www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Нетрадиційні форми та методи навчання як умова розвитку психічних функцій молодших школярів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Нетрадиційні форми та методи навчання як умова розвитку психічних функцій молодших школярів

Г.М. Ніщук, О.Є. Чуба

НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ НАВЧАННЯ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

   Постановка проблеми. Однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного суспільства є глобальні зміни суспільного буття, способу життя та колективної свідомості: утворення, що намагаються зберігати традиційність, незмінність змісту, структури і форм, нездатні адаптуватися до нових умов, неминуче втрачають актуальність та значимість; водночас загальносуспільної ваги набувають ті духовно-інтелектуальні, соціальні та економічні явища і процеси, які відзначаються гнучкістю, мобільністю, спроможністю до змін, відкритістю та готовністю до нового.
   Особливістю поступу сучасного суспільства, на думку представників теорії творчості у філософії, наприклад, Б.В. Новікова, є розвиток людства за вектором “від суспільства трудящих до суспільства творящих” [4, с. 4], а творча діяльність розглядається не як одна з характеристик людської діяльності, а як “єдино достойний людини безпосередньо суспільної (повністю усуспільненої) та суспільства улюдненого спосіб їх взаємобуття. Іншими словами - як найбільш розвинена форма розвитку...” [4, с 4].
   Творча особистість, на думку науковців, стає основною рушійною силою соціальних і духовних трансформацій [3; 7]. Тому сьогодні мають місце процеси осмислення накопиченого людством досвіду, на цій основі - формування нових підходів до сенсу буття, самого способу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвитку та існування суспільства в цілому, в якому інноваційність є однією з найважливіших ознак будь-якої діяльності [5].
   Очевидно, що до інноваційної діяльності треба готувати людину ще змалечку. Значну роль у такій підготовці відіграє освіта, яка також має володіти рисами інноваційності. В педагогічній літературі наявні різні підходи до визначення поняття “інновація”. Науковці звертають увагу на розходження між нововведенням і зміною: зміна повинна містити в собі поліпшення відповідно до заздалегідь поставлених цілей. “У педагогічних інноваціях завжди існує відкрита самим учителем або запозичена нова ідея, тому новаторський досвід повинен бути осмислений у вигляді ідеї або концепції. У цьому зв'язку вчителеві необхідно опанувати науковою рефлексією, що дозволяє співвідносити ту або іншу інноваційну систему з безліччю завдань конкретного дослідження”, - зазначає В.А. Сластьонін [8].
   Проблеми сучасної освіти хвилюють усе наше суспільство. Це зумовлено не лише потребою суттєвої модернізації галузі, а й різновекторністю бачення, оцінками стану освіти й підходами до її якісного вдосконалення. Суспільство й держава прагнуть зберегти та розвинути усе краще, виходячи з загальних соціально-економічних та політичних тенденцій, що визначає ближчу і віддалену перспективу нашого суспільного поступу. Його шлях визначено Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті та Державною національною програмою “Освіта”, котрі окреслюють напрями подальшого розвитку освіти впродовж 25 років - тобто на час природної зміни поколінь.
   Основна мета реформування - якість освіти. Вона розглядається у взаємозв'язку з забезпеченням її доступності та ефективності. Тріада “доступність-якість-ефективність” визначає основні складники удосконаленої освіти. Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особистості постіндустріальне суспільство. За таких умов пріоритетом є увага до навчального змісту і методик, що формують світогляд, цінності культури, вміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп'ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.
   Проте вчителю не слід забувати, що “навіть могутній інтелект не є замінником розвиненої емоційно-чуттєвої культури” [9, с 4]. Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності і відкритості школи, зумовлює принципову необхідність переосмислення всіх чинників, від яких залежить якість навчально-виховного процесу, змісту, методів, форм навчання і виховання, системи контролю та оцінювання, управлінських рішень, спільна відальності учасників навчально-виховного процесу.
   Орієнтація сучасної школи на гуманізацію процесу освіти і різносторонній розвиток особистості дитини передбачає, зокрема, необхідність гармонійного поєднання власне навчальної діяльності, в рамках якої формуються базові знання, уміння і навички, з діяльністю творчою, пов'язаною з розвитком індивідуальних задатків учнів, їх пізнавальної активності, здатності самостійно вирішувати нестандартні завдання, відчувати прекрасне, вірити в добро і тому подібне. Активне введення в традиційний навчальний процес різноманітних нетрадиційних розвивальних занять, спрямованих на розвиток особистісно-мотиваційної та аналітико-синтетичної сфер дитини, пам'яті, уваги, просторової уяви і ряду інших важливих психічних функцій, є в зв'язку з цим, одним із найважливіших завдань педагогічного колективу [1; 2].
   До традиційних шкільних занять належать, як відомо, уроки вивчення нового матеріалу, закріплення знань, умінь і навичок, перевірки і обліку набутих знань, умінь і навичок, аналізу контрольних робіт, узагальнення і систематизації вивченого, повторення теми або розділу. Разом із цими формами навчання останнім часом широко використовуються і нетрадиційні або нестандартні. Це, зокрема, уроки-семінари, заліки, лекції, конкурси, подорожі, інтегровані уроки, заняття-конференції, диспути, уроки-казки, тематичні ігрові уроки, завдяки яким учні швидше і краще засвоюють програмний матеріал.
   Значущість вказаних вище занять загалом зумовлена, насамперед, тією обставиною, що сама по собі навчальна діяльність, спрямована в традиційному її розумінні на засвоєння учнями вимог базової шкільної програми, не пов'язана достатньою мірою з творчою діяльністю, здатна, як це не парадоксально, призвести до гальмування інтелектуального розвитку дітей. Звикаючи до виконання стандартних завдань, розрахованих на закріплення базових навичок, які мають єдине рішення і, як правило, єдиний заздалегідь зумовлений шлях його досягнення на основі деякого алгоритму, діти практично не мають можливості діяти самостійно, ефективно використовувати і розвивати власний інтелектуальний потенціал.
   З іншого боку, вирішення одних лише типових завдань збіднює особистість дитини, оскільки в цьому випадку висока самооцінка учнів і оцінка їх здібностей викладачами залежить, головним чином, від старанності і наполегливості і не враховує прояву ряду індивідуальних інтелектуальних якостей, таких, як вигадка, кмітливість, здібність до творчого пошуку, логічного аналізу і синтезу.
   Одним із основних мотивів використання нетрадиційних форм і методів навчання є підвищення творчо-пошукової активності дітей, важливе в рівній мірі як для учнів, розвиток яких відповідає віковій нормі або ж випереджає її (для останніх рамки стандартної програми просто тісні), так і для школярів, які вимагають спеціальної коректувальної роботи, оскільки їх відставання в розвитку і, як наслідок, знижена успішність у більшості випадків виявляються пов'язаними саме з недостатнім розвитком базових психічних функцій.
   Заняття, спеціально спрямовані на розвиток базових психічних функцій дітей, набувають особливої значущості в навчальному процесі початкової школи. Причина тому - психофізіологічні особливості молодших школярів, а саме та обставина, що в 6-9-річному віці, що характеризується підвищеною сензитивністю, найінтенсивніше протікає і, по суті, завершується фізіологічне дозрівання основних мозкових структур. Тому саме на цьому етапі можливий найбільш ефективний вплив на інтелектуальну та особистісну сфери дитини, здатний, зокрема, компенсувати до певної міри затримки психічного розвитку, що мають неорганічну природу (викликані часто недостатньою увагою до виховання і розвитку дітей з боку батьків).
   Ще одна важлива причина, що спонукає активніше впроваджувати нетрадиційні форми і методи навчання в навчальний процес початкової школи - можливість проведення ефективної діагностики інтелектуального та особистісного розвитку дітей, що є основою для цілеспрямованого планування.
   Організація творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів охоплює всі етапи уроку - від його мети до кінцевих результатів. І тому слід робити все, щоб зацікавити учня, стимулювати його творчу діяльність. Для успішного розв'язання завдань уроку слід переглянути його методику так, щоб вона дозволяла виділити провідні знання, опорні вміння, збільшити частку самостійної роботи учня, урізноманітнювати в рамках уроку прийоми і засоби навчання, ширше використовувати різні форми контролю, організувати взаємодопомогу учнів.
   Аналіз педагогічної літератури [1; 2; 6] дає можливість розглядати таку класифікацію нетрадиційних форм відповідно до способу взаємодії суб'єктів навчального процесу: уроки-мандрівки; віршовані (римовані) уроки; інтегровані уроки; уроки-теле- та радіопередачі; уроки-дискусії; уроки-змагання; уроки-дослідження; уроки-сюжетні замальовки. До нетрадиційних форм роботи на уроці можна віднести такі: урок “Що? Де? Коли?”, урок типу “КВК”, уроки “Мозкового штурму”, урок-вікторина, урок-аукціон, урок-екскурсія, урок-спостереження та ін.
   Розглянемо сутнісні характеристики окремих видів уроків, наприклад, уроку-вікторини. До початку уроку кабінет відповідним чином оформляють: на стінах розвішують емблеми команд, привітання команд одна одній, фотографії. Учні вибирають журі і суддю-інформатора.
   Перший етап уроку присвячують історії. Кожній із команд пропонують 3-4 завдання, які треба розв'язати у встановлений термін. З кожною командою працюють по два члени журі. Вони перевіряють правильність відповідей, фіксують час, який було витрачено для виконання завдань.
   Другий етап - конкурс капітанів. Кожному капітанові допомагає команда. Колективний пошук, дух змагання дозволяє систематизувати одержані знання, загострити увагу на найважливішому.
   Третій етап - змагання команд. Кожна команда пропонує команді-суперниці по п'ять запитань. Учитель у такій вікторині активно бере участь в обговоренні в ролі консультанта, інколи допомагає журі.
   Уроки-вікторини цікаві тим, що надають можливість всебічно розглянути проблему, знайти найбільш вдалі розв'язання. Такі уроки є емоційними, вони виховують колективізм, розвивають допитливість, почуття експромту, самостійність.
   Наводимо приклад уроку-екскурсії на тему “Вимірювання величин”.
   Мета: навчити практично визначати час, відстань, швидкість, масу, вартість.
   Обладнання: стрічка для вимірювання, годинники, паперові кораблики, олівці.
   Метою цієї екскурсії було практично повторити, закріпити і узагальнити поняття основних величин, що зустрічаються в навколишньому середовищі, а вивчаються в математиці. Вчитель визначає об'єкти, за якими можна спостерігати, продумує маршрут, сам проходить за цим маршрутом, робить уточнення до плану. Учням було повідомлено, що саме треба повторити, і яке обладнання підготувати (зошит, годинник, вимірювальну стрічку, олівці). Зі школи вийшли всі разом, відзначивши час виходу, і першу зупинку зробили біля річки.
   Учитель пропонує першу задачу.
   Задача 1. “Ми вийшли зі школи о 8 год 20 хв. До річки прийшли о 8 год 45 хв. Скільки часу ми були в дорозі? Скільки часу минуло після початку уроку?”
   Пригадали одиниці довжини і перейшли до наступного завдання.
   Завдання 2. Визначити на око ширину і довжину моста.
   Результати записують у зошит, а декілька учнів роблять контрольні вимірювання стрічкою. Далі дітям пропонується визначити швидкість течії річки. Дехто здогадується, що для цього потрібний “кораблик”, який плистиме за течією. Таким корабликом вибираємо суху гілку з дерева, листочок, паперовий кораблик. Пускаємо їх в різних місцях, перед цим домовившись, як саме виконуватимемо вимірювання. Допомагають годинники із секундною стрілкою і вимірювальні стрічки.
   Після обчислення в зошиті за формулою v = ~ кількох значень швидкості течії в різних місцях визначаємо її середнє значення як середнє арифметичне кількох чисел.
   Згодом учні заходять до продуктового магазину, спостерігають за діями продавця, який зважує продукти. Учням пропонуються практичні задачі.
   “ Галя купила 1 кг 600 г цукерок і розділила їх порівну між 20 учнями. Яка маса цукерок дісталась кожному?”.
   “Печиво коштує 14 грн 80 коп за кілограм. Яка буде вартість двох таких кілограмів? півтора кілограма? половини кілограма? 100 грамів? 200 грамів?”
   “Гречана крупа коштує 5 грн. Скільки крупи можна купити на 10 грн?”
   Наступною зупинкою була клумба, огороджена парканчиком, яка мала форму прямокутника. Дітям було запропоновано:
   Визначити, скільки штахетинок потрібно для огорожі клумби, якщо на 1 м потрібно 10 штахетинок.
   Які дані потрібні для того, щоб визначити масу добрив, які треба внести для підживлення квітів усієї клумби, якщо на 1 кв. метр їх потрібно 100 г?
   Під час виконання цих завдань зверталась увага на раціональність у вимірюваннях та обчисленнях. Розв'язуючи задачі, учні переконуються у необхідності добре знати величини та вміти виконувати операції над ними.
   Проводячи екскурсії, ми переконались, що їх роль у початковій школі неоціненна. Вони сприяють частковій перевірці вже здобутих знань і умінь, закріплюють і розширюють знання учнів, узагальнюють матеріал, набутий на уроках, переконують учнів у практичній значущості теоретичних знань. Але для цього учні повинні навчитись спостерігати. Цьому сприяють уроки-спостереження, які також доцільно проводити на природі.
   Значне місце в програмі початкової школи надається систематичним спостереженням за явищами неживої природи. Серед них найважливіші - спостереження за положенням Сонця на небі в різні пори року і спостереження за змінами погоди. Велике значення для розуміння змін у природі, пов'язаних із змінами пір року, мають систематичні спостереження за станом погоди. Учні навчаються вести індивідуальні календарі погоди за планом спостережень, заздалегідь розробленим учителем разом з учнями. Спостереження ведуться за хмарністю, опадами, напрямом вітру і температурою повітря. Опади учні фіксують лише тоді, коли вони є у вигляді дощу та снігу. Напрям вітру учні повинні визначати за напрямом руху хмар на небі, напрямом диму з високих димарів, напрямом нахилу гілок дерев тощо.
   Основна мета вивчення елементарних відомостей з неживої природи в молодших класах полягає не в накопиченні фактів і відомостей, а в тому, щоб розвинути в учнів уміння спостерігати й аналізувати доступні їхньому розумінню явища природи, знаходити в них істотні ознаки, узагальнювати здобуті відомості.
   Відкрити дітям дивовижний і прекрасний світ живої природи допоможуть уроки-милування природою, методика проведення яких розроблена Г.С.Тарасенко, яка стверджує, що “холодний розум, не опертий на почуття і милосердя, стає страшним і руйнівним по відношенню до навколишнього світу” [9, с.4]. У пораднику для батьків з “виховання душі і серця” дослідниця пропонує сценарії свят на честь природи, ігри-подорожі в природу, трудові екологічні справи, запитання та завдання, які можна запропонувати дітям, а також вірші та прислів'я про природу.
   Такий порадник буде корисним не лише батькам. Матеріали, що зібрані в ньому, стануть у нагоді й творчому вчителю початкової школи, який прагне не лише дати своїм учням певний обсяг знань, а й виховати в них низку особистісних якостей, спираючись на педагогіку добра і любові.
   Зробити урок цікавим може вкраплення окремих нетрадиційних методичних прийомів, наприклад таких ігрових ситуацій:
   1. Ігрова ситуація “Протилежності”. У грі беруть участь дві команди. Одна команда називає позитивні якості якогось предмета, явища, події, а інша - негативні. Виграє та команда, яка знайде більше ознак предмета.
   2. Ігрова ситуація “Банка”. Учасники гри уявляють собі велику скляну банку (3 літри). Обирають якусь літеру, наприклад, “К”. Ланцюжком називають слова, що починаються з цієї літери і можуть увійти до банки. Наприклад: кактус, канарка, камбала, карта, клубок, картопля, кнопка, комашка... Гра триває доти, доки не вичерпається фантазія гравців (“наповниться” банка).
   Ігрові ситуації можна використовувати на будь-якому уроці. Вони активізують увагу, мислення, фантазію, здатність генерувати ідеї. Ігрова діяльність має важливе значення для психічного розвитку дитини, оскільки виконує такі функції: розважальну, комунікативну, самореалізації, ігро-терапевтичну, діагностичну, корекції, соціалізації.
   Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, невимушеності, непідробної цікавості. В процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватись, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнути до знань. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються: пізнають, запам'ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, доповнюють свою уяву, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші діти включаються до гри з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.
   Під час гри діти завжди дуже уважні, зосереджені і дисципліновані. Включення до уроку дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра має розглядатися як могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини.
   Інтелектуальні ігри можуть бути корисними школярам, які зазнають труднощів у навчанні: в розумінні і осмисленні нового матеріалу, засвоєнні та узагальненні, встановленні зв'язків між поняттями, висловлюванні власних думок і мові. Ці ігри можуть допомогти: активізувати навчальну роботу в класі, підвищити активність і ініціативність школярів; дати відчуття свободи і розкутістості, особливо нервовим, слабким і невпевненим у собі дітям; поліпшити взаємостосунки вчителя з класом після конфлікту (якщо такий був); закріпити дружні стосунки в класі.
   Величезний позитивний вплив здійснює гра на навчальну діяльність інтелектуально-пасивних дітей, на дітей, які зазнають труднощів у навчанні. Такі діти в грі здатні виконати такий обсяг роботи, який ніколи не виконають у звичайній навчальній обстановці. Дуже важлива і ситуація переживання успіху для таких дітей. Для них потрібно підбирати такі завдання, з якими вони могли б справитися, поступово ускладнюючи їх. Велике значення в створенні ситуації успіху має морально-психологічна атмосфера виконання завдань, оскільки вона знімає відчуття невпевненості, страху перед завданням і т.п.
   Не варто забувати й релаксуюче значення гри. В навчальній діяльності можуть бути використані ігрові моменти, щоб допомогти учню не лише відпочити, зняти відчуття гнітючої напруженості, а й розв'язати якусь навчальну, хай навіть найпростішу, задачу, а потім із ще більшою активністю включитися в навчальний процес.
   Висновок. Отже, нетрадиційне навчання - це такий динамічний процес, що забезпечує включення емоційних сфер психіки учня, активне функціонування його інтелектуальних і вольових сфер, сприяє формуванню стійкого інтересу до предмета, що спонукає до самоосвіти і формування активної, творчої, гармонійно розвиненої особистості. Дослідження показали, що інноваційні процеси - важливий шлях подолання формалізму в навчанні. Особливістю навчально-пізнавальної діяльності за умов застосування нетрадиційних форм навчання є такий тип оволодіння знаннями, коли створюються умови включення учнів не просто в діяльність, а в діяльність творчу, зумовлену:
   - видом навчальної діяльності (спостереження і практична дія переважають над слуханням або супроводжують його);
   - логікою пізнавального процесу (індукція переважає над дедукцією);
   - психологією пізнавального процесу (аналіз через синтез, асоціативний і евристичний механізми, зв'язок інтуїтивного і логічного);
   - джерелом знання (опора на образ, на наглядність).
   Узагальнюючи сказане, можна стверджувати: нетрадиційні форми навчання можуть і повинні зробити свій внесок в організацію процесу навчання, у вдосконалення навчання. Такий тип освітнього процесу пов'язаний із творчим пошуком на підставі досвіду, що є і його відповідним збагаченням. Виникає проблема готовності викладача до використання нововведень в навчальному процесі не тільки в значенні здатності усвідомити нове дидактичне завдання, проаналізувати можливості нових видів навчально-пізнавальної діяльності, але передусім в значенні наявності у нього відповідного особистісного досвіду, широти розуміння проблеми інноваційної діяльності і осмислення власної готовності взяти участь у цьому процесі.
   Для кожного вчителя дуже важливо оволодіти сукупністю прийомів та засобів, за допомогою яких у школярів у процесі навчання розвивають комунікативні вміння, виховується воля, виробляється зосередженість, виникає бажання вчитися, долати труднощі. Для вирішення таких завдань найбільш ефективними можуть стати нетрадиційні форми і методи навчання, які базуються на використанні відповідної методологічної системи.
   Завдання вчителя - виховувати творчу особистість, зумовлює перед школою необхідність залучення учнів до таких нетрадиційних видів навчальної діяльності, в яких би мали проявлятись творчі здібності дитини. Кожен урок має бути творчим актом, у якому і педагог, і учень з однаковим задоволенням пориваються на пошуки нового. Тому напрями подальших досліджень вбачаємо у вивченні проблем підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності.
   Перспективи подальших соціально-психологічних досліджень інноваційної діяльності вчителя полягають в інтегрованому дослідженні та цілісному прагматичному втіленні в інноваційній діяльності психолого-педагогічних, психогігієнічних та духовно-світоглядних аспектів в умовах гуманізації освіти, що сприятиме вирішенню пріоритетних проблем, пов'язаних з розвитком системи освіти в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення учнів до учіння // Рідна школа. - 1999. - № 9. - С. 49-50.
2. Козлова О.І. Основні стратегії педагогічного впливу при традиційному та інноваційному підходах до навчання // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць. - К.: Логос, 2000. - С 239-245.
3. Моляко В.А. Стратегии решения новых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина. - 2002. - № 4. - С. 33-44.
4. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: Монографія. - К.: НТУУ КПІ, 1998. - 310 с
5. Полонский В.М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. - 2007. - №2. - С. 4-13.; 2007. - №3. -С.4-12.
6. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. - К.: АСК, 2004. - 192 с.
7. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. - К., 1996. - 236 с
8. Сластенин В.А. Учитель в инновационных образовательных процессах// Известия Российской академии образования. - 2000. -№3. - С.73-79.
9. Тарасенко Г.С. Відкрийте дітям дивосвіт природи: Порадник для батьків з виховання душі і серця дитини. - Вінниця: 2008. - 240 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com