www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Девіантна субкультура неповнолітніх як чинник їх агресивної поведінки
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Девіантна субкультура неповнолітніх як чинник їх агресивної поведінки

О.С. Дронова

ДЕВІАНТНА СУБКУЛЬТУРА НЕПОВНОЛІТНІХ ЯК ЧИННИК ЇХ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

   Дєвіантну поведінку людини можна визначити як систему діянь, які є протиріччям до прийнятих в суспільстві норм, які є проявом у незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушень самоактуалізіції або незгоди з естетичним контролем над особистою поведінкою. В індивідуально-психологічному та соціально-психологічному плані неповнолітнім властиве формування засад спрямованості особистості. Найбільш динамічним і строкатим компонентом спрямованості неповнолітніх є уподобання (хобі). Найчастіше вони визначаються молодіжною модою, особливостями того мікросередовища, в якому перебуває неповнолітній, субкультурою групи до якої відноситься неповнолітній. Девіантна субкультура проявляється через такі взаємопов'язані атрибути: традиції та звички, загальне оформлення зовнішності, прізвиська, татуювання, жаргон, “блатні” пісні та умовно-конспіративне спілкування.
   Ключові слова: агресія, агресивна поведінка, субкультура, неповнолітні, девіантна поведінка.
   Агресивна поведінка є фундаментальною проблемою психології як у практично-прикладній так і у соціальній площинах. Підвищеної гостроти у практично-прикладній площині вона набуває у зв'язку з окремими суб'єктами агресивної поведінки, зокрема неповнолітніми, а також, соціальним середовищем в якому перебувають неповнолітні, їх субкультурою.
   Психологічні особливості агресивної поведінки неповнолітніх пов'язані з такими чинниками, як хронологічні рамки певної вікової групи та її анатомо-фізіологічні характеристики, а також, індивідуально-психологічними, соціально-психологічними, психолого-правовими рисами неповнолітніх [3].
   Період неповноліття характеризується перебудовою всього організму, що обумовлено статевим дозріванням. Змінюється зовнішність, фізіологічні процеси, будова і пропорції тіла, з'являються вторинні статеві ознаки та нові потреби. Така перебудова відбувається нерівномірно, диспропорційно з можливим прискоренням окремих змінних (явище акселерації) чи їх затримкою (явище ретардації). На перший план виступає потреба у самоствердженні, самореалізації, формуванні образу “я”, встановленні взаємостосунків з соціальним оточенням - намагання досягти визнання серед референтних однолітків і дорослих. Здійснюється початкове самовизначення життєвих планів, манери поведінки та міжстатеві стосунки. В період неповноліття формуються засади спрямованості особистості і її найбільш динамічний і строкатий компонент - уподобання (хобі). Неповнолітнім притаманна підвищена чутливість, емоційність, імпульсивні прояви, неадекватні емоційно-почуттєві реакції на зовнішні події, завищений (щодо реальних можливостей) рівень домагань. Неповнолітніми пізнаються і засвоюються основні моральні та правові норми, формується адекватна чи деформована їх правосвідомість. Під час неповноліття реактивно-імпульсивний механізм регуляції поведінки поступово підпорядковується усвідомлювально-вольовому механізмові регуляції. Неповнолітній стає спроможним усвідомлювати власні дії та вчинки з огляду на правові наслідки [3].
   Загальними зовнішніми чинниками виникнення агресії у неповнолітніх можна вважати:
   1. Диспропорційну майнову і, як наслідок, психологічну стратифікацію населення з порушенням співвідношення між заможними громадянами, так званим середнім класом і між особами, що проживають на межі бідності чи нижче неї.
   2. Негативний вплив сім'ї. Атмосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцтво відкладають значимий відбиток у формуванні особистості неповнолітнього. Це призводить до того, що неповнолітній переносить негативний досвід і накопичений гнів та агресію на оточуючих.
   3. Недоліки шкільного виховання. В умовах соціально-економічної кризи кращі вчителі переходять до елітних шкіл, решта стрімко втрачає чи взагалі не має авторитету серед учнів, має низький рівень культури і професійної підготовки.
   Суттєвою рисою неповнолітніх є намагання об'єднатись у групи однолітків, зібрати навколо себе осіб молодшого віку, долучитися до груп, очолюваних старшими за віком та більш авторитетними особами. У такому намаганні вигадливо поєднується, з одного боку, конформність, підвищена залежність поведінки неповнолітнього від групи, а з іншого-бажання лідирувати чи принаймні самоствердитися [3].
   Важливою психологічною характеристикою неповнолітніх, яка тісно пов'язана із девіантним соціальним середовищем, є субкультура неповнолітніх. Такий зв'язок має опосередкований характер, де проміжною ланкою виступає девіантна субкультура неповнолітніх. Кримінологи відносять цю субкультуру до фонових явищ злочинності.
   Девіантна субкультура через свої цінності (культ швидкого збагачення, фізичної сили, зневажливе ставлення до осіб жіночої статі та ін.) спонукає неповнолітніх до агресивної поведінки - хуліганських вчинків, крадіжок, пограбувань, статевого насилля та ін.
   Девіантна субкультура являє собою сукупність окремих осіб і неформальних груп, які дотримуються, розповсюджують чи симпатизують девіантним нормам, традиціям, цінностям, способові життя. Вони переважно намагаються об'єднатись в межах певної території - вулиці, дачного селища, району міста - збиратися і контактувати у зручних місцях. Такі місця визначаються девіантним статусом, інтересами, матеріально-майновими можливостями. Здебільшого це - горища, технічні поверхи, підвали будинків, нежитлові споруди, дешеві “забігайлівки”, вокзали і прилеглі до них місця, квартири, кафе у парках, скверах, інших місцях відпочинку тощо [5].
   Девіантна субкультура утворює своєрідний психологічний простір, який має тенденцію до самовідтворення і розширення за рахунок зовнішнього іміджу, кримінальної “романтики”, спрощених взаємостосунків. Девіантна субкультура виглядає привабливою для багатьох неповнолітніх, оскільки вони не мають достатньої для самостійного життя сформованості, значного життєвого досвіду, здатності відрізнити зовнішню атрибутику від сутності, опозиційно реагують на втручання дорослих у їхнє життя. У ній вигадливо поєднуються елементи злочинної (тюремної, блатної, злодійської) субкультури, які посідають домінуюче становище, і звичайної підлітково-юнацької культури (вірність друзям, романтика любовних переживань, “пристойні уподобання та способи проведення дозвілля, тютюнопаління” тощо).
   Отже, прихована, але визначальна небезпека девіантної субкультури неповнолітніх полягає в тому, що ця субкультура виступає провідним механізмом криміналізації середовища неповнолітніх. Вона перешкоджає офіційному виховному впливу, “розмиває” громадську думку щодо дотримання правових та етичних норм, засуджує і зневажає позицію особистого сприяння правопорядкові, перетворює традиційну для неповнолітніх опозицію на девіантну.
   Зовнішня привабливість девіантної субкультури для неповнолітніх визначається:
   - можливістю усунення актуального стану відчуження, ізоляції, забезпеченням психологічної підтримки та захисту;
   - можливістю самоствердження та, принаймні, локального визнання, збереження чи переміщення рівня домагань в іншу сферу;
   - елементами незвичайності, таємничості, конспіративності, екстремально-романтичними ситуаціями;
   - зняттям абсолютної більшості правових і моральних обмежень та забобон;
   - доступністю до будь-якої інформації, насамперед, інтимно-приватної та “дорослої” [5].
   Але, девіантна субкультура, як і будь-яка інша культура по своїй суті є агресивною. Серед індивідуально-особистісних факторів неповнолітні високо цінують “бувалість” - життєвий кримінальний, девіантний досвід, вміння їм користуватись для підкорення інших. “Бувалі” краще за всіх знають закони та правила кримінального світу і вміють тлумачити їх з вигодою для себе. Вони привносять в групу асоціальний досвід, отриманий в закладах, в яких вони перебували. Для успішного самоствердження в девіантному середовищі, неповнолітній повинен володіти деякими особистісними характеристиками. Найбільш цінними є розвинуті вольові якості, вміння керувати ними, авторитарність, грубість, кмітливість, винахідливість, цинічність, жорстокість, навіть, до членів своєї групи. Ті, хто не володіють даними якостями обов'язково розсіюються по нижчим ступеням групової ієрархії. Соціальне походження має великий вплив на статус особистості, через асоціальний або кримінальний досвід сім'ї неповнолітнього. Якщо батько, чи мати, чи брат відбували покарання і достатньо авторитетні в злочинному світі, то це укріплює позицію неповнолітнього в групі. Психологічний зміст кримінальної субкультури неповнолітніх найбільш повно фіксується, зберігається та відтворюється у життєвих цінностях і нормах поведінки [4].
   Культ фізичної сили, без заперечення підкорення слабшого сильнішому, нижчого вищому за неформальною ієрархією. Зневажливе, брутальне ставлення до осіб протилежної статі в цілому, цинізм і статева вседозволеність відносно дівчат і молодих жінок. Знецінення “офіційної”, “чесної” праці, підміна її ідеєю швидкого збагачення за будь-яку ціну. Неповага до життя та здоров'я, майнових прав “чужих” осіб. Біполярне ставлення до власного здоров'я: з одного боку, саморуйнування (алкоголь, наркотики, хвороби, що передаються статево) та байдужість, з іншого - активне зміцнення, якщо не пов'язано з девіантною поведінкою. Відсутність співчуття, чесності і дволикість стосовно до “чужих”, співпереживання та кругова порука серед “своїх”. Заняття різноманітними азартними іграми, головне “під інтерес”, вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин. Заохочення до різних форм асоціальної поведінки, їх демонстративного прояву, безумовного задоволення власних потреб за рахунок “чужих”. Підвищена відповідальність за дане “своїм” слово, обіцянку тощо, безкомпромісність, жорстокість покарання за їх недотримання [4].
   Девіантна субкультура має свої атрибути: традиції та звички, загальне оформлення зовнішності, прізвиська, татуювання, жаргон, “блатні” пісні та умовно-конспіративне спілкування.
   Традиції та звички. Найбільш розповсюдженими, але різними за прийомами і процедурою традиціями є прийняття до свого середовища та визначення в ньому статусу (“прописка” - традиція, запозичена зі спеціальних установ для неповнолітніх); зміна статусу та вигнання з середовища; відзначення подій і дат, пам'ятних для середовища чи окремих його членів. Матеріальним та фінансовим елементом девіантної субкультури є “загальний кошик” (“общак”, “злодійська каса”, знаряддя скоєння злочинів, холодна та вогнепальна зброя) [5].
   Типовими звичками неповнолітніх є гіпертрофований прояв свого стану (регіт, здивування, голосна розмова); переміщення “зграєю”, збір на “своєму” місці та на “своїй” території; тримання рук в кишенях; чвиркання слиною крізь зуби; маніпулювання різними предметами, наприклад, перебирання чоток; вживання слабоалкогольних напоїв та інше.
   Загальне оформлення зовнішності. Цей атрибут має на меті демонстрацію належності до певної групи, угрупування неповнолітніх і виконуваної ролі. Він стосується одягу (спортивні костюми і взуття-кросівки, короткі та розстебнуті куртки, в'язані шапочки з певною символікою), стрижки (“під нуль”, каре, їжачок, вистигання смужок, квадратів і подібне), амулетів і прикрас на шиї, кистях і пальцях рук, у вухах [3].
   Прізвиська. Важливим атрибутом кримінальної субкультури є прізвиська (в рос. Мові - клички, кликухи, погоняла) - часто доволі влучні, прикріпленні до людини іронічними розумниками, у котрих  рельєфно проявляються особливості міжособистісних відношень в кримінальному середовищі.
   Прізвиська неповнолітніх можуть розглядатися як складова, але відносно самостійна частина жаргону. їх психологічний зміст полягає в персоніфікації, стратифікації та оцінці певних (найбільше помітних, важливих на думку середовища) якостей неповнолітнього. Прізвиська виконують низку взаємопов'язаних функцій:
   1. замінюють прізвище (комунікативна функція);
   2. слугують засобом стигматизації (таврування);
   3. закріплюють статус особистості в груповій ієрархії;
   4. слугують вербальним засобом деперсоналізації.
   Як правило, прізвиська стійкі, приліплюються так, що “не віддерти”, не знищити, і їх заміна відбувається лише при зміні статусу їх володаря [5].
   В прізвиськах відображаються об'єктивні дані про особистість, її оточення:
   - характерологічні особливості та звички: Щур - пронирливий, Прищ - злоякісний, Вертоліт - бовтун;
   - фізичні особливості та недоліки: Рижий - за кольором волосся, Косий - за дефект зору, Горбун - за уродливість;
   - трансформування прізвища та ім'я: Цар-від Царева, Хор - від Хорькова, Шкура - від Михайло;
   - статус в соціумі (кримінальній групі): Король, Князь, Директор -лідери; Клоп, Аскарида, Бацила - низи;
   - іронія: Доцент, Інтелект - дурні; Діамант - валютник, Вогник -квартирний злодій, Палач - вбивця;
   - соціально-регіонально походження і національність: Чеченець, Монгол, Японець, Одесит;
   - попередня, до кримінальна діяльність: Дудар - музикант, Фінансист - бухгалтер, Пластир - медик;
   - запозичені із іноземних мов: Дрег - виродок, Рейнджер -волоцюга;
   - назви тварин: Вовк, Ведмідь, Шакал
   Прізвиська, як зростаються із девіантної особистістю і зберігаються, якщо навіть, правопорушник був переведений в іншу установу або змінив місце проживання. [5]
   Татуювання. Змістовним елементом девіантної субкультури неповнолітніх є татуювання. Явище татуювання відоме давно і зустрічається не тільки в злочинних організаціях, але і у законослухняних неповнолітніх, але має інше психологічне значення. Взагалі, татуювання (на жаргоні - “регалка” (від регалії), “наколка”, “картинка”, “партачка”) - нанесення на тіло малюнків, написів, цифр, абревіатур, знаків, шляхом введення під шкіру кольорову речовину, за допомогою ріжучих та колючих засобів. Розповсюджені також татуювання, виконані шляхом утворення шрамів на поверхні шкіри ріжучими інструментами [5].
   Здебільшого неповнолітні віддають перевагу декоративно-естетичному татуюванню, яке здійснюється аплікацією чи поверхневим нанесенням у вигляді знаків, стилізованих літер, тварин, що символізують східний календар, тощо. Це, насамперед, реакція на широке розповсюдження в останній час татуювання у кумирів неповнолітніх і молоді - музикантів, співаків, спортсменів, кінозірок. Але в середовищі неповнолітніх із кримінальною орієнтацією переважає татуювання, що виступає символом належності.
   Пік татуювання припадає на 12-15 років і час перебування у спеціальних закладах та установах для неповнолітніх, ось чому саме звідти татуювання запозичує основні функції. Ці функції полягають у такому:
   Особистісно-установча. Сигналізую середовищу про кримінально-паспортні дані неповнолітнього: ім'я, вік, кількість судимостей, термін кожної з них, місця відбування покарання та інше.
   Стратифікаційна. Свідчить про загальний статус у середовищі неповнолітніх і статус у конкретній групі. Особливість татуювань із такою функцією полягає у тому, що низько статусні зображення наносяться примусово, а ті, які штучно завищують статус, примусово зводяться оточенням.
   Магічно-захисна. Вважається, що певний вид татуювань (хрести, розп'яття, бані церков, вівтарі тощо) охороняє неповнолітнього, захищає від впливу негативних сил, небезпеки.
   Сексуально-еротична. Засвідчує сексуальну орієнтацію, мрії, розчарування, цинізм дотично до сексуального партнера.
   Професійно-орієнтуюча. Сигналізує про бажану чи омріяну професію, рід занять, але частіше - про злочинну спеціалізацію та пов'язані з нею особисті якості (хитрість, агресивність, безжальність).
   Чутливо-сентиментальна. Повідомляє про важливі події, дати, місця перебування, що їх неповнолітній бажає зафіксувати назавжди [5].
   Основними самостійними або складовими елементами татуювань в різних країнах у неповнолітніх є:
   - Грецький хрест - відображає кількість судимостей, термін позбавлення волі, а також релігійну функцію.
   - Фашистський хрест - знак незадоволення існуючому режиму, а на статевому органі у чоловіків - сексуальну агресію.
   - Крапка - використовується, як тавро осуджених за скоєнні ними проступки в своїй групі і наноситься насильним шляхом. Використовується, як засіб покарання -тавро.
   - Знаряддя скоєння злочину - (ніж, кинджал, пістолет) вказують і відображають злочинну установку.
   - Шприц, карти, пляшка і т.д. - атрибути, які супроводжують злочинний спосіб життя.
   - Оголена жінка, частіше за все на хресті або поряд, над труною, обкручена змією - має багаточисельні значення: потерпів через жінку, схильний до гомосексуалізму, жіночій бюст, жіночі імена - конкретно страждає за жінкою. Оголена жінка - вираження сексуальної орієнтації.
   - Птиці, змії, тигри, леви - агресивна орієнтація злочинця. Орел, що терзає жінку - насильник, орел на грудях - високий статус в злочинному світі, теж саме і змія обкручена на кинджалі.
   - Пейзаж і явища природи як художньо-декоративних цілей, так і висловлювання певних ідей. Сонце, яке сходить над морем - стремління до свободи. Пальми на безлюдному острові - ізоляція. Надгріб'я, дзвони, купола та хрести позначують термін ув'язнення.
   Чим більш агресивний злочинець, тим більш історичне татуювання. Татуювання наноситься на всі частини тіла, але перевага віддається рукам - від плеча до пальців [5].
   Жаргон та блатні пісні. Жаргон є специфічною, офіційною ненормативною “мовою”, якою неповнолітні користуються для спілкування. Жаргон - найбільш динамічний, легкозасвоюваний елемент субкультури неповнолітніх. Загальна ознака жаргону як інструменту спілкування полягає в тім, що він поєднує компоненти підлітково-юнацького, військового, загально кримінального та спеціального (картерного, наркоманійного, токсиманійного та ін.) жаргону. Порівняно з іншими віковими та професійними групами неповнолітні найбільш активно (за частотою та питомою вагою жаргонних елементів) користуються жаргоном. Цьому сприяє загальне розтабуювання офіційної та повсякденної мови, особливо ненормативної лексики, яке спостерігається останнім часом.
   Особливості жаргону неповнолітніх:
   - широке вживання брутальних, нецензурних слів і виразів у вигляді “паразитів” і для “зв'язку слів”; у між статевому та одностатевому спілкуванні;
   - мінливість, динамізм, полі значущість окремих слів і виразів у різних осередках середовища неповнолітніх;
   - найбільша психологічна привабливість, легкість використання порівняно з іншими атрибутами субкультури;
   - висока емоційна насиченість, образність, іронічність і “колючість”.
   Структурно жаргон неповнолітніх містить слова та вирази, які мають специфічне порівняно з офіційним, загальновизнаним значення, а також умовні, штучні слова і вирази, якими надається певне значення. [3]
   Блатні пісні використовуються неповнолітніми як засіб демонстрації певного ставлення (солідарності, розчарування у коханні, дружбі, приниження, переваги над “чужими” та ін.), власних якостей (хоробрість, хитрість, кмітливість тощо) та описання свого кримінального життя. Найчастіше неповнолітні слухають та виконують пісні-шансон таких виконавців як О. Розенбаума, В. Токарева, М. Шуфутинського, М. Круга, інших бардів та авторські пісні.
   Умовно-конспіративне спілкування. Цей елемент субкультури неповнолітніх має героїко-романтичне забарвлення і використовується для обміну інформацією за допомоги спеціальних, незрозумілих для оточення засобів. Вони несуть попереджувальну, заборонювальну, спонукальну інформацію. Для цього використовується звукові сигнали - свист, клацання пальцями, вигуки “атас”, “шухер”, “менти” і под., а також міміка і жести [5].
   Умовно-конспіративне спілкування найкраще налагоджено у неповнолітніх, які причетні до незаконного обігу наркотиків та інших одурманюючих речовин, кишенькових злодіїв, тих, хто вчиняє злочини на кшталт раптового пограбування, зловживання довірою і шахрайства (різноманітні варіанти азартних ігор).
   Мовчки стримувати агресивні прояви так само неефективно, як і зривати злість на інших. Агресивну поведінку потрібно вміти направляти в потрібну течію, яка не буде протиріччям для загальноприйнятих норм, законів певного суспільства. Ми повинні навчати неповнолітніх трансформувати агресивну поведінку в творчу, соціально прийняту діяльність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берковиц Л. Агрессия: Причины, последствия, контроль. - СПб.: Прайм-Еврознак, 2001. - 512 с.
2. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб.: Питер, 1999. - 352 с.
3. Медведев B.C. Кримінальна психологія. - К.: Атіка, 2004. - 368 с.
4. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. - Речь, С-П., 2005. -445 с.
5. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. Издание учебное. -М.: Ось-89, 2007. -704 с.
6. Семенюк Л.М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. - М., 1996 . - 148 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com