності особистості [4].
   І.І. Чеснокова під психічними станами розуміє загальне психічне самопочуття особистості, яке формується під впливом значущих зовнішніх чи внутрішніх факторів. Ці фактори більше чи менше усвідомлюються на протязі певного часу і складають внутрішній контекст усіх психічних процесів, прояву характерологічних особливостей індивіда, регуляції та саморегуляції діяльності, поведінки та ін [13].
   Надзвичайна різноманітність та складність психічних станів потребують їх певної систематизації та класифікації. Вивчення даної проблеми показало відсутність єдиної системи класифікації психічних станів, умовність їх розподілу та складність виокремлення складних станів в певну групу.
   В. Вундт запропонував дихотомічний принцип розподілу психічних станів. Він виділив стани напруження-розслаблення, збудження-заспокоєння.
   І.П. Павлов запропонував класифікацію психічних станів в залежності від основних станів кори головного мозку. Він виокремив оптимальний, збуджений та загальмований, депресивний стани [7]. О.Г. Ковальов врахував вплив сигнальної системи на виникнення психічних станів та виділив активний та пасивний стан, парціальний та загальний стан, творчі та репродуктивні стани, а також стани, які характеризуються вибірковим збудженням чи гальмуванням в корі та на підкірковому рівнях.
   М.Д. Левітов вказуючи на неможливість створення універсальної класифікації психічних станів, першим зробив спробу їх узагальнити та згрупувати. Він поділив стани на три групи по аналогій розподілом психічних процесів: на пізнавальні, емоційні та вольові. Однак дана класифікація має суттєві недоліки, наприклад, неможливість однозначно віднести певний стан до якоїсь однієї групи, неспівпадання назв процесів та станів. Неможливо класифікувати психічні стани й по аналогії з рисами характеру, так як не завжди такі аналогії можна провести. М.Д. Левітовим була зроблена додаткова класифікація, що заснована на поділі психічних станів в залежності від виду діяльності: ігрові стани, навчальні, трудові та спортивні [5].
   Г.Б. Леонова виділяє основні функціональні стани: стани активації, втоми, напруження та стресу. Існують й інші класифікації функціональних станів: стани адекватної мобілізації та динамічного неузгодженості; стани норми, патологічні стани та межові [6].
   Ю.Є. Сосновікова вказує на багатоманітність ознак психічних станів, за якими їх можна класифікувати. В якості таких критеріїв класифікації Ю.Є. Сосновікова пропонує ступінь тривалості, ступінь розповсюдження, ступінь напруження, ступінь адекватності ситуації та ступінь усвідомлення суб'єктом. З цими критеріями вона виділяє стійкі і мінливі, короткочасні і тривалі стани; замкнені всередині системи, виражені на зовні, визначені місцем системи у просторі; стани напруження загального тонусу чи окремих компонентів; відповідні ситуаціям чи нормам моралі; ситуативні, усвідомлені та неусвідомлені. Також Ю.Є. Сосновікова виділяє стани-причини та стани-наслідки; випадкові та закономірні стани; позитивні та негативні стани; стани, що прискорюють чи уповільнюють психічні процеси; змінені стани (різні види медитативних та гіпнотичних станів); патологічні стани та ін [12].
   В.О. Ганзен та В.М. Юрченко розробили системно-понятійний опис психічних станів. Ними було виділено дві групи: перша - психічні стани, які характеризують афективно-вольову сферу психічної діяльності людини; друга - стани свідомості-уваги. Усі підгрупи афективних та вольових станів поділяються на позитивні та негативні психічні стани. Лише мотиваційні стани розподіляються на органічні та орієнтувальні. Стани групи свідомості-уваги створюють умови для всього психічного життя людини та є фоновими [1].
   Л.В. Куліков вказує на умовність будь-якої класифікації психічних станів та складність віднесення психічного стану до певної групи. На думку Л.В. Кулікова, емоційна складова притаманна будь-яким психічним станам, тому не слід виокремлювати клас емоційних станів. Л.В. Куліков розглядає групи станів відносно певної сфери психіки як складової більшого утворення - особистості. До основних характеристик станів Куликов Л.В. пропонує наступні: тонічні (пов'язані з тонусом індивіда), часові (тривалість, стійкість станів), емоційні (модальність станів), полярність (позитивні чи негативні) [4].
   А.О. Прохоровим в основу класифікації покладено категорію особистість та основну її характеристику - характер. В основі даної класифікації характер та основні властивості характеру і є основними критеріями класифікації: спрямованість особистості, система відношень особистості, вольові, емоційні та інтелектуальні риси, природно-біологічні та психофізіологічні властивості. Іншими критеріями для класифікації виступає категорія діяльності та спілкування. Усі стани даної класифікації були також розподілені на позитивні чи негативні [8].
   Недостатня розробка адекватних методів дослідження психічних станів обумовлює труднощі у визначення чинників виникнення психічних станів та їх взаємозв'язку з психічними властивостями особистості.
   У сучасних дослідженнях виділяють наступні групи методів діагностики психічних станів [4]:
   1. методи виміру функціональних показників, психофізіологічних індикаторів актуальних психічних станів;
   2. обсерваційні методи - методи спостереження та самоспостереження;
   3. праксиметричні методи, що засновані на аналізі продуктів діяльності;
   4. суб'єктивно-оціночні методи, засновані на аналізі відповідей досліджуваних на питання та судження опитувальників, на аналізі виборів альтернативних суджень, виборів градацій шкал і т.д.;
   5. асоціативні методи, засновані на аналізі асоціативних відповідей та виборів досліджуваних, сюди ж відносяться кольорові методики, пов'язані з вибором кольорів та за асоціацією з поняттями, які пропонуються.
   Кожна з даних груп методів мають свої недоліки та обмеження у діагностиці психічних станів. Недоліки першої групи методик полягають в тому, що вони чуттєві до побічних явищ та робить неможливим їх до застосування в реальних життєвих ситуаціях чи при вивченні динамічної взаємодії індивіда та середовища. Вони обмежують одночасне обстеження декількох осіб та потребують багато часу для обробки даних та високої кваліфікації діагноста, але ця група методів дозволяє об'єктивно порівняти психофізіологічні дані різних індивідів чи дані одного індивіда в різних ситуаціях.
   Недоліки обсерваційних методів - це опосередкованість описів параметрів психічних станів; неоднозначність визначень психічних станів за зовнішніми ознаками, рухами; складна система критеріїв оцінки та алгоритму інтерпретації; суб'єктивність інтерпретації навіть висококваліфікованими експертами. Переваги полягають у можливості описати прояви психіки в широкому діапазоні та визначити вплив симуляції (спеціального перебільшення негативних проявів) та дисиміляції (спеціального приховування негативних станів, переживань, відчуттів).
   Праксиметричні методи дають достатньо об'єктивні та надійні дані, але деякі важливі параметри станів не відображаються адекватно в результатах діяльності чи можуть бути викривлено відображенні; точність виміру багатьох параметрів мала.
   В результатах суб'єктивно-оціночних методів отримується опис суб'єктивного сприйняття та відношення до свого стану, своїх якостей, і т.д. Правдивість та достовірність даних обмежується суб'єктивними смислами, що надаються індивідом поняттям психічних станів та їх оцінці за суб'єктивною шкалою, здатність усвідомлювати певні аспекти своєї поведінки та переживань.
   Переваги цих методів в тому, що вони дозволяють охопити психічні стани за багатьма аспектами, продіагностувати зміни психічних станів на ранніх етапах, охопити широкий перелік ситуацій для окремого індивіда чи для певної групи, проста обробка результатів та більш однозначна інтерпретація на основі виконання якісного та кількісного аналізу з використанням відібраних процедур обробки та аналізу. В багатьох випадках суб'єктивні оцінки більш точні ніж експертні.
   Асоціативні методи за своїми недоліками та перевагами близькі до проективних. Ряд асоціативних методів дозволяють здійснювати чітку кількісну оцінку якостей.
   Залежно від мети та предмету дослідження постає питання вибору найбільш об'єктивних методів діагностики психічних станів. Питання надання переваги у діагностиці станів фізіологічним даним над психологічними, суб'єктивними має декілька аспектів. Наприклад, Л.В.Куліков, М.І.Наєнко вважають, що підходи, в яких використовуються фізіологічні індикатори стану та встановлюються психофізіологічні взаємозв'язки поведінки і стану, не є повними та об'єктивними у визначенні залежностей станів від якостей особистості та свідомої саморегуляції.
   Г.М. Хілова наводить дані, що доказують більшу діагностичну цінність психологічних методик в екстремальних умовах в порівнянні з фізіологічними. Експериментально виявлено протиріччя між результатами фізіологічних даних та ефективності досягнення результату.
   Л.В. Куліков теж вказує на складність фізіологічних індикаторів, які не завжди є об'єктивними, оскільки їх внутрішня картина не менш складна ніж у психологічних показників. Фізіологічні показники в свою чергу залежать від психологічних факторів. Однак безумовно, вплив нейрофізіологічного субстрату не може не обумовлювати усю психічну активність особистості, ії настрій [4].
   А.О. Прохоров притримується думки, що психологічні методи займають першорядне значення для діагностики психічних станів. Дані методи досліджують самосвідомість суб'єкта, його досвід та здатність до рефлексії. Суб'єктивні прояви є відображенням об'єктивних процесів у свідомості та відчуттях самого індивіда. Тільки завдяки суб'єктивній оцінці можливо відрізнити один стан від іншого. На думку А.О. Прохорова, фізіологічні методи не дають можливість якісно інтерпретувати психічні стани. За одних і тих самих фізіологічних показниках психологічна характеристика станів часто буває різна. В свою чергу різні психічні стани можуть мати однакові фізіологічні зміни, тому фізіологічні методи доцільно використовувати для дослідження енергетичних складових психічних станів [8].
   В.О. Ганзен та В.М. Юрченко вказують: “...психологія виходить з єдності зовнішнього та внутрішнього, тобто з єдності суб'єктивного та об'єктивного в будь-якому явищі... Вважати суб'єктивні дані не придатними для наукового аналізу означає, за словами С.Л. Рубінштейна, заперечувати свідомість та здатність усвідомлювати переживання. Суб'єктивні та об'єктивні характеристики психічних станів є характеристиками одного об'єкту, повне вивчення якого неможливе без використання тих та інших” [1].
   А.Б. Леонова вважає, що методи суб'єктивної оцінки станів повинні мати професійну спеціалізацію, тобто відображати особливості професійної діяльності і мати достатню кількість адекватних та коректно сформульованих суб'єктивних симптомів станів та їх проявів. Традиційні методи діагностики малопригодні для вивчення станів, так як в них відсутня орієнтація на аналіз постійних змін станів за певний період часу [6].
   Психологічні методи дають можливість якісно інтерпретувати психічні стани, відрізняти один від одного, оцінювати їх інтенсивність. Без суб'єктивної інтерпретації дослідження психічних станів малоінформативне. Психологічні методи діагностики повинні мати чіткий вербальний опис симптомів та проявів психічних станів у психологічній, поведінковій сферах з врахуванням професійної діяльності суб'єкта.
   Ю.Є. Сосновікова вважає, що потрібен перехід до нового ступеня досліджень, здійснення принципу системності та застосування загальних філософських категорій до його вивчення. Дослідження психічних станів людини потребує перегляду, так як між предметом та методами є протиріччя, сучасні методи досліджень спрямовані на аналіз окремих складових психічних станів. Складний системний інтегративний прояв психіки, що породжується системою ії взаємозв'язків, не досліджується. Слід шукати загальні інтегративні властивості психічних станів та їх показники, а не тільки робити диференціацію та аналіз їх складових [12].
   Висновки. Проблема психічних станів та їх діагностики є недостатньо розробленою і тому актуальною на сьогодні. Різноманітність поглядів та підходів щодо визначення, класифікації, детермінації, механізмів формування психічних станів та невпорядкованість методів діагностики утворюють складності у дослідженні психічних станів, виокремленні станів, що потребують корекції та усунення негативних психічних станів індивідуально для окремої людини. Потреба у підборі методів діагностики психічних станів та адекватній їх інтерпретації потребують подальшого дослідження проблеми психічних станів. Особливого значення набуває дослідження впливу негативних психічних станів на особистісний та професійний розвиток особистості, виявлення чинників їх виникнення та особливостей розвитку в процесі професійної підготовки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ганзен В.А., Юрченко В.Н. Системный подход к анализу, описанию и экспериментальному исследованию психических состояний человека // Психические состояния / Под ред. Крылова А.А. -Л.: Изд-воЛГУ, 1981.
2. Джемс У. Психология. - М.: Педагогика, 1991. - 369 с.
3. Ильин Е. П. Психофизиология физического воспитания (деятельность и состояния). - М.: Просвещение, 1980. - 199 с.
4. Куликов Л.В. Диагностика психического состояния // Психология настроения. - СПб., 1997. - с. 46-53.
5. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека.- М., 1964. -344 с.
6. Леонова А.Б. Психологические средства оценки и регуляции функциональных состояний человека. - М., 1988. - 161 с.
7. Павлов И.П. Ответ физиолога психологам, ПСС. - Т.4, Кн. 2. -М.: МГУ, 1951. - 543 с.
8. Прохоров А.О. Психические состояния и их проявления в учебном процессе. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1991. - 165 с.
9. Психологический словарь. - М.: Педагогика, 1983. - 448 с.
10. Психология. Словарь. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.
11. Сеченов И.М. Физиология и психология // Избр. произв. - М., 1952. -Т. 1. -772с.
12. Сосновикова Ю.Е. Психические состояния человека, их классификация и диагностика. - Горький: Горьков. гос. пед. ин-т, 1975. -118с.
13. Чеснокова И.И. О тенденции исследования состояний личности в советской психологии // Психология личности и образ жизни. - М.: Наука, 1987.- С. 19-23.
14. Ухтомский А. А. Учение о доминанте // Собр. соч.: В 4-х т. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1950. - Т. 1. - 330 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com