www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологія в творчості М.В. Гоголя та творчість з точки зору психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологія в творчості М.В. Гоголя та творчість з точки зору психології

В. В. Колодочка

ПСИХОЛОГІЯ В ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ ТА ТВОРЧІСТЬ 3 ТОЧКИ ЗОРУ ПСИХОЛОГІЇ

   Творчість Миколи Гоголя знаходить нових шанувальників серед читачів, а інтерес дослідників стає дедалі масштабнішим. Є країни, наприклад, Італія, де склались потужні гоголезнавчі школи. Гоголя перекладають, його творчий доробок стає об'єктом великих і представницьких симпозіумів у різних країнах і на різних континентах.
   Полтавщина на все життя увійшла в пам'ять і серце М.В. Гоголя. Світ дитинства та юності пов'язаний з Яновщиною, Диканькою, Великими Сорочинцами, Решетилівкою, Яреськами, Кубинцями, Миргородом та Полтавою, в творах письменника носить яскравий та неповторний характер.
   Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня (20 березня за ст.ст.) 1809 року в с Великі Сорочинці [10, с 5], але усе своє дитинство провів на невеличкому хуторі Василівка у родовому маєтку Гоголів-Яновських (сучасне м. Гоголево Шишацького р-ну Полтавської області). Ми не маємо на меті детально зупинятися на біографії цього видатного діяча. Висвітлимо лише зв'язок М.В. Гоголя з психологією.
   Зважаючи на хронічну недугу і постійний тяжкий душевний стан, М.В. Гоголь не міг собі дозволити розкоші чекати натхнення. Говорив, що якщо в якийсь день не працюється, то все одно треба брати перо в руки і виводити хоча б “Микола Васильович Гоголь...” і так до тих пір, поки не прийде натхнення [2, с 113]. Для здійснення свого письменницького покликання жертвував навіть своїм особистим життям. Був відлюдкуватим, цурався незнайомого товариства.Дослідники Личко А., яка з точки зору медицини вивчає особистість та творчість письменника [21, с 94], та критик літератури Ю.Манн [23, с 286] пропонують розділити життя Гоголя на два періоди. Перший - світлий, до 1839 року. Тоді він створив свої найкращі твори, у тому числі й першу частину першого тому “Мертвих душ”. Гоголь був спрямований в майбутнє, тому особливу роль у його творах відігравала дорога [14, с 443]. Другий період затьмарений прогресуючим душевним розладом. Тоді його творчість набуває патологічного характеру, а потім і зовсім припиняються.
   Особистість Гоголя була настільки виразною, що навіть за уривчастими свідченнями сучасників неважко відновити його психологічний портрет. Здатність проникнення в психіку інших людей, уміння пристосовуватися до їхніх чеснот і вад, надзвичайний артистизм, потреба знаходитися в центрі уваги, навіть якщо це вимагає дивної поведінки, схильність до фантазій, розіграшів, містифікацій, приховування мотивів своїх вчинків якимись вигадками - всі ці риси Гоголя дозволяють віднести його до так званого демонстративного психічного типу. Характерною рисою таких людей є їх здатність з надзвичайною легкістю витісняти в підсвідомість те, що не хотілося б тримати в пам'яті. Пам'ять послужливо відступає перед натиском бажань і настанов, неприємності легко поглинаються підсвідомістю, і слово “обман” малопридатне для тієї щирої неправди, яку легко творить фантазія, підігріта глибоко прихованим інтересом.
   Як правило, особистість цього типу спрямовує увагу на зовнішній світ (екстравертована), менше зайнята собою, легковажніше приймає рішення. Гоголь належав до тих рідкісних випадків, коли демонстративні якості психіки сполучалися з інтровертованістю - постійним виробленням власної думки внаслідок зосередженості на внутрішньому світі, на самооцінці, на ідеях, що блукали у глибині власного “Я”.
   Демонстративний тип психіки може призводити до психічних розладів - гострих неврозів типу істерії, пов'язаної з граничним егоїзмом, відсутністю почуття обов'язку перед людьми, загостренням потреби у фантазуванні аж до авантюризму, маніакальною впертістю в переслідуванні корисливих цілей і некритичністю. Нічого цього у Гоголя не було. Його психічні розлади пов'язані з успадкованою хворобою -фобією. Єдиним шляхом порятунку від страху Гоголь вважав любов [19, с ЗО]. Справжня любов до Бога, повчає Гоголь, - це любов до людей, і любов до Батьківщини. Полюбите ви, і вас полюблять. Полюбити всіх і допомогти кожному вилікуватись від своїх пороків - не більше і не менше - так бачить своє призначення в житті Гоголь. Сам Гоголь вважав себе меланхоліком: “Вообще, я был характера скорее меланхолического и склонного к размышлению. Впоследствии присоединилась к этому болезнь и хандра”, - писав він Жуковському [20, с. 86].
   Свідомість юного Гоголя - то свідомість егоцентричної особистості з притаманним їй великим мотиваційним потенціалом, надмірною самооцінкою, мріями про особливе призначення [29, с 131]. Цікавим є його лист до матері від 3 жовтня 1833 року, у якому він описав власний егоцентризм: “Я нічого у дитинстві сильно не почував, я дивився на все, як на речі, створені для того, щоб догоджати мені. Нічого особливого не любив, виключаючи тільки Вас” [37, с 26]. У першій половині 40-х років ідеї величі у Гоголя виходять на перший план. Він без сумнівів усіх наставляє, усім проповідує, а у собі відкриває здатність “вгадувати істину чуттям”. Спосіб прозріння дуже простий: потрібно старанно молитися і тоді в душі з'являються відповіді на будь-які питання. З кінця 40-х років ідеї величі відходять і все більше займають місце думи про гріховність та самозвинувачення. Такій зміні сприяло раннє старіння, яке при психічних розладах накладає свій відбиток у вигляді депресії. Гоголь все більше хотів покаятися, звільнитися від усіх своїх гріхів: їздить у Святу Землю, натхненно молиться, строго дотримується посту (практично голодує). В останні роки Гоголь стає байдужим до всього, що відбувається навколо: “Я нахожусь в каком-то нравственном безсилий. Никогда еще так ощутительно не виднелась мне моя безчувственность, черствость и деревянность” [21, с. 91]. Такий занепад емоційної сфери призвів до втрати натхнення, а значить і творчості, яка для письменника була способом, в який він з'ясовував відносини зі світом. Власне, це був його спосіб життя: творчість була життям, життя - творчістю [30, с 458].
   Гоголь працював, доки міг, і самовіддана праця рятувала його від жаху. Він був незадоволений собою: “... ужастное чувство быть недовольным самим собой...Человек в которого вселилось это адское чувство, ужастно издевается над собственным безсилием” [46, с. 54]. Але напади ставали дедалі важчими, праця дедалі менш успішною. Відчуваючи, що він не виконає свого обов'язку перед людством, Гоголь написав книжку у формі листування. “Вибрані місця з листування з друзями” вийшла в світ 1847 р. і дискредитувала Гоголя в очах як правих консерваторів, так і ліберально-демократичних прихильників. Дійсно, книжка була сповнена багатослівних сентенцій, які аж ніяк не могли замінити бодай слабкої белетристики, загалом консервативна, але невиразна й малозрозуміла за своїм спрямуванням [34, с 351].
   Долаючи неймовірні внутрішні труднощі, Гоголь працював над другим томом “Мертвих душ”. Ніхто не сприймав цей твір великим, а в планах був ще третій том, який мав вивершити колосальну споруду і змінити людство. У Гоголя почався напад душевної хвороби, відчуття чогось невиліковного “в кишках”. Він їздив до церкви, плакав і молився, таємно від знайомих зовсім перестав їсти. Рукопис другого тому він спалив. Гоголь визнав поразку і не хотів жити. Він помер перед ранком 21 лютого 1852 р., не доживши місяця до сорока трьох років. Причину смерті Гоголя пояснюють по-різному. Поширеною є версія про самогубство у стані психічного розладу. При цьому психіатри діагностують шизофренію [ЗО, с 472], маніакально-депресивний психоз [З, с 640], гостра серцева недостатність, викликана шоковими температурними впливами і кровопусканням у страждаючого дистрофією хворого [20, с 85], політичне вбивство, хворого на тиф, неправильним лікуванням [2, с 180], напад періодичної меланхолії, ускладненої виснаженням та малокрів'ям [2, с 114], загальне духовне виснаження [35, с 150]. З точки зору сучасної медицини, М. Гоголь страждав на маніакально депресивний психоз з ознаками патологічного розладу особистості й фрагментарною психопатичною поведінкою [33, с 92]. Згідно принципово іншої версії, Гоголь помер, втомившись від внутрішньої боротьби, усвідомивши безсилість слова перед “мертвістю” життя, неспроможність розв'язати онтологічне питання [18] та вузол творчих, ідейних та психологічних суперечностей [22].
   Однією з основоположних категорій світогляду й творчості Гоголя є “душа”, що являє собою характеристику людської особистості, центр її духовного світу, її ціннісних орієнтацій. Як зазначає дослідник Д. Наливайко, це архетипне поняття, ментально-емоційна структура, що склалася під визначальним впливом християнського віровчення та української філософсько-світоглядної традиції [31, с 9]. Водночас “душа” у Гоголя - це первинний образ, який постійно виринає у творах та листах, а в “Страшній помсті” знаходимо її пряме змалювання - в сцені, де чаклун викликає душу пані Катерини. Гоголю належить психологічна думка про світ “мертвих душ” та “живих душ”, на його думку світ “мертвих душ” є своєрідним шифром, до якого необхідно знайти ключ, щоб осягнути світ “живих душ” [15, с 27; 22]. Цей ключ потрібно шукати у власній душі. Коли знайдеш цей ключ до власної душі, тоді зможеш відкрити ним усі душі. Душа не має точок дотику із соціальною сферою [38,с 11]. Найвищою турботою для Гоголя завжди була турбота про душу (“людська душа - це скарб, про який нам усім треба дбати якнайбільше”), а найтяжчим гріхом - занапащення душі. Вона ж є для нього й незмінним естетичним еталоном: “...вінцем усякої естетичної насолоди залишився у мене дар чаруватися красою людської душі”; “вища насолода - милуватися красою душі, що є окрасою і перлом Божих творінь” [31, с 9]. Безсумнівно, що і критику пороків тодішньої Російської імперії він робив, виходячи з турбот про відродження “мертвих душ”. У цьому полягала геніальна ідея його останнього твору, в основу якого покладена грандіозна міфологема відродження занапащених душ.
   Світ людей у Гоголя показаний як боротьба двох сил в людині та людстві, у суспільстві. Він вірить у перемогу добра та справедливості над злом [27, с 424]. Велич письменника, як відмічав В.Г. Бєлінський, не у своєрідності його творчої манери, а в спрямуванні його таланта, у панівній ідеї його творчості, яка стверджує любов до Людини [17, с 126]. “Человек в дурных историко-общественных условиях дурен, точнее - дурно живет, но по своей основе, в глубокой сути своей, пусть спящей в нем, но присутствующей внутри его души, - прекрасен” [9, с. 102]. Герої Гоголя зазнають хвилевих відображень, внаслідок чого цілісність образу розпадається на 4 невід'ємні частини: 1. зовнішній вигляд героя, що може бути реалістичним або гротескним; 2. його розум; 3. його душу; 4. його психіку. У цьому проявляється талант письменника, глибина його творчості [41, с 46]. Прототипами його героїв були переважно земляки. Можливо тому на Батьківщині Гоголя і не любили, навіть через півстоліття після смерті письменника в рідних краях згадували про нього неохоче. Він з реалістичних позицій критикував бюрократично-чиновницький лад Російської імперії. Часто Гоголю приписують погляд на життя, як на свого роду фантасмагорію, погляд згідно якому світ наповнений різними безглуздями, невідповідностями і загалом нелогічний [8, с 13]. Гоголівські образи - частини людей, гримаси. Не його вина, що в той час було мало справжніх особистостей і так багато брехні, підмін. Гоголь нестерпно страждав від цього [39, с 9].
   Джерелом творчого натхнення Гоголя було реальне життя. Він нічого не міг створювати у власній уяві, потрібно було відштовхуватися від реального - історичного факту [26, с 176]. Часто письменник звертається до народної творчості, яка відображає життя у всій повноті психологічних та політичних взаємовідносин. Народна музика, танці, пісні, казки та легенди несли в собі духовне багатство попередніх поколінь, їх прагнення побачити майбутнє щасливим і прекрасним.
   У творчості Гоголь намагається зрозуміти не тільки себе, але через себе оточуючих або через оточуючих себе самого. В цей складний процес самопізнання, який розвивався поволі і мало-помалу привів Гоголю до розуміння себе, входить деякий момент, можливо, хворобливий, коли перед ним раптом розкрилося все те, що в ньому було поганого, - момент перелому, коли він як би в дзеркалі побачив себе в своїх героях. Припускаючи спочатку, що його герої, його твори не що інше, як тільки фантазії, обман себе самого, Гоголь прийшов нарешті до того, що за всіма фантазіями і обманом побачив правду, якої, можливо, доти не розрізняв. Ця правда була нерадісною - він думав, що жартує, що за смішним і вульгарним не побачать оточуючі того, що приховував він в собі самому і куди, можливо, зовсім не думав кого-небудь пускати [13, с 327].
   Головне питання для Гоголя - онтологічне. Він прагне з'ясувати долю тіла після смерті, що він і робить, досліджуючи метаморфози іноформи тіла: носа, портрета, шинелі, колоди карт [18,с 84]. Людина в розумінні Гоголя народжується для результативної праці, для діяльності на благо, для служіння людству [32, с 362]. Він виводить спеціальне правило для життя у світі: “Мы призваны в мир на битву, а не на праздник: праздновать победу мы будем на том свете. Здесь мы должны мужественно, не падая духом сражаться, дабы получить больше наград, больше повышений, исполняя все как законный долг наш с разумным спокойствием. Не омрачаться, но стараться светлеть душой должны мы постоянно. Веселы именно тогда, когда все воздвигнется противу нас, чтобы нас смутить и опечалить” [16, с. 5]. З висоти цих ідеалів дивився письменник на світ і виявляв дріб'язковість, пустоту, бездуховність.
   У своїх романтичних творах і в творах, які являють собою вершину критичного реалізму у літературі першої половини XIX століття, Гоголь виступає як геніальний художник-психолог, що вражає високим мистецтвом художнього проникнення в суть людської душі, народного характеру. Будучи художником-новатором, Гоголь значно розширив можливості психологічного проникнення у суть людські характери. Письменник поглибив сферу психологічних спостережень, проник у такі таємниці людської душі, які дозволили йому з неабиякою художньою силою і виразністю описати усю багатоликість “раздробленных повседневностью характеров”, іноді всю глибину падіння людини в силу того чи іншого “задора” - нестримоної пристрасті, яка веде до зубожіння людського духу. Але одночасно з цим Гоголь зумів розкрити справжнє душевне багатство, глибину почуттів та переживань, широкий розмах народних характерів у творах, присвячених народно-героїчній темі. Проте деякі критики а історики літератури заперечують психологічний аналіз у творчості Гоголя. Так, наприклад Г.О. Гуковський зазначає, що Гоголю взагалі не притаманні психологічні аналізи [9], Ф.З. Канунова пише: “Гоголь ніколи не займався скрупульозним психологічним аналізом, детальним дослідженням почуттів своїх героїв, але це не означає, що письменник не розкривав їх внутрішнього світу” [28,с.107]. Тут же виникає суперечність, як можна розкрити внутрішнійсвіт героя, не використовуючи психологічний аналіз. Гумористичні та сатиричні образи виникали на основі глибокого втілення повсякденних думок та почуттів героїв, їх прагнень. У діалогах сатиричних персонажів зустрічаються елементи “простої мови”. Це дозволяє поглибити психологічну характеристику героїв [36,с.50]. Персонажі сприймаються як типи, а імена їхні сприяли появі нових понять: маніловщина, ноздрьовщина [12,с 139]. Відтворенню духовного світу своїх героїв Гоголь приділяв велику увагу. Сам він неодноразово відмічав свою здатність “вгадувати” людину [44,с.549]. “От малых лет, - пише Гоголь, - была во мне страсть замечать за человеком ловить душу его в малейших чертах и движениях его, которые пропускаются без внимания людьми” [28,с.108]. Сам Гоголь в “Авторській сповіді” писав: “... в самых ранних суждениях моих о людях находили умение замечать те особенности, которые ускользают от внимания других людей, как крупные, так и мелкие и смешные. Говорили, что я умею не что передразнить, а угадать человека, то есть угадать, что он должен в таких случаях сказать...” [6]. Гоголь свій метод психологічного аналізу називав “наукою випитування”.“Унікальний феномен, можливо найбільший екстраординарний геній-самородок, якого коли-небудь знав світ”, - це слова французького письменника Анрі Труайя, “Найнезвичайнішим поетом і прозаїком” вважав Гоголя Володимир Набоков, “Розумна, і дивна, і хвора істота” - обронив І.С.Тургенев. “Гоголя ніхто не знав до кінця, - писав один із його найближчих друзів Сергій Аксаков. - Деякі приятелі знали його добре, але знали, так би мовити, по частинах” [33,с.90]. Академік М.С. Грушевський характеризував Гоголя як одного з найвидатніших синів і геніальних людей, що дала Україна [42,с.10].
   Багато ще мине часу доки широкий загал зрозуміє усю глибину значення М.В.Гоголя. Сам же він писав: “... даже те люди, которые гораздо больше могли бы знать меня относительно моей личности, выводят такие странные заключения, что просто недоумеваешь. Видно, у меня темноты и неясности несравненно больше, чем я сам вижу” [6, с.84]. “Обо мне много толковали, разбирая кое-какие мои стороны, но главного существа мого не определили. Его слышал один только Пушкин. Он мне говорил всегда, что еще не у одного писателя не было дара выставлять так ярко пошлость жизни ..., что бы вся та мелочь, которая ускользает от глаз, мелькнула бы крупно в глаз всем. Бог дал мне многостороннюю природу. Он поселил мне в душу несколько хороших свойств, но лучшеее из них было желание бать лучним. Я не любил никогда своих дурных качеств. Необыкновенным душевным событием я был наведен на то, чтобы передать их моим героям” [3, с. 193].Психологічна майстерність Гоголя в описі характерів, в розкритті глибинних психологічних процесів в значній мірі визначила подальший розвиток психологічного напрямку в літературі критичного реалізму.
   Досліджуючи психологію людини, спрямування її волі, інтелекту та почуттів, письменник ставив своєю метою прослідкувати, якою людина вийшла із рук природи, якою потім стала і що саме зробило її такою. Крім того, Гоголя хвилювали також питання, пов'язані зі зміною людського характеру, його роздроблення, і разом з тим його “воскресіння” та можливого зцілення. На своєму неперевершеному художньому матеріалі Гоголь досліджував не лише конкретні питання, а й заклав основи для майбутньої художньої психології. Здобутки Гоголя у сфері розкриття психології людини воістину великі, і про це ясно свідчить велика узагальнююча сила створених ним образів, типів, які стали прозивними назвами людських характерів

ЛІТЕРАТУРА

1. Белышева А. Тайна смерти Гоголя //Нева. - 1963. - № 3. -С 170-181
2. Білоусько О.А., Мірошниченко В.І. Нова історія Полтавщини (кін. XVIII - поч.. XX ст.). - Полтава: “Оріяна”, 2003. - 264 с
3. Вересаев В. В. Гоголь в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников. - X.: Прапор, 1990. - 680 с.
4. Венок Гоголю: Гоголь и время: Сост. Б.Н. Левин. - X.: Прапор, 1989. - 250 с.
5. Гоголезнавчі студії. Вип.1. Редкол. Михед П.В. - Ніжин, 1996. - 64 с.
6. Гоголь Н.В. Авторская исповедь. - Псков, 1990. - 125 с.
7. Гоголь и современность: Творческое наследие писателя в движении епох/ Сб.ст./ Редкол. Г.В. Самойленко. - К.: Вища школа. -1983. - 150 с.
8. Гоголь и мировая литература/ Под ред. Ю.В. Манна. - М.: Наука, 1988. - 320 с.
9. Гуковский Г.А. Реализм Гоголя. - М.- Л.: Художественная литература, 1959. - 530 с.
10. Довгаль И.Ф., Литвин Н.О. Великосорочинский литературно-мемориальный музей Н.В. гоголя. - X.: Прапор, 1987. - 76 с.
11. Єнко Л. Заповідник-музей М.В. Гоголя. - Полтава: ФОП Котляр В.І., 2007. - 16 с.
12. Елистратова А.А. Гоголь и проблемы западноевропейского романа. - М.: Наука, 1972. - 304 с.
13. Ермаков И.Д. Психоанализ литературы: Пушкин, Гоголь, Достоевский. - М.: Новое литературное обозрение, 1999. - 510 с.
14. Ермилов В. Н.В. Гоголь. - М.: Советский писатель, 1953. - 446 с.
15. Загальна психологія /О. Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук. - К.: Просвіта, 2005. - 464 с.
16. Золотусский И. Гоголь Н.В. Правило жития в мире // Литературная газета. - 1990. - № 17. - с. 5
17. Зязюн И.А. Философско-эстетические взгляды Гоголя // Венок Гоголю: Гоголь и время: Сост. Б.Н. Левин. - X.: Прапор, 1989. - С. 125-129.
18. Карасев Л.В. Гоголь и онтологический вопрос // Вопросы философии. - 1993. - № 8. - С. 84-96.
19. Ковальчук О. Любов - порятунок від страху (стратегія пошуку шляхів порятунку суспільства у “Вибраних місцях...” М. Гоголя) // Гоголезнавчі студії. Вип.1. Редкол. Михед П.В. - Ніжин, 1996. - С. 30-37.
20. Личко Е.А. Как умер Гоголь// Наука и религия. - 1966. - № 12. -с. 80-87.
21. Личко Е.А. Как умер Гоголь // Наука и религия. - 1967. - № 1. -с. 89-96.
22. Манн Ю.В. В поисках живой души: “Мертве души”. Писатель -критика - читатель. - М.: Книга, 1984. - 415 с.
23. Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. - М.: Художественная литература, 1978. - 398 с.
24. Манн Ю.В. Смелость изображения. Черты художественного мира Гоголя. - М.: Детская литература, 1979. - 142 с.
25. Маркович В. Петербургские повести Н.В. Гоголя. - Л.: Художественная литература, 1989. - 208 с.
26. Машинский С. Историческая повесть Гоголя. - М.: Советский писатель, 1940. - 248 с.
27. Машинский С. Художественный мир Гоголя. - М.: Просвещение, 1979. - 432 с.
28. Михальський Е.Н. Мастерство психологического анализа в творчестве Н.В. Гоголя // Гоголь и современность: Творческое наследие писателя в движении епох/ Сб.ст./ Редкол. Г.В. Самійленко. - К.: Вища школа. - 1983. - С. 106-114.
29. М'ясоїд П.А. Гоголь: життя на перетині культур // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 5-6. - с. 124-149.
30. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2004. -487с.
31. Наливайко Д. Первинні образи в творчості Гоголя // Гоголезнавчі студії. Вип.1. Редкол. Михед П.В. - Ніжин, 1996. - С 4-1032. Николаев Д.П. Сатира Гоголя. - М.: Художественная литература, 1984. - 367 с.
33. Опанасенко С. Нерозгадана таємниця Миколи Гоголя // Україна. - 2008. - № 4. - С. 90-93.
34. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: АртЕк, 2001.- 728 с
35. Путь к Гоголю / Сост. Калганова Т.А. - М.: Дружба народов, 1997. - 170 с.
36. Сергиевский И.В. Н.В. Гоголь. Жизнь и творчество. - М.: Детская литература, 1956. - 192 с.
37. Скрипченко О.В., Лисянська Т.М., Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і психології. - К.: Видавництво Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, 2000. - 216 с
38. Смирнова Е.А. Поэма Гоголя “Мертве души”. - Л.: Наука, 1987. - 200 с
39. Соколов Б.В. Гоголь. Энциклопедия. - М.: Алгоритм, 2003. -544 с.
40. Степанов А.И. Гоголь. - М.: Молодая гвардия. - 1961. - 432 с.
41. Строменецький О. Гоголь: дослідження стилю філософії, методів та розвитку персонажів. - Львів: Світ, 1994. - 309 с
42. Тома Л. Великі Сорочинці. Історичний нарис. - Великі Сорочинці: Митець, 1995. - 16 с
43. Храпченко М.Б. Подвиг художника // Гоголь и мировая литература/ Под ред. Ю.В. Манна. - М.: Наука, 1988. - С 3-17.
44. Храпченко М.Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величие писателя. - М.: Современник, 1984. - 653 с.
45. Хоменко Н.В., Тюнини А.П. Заповедник-музей Н.В. Гоголя: путиводитель. - X.: Прапор, 1988. - 75 с.
46. Чуковський К. Гоголь и Некрасов. - М.: Художественная литература, 1952. - 87 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com