www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Клініко-психологічні механізми больового синдрому при патології репродуктивної сфери у жінок
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Клініко-психологічні механізми больового синдрому при патології репродуктивної сфери у жінок

О.В. Бацилєва

КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ ПРИ ПАТОЛОГІЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СФЕРИ У ЖІНОК

   На підставі аналізу літературних даних та результатів власних досліджень показано, що у розвитку больового синдрому при патології жіночої репродуктивної системи значну роль відіграють особливості когнітивного та психоемоційного реагування жінки на зміни, що відбуваються, та які впливають на можливості її психосоціальної адаптації та стан репродуктивного здоров 'я.
   Ключові слова: репродуктивне здоров'я, больовий синдром, адаптація, психоемоційне реагування, внутрішня картина хвороби.
   Актуальність проблеми. Проблема вивчення особливостей функціонування особистості в умовах різних соматичних змін сьогодні не тільки не втратила своєї актуальності, а й набула нового забарвлення у світлі сучасних уявлень про психологічний та соціальний аспекти здоров'я, шляхи його збереження та оптимізації. Не зважаючи на безліч напрямків і концепцій, більшістю дослідників найбільш ефективним визнається мультифакторний підхід до вивчення особливостей реагування особистості на зміну свого соматичного стану, суб'єктивного його відображення, інтрапсихічної переробки та пов'язаних з цим уявлень і переживань.
   Відомо, що реакціями на будь-які фізіологічні чи патологічні зміни в організмі є певні суб'єктивні відчуття, розуміння й оцінка процесів, що відбуваються, та ставлення до них.
   Одним з найбільш яскравих прикладів розвитку таких змін є реакція на біль, який майже завжди супроводжує захворювання жіночої репродуктивної системи. Під впливом болі та хронічного фізичного дискомфорту у жінок з розладнаннями статевої системи виникають різноманітні психоемоційні порушення, при цьому тривалі афективні стани змінюють параметри фізіологічних процесів, переводять організм до іншого режиму функціонування, пов'язаного з напруженням адаптаційних систем. Хронічне напруження адаптаційних та компенсаторних механізмів призводить до зниження ефективності їх функціонування і навіть до виснаження, що зрештою може призводити до поглиблення вже існуючих та формування вторинних соматичних симптомів.
   Окремо слід зазначити, що здоров'я взагалі, і репродуктивне здоров'я зокрема, є вагомою складовою психологічного та соціального комфорту особистості. Більшість патологічних процесів у жіночій репродуктивній системі, які супроводжуються болем, не є суто медичною проблемою, а мають виразне психосоціальне забарвлення, оскільки призводять до таких проблем як безпліддя, сексуальна дисфункція, зниження загального самопочуття, втрата працездатності аж до інвалідизації (внаслідок запальних захворювань, організації спайок, патології менструальної функції, через хірургічне лікування з приводу новоутворювань тощо).
   Таким чином, метою нашої роботи стало вивчення особливостей психічного компоненту болю при патології репродуктивної сфери у жінок не тільки з боку клінічних особливостей і варіантів прояву больових відчуттів, а, насамперед, виокремлення чинників, що сприяють виникненню певного типу суб'єктивного реагування на існуючі об'єктивні прояви, впливають на характер, динаміку, прогноз патологічних змін, що відбуваються, а також пошук можливостей покращення компенсаторно-пристосувальних можливостей організму жінки на всіх рівнях з метою якнайбільшої психосоціальної адаптації.
   Матеріали та методи. Проведено аналітичний огляд літературних даних стосовно особливостей низки методологічних підходів, запропонованих для вивчення клініко-психологічних механізмів реагування особистості на соматичні зміни, що відбуваються під час різних патологічних станів репродуктивної системи у жінок, які супроводжуються відчуттям болю. Наведено результати власних спостережень щодо виявлення взаємозв'язку між особливостями больових відчуттів та психоемоційним реагуванням жінок при наявності об'єктивно схожих клінічних проявів. Під наглядом знаходилися 57 жінок, які проходили консервативне лікування з приводу хронічного запального процесу внутрішніх статевих органів, та дали згоду на участь у дослідженні, що проводилося.
   Результати дослідження та їх обговорення. Системний підхід, як методологія наукового пізнання, визначальною рисою якого є орієнтація на вивчення об'єкта як цілого, а основною вимогою - цілісне відображення об'єкта в сукупності його зв'язків та опосередкувань, є досить розповсюдженою та визнається ефективною у ряді фундаментальних наук. Зокрема, застосування системного підходу стало можливим завдяки висунутій і обґрунтованій П.К. Анохіним теорії функціональних систем, де функціональна система розуміється як така динамічна організація процесів і механізмів, що не тільки відповідає запитам даного моменту, а має зворотну, тобто результативну, аферентацію, інформує центральну нервову систему про достатність чи недостатність отриманого пристосувального ефекту, тобто будь-яка функціональна система обов'язково має риси саморегуляції [1]. Дана теорія дозволила об'єднати розуміння цілісної діяльності організму та високоорганізованих нейрофізіологічних процесів, створивши передумови для системного вивчення компесаторно-пристосувальних механізмів психіки людини в різних умовах життєзабезпечення.
   Одним з найпоширеніших механізмів пристосування організму до постійних змін зовнішнього та внутрішнього середовища є біль, значення якого для адаптації важко переоцінити. У широкому розумінні біль можна розглядати як сигнал, що попереджає та захищає від різноманітних зовнішніх шкідливих впливів і попереджає про порушення, які виникають всередині самого організму.
   Спробам якомога більш повно охарактеризувати всю складність єдиного психосоматичного процесу при порушеннях життєдіяльності організму на соматичному та психічному рівнях в умовах переживання больових відчуттів присвячено цілий ряд досліджень в різних галузях, оскільки вчення про біль, безперечно, є мультидисциплінарною проблемою та посідає одне з провідних місць у медицині, психології, біології, фізіології та інших науках. Так, П.К. Анохін визначав біль як своєрідний психічний стан людини, обумовлений сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, що викликані будь-яким надмірним чи руйнівним подразником. В роботах низки дослідників особливо чітко сформульовані уявлення про загальнобіологічне значення болю [5], при цьому підкреслюється, що на відміну від інших видів чутливості больові відчуття виникають під впливом таких зовнішніх чи внутрішніх подразників, які призводять до руйнування організму або загрожують цим руйнуванням, тобто біль попереджає про загрозу небезпеки, вона є сигналом патологічних процесів, що мають місце в різних частинах організму.
   Відомо, що зміни, які відбуваються на рівні всіх систем організму при виникненні болю різних видів, підпорядковуються однаковим закономірностям та характеризуються, як правило, схожими об'єктивними якісними і кількісними показниками, але суб'єктивна реакція на наявність больових відчуттів буває дуже різною, що відіграє певну роль не тільки в особливостях їх перебігу, а й впливає на сам процес розвитку. В дослідженнях показана наявність важливого психосоматичного механізму функціонування особистості при розвитку так званого механізму “замкнутого кола”, сутність якого міститься у тому, що порушення, яке виникає первинно у соматичні сфері, викликає відповідні реакції на психічному рівні, які дезорганізують особистість та, в свою чергу, стають причиною подальших соматичних змін. Пропонується також поняття “психосоматичного циклу”, в якому періодична актуалізація психологічних проблем та пов'язані з ними тривалі та інтенсивні емоційні переживання приводять до соматичної декомпенсації, загострення хронічного соматичного захворювання та формування нових соматичних симптомів. На значення у переживанні болю життєвої установки людини наголошується у роботах багатьох вітчизняних психологів, які розглядали біль як цілісну реакцію особистості, що виражається як у суб'єктивних переживаннях, так і в об'єктивній діяльності [5, 7].
   Біль - поняття, яке патогенетично є дуже складним. В організмі існують та постійно співпрацюють потужна ноцицептивна система, яка сприймає та аналізує біль, а також антиноцицептивна система, яка контролює рівень больових відчуттів. Саме взаємодія цих двох систем багато в чому і визначає особливості сприйняття болі, при цьому на будь-яке больове подразнення організм відповідає миттєвою реакцією, яка реалізується на рівні, насамперед, спинного мозку. Однак, відчуття болі завжди має й емоційне забарвлення, що пов'язано з участю у цьому процесі низки церебральних систем стовбура мозку, таламуса, лімбіко-ретікулярного комплексу, кори великих півкуль. Цікавим є той факт, що больове відчуття не завжди формується при наявності аферентного больового подразнення з периферії, воно може виникати і у самих церебральних системах, наприклад, центральні чи таламічні болі.
   Будучи найбільш розповсюдженою скаргою серед жінок з патологією репродуктивної системи, біль є дуже неспецифічним симптомом та виникає при багатьох захворюваннях і станах. Це спостерігається внаслідок того, що в ділянці тазу концентрація чутливих гангліїв вегетативної нервової системи є досить малою, сенсорні імпульси одразу від декількох органів поступають в один і той же сегмент спинного мозку та погано диференціюються у центральній нервовій системі.
   Клінічно виокремлюють два принципово різні види болю: гострий та хронічний. Таке поділення є надзвичайно важливим для розуміння самого феномену болі. Гострий та хронічний біль мають різне фізіологічне значення та клінічні прояви, в їх основі лежать різні патофізіологічні механізми, вони по-різному відбиваються на психічному стані та психосоціальній адаптації особистості.
   Так, розвиток гострого болю безпосередньо пов'язаний з пошкодженням поверхневих та глибоких тканин, і його тривалість визначається часом дії пошкоджуючого фактора, тобто, гострий біль є сенсорною реакцією з наступним включенням вегетативно-ендокринних, емоційно-мотиваційних, поведінкових факторів, які виникають при порушенні цілісності організму. Гострий біль найчастіше носить локальний характер, хоча інтенсивність та особливості больових відчуттів навіть при схожих місцевих патологічних процесах, що їх викликали, можуть бути різними. Безперечно, як будь-який біль, гострий біль завжди емоційно забарвлений, що надає йому індивідуальної особливості; крім того, різним людям властивий різний больовий поріг, тобто вони мають різну чутливість до больових подразників. Однак, враховуючи той факт, що гострий біль триває досить короткий період часу і достатньо ефективно може бути ліквідований, вважається що саме такий вид болю зазнає меншої інтрапсихічної переробки та є менш впливовим на загальне функціонування особистості.
   В протилежність до гострого, хронічним називають такий біль, який продовжується більше трьох місяців, перестає залежати від основного захворювання чи дії пошкоджуючого чинника та розвивається за своїми власними особливими законами.
   На відміну від гострої патології, при якій успішне лікування приводить до повного позбавлення від болю та відновлення стану здоров'я, хронічне захворювання характеризується тривалим перебігом патологічних процесів без чітко окреслених меж, при цьому жінка, яка його зазнала, ніколи не стає повністю здоровою, з відновленням всіх біологічних, психологічних та соціальних функцій. Тому саме хронічний біль, який супроводжує, в тому чи іншому вигляді, майже всі хронічні розлади статевої системи у жінок, має розглядатися в рамках концепції про хворобу, а особливості психологічного реагування жінки на наявність існуючих об'єктивних та суб'єктивних змін, з позицій соматонозогнозії, яка визначається як особистісна реакція на патологічні соматичні зміни та має свою структуру та динаміку.
   Сучасні уявлення про сутність концепції хвороби передбачають врахування всієї сукупності змін, які торкаються як біологічного рівня порушень (соматичні симптоми та синдроми), так і психосоціального рівня функціонування особистості зі зміною ролевих позицій, цінностей, інтересів, кола спілкування, з переходом до принципово нової соціальної ситуації з своїми специфічними заборонами, обмеженнями тощо.
   Відомо, що хронічне соматичне захворювання істотно змінює весь соціальний розвиток людини, змінює її можливості в здійсненні різних видів діяльності, призводить до обмеження кола контактів, загальної зміни місця у житті. У зв'язку з цим досить часто спостерігаються різноманітні психічні реакції, такі як психоемоційна лабільність, в'ялість, апатичність, підвищена вимогливість, образливість, зниження вольової активності, обмеження кола інтересів, порушення цілеспрямованої діяльності, збіднення загального психічного складу.
   Відповідно до теорії функціональних систем, будь-які хворобливі відчуття доцільно розглядати як інтегративну функцію організму, що мобілізує найрізноманітніші функціональні системи для захисту від шкідливого фактору та включає такі компоненти, як свідомість, відчуття, емоції, пам'ять, мотивацію, вегетативні й поведінкові реакції. За класичними уявленнями, становлення та розвиток соматонозогнозії характеризується трьома етапами - сенсологічним, оцінним та етапом ставлення до соматичних змін, які розглядаються у взаємозв'язку з різними рівнями особистості (біологічним, індивідуально-психологічним, соціально-психологічним) [4]. Так, сенсологічний етап відбиває реакції індивіда на явища дискомфорту та болю різної інтенсивності, які виникають та пов'язані з неузгодженістю діяльності органів і систем на різних рівнях, при цьому виникають відчуття незвичного, непевного характеру, що розглядаються як зниження оптимального рівня особистісного благополуччя, самопочуття та ефективності діяльності.
   Другий етап розвитку соматонозогнозії - оцінний - є результатом інтрапсихічної переробки сенсологічних даних, отриманих з внутрішнього середовища організму. Нарівні з суб'єктивно-психологічною оцінкою соматичних розладів, що супроводжують майже всі захворювання статевої системи у жінок, важливим аспектом є розвиток у таких жінок проявів соціальної дезадаптації, що пов'язано з негативно забарвленими переживаннями, усвідомленням обмеження можливостей, зниженням активності, почуттям власної неповноцінності, часто втратою репродуктивної здатності, зниженням жіночої привабливості та сексуальності, що певною мірою може розглядатися як деформація й обмеження особистості не тільки в предметно-практичної діяльності, але й з огляду обмеження психічної свободи.
   Процес формування ставлення до змін, що відбуваються в організмі, визначається як третій етап соматонозогнозії і залежить від цілого ряду факторів: соціального середовища, індивідуальних уявлень, загальносоціальної та соціокультурної оцінки тощо. Саме на цьому етапі в психічному стані жінки можуть спостерігатися порушення фізичного, психічного і соціального благополуччя, що може привести до біосоціальної дезадаптації. Таким чином, поняття про соматичні зміни та больові відчуття у кожної конкретної жінки - це сплав соціального й власного досвіду, який поряд із загальними закономірностями об'єктивних проявів та суб'єктивного їх відображення, необхідно враховувати при дослідженні даного питання.
   Виходячи з вищевикладеного, аналіз будь-якого больового синдрому у жінок з захворюваннями статевої системи мають ґрунтуватися на врахуванні багатьох факторів, насамперед причин та механізмів виникнення і розвитку болю, його топографії, інтенсивність, тривалість, наявність та особливості іррадіації, уточнення засобів та прийомів, що його полегшують, при цьому оцінка характеру больових відчуттів повинна включати до себе розуміння щодо наявності не тільки фізичного, а й психологічного, морального та соціального його компонентів. Зневаження принципами такого комплексного підходу до обстеження та ведення жінок з проявом болю є головною причиною неправильного оцінювання характеру больового синдрому, ускладнює його контроль та корекцію, а також призводить до неможливості ефективної фізіологічної та психосоціальної адаптації організму до змін, що мають місце.
   На практиці найбільш складними є діагностика механізму болю та оцінювання його інтенсивності, без чого є неможливим формування адекватної схеми та вибір ефективних методів його подолання. Вивченню умов, які визначають інтенсивність больових відчуттів, присвячено численні дослідження. Розглядаючи основні фактори, які впливають на інтенсивність больових відчуттів, слід зазначити, що переживання болю у звичайних умовах, безперечно, залежить від сили та тривалості больового подразника. Ця залежність є особливо очевидною у випадках достатньо інтенсивного та тривалого потоку больової імпульсації. При цьому у нервових центрах (підкоркових утвореннях та корі) виникає стан, який І.П. Павлов охарактеризував як інертний процес збудження, а 0.0. Ухтомський назвав домінантой. Больовий синдром, який став домінантним, доповнюється різноманітними умовними зв'язками, які утворюються не тільки на основі першосигнальних та другосигнальних подразників, але й у зв'язку з уявленнями та більш складними психічними переживаннями [5].
   Серед психологічних чинників, які мають велике значення при переживанні болю, слід насамперед вказати на наступні: відвернення чи зосередження уваги на болю, очікування болю, різноманітні емоційні стани, особливості особистості, суспільно-моральні установки, склад та спрямованість життєвих ставлень людини, що визначає його ставлення до болю.
   Оскільки біль, що супроводжує патологічні процеси репродуктивної системи жінок є неспецифічним і внаслідок анатомо-фізіологічних особливостей його важко оцінювати, є необхідним ретельне обстеження та спостереження під час дослідження больових відчуттів у таких випадках. Труднощі такого оцінювання пов'язані також з тим, що біль за своїм характером є суб'єктивне відчуття, яке залежить не тільки від величини подразника, що її викликає, але й від особливостей нервової системи, психічної, порушення діяльності залоз внутрішньої секреції, у тому числі статевих залоз, емоційної реакції особистості на біль тощо. Тобто структура больового синдрому та толерантність до болю залежать як від соматичних, так і від психологічних чинників, тому під час обстеження пацієнтки з скаргами на біль обов'язковим є врахування індивідуальних особливостей сприйняття болю та наявності різних порогів больової чутливості.
   Окремим питанням постає проблема болю при хірургічному лікуванні різних патологічних станів репродуктивної системи жінок, оскільки больова пульсація з ділянки операційного втручання стимулює комплекс нейрофізіологічних, рефлекторних та ендокринних реакцій, тривала дія яких погіршує функціональний стан органів та систем і негативно впливає на перебіг післяопераційного періоду.
   В практичній діяльності оцінювання особливостей болю є дуже складною проблемою, оскільки біль є завжди суб'єктивним і не може бути достовірно оціненим без допомоги та певних зусиль з боку самого пацієнта. Існує багато тестів для оцінювання інтенсивності болю у вигляді опитувальників. Одними з найбільш розповсюджених та зручних у практичному використанні є бальна система з градацією від 0 до 4, де 0 визначається як відсутність болю, 1 - як помірний біль, 2 - середній, 3 - сильний та 4 - дуже сильний, нестерпний, а також візуальна аналогова шкала (ВАШ), що являє собою лінію, довжиною 100 мм, з одного боку якої мається позначка “болю немає”, а з іншого - “нестерпний біль”, між якими випробуваному пропонують поставити різку для визначення інтенсивності болю, при цьому показник вимірюють у міліметрах чи виражають за допомогою чисельного ряду від 0 до 100. Однак загальним недоліком цих методик, як і багатьох інших, є можливість оцінювання тільки одного виокремленого показника болю - його інтенсивності - без урахування інших параметрів та їх взаємозв'язку. Тому досить часто на практиці використовуються комплексні методи, які асоціюють різноманітні опитувальники й шкали типа ВАШ, дослідження об'єктивних показників стану нервової системи, оцінювання якості життя з урахуванням фізичної активності пацієнтки тощо.
   Дослідження проводилося на базі кафедри акушерства, гінекології та перинатології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, у лабораторії психології репродуктивної сфери, пренатальної та перинатальної психології. Під наглядом знаходилося 57 жінок, яким був поставлений діагноз хронічний запальний процес внутрішніх статевих органів, з приводу чого вони проходили консервативне лікування у гінекологічному стаціонарі клініки. Обстежувані були різні за віком (21-35 років), мали різний рівень освіти та соціально-побутовий статус. Всі жінки, які входили до даної групи, мали приблизно однакові об'єктиві прояви та перебіг поточного захворювання.
   Саме така експериментальна група нами була обрана з приводу декількох міркувань. По-перше, хронічні запальні процеси внутрішніх статевих органів обов'язково супроводжуються больовим синдромом, який при всій різноманітності чинників, що його викликають, мають схожі патогенетичні механізми розвитку; по-друге, дане захворювання за дослідженнями фахівців, є найбільш поширеним в гінекологічні практиці [3] та зустрічається у жінок у будь-якому віці, а обрана вікова категорія є найбільш репродуктивно активною; по-третє, дана патологія має не тільки суто медичне, а й психосоцільне значення, бо приводить до багатьох ускладнень, серед яких, насамперед, можна виокремити безпліддя, сексуальні дисфункції, зниження загального самопочуття, втрату працездатності тощо.
   В якості діагностичного інструментарію нами використовувалися обидві описані вище методики - бальна система оцінювання інтенсивності болю та візуальна аналогова шкала; автоматизована система дослідження психоемоційної сфери з виявленням психоемоційного напруження (ПЕН) різного ступеню, оцінка стану вегетативної нервової системи [2]; опитувальник оцінювання якості життя, адаптований для гінекологічних хворих [6].Результати наших досліджень показали пряму корелятивну залежність між рівнем інтенсивності больових відчуттів та ступенем психоемоційного напруження. Так, серед жінок з високим рівнем ПЕН на сильний та дуже сильний біль вказували 69,2% обстежених, серед жінок з ПЕН середнього ступеня - 44,4%, серед жінок з ПЕН легкого ступеня - 23,5%. Вивчення стану вегетативної нервової системи показало достовірну схильність до симпатикотонії у жінок, які оцінювали свій біль як сильний та дуже сильний - 88%, тоді як серед жінок, які оцінювали свій біль як помірний, схильність до симатикотонії була діагностовано у 50% випадках. За результатами оцінювання жінками якості свого життя найбільш показовими виявилися шкали загального самопочуття та працездатності, які вказували на істотні зміни та незадоволення якістю свого життя саме у жінок з високою інтенсивністю больових відчуттів.
   Отримані дані підтверджують наявність та провідну роль психологічної складової в особливостях больових відчуттів у жінок з хронічними запальними захворюваннями статевої системи, а апробований комплекс методик може бути запропонований для використання з метою більш об'єктивного оцінювання характеру больового синдрому у жінок з патологією репродуктивною системи, що дозволить значно підвищити ефективність його контролю та корекції.
   Висновки. Таким чином, оскільки більшість патологічних процесів репродуктивної системи жінок супроводжуються больовим синдромом, обов'язковим є всебічне врахування його соматичного, психологічного та соціального компонентів, які значно впливають на перебіг та особливості розвитку больових відчуттів, можуть сприяти розвитку різноманітних ускладнень. Актуальним і доцільним є подальший пошук теоретично та клінічно обґрунтованих підходів до вивчення даної проблеми з метою розробки та впровадження сучасних психопрофілактичних та реабілітаційних заходів, спрямованих на профілактику порушень діяльності функціональних систем, адекватної корекції змін, що відбуваються, покращення фізіологічної і психосоціальної адаптації жінки та збереженні її репродуктивного здоров'я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. - М.: Наука, 1980. - 197 с.
2. Астахов В.М., Максименко Ю.Б. Автоматизация клинико-психологических исследований в акушерско-гинекологической практике. - Донецк: Новый мир, 1996. - 82 с.
3. Гойда Н.Г., Жилка Н.Я. Репродуктивне здоров'я: стратегія, принципи, український досвід// Репродуктивное здоровье женщины. - 2004. - №4 (20). - С. 31-35.
4. Квасенко А.В., Зубарев Ю.Г. Психология больного. - Л.: “Медицина”, 1980. - 181 с.
5. Клиническая психология: учебник/ Под ред. Б.Д. Карвасарского. - СПб: Питер, 2002. - 960 с.
6. Кулаков В.Н. Гистеректомия и здоровье женщины. - М., 2000. -214 с.
7. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М.: Медпресс, 2001. - 592 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com