www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Розвиток навичок саморегуляції у начальників оперативно-розшукових підрозділів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Розвиток навичок саморегуляції у начальників оперативно-розшукових підрозділів

А. В. Якимчук

РОЗВИТОК НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ У НАЧАЛЬНИКІВ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ

   Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із науковими чи практичними завданнями. Сучасні науково-практичні розробки присвячені пошуку важелів впливу на функціональний стан працівника в різних сферах управлінської діяльності розглядають переважно засоби впливу на її структурно-функціональну складову. Проте, в багатьох ситуаціях застосування можливостей такого підходу суттєво обмежена або просто неможлива через низку організаційних, побутових, суб'єктно-дієвих й інших умов і чинників. Крім того, при виконанні своїх обов'язків керівник неминуче стикається з усілякими труднощами, несподіваними ситуаціями, необхідністю інтенсивно працювати протягом тривалого. За таких обставин прагнути до оптимізації функціонального стану керівника лише шляхом усунення ускладнюючих його діяльність обставин недостатньо. Тому пошук шляхів безпосереднього впливу на функціональний стан керівника і управління його розвитком є актуальним практичним завданням. Особливо це стосується керівників оперативно-розшукових підрозділів (ОРП) Державної прикордонної служби України, управлінська діяльність яких проходить в особливих та субекстремальних умовах.
   Мета та завдання дослідження. У нашому дослідженні ми намагатимемося висвітлити основні практичні рекомендації керівникам ОРП Державної прикордонної служби України, психологам органів охорони державного кордону з організації навчання і самонавчання способам саморегуляції психічних станів і, перш за все, психічної стійкості.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. У вітчизняній психології доведено, що процес розвитку особистості виявляється в збільшенні ролі внутрішніх факторів і удосконалюванні саморегуляції. Тільки той, хто готовий керувати собою і змінювати зовнішні обставини, хто визнає себе суб'єктом власної життєдіяльності, при наявності відповідних умінь, дійсно демонструє високий рівень розвитку саморегуляції [1-3]. Розвиток механізмів саморегуляції психічних станів, володіння прийомами саморегуляції є суттєвими ознаками рівня професійної придатності спеціаліста. Іншими словами процеси саморегуляції визначають механізми регуляції рівня професійної придатності. Саме від них залежить мобілізація внутрішніх ресурсів організму, адаптація до умов професійної діяльності, аналіз можливостей особистості і співвіднесення їх із вимогами діяльності, побудова і корекція особистих планів, стратегій поведінки і перспектив розвитку тощо. Зазначається також, що професійна придатність суб'єкта діяльності залежить від особливостей розвитку функціональних станів організму і стійкості його до крайніх форм їх проявів (стресу, перевтоми, фрустрації тощо), що обумовило необхідність вивчення психофізіологічних механізмів регуляції цих станів.
   Є декілька підходів до безпосереднього управління і регуляції станів людини. В основу одного з них покладено спрямованість дії на певний рівень функціонування психофізіологічних систем [4]. В цьому випадку всі способи і прийоми диференціюються за активізуючими і регулюючими системами через які вони реалізуються: неспецифічними, специфічними, когнітивно-мотиваційними тощо, тобто за механізмом здійснюваної дії. Представники другого підходу [5] приділяють основну увагу методичним особливостям різних способів та виділяють вербальні і невербальні методики управління психологічним станом, апаратурні і неапаратурні.
   В цілому до методів за допомогою яких можна впливати на психологічні стани особистості можна віднести: методи ознайомлення з незвичайними умовами роботи; психотерапевтичні прийоми регуляції психічного стану; використання фармакологічних засобів; використання засобів фізичної культури; прийоми загальногігієнічного характеру; методи емоційно-естетичного впливу.
   Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.
   Вітчизняні психологи досліджують проблему саморегуляції в контексті педагогічної та вікової психології. Нами було проаналізовано кілька досліджень, які присвячені різним аспектам саморегуляції психічних станів у фахівців, які працюють в особливих умовах діяльності, правоохоронців, управлінців [6-9]. Проте, в жодному з них не було розглянуто шляхи саморегуляції психічних станів у керівників оперативно-розшукових підрозділів і, відповідно, не запропоновано практичних рекомендацій з розвитку у них навичок саморегуляції.
   Виклад основного матеріалу дослідження і отриманих наукових результатів. Проблема активної позиції суб'єкта у використанні засобів регуляції свого стану є центральною для ще одної групи методів впливу на функціональний стан - методів психологічної саморегуляції, які входять до групи внутрішніх способів впливу на стан. Головною їх особливістю є спрямованість на формування адекватних внутрішніх засобів, що дозволяють людині здійснювати діяльність спрямовану на зміну свого стану. Перелік таких методів і адекватних ним прийомів і методик саморегуляції психічного стану достатньо широкий. Це і методи які не мають прямого відношення до впливу на психічну сферу. Зокрема, комплекси гігієнічних і загальнозміцнюючих процедур - різні види спеціальної гімнастики, дихальні вправи, самомасаж тощо. Проте, центральне місце займає група методів, об'єднаних загальною назвою “методи психічної саморегуляції”, або методи ПСР. Особливе місце серед цих методів займає релаксація. Існує припущення, згідно з яким розвиток стану релаксації проходить як мінімум дві стадії: стадію, центральним моментом якої є периферичні фізіологічні і нейрогуморальні зрушення (зниження м'язового тонусу, зміни в системі периферичного кровообігу тощо), і стадію, що стосується перебудови центральних апаратів регуляції фізіологічних систем і складних психічних процесів. Стан релаксації характеризується виникненням відчуттів тепла, тяжкості у всьому тілі, переживань внутрішнього комфорту, відпочинку, відверненням від зовнішніх подразників, зняттям відчуттів неспокою, тривоги, зайвого хвилювання. На даній стадії виникає відчуття душевного заспокоєння. Глибші стадії (аутогенне занурення), що є зміненими станами свідомості активної природи, супроводжуються відчуттями легкості, невагомості тіла, переживання “розчиненості” тіла і максимальної концентрації на світі внутрішніх відчуттів. Існує припущення, що аутогенне занурення проходить дві обов'язкові фази. На першій - формується характерне відчуття легкості, невагомості, що змінює відчуття розлитого тепла у всьому тілі. Особливістю другої фази є відчуття порушення схеми тепла і як би його “зникнення”. Можна вважати, що суб'єктивний образ будь-якого стану, у тому числі і релаксаційного, має складну, полімодальну структуру. Відчуття, які виникають в процесі формування релаксаційного стану становлять ієрархічно організовану систему, яка і усвідомлюється людиною у вигляді складного об'єкту.
   Введення людини в стан релаксації або аутогенного занурення передує застосуванню навіювання або самонавіювання. Феномени підвищеної навіюваності і самонавіюваності використовуються в програмах ПСР для вирішення трьох типів практичних завдань:
   - закріплення ефектів відпочинку і відновлення ресурсів, що є результатом перших стадій формування глибокого занурення;
   - формування стану, який визначається як оптимальне для вирішення завдань майбутньої діяльності;
   - відпрацювання конкретних програм реалізації діяльності.
   Проведене нами дослідження показало, що враховуючи особливості реагування на вербальний вплив в стані релаксації, можна досягти відстроченого ефекту мінімізації і навіть усунення таких несприятливих емоційних реакцій, як відчуття страху і складних емоційних станів тривожності і внутрішнього психологічного конфлікту. Під час перебування в стані релаксації здійснюється програвання певних етапів зняття негативних емоцій і побудови позитивних програм формування оптимального стану за допомогою прийомів вербального самовпливу.
   Формування заданих параметрів оптимального функціонального стану стає можливим за рахунок введення методичного прийому вербальних самонаказів (самокоманд) - спеціально підібраних формул самонавіяння. Це може бути реалізовано за допомогою методу аутогенного тренування або деяких його елементів на фоні вже досягнутого стану релаксації. При цьому особлива роль відводиться навичці повного зосередження уваги керівника на використовуваних ним формулах самонавіяння. Підкреслимо, що повне зосередження уваги є одним з основних механізмів впливу самонавіяння поряд з впливом слова на фоні змінених станів свідомості, організованих образних уявлень, м'язової релаксації. Розвинене уміння довільного зосередження уваги є важливим чинником ефективного навчання формуванню стану релаксації за допомогою будь-яких засобів його досягнення. Більш того, ступінь довільного управління увагою може бути одним з критеріїв сформованості навичок ПСР.
   У структурі професійної діяльності керівника ОРП одним з найменш досліджених компонентів є самоудосконалення - феномен, що забезпечує динамічність розвитку системи “управлінської діяльності керівника” за допомогою адекватного самооцінювання і оперативного усунення за допомогою саморегуляції і самовиховання особистих проблем та недоліків, що негативно впливають на результати діяльності. Як правило, керівники ОРП не досить добре уявляють свої сильні і слабкі сторони, не знають і не використовують потенційні можливості їх розвитку. Спроби самоудосконалення найчастіше спрямовані на накопичення знань, без урахування своїх психологічних особливостей.
   Тому, для самоудосконалення важливим є усвідомлення тих змін, які необхідно провести в самому собі. Без активної позиції по відношенню до себе, без установки на постійне самоудосконалення немає справжнього прогресу в розвитку особи керівника ОРП. Уміння оцінити себе, виходячи з вимог професії, дуже важливе у процесі становлення керівника в повсякденній діяльності.
   Самоудосконалення передбачає особистісні зміни, виникнення нових поглядів, нових відчуттів по відношенню до старих подразників. Ці зміни особистості і є розвитком “Я” керівника. Людина, яка займалася самоудосконаленням, здатна не відступати перед виникаючими труднощами, а продовжувати свою діяльність, осмислюючи і аналізуючи помилки і невдачі, демонструючи мотивацію і рішучість. За наявності необхідного психічного і фізичного здоров'я людина розвиває свої навички, а за наявності рішучості і уміння мотивувати ці навички -перетворює їх в дію. В результаті виникає усвідомлення себе як особистості - “Добре, що я такий, який є”. Сприйняття себе як особи характеризується розумінням себе, а також наявністю внутрішньої орієнтації, усвідомлення життєвих цілей. Відсутність належного самоусвідомлення суперечить принципам самоудосконалення. Можна примиритися зі своїми недоліками, але не можна докоряти собі за них. Водночас, необхідно намагатися виправити ці недоліки, або знайти оптимальний вихід з незручної ситуації. Необхідно також визнавати і свої достоїнства, але не допускати надмірного самовдоволення як й інших крайнощів - самознищення і помилкової скромності.
   Необхідним компонентом самоудосконалення і самовиховання є формування самооцінки. Результати нашого дослідження дозволили виявити пряму залежність між рівнем самовихованості і рівнем сформованості самооцінки. На процесуально-ситуативному рівні самооцінка рівня своєї вихованості можлива у вигляді виправлення окремих вчинків. Якісно-ситуативний рівень передбачає обмеження програми самовиховання розрізненими актами поведінки. Лише якісно-динамічний рівень розвитку самооцінки дозволяє здійснювати самовиховання як усвідомлений, планомірний, активний процес.
   На формування самооцінки впливають дві групи чинників: зовнішні чинники - соціальне середовище, взаємодія людини з суспільством, оцінки оточуючих, успіхи і невдачі в діяльності, а також внутрішні чинники - індивідуально-психологічні особливості людини, які опосередкують вплив зовнішніх чинників. Критерії для формування самооцінки різних індивідуальних особливостей можуть бути різні. Вивчення вольової регуляції поведінки, показало, що самооцінка активізуючої функції волі спирається на критерій результативності і майже не спирається на критерій дефектів цієї функції. При формуванні самооцінки гальмівної функції волі навпаки основним стає критерій дефектів.
   Відомо, що формування самооцінки в діяльності може спиратися на різні компоненти цієї діяльності як на критерії. Залежно від вибору критерію самооцінки, становлення її регулюючої функції відбувається з різним ступенем ефективності. При цьому становлення самооцінки ґрунтується на аналізі суттєвих властивостей предмету діяльності і способів його перетворення, що сприяє формуванню адекватної самооцінки в даному виді діяльності. Проте, підставою для самооцінки може виступати орієнтація на зовнішні властивості предмету або на неспецифічні, по відношенню до даної діяльності, властивості самого суб'єкта. В цьому випадку формування адекватної самооцінки і становлення її регулюючої функції в даному виді діяльності, очевидно, виявиться порушеним, що може бути причиною зниження ефективності діяльності.
   Встановлено, що наявна самооцінка залежить від відносної різниці між значенням об'єктивної величини оцінюваної властивості і установкою суб'єкта, тобто його попередньою самооцінкою. Причиною формування не адекватної самооцінки є вплив законів установки: контрастних ілюзій при великих дисонансах і асимілятивних ілюзій при малих дисонансах. А саме, завищена самооцінка формується у випадках різкого зростання об'єктивної величини деяких характеристик особистості і значного підвищення через це попередньої самооцінки (наприклад, при різкому підвищенні соціального статусу в результаті переходу з однієї соціальної групи в іншу). При різкому падінні об'єктивної величини оцінюваної властивості формується занижена самооцінка. Відмічено, що цілеспрямоване формування самооцінки є одним з найважливіших завдань навчання і професійної підготовки в різних видах трудової діяльності, оскільки особливості самооцінки в значній мірі визначають успішність діяльності.
   У разі завищеної самооцінки доцільно використовувати наступні прийоми: будувати вплив на індивіда так, щоб послідовність успіхів і невдач дозволяли йому отримати інформацію про свої реальні можливості; усунути негативну значущість чинників, які можуть змінити самооцінку; ввести факт неуспіху в систему біль широкої і більш соціально значущої установки; переорієнтовувати увагу з одного рівня виконання діяльності на інший (наприклад, з результативної сторони діяльності на засоби і способи досягнення мети); досягати того, щоб всі зміни в самооцінці сприймалися не як нав'язані ззовні, а як результат самостійної роботи.
   У разі заниженої самооцінки корисні наступні прийоми: створення умов для того, щоб індивід періодично досягав успіху, що сприяє підвищенню упевненості в своїх силах; давати установку (завдання) підкреслити гіпотетичний характер ситуацій, в яких “немає невірних рішень” - це поштовх до самостійності в діяльності. Для посилення когнітивного компоненту самооцінки корисно вводити в структуру консультативної бесіди теоретичні абстракції і узагальнення.
   У разі переважання в структурі самооцінки захисного (емоційного) компоненту відбувається зміщення уваги з діяльності на самооцінку. У зв'язку з цим необхідно усувати емоційне підкріплення самооцінки; перемикати увагу суб'єкта з себе на діяльність; ставити кожного разу невеликі посильні, конкретні завдання; чітко спокійно оцінювати і докладно розбирати негативні і позитивні сторони діяльності; надавати індивіду можливість самому оцінити результати діяльності.
   Можна виділити п'ять основних прийомів і засобів формування самооцінки в процесі самовиховання керівника ОРП: самоспостереження - спостереження за своїми вчинками, поведінкою, діяльністю, переживаннями; самоаналіз - повинен бути спрямований, перш за все, на конкретні прояви своїх якостей в поведінці і діяльності; самозвіт -виникає на основі логічного, цілеспрямованого самоаналізу. Можливий поточний і підсумкової самозвіт; самоконтроль - здатність порівнювати програму діяльності, що реалізовується, із заданою і вносити корективи; порівняння - з результатами діяльності і поведінкою інших людей.
   Особливе місце в діяльності керівника ОРП займає стрес. Дослідження показало, що керівники ОРП кожного разу звертаються до самооцінки коли визначають “профіль” стресу. Стрес у керівника ОРП може бути епізодичним і постійним, пов'язаним з роботою і не пов'язаним з роботою. Для аналізу стресу необхідно: знати причини, що викликають стрес; розробляти шляхи досягнення емоційної, розумової та фізичної врівноваженості; розробляти план дій з вирішення проблеми, що викликала стресову ситуацію.
   Стресові навантаження можна значно понизити шляхом систематичного притуплення чутливості і динамічної психотерапії. Систематичне притуплення чутливості - це зміна поведінки, спрямована на послаблення напруження за допомогою м'язової релаксації. Такий метод широко застосовується у тих випадках, коли необхідно ослабити дію стресу, особливо позбавитися того або іншого різновиду фобії (страху) перед можливими (іноді явно перебільшеними) наслідками стресу. Індивід створює ієрархію подразників, що викликають відчуття напруги, заклопотаності. Поступово, впливаючи цими подразниками на свідомість, індивід досягає притуплення відчуття тривожності. Навчившись розсіювати “маленькі” страхи, людина “підсилює в собі” готовність до опору.
   Динамічна терапія - це превентивна стратегія, спрямована на пом'якшення різкої нервової реакції індивіда на подразник шляхом своєчасного застосування більш повної об'єктивної інформації про нього. Цей прийом був використаний, наприклад, при роботі з людьми, що боялися виступати при великій кількості народу. Кожний з цих індивідів проаналізував причини свого страху, в результаті 50 % з них повністю або частково позбавилися цього недоліку і навчилися знімати нервову напругу під час публічних виступів.
   Ситуаційні методи і методи підтримки включають розвиток дружніх контактів з колегами, виховання відчуття упевненості, з'ясування значущості своєї ролі у професійній діяльності. Розвиток контактів дозволяє понизити збудження нервової системи. У вирішенні складних завдань оперативно-розшукової діяльності бере участь значна кількість людей як всередині, так і поза структури Державної прикордонної служби України. Керівнику ОРП досить складно бути впевненим в успіху справи якою йому довірили управляти. Виховання в собі відчуття упевненості у своїх можливостях, зокрема, на основі розширення і поглиблення психологічних контактів - важливий чинник запобігання або пом'якшення наслідків стресу.
   Пом'якшує наслідки стресу чітка організація управлінської діяльності керівника ОРП. Визначивши послідовність заходів, сприяючих досягненню цілі, і працюючи за графіком, керівник певною мірою зменшує ступінь стресу, викликаного складними оперативно-розшуковими завданнями. Пошук шляхів підвищення особистої організованості потребує аналізу причин, які призводять до виникнення у керівника стресових реакцій на ті чи інші подразники і реалізацію відповідних управлінських рішень. Це можуть бути: зміна робочої обстановки; творче обговорення проблеми і вироблення рішення; уточнення цілей; удосконалення розподілу часу; зміна поведінки в конфліктних ситуаціях, делегування повноважень тощо. Керівник ОРП може значно зменшити стресові навантаження якщо навчиться делегувати повноваження своїм підлеглим. Наше дослідження показало, що такий прийом використовують 90% керівників вищого і 86% - середньої ланки.
   У своїй повсякденній діяльності керівник ОРП дуже часто “гасить пожежі”, що призводить до психічного напруження і виникнення стресових ситуацій. Уміння справитися з назріваючим конфліктом також є гарним способом боротьби із стресовими ситуаціями. Керівник, який здатний запобігти або ослабити конфлікт, що наростає, може набагато краще справитися з небажаною ситуацією і, таким чином, відчувати стрес в набагато меншому ступені.
   Розглянуті вище методи і прийоми боротьби зі стресами вимагають від керівника ОРП прояву ініціативи і додаткових зусиль. Проте, у багатьох випадках, він може бути змушений шукати кваліфіковану допомогу у психологів для того щоб опанувати індивідуальні методи боротьби зі стресами. Це можуть бути психоаналіз, консультативна допомога із запобігання або виходу зі стресу, опанування прийомами зміни поведінки тощо.
   Висновки і перспективи подальших розвідок. Таким чином, аналіз психологічних особливостей оперативно-розшукової і управлінської діяльності керівника оперативно-розшукового підрозділу свідчить про збільшення на нього нервово-психічних навантажень і як наслідок - зростання ваги його особистісних характеристик (перш за все емоційної стійкості), які проявляються повною мірою під час виконання професійних обов'язків. Оперативно-розшукова і управлінська діяльність керівника оперативно-розшукового підрозділу проходить в особливих, субекстремальних, а іноді і в екстремальних умовах, що робить його постійним супутником стрес. За таких обставин важливо щоб керівник ОРП володів навичками саморегуляції своїх психологічних станів як за допомогою релаксації і аутотренінгу, так і за допомогою можливостей самоудосконалення і самоорганізації. Найближчими завданнями досліджень у цьому напрямі слід вважати розробку доступних і простих у використанні методик придатних для індивідуального використання керівниками ОРП з метою саморегуляції негативних психічних станів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лапшина В.Л., Московец В.И. Искусство делового общения работника органов внутренних дел. - Харьков: НУВД, 2004. - 84 с;
2. Наживин Ю.С., Душецкий Л.Е. Способность к саморегуляции и профессиональная пригодность// Психологический журнал. - 1985. - №4. - С. 139-146;
3. Санникова А.А. К проблеме анализа компонентов профессиональной деятельности // Психологія сучасності: наука і практика. - Одеса, 2004. - С. 56-60
4. Дикая Л.Г. Психология саморегуляции функционального состояния субъекта в экстремальных условиях деятельности : диссертация ... доктора психологических наук: 19.00.03. - Москва, 2002. - 342 с.
5. Психорегуляция в подготовке спортсменов. - М., 1985. - 177 с.
6. Грибенюк Г. С. Розвиток саморегуляції у професійній діяльності майбутніх рятівників / Черкаський ін-т пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. - Черкаси: Видавець Чабаненко Ю., 2006. - 397 с
7. Колесніченко Л. А. Психологічні особливості саморегуляції у професійній діяльності менеджерів: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. - К., 2004. - 20 с
8. Плотко О. В. Формування у працівників податкової міліції здатності до саморегуляції в емоціогенних умовах: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. - К., 2004. - 18 с
9. Позіненко Ю. В. Роль саморегуляції в оптимізації професійної діяльності працівників правосуддя: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. - X., 2004. - 20 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com