www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Діагностика рівня сформованості у студентів комунікативності як професійно значущої здібності педагога
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Діагностика рівня сформованості у студентів комунікативності як професійно значущої здібності педагога

I.A. Мамчур

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ У СТУДЕНТІВ КОМУНІКАТИВНОСТІ ЯК ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩОЇ ЗДІБНОСТІ ПЕДАГОГА

   В даній статті проаналізовані особливості комунікативності майбутнього вчителя в професійній діяльності у психологічній літературі; охарактеризовані основні способи комунікативного самовиховання як засобу організації діяльності, а також принципи організації спілкування; обґрунтовані функції спілкування щодо умов і факторів людської діяльності у психологічній науці.
   Ключові слова: комунікативність, гіперкомунікативність, гіпокомунікативність, комунікабельність, бар'єри у спілкуванні.
   Через живе та безпосереднє спілкування педагога з дитиною здійснюється найголовніше в педагогічній діяльності - вплив особистості на особистість. У зв'язку з цим комунікативні здібності та вміння вчителя набувають ролі професійно значущих. Ефективність професійно-педагогічного спілкування вчителя залежить від рівня сформованості його комунікативної культури. Природною основою комунікативної культури є комунікабельність людини.
   I.M. Юсупов [5] визначав комунікабельність як психічну готовність людини до організаторсько-комунікативної діяльності. В.А. Кан-Калик характеризує комунікативність як явище багатопланове, що поєднує ряд компонентів, серед яких особливе значення мають комунікабельність, соціальна спорідненість, альтруїстичні тенденції.
   Під комунікабельністю розуміють здатність відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми. Некомунікабельні або малокомунікабельні викладачі швидше втомлюються, відчуваючи психологічні перевантаження, оскільки цей вид активності не властивий їхній природі. Соціальна спорідненість - бажання бути серед інших людей. Згідно з точкою зору В.А. Кан-Калика, соціальну спорідненість потрібно розглядати як стійкий утвір, що пов'язаний з професійно-педагогічною спрямованістю особистості. Третій компонент характеризує комунікативні та альтруїстичні емоції. Серед комунікативних емоцій вирізняють бажання ділитися думками, повагу до учасників спілкування. Альтруїстичні емоції пов“язані з бажанням приносити радість людям, з якими спілкуються, із співпереживанням радості іншого тощо.
   Функціональнішим щодо трактування комунікативності є підхід Ю.Л. Ханіна. Так, комунікативність постає в єдності трьох складників: потреби у спілкуванні, емоційного стану до, під час і після спілкування, комунікативних навичок і вмінь.
   Потреби у спілкуванні мають різноманітні джерела. Вони можуть спричинятися намаганням зняти внутрішнє напруження та занепокоєння; дістати схвалення, визнання своєї неповторності та унікальності з боку довколишніх; уточнити свої уявлення про іншу людину, її здібності, якості; справити активний вплив на напрям думок, настанови іншої людини і виявляти піклування про іншого.
   Комунікативність має різні рівні виявлення. Так, легко пізнати людину, гіпертрофована комунікативність якої робить її надокучливою, втомливою. Найчастіше такі люди намагаються стати центром спілкування, погано усвідомлюють позицію партнерів, не зважають на їхню точку зору в ситуаціях приймання рішення. Такий рівень характеризують як гіперкомунікативність. Трапляються і люди, які мало спілкуються, вони не здатні підтримувати контакт, організовувати зворотний зв“язок із співрозмовником. У їхній присутності розмова, як правило, згасає партнери у спілкуванні відчувають внутрішній дискомфорт і невдоволення результатами спілкування. Такий рівень називають гіпокомунікативністю. Цілком очевидно, що ні гіперкомунікативність, ні гіпокомунікативність не відповідають вимогам спілкування викладача, який формує фах майбутнього вчителя. Тому, педагогічне спілкування передбачає наявність таких умінь:
   а) оперативно і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що постійно змінюються;
   б) правильно планувати і здійснювати систему комунікації іноземною мовою;
   в) швидко і точно знаходити адекватні комунікативні засоби, що відповідають як творчій індивідуальності педагога і ситуації спілкування, так і індивідуальним особливостям вихованця;
   г) постійно відчувати та підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні.
   Метою статті є: формування уявлень про роль комунікативності майбутнього вчителя в професійній діяльності у психологічній літературі на основі функцій спілкування, принципу спілкування та основних форм спілкування як засобу організації діяльності і як задоволення потреби людини у іншій людині, у безпосередньому контакті з нею.
   Завдання нашої статті:
   1. Проаналізувати особливості комунікативності майбутнього вчителя у психологічній літературі.
   2. Охарактеризувати основні способи комунікативного самовиховання студентів як засобу організації діяльності, а також принципи організації спілкування.
   3. Обґрунтувати функції спілкування щодо умов і факторів людської діяльності у психологічній науці.
   Загальний рівень комунікативності допоможе визначити тест В.Ф. Ряховського [2].
   Для визначення рівня вашої комунікативності слід відповісти на запропоновані нижче запитання. Варіанти відповідей “так” - 2 очки, “ні” - 0, “іноді” - 1.
   1. Вас чекає ординарна чи ділова зустріч. Чи вибиває вас з колії її очікування?
   2. Чи не відкладете ви візиту до лікаря до останнього моменту?
   3. Чи викликає у вас ніяковість і невдоволення доручення виступити з доповіддю, повідомленням, інформацією на будь-якій нараді, зборах чи іншому подібному заході?
   4. Вам пропонують поїхати у відрядження туди, де ви ніколи не були. Чи докладаєте ви максимум зусиль, щоб уникнути цього відрядження?
   5. Чи полюбляєте ви ділитися своїми переживаннями з кимось?
   6. Чи дратує вас, якщо незнайома людина на вулиці звертається до вас із проханням (показати дорогу, назвати час, відповісти на якесь запитання)?
   7. Чи вірите ви, що існує проблема батьків і дітей, що людям різних поколінь важко розуміти одне одного?
   8. Чи посоромитесь ви нагадати знайомому, що він забув вам повернути невелику суму грошей, яку позичив кілька місяців тому?
   9. У ресторані чи в їдальні вам подали недоброякісну страву. Чи промовчите ви, лише сердито відсунувши тарілку?
   10. Залишившись наодинці з незнайомою людиною, ви не вступите з нею в бесіду і відчуєте себе обтяженим(ою), якщо першою заговорить вона. Чи так це?
   11. Чи жахаєтеся ви будь-якої великої черги, хоч би де вона була (у магазині, бібліотеці, касі кінотеатру)? Віддасте перевагу відмові від свого наміру чи станете у хвіст і будете знемагати в очікуванні?
   12. Чи боїтеся ви брати участь у будь-якій комісії з розгляду конфліктної ситуації?
   13. У вас є власні індивідуальні критерії оцінки творів літератури, мистецтва, культури, і ні з чиїми міркуваннями ви не рахуєтеся. Чи так це?
   14. Почувши будь-де в кулуарах висловлювання явно помилкової точки зору з добре відомого вам питання, чи віддасте ви перевагу мовчанню і не вступите в суперечку?
   15. Чи викликає у вас неприємне почуття будь-яке прохання допомогти розібратися в тому чи іншому службовому питанні або навчальній темі?
   16. Вам краще викласти свою точку зору (міркування, оцінку) в письмовій формі, ніж в усній?
   Слід дати відповіді і підрахувати суму набраних балів. За класифікатором визначено категорії людей:
   30-32 очки - ви явно некомунікабельні.
   25-29 очок - ви замкнені, мовчазні, віддаєте перевагу самотності.
   19-24 очки - ви певною мірою комунікабельні й у незнайомих обставинах почуваєте себе цілком упевнено.
   14-18 очок - нормальна комунікабельність.
   9-13 очок - ви досить комунікабельні (іноді навіть занадто).
   4-8 очок - комунікабельність ваша дуже висока; скрізь почуваєте себе прекрасно; беретесь за будь-яку справу, хоча далеко не завжди можете її довести до кінця.
   З очки - ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви балакучі, багатослівні, втручаєтесь у справи, в яких зовсім не компетентні, запальні й образливі.
   Виокремивши рівень загальної комунікативності, варто виділити компоненти професійно-педагогічної комунікативності майбутнього вчителя:
   1. Наявність стійкої потреби в систематичному спілкуванні з дітьми в найрізноманітніших сферах.
   2. Органічна взаємодія загальнолюдських та професійних показників комунікативності.
   3. Емоційне задоволення на всіх етапах спілкування.
   4. Наявність здібностей до здійснення педагогічної комунікації.
   5. Наявність комунікативних навичок та вмінь.
   Сформованість професійно-педагогічного рівня комунікативності є необхідною передумовою становлення всього комплексу педагогічних здібностей учителя. Але оволодіння таємницями педагогічного спілкування - завдання вельми важке для вчителя-початківця. На шляху до досягнення цієї мети він натрапляє на різні перешкоди.
   Першою педагогічною умовою формування професійної компетентності в студентів, що набувають фах вчителя-початківця є “Орієнтація майбутнього вчителя на самооцінку професійної компетентності”.
   Самооцінка в процесі формування професійної компетентності відіграє виключно важливу роль. “Без самооцінки важко або навіть зовсім неможливо самовизначитися в житті. Правильна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне примірювання своїх можливостей до вимог, які висуває життя, вміння самостійно ставити перед собою цілі, які можуть бути досягненні, суворо оцінювати хід своїх думок та їх результати, старанно перевіряти здогадки, які висуваються, вдумливо зважувати на всі докази “за” і “проти”, відмовлятися від гіпотез та версій, які не виправдалися” [4].
   Складність дослідження і впливу на формування адекватної самооцінки полягає в тому, що ці процеси мають глибинний, таємний характер. На думку П.Р. Чамати, основні знання про себе людина отримує внаслідок порівняння своєї поведінки з поведінкою інших людей, усвідомлення оцінок, які дають їй інші люди, колектив людей, в якому вона живе і працює або навчається [2].
   Слід зазначити, що здатність до самооцінки себе як майбутнього професіонала стихійно не формується. Більшість студентів молодших курсів педагогічних ВЗО ще не має досвіду професійної діяльності, тому вперше студент оцінює себе як педагога під час проходження педагогічної практики, коли він на практиці знайомиться зі своєю майбутньою професією. На основі аналізу власних успіхів і невдач, оцінювання іншими людьми, порівняння з професіоналами відбувається розвиток самооцінки в сторону її адекватності, і, разом з тим, розвивається потреба в постійному самоаналізі, в професійній рефлексії.
   Психологи схильні вважати здібність до мовленнєвого спілкування природженою [5]. Та велике значення для розвитку цієї здібності має відповідна система виховання. Для розвитку потрібні передусім професійне самопізнання та професійне самовиховання. Вчені розробили програми з вивчення професійно-педагогічної комунікабельності. Самоаналіз рівня сформованості комунікабельності може бути здійснений з урахуванням таких тез:
   1. Оцінка досвіду спілкування з дітьми: наявність вираженої потреби в спілкуванні з дітьми; труднощі, які виникають у спілкуванні з різними дітьми.
   2. Емоційні переживання до, під час і після закінчення спілкування з дитиною.
   3. Засоби, які найчастіше використовуються у спілкуванні з дітьми.
   На підставі одержаної інформації розробляють програму самовиховання комунікабельності. Вона має враховувати індивідуальні особливості людини. Головне завдання цього етапу - співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокоригування.
   Учителю треба мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців. Стосовно кожного етапу педагогові слід дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:
   - формування почуття “ми”, демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення спільної мети;
   - встановлення особистісного контакту, щоб кожен учень відчував зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами (частіше називаємо на ім'я, повторюємо вдало висловлене міркування учня), і невербально (візуальний контакт);
   - демонстрація власного ставлення, що виявляється в тому, як ми усміхаємося (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали дистанцію (довіри чи конфронтації);
   - показ яскравих цілей спільної діяльності - накреслення спільного “ми” у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовникові, міцність єдності;
   - передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів -зчитування настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні;
   - постійний вияв інтересу до учнів. Це означає слухати учнів, ставити питання і дорожити їхньою думкою, співпереживати, підкреслювати позитивне, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує учня у його позитивних намірах;
   - створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологічного тла взаємодії; воно створюється радістю від успіху, постійним схваленням потенційних можливостей, підкресленням індивідуальної значущості кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомоги і вмінням учителя попрохати допомоги в учня.
   Учителеві-початківцю важливо також знати, що ж може поставати в його системі комунікації як бар'єр. Серед багатьох чинників, котрі впливають на особливості організації взаємодії між учителем і учнем, особливе значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього у спілкуванні педагога виокремлюють соціальний, психологічний, фізичний і смисловий бар'єри.
   Характеристиці психологічних бар'єрів спілкування вчителя особливу увагу приділяє В.А. Кан-Калик [3]. Найтиповішими з них є бар'єр, незбіг настанов: учитель приходить на урок із цікавим задумом, захоплений ним, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого недосвідчений учитель роздратований, нервує; бар'єр боязні класу характерний для вчителів початківців, вони непогано володіють матеріалом, добре підготувалися до уроку, але сама думка про безпосередній контакт з дітьми лякає їх; бар'єр відсутності контакту: вчитель входить до класу і замість того, щоб швидко організувати взаємодію з учнями, починає діяти “автономно” (наприклад, пише пояснення на дошці); бар'єр звуження функцій спілкування: педагог враховує тільки інформаційні завдання спілкування, залишаючи поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції; бар'єр негативної установки на клас; бар'єр попереднього негативного досвіду спілкування з цим класом чи учнем; бар'єр боязні педагогічних помилок (запізнитися на урок, не вкластися в час, неправильно оцінити відповідь дитини тощо); бар'єр наслідування: молодий учитель наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власну педагогічну індивідуальність.
   На основі аналізу відповідної психолого-педагогічної літератури можна виділити два основних напрямки, в межах яких здійснюється розробка методологічного аспекту проблеми комунікативного бар'єра як феномену в психології спілкування:
   1. Розробка змістовного аспекту поняття “комунікативний бар'єр”.
   2. Дослідження різноманітних типів комунікативних бар'єрів в людському спілкуванні.
   Розробка змістовного визначення поняття “комунікативний бар'єр” зіштовхується із трудністю, яка пов'язана з наявністю двох видів розходжень в її трактуванні: термінологічних і концептуальних.
   Так, “термінологічні” розходження з'являються у випадку однаково зрозумілого уявлення, але передаються різноманітними термінами. До проблематики комунікативних бар'єрів використовуються такі поняття, як “блок”, “дефект”, “деформація”, “збій”, “патологія”, “порушення” і т. д., а під самими комунікативними бар'єрами розуміється “все те, що перегороджує, стискає ефективне спілкування блокує його” [1]. В даному випадку комунікативний бар'єр розуміється як фактор, що порушує спілкування.
   В іншому випадку комунікативний бар'єр ототожнюється з його наслідком: стверджується, що поняття “комунікативний бар'єр” найбільш часто вживається для означення ускладненого спілкування.
   В трактуванні Б.Д.Паригіна під бар'єром розуміються такі “психічні процеси, якості чи навіть стани людини в цілому, які консервують прихований емоційно-інтелектуальний потенціал його активності.”
   Нерідко сам термін “комунікативний бар'єр” замінюється іншим (“соціально-перцептивний”, “когнітивний”, “психологічний”), що відображає специфіку вибраного тим чи іншим автором аспекту дослідження.
   Найбільшу складність, на наш погляд, представляє розмежування понять “комунікативний бар'єр” і “психологічний бар'єр”.
   Б.Д.Паригін розуміє комунікативний бар'єр як “особисте виявлення психологічного бар'єра, що діє в відношенні людської комунікації і виконує функцію “фільтра інформації” як в процесі взаємодії індивіда із оточенням, так і в міжособистісній взаємодії”. Один із перших і загальних описів бар'єрів комунікації і причин їх виникнення є в роботі соціальних психологів Г. Гібшаі М.Форверга. Інтерпретуючи комунікативні бар'єри як “фактори, що ускладнюють комунікацію”, автори виділяють наступні їх види:
   - бар'єри, що виникли через різне розуміння смислу ситуації;
   - нерозуміння однією людиною висловлювання іншого через відсутність необхідного контексту;
   - бар'єри, викликані відсутністю взаємного зв'язку;
   - бар'єри, що виникли в спілкуванні за допомогою письмового мовлення через відсутність невербальних якостей спілкування: інтонації, міміки, жестикуляції;
   - бар'єри, що виникли через прихованість комунікаторами мотивів спілкування, а також через те, що ці мотиви є незрозумілими їм самим;
   - бар'єри, що виникли через неточне представлення про партнера по спілкуванню і його неадекватній оцінці ( в якості параметрів оцінки виділяються потреби, культурний рівень, інтереси і т.д.), а також через неадекватне представлення про себе;
   - бар'єри обумовлені установкою реципієнта по відношенню до змісту комунікації;
   - бар'єри, що викликані механізмом проекції відфільтровування із повідомлення тільки того, що підтверджує особисті бажання і наміри;
   - бар'єри викликані соціальними відношеннями між партнерами комунікації;
   - бар'єри, обумовлені змістом і формою комунікації: абстрактна, синтетично складно побудоване мовлення, його стиль, неемоційність, багатослівність і т.д. [4].
   Ми вважали, що адекватна самооцінка студентами рівня професійної компетентності сприятиме удосконаленню знань, професійних вмінь, професійно-значущих якостей. Оцінка себе, як суб'єкта діяльності, відкриває студентам можливості свого реального включення в той чи інший вид діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии психогигиене общения. - М., 1987.
2. Журавлев А.Л. Роль общительности личности в руководстве коллективом // Психологические исследования общения. - М., 1985.
3. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 1987.
4. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. -М., 1989.
5. Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. - Казань, 1991.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com