www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Від концептуальної до операційної моделі дослідження співвідношення емоційного інтелекту та соціометричного статусу члена групи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Від концептуальної до операційної моделі дослідження співвідношення емоційного інтелекту та соціометричного статусу члена групи

B.C. Романова

ВІД КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ДО ОПЕРАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ДОСЛІДЖЕННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА СОЦІОМЕТРИЧНОГО СТАТУСУ ЧЛЕНА ГРУПИ

   Стаття присвячена аналізу теоретичних аспектів можливостей вивчення співвідношення емоційного інтелекту та соціометричного статусу члена групи. В результаті аналізу існуючих підходів до вивчення даного феномену виявлено основні тенденції теоретичного та емпіричного вивчення проблеми, плану, а також перспективи отримання даних та напрямків діяльності з точки зору розвитку емоційного інтелекту учасників соціальної групи.
   Ключові слова: соціометрія, соціометричний статус, інтеріндивідуальний емоційний інтелект, інтраіндивідуальний емоційний інтелект.
   Актуальність дослідження. Видатному українському педагогові В.А. Сухомлинському належать висловлювання, які підкреслюють важливість емоційного життя колективу. Необхідною умовою впливу колективу на особистість наявність емоційного багатства життя колективу, емоційної яскравості цього життя, емоційної чутливості колективу. Разом з тим, вчений підкреслював необхідність особистісного самоконтролю людини при колективному існуванні: щоб підкоритися розумним, доцільним, необхідним, обов'язковим вимогам суспільства, людина повинна вміти підкорити сама себе, мати в себе силу волі, здібну наказувати, направляти, утримувати. І це при умові глибокої поваги до себе. При дослідженні колективів молодших школярів та підлітків було виявлено, що характер взаємовідносин у групах носить емоційний характер, а оціночні відносини до особистості іншого мають ярко виражену емоційну складову.
   Розробка теми в наукових джерелах. У сучасній соціальній психології особлива увага приділяється вивченню малих груп. Саме в малій групі відбуваються ті соціально-психологічні процеси, від котрих залежать емоційне самопочуття кожної окремої людини та емоційний клімат усього колективу. Існує багато визначень малої групи, ні одне з котрих не вичерпує сутність цього поняття.
   В.І. Паніотто визначає як малу групу невеличку за складом соціальну групу, члени якої взаємодіють один з одним особисто, знаходяться у безпосередньому особистому контакті, що є основою для виникнення як емоційних відносин у групі, так і особливих групових цінностей та норм поведінки. Іншими словами, родовою ознакою малої соціальної групи є соціальна група, а видовою відзнакою - міжособистісні відносини, безпосередні контакти. При цьому при класифікації груп мала група відрізняється розмірами від великої. Загальновідомо, що до малих груп відносять сім'ю, шкільний клас, виробничий, науковий, спортивний колектив, студентські групи, невеликі військові підрозділи тощо.
   Характерною, критеріальною рисою групи є почуття спільності, котре цементує відношення членів групи та відрізняє одну групу від іншої, “замикає” її на себе. В одних випадках це почуття - розуміння мети сумісних дій, в інших - емоційний потяг, у третіх - тимчасова згода на використання конкретних засобів, методів, инструментів діяльності. Можна також говорити про групові інтереси, потреби, норми тощо.
   До елементарних, та разом з тим обов'язкових параметрів чи рис, групи відносять: її композицію (склад), структуру та групові процеси.
   Склад групи залежить від чисельності та основних ознак її членів: статі, віку, освіти, професії, національності и т. п.; структура групи - насамперед від функцій, обов'язків кожного члена групи у їх сумісній діяльності. Це так звані ознаки формальної структури. Одночасно з формальною структурою групи існує й неформальна, заснована на міжособистісних відносинах. Останні визначають ступінь поваги, рівень прагнення до сумісної праці, бажання радитися при вирішенні важких особистісних чи групових питань чи, навпаки, прагнення уникнення контактів, міру напруги особистісних відносин.
   У різних визначеннях групи підкреслюються її суттєві ознаки - прямі контакти між її індивідами, міжособистісна взаємодія та взаємовплив, переслідування загальної мети та здійснення сумісної діяльності, наявність лідерів, переживання загальних почуттів, виникнення та утвердження групової свідомості, спільність уваги та інтересів, мотивів та настанов, цінностей, норм, прав, звичаїв та звичок; внутрішня роздільність функцій та ролей; визначена локалізація у просторі та відносна стійкість у часі. Основною ознакою малої групи, за Л. Десевим, є безпосередність спілкування між її членами.Особистісні взаємовідносини (симпатії, антипатії, взаємний інтерес тощо) чинять сильний вплив на життя кожного члена групи та на діяльність групи в цілому. Між учасниками групи може виникати взаємне притягування чи відторгнення; можливо, що людина приваблива для одних та неприємна для інших; вона може бути байдужою для декотрих; можлива також взаємна байдужість один до одного. Тому саме особистісні взаємовідносини є одним з важливих факторів емоційного клімату групи, “емоційного благополуччя” (Л .1. Божовіч) її членів, умовою формування самої особистості. Треба зауважити, що особистісні взаємовідносини спеціально не встановлюються, вони складаються стихійно в силу низки психологічних обставин. Місце людини в системі особистісних взаємовідносин, задумкою Я.Л. Коломийського, залежить від двох систем чинників. По-перше, це властивості самої людини, по-друге, характерні особливості тієї групи, відносно якої вимірюється його положення, її групових стандартів, вимог до членів групи, тобто особистісні властивості члена групи мають першочергове значення.
   За даними спостережень та досліджень, як вже відзначалося, доведено, що існує феномен емоційності групи. Діяльність групи, за думкою М.-А. Робера та Ф. Тильмана, здійснюється на двох рівнях: на рівні “усвідомлюваного” та на рівні “почуттів”. Щоб зрозуміти, наприклад, групову динаміку зборів, необхідно зрозуміти обмін думками на рівні того, що переживає група тут і тепер. На рівні “змісту” група працює над завданням, яке знаходиться у центрі її усвідомленої турботи, тому на цьому рівні її діяльність відноситься до реальності. Але робота групи нерідко зупиняється чи змінюється у результаті колективних настанов, не усвідомлюваних групою.
   У працях А. Петровського та його співробітників стверджується, що емоційні взаємовідносини не є єдиним й не самим важливим класом характеристик для опису колективу, тобто крім емоційних відносин, існують такі відносини, котрі опосереднюються змістом сумісної діяльності членів групи, її цілями, завданнями та цінностями, але емоційність групи як важливий феномен групового життя дослідниками не заперечується.
   Для характеристики конкретної групи вживаються такі показники, як розмір групи, її структура, позиція кожного члена групи чи соціометричний статус, групова згуртованість, емоційна експансивність тощо.
   Групоутворення розуміється як перетворення у процесі сумісної діяльності реальної та першопочаткової людської спільності у об'єднання взаємодіючих та взаємозалежних осіб, тобто групу визначеного рівня розвитку та структури.
   Структура групи може визначатися горизонтально як диференціація на підгрупи, діади та тріади взаємодії та взаємовиборів та вертикально, характеризуючи ієрархічну побудову групи: на лідерів (лідера), які отримають найбільшу частку виборів членів всієї досліджуваної групи згідно обраних дослідниками критеріїв - за симпатією, повагою, зацікавленістю, бажанням сумісної діяльності тощо, основну частину групи (“середніх”) та більш ізольованих членів групи, яких інколи називають “відторгнутими”, тобто аутсайдерами. Останні отримують найменшу частку виборів чи не отримують їх взагалі, що характеризує їх позицію у групі з меншою кількістю контактів у порівнянні з іншими членами групи, мінімізацію продуктивних взаємовідносин. їх особистісна поведінка нерідко демонструє агресивність, імпульсивність, неврівноваженість, неадаптивність і т. п. та, навпаки, нерішучість, мовчазність, тривожність, знижений настрій до меж депресивного стану, потяг до зменшення кількості контактів з іншими членами групи.
   Чинників, що визначають позицію особистості у групі багато. Так, у шкільні роки зовнішній вид дитини, фізичні особливості, дефекти, захворювання, неадекватна поведінка провокують в тій чи іншій мірі негативне відношення до неї однолітків та вчителів, навіть приписування такій дитині поганих душевних якостей, що суттєво відображається на його загальній самооцінці. Підлітки з помітними відхиленнями у фізичному чи розумовому розвитку в більшій мірі наражені несприятливому впливу соціально-психологічного середовища, яке спричиняє формуванню негативної Я-концепції, залежності від оточення чи бунту проти нього.
   Треба зауважити, що якості особистості та особливості поведінки, котрі розглядаються як чинники, обумовлюючі позицію члена групи, можуть бути зрозумілі і як результат дії на особистість визначеної позиції. Наприклад, афективність, котра завжди виступає як чинник, що знижує позицію дитини у середовищі однолітків, сама є слідством незадоволеності дитини своїм положенням у групі.
   Таким чином, відторгнутих членів групи (аутсайдерів) характеризує емоційна неадекватність поведінки - емоційна збудливість, імпульсивність чи інертність емоційних проявів та недостатня для повсякденних контактів емоційність, що свідчить про відсутність емоційної компетентності, недорозвинутої здатності до емпатії, слабку орієнтацію в соціальних ситуаціях. У таких осіб не задовольняється одна з найважливіших соціальних потреб - потреб у спілкуванні, що формує, у свою чергу, низку негативних рис особистості та особливостей поведінки.
   Поняття “лідер” може розумітися як “офіційний” (призначений) чи “неофіційний керівник”, тобто людина, на думку якої орієнтуються інші члени групи, яку вони вислуховують, якій вони підкоряються при здійсненні соціальної поведінки в групі, вона має, таким чином, вплив на групу чи колектив більший, ніж інші члени групи.
   Лідерство, у свою чергу, пов'язане з авторитетністю власне лідера групи. “Авторитет - зразок, приклад для наслідування” у визначенні. Загалом лідерство має складну природу. Як правило, лідери займають центральне місце у комунікативній структурі групи та їх ініціативи більш ефективні, ніж ініціативи інших членів групи. їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, у збереженні її традицій та звичаїв, вони вселяють в інших членів групи впевненість у досягненні мети. Функціями лідерів є функції фахівця у конкретній сфері (експерта), довготривало ініціюючого структуру завдання групи та функції фахівця у сфері міжособистісних відносин, котрий регулює психологічний мікроклімат у групі.
   Особливе місце серед досліджень займає проблема харизматичного лідерства за М. Вебером. Основними рисами харизматичних лідерів вважають душевність, духовність, людяність, моральність, самодостатність, креативність, вчинковість, героїчність, емоційність. З харизматичним лідером кожному приємно, затишно, легко, комфортно. Як відмічає В. Татенко, в таких лідерах спостерігається здатність зічіпати заживе, мріяти самому і “примушувати” мріяти інших, викликати довіру й відчуття впевненості в собі, надихати й мобілізувати прихильників на звитяжні дії. Як можна бачити, така характеристика близька до поняття “емоційний лідер”, який добре орієнтується в емоційних проявах, як власних, так і емоціях інших, контролює емоційність ситуації, найбільше інформований у діяльності групи та оточуючому середовищі, мотивує групу на досягнення її цілей та вирішення нагальних проблем, надихає її, підбадьорює та здійснює необхідну емоційну підтримку й допомогу.
   В останні роки у галузі менеджменту був виокремлений новий різновид лідерства, найбільш придатного для здійснення ефективної діяльності керування колективом, який дістав назву резонансного, тобто такого, що визначається рівнем емоційного інтелекту особистості та здатністю створити сприятливий для спільної діяльності морально-психологічний клімату колективі. За думкою A.M. Гаврилюка, феномен резонансного лідерства фактично і демонструє сукупність перерахованих вище ознак представників сучасної управлінської еліти і дає ключ до розв'язання проблеми відсутності у її представників якісних ознак лідера-управлінця.
   Термін резонансне лідерство був вперше введений американськими дослідниками Д. Гоулманом, Р. Бояцисом та Е. Маккі. У колективній праці “Змоціональне лідерство: Мистецтво управління людьми на основі емоційного інтелекту” дослідники дають характеристику цьому феномену як особливому виду гармонії міжособистісних взаємин, при чому ототожнюють два різновиди лідерства: резонансне та емоційне, оскільки в їх основі лежать дослідження емоційного інтелекту.
   Результати проведених досліджень дали змогу зробити висновки про те, що саме поведінка та настрій лідера впливають на силу його емоцій: породжують мотивації, надихають на творчість, покращують продуктивність праці, пробуджують високі почуття відданості справі. У процесі спілкування з оточуючими, виникає міцний емоційний зв'язок -резонанс. Уміння викликати резонанс - ознака лідерів, які володіють високим рівнем емоційного інтелекту. Те, наскільки ефективно лідер управлятиме своїми почуттями, зможе розбиратися у власних емоціях: розпізнаватиме їх, використовуватиме для досягнення групових цілей, залежить від рівня його емоційного інтелекту.
   Незважаючи на певні розбіжності науковців у визначеннях ЕІ, практично всі дослідники схиляються до того, що наявність розвиненого емоційного інтелекту - це неодмінна умова успішного лідерства. З думкою Д. Гоулмана та його співавторів погоджується відомий європейський експерт у галузі менеджменту Манфред Кетс де Вріс. Автор відмічає важливість розвитку емоційного інтелекту та деталізує взаємозв'язок рівня інтелекту лідера зі здатністю розуміти самого себе та своїх підлеглих. За думкою С.П. Дерев'янко, емоційний інтелект також обумовлює вибір стратегій адаптивної поведінки, впливає на соціальне самопочуття у групі та прояви лідерських якостей. Лідер займає самий високий статус у визначеній групі, який нерідко називають високим соціометричним статусом на відмінність від аутсайдерів, у яких спостерігається негативний чи низький соціометричний статус, що характеризує дезорганізуючі тенденції у поведінці члена групи.
   Таким чином, для більш точної характеристики кожної людини у системі внутрішніх взаємовідносин використовуються поняття “позиція”, “статус”, “роль”.
   Роль - нормативно заданий та колективно схвалений зразок поведінки, очікує мий від людини, яка займає у колективі визначену позицію.
   Позиція - це поняття, яке позначає офіційне положення людини в тій чи іншій підсистемі відносин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції людини у групі залежить ступінь його потенційного впливу на поведінку решти членів групи.
   Соціометричний статус - статус індивіда у соціальній групі, що складається на основі оцінок його міста та ролі в даній групі, який можна визначити за допомогою соціометричних методів, тобто статус - положення людини в системі внутрішніх відносин, визначаючих ступінь його авторитету в очах інших членів групи. На відмінність від позиції статус індивіда у групі - це реальна соціально - психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо групових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників групи.
   Вивченням соціометричного статусу займалися багато які закордонні та вітчизняні вчені (У. Бронфенбреннер, Н. Е. Гронланд, Я. Л. Коломінський, С. А. Котик, X. Лийметс, Р. Манн, В. С. Мерлін, Дж. Морено, Н. Н. Обозов, Л. С. Славіна, Т.А.Репіна, В.В.Абраменкова). їх дослідження були в основному направлені на встановлення взаємозв'язку між соціометричним статусом та такими індивідуально-типологічними характеристиками, як інтровертивність-екстровер-тивність (Г. В. Акопов), зовнішній вигляд, більш високі шкільні показники та розумова обдарованість, більш молодий вік, більш виражена товариськість, готовність допомогти товаришу (Н. Е. Гронланд), темперамент (С. А. Котик), емоційна експансивність (Н. Н. Обозов), активність особистості (Я. Л. Коломийський), ефективність та успішність діяльності (Л. С. Славіна) і т. п.
   При дослідженні структури групи, її згуртованості, емоційної експансивності, статусу членів групи в емпіричних дослідженнях здебільшого вживається метод соціометрії за Дж. Морено.
   Термін “соціометрія” утворений від “socius” -товариш, компаньон, соратник та “ retrum” -вимір. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності процедур виміру та математичних методів обробки отриманої первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено. Сукупність міжособистісних відносин у групі складає, за думкою Дж. Морено, ту первинну соціально-психологічну структуру, характеристика якої багато в чому визначає не тільки цілісні характеристики групи, але й душевний стан людини.
   Методологічно виправдане та грамотне використання арсеналу соціометричних методів дозволяє отримати серйозні теоретичні висновки про процеси функціонування та розвитку різних груп, досягати практичних результатів у комплектуванні колективів, у підвищенні ефективності їх діяльності.
   Дані, отримані за допомогою соціометрії Дж. Морено, можуть широко використовуватись у виховній роботі педагога при організації шкільного класу, при вивченні стилів керівництва в групах на виробництві, в армії, у спорті та в інших сферах суспільного життя.
   Для вивчення міжособистісних відносин у колективі можуть бути використані різні форми соціометричного методу. Суть його при застосуванні в учбових групах в тому, що учень вибирає інших членів групи для сумісної діяльності - формальної чи неформальної в яких-то заданих умовах.
   Наприклад, вибір кожної дитини показує, кому з однокласників вона віддає перевагу та чи користується при тому взаємностю. М. С. Неймарк вважає, що соціометрія може бути корисною також при визначенні домогань у системі особистісних відносин та чи задоволений учень тим положенням, яке він займає, чи не задоволений, а також того, як він усвідомлює своє положення в обох системах та свої домогання.
   Соціометрія дозволяє вимірювати статус особистості як позицію людини у системі зв'язків з іншими людьми. Соціометричний статус -показник соціально-психологічних якостей особистості як об'єкту комунікації в групі. З соціологічної точки зору соціометричний статус -це здібність особи виступати референтним членом для інших осіб, а з точки зору соціальної психології - бути обраним у спілкуванні. Таким чином, соціометричний статус фіксує величину престижу особи в спілкуванні з іншими.
   Постановка проблеми. Повсякденне життя людини здійснюється безпосередньо у малих групах - у сім'ї, учбових та виробничих колективах, колі друзів та знайомих, у групах за інтересами. Основною ознакою малих груп є спілкування за прямими контактами. Взаємовідносини та взаємовпливи між членами групи в своїй основі мають емоційний характер, який визначає не тільки сам характер взаємовідносин, симпатії та антипатії притаманні членам групи, але й ієрархічну структуру групи та її динаміку. Встановлений позитивний взаємозв'язок між високим соціометричним статусом та індивідуально-психологічними характеристиками особистості, такими як екстровертивність, відсутність тривожності, відкритість, активність, розумова обдарованість, інформованість, емоційна експансивність. Зважаючи на чинник емоційності групи, можна припустити, що безпосередньо емоційний інтелект грає вирішальну роль у груповій динаміці та у можливостях особистісті зайняти та утримувати у групі відповідний соціометричний статус. При цьому можливо припустити, що більш високий розвиток емоційного інтелекту буде притаманний членам групи з більш високим соціометричним статусом.
   Операційна модель. Дослідження полягає у розширенні уявлень про структуру внутрішнього світу особистості, психологічні механізми її поведінки та взаємодії у групі; роль і форми виявлення емоційного інтелекту людини з різним соціометричним статусом.
   Основні методики які будуть використані для дослідження співвідношення емоційного інтелекту та соціометричного статусу члена групи:
   1) Метод соціометричної діагностики взаємостосунків за Дж. Морено - соціометрія
   2) Тест “Емоційна самосвідомість” (діагностика інтраособистісного емоційного інтелекту) (Власова О.І., Березюк М.А.)
   3) Методика діагностики соціального інтелекту Дж. Плфорда та М. Саллівена (субтест №2)
   Висновки. Результати, отримані вході дослідження, можуть мати широке практичне використання:
   1) у психодіагностичній практиці - розширення засобів психодіагностики виявлення особистісних ресурсів у процесі групотворення;
   2) у індивідуальному консультуванні - надання психологічної допомоги особистості у критичних ситуаціях групової взаємодії, щодо проблемних ситуацій її взаємодії у групі.
   3) в педагогічній практиці - розширення арсеналу засобів формування емоційної компетентності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Власова О.І., Березюк М.А. Теоретико-методичні засади дослідження емоційного інтелекту як інтраіндивідної властивості особистості. //Теоретичні і прикладні проблеми психології. Збірник наукових праць/ - № 2(7), 2004. - Луганськ: Видавництво СНУ, 2004, с 175-181.
2. Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: Монографія. - К., 2005. - 308 с
3. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта. - М., 2005. - 301 с.
4. Ершов А.А. Лидер и авторитет группы (к постановке проблемы) // Экспериментальная и прикладная психология. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. - Вып. 4. - С.10-27.
5. Коломинский Я.Л. Психология личных взаимоотношений в детском коллективе. Очерк социальной психологии школьного класса. - Минск, 1969. - 240 с.
6. Сухомлинский В.А. Мудрая власть коллектива (Методика воспитания коллектива). Пер. с укр. - М.: Молодая гвардия, 1975. -240 с.
7. Татенко В. Від лідерства у природі до природи лідерства // Психолог, 2006, № 9. - С. 12-13.
8. Emmerling R., Goleman D. Emotional intelligence: issues and common misunderstanding. [Electronic resourse]. - 2003.
9. Goleman D. Primal Leadership: Learning to Lead With Emotional Intelligence/ Boston: Harvard Business School Press, 2008. - 300 p.
10. Roberts R.D., Zeidner M., Mattews G. Does Emotional Intelligence Meet Traditional Standards for an Intelligence? Some New Data and Conclusions// Emotion, 2001. Vol 1, № 3. - P. 196-231.
11. Salovey, P. & Mayer, J.D. “Emotional intelligence” // Imagination, Cognition, and Personality. - 1990, 9. - P. - 185-211.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com