www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Система психокорекційної роботи з підвищення рівня турботи про себе в ранньому юнацькому віці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Система психокорекційної роботи з підвищення рівня турботи про себе в ранньому юнацькому віці

I.B. Михайлова

СИСТЕМА ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТУРБОТИ ПРО СЕБЕ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

   Стаття присвячена вивченню теоретичних засад розробки системи психокорекційних засобів з підвищення рівня турботи про себе в ранньому юнацькому віці в результаті цілеспрямованого впливу на її особистісні детермінанти: ставлення до майбутнього, фрустраційну толерантність, загальну самоефективність. Подані психологічні умови психокорекційної роботи з корекції турботи про себе в ранній юності.
   Ключові слова: турбота про себе, ставлення до майбутнього, фрустраційна толерантність, загальна самоефективність, психокорекційні засоби, психологічні умови.
   Сучасна молодь живе в кризовому, розколотому суспільстві, суперечливі процеси якого негативно впливають на її особистісний розвиток та самореалізацію. Нестабільність у політиці, економіці, в освіті, постійні несистемні зміни у всіх галузях зумовлюють нестабільність у визначенні власних пріоритетів в житті. Актуальним питанням в даних умовах для підростаючої особистості постає засвоєння соціальної самоустановки турбуватися про себе як головної передумови гармонійного особистісного зростання, що сприяє розвитку саморозуміння, довіри до себе та автономності. Турбота про себе, як феномен самосвідомості, проявляється в трьох сферах людського існування: тілесній, соціальній та духовній. Вона допомагає подолати вікову кризу, досягти особистісної та емоційної зрілості, засвоїти самоефективну поведінку в діяльності та міжособистісних стосунках.З огляду на аналіз наукової психологічної літератури, можна стверджувати, що турбота про себе - недостатньо вивчене психологічне явище, яке потребує відповідної концептуалізації та узагальнення. Сенситивним періодом для становлення даного феномену виступає ранній юнацький вік. Беручи до уваги особливості розвитку особистості ранньої юності, ми розглядаємо турботу про себе в якості самоустановки, яка розвивається під впливом певних особистісних детермінант: ставлення до майбутнього, фрустраційної толерантності, загальної самоефективності.
   В попередніх наукових статтях нами були розкриті теоретичні засади розвитку особистісних детермінант прояву турботи про себе в ранньому юнацькому віці та результати констатувального експерименту.
   Метою даної статті є вивчення теоретичних засад побудови психокорекційної програми з підвищення рівня турботи про себе в ранньому юнацькому віці на основі отриманих результатів емпіричного дослідження.
   Аналіз та узагальнення результатів констатувального експерименту виявив провідний незбалансований (середній негармонійний і низький дисгармонійний) рівень прояву турботи про себе у учнів раннього юнацького віку. Констатується позитивне статистично незначуще збільшення збалансованого (високого гармонійного) рівня у 16-17-річних респондентів, який є оптимальним для розвитку турботи про себе в цьому віці. Однак, домінуючим є незбалансований рівень, і це є небезпечною тенденцією турботи про себе в ранній юності. І тому виникає необхідність проведення цілеспрямованої психокорекційної роботи з підвищення рівня прояву самоустановки турбуватися про себе у учнів 11 класів.
   Вибір психокорекційної моделі в якості провідної для реалізації формувального експерименту зумовлений сутністю турботи про себе як феномена індивідуальної самосвідомості, становлення якого відбувається через продуктивне подолання особистістю вікової кризи, конструювання його структурних компонентів, віковими особливостями раннього юнацького віку досліджуваних, рівнем розвитку особистісних детермінант турботи про себе (ставлення до майбутнього, фрустраційної толерантності, загальної самоефективності), сучасними орієнтирами та вимогами до методів та засобів роботи з учнями.
   Слід наголосити, що концептуалізація турботи про себе відбулася в західній психології лише в кінці XX ст., а взаємозв'язок даної самоустановки з особистісними детермінантами в ранньому юнацькому віці розглядається нами вперше, тому наукових джерел в цьому напрямку недостатньо.
   Підвищення рівня турботи про себе розглядається рядом науковців у контексті активності суб'єкта. Найбільш розробленим у цьому напрямку є психоаналітичне консультування при наркотичній і алкогольній залежності, палінні тощо. Терапевтичний ефект створює аналіз минулого клієнта, переживання ним знову травмуючих ситуацій, послаблення його деструктивного залежного зв'язку з матір'ю, яка виконувала основні функції турботи про себе замість нього: самозаспокоєння, самовтіху, самозахисту, самодопомоги, позбавляючи його таким чином можливості турбуватися про себе самостійно.
   З погляду Дж.Кристала, основною метою психоаналітичної терапії є створення умов відділення пацієнта з аддиктивною (інфантильно-залежною) поведінкою від образу матері, оволодіння автономними функціями турботи про себе, здатністю вибирати власний шлях розвитку, формувати свою ідентичність, не дивлячись на певні регресивні стани. При цьому відбувається розвиток емоційної стійкості, яка сприяє сепарації та засвоєнню конструктивної турботи про себе [1]. Ми вважаємо цінними думки цього вченого для корекції рівня турботи про себе, але зважаючи на іншу цільову групу, ми можемо застосувати його ідеї тільки в окремих випадках.
   Інший ракурс на коригування особистісного феномена турботи про себе звертають увагу прихильники гештальт-терапії. Вони наголошують, людина стає нещасливою тоді, коли перестає усвідомлювати власні потреби і турбуватися про їх задоволення. Вона починає страждати від невротичних механізмів, які руйнують її особистість, формують недовіру до себе та залежність від оточуючих.
   Оскільки провідним рівнем прояву турботи про себе в ранній юності за результатами нашого експерименту є середній негармонійний, що свідчить про активну участь захисних механізмів у всіх сферах життєдіяльності учнів, слід дати коротку характеристику даних самоманіпуляцій.
   Самоманіпуляція виникає під час використання особистістю чотирьох механізмів психологічного захисту - інтроекції, проекції, ретрофлексії та злиття [2]. При інтроекції молода людина втрачає здатність до критичного осмислення та інтеграції досвіду інших людей, який вступає у протиріччя з її власним досвідом. “При інтроекції ми рухаємо межу між собою та іншим світом так далеко вглиб себе, що від нас майже нічого не залишається” [2, с 48]. Заповнення інтроектами підсилює суперечливість власних почуттів, думок, вчинків, зменшує можливість самовираження. Втрачаючи значення турботи про себе, особистість вже в ранньому юнацькому віці опиняється перед загрозою повної дезінтеграції: жодне з несумісних уявлень не може перемогти і вона виявляється не здатною до подальшого розвитку.
   Проекція в ранній юності проявляється в прагненні відчужувати притаманні особистості якості у випадку, коли вони не відповідають її “Я”-концепції, неусвідомленому намаганні приписувати іншим людям міркування, які ґрунтуються на власній фантазії. При втраті зв'язку з відчуженою частиною відбувається заповнення її інтроектом, який ілюзорно сприймається юнаком як такий, що іде від його “Я”. Схильність не довіряти певним власним імпульсам, наділяючи їх об'єктивним існуванням у вигляді інтроектів, допомагає особистості їх ігнорувати та вважати відповідальними за нещастя і негаразди. Наслідком неузгодженості між турботою про себе та турботою до інших при проекції в ранній юності є виникнення особистісної позиції жертви обставин. Це призводить до послаблення відповідальності за себе, перекладання своїх обов'язків на оточуючих, частіше всього батьків або рідних, посилення внутрішнього конфлікту, психологічного дискомфорту.
   Механізм рєтрофлєксії проявляється у юнаків у тому, що особистість стримує імпульси у когнітивній афективній і поведінковій сфері та спрямовує їх проти себе, стає собі найгіршим ворогом. Свідченням ретрофлексивного розщеплення є використання старшокласником мовних конструкції типу: “Я повинен”, “Я мушу контролювати себе”. Внаслідок такої самоманіпуляції молода особистість створює собі ідеал, до якого вона постійно прагне, але якого неможливо досягти. Як підкреслює Ф. Перлз, “...ідеал - це палиця, яка дозволяє бити себе і знущатися над собою та іншими. Оскільки він недосяжний, ви не можете йому відповідати” [2, с 21]. Отже, при рєтрофлєксії суперечливість проявів в турботі про себе в ранній юності, прихована під маскою самовдосконалення, обертається грою у самокатування, що ще більше знижує рівень самоустановки на турботу про себе.Самоманіпуляція при злитті в ранньому юнацькому віці виражається в тому, що молода особистість “...не знає, що є вона сама, а що є інші. Вона не знає, де закінчується вона сама, а де починаються інші. Не усвідомлюючи межі між собою та іншими, вона не здатна на контакт з ними, але й не може віддалитися від них” [2, с 53]. У мові така особистість схильна використовувати займенник “ми” замість “я, що свідчить про розлади в соціальній сфері турботи про себе.
   Невідокремлення свого психічного існування від інших негативно впливає і на духовний світ старшокласника. Його головними моральними переконаннями стають погляди інших людей, які часто мають негативний вплив на юнака, але він їх беззаперечно приймає. Неможливість турбуватися про себе при використанні цього захисного механізму перетворюється на втрату особистості ранньої юності усвідомлення того, що вона хоче робити і як, це стає причиною психосоматичних захворювань.
   За допомогою різних методів в гештальт-терапії (зони усвідомлення, техніка посилення, розігрування ролей, метод “пустого стільця” тощо) відбувається перехід в свідомості особистості від опори на оточення до опори на себе та руйнування певних невротичних механізмів: “...такі методи направляють клієнта до власних ресурсів, дають йому відчути власну відповідальність, спонукають використовувати власні сили і способи самопідтримки...” [2, с 34]. Методи гештальт-терапії можуть ефективно застосовуватися в нашій психокорекційній програмі, тому що вони ведуть до виявлення актуальних невротичних механізмів, сприяють розвитку само- розуміння, довіри до себе, автономності, які є складовими турботи про себе.Важливий внесок у посиленні турботи про себе в процесі довірливої бесіди, що веде до самоефективності зміни клієнта, зробила гуманістична психологія (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл). Зокрема, головним принципом клієнт-центрованої терапії К.Роджерса є допомога людині розвинути самоприйняття та довіру до себе, реалізувати свій внутрішній потенціал. В процесі бесіди психотерапевт спонукає клієнта до прийняття всіх сторін своєї особистості, що сприяє розвитку саморозуміння та турботи про себе: “...люди стають більш значимими і творчими в своїй діяльності по мірі того, як вони все більше вірять в процеси всередині них, і починають прислухатися до власних почуттів, жити цінностями, котрі відкривають в собі, а також виражати себе своїм власним унікальним способом” [3, с 225].
   Суттєву роль в гуманістичній психології відіграє психотерапевт, який повинен проявляти по відношенню до клієнта співчуття, безумовне позитивне ставлення і будувати контакти на основі щирості: “Коли терапевт відчуває позитивну, не осудливу і розуміючу установку по відношенню до клієнта, не зважаючи на те, ким є клієнт в даний момент, терапевтичний ефект чи зміни більш ймовірні” [3, с 358].
   Інший вчений гуманістичного напрямку, В. Франкл, започаткував новий напрямок у психотерапії, так звану “логотерапію”, яка виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень людини. Основні принципи логотерапії полягають в тому, щоб допомогти людині віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю не буває безнадійним та безглуздим. Ці положення є цінними для нашої психокорекційної програми, адже активні методи логотерапії розширюють часову перспективу, формують позитивне ставлення до свого майбутнього, сприяють налагодженню зв'язків між життєвими цілями і способами їх досягнення в ранній юності [4]. Ми приєднуємось до думок авторів гуманістичного напряму і намагаємось втілити їх ідеї в психокорекційній програмі.
   Цінним методом впливу на підвищення рівня турботи про себе виступає психосинтез. Його засновник, Р. Ассаджолі, розкриває головні принципи даного методу, що полягає у самоусвідомленні, побудові реалістичного якісно нового образу Я, до якого потрібно прагнути і поступово реалізовувати. Для цього людині необхідно синтезувати всі внутрішні енергетичні сили, які перетворюються з пасивних в активні енергетичні потоки. Емоції і потяги, в свою чергу, перетворюються в фізичні дії і діяльність розуму й уяви. А ідеї пробуджують емоції і переходять в плани, а потім дії. Якщо певних властивостей особистості не вистачає, людина повинна розвинути їх для досягнення власної мети. Таким чином, структура особистості зазнає реорганізації, всі психічні функції і властивості переходять в положення координації і субординації. Особистість навчається керувати собою і власним життям сама, підсилюючи власну самоустановку - турбуватися про себе [5]. На наш погляд, психосинтез є ефективним методом корекції турботи про себе, але для іншої вікової групи - дорослих. Ми використали в формувальному експерименті лише його окремі прийоми, які адаптували до учнів раннього юнацького віку.
   Представники позитивної психології та психотерапії приділяють особливу увагу посиленню саморозуміння та автономності як необхідної передумови підвищення рівня турботи про себе (Н. Пезешкіан, М. Селігман).
   Зокрема, М. Селігман пропонує підвищувати рівень турботи про себе через посилення позитивного мислення та зосередження на позитивних переживаннях. Людина, яка приймає себе, підтримує себе в різних обставинах, не боїться діяти впевнено та відповідально, обов'язково володіє позитивною самоустановкою. Тому вчений пропонує кожен свій день починати з позитивної думки, яка допомагає турбуватися про себе в тілесному, соціальному та духовному напрямках [6].
   Н. Пезешкіан, прихильник позитивної психотерапії, вважає, що сприяти підвищенню рівня турботи про себе можна лише, покладаючись на власні зусилля: “Якщо тобі потрібна рука допомоги, пошукай її на кінці власної руки” [7, с 71]. Психолог доводить, що самодопомога проявляється у вмінні справлятися з душевними, соціальними і психосоматичними порушеннями без лікарської допомоги, це форма здатності справлятися з конфліктами і підтримувати себе. Ми погоджуємось з вченим, але вважаємо, що ефективним засобом підвищення рівня турботи про себе в ранній юності є саме цілеспрямований контрольований вплив на дане психічне утворення, де провідну роль відграє також взаємодія психолога з учнями.
   З позиції ряду вчених сприяти саморозвитку особистості та цілеспрямованому оволодінню установки на турботу про себе можливо за умови позбавлення негативних захисних механізмів й формування ефективних копінг-стратегій. До таких психологічних механізмів людини можна віднести відчуження (ізоляцію), раціоналізацію, проекцію, витіснення тощо.
   Зокрема, механізм відчуження запускає внутрішній конфлікт -неприйняття деяких частин своєї особистості, які не співпадають з ідеалом “Я”. Таке самонеприйняття призводить до появи двох субособистостей, які налаштовані вороже один проти одного, живуть в різні відрізки часу, що свідчить про порушення часової перспективи. В свою чергу, механізм раціоналізації не дозволяє особистості переживати певні почуття стосовно різних об'єктів, приховуючи їх за маскою інтелектуалізації та раціональних суджень, які допомагають зберігати психічну рівновагу. Але постійно приховані від себе реальні емоції накопичуються і можуть перетворитися в самоненависть, яка позбавляє людину можливості конструктивно турбуватися про себе.
   Основна робота консультування клієнта, на думку цих психологів, повинна бути спрямована на виявлення даних захисних механізмів, які перешкоджають особистості конструктивно турбуватися про себе, головним чином через усвідомлення та аналіз. З нашого погляду, корекція захисних механізмів відіграє суттєву роль в зниженні середнього негармонійного рівня прояву турботи про себе.
   Враховуючи специфіку турботи про себе як феномену індивідуальної самосвідомості, спираючись на основні принципи психоаналітичної, гуманістичної, позитивної психології методологічною основою психокорекційної роботи з учасниками експериментальної групи ми обрали розвиваючу (діалогічну) стратегію [8]. Розвиваючий вплив ґрунтується на створенні умов, за яких обидва учасники процесу перебувають в рівноправних та відкритих взаєминах, де об'єкт впливу одержує статус суб'єкта у ситуації впливу і право прийняти чи ні діяння. Г. А. Ковальов вказує на діалогічний характер такої психологічної взаємодії, її відкритість, що “...є головною умовою для реалізації розвиваючої стратегії психологічного діяння, створює оптимальний фон для процесів саморозвитку, саморозкриття, самореалізації” [8, с 47]. Дана стратегія, на нашу думку, виступає оптимальним шляхом супроводу процесу подолання учнями раннього юнацького віку негативних проявів турботи про себе через активізацію впливу на особистісні детермінанти даної самоустановки.
   Узагальнення теоретичних підходів до посилення турботи про себе у сучасній зарубіжній та вітчизняній психології, результати нашого експериментального дослідження дозволили нам розробити програму з підвищення рівня цього психічного утворення. Ми зробили припущення про те, що зростання таких особистісних детермінант як ставлення до майбутнього, фрустраційна толерантність та загальна самоефективність в ранньому юнацькому віці шляхом створення певних умов зумовлює розвиток збалансованих психологічних проявів турботи про себе в афективній, когнітивній і поведінковій сферах досліджуваного феномену. Тому розроблена нами психокорекційна програма включає психолого-педагогічні умови, що моделюють систему групових тренінгових вправ у вільний час від класних занять у школі, а також індивідуальні консультації для учнів експериментальної групи.
   Розроблена система психокорекційних заходів передбачає врахування соціальної ситуації розвитку особистості в ранньому юнацькому віці, для якої характерні професійне самовизначення, а також самовизначення в різних життєзначущих сферах, пошук сенсу свого життя, формування життєвого плану. Основним новоутворенням цього віку є особистісна ідентичність, що характеризується довірою до світу і до себе, самостійністю, ініціативністю, автономністю, самоефективністю. При цьому в ранньому юнацькому віці шляхом подолання вікової кризи розкриваються особистісні детермінанти (ставлення до майбутнього, фрустраційна толерантність, загальна самоефективність), які впливають на становлення соціальної установки турбуватися про себе в тілесному, соціальному та духовному плані.
   Формувальний експеримент передбачав створення умов для підвищення рівня турботи про себе у учнів раннього юнацького віку через цілеспрямований вплив на особистісні детермінантами (ставлення до майбутнього, фрустраційна толерантність, загальна самоефективність) засобами психокорекції. Відповідно до структури детермінант (когнітивний, афективний, поведінковий компоненти) були визначені три психокорекційні блоки, а саме: формування позитивного ставлення до майбутнього; посилення фрустраційної толерантності; підвищення загальної самоефективності.
   Однією з загальних умов побудови системи з підвищення рівня розвитку турботи про себе є всебічне вивчення особистості з врахуванням вікових та індивідуально-типологічних особливостей юнаків та дівчат. До конкретних психолого-педагогічнихумов підвищення рівня турботи про себе у нашому дослідженні відносяться:
   1. Актуалізація усвідомлення значущості турботи про себе як про тілесного індивіда, що сприяє фізичному і психологічному здоров'ю особистості.
   2. Регуляція міжособистісних стосунків в юнацькому віці, які обумовлені турботою про Я-соціальне.
   3. Стимуляція прагнення до розумового, морального та духовного зростання, яке впливає на розвиток духовності особистості.
   4. Поглиблення саморозуміння учнів раннього юнацького віку, що сприяє кращому самоусвідомленню.
   5. Зростання довіри до себе, що сприяє посиленню самоприйняття підростаючої особистості.
   6. Активізація самопідтримки, котра сприяє посиленню автономності досліджуваних в поведінковій сфері.
   7. Підсилення оптимістичного ставлення до власного майбутнього, активізуючи осмислення власної часової перспективи.
   8. Сприяння цілеспрямованому вибору професії та побудови життєвого плану, що впливає на усвідомлення життєвих орієнтацій.
   9. Підвищення емоційної стійкості особистості, яка сприяє розвитку фрустраційної толерантності під впливом фрустраторів (цінностей та суб'єктів) в різних сімейній, інтимній, навчальній, соціальній сферах.
   10. Посилення інтеграції негативних і позитивних емоцій у ставлення до інших та до себе з домінуванням позитивного переживання.
   11. Набуття адекватності атрибуції власних здібностей, зростання впевненості в собі та успішності власної поведінки, що впливає на формування загальної самоефективності.
   Отже, мета формувального експерименту полягала у підвищенні рівня розвитку турботи про себе через цілеспрямований вплив на особистісні детермінанти (ставлення до майбутнього, фрустраційної толерантності, самоефективності) завдяки реалізації вищеописаних психолого-педагогічних умов засобами психокорекції.
   Психокорекційна програма була реалізована в жовтні 2007 - квітні 2008 року і включала 22 заняття, які проводилися один раз на тиждень впродовж 90 хвилин. Експериментальну (ЕГ) та контрольну (КГ) групи становили дві групи учнів 11 класів Спеціалізованої школи № 16 з поглибленим вивченням англійської мови міста Києва (по 30 осіб). Під час психокорекційної роботи ЕГ була розділена на дві підгрупи (по 15 досліджуваних).
   Формувальний експеримент у відповідності з визначеною нами метою та з врахуванням викладених принципів реалізувався упродовж трьох етапів: підготовчого, основного та заключного. Кожен із встановлених етапів характеризувався конкретними завданнями, а саме:
   1) Підготовчий етап: ознайомити студентів із основними принципами і прийомами проведення психокореційної роботи; сформувати позитивне ставлення до занять; виявити сутність турботи про себе та її роль у ранньому юнацькому віці.
   2) Основний етап: стимулювати процеси формування цілісності часової перспективи з спрямуванням думок в майбутнє, усвідомлення важливості побудови реалістичного життєвого плану та майбутньої професійної самореалізації, сприяння адекватному вибору професії (когнітивна особистісна детермінанта); розвивати емоційну стійкість до різного виду фрустраторів (суб'єктів і цінностей), сформувати вміння усвідомлювати позитивні і негативні емоції, інтегрувати їх, ознайомити з основними стратегіями подолання стресових ситуацій у різних життєвих сферах: сімейній, інтимній, навчальній, соціальній (афективна особистісна детермінанта); сприяти зростанню загальної само-ефективності шляхом розвитку впевненості у своїх здібностях з очікуванням успіху, усвідомлення адекватності оцінювання власних можливостей, навчання прийомам регуляції своєї поведінки, розвитку позитивного мислення, визначення власних можливостей та вірогідності досягнення бажаного успіху (поведінкова особистісна детермінанта).
   3) 3аключний етап: узагальнити отриманий досвід досліджуваними раннього юнацького віку у процесі психокорекційної роботи; проаналізувати динаміку посилення особистісних детермінант прояву турботи про себе у ході формувального експерименту.
   Таким чином, підвищення рівня турботи про себе особистості розглядається сучасними зарубіжними і вітчизняними науковцями як складний цілеспрямований процес психокорекційного впливу на її особистісні детермінанти (ставлення до майбутнього, фрустраційну толерантність, самоефективність) у ранньому юнацькому віці. Розроблена нами система роботи з підвищення рівня турботи про себе базується на актуалізації та розвитку особистісних детермінант, що веде до посилення досліджуваної самоустановки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кристал Г., Кристала Дж.Х. Интеграция и самоисцеление. Аффект, травма и алекситимия. - М., 2006. - 800 с.
2. Перлз Ф. Теория гештальт-терапии. - М., 2001. - 384 с.
3. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 464 с.
4. Франкл В. Человеке поисках смысла: Сборник. -М., 1990. - 368 с.
5. Ассаджоли Р. Психосинтез: Теория и практика.-М., 1994. - 314 с.
6. Селигман М. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни. - М.: Издательство “София”, 2006. - 368 с.
7. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. - М.: Медицина, 1996. - 464 с.
8. Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии - три стратегии психологического воздействия // Вопр. психологии. - 1987. - № 3.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com