www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Я-концепція і часова перспектива
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Я-концепція і часова перспектива

Ю.С. Веретяннікова,
О.І. Донець

Я-КОНЦЕПЦІЯ І ЧАСОВА ПЕРСПЕКТИВА

   У статті розглянуто існуючі підходи до розуміння часового аспекту Я-концєпції та визначено групи таких підходів. Наведено приклади використання поняття “можливого Я” у сучасних роботах. Розкрито поняття проспективно! ідентичності. Проведено аналіз динаміки розвитку дослідницьких підходів до вивчення часових аспектів Я-концепції і ідентичності.
   Ключові слова: Я-концепція, самосвідомість, самосприйняття, часовий “модус”, часова перспектива, життєвий шлях, проспективна ідентичність.На сучасному етапі розвитку вітчизняної та закордонної психології можна виділити два змістовних компонента пізнання - образ світу та образ людини. Внутрішній світ особистості та її самосвідомість є однією з центральних проблем філософії, психології та соціології.
   Її значення обумовлене тим, що вчення про свідомість та самосвідомість складає методологічну основу вирішення не лише багатьох важливих теоретичних питань, а й практичних задач у зв'язку з формуванням життєвої позиції.
   Самосвідомість - це складна структура, що містить в собі усвідомлення власної тотожності, усвідомлення власного “Я”, як активного, діяльного начала, усвідомлення своїх психічних якостей та властивостей, систему соціально-моральних самооцінок та формується разом із становленням особистості.
   Основним значенням самосвідомості можна вважати усвідомлення власного особистісного буття, усвідомлення власного існування, усвідомлення самого себе або власного “Я”. У самосвідомості людина виокремлює себе з оточуючого середовища (соціального та фізичного світу), визначає своє місце у взаємовідносинах з природою та суспільством.
   Здатність до самоусвідомлення та самопізнання - надбання виключно людини, яка усвідомлює себе як суб'єкта свідомості, спілкування та дії, стає у безпосереднє відношення до самого себе. Воно тісно пов'язане із рефлексією та має соціальний, суспільний характер.
   На сучасному етапі розвитку психологічного знання є декілька підходів к вивченню проблеми самосвідомості. Один з них спирається на аналіз тих кінцевих продуктів самопізнання, які виявляються у побудові уявлень людини про себе або “Я-концепції”.
   Проблемою вивчення Я-концепції у вітчизняній психології займалися багато відомих учених [1; 6 і ін.]. Перш за все, це дослідження по проблемах самоставлення, самооцінки, самовизначення, самоствердження, уявлення особи про себе в умовах спільної діяльності, про вплив Я-концепції на мотивацію, духовні потреби, ціннісні орієнтації, на соціально-психологічну адаптацію особи, розвиток професійного Я.
   Традиційно Я-концепція виступає в трьох функціонально-рольових аспектах:
   1. Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості. Спираючись на концепцією, згідно з якою людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості, можна стверджувати, що суттєвим фактором відновлення цієї узгодженості є те, що людина думає про себе
   2. Я-концепція як інтерпретація досвіду. Ця функція визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду, тому що у людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не лише власну поведінку, а й інтерпретацію власного досвіду.
   3. Я-концепція як сукупність очікувань. Я-концепція визначає також і очікування людини, тобто її уявлення про те, що має трапитися.
   Я-концепція формується під впливом різноманітних зовнішніх чинників, які відчуває на собі індивід. Особливо значущими є для нього контакти зі значимими іншими особистостями, які, власне й визначають уявлення про себе та ставлення до себе індивіда. Спершу майже всі соціальні контакти мають на особистість формуючий вплив. Однак, згодом, з моментом зародження Я-концепції, вона сама стає активним началом.
   Можна сказати, що динамічна система уявлень людини про себе, що поєднана з їхньою оцінкою та визначається терміном “Я-концепція”, є кінцевим продуктом процесу самопізнання. Образ та оцінка власного “Я” налаштовує людину на певну поведінку; тому глобально Я-концепцію ми розглядаємо як сукупність установок, спрямованих на себе. Однак, ці установки можуть мати різноманітні ракурси та модальності, часові спрямованості, вектори.
   Метою даної статті є розкриття існуючих підходів до розуміння часового аспекту Я-концепції.
   Результати теоретичного аналізу проблеми. Припущення про наявність у структурі Я-концепції певних часових “модусів” є, у певному сенсі, традиційним для психологічних досліджень особистості. Починаючи з класичних робіт У. Джемса, у поняття Я-концепції закладалося не лише актуальне самопредставлення, а і те, як сам індивід оцінює можливість власного розвитку у майбутньому, бо ідея актуалізації ідеального Я (яке по визначенню віднесене до майбутнього) було закладене даним автором в основу самооцінки як однієї з фундаментальних складових Я-концепції. За сто років вивчення проблематики Я-концепції, ідея суб'єктивної “часової розгортки” самопредставлень залишалася певною константою - при тому, що багато авторів зверталися до неї у різних контекстах:- психоаналітична теорія 3. Фрейда (батьківські ідентифікаційні моделі);
   - транзакційний аналіз Е. Берна (фіксовані в ранньому дитинстві Его-стани);
   - аналітична психологія К.Г. Юнга (категорії “Его”, “Self”, “минулого” “особового безсвідомого” і “колективного без свідомого”);
   - позитивна соціальна ідентичність Г. Теджфела і Дж. Тернера;
   - актуалізація часових “модусів” Шутца і Нюттена;
   - теорія постійності і мінливості особи І.С. Кона;
   - теорія особової регуляції часу К.А. Абульханової-Славськой;
   - часова перспектива особи К. Льовіна;
   - часовий кругозір П. Фресс;
   - концепція часу особи в масштабах її життя А.А. Кронік;
   - усвідомлення часу свого існування Г.М. Андрєєвої.
   Спробуємо проаналізувати існуючу палітру поглядів на часовий аспект Я-концепції. Ідея “часу Я-концепції” явно чи неявно була і є присутньою при аналізі можливих факторів формування уявлень про себе - залежно від індивідуальних теоретичних уподобань дослідників змінювалися лише деякі її аспекти.
   Отже, якщо акцент робився на активності, суб'єктності людини у розгортанні системи Я-уявлень, то аналізу підлягалося співвідношення реального і спрямованого у майбутнє ідеального Я, як основного фактора формування Я-концепції. Наприклад, К. Роджерс у своїй статті про панування суб'єктивного досвіду зазначив, що минулий досвід впливає на сприйняття сьогочасних подій, але на поведінку і думки даного моменту завжди впливає актуальне сприйняття себе. Більш того, Роджерс вважав, що на поведінку особистості істотно впливає те, як люди прогнозують своє майбутнє. Таким чином, автор відводив перевагу ідеї про те, що особу слід вивчати в контексті “сьогодення-майбутнє”. Якщо ж переважала ідея соціальної обумовленості уявлень людини про себе, і, відповідно, формування Я-концепції пов'язувалося з інтеріорізацією соціальних реакцій, то акцент ставився на Я-образи, що “йдуть з минулого”, - батьківські ідентифікаційні моделі (у психоаналітичних концепціях), фіксовані в ранньому дитинстві Его-стани (транзакційний аналіз), “значущих Інших” (символічний інтеракціонізм).
   Коли процес формування Я-концепції розглядався під призмою ідентичності, то основна увага надавалася уявленням людини про своє найближче соціальне майбутнє - як, наприклад, бажання отримати позитивну соціальну ідентичність (у концепціях Г. Теджфела і Дж. Тернера).
   Багато дослідників зверталися і звертаються до ідеї актуалізації того або іншого часового “модусу” Я-концепції при аналізі мотивації. Крім теорій, що підкреслюють, так би мовити, опосередкований вплив ракурсу індивідуального самосприйняття на поведінку (наприклад, підхід феноменалістів до Я-концепції), сьогодні в деяких дослідженнях наголошується і експериментально підтверджується роль “минулих” і “майбутніх” образів Я як безпосередніх мотиваційних складових соціальної поведінки людини (Шутц, Нюттен). Ідея часової визначеності Я-уявлень, і особливо її узгодженості, певної зв'язаності, сьогодні присутня практично у всіх психотерапевтичних практиках та традиційно вважається найважливішим показником психічного здоров'я людини. Досягнення деякої критичної міри розузгодження образів “Я минулого”, “Я дійсного” і “Я майбутнього” оцінюється або як основний чинник соціально психологічній дезадаптації (К. Хорні), або як першопричина особових порушень (К. Роджерс), або як один з параметрів низької самоактуалізації особи (А. Маслоу), або як джерело конкретних психічних розладів - депресії і тривожності (Т. Хігінс). Природно витікає з вищесказаного те, що ретроспективна і проспективна оцінка свого Я виявилася закладеною у багатьох методичних засобах вивчення Я-концепції - від модифікацій класичного “Хто Я?” М. Куна до репертуарних решіток Дж. Келлі та психосемантичного підходу до діагностики особи.
   Як вже, напевно, очевидно, ми вважаємо за краще розділяти проблему часових аспектів Я-концепції та Я-ідентичності, а також проблему психологічного часу особи. Остання, як справедливо відзначає, наприклад, Г. М. Андреева, також має давню традицію вивчення в психології, маркіруючись як “часова перспектива особи” (К. Левін), “часовий кругозір” (П. Фресс), “концепція часу особи в масштабах її життя” (А.А. Кронік), “часова перспектива” (А. Абульханова-Славська) і т.д. Безумовно, “усвідомлення часу свого існування - важливе доповнення до усвідомлення власної ідентичності” [2, с 76], і реалізовуючись через осмислення людиною свого психологічного часу у взаємозв'язку із соціальним часом, часом епохи, звичайно ж “породжує деяку концепцію часу, властиву кожній особі” [З, с.53]. Але - визначимо - все ж таки концепцію часу, а не концепцію Я. І перш за все тому, що проблема психологічного часу людини завжди розглядалася з погляду “життєвого шляху” - суб'єктивної буттєвої концентрації тих або інших його етапів, переживання визначених, нормативно заданих, періодів розвитку, усвідомлень смислу подолання тих або інших соціальних перешкод і т.п. Акцент ставився на усвідомленні подій, що об'єктивно відбуваються або ж оцінюваних як такі. Це було саме уявлення про “час свого життя”.
   Проблема часових аспектів Я-концепції/ідентичності задає, як ми спробуємо показати нижче, деякий інший фокус аналізу, коли центральним стає усвідомлення людиною своєї мінливості. Тим самим акцент ставиться на усвідомленні можливості взаємозв'язку різних “іпостасей” Я, задаючи цільне уявлення про “себе у часі”. Отже, сама ідея включення в аналіз Я-концепції часових складових не нова. Проте дослідження останнього десятиліття не тільки продовжили і розвинули її, але і зробили однією з центральних у всій проблематиці, пов'язаній з “Я”. Перш за все, це пов'язано з введенням в активний науковий язик поняття “можливого Я” - сьогодні більшість дослідників Я-концепції все частіше виділяють в її структурі не тільки “реальне” і “ідеальне”, “минуле” і “майбутнє” Я, але і потенційне, можливе - тобто таке Я, що визначає для людини яким я, швидше за все, буду.
   Найпростішим рішенням проблеми включення в аналіз Я-концепції часових складових видавалося звернення до ідеї багаторівневої будови [5, 12]. Так, згідно М. Розенбергу і Р. Каплану, існують різні “плани функціонування” Я-концепції (план реальності, план фантазії, план майбутнього і ін., зокрема - і план можливості), які задають багаторівневу Я-концепцію - як з погляду її “об'єктивної” будови, так і з погляду “суб'єктивного” існування. Більш детально, у відриві від ідеї багаторівневої будови, поняття “можливе Я” було розроблене в концепції X. Маркуса. Звернення до нього відображало певну спробу вирішення досить старої проблеми мінливості/стабільності “Я”. Річ у тім, що на суб'єктивному рівні Я-концепція є основним особовим конструктом, отже - стійкою структурою (невипадкове синонімічне використовування останнім часом категорій Я-концепція і персональна ідентичність - остання якраз і акцентує безперервність і суб'єктивну унікальність нашого особистісного Я, тобто self). В свою чергу self розділяється, згідно У. Джемса, на взаємодіючі Я-усвідомлювальне (І) та Я-як об'єкт (Me). Проте, соціально-психологічні дослідження Я- концепції, з іманентно властивим їм акцентом на соціокультурних чинниках її формування, необхідно приводили до думки про відносність її змісту - що вона не тільки народжується, але і реально проявляє себе лише в динаміці соціальних взаємодій. Я-концепція не може не бути принципово мінливою. У концепції X. Маркус ця суперечність була виключена введенням поняття “робочої Я-концепції”, що визначалася як “Я-концепція зараз і в заданому соціальному контексті взаємодії, як частина загального репертуару Я, визначуваного на мікро- і макросоціальному рівні”. При цьому якісь Я-концепції актуалізуються частіше, якісь - рідше, і тим самим питання про стабільність/мінливість починає звучати як питання вірогідності появи тієї або іншої приватної Я-концепції в ситуації конкретної соціальної взаємодії [4]. Це перегукується з позицією Перлза про сприйняття і повне розуміння себе в даному місці, зараз, в справжньому моменті життя, інакше кажучи - “тут і зараз”.
   Розвиток уявлень про часові “модуси” Я-концепції багато в чому стимулювався також динамікою уявлень про ідентичність. Не маючи тут нагоди приділити увагу достатньо непростій і вельми далекій від свого однозначного рішення проблемі співвідношення цих двох категорій - Я-концепції та ідентичності, - помітимо, що в цілому спостерігалося певне “перенесення” змісту від першої до другої, і сьогоднішні дослідження тимчасових аспектів ідентичності багато в чому успадкували свою проблематику від більш традиційних досліджень Я-концепції.
   Так, проспективна ідентичність загалом розуміється як образ “Я у майбутньому”, що включає майбутню персональну і соціальну ідентичність суб'єкта. По суті, це актуалізація одного з “можливих Я”, узятого в соціальному оточенні. Як вже наголошувалося вище, в психології традиційно “майбутній час особистості” пов'язано з поняттями життєвого плану, життєвої перспективи, суб'єктивної картини життєвого шляху [1, 2,3, 8 і ін.]. При всій різноманітності конкретних поглядів при цьому центральним - явно або неявно - є уявлення про життєвий план як раціональну структуру. Наголошується, що він є результат усвідомленої потреби, будується на основі рефлексії реальних життєвих подій, фіксує їх причинно-наслідкові зв'язки, враховує динаміку реалізації життєвих цілей, є цілісним і несуперечливим і т.д.У нашому випадку такою недостатньою, але цілком конструктивною у визначенні можливостей самоконструювання, інформацією для побудови свого життєвого шляху буде саме проспективна ідентичність - як свого роду “Я-проекція”, як ірраціональна “картинка” самого себе в “інтер'єрі” майбутнього [4].
   Таким чином, ідея наявності часових аспектів в ідентичності все більше пов'язується з ідеєю існування її як деякої до кінця нездійсненної “можливості”. Прикладом подібного підходу є цікавий теоретичний аналіз часових аспектів соціальної ідентичності, поданий в концепції М. Синнірелла [9], де “можливе Я” включає не тільки потенційне майбутнє, але і нездійсненне минуле - не тільки те, “яким я, можливо буду”, але і те, “яким я міг би бути”.
   Висновки. Підводячи підсумок вищесказаному, можна бачити, що свого роду загальною лінією в розвитку дослідницьких підходів до аналізу тимчасових аспектів Я-концепції і ідентичності був все більший перехід від уявлень про їх структурно-функціональну визначеність до ідей їх динамічної мінливості і невизначеність. У результаті “Я у часі” виявилося зв'язане, з одного боку, з рефлексією своєї нереалізованої/ потенційної здійсненності (“можливе Я”), а з іншою - з множинною ідентичністю. Нашою подальшою роботою будуть виявлення у Я-концепції юнаків та дівчат таких суттєвих характеристик, котрі переносяться ними з минулого у майбутнє, тобто вивчення особливостей змістової будови хронологічного “Я” у старшокласників.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. К проблеме возраста в современной психологи. -М., 1980.
2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М., 1991.
3. Абульханова-Славская К.А. Личностная регуляция времени. -М., 1996.
4. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психология личности: Учебное пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001.
5. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитания. - М., 1986.
6. Джемс У. Психология. - М.: Педагогика, 1991.
7. Кон И.С. Постоянство и изменчивость личности / И.С. Кон. // Психологический журнал - 1987, №4, с. 126-136.
8. Кроник А.А., Кроник Е.А. В главных ролях: Вы, Мы, Он, Ты, Я: Психология значимих отношений. - М.: Мысль, 1989.
9. Крайг Г. Психология развития. - СПб., 2000.
10. Маслоу А. Мотвация и личность. - СПб.: 1999.
11. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление личности. -М., 1994.
12. Столин В.У. Самосознание личности. - М., 1984.
13. Шорохова Е.В. Проблемы “Я” и самосознания. - М., 1966.
14. Шибутани Т. Я-концепция как персонификация /Т. Шибутани. // Социальная психология. - Ростов н/Д., 1988.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com