www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Національна самосвідомість як компонент структури психології етнічної спільноти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Національна самосвідомість як компонент структури психології етнічної спільноти

I.B. Данилюк

НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК КОМПОНЕНТ СТРУКТУРИ ПСИХОЛОГІЇ ЕТНІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ

   Кожна нація “здатна на холокост”, і вся річ у тому, щоб ця небезпека перебувала усвідомленою. Віктор Франкл.
   Розглянуто і проаналізовано національну самосвідомість як компонент структури психології етнічної спільноти.
   Ключові слова: структура психології етнічної спільноти, національна (етнічна) самосвідомість, національна (етнічна) ідентичність.
   Постановка проблеми. Одною із найважливіших проблем етнічної психології як науки є визначення компонентів структури психології етнічної спільноти. Під етнічною спільнотою, ми розуміємо спільноту людей, яка ґрунтується на одному або декількох із наступних видів соціальних зв'язків: спільність походження, території, мови; ця спільність людей усвідомлює свою належність до неї і має спільну самоназву, а також володіє певною єдністю матеріальної й духовної культури. Етнічні спільноти принципово відрізняються від тих спільнот людей, які виділяються за біологічними ознаками, наприклад, від рас, конституціональних типів тощо. Цим не знімається проблема співвідношення етнічних і біологічних груп людства, але виключається можливість їх ототожнення, яка веде до біологізації історії і дає підґрунтя для расистських теорій.
   До структури психології етнічної спільноти слід віднести три групи компонентів: 1) найбільш стійкі елементи, зв'язані зі спадкоємністю, які виступають як феномени масового досвіду спілкування, діяльності і впливу природних умов існування, які ми пропонуємо називати психічним складом етнічної спільноти, який охоплює її характер, звички, смаки, психологічний аспект звичаїв та традицій тощо; 2) елементи, зв'язані з безпосереднім відображенням буття національної (етнічної) спільноти, які отримали назву національних почуттів; 3) національна самосвідомість, яка в генетичному плані виникає пізніше двох перших.
   Маючи в основі два перші компоненти психології етнічної спільноти, національна самосвідомість посилює, робить більш усвідомленими національні почуття. Національна самосвідомість включає в себе не тільки усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільноти, але й всю сукупність таких почуттів, як любов до батьківщини, національна гордість, захист певних національних цінностей, ряд ідеологічних моментів, які виражають інтереси національного розвитку.
   Метою статті є аналіз національної самосвідомості як компонента психологічної структури етнічної спільноти.
   Виклад основного матеріалу. Перед тим як перейти до розгляду проблеми національної самосвідомості слід звернути увагу на співвідношення понять “свідомість” та “самосвідомість”, які, як стверджують В. М. Павленко та С. О. Таглін [12], етнічна психологія запозичила з категоріального апарату загальної психології, проте їх поєднання з прикметником “етнічні” наклало на останні своєрідний відбиток. У літературі немає достатньо чіткої диференціації таких понять, як етнічна свідомість та етнічна самосвідомість. Однак, якщо проводити аналогію з індивідуальним онтогенезом свідомості, про яку говорив С. Л. Рубінштейн, стверджуючи, що “не свідомість народжується із самосвідомості, із “Я”, а самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона реально стає самостійним суб'єктом” [13, с 677], то самосвідомість етнічної групи є більш пізнім явищем, аніж етнічна свідомість.
   Деякі дослідники (Й. Вирост, М. Шульга) вважають, що співвідношення цих понять є співвідношенням цілого та його частини: зміст поняття “етнічна свідомість” у їхньому розумінні охоплює ширші реалії порівняно з терміном “етнічна самосвідомість”; фактично остання розглядається як складова етнічної свідомості [4; 15].
   Й. Вирост вважає, що етнічна самосвідомість має вузьке і широке значення. Стверджується, що національна самосвідомість має дві сторони - ідеологічну та психологічну, і як така існує і на рівні суспільства (більш широкий зміст цього поняття), і на рівні особистості (те саме поняття, однак розглянуте в його вузькому значенні). Дослідження етнічної самосвідомості на рівні суспільства акцентує увагу на історії становлення та формування поняття “ми”, виділенні етапів та чинників, які на нього впливали.
   Що ж до другого аспекту цієї самої проблеми - досліджень на рівні особистості, то в центрі уваги дослідників, які працюють у цьому напрямку, є питання про те, в якому віці і з чого саме починається процес формування національної самосвідомості.
   Інший варіант співвідношення понять “етнічна свідомість” і “етнічна самосвідомість” спостерігається у дослідників (Ю. В. Бромлей, П. І. Гнатенко), які заперечують відношення між ними як цілого та частини й підкреслюють їхні відмінності як за змістом, так і за формою [3; 5]. Зокрема, Ю. В. Бромлей стверджує що, якщо самосвідомість є “знання людини про саму себе”, а свідомість значною мірою є “знання про інших”, то, очевидно, що це відноситься і до суспільних форм вираження самосвідомості і свідомості: у першому випадку - знання про свою етнічну спільноту, а у другому - також про інші спільноти.
   Формальні відмінності дослідники вбачають у відповіді на питання: хто є їхнім суб'єктом. Суб'єктом етнічної самосвідомості може бути як особистість, так і спільнота, в той час як суб'єктом етнічної свідомості є лише етнос. Друга розбіжність стосується участі емоційного чинника у формуванні цих феноменів - у становленні й функціонуванні етнічної самосвідомості емоції відіграють значно більшу роль.
   Існує ще один погляд на співвідношення цих понять представлений В. П. Левкович та Н. Г. Пайковою, який, на нашу думку, об'єднує попередні варіанти [10]. Згідно поглядів В. П. Левкович та Н. Г. Пайкової, етнічна свідомість та етнічна самосвідомість являють собою однопорядкові, хоча й не тотожні явища. У реальній дійсності, у життєдіяльності етнічної спільноти вони виступають як нерозчленоване ціле, як форми відображення етносом своєї єдності й відмінності від інших етнічних груп. Тому розчленування етнічної свідомості й самосвідомості можливе лише в абстракції, як методичний прийом, необхідний для їх більш детального вивчення.
   Етнічна свідомість у їхньому розумінні - це одна із форм відображення етносом наявності інших етнічних спільнот і ставлення до них. Виникнення етнічної свідомості зв'язано зі здатністю етнічної спільноти виділяти себе із інших етнічних спільнот. Ця здатність передбачає формування у цієї етнічної спільноти складної системи образів, які відображають особливості іншої етнічної спільноти та емоційне ставлення до неї, що визначає сприйняття представників іншої етнічної спільноти.
   Етнічна самосвідомість виникає і розвивається у рамках етнічної свідомості (теза характерна для першого варіанту) .Які самосвідомість індивіда, яка не є самостійне явище психіки, вона - така ж свідомість, тільки з іншою спрямованістю, етнічна самосвідомість, на думку Левкович та Пайкової, - це та ж етнічна свідомість, але спрямована на інший об'єкт (теза, яку декларують представники другого підходу).
   Поняття національної самосвідомості у вітчизняній літературі не є однозначним, адже протягом XX ст. воно то розглядалося як компонент етносу (зокрема, це поняття зустрічається у вітчизняній соціологічній літературі на початку століття, хоча його зміст не підлягав скільки-небудь спеціальному теоретичному осмисленню), то взагалі (30 роки XX ст.) переставало вживатися у нашій літературі як науковий термін. Наприкінці 40-років XX ст. самосвідомість почала вводитися в коло ознак народу. Спочатку історик В. В. Мавродін у праці “Образование древнерусского государства” (1945 p.) стверджував, що “два основні чинники визначають собою народність як поняття етнічне: мова і національна самосвідомість, свідомість себе як єдиної народності” [11, с 396]. Дещо пізніше етнограф П. І. Кушнер фактично повернув до наукового ужитку це поняття, надаючи особливого значення етнічній самосвідомості як етнічного визначника. Згодом М .М. Чебоксаров включив етнічну самосвідомість до числа чинників формування етнічних спільнот, відзначаючи, що “етнічна самосвідомість являє собою свого роду результанту дій всіх основних чинників, які формують етнічну спільноту” [14, с 99], а В. І.Козлов взагалі пішов ще далі, поставивши її на перше місце серед ознак етносу. У зв'язку з цим він зауважує, що “досягнувши певної стадії розвитку, етнічна самосвідомість, подібно іншим ідеологічним формам, може набути відомої самостійності. Вона, зокрема, може зберігатися доволі тривалий час навіть за територіального і господарсько-культурного відриву окремих груп народу від основного етнічного ядра і за утрати ними своєї рідної мови (наприклад, татари Литви або Польщі, які забули свою мову - І. Д.). Випадки незбігу мовної та етнічної належності обумовили необхідність застосування на практиці, для визначення національної належності у переписах населення ознаки етнічної (національної) самосвідомості, причому ознака мови у цих випадках відходить на друге місце” [7, с 109].
   Цю точку зору підтримують також М. В. Крюков, В. В. Малявін, М. В. Софронов, які відзначають, що ані природні бар'єри, ані мова, ані державно-політичні кордони, ані релігія не можуть самі по собі “виділити” цілісні етнічні комплекси із різних просторово зв'язаних, але таких, що не сповна збігаються спільнот. Не здатні це зробити також і ті або інші елементи культури і побуту, обряди, звичаї, оскількиареали їхнього розповсюдження також аж ніяк не завжди і не повністю збігаються з ареалом етносу. Саме етнічна самосвідомість фокусує у собі найважливіші ознаки етносу, концентрує ціннісні орієнтації членів певного етносу (і у цьому відношенні зовсім не останню роль відіграють уявлення про вищість “свого” етносу над сусідами, яка виявляється в оцінюванні явищ культури, стереотипах поведінки, ідеалі краси тощо). Тому “етнічну самосвідомість потрібно віднести до числа головних етностабілізуючих чинників” [9, с 277].
   Етнічна самосвідомість у свою чергу може здійснювати й зворотній вплив на фактори, які її породжують, що виявляється, наприклад, у рухах за відродження рідної мови, за політико-територіальне возз'єднання тощо.
   В подальшому в результаті дискусії, яка розгорталася в 1966-67 pp. на сторінках журналу “Вопросы истории”, більшість її учасників висловилися за включення національної самосвідомості до числа ознак нації. Однак існували й цілком протилежні погляди з приводу цього питання. Аргументація при цьому була наступною: “самосвідомість етнічної належності”, так само як і “національна самосвідомість”, не може служити одною із основних ознак нації, бо вона є суб'єктивним відображенням у свідомості людини об'єктивного факту існування нації” [3, с 96-97].
   Однак заперечення проти спроб возвести етнічну самосвідомість у ранг етнічного визначника не витримувала критичних посилань. Адже не існує жодної соціальної спільноти людей, яка б не характеризувалася усвідомленням у тій або іншій формі належності до цієї спільноти. Існує багато соціальних спільнот, які являють собою сукупність відносин людей, які ґрунтуються на тому або тому елементі свідомості та є відмітними ознаками цих спільнот: це релігійні, наукові, культурно-просвітницькі та інші спільноти.Одною із наступних ключових проблем пов'язаних з етнічною самосвідомістю стало виділення її основних елементів.
   Г. В. Шелепов був одним із перших, хто наприкінці 60-х років XX ст. почав розв'язувати вказану проблему Зокрема, до структури етнічної самосвідомості він відносить усвідомлення належності, етноцентризм, етнічні стереотипи, етнічні симпатії та антипатії. Ці елементи етнічної самосвідомості універсальним чином взаємозв'язані між собою, обумовлюючи один одного, проникаючи один в одного тощо.В.І.Козлов визначаючи національну самосвідомість як “почуття належності людей до певної нації, яке об'єднує їх в один соціальний колектив”, а етнічну - як “свідомість належності людей певного народу, яка конкретно проявляється у вживанні ними єдиної назви народу” [Цит. за: 1, с 18], вірогідно, вперше звернув увагу на тісний зв'язок етнічної самосвідомості й самоназви.
   У цьому контексті слід зупинитися на співвідношенні понять “етнічна свідомість (самосвідомість)” та “національна свідомість (самосвідомість)”. Вони, на нашу думку, є тотожними, якщо під ними розуміти “свідомість належності до того чи того народу” в моноетнічному середовищі. Ці поняття Ю. В. Бромлей об'єднує одним словом “етнонаціональна ідентичність”. В інших випадках національна самосвідомість органічно включає в себе етнічну самосвідомість. Перша складається в оболонці етнічної свідомості, але виходить далеко за її межі за своїм змістом, структурою та формою.
   Але, як стверджує Ю. В. Бромлей, слід розрізняти етнічну самосвідомість особистості та самосвідомість етнічної спільноти. На відміну від етнічної самосвідомості особистості, самосвідомість етнічної спільноти існує не тільки на рівні індивіда, але й надособистісно, у тому числі в об'єктивованих формах суспільної свідомості: у мові, у творах народної творчості, наукової літератури, нормах моралі і права. Однак самосвідомість етнічної спільноти (подібно до будь-якого виду суспільної свідомості) як функціонуюча реальність проявляється лише, коли вона актуалізована мисленням окремих людей.
   Отже, етнічна самосвідомість - це не тільки усвідомлення етнічної належності, адже самосвідомість є усвідомленням людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів. Що стосується самосвідомості етнічної спільноти, то своєрідним еквівалентом етнічної належності у ньому виступає уявлення про певну ідентичність всіх її членів. Таким чином, було б недостатньо коректно не тільки повністю ототожнювати самосвідомість етнічної спільноти і етнічну самосвідомість особистості, але й абсолютизувати їх відмінності.
   Національна свідомість може бути потрактована, за Ю. В. Бромлеєм, у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні термін “національна свідомість” він пропонує називати “етнонаціональною свідомістю”, а у широкому доречно було б використовувати термін “свідомість нації”, однак вона може бути потрактована як суспільна свідомість, тому Ю. В. Бромлей пропонує використовувати “етносоціальна свідомість нації”.
   Національна свідомість у широкому смислі слова включає, окрім національної самосвідомості, “усвідомлення всього середовища, у якому живе нація і розвивається, у тому числі всіх сфер взаємовідносин з іншими народами”.
   Як уже зазначалося основний зміст етнічної самосвідомості складають уявлення про характерні риси насамперед свого, а почасти і чужих етносів. Правда, ці уявлення не дзеркально відображають такі риси, а немовби відбиваються через своєрідну призму, посилюючи одні, ослаблюючи, а то і зовсім елімінуючи інші. Це обумовлено тим, що буденна свідомість на відміну від свідомості, яка ґрунтується на наукових даних, не в змозі охопити зразу всі характерні риси культури не тільки чужих етнічних спільнот, але і своєї власної. Інакше кажучи, вона є вибірковою. Звідси - доволі звичне конструювання уявлень про загальні типові риси культури етнічної одиниці на основі даних, отриманих в ході контактів лише з її частиною. Це, наприклад, має місце в тих випадках, коли окремі локальні групи етнічної системи (переважно великої) володіють помітними культурними відмінностями.
   Буденна свідомість зазвичай абсолютизує ті властивості етносу, які в дійсності мають відносний характер, адже належать не одній, а декільком етнічним спільнотам. У той же час в силу вибірковості багато етнічних властивостей залишаються не зафіксованими буденною свідомістю.
   Уявлення про спільність походження членів етносу і своєрідне відображення його об'єктивних властивостей - є двома важливими складовими етнічної самосвідомості, і знаходяться у тісній взаємодії, контролюючи і доповнюючи один одного. За цим явищем стоїть той реальний факт, що об'єктивні властивості етносу, у першу чергу культурні традиції, у концентрованій формі фіксують його історичний досвід, репрезентуючи немовби “пам'ять” про його історичне минуле.
   Змінити етнічну належність і відповідно етнічну самосвідомість протягом життя одного покоління є майже неможливим, оскільки відповідні уявлення формуються у людей у дитячому віці. І навіть якщо та чи інша особа офіційно провела таку заміну, вона майже завжди поряд із знову набутими властивостями зберігає елементи попередньої етнічної належності, у тому числі самосвідомості.
   Оскільки етнічна самосвідомість формується у ході соціалізації, вона з самого початку зазвичай не дуже виразна. її формування значною мірою визначається як стереотипами, які склалися у певному етносі, так і системою етнічної соціалізації. Відсутність етнічної самосвідомості у групи осіб, які володіють спільністю культури, указує на те, що у цьому випадку перед нами всього лише етнографічне утворення, існування якого може бути виявлене тільки в результаті спеціальних досліджень.
   Однак, у будь-якому випадку в умовах взаємопроникнення та безперервної мінливості культури найменш двозначною, а інколи і єдиною етнорозрізнювальною ознакою у визначенні того, де закінчується одна спільнота і починається інша, є етнічна самоідентифікація, яка виступає ядром етнічної самосвідомості.
   Таким чином, проаналізувавши національну самосвідомість як психологічний компонент етнічної спільноти, охарактеризувавши її важливі складові, можна зробити наступний крок у дослідженні структури психології етнічної спільноти: розглянути елементи психічного складу та національних почуттів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александренков Э. Г. “Этническое самосознание” или “этническая идентичность” // Этнографическое обозрение. - 1996. -№ 3. -С. 13-22.
2. Арутюнян Ю. В. Социально-культурное развитие и национальное самосознание // Социологические исследования. - 1990. - № 7. - С. 42-49.
3. Бромлей Ю. В. Этнос и этнография. - М.: Наука, 1973.
4. Вирост Й. С. Національна самосвідомість: проблеми визначення й аналізу// Філософська та соціологічна думка. - 1989. - № 7. - С. 11-19.
5. Гнатенко П. И. Национальная психология. - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.
6. Дробижева Л.М. Национальное самосознание: база формирования и социально-культурные стимулы развития// Советская этнография. - 1985. - № 5. - С. 3-16.
7. Козлов В.И. О понятии этнической общности // Советская этнография. - 1967. - № 2. - С. 109.
8. Козлов В.И. Проблема этнического самосознания и ее место в теории этноса // Советская этнография. - 1974. - № 2. - С. 79-92.
9. Крюков М. В., Малявин В. В., Софронов М. В. Китайський этнос на пороге средних веков. - М.: Наука, 1979.
10. Левкович В.П., Панкова Н.Г. Социально-психологические аспекты проблемы этнического сознания // Социальная психология и общественная практика. - М.: Наука, 1985. - С. 138-153.
11. Мавродин В. В. Образование древнерусского государства. -Л.: Изд-воЛГУ, 1945.
12. Павленко В. М., Таглін С. О. Етнопсихологія. - К.: Сфера, 1999.
13. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - М.: Учпедгиз, 1946.
14. Чебоксаров Н. Н. Проблемы типологии этнических общностей в трудах советских ученых // Советская этнография. - 1967. - № 4. -С. 94-109.
15. Шульга Н. А. Этническая самоидентификация личности. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com