www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Сучасні наукові уявлення щодо чинників агресивної поведінки людини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасні наукові уявлення щодо чинників агресивної поведінки людини

Є.В. Тополов

СУЧАСНІ НАУКОВІ УЯВЛЕННЯ ЩОДО ЧИННИКІВ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

   В статті викладено результати аналізу та узагальнення сучасних наукових уявлень щодо розуміння феномену агресивності та чинників агресивної поведінки людини (біологічних, особистісних, соціальних, ситуативних та ін.).
   Ключові слова: агресія, агресивність, чинники агресії.
   Відповідь на питання щодо природи агресивності людини вже багато десятиліть намагалося дати не одне покоління науковців. Про це, зокрема, свідчить велике різноманіття у науковій літературі поглядів, ідей, підходів та теорій, присвячених дослідженню генези агресивності. Останнім часом підвищення актуальності проблеми агресивності людини зумовлюється дуже швидкими соціальними, політичними, економічними та ін. змінами (дуже часто - негативними), які нагально примушують людину пристосовуватись до найрізноманітніших несприятливих умов.
   Вивчення даного феномену людської психіки і поведінки нині є важливим для різних галузей діяльності - менеджменту, охорони прав людини, медицини тощо. Разом з тим, проблема чинників агресивної поведінки, їх місця та ступеню впливу на формування та прояв цього феномену, у психологічній науці й досі вважається вирішеною недостатньо повно. Тому в нашій статті ми спробуємо проаналізувати та узагальнити сучасні наукові уявлення щодо чинників агресивної поведінки людини.
   В історії наукового вивчення агресії, загалом, виділяються три основні підходи до її розуміння [5], [12]. Перший поєднує теорії, у яких агресивність трактується якуроджена, інстинктивна властивість людини. До цього підходу входять різні варіанти психоаналітичної теорії, починаючи з ортодоксального фрейдистського психоаналізу (A. Adler, С. Jung, С. Шпільрейн й ін.), а також близькі до них етологічні теорії (К. Lorenz). У межах другого підходу, який почасти співпадає з першим, агресія вивчається як поведінкова реакція на фрустрацію (J. Dollard, N. Miller, L. Berkowitz). Третій підхід, засновником якого є A.Bandura, а продовжувачами, зокрема, R. Baron та D. Richardson, складають концепції, що розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується в результаті научіння (біхевіористські теорії). Кожна з цих теоретичних перспектив має свій розвиток та вагоме емпіричне підґрунтя, що пояснює значне протистояння між ними, в основі якого знаходиться дискусійне питання про генетичну чи соціальну природу агресії людини.
   S. Freud спочатку розглядав агресивність як одну із складових сексуального інстинкту, спрямовану на збереження та відтворення життя. Далі ним була висунута друга гіпотеза щодо природи агресивності людини, яка пов'язувала агресивність з інстинктом потягу до смерті, енергія якого навпаки спрямована на руйнування та припинення життя [18]. Припущення про існування інстинкту потягу до смерті вважається одним із найсуперечливіших у теорії психоаналізу. Воно було відхилене багатьма учнями S. Freud, які, проте, розділяли його погляди з інших питань. Однак твердження, що агресія бере свій початок із природженого, інстинктивного джерела, у цілому знаходило підтримку у багатьох критиків.У теорії агресивності К. Lorenz [10] можна виділити два основних положення. Перше полягає в розкритті механізму виникнення агресії (так звана гідравлічна модель агресії). А друге - у тому, що агресивність сприяє виживанню як окремого індивіду, так і всього виду. Головне припущення К. Lorenz полягало в тому, що організм безперервно накопичує агресивну енергію. Та чи призведе ця енергія до прояву агресивної поведінки залежить від двох факторів: а) кількості накопиченої в організмі у певний момент агресивної енергії; б) сили зовнішнього впливу, який здатен викликати агресивну реакцію. Ці два фактори є зворотно пропорційними: чим нижчий рівень енергії, тим сильніший стимул необхідний, щоб викликати агресивну реакцію, і навпаки. Коли рівень агресивної енергії стає надто високим і не вивільняється за допомогою зовнішнього стимулу, виникає переповнення, що призводить до спонтанної агресії [9].
   Подальша еволюція теоретичних уявлень про агресивність людини характеризувалася реалізацією тенденцій поступового заміщення пояснювальних моделей біологічного типу моделями соціологічного типу. Цей різновид теорій агресії був представлений, головним чином, теоріями фрустрації-агресії і пов'язаний з появою особливого агресивного мотиву (драйву) як спонукання, спрямованого на завдання шкоди іншим індивідам чи неживим предметам [6].
   У теорії фрустрації-агресії J. Dollard агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Згідно з нею, з одного боку, фрустрація завжди призводить до агресивної поведінки, а з іншого, виникнення агресивної поведінки завжди обумовлено наявністю фрустрації. Пізніше N. Miller відійшов від такої жорсткої схеми і висловив припущення, що фрустрація може викликати у людини різні реакції і, що агресивність є тільки однією з них. Вченим було запропонована модель, яка пояснює появу зміщеної агресії (виявлення агресії по відношенню не до своїх фрустраторів, а до зовсім інших людей). Він виділив три достовірні чинники вибору агресором своєї жертви: 1) сила спонукання до агресії; 2) сила дії чинників, які гальмують подібну поведінку; 3) наявністю стимульної схожості кожної потенційної жертви чинником, який призвів до фрустрації. При цьому, перепони, які можуть перешкодити виявленню агресії, зникають швидше, ніж спонукання до такої поведінки.
   Теорія фрустрації-агресії в подальшому також була модифікована L. Berkowitz, який на основі результатів великої кількості емпіричних досліджень показав, що фрустрація не обов'язково призводить до агресивної поведінки, яка в певних умовах може бути загальмована, хоча і стимулює готовність до подібних дій. Ще двома основними поправками, зробленими до теорії фрустрації-агресії L. Berkowitz, стали: 1) навіть у стані готовності агресивна поведінка не виникає без відповідних умов; вихід із фруструючої ситуації через агресивні дії виховує у людини звичку до подібних дій [2]. Вченим була введена і нова додаткова змінна, - гнів, як емоційна реакція на фруструючий подразник.Відповідно до моделі агресивної поведінки L. Berkowitz, агресія є лише однією з можливих реакцій на негативний вплив. Це означає, що агресія не неминуча, а тільки потенційно можлива якість людської поведінки, що активізується чи пригнічується емоційним переживанням, викликаним несприятливою подією [2, с 49].
   Теорії фрустрації-агресії у класичному та модифікованому вигляді подають агресію як внутрішню схильність, що активізується зовнішніми стимулами, як вияв зовні внутрішньої напруженості і тривоги, і займають проміжне положення в ряду основних різновидів теорій агресії, розташовуючись між інстинктивізмом і теоріями соціального навчання [6].
   У теорії соціального навчання, запропонованій A. Bandura [1], агресія розглядається як специфічна форма соціального навчання, специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується так само, як і інші форми соціальної поведінки. Вчений враховує вплив біологічних і мотиваційних факторів, але наголошує на найбільшій значущості саме соціального навчання.Теорію соціального навчання  A. Bandura схематично можна продати у такому вигляді:
   • агресія набувається за допомогою:
   - біологічних факторів (наприклад гормональні особливості людини, особливості її нервової системи);
   - навчання (безпосередній досвід, спостереження);
   • агресія провокується:
   - впливом шаблонів (збудження, увага);
   - неприпустимим ставленням (накази, фрустрація);
   - мотивами (гроші, інші заохочення);
   - інструкціями (накази);
   - ексцентричними переконаннями (параноїдні ідеї);
   • агресія регулюється:
   - зовнішніми заохоченнями і покараннями (матеріальна винагорода, неприємні наслідки);
   - вікарним підкріпленням (спостереження за тим, як заохочують або карають інших);
   - механізмами саморегуляції (гордість, провина).
   Теорію соціального навчання агресії можна вважати спробою серйозного і всебічного осмислення основних механізмів формування, підтримки і регулювання агресії людини. Дана теорія є своєрідною альтернативою теоріям, у яких агресія розглядається як детермінована переважно зовнішніми чинниками середовища, що зменшує роль власне особистості як певного інтегрального першоджерела, яке забезпечує послідовність поведінки людини.
   Розглянувши основні теорії агресивності, зупинимось більш докладно на ситуативних, особистісних та інших чинниках агресивної поведінки людини та їх взаємодії.
   Одним з провідних чинників набування особистістю підвищеної агресивності значною кількістю дослідників вважаються недоліки сімейного виховання.
   “Агресивні діти, як правило, виростають у родинах, де дистанція між дітьми і батьками величезна, де мало цікавляться розвитком дітей, де не вистачає тепла і ласки, ставлення до прояву дитячої агресії байдужне чи поблажливе, де як дисциплінарні впливи припускають силові методи, особливо фізичні покарання” [16, с 21]. Дійсно, зарубіжними дослідженнями було підтверджено, що до підвищеної агресивності людини може призводити наявність суворих покарань у дитинстві, які до неї застосовувались. Було виявлено тенденцію: жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності в дітей, а недостатній контроль і догляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, що найчастіше супроводжується агресивною поведінкою [2].За R. Loeber та D. Hay пояснення причин виникнення агресивних схильностей і їх прояву в онтогенезі може бути надане на підставі таких питань:
   - коли вперше виникла агресивна поведінка і які форми вона приймала в дитинстві, підлітковому та юнацькому віці;
   - наскільки стабільними були прояви агресивної поведінки під час дорослішання дитини;
   - чи йде розвиток агресивної поведінки шляхом загострення, внаслідок чого помірні форми агресії змінюються більш різкою агресивною поведінкою;
   - які емоційні та когнітивні передумови агресивної поведінки;
   - яка роль соціального середовища (батьків, однолітків і безпосереднього оточення) у формуванні і збереженні моделей агресивної поведінки [19].
   Ситуативні фактори відіграють мало не вирішальну роль у зародженні, формуванні готовності людини до агресії, а також у ході її реалізації. Агресія не виникає поза соціальним контекстом, поза певними ситуаціями і взаємодією з іншими людьми [3]. А.О.Реан вказує, що прояв чи не прояв агресивності як особистісної властивості у певних актах поведінки завжди є результатом складної взаємодії трансситуативних і ситуативних факторів. Першоджерелом, наприклад, агресивних дій неагресивної особистості є фактор ситуації [15].
   Дослідники, які займалися проблемою агресивності, відзначають, що існує багато ситуативних факторів, які можуть викликати агресивну поведінку людини чи підвищити вірогідність її виникнення. Проведений нами аналіз показав, що до таких факторів різні автори відносять: вплив кліматичних умов; культурних чинників; підвищений шум; вороже соціальне середовище; вид і характер соціальних, економічних і політичних відносин, у яких переважає атмосфера конкурентної боротьби; наявну температуру навколишнього середовища; біль; виникнення стресової ситуації; спостереження за моделями агресивної поведінки інших в реальному житті, на кіно- і телеекранах; оцінку іншими людьми; очікування помсти за власні агресивні дії; велике скупчення людей, неприємний запах та тіснота у приміщенні, зазіхання на особистий простір; дія певної дози алкоголю, сексуальне збудження; дискомфорт.
   До особистісних чинників, які зумовлюють підвищення рівня агресивност, відносять: підвищену ворожість та подразливість; підвищений рівень тривожності та депресії; негативну афективність; перевищену, неадекватну самооцінку, неадекватний рівень домагань; підвищену емоційну реактивність та нестабільність; особливості мотиваційної сфери; низький рівень розвитку інтелекту; антисоціальну спрямованість особистості, порушення функцій соціальної взаємодії, заздрісність; схильність приписувати оточуючим агресивні наміри.
   Дослідження показали, що чоловікам властива порівняно вища агресивність (переважно за показниками фізичної та прямої агресії) [8], [9], [20]. Крім того, чоловіки частіше, ніж жінки, виступають як об'єкт фізичного нападу, у той час як жінки частіше стають жертвами сексуальних домагань і брутальності в подружніх відносинах.
   Статеві відмінності в агресії іноді пояснюються впливом генетичних чи біологічних факторів. Але якщо гендерні відмінності, що виявляються в агресії, дійсно якоюсь мірою породжуються саме біологічними факторами, це аж ніяк не означає, що чоловіки неминуче повинні демонструвати більш високий рівень агресивності, ніж жінки [14].
   Значна кількість дослідників вважає, що зв'язок між спадкоємними біологічними особливостями індивіда і схильністю до агресивної поведінки опосередковується констеляцією ряду самостійних, що мають власні генетичні передумови і біологічні механізми рис темпераменту [11], [13]. Також до підвищеної агресивності можуть призводити хромосомні аномалії - зміни числа хромосом чи їхньої структури, що зазвичай викликають цілий комплекс порушень у будові і функціях різних органів, а також поведінкові і психічні розлади.
   О.Ю. Дроздов виділив два типи соціально-психологічних чинників агресивної поведінки: чинники першого типу діють залежно від демографічних та особистісних характеристик; чинники другого типу мають універсальний характер впливу, тобто діють завжди і на всіх, а також два основних механізми соціалізації агресії: перший полягає в засвоєнні навичок агресивної поведінки внаслідок спостереження агресії інших осіб або в результаті власного досвіду відповідних агресивних дій; згідно з другим механізмом, агресивна поведінка зумовлюється ситуацією блокування актуальних потреб людини, придушенням можливостей її самореалізації [7].Порівняно недавно С. Anderson та ін. була запропонована “Загальна афективна модель агресії”, де схематично представлено те, як взаємодія різноманітних ситуативних та особистісних факторів викликає імпульсивну (чи афективну) агресію. Згідно з цією моделлю існують три основні шляхи, через які різноманітні ситуативні та особистісні чинники можуть призвести до агресивної поведінки: різні діючі чинники (ворожість, біль) можуть стимулювати агресивну поведінку через когнітивні чи афективні шляхи; деякі чинники (наркотики, фізичні навантаження) можуть викликати агресивну поведінку через третій шлях, включаючи збудження [17]. Вказані шляхи, за автором, не є незалежними: певний чинник може діяти більш, ніж через один шлях, і залучення одного шляху може стимулювати залучення інших.
   Г.А. Гайдукевич вказує, що рівень агресивності може змінюватися під впливом зовнішніх, насамперед, соціальних чинників: тривале перебування людини у ворожому, стресогенному середовищі посилює захисні реакції і активізує механізми психологічного захисту, активне функціонування яких може зберігатися в нормальних умовах. Внаслідок цього рівень агресивності як особистісної якості може збільшуватися і, перебуваючи таким достатньо тривалий час, трансформуватися у рису особистості [6].
   До чинників, які перешкоджають прояву агресивності, найчастіше відносять: можливість покарання за агресію, любов, дружні стосунки, а також такі особистісні якості як поміркованість, толерантність, завбачливість, безконфліктність, свідомість, високий самоконтроль.
   Отже, проведений нами аналіз надав змоги дійти таких висновків:
   - проблема чинників агресивної поведінки, їх місця та мірою впливу на формування та прояв цього феномену також вважається вирішеною недостатньо повно; тут можна виділити три основні підходи: 1) агресивність трактується як уроджена, інстинктивна властивість людини; 2) агресія розглядається як поведінкова реакція на фрустрацію; 3) агресивність розглядається як характеристика поведінки, що формується в результаті на учіння;
   - одним з провідних чинників набування особистістю підвищеної агресивності людини вважаються недоліки сімейного виховання; також провідна роль у зародженні і формуванні готовності людини до агресії, а також у її реалізації відводиться ситуативним чинникам; до чинників, які можуть викликати агресивну поведінку людини, чи підвищити вірогідність її виникнення, відносять: вплив кліматичних умов, культурних чинників, температури навколишнього середовища, підвищений шум, велике скупчення людей, неприємний запах та тіснота у приміщенні, дискомфорт, зазіхання на особистий простір, вороже соціальне середовище, біль, виникнення стресової ситуації, спостереження за моделями агресивної поведінки інших в реальному житті, на кіно- і телеекранах чи комп'ютерних іграх, очікування помсти за власні агресивні дії, вживання алкоголю, сексуальне збудження; вважається, що чоловікам властива порівняно вища агресивність (переважно за показниками фізичної та прямої агресії);
   - як особистісні фактори, які зумовлюють підвищення рівня агресивності, розглядають: підвищену ворожість та подразливість, підвищений рівень тривожності та депресії, підвищену емоційну реактивність, негативну афективність, перевищену самооцінку, певні особливості мотиваційної сфери, низький рівень розвитку інтелекту, антисоціальну спрямованість особистості, заздрісність, схильність приписувати оточуючим агресивні наміри тощо; також до підвищеної агресивності можуть призводити генетичні аномалії;
   - у літературі виділені два типи соціально-психологічних чинників агресивної поведінки (чинника першого типу діють залежно від демографічних та особистісних характеристик; чинники другого типу мають універсальний характер впливу, тобто діють завжди і на всіх) і два основних механізми соціалізації агресії: перший полягає в засвоєнні навичок агресивної поведінки внаслідок спостереження агресії інших осіб або в результаті власного досвіду відповідних агресивних дій; згідно з другим механізмом, агресивна поведінка зумовлюється ситуацією блокування актуальних потреб людини, придушенням можливостей її самореалізації.
   - серед чинників, які перешкоджають прояву агресивності, називають: можливість покарання за агресію, любов, дружні стосунки, а також такі особистісні якості як поміркованість, толерантність, завбачливість, безконфліктність, свідомість, високий самоконтроль.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бандура А., Уолтере Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений. - М.: ЭКСМО, 2000. - 512 с.
2. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - СПб.: Прайм-Еврознак, 2001. - 512 с.
3. Бовть О.Б. Агрессивные реакции и пути их коррекции у младших школьников: Дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Университет внутренних дел МВД Украины. - X., 2000. - 265 с.
4. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб: Питер, 1997. - 336 с.
5. Волянская Е.В. Основные этапы систематического изучения агрессии // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: 36. наук. пр. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. - С. 179 - 183.
6. Гайдукевич Г.А. Проявления агрессивности у курсантов высших военных учебных заведений на разных этапах подготовки: Дис... канд. психол. наук: 19.00.07/ Ин-т психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - К., 2000. - 198 с.
7. Дроздов О.Ю. Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки молоді: Дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Чернігівський держ. педагогічний ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - Чернігів, 2003. - 225 с
8. Кравчук С.Л. Особливості психологічних детермінант агресивних проявів особистості: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2002. - 21 с
9. Крэйхи Б. Социальная психология агрессии / Пер. с англ. -СПб.: Питер, 2003. - 334 с.
10. Лоренц К. Агрессия (так называемое “зло”). М.: Республика, 1994. - 384 с.
11. Мазоха I.C. Індивідуально-психологічні особливості агресивності особистості: автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. -О., 2008. -20 с.
12. Морозова Т.Р. Причини, динаміка та способи реалізації агресії у засуджених: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.06/ Нац. акад. внутрішніх справ МВС України. - К., 2001. - 21 с
13. Налчаджян А. Агрессивность человека. - СПб. Питер, 2007. -734 с.
14. Психология человеческой агрессивности: Хрестоматия / К.В. Сельчёнок (сост.). - Минск, “Харвест”, 2003 - 656 с.
15. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности // Психол. журн.- 1996. - Т. 17. - № 5. - С. 3 - 18.
16. Шульц-Вильд М. Наш ребенок. - М.: Педагогика, 1992. - 128 с.
17. Anderson С.A., Anderson К.В., DeuserW.E. Examining an affective aggression framework: Weapon and temperature effect on aggressive thoughts, affect and attitudes // Personality and Social Psychology Bulletin. - 1996. - Vol. 22. - P. 366 - 376.
18. Freud S. The essentials of psycho-analysis. - London: Hogarth Press and the Institute of Psycho-Analysis, 1986. - 597 p.
19. Loeber R., Hay D. Key issues of the development of aggression from childhood to early adulthood // Annual review of psychology. - 1997. -Vol. 48. - P. 371 -410.
20. Macoby E.E., Eron L.D. The psychology of sex differences. -Stanford: St.Un.Pr., 1974. - 356 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com