www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Наукові підходи до аналізу сутності професійного мислення психолога
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Наукові підходи до аналізу сутності професійного мислення психолога

Т.Є. Гура

НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СУТНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО МИСЛЕННЯ ПСИХОЛОГА

   Постановка проблеми. Незважаючи на загальновизнану складність дослідження феномена мислення людини, вивчення професійного мислення фахівців різних сфер діяльності стає найактуальнішим на сучасному етапі розвитку психологічної науки. Стрімкий розвиток знань про навколишню дійсність та саму людину, що викликає швидке старіння інформації, динамічність професійної діяльності, зумовлені суспільними змінами та науково-технічним прогресом висувають нові вимоги до фахівців, до якостей їх мислення. Це, передусім, стосується психологів, адже від розвиненості їх професійного мислення в першу чергу залежить ефективність надання психологічної допомоги клієнту.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить -актуальність дослідження професійного мислення психологів визначається й тим, що ґрунтовні, безумовно значущі праці Д. Завалишиної, С. Каргіна О. Карпова, М. Кашапова, М. Мамардашвілі, О. Осипової, Н. Пов'якель та інших учених досі залишаються окремими дослідженнями, оскільки немає відповідної цілісної теорії. Проте від ступеню розробленості, структурованості та узагальненості теоретичних положень залежить надійність методик вивчення та розвитку професійного мислення.
   Отже, метою статті є: визначення основних наукових підходів щодо аналізу сутності професійного мислення психологів.
   Основні завдання;
   1) здійснити аналіз змісту поняття “професійне мислення”;
   2) визначити основні позиції науковців щодо концептуального аналізу сутності професійного мислення психолога.
   Незважаючи на те, входження поняття “професійне мислення фахівця” у категоріальний апарат психологічної науки відбулося ще у 19 столітті, воно і дотепер залишається невизначеним, суперечливим.
   Так, професійне мислення розглядається як:
   - мислення людини в процесі вирішення професійних завдань, професійної діяльності (Ю. Корнілов) і як слідство - тільки практичне мислення на відміну від теоретичного, загального;
   - компетентне мислення, що визначається інтелектуальними вміннями вирішувати професійні знання та характеризується поєднанням мінімального ризику наслідків та прийняттям оптимальних специфічно-професійних рішень (Д. Кавтарадзе);
   - особливий склад розуму, специфічно спрямований, адекватний сутності професійної діяльності (В. Тамарина, Д. Яковлева);
   - вищий рівень професійного розвитку мислення, що характеризується творчим характером (Ю. Кулюткін); вид мислення, який оперує різноманітними евристиками як прийомами рішення професійних творчих завдань (О. Тихомиров);
   - специфічно фахове мислення, що має практичну спрямованість, конкретність та конструктивність (Н. Пов'якель);
   - вищій пізнавальний процес пошуку, виявлення та вирішення проблемності в процесі професійної діяльності (М. Кашапов, Т. Разіна) та ін.
   Проте, не дивлячись на суперечливі погляди вчених, професійне мислення на сьогодні розглядається як таке, що має специфічно фахові характеристики, пов'язані зі специфікою професійної діяльності, й розвиток якого свідчить про успішний професіогенез фахівця, про підвищення рівня якого професійної компетентності.
   Приналежність професійного мислення психолога до класу особистісно-професійних явищ, тобто суб'єктних, вимагає його розгляд з позиції професійної діяльності. Відтак, можна, вслід за М. Кашаповим [5], визначити три загальних напрямки психологічного аналізу сутності професійного мислення.
   Першим є діяльнісний підхід, що передбачає дослідження тих особливостей професійної діяльності психолога, що стають предметом його мисленнєвої діяльності.
   Розгляд мислення як діяльності має досить глибокі та ґрунтовні науково-теоретичні засади у вітчизняній науці. Так, дія розглядалась як генетично вихідна одиниця, з якої виростає мислення або за законами інтеріоризації (П. Гальперін), або за законами диференціації (О. Запорожець); предметна дія - як генетично вихідна інтелектуальна операція, що є основою мислення (В. Давидов), первинною формою існування мислення: мислення здійснюється в дії і дією виявляється (С. Рубінштейн).
   Причому більшість науковців не відокремлює мислення від реальної практичної діяльності, а розглядає ці два процеси як взаємопов'язані. Так, Л. Виготський зазначав, що два види діяльності - мислення і реальна дія - не є відокремленими сферами: у практичній діяльності постійно здійснюється перехід думки в дію і дії в думку. Як наслідок, і дві динамічні системи - більш рухлива, пов'язана з мисленням, і менш рухлива, пов'язана з дією, - також не є ізольованими одна від одної.
   Як стверджував О. Леонтьев, базуючись на результатах психологічних і генетико-епістеміологічних досліджень, наголошував, що внутрішня мисленнєва (розумова) діяльність не тільки є дериватом зовнішньої, практичної діяльності, а й має принципово однакову будову з практичною діяльністю. Як і практична діяльність, внутрішня, розумова діяльність:
   - відповідає тим чи іншим потребам і спонуканням і, відповідно, відчуває на собі регулятивну дію емоцій;
   - має конкретні дії, які становлять її основну “одиницю”, підпорядковані свідомим цілям;
   - здійснюється тим чи іншим способом, тобто за допомогою певних операцій, склад змісту яких визначається об'єктивними умовами виконання даної дії.
   Оскільки зазначені структурні “одиниці” діяльності відносно самостійні і водночас є елементами структури, яка є загальною для зовнішньої, практичної, і для розумової мисленнєвої діяльності, то вони можуть входити в одну й ту саму єдину діяльність в обох своїх формах: і зовнішній, і внутрішній.
   Подібні “сплави” процесів зовнішніх і внутрішніх, практичних і розумових спостерігаються постійно і тим виразніше, чим більше практична діяльність інтелектуалізується, зближається з розумовою, а з іншого боку, чим більше розумова діяльність озброюється зовнішніми технічними засобами.
   Слід також зазначити, що внаслідок проблемності визначення психологічного змісту діяльності, її психологізації, на що вказує В. Зінченко, в науковій літературі існують різні варіації трактування понять, які визначають єдність мислення і діяльності: осмислена діяльність, розумова діяльність, мисленнєва діяльність, миследіяльність тощо.
   Отже, в контексті аналізу професійного мислення психолога в межах діяльнісного підходу мисленнєвий процес фахівця розглядається відповідно етапів реалізації його професійної діяльності, вирішення професійних завдань.
   В якості одиниці психологічного аналізу структури професійного мислення виступає проблемність, яка визначає вибіркове ставлення та професійний рівень професійного рішення психолога. Розгляд проблемності як первинної незаданості кінцевого результату та кінцевої стадії мислення як процесу передбачає таке розуміння: проблемність - це невід'ємна риса пізнання, що відображає суб'єктивне ставлення того, хто пізнає; вона закономірно спричинена ставленням суб'єкта пізнання до інших суб'єктів або явищ [5, с 76]. Ситуація набуває проблемність, коли у ній виявляються протиріччя й саме вона викликає процес мислення, спрямований на зняття протиріч. Саме це і розглядається нами як вирішення психологом певних професійних завдань. Відтак, зміст професійного мислення за цим підходом визначається генезисом професійної діяльності фахівця, що включає чотири компоненти (за В. Шадриковим [13]):
   1) інформаційна передумова вирішення - та частина про суб'єкт та ситуацію у цілому, яка оперативно включена до процесу рішення. Інформаційна невизначеність діяльності психолога зумовлена його недостатнім (або взагалі відсутнім) знанням щодо соціальних, професійних, індивідуально-психологічних та інших особливостей клієнта, причин та механізмів виникнення труднощів у його житті.
   Суперечливість інформації, що отримає психолог у процесі взаємодії з клієнтом зумовлює високу напруженість його мислення, вирішення фахівцем одночасно декількох складних завдань [7, с 74]. Взагалі, як стверджує А. Деркач, психолог перебуває в умовах, при яких він практично ніколи не має всієї необхідної для прийняття рішення інформації, і, відповідно, найчастіше працює із ситуаціями та проблемами надзвичайно високої невизначеності, що ініціює включення мисленнєвих операцій, які спрямовані на тлумачення або реконструкцію відсутньої інформації [1]. Характерною особливістю стадії аналізу та попередньої оцінки ситуації є визначення складності професійної ситуації та заключения про неї. Це, якщо розглядати консультативний процес є однією з перших фаз надання фахівцем психологічної допомоги клієнту;
   2) критерії вирішення - сукупність вимог до процесуальної та результативної складових рішення. Психолог, знаходячись в умовах професійної діяльності оцінює необхідні інформаційні ознаки, встановлює адекватні способи та техніки вирішення проблемної ситуації, що забезпечується домінуванням у мисленнєвій діяльності психолога критерію переваги. Критерій досягнення дозволяє психологу встановити, чи була досягнути мета діяльності (дії);
   3) правила вирішення, що можуть бути диференційовані на нормативні, евристичні, імовірнісні та ін. Саме вони визначають індивідуальний стиль професійного мислення психолога, його професійний розвиток від первинних стадій професіогенезу до професійної зрілості. Правила вирішення професійної ситуації психологом надбудовуються від нормативних (тих, що декларуються психологічною школою) до імовірних та складають ієрархічну будову. Критичне домінування або ігнорування одних правил призводить до стереотипних рішень, зниження рефлексивності;
   4) спосіб вирішення є конструктивним етапом мисленнєвої діяльності, на якому плануються методи досягнення мети. Особливе значення у цьому контексті набуває та психологічна парадигма, у якій працює психолог, адже засоби психологічної допомоги клієнту зумовлені загальним баченням причин виникнення психологічних труднощів.
   Аналіз процесуального аспекту вирішення психологом проблемної професійної ситуації висуває особливі вимоги щодо професійної підготовки фахівців. Відтак, професійна підготовка психолога у вищому навчальному закладі повинна бути спрямованою на опанування майбутнім фахівцем методологією практичної психології, а точніше, її поліметодологією. Тільки в сучасному вітчизняному та зарубіжному консультуванні можна відокремити більш ніж 20 фундаментальних психологічних консультативних шкіл, які відносяться до психодінамічної, біхевіоральної, когнітивної та гуманістичної парадигм сучасної психології. Кожна психологічна школа має не тільки власний погляд на причини виникнення, механізми розвитку та подолання проблем у психологічному бутті клієнта, а відтак - власні шляхи, техніки та умови їх вирішення, але і вимоги щодо особистості психолога, починаючи з його зовнішнього вигляду, особливостей його індивідуальної поведінки, й до його професійної компетентності, все це зумовлює і особливості мисленнєвої діяльності фахівців.
   Другим підходом щодо аналізу професійного мислення психологів є особистісний підхід, він дозволяє визначити механізми регуляції та управління мисленнєвою діяльністю, адже “мислить не мислення, а фахівець”. Відтак, особистісний підхід передбачає виявлення базових характеристик професійного мислення психолога, що забезпечують успішне вирішення професійних завдань. Саме цей підхід є найбільш розповсюдженим у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці.
   Професійне мислення психолога відзначається як деякими типовими для більшості видів професійного мислення характеристиками, так і суто специфічними, зумовленими особливостями професійної діяльності фахівця.
   Так, за думкою Н. Пов'якель характеристиками професійного мислення є такі: практична спрямованість, конструктивність, дієвість, активність, конкретність, оперативність, своєчасність, поліпроблемність, багатофокусність, комплексність, індивідуалізованість, емпатичність, організованість, впорядкованість, динамічність, лабільність, гнучкість, швидкість, нешаблонність, креативність, незалежність, продуктивність, системність, діалектичність, прогностичність, аналітичність, критичність, селективність та ін. [7].
   До базових характеристик мисленнєвих процесів психологів учені (В. Семиченко) відносять: об'єктивність, активність, різнобічність, критеріальність, узагальненість, інтегративність, комплексність, вірогідність, ієрархічність, домінантність (спрямованість на виокремлення головного), детермінізм, мобільність, економічність, чуття міри, селективність, перспективність, послідовність, історизм (дотримання загальної логіки подій), аналітичність, логічна строгість, несуперечливість, критичність [10].
   Критичність та інтелектуальна допитливість, сміливість і незалежність суджень є базовими характеристиками професійного мислення психолога, вони, на думку німецького вченого М. Дакснера є системоутворювальними характеристиками його професійного Я.
   Рефлексивність багатьма ученими визначається як базова, інтегрувальна якість професійного мислення психолога.
   Професійна рефлексія в сучасній психологічній літературі визначається по-різному. По-перше, як рівень прояву професійних перцептивних здібностей, що пов'язаний з особливою чутливістю до того, на кого спрямований вплив. На цьому рівні науковці виділяють прояв таких якостей особистості, як: відчуття об'єкта, відчуття такту, відчуття міри, відчуття причетності, відчуття орієнтира.
   По-друге, як професійно значуща властивість психолога, що забезпечує усвідомлення, критичний аналіз та визначення шляхів конструктивного вдосконалення професійної діяльності.
   По-третє, як фундаментальна складова професійного мислення, що відображає принцип людськості мислення, який спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм; як діяльність самопізнання (О. Леонтьев).
   По-четверте, як здатність психолога усвідомлювати себе з точки зору іншого у мінливих ситуаціях професійної діяльності (А. Маркова) тощо.
   Розглядаючи професійну рефлексію, В. Петровський виділяє чотири її складові елементи. По-перше, це усвідомлення справжніх мотивів своєї діяльності. По-друге, вміння відрізнити власні ускладнення і проблеми від ускладнень і проблем іншого. По-третє, оцінка наслідків власних особистісних впливів і, по-четверте, вміння бачити себе в дзеркалі життя інших людей, здатність до емпатії та децентрації.
   Саме рефлексія є способом зв'язку фрагментів буття фахівця, що ідентифікує відносно автономну сферу ідеального відображення і презентує у свідомості людини феноменологічний результат цього відображення. Рефлексія, утримуючи цілісну архітроніку буття, його інваріантну структуру, є автономним утворенням, завдяки якому світ, що відображається людиною, структурується й упорядковується в організовану цілісність (образ, поняття, стратегію життя або цілісну картину світу). Свідомість і рефлексія, збігаючись за своєю генетичною ознакою, розрізняються як діяльність і її структура. Завдяки рефлексії фіксується собітотожність свідомості як цілісного, автономного, суспільного утворення. Під її впливом психічні стани людини упорядковуються в конкретний алгоритм дії і постають організованою цілісністю відображення об'єкта [14].
   Завдяки властивості рефлексії особистість має можливість спрямовувати мисленнєву діяльність на вияв і перетворення передумов та результатів психічних процесів, свідомості, діяльності, спілкування, поведінки в цілому; усвідомлювати і перебудовувати форми активності [8].
   З позиції мисленнєводіяльнісного підходу Г. Щедровицького, фахівець має здійснювати рефлексивний вихід - вийти зі своєї колишньої позиції діяча й перейти в нову позицію - зовнішню як стосовно колишніх, уже виконаних діяльностей, так і стосовно майбутньої, проектованої діяльності. Нова позиція діяча, відносно його колишньої позиції буде називатися “рефлексивною позицією”, а знання, здобуті в ній, будуть “рефлексивними знаннями” [15]. Здатність увійти у рефлексивну позицію й є основою професійного мислення.
   Об'єднання позицій індивіда, котрий рефлексує і індивіда, котрого рефлексують може проводитися або на рівні свідомості, або на рівні логічно нормованого знання. В обох випадках об'єднання може відбуватися або на основі засобів позиції, яку рефлексують -запозичення й запозичена позиція, або на основі специфічних засобів позиції, що рефлексує - тоді говорять про рефлексивний підйом позиції, яку рефлексують [15].
   Процес переходу з позиції до позиції визначає універсальність рефлексії, тобто її вільну, легку актуалізацію, швидкий перехід з позиції у позицію тоді, коли це потрібне, що передбачає довільність та її функціонування у будь-яких зовнішніх умовах.
   Відтак, визначення рефлексії як принципу розгортання схем діяльності передбачає володіння психологом відповідними формальними правилами, здатністю здійснити рефлексивний вихід, що є основними завданнями професійної підготовки майбутніх фахівців.
   Без рефлексивної обробки професійні знання, з яких складаються концептуальні уявлення є несистематизованими у свідомості, що не дозволяє їм стати механізмом дії. Постійний рефлексивний огляд своєї теоретичної бази з позиції щоденної професійної практики дозволяє психологу стати професіоналом. Саме поєднання досвіду фахівця та його рефлексії дає ключ до розвитку професійної зрілості: “досвід 4-рефлексія = розвиток”.
   Інтуїтивність, несвідома регуляція професійного мислення психолога як особлива його характеристика була визначена та обґрунтована науковцями майже останньою, починаючи з погляду щодо неприпустимості існування такої характеристики серед професійних ознак, до визнання її багатьма психологами.
   Як стверджує В. Лефевр, учень та послідовник Г. Щедровицького, в психіку людини від народження як би вбудований інформаційний процесор, функція якого - автоматична генерація образів разом з їхнім суб'єктивним світом. Робота цього процесора породжує специфічний спектр людських реакцій, які протікають надзвичайно швидко (одна -дві мілісекунди) і ніяк свідомо не контролюються. Цей вид рефлексії, на відміну від традиційної, був названий В. Лефевром швидкою рефлексією, що і виявляється у інтуїтивному мисленні [14].
   Інтуітивний спосіб професійного мислення є дійсно важливим й необхідним, з цим погоджуються багато вчених (Ю. Кулюткін, Г. Сухобська, О. Орлов, А. Петровський, А. Реан, Л. Регуш та інші). Необхідність інтуїтивного мислення зумовлена багатоваріативністю та неповторністю реальних професійних ситуацій, їх обмеженістю у часі, що актуалізує проблему пошуку та прийняття рішення, коли точні раціональні розрахунки неможливі. У таких випадках передбачення дій та професійна інтуїція є більш ефективною, ніж логічні роздуми.
   Інтуїтивну миследіяльність психолога, як стверджує Н. Пов'якель, і з чим ми повністю погоджуємося, доречно розглядати на рівні післядовільності.
   Таким чином, особистісний підхід щодо аналізу професійного мислення передбачає визначення тих рис, які зумовлюють продуктивність мисленнєвої діяльності, що є вкрай необхідним для вирішення проблем професійної підготовки майбутніх психологів.
   Третім підходом аналізу професійного мислення психологів є інтегрувальний - ситуаційний підхід, який дозволяє у випадку домінування діяльнісного підходу актуалізувати ситуативний рівень виявлення психологом проблемності у вирішенні професійної ситуації, у випадку домінування особистісного підходу - понадситуативного рівня, що характеризують різні типи професійного мислення: ситуативний (пов'язаний зі знаходженням способів, технік надання професійної допомоги) та понадситуативний (полягає у пошуку засобів цілеспрямованого формування власних професійних якостей, що забезпечують ефективність професійної діяльності).
   Отже, саме визначення основних положень дослідження професійного мислення психолога щодо зазначених вище наукових підходів дозволяє уникнути як наукової термінологічної плутанини, методологічної та теоретичної невизначеності, так і більш ґрунтовного розгляду сутності такого складного особистісно-професійного феномену як професійне мислення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Деркач А.А. Акмеологичекие основы развития профессионала. - М., 2004. - 752 с.
2. Завалишина Д.Н. Практическое мышление: Специфика и проблемы развития. - М., 2005. - 376 с.
3. Карпов А.В. Рефлексия в структуре метакогнитивной организации субъекта // Рефлексивные процессы и управление. -2004. - № 2. - С. 99- 109.
4. Карпов А.В., Пономарев В.В. Психология рефлексивных механизмов управления. - М.: Изд-во Института психологии РАН, 2000. - 365 с.
5. Кашапов М.М. Психология профессионального педагогического мышления (методология, теория, практика) // Психология профессионального педагогического мышления. - М., 2003. - С. 73-143.
6. Мамардашвили М. Эстетика мышления // Психология мышления. - М.: ACT: Астрель, 2008. - С. 580-593.
7. Пов'якель Н.І. Професіоненез саморегуляції мислення практичного психолога: Монографія. - К.: НПУ ім.. М.П. Драгоманова, 2003. - 295 с.
8. Семенов И.Н., Степанов СЮ. Рефлексивная психология и педагогика творческого мышления. - Запорожье: ЗГУ, 1992. - 224 с.
9. Семенов И.Н., Степанов СЮ. Психология рефлексии: проблемы и исследования // Вопросы психологии. - 1985. - № 3. - С. 31 - 40.
10. Семиченко В.А. Пути повышения эффективности изучения психологии. - К.: “Магістр-S”, 1997. - 124 с.
11. Тихомиров O.K. Психология мышления. - М., 1984. - 272 с.
12. Фонарев А.Р. Психологические особенности личностного становления профессионала. - М., 2005. - 560 с.
13. Шадриков В.Д. Психология деятельности и способности человека. - М.: “Логос”, 1996. - 320 с.
14. Щедровицкий Г.П. Мышление - Понимание - Рефлексия. -М., 2005. - 800 с.
15. Щедровицкий Г.П. Рефлексия и ее проблемы// Рефлексивные процессы и управление. - 2001. - №1. - С. 47-54.
16. Щедровицкий Г.П. Схема мыследеятельности - системно-структурное строение, смысл и содержание // Системные исследования. Методологические проблемы. Ежегодник. - М., 1987. - С.124-148.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com