www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Міждисциплінарні дослідження антиципації та їх значення для психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міждисциплінарні дослідження антиципації та їх значення для психології

I. Г. Батраченко

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИЦИПАЦІЇ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПСИХОЛОГІЇ

   Узагальнено існуючі підходи до осягнення природи антиципації. Виокремлено наукові, квазінаукові та художні технології антиципування та порівняно їх з антиципацію буденного рівня. Показано взаємозв 'язок експліцитних концетуалізованих технологій з розвитком імпліцитного, буденного, індивідуального та соцієтального антиципування.
   Постановка проблеми. Ґрунтовне дослідження будь-якої із вищих психічних функцій людини повинно враховувати здобутки інших наук, які також вивчають даний феномен. У галузі психології антиципації настав час переосмислити досить масив дисциплінарних розвідок щодо осягнення прогностичної діяльності людини й суспільства [4; 5; 7; 16; 17]. Такий міждисциплінарний обмін може істотно збагатити і психологію і інші науки. Між тим аналіз публікацій з психології антиципації дає можливість зробити висновок, що психологи зосереджуючись на вивченні психологічних аспектів антиципування надто мало враховують дані отримані поза межами.
   Виходячи з таких міркувань ми обрали метою даної статті узагальнення під психологічним ракурсом розмаїття спроб концептуалізації антиципаційної діяльності людини, накопичених поза межами психологічної науки.
   Результати теоретичного аналізу. Розглядаючи антиципацію як предмет міждисциплінарного дослідження можна виокремити наступні напрямки: наукові дослідження та технології антиципації; квазінаукові тлумачення та антиципацій ні технології; художнє осягнення антиципації та художні технології антиципування.
   Наукові дослідження та технології антиципації можна розділити на загальнонаукові та спеціально наукові (галузево наукові). До першого належить філософія передбачення [18] та прогностика [5; 16; 24 ]. До другого такі різновиди наукового прогнозування як політичне [7; 19] соціальне [1; 11] економічне [4; 23], науково-технічне [15; 29], педагогічне [6; 10], психологічне прогнозування (психопрогностика) [2].
   Наукові технології передбачення на сьогодні є дуже різноманітними. Найпростіші з них це інтуїтивні, або їх ще називають експертні, методи наукового передбачення можуть реалізовуватися як за допомогою одного експерта, так і за допомогою групи експертів або комісій. Особливо широко застосовують комісії експертів. Причиною тому є ряд переваг комісій. По-перше, сукупність інформації, якою володіє група, значно перевищує ту, якою володіє будь-який із членів цієї групи. По-друге, група може охопити набагато більший діапазон факторів, ніж будь-який індивідуальний експерт. По-третє, група експертів з більшою готовністю бере на себе відповідальність, ніж окремі спеціалісти. Видаючи прогноз, спеціаліст в тій чи іншій мірі ризикує своїм авторитетом. Крім того, індивідуальний експерт більше стурбований тим, щоб догодити замовнику. У групі ці тенденції послаблюються, тому що відповідальність і ризик лягає на плечі всіх.
   Але метод комісій має свої недоліки. По-перше, комісія, об'єднуючи інформованість своїх членів, не гарантує, що загальна компетентність буде достатньою. По-друге, група може чинити серйозний психологічний тиск на своїх членів, примушуючи погоджуватись з думкою загалу навіть у тому разі, коли вона помилкова. Тому є ризик, що правильна думка одного експерта буде задавлена помилкою більшості. По-третє, не завжди перемагає обгрунтованість позицій. Думка “крикливої меншості” може брати верх над більш обгрунтованою позицією більшості завдяки більш рішучому натиску. По-четверте, інколи в групі досягнення єдності ставиться вище, ніж розробка якомога точнішого прогнозу. По-п'яте, наявність у групі авторитетного і впливового спеціаліста чи просто гарного оратора може серйозно спотворити індивідуальні думки інших її членів. Тобто в групі можуть знайтися люди, які будуть тиснути на інших своїм авторитетом. По-шосте, група може проявляти очевидну зацікавленість саме в цьому прогнозі і буде сліпою навіть до фактів, концентруючи всі зусилля лише на його обгрунтуванні. І, нарешті, по-сьоме, в цілому група поділяє загальні упередженості, що виходять з належності експертів до певної спільноти.
   І все ж, як пише Дж. Мартіно, “використання групи спеціалістів має явні переваги порівняно з використанням окремих спеціалістів. До недавнього часу доводилось миритися з недоліками цього методу, щоб отримати користь з його переваг” [14, с ЗО]. Крім того, велися пошуки щодо компенсації недоліків методу комісій. Внаслідок цього з'явився широковідомий метод Делфі. Він має три особливості: анонімність опитування думок і невідомість експертів один одному, що виключає взаємовплив останніх; використання результатів попереднього опитування для інформування членів комісії про існуючі думки і проведення повторних опитувань; статичне узагальнення групової відповіді.
   Крім цього методу, досить широко застосовується й інший груповий метод, відомий під назвою “мозкової атаки”. Генерація ідей тут повністю відокремлюється від критики, критика і відбір ідей здійснюється вже після їх розвитку, а не одночасно з ним. У цьому криється основна стимулююча сила методу. Ефективність “мозкової атаки”, як і методу Делфі, залежить не тільки від складу групи експертів-прогнозистів, але й від майстерності організатора групи. При цьому роль керівника “мозкової атаки” ще значніша, ніж в методі Делфі, бо тут потрібне гнучке управління процесом групового спілкування, створення спеціальної невимушеної атмосфери, стимуляція вільної дискусії та вільної генерації ідей.
   Ще одним різновидом групових експертних методів є прогностично імітаційна гра. Особливо часто цей метод застосовують в економічному і воєнному прогнозуванні. Суть його полягає в тому, що кожному прогнозисту відводиться певна роль суб'єкта воєнної чи економічної діяльності, а потім розігруються ролі цих суб'єктів. В залежності від мети учасникам гри дозволяється або зовсім вільно грати свої ролі, або ж дотримуватися більш-менш жорстких правил.
   Індивідуальні експертні методи можуть реалізовуватися у формі інтерв'ю, аналітичних експертних оцінок, написанні прогностичних сценаріїв. Інтерв'ю полягає в бесіді організатора-прогнозиста з експертом-прогнозистом, де експерт відповідає на заздалегідь розроблену систему запитань стосовно перспектив розвитку певного об'єкта. При цьому відповіді експерт висловлює усно, спонтанно. Аналітичні ж експертні оцінки даються після тривалої і ретельної роботи над поставленою системою питань, а свої міркування він оформлює у вигляді письмової доповіді.
   Написання прогностичних сценаріїв - це логічний, послідовний опис подій, що крок за кроком можуть розгортатися, виходячи з наявного стану справ. Опис здійснюється з зазначенням часових координат. Особлива увага при цьому звертається на можливі критичні точки розгалудження подій, в яких навіть малі впливи можуть справити значний ефект на можливий результат. На відміну від аналітичних оцінок, що носять абстрактний характер, сценарій змушує експерта займатися деталями розгортання подій, які губляться, коли він обмежується видачею тільки узагальнених міркувань. Крім того, сценарій є ефективним засобом звільнення від стереотипів традиційного мислення, що допомагає глибоко поринути в майбутнє.
   Таким чином, ми розглянули в загальних рисах інтуїтивні методи прогнозування. Перейдемо тепер до більш формалізованих. Слід ще раз сказати, що поділ методів на інтуїтивні і формалізовані є відносним, і конкретні методи можна розмістити ближче до одного чи до іншого полюса. Тому наступну групу методів, які ми розглянемо, можна назвати частково або напівформалізованими. Одним з таких методів є морфологічний аналіз, або виявлення, підрахунок і класифікація всіх можливих способів досягнення певної мети, або ж систематизація всіх можливих наслідків тієї чи іншої події, намаганням не пропустити жодної з потенційних можливостей.
   Інший метод - це складання прогнозного графу та дерева цілей. Граф - фігура, що складається з точок-вершин, з'єднаних відрізками-ребрами. Якщо відрізки орієнтовані (зображаються стрілками), то граф називається орієнтованим. У прогнозному графі точки утворюють назви подій, а стрілки відображають можливі слідування подій одна за одною.
   Це дає можливість графічно зобразити багатолінійність розгортання наслідків події з можливими її розгалуженнями. Вершини графа можуть також зображати етапи досягнення певної мети, а стрілки - їх ієрархію або послідовність досягнення проміжними цілями основної мети. Інколи ці методи поєднуються з написанням прогнозного сценарію, що деталізує узагальнений прогнозний граф чи дерево цілей.
   Передбачення також може здійснюватися на основі аналогії. Для цього відшукується подібна подія в минулому і припускається, що з подібної події випливає і подібність можливих наслідків. При цьому важливо, щоб подібність подій розглядалася не у випадковому, а в істотному аспектах. Прогноз може будуватися і методом екстраполяції. Для цього намагаються відшукати закономірність в динаміці об'єкта на певному інтервалі часу і припускають, що ця тенденція збережеться надалі. Ця тенденція, закономірність і є основою для виведення прогнозу. Інколи таку закономірність вдається зафіксувати кількісно і сформулювати у вигляді математичної формули. Але частіше закономірність фіксується тільки на якісному рівні.
   Гранично формалізованими є математичні методи прогнозування з використанням кореляційного та регресивного аналізу, варіаційного числення, теорії ігор тощо.
   Ні один з методів наукової прогностики не дає абсолютно надійного прогнозу і, на відміну від пралогічної та теологічної антиципації, не претендує на це. Для підвищення ефективності наукового передбачення рекомендується користуватися не одним, а кількома методами, зіставляючи їх результати. Це дає можливість побудувати більш точний прогноз.
   Методи наукового передбачення стало загальновживаним поділяти на пошукові і нормативні. Пошукове передбачення відповідає на питання, куди ми можемо прийти, виходячи з наявного стану справ, які в майбутньому нас чекають можливості і які небезпеки. Хід думок тут іде від теперішнього в майбутнє. У нормативному ж прогнозуванні хід думок обернений. Прогнозист ставить питання: яке майбутнє нам потрібно?, яка наша мета?, куди ми повинні прийти? У цьому разі думка рухається від майбутнього до теперішнього. Пошукове і нормативне прогнозування утворюють діалектичну пару: теза і антитеза. У цілісному акті передбачення здійснюється їх взаємодія і породжується синтез між прагненнями (цілями, ідеальним майбутнім) і можливостями. Установлюється, якого майбутнього ми хочемо і який до нього є найбільш імовірний шлях. Так народжується план, що є теж одним із різновидів антиципування.
   Квазінаукові дослідження та антиципацій ні технології ми виокремлюємо виходячи з ще не досить усталеного терміну “квазінаука” [16]. Сюди можна віднести астрологічну прогностику [19], релігійну [21] тощо.
   Характерною рисою квазінаукових теорій антиципації є те, що вони модернізуються, прагнучи підвести під старі пралогічні схеми сучасний науковий фундамент. Розглянемо, наприклад, точку зору А.А. Гор-бовського. Він виходить з припущення, що існує деяка реальність вищого плану, де немає розподілу на минуле, теперішнє і майбутнє. Уявлення про час є, на його думку, лише продуктом діяльності нашої психіки, що породжує ілюзію послідовності, розчленованості часу на минуле, теперішнє і майбутнє. Відсутність часу в цій вищій, або, як ще він називає, інтегральній реальності, по суті, знімає проблеми передбачення, тому що всі події, згідно з такою точкою зору, перебувають в єдиному безперервному “тепер”, взаємодіють одна з одною і утворюють єдине “інформаційне поле”. Тому, щоб передбачити майбутнє, досить, так би мовити, вийти на таку точку зору, з якої події б виступали такими, що знаходяться в безперервному “тепер”, а граней між минулим, теперішнім і майбутнім просто не існує. Такі виходи у вищу реальність можуть відкриватися через осяяння або “змінені стани свідомості”. Якщо ж подібний вихід не вдається, то застосовується ворожіння, розшифровка прикмет і т. п [8].Дещо по-іншому проблему ворожіння розглядає Ю.В. Росціус. Цей автор пише, що, “ворожачи, людина намагається отримати за допомогою деяких зовнішніх матеріальних засобів (які ми надалі будемо називати аксесуарами) інформацію про теперішнє, віддалене від людини на відстань, що перевищує його зорові або слухові можливості, або про майбутнє” [25, с 5]. Трохи далі автор продовжує: “Використання аксесуарів виявляється досить ефективним, немовби підвищує відповідні потенції людини, яка ними користується. Через аксесуари людина отримує доступ до воістину безмежного джерела інформації, який ми умовно назвемо Джерелом Мнемозіни, богині-покровительки духовного життя і пам'яті людей. До речі, така назва зручна і тому, що локалізувати в просторі місцезнаходження цього джерела важко, а боги, як відомо, всюдисущі” [25, с 5].
   Ворожіння Ю.В. Росціус вважає відголоском вищої мудрості наших предків, які, на його думку, можливо, володіли більш досконалими знаннями, ніж наші. Тепер ці знання є зневажено забутими. Проте в його вищезгаданих міркуваннях є деяке раціональне зерно. Так, він зауважує, що за допомогою ворожильних аксесуарів людина отримує доступ до Джерела Мнемозіни. І дійсно, ворожильна процедура може бути засобом мобілізації внутрішніх резервів людини, її досвіду та певних теоретичних знань. Ворожіння виконує функцію свого роду каталізатора в процесі мобілізації накопиченого досвіду та його використання для побудови моделі майбутнього. Воно може виконувати і функцію компенсації нестач такого досвіду. Незважаючи на обмеженість ворожіння ( стосовно як першої, так і другої функції), воно все ж таки в змозі приносити певну користь, яку, однак, не треба перебільшувати. Тому ворожіння і слід розглядати як найпершу сходинку формування вищих форм антиципації людини, сходинку, яка була колись єдиною і являла собою прогресивний крок від натуральних форм антиципації до все більш вищих її ступенів. Тому недоречно ставити мантику на один щабель з науковим передбаченням.
   До речі, “реальність вищого плану” А.А. Горбовського в чомусь схожа на Джерело Мнемозіни Ю.В. Росціуса. І перше і друге можна розглядати як фактично трансформовані, спотворені поняття про, так би мовити, “простір людського досвіду”, потенції, зосереджені в людині, які проектуються назовні.
   Трохи по-іншому пояснює можливості дальнобачення і хроноскопи такий окультний автор, як Ч. Летбіттер. На його думку, здатність до ясновидіння потенційно є в кожного, а ті, хто має її вже в розвинутому вигляді, просто випередили інших і демонструють як незвичайні здатності те, що буде звичайним для людей майбутнього. Виходячи із загальновідомого факту, що людський зір і людський слух реагують на порівняно обмежений діапазон звукових та електромагнітних коливань (або, як говорить цей автор, вібрації повітря та ефіру), він робить висновок, що окремі люди можуть, виходячи за загальнолюдські пороги відчуттів, отримати доступ до нових джерел інформації про світ. Він переконаний, що варіації індивідуальних відмінностей у сфері відчуттів можуть мати надзвичайно великий розмах, породжуючи тим самим ясновидців.
   Щоб отримати здатність бачити майбутнє, згідно з У. Летбіттером, треба свідомість підняти на висоту ментального плану. Тоді перед очима людини розкривається не одне, а кілька майбутніх,одне з яких вона і повинна вибрати. Причому для такого вибору не потрібно якогось свідомого розрахунку, бо минуле, теперішнє і майбутнє тут видно одночасно [13].
   Більш модернізовані погляди на ясновидіння зустрічаємо у В. Кратохвіля. Можливість ясновидіння В. Кратохвіль обґрунтовує посиланням на модель світу, запропоновану математиком Г. Мінковським. Згідно з Г. Мінковським, геометрія нашого Всесвіту відрізняється від евклідової. Просторові координати разом з координатою часу утворюють “чотиривимірне багатоутворення”-”просторо-час”. У цій єдиній цілісності все, що було, що є і що буде, вже існує, а ми тільки переміщуємося по осі часу, послідовно стикаючись з подіями в своєму теперішньому, подібно до того як ми спостерігаємо краєвиди з вікна вагона. Те, що було, ми вже проїхали і не бачимо, а те, що буде - вже є, але ми ще до нього не доїхали і не бачимо.
   В. Кратохвіль наводить також дані досліду астрофізиків Н.О. Козирєва та В.В. Насонова, які зафіксували за допомогою радіотелескопа випромінювання у тій точці неба, де,за розрахунками, мала бути туманність. Адже, оскільки світло від зірок та туманностеййде десятки, а то й сотні років, то на небосхилі тепер ми бачимо зірки з запізненням, тобто такими, якими вони були в минулому і в тому місці, де вони перебували колись. Потім, додаючи ще висновки з теорії Н.О. Козирєва, цей автор продовжує своє міркування щодо “позачасового каналу” передачі причинно-наслідкової інформації: “Така інформація, пише він, являє собою деформацію просторово-часового континуму світобудови, викликаючи його вібрації. Ці мікрогравітаційні вібрації заповнюють увесь простір Всесвіту і в нашому реальному світі мають характер голограми, причому чотиривимірної голограми. ... в разі чотиривимірної голограми, що складається з причинно-наслідкових зрушень просторово-часового континууму, будь-який тривимірний об'єм простору утримує інформацію про весь простір. І, значить, її можна прочитати, якщо ввійти в особливий стан психіки” [14, с 49-50].
   Подібного роду новітніх пояснень ясновидіння можна привести дуже багато. Всі вони намагаються спиратися на різноманітні математичні та фізичні концепції (багатовимірність простору, теорію відносності, різного роду мікрочастини, поля та ін.) і, як правило, всі вони закінчуються висновком про необхідність виходу в особливі психічні стани. Всі вищезгадані теорії ясновидіння, а також їм подібні, можна назвати міфологізованими концепціями людської антиципації. Користуючись терміном “міфологізовані”, ми хочемо підкреслити такі риси цих концепцій, як гіперболізація можливостей людського передбачення, вигадування неіснуючих випадків, прикладів, словом, всього, що притаманно міфічному світосприйманню. Таким чином, є підстави розрізняти сьогодні наукові уявлення про антиципацію і уявлення міфілогізовані (у міфах, казках, легендах, окультизмі), до яких і належать сьогоднішні (і колишні) теорії ясновидіння. Сюди слід віднести також астрологію, хіромантію і т.п.
   Художнє передбачення дійсності присвячено чимало робіт [12; 21; 28]. Футурологічні функції літератури та мистецтва підкреслювались багатьма митцями, письменниками, літературознавцями. Крім того, виникли жанри, які значною мірою саме і спеціалізуються на темі майбутнього: фантастика, утопії [26] й анти утопії [9]. При цьому художня прогностична традиція має давню історію. Чимало футурологічних мотивів присутні ще в найпрадавніших міфах.
   Як писав свого часу А. Кларк: “За останні тридцять років в десятках тисяч оповідань і романів досліджені всі імовірні варіанти майбутнього - і значна частина неімовірних теж. На світі лишилося так мало такого, що, в принципі, може трапитися і що ще не було описано в якій-небудь книзі або журналі. Критичне (звертаю увагу на цей прикметник) читання наукової фантастики надзвичайно корисне з пізнавальної точки зору всякому, хто хоче заглянути вперед більш як на десять років. Люди, які не знають, про що мріяли в минулому, навряд чи здатні скласти елементарне уявлення про майбутнє” [12, с 19].
   На прогностичні можливості мистецтва звертав також увагу і відомий американський соціолог Олвін Тоффлер, закликаючи дисципліноване наукове мислення доповнювати полум'яною фантазією мистецтва. “Сьогодні, як ніколи раніше, - писав він, - потрібні багатообразні фантазії і пророцтва - образи потенційного завтра. Перш ніж ми зможемо прийняти раціональне рішення у виборі тих чи інших альтернативних шляхів і стилів культури, ми повинні попередньо встановити коло можливих варіантів. Тому висунення гіпотез, здогадок, передбачень і припущень сьогодні стає такою ж сугубо практичною необхідністю, як і тверезий “реалізм” у минулому” [27, с 93-94].Висновки. Наукові, квазінаукові та художні технології антиципування є на сьогодні найвищою формою розвитку вищих форм людської антиципації як індивідуальної, так і соцієтальної, бо антиципація є не тільки функцією окремого індивіда, але й суспільства та різного роду соціальних. Між індивідуальною й соцієтальною антиципацією існує тісний зв'язок. Індивідуальна антиципація значною мірою формується в результаті соціалізації індивіда в контексті певної історично сформованої культури соцієтальної антиципації. Окрім того більшість моделей майбутнього людина не стільки створює сама, скільки стереотипно, або більш чи менш креативно асимілює їх з соціуму, де ці антиципації виникають як стихійно, так і цілеспрямовано в результаті діяльності професіоналів та спеціальних інституцій. З іншого боку окремі особистості можуть не тільки естеріоризовувати з соціуму моделі майбутнього та антиципаційні технології, але й здійснювати футурологічні та антиципаційно-технологічні інновації, естериорізуючи їх у соціум і рухаючи тим самим уперед як розвиток соцієтальної антиципації, так і соціогенез індивідуальної.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белл Д. Грядуще постиндустриальное общество. Опит социального прогнозирования. - М.: Akademia. - 1999. - 956 с.
2. Бодров В. А., Сыркин Л. Д. Диагностика и прогнозирование профессиональной мотивации в процессе психологического отбора // Психол. журн. - 2003. - Т. 24. - N 1. - С. 73-81.
3. Виноградов А.Г. Научное предвидение. - М., 1973. - 188 с.
4. Воронкова В.Г. Соціально-економічне прогнозування: [Навч. посіб.]. - К.: Вид. дім “Професіонал”, 2004. - 284 с.
5. Гвишиани Д., Лисичкин В. Прогностика. - М.: Знание, 1968. -92 с.
6. Гершунский Б.С. Образовательно-педагогическая прогностика: теория, методология, практика: Учеб. пособие. - М., 2003. - 764 с.
7. Горбатенко В.П., Бутовська І.О. Політичне прогнозування. - К.: МАУП, 2005. - 152 с.
8. Горбовский А.А. Пророки и прозорливцы в своем Отечестве. -М.: Прометей, 1990. - 102 с.
9. Грачева В. М. Антиутопия в мировой литературе XX века. Прогнозы и предостережения // Слобожанщина - Донбасс. - Луганск, 2000. - Вып. 2. - С. 60-67.
10. Загвязинский В.И. Педагогическое предвидение. - М., 1987. - 80 с.
11. Зелінський М. Ю. Соціальна прогностика як наука: особливості становлення і розвитку // Філософські проблеми гуманітарних наук. -К., 2004. - N1-2. - С 45-49.
12. Кларк А. Черты будущего. - М.: Мир, 1966. - 286 с.
13. Летбиттер Г. Ясновидение. - Днепропетровск, 1992. - 112 с.
14. Кратохвиль В. Ясновидение. - К.: Укрвузполиграф, 1991. - 96 с.
15. Мартино Дж. Технологическое прогнозирование. - М., 1977. - 592 с.
16. Матвиенко В.Я. Прогностика: Прогнозирование соц. и экон. процессов: Теория, методика, практика. - К., 2000. - 518 с.
17. Найдыш В.М. Концепции современного естествознания. - М., 2004.
18. Павлова В.Т., Руденко К.Ф., Логико-исторический анализ методологии и методов научного предвидения. - София, 1984. - 208 с.
19. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. -М.: Алгоритм, 2000. - 352 с.
20. Печкис В. Начала астрологической прогностики. - Вільнюс: ВКИРУНС, 1991. - 200 с.
21. Поліщук О. П. Живописне передбачення майбутнього: специфіка і чинники появи // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - К., 2005. - Вип.14. - С. 192-199.
22. Попов А.С., Радугин А.А. Христианские футурологические концепции /критический анализ/. - М.: Мысль, 1987. - 202 с.
23. Предвидение будущего: Беседы с финансовыми стратегами. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 229 с
24. Рабочая книга по прогнозированию. - М.: Мысль, 1982. - 430 с.
25. Росциус Ю.В. Гадание: суеверие или ...? - М.: Знание, 1991. - 48 с.
26. Руденко О. М. Соціальна утопія: минуле, сучасне, майбутнє// Ідея справедливості на схилі XX століття. - X., 1999. - С. 248-250.
27. Тоффлер Э. Шок будущего. - М.: ACT., 2003. - 557 с.
28. Шудря Е.П. Художественное предвосхищение будущего. - К.: Наук, думка, 1978. - 246 с.
29. Янг Э. Прогнозирование научно-технического прогресса. - М.: Прогресс, 1974 - 586 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com