www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психолого-культурологічний аспект засвоєння нової лінгвістичної структури
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психолого-культурологічний аспект засвоєння нової лінгвістичної структури

А.О. Іванченко

ПСИХОЛОГО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАСВОЄННЯ НОВОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ СТРУКТУРИ

   У статті проаналізована психологічна природа культури та визначені її складові. Феномен культури розглянуто у психологічних крос-культурних дослідженнях. Установлено ефективність проведення акультурації на початковому етапі засвоєння нової лінгвістичної структури.
   Ключові слова: крос-культурний, поведінковий акт, акультурація.
   Постановка проблеми. У цей час фахівці, що займаються вивченням складних форм людської поведінки в соціально-психологічних системах, вже не заперечують значення культурного або культурологічного чинника для всебічного розуміння людини з позиції її цілісності та інтегральності. Вплив культури на всі сторони життя індивіду величезний, тому крос-культурні дослідження можуть сприяти більш коректній, логічній і правильній інтерпретації ситуативних детермінант поведінки людини з метою допомоги їй у поліпшенні власного життя. Особливості мислення й поведінки людини обумовлені тією культурою, у якій вона народилася, виросла і живе. Отже, можна стверджувати, що розуміння культури в цілісному значенні цього поняття являє собою той фундамент, на основі якого можливо логічне прогнозування поведінкового акту людини.
   За останні десять років учені гуманітарного профілю усе більш пильно придивляються до результатів емпіричних культурологічних і крос-культурних досліджень, оскільки культура виявляє собою потужний модератор когнітивного й морального мислення. Розглядаючи сутність культури в рамках традиційної китайської філософії, що базується на понятті Жень, яке означає добросердя, доброзичливість і афективне прийняття іншої людини, можна включити культурну складову в якості однієї з детермінант у системі саморегуляції людини. Культурна складова як одна з характеристик “особистісного потенціалу” [1] розширює пізнавальні можливості людини за допомогою задоволення допитливості, сприяє формуванню у неї відчуття життєвого благополуччя та прискорює його саморіст. Про вплив соціального й культурного оточення на продуктивний розвиток дитини свідчив ще Л.С. Виготський. У цілому, розвиток людини в крос-культурному аспекті дозволяє розуміти акт розвитку людської даності як акт унікального для кожного індивідуума культурного процесу, у ході якого особистість рухається від культурної залежності до культурної незалежності та до встановлення зв'язків з багатьма культурами. Міжкультурні контакти сприяють розширенню кругозору людини, збагачують її корисною інформацією та надають їй безліч нових можливостей у плані розвитку та застосування індивідуальних здібностей. Отже, значимість культурологічного аспекту в розкритті психологічних механізмів і закономірностей психічної діяльності людини не підлягає сумніву, а культурологічна складова психологічних досліджень не повинна ігноруватися.
   У наш час актуальність вивчення умов одночасного, близького співіснування різних культур і способів збереження психофізіологічного здоров'я їхніх представників тільки зростає. Адже існує ризик розцінити поведінку представника іншої культури як нечемну і некоректну, виходячи лише з уявлень власної культури, де такий поведінковий акт завідомо вважається неприпустимий з етико-моральних міркувань. Необхідність крос-культурних досліджень підтверджується також демографічною картиною, що динамічно змінюється, практично у всіх країнах, які стали етнічно багатоликими і де існують не тільки національні діаспори, але й цілі міські райони, населені людьми однієї національності. Зараз термін “культурний шок” став робочим у психологів і психотерапевтів, медиків і соціологів. У науковій літературі накопичена велика база теоретичних і емпіричних даних з даної тематики. Одержані експериментальні результати дозволяють створювати програми по акультурації та психологічної акліматизації в новій для людини культурі, які були розроблені та застосовані ще у кінці 80-х років минулого сторіччя в США й Канаді. Адаптація та використання таких програм акультурації також є актуальною й для жителів нашої країни, які у часи перебудови все більш частіше виїжджають на роботу або навчання в західні країни. Однак акультурація, з нашої точки зору, здійснюється не лише при реальному перебуванні людини в новому соціумі, коли вона виїжджає в дану країну, інколи навіть без знання мови її народу. Засвоєння нової культури варто починати вже з моменту вивчення мови, на якому говорять її представники, щоб не допустити “культурного шоку” і підвищити мотивацію в процесі навчання. У цьому полягає актуальність нашого дослідження, а його новизна перебуває у визначенні місця культурологічного чинника в структурі психологічної сінергізації нового лінгво-культурологічного досвіду.Предметом нашого дослідження виступає феномен культури в рамках навчальної психологічної системи. Об'єктом дослідження є структурні особливості акультурації в рамках психологічної навчальної системи лінгвістичного профілю. Гіпотеза полягає в тому, що акультурація, проведена в психологічній навчальній системі лінгвістичного профілю, перебуває в прямо пропорційній залежності від рівня креативного розвитку того, якого навчають. Ціль дослідження: перевірити гіпотезу про наявність взаємозв'язку культурологічного аспекту з мотивованою успішністю в ході формування лінгвістичних здібностей. Вибірку склали 120 студентів Харківських вузів за період 2004-2008 навчальних років. Методи дослідження включали анкетування по спеціально розробленій авторській шкалі питань і статистичну обробку даних.
   Теоретична розробка проблеми. Крос-культурна психологія, будучи відносно молодою, нараховує лише кілька десятиліть на шляху свого становлення. Інтерес до розуміння інших націй і їх культурної специфіки проявляв ще родоначальник експериментальної психології Вільгельм Вундт, В. Ріверс і інші психологи, що вивчали в 1900-1920 роках відмінності основних психологічних процесів залежно від культурних особливостей народу. Вже тоді не було потреби заперечувати факт величезної доцільності й користі даних знань для підготовки людини до більше ефективної взаємодії із представниками іншої культури. Поняття культура й феномен, що представляє це поняття, існувало тисячоріччями в силу расової й національної різноманітності народів, що проживають у світі. Зараз існує термінологічна різнорідність, але важливо не те, як називається наука, що вивчає культурні особливості народів і механізм їхніх взаємовідносин, а те коло питань, що вона поставила перед собою на розгляд, та необхідність їх вирішення для здійснення нормальної життєдіяльності людей. У цей час існує підрозділ на культурну й крос-культурну психологію, що нам представляється зайвим, оскільки досліджувані ними питання взаємно перетинаються, а одержувані результати доповнюють один одного та експериментально збагачують висновки у обох підпорядкованих напрямках. Однак, культурна (або ж крос-культурна) психологія повинна зайняти постійне та гідне місце в психологічній науці, оскільки культурні і психологічні перемінники в процесі життєвої актуалізації індивіда тісно переплітаються один з одним і взаємно один одного детермінують.
   Культурологічні дослідження показують, що культура народу та поведінка його представників одночасно є причиною і наслідком: поведінковий акт залежить від певних культурних установок, а на формування культурних традицій впливають, приміром, соціально-економічні фактори, історичний шлях розвитку, кліматичні, географічні особливості території, і т.д., оскільки саме вони й вимальовують поведінковий загальний курс даного народу. Тому культуру можна визначити одночасно як передумову і як наслідок поведінки людей. Вона є не тільки детермінантом діяльності людини, але й результатом даної діяльності, при якій свобода особистості як фактор її самореалізації займає провідне місце. Свобода цінувалася із часів античності. Ще Конфуцій (551-479 p.p. до н.е.) ратував за гармонію, яка складає сутність життя та стверджує у ній порядок, за доброчесність і справедливість. Відповідно до його умовиводів саме гармонія є фундаментальним джерелом пізнання сутності речей у світі, що дозволяє в повній згоді управляти самим собою, іншими та усім світом. Гармонія, по Конфуцію, невіддільна від почуття любові та підтримки інших, від моральної краси й свободи людини, від морального вибору між Добром і Злом, тому не дивно, що конфуціанська етика і моральні принципи знаходять пряме відбиття в культурі сучасних китайських націй.
   Аналізуючи поняття культури, не можна не відзначити її зв'язок з моральністю, що формується в рамках повсякденного побутового досвіду засвоєння як власної, так і нової культури. Адже моральний розвиток індивідуума йде через призму культури взагалі (своєї або чужої), а ідеї, які акумульовані в культурі, пов'язані із судженнями про справедливість і духовність, про мораль суспільства та етичні принципи міжособистісних відносин. Інтегрований розгляд психологічних процесів з урахуванням культурологічного чинника створює стартову площадку для розуміння значимості морального розвитку людини в процесі її адаптації до культурних норм нового для неї соціуму. Центральні ж питання моральності - це ті, які зв'язані зі справедливістю, правами й свободами особи. Не можна також не погодитися з тим, що невід'ємною частиною моральності є й ті моральні норми, які формуються на принципах людської турботи та участі [3]. З філософської і психологічної точки зору акт прояв турботи та участі до іншої людини відбиває важливий аспект моральності, що не залежить при цьому від належності до тієї або іншої культури і проявляється в одній і тій же формі у всіх культурних контекстах. Як результат, у процесі творення самої себе особистість опирається на задані культурою передумови, як власної, так і тієї, до якої вона адаптується. Виходячи з цього цілісний повноцінний креативний розвиток особистості відбувається під впливом культурного перемінника.
   Фактор креативності безсумнівно є присутнім у процесі культурологічного пізнання. Психологічну сутність креативності по суті свого концептуального значення варто розглядати як найбільш цінний параметр когнітивного процесу. Як категоріальна одиниця вона визначається оригінальністю, унікальністю, еврістичністю, інноваційністю та гнучкістю. При цьому на розвиток креативності істотно впливають підтримка, заохочення, доброзичливість і прийняття, іншими словами саме ті гармонічні умови, у яких вона формується. Поняттю креативності діаметрально протилежне поняття конфліктності. Уникаючи конфліктів, людина сприяє перманентності процесу власного розвитку. Як ми вже відзначали вище, у східно-азіатській філософській традиції високо цінується збереження гармонії, що служить одним з найважливіших керівних принципів у повсякденному житті на соціальному й побутовому рівні. Прикладом тому може бути повсюдна підтримка гармонічних та поважних взаємовідносин: на це націлені вихователі японських дитячих садів, спрямовані родинні відносини в китайських, корейських родинах і прагнення японських студентів. Дана сучасна поведінкова тенденція до зниження рівня конфронтації й ворожості випливає з античних основ східно-азіатської філософії, що базується на першочерговості зміни себе, а не навколишнього світу й людей, що властиво колективістським суспільствам (до яких належать країни Східної Азії), а не індивідуалістичним державам західної й американської моделі.
   Підтримка гармонії впливає також на такі найважливіші параметри життєдіяльності людини як стабілізація психічного здоров'я індивідуума, його саморегуляція шляхом досягнення більш високого рівня задоволеності життям, а також самореалізація. При гармонічних відносинах людина у морально-етичному плані зберігає своє обличчя, не страждає її почуття власної гідності, у неї не зникає відчуття самоповаги і при цьому зберігається повага до Іншого. Це досягається при непрямій опосередкованій взаємодії з іншими людьми, нерідко в алегоричній манері або навіть на особистому прикладі, виявляючи бажання доставити Іншому як найменше незручностей і неприємностей. Пряма ж поведінкова реакція при взаєминах досить часто сприймається директивною, якщо тільки не в доброзичливій вербальній і невербальній (інтонаційно-жестикуляційній) формі. Цікавими й показовими вданому аспекті представляються деякі закордонні дослідження. Було встановлено, що колективісти-японці (на противагу індивідуалістам-американцям) прагнуть зберегти або створити гармонію, само удосконалитися і максимально ефективно знизити ступінь конфронтації шляхом переговорів, запобігаючи полеміки та суперечок [6]. При цьому японці, так само як і американці намагаються підвищити рівень самоповаги, здійснюючи це, однак, опосередковано, тобто без явного прямого відстоювання [5], у результаті чого особистісна роль стушовується, але при цьому знижується також і імовірність руйнування гармонічних взаємин. Опосередкований стиль самоствердження японців можна пояснити їхньою схильністю до стриманості й скромності, що випливає з культурного архетипу даних націй.
   Невербальні крос-культурні розходження в поведінці можуть інколи бути навіть діаметрально протилежними. Так, приміром, японці здійснюють привітання один до одного взаємними уклонами та на відстані близько метра, а в суспільному транспорті уникають прямих поглядів на людину, що перебуває поруч, побоюючись здатися нечемними або навіть зухвалими. У той же час латиноамериканці, італійці та іспанці, як правило, при вітанні виражають свій емоційний стан, тактильно наближаючись до іншої людини. Існують також жестикуляційні, мімічні та емоційно-експресивні розходження, які відносяться до дуже виразних міжкультурних засобів, що значно впливають на комунікацію та спілкування. Показовим у цьому плані представляється дослідження японських психологів, що встановили, що в присутності інших людей європейці (а тим більше японці й корейці) виражають негативні емоції значно менше та більш стримано, ніж північно-американці [4].
   Виходячи з наведених прикладів, проблема акультурації залишається в полі зору наукових інтересів. За аналогією з фізіологічним реабілітаційним періодом організму людини вона може тривати до півроку. Слід сказати, що під акультурацією розуміється процес засвоєння нової культури й зміни, що відбуваються в уявленнях та поведінці людини під її впливом. Помітимо також, що акультурація може відбуватися не тільки безпосередньо в новому суспільстві, як це здійснювалося в рамках розроблених уже програм. Вона може проводитися і заочно, тобто в ході засвоєння нової лінгво-культурологічної реалії. В обох випадках адаптація являє собою форму культурного навчання специфічно новим навичкам, що вимагаються для того, щоб знайти загальну мову із представниками іншої культури. До них відносяться вербальні й невербальні засоби спілкування, закони, звичаї, традиції, умовності й норми, що впливають на ефективність міжособистісної взаємодії. Адже непідготовлена людина ризикує мінімум потрапити в неспритне некоректне становище, а максимум навіть одержати акультураційний стрес, подолання якого вимагає мобілізації адаптаційних ресурсів. Уже одне тільки тимчасове перебування в новому культурному середовищі викликає життєві зміни та може привести до психосоматичного нездужання. Це пов'язане із внутрішніми очікуваннями людини, що виїздить в іншу країну, які, найчастіше, неадекватні реально здійснюваному міжкультурному контакту. У даній ситуації той, хто виїздить, повинен обрати стратегію подолання “культурного шоку”. І як показали дослідження, при акультурації безпосередньо в соціумі більш ефективним виявилося спочатку усвідомити проблему, прийняти її, обміркувати та стримано на неї відреагувати, оскільки таке опосередковане реагування значно краще підвищують стійкість до стресу у порівнянні із прямою активною симультанною стратегією [7].
   Навчальна психологічна система лінгвістичного профілю цілком може надати всі умови для заочної, тобто попередньої акультурації та активної інтеграції в культуру, чия мова вивчається. Навчання новій культурі припускає, насамперед, орієнтацію на поведінковий аспект міжкультурних взаємин, тому що ризик невдалих, недоречних, неналежних реакцій у процесі міжкультурних контактів досить великий. Безумовно, що знання мови нової культурологічної спільності грає в процесі акультурації провідну роль, але не менш важливими моментами міжкультурної комунікації представляються звичаї, умовності та норми. Тому варто максимально привітати участь у практичних заняттях носіїв цієї мови, що надають прямі контакти з іншою культурою. У якості контакторів можуть виступати запрошені з даних країн викладачі або навіть іноземні студенти, що приїхали до нас по обміну, однак здійснення таких тимчасових візитів у нашу країну, як правило, зустрічає багато труднощів особистісного і фінансового характеру з боку потенційних приїжджаючих.
   Здійснити заочну акультурацію своїх студентів більш реально ще в університетській аудиторії самому викладачу, у формі мініатюрних усних екскурсів у соціум даного народу. Але при цьому він зобов'язаний добре знати культурні особливості і невербальні комунікативні засоби народу, мову якого він викладає. Одержання цих знань у час перебудови у нашій країні цілком реально, причому методом ротації та взаємозаміни українських викладачів, що виїжджають. Однак при двох умовах: наявності у викладача творчого потенціалу, ініціативи та можливостей для тимчасових щорічних виїздів у дану країну, а саме головне - згоди на те керівної ланки (що, на жаль, практично не надається). Маючи потрібні культурологічні відомості, викладач підносить їх своїм студентам у формі п'яти-десяти хвилинного епізоду з життя даного народу, його побуту, історії, мистецтва і так далі, причому мовою, яка вивчається на цей час в аудиторії. Він робить тим самим спеціальну підготовку по навчанню певним соціальним навичкам і культурним традиціям, що, по суті, є складовою частиною програми навчання культурі, тобто акультурації. Такі релаксуючі короткочасні екскурси, заповнюючи лакуну допитливості студентів, підвищують їхній інтерес до іншої культури, створюють дружній настрій до носіїв даної культури і сприяють поступовому вдосконалюванню соціально-культурних навичок. Давно вже назрів момент залишити формальні декларації про необхідність вивчати вплив культурологічних особливостей на процес життєдіяльності людини та приступитися до реальної роботи. Сама практика життя підказує конкретні ситуації аплікації її результатів і наше дослідження обрисовує одну з таких областей впровадження, а саме, психологічна навчальна система лінгвістичного профілю. Все вищевикладене було реалізовано в ході розробленої нами авторської методики навчання. Традиційно навчання новій культурі запроваджується не на початку навчання іноземній мові, а значно пізніше. У процесі ж експериментального навчання заочна акультурація здійснювалася нами саме на початку процесу засвоєння нової лінгво-культурологічної реалії.
   За результатами проведеного нами анкетування було встановлено, що вже із самого початку навчання по мірі засвоєння італійської мови мотиваційна сторона постійно підкріплювалася задоволенням пізнавального інтересу студентів і їхньої допитливості. Із загального числа анкетованих 89 % з них підтвердили, що мотивуючими стимуляторами виступають культурологічні особливості італійського народу, піднесені викладачем у вербальній і невербальній формі. До вербальних сінергізуючих засобів відносяться міні екскурси в суспільство Італії. Невербальні ж засоби спілкування (інтонації, міміка та жестикуляція), які викладач включає в міні сюжетні розповіді по мірі необхідності і їхньої логічної адекватності, надають розповідям національно-культурний колорит і барвистість. Невербальні емоційно-виразні особливості італійців, істотно відрізняючись від способів їхньої передачі українцями та росіянами, викликають у студентів почуття зацікавленої допитливості. Вона проявляється в їх зростаючому пізнавальному інтересі як до італійських націй і її культурі, так і до засвоєння їхньої національної мови. Поява на аудиторних заняттях носія мови (запрошеного з Італії викладача або студента по обміну) в інтерактивній формі підштовхує студентів до подальшого пізнавального саморозвитку. Після тимчасового перебування носія мови український викладач формує наступний мотив навчальної діяльності, імітаційно-наслідувальний. Студенти прагнуть досягти рівня володіння італійською мовою, максимально наближеного до бажаного. У результаті, будучи культурним медіатором, викладач здійснює реальний акт акультурації студентів ще задовго до їхнього виїзду та перебування в країні, мову якої вони на цей час вивчають.
   Слід зазначити, що застосована нами методика акультурації була розроблена на основі запропонованого нами раніше СКЕС підходу (Сінергітичного Культурологічно-Екзистенціального Системного підходу) до викладання і засвоєння іноземної мови [2]. Даний підхід відображає основні принципи розвитку креативних здібностей студентів з наступною можливістю особистої само актуалізації в житті. При цьому основними ознаками креативності є творчий потенціал і інтелектуально-творча ініціатива, від яких залежить якість креативної самореалізації та творчій індивідуальності. У цьому тандемі проявляється якісно нова гармонічна єдність підсвідомого й свідомого процесів у структурі особистості, що сприяє генерації соматичного енергетичного потенціалу індивідууму. Ключовими моментами даної авторської методики навчання лексико-граматичному ладу італійської мови та засвоєння нової лінгво-культурологічної реалії є цілий ряд факторів. Вони проявляються як на лексико-граматичному рівні, так і на міжособистісному, у середині психологічної підсистемі-Б, яка само організується (тобто в малій навчальній групі), що ієрархічно підпорядкована підсистемі-А (самій останній структурній одиниці в складі психологічної навчальної нелінійної макросистеми). Вивчення цих факторів, обґрунтування їхньої значимості для застосування в українських вузах і порівняльний аналіз традиційного навчання з італійськими університетами представляється нам перспективним.
   На даному етапі все вищевикладене носить теоретико-постановочний характер і є введенням у проблему сінергізуючої складової психологічного механізму засвоєння нової лінгво-культурологічної реалії, що вимальовує перспективи наших наступних досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Леонтьев Д.А., Мадрикова Е.Ю., Осин Е.Н., Плотникова А.В., Рассказова Е.И. Опыт структурной диагностики личностного потенциала// Психологическая диагностика, 2007, № 1, С. 8-31.
2. Иванченко А.А. Концептуальная схема категории сослагательности в итальянском языке и её психолого-педагогический аспект // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. - № 726. - 2006. - С 215-219.
3. Gilligan С, Wiggins G. The origins of morality in early childhood relationships // The emergence of morality of young children, Chicago: University of Chicago Press, J. Kagan & S. Lamb Eds., 1987, p.p. 277-305.
4. Matsumoto D. Peaple: Psychology from a cultural perspective. -Pacific Grove, CA: Books/Cole, 1994.
5. Muramoto Y., Yamaguchi S. An alternative route to self-enhancement among Japanese // In Proceedings of the Third Conference of the Asian Association of Social Psychology, Taipei, Taiwan, august, 1999.
6. Ohbuchi K., Fukushima O., Tedeschi J.T. Cultural values in conflict management: Goal orientation, goal attainment, and tactical decision // Journal of Cross-Cultural Psychology, 1999, 30, pp.51-71.
7. Ward C, Leong C.-H., Kennedy A. Self construal, stress, coping and adjustment during cross-cultural transition // In Proceedings of the annual conference of the Society of Australasian Social Psychologists. -Christchurch, New Zealand, April, 1998.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com