www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проблема гендерних ролей в підлітковому віці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема гендерних ролей в підлітковому віці

Н.В. Шевченко

ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНИХ РОЛЕЙ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

   Постановка проблеми. Актуальність дослідження гендерних ролей підлітків пов'язана з докорінними змінами, що відбуваються у сучасному суспільстві. Криза підліткового віку збільшується гостротою соціально-економічних проблем, що утворюються “розривом” у системі минулих і нових соціальних цінностей і норм, духовною кризою суспільства. Усвідомлення гендерних ролей у сучасних підлітків відбувається в умовах не тільки дестабілізації соціального життя, але й варіативності гендерних моделей. Підлітки по-різному сприймають соціокультурні параметри категорій “чоловіче” і “жіноче”, що обумовлюють розходження в ступені психологічної інтеріоризації чоловічих і жіночих рис. До численних труднощів підліткового періоду, обумовлених кризою фази переходу від дитинства до дорослості, сьогодні додається ще й нечіткість вимог до виконуваних ними гендерним ролям.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій: Питання гендерних ролей та гендерної ідентичності все більше привертають увагу вчених як у галузі суспільних наук так і у галузі психології та педагогіки.
   Мета статі. Проаналізувати теоретичні джерела по проблемі гендерних ролей та гендерної ідентичності в підлітковому віці, виявити особливості та основні проблеми у засвоєнні гендерних ролей у підлітків.
   Основний матеріал. Термін “гендерні ролі” пов'язаний з тим, у якій ступені людина приймає й слідує формам поведінки, що пропонуються йому або їй культурою. Кожний індивід розвивається як представник конкретної статі. З'явившись на світ дівчинкою або хлопчиком, дитина в процесі соціалізації засвоює комплекс норм, правил, моделей поведінки, які наближають ії до прийнятих в даному суспільстві зразкам фемінності або маскулінності, сприяють формуванню відповідних якостей особистості. Таким чином, дитина здобуває гендерні характеристики.
   Підлітковий вік - це віковий період, коли актуалізуються гендерні проблеми. Зміна тіла підлітка, поява в нього вторинних статевих ознак і еротичних переживань сприяють формуванню статевої ідентичності дорослої людини, у якій відповідність загальноприйнятим зразкам маскулінності-фемінності відіграє провідну роль [14].
   Так як пубертат є вирішальним етапом формування гендерних характеристик. Становлення не тільки гендерної ідентичності, але й гендерної ролі - проблема, що виникає перед людиною й вирішується нею протягом пубертатного періоду. Дійсно, підлітковий вік (13-15 років) пов'язаний з перебудовою організму - статевим дозріванням. Підліток змушений постійно пристосовуватися до фізичних і фізіологічних змін, що відбувають у його організмі, переживати “гормональну бурю”. У результаті статевого дозрівання розширюється сфера сексуальних переживань, виникає підвищений інтерес хлопчиків і дівчаток одне до одного [9].
   Образ-Я чоловік/жінка (який(а) повинен(повинна) подобатися представникам протилежної статі) посилено конструюється підлітком під впливом різних соціалізуючих факторів і міцно вбудовується в загальну Я-концепцію. Статеве дозрівання, по зауваженню І. С. Кону, - це стрижень, навколо якого структурується самосвідомість підлітка. Потреба переконуватися в нормальності свого розвитку знаходить силу домінуючої ідеї. Всі хлопчики й дівчата оцінюють власні ознаки мужності й жіночності. Від того, як складаються знання підлітка про себе, як формується переживання свого “фізичного Я” взагалі й статевого зокрема, залежать багато сторін його майбутнього відношення до самого себе й до оточуючих людей [10].
   І.С.Кон виділяє деякі особливості гендерної поведінки підлітків: [10]
   1. Поділ любові й сексу. Юнацька мрія любові і образ ідеальної коханої часто позбавлені сексуального змісту, а образ, на який проектуються еротичні фантазії, нерідко являє собою тільки сексуальний об'єкт, позбавлений інших характеристик. Іноді цей еротичний образ може бути загальним для групи підлітків (в 13-14 років). Засобом “заземлити” хвилюючі їхні еротичні переживання (до яких вони психологічно й культурно часто не підготовлені) є брудні анекдоти й порнографія.
   2. Експериментальний характер підліткової сексуальності. Відкриваючи свої сексуальні здібності, підліток намагається досліджувати їх з різних сторін. Тому в цьому віці спостерігається велика кількість випадків поведінки, що відхиляється, що у більшості випадків є природнім експериментуванням.
   3. Масова мастурбація. Підліткова мастурбація є засобом розрядки статевої напруги, що викликана фізіологічними причинами. Також вона стимулюється психічними факторами: прикладом однолітків, бажанням пізнати себе, перевірити свої можливості, одержати задоволення. A.M. Свядощ говорить, що “помірна мастурбація зазвичай носить характер саморегуляції статевої функції... є нешкідливої”. Кон же говорить про декілька побічних ефектів мастурбації. По-перше, оргазм у цьому випадку позбавлений комунікативного початку, що становить важливий бік дорослої сексуальності. По-друге, почуття провини в підлітка, що викликане уявленнями, які глибоко сидять у підсвідомості про порочність і небезпеку мастурбації. І останнє, фантастичні образи можуть створити нереалістичний еталон, у порівнянні з яким реальний досвід може розчарувати підлітка.
   4. Гендерні взаємини, як ознака по дорослішання. Для підлітків власні переживання, усвідомленні у світлі стереотипної гендерної ролі, іноді важливіші, ніж об'єкт прихильності. Цим і пояснюється значимість думки однолітків власної статі. І.С. Кон наводить приклад “епідемії закоханості”: коли в класі з'являється пара, як закохуються всі. Інтимна близькість так само може бути засобом самоствердження.
   5. Поширеність гомоеротичних почуттів. Підліток має потребу в сильних емоційних прихильностях. Але психологічна близькість до осіб протилежної статі проблематична у зв'язку з власною незрілістю й численними соціальними обмеженнями. Також в підліткових еротичних контактах більшу роль грають ситуативні фактори. А до причин, названих Коном в 1989 році, сьогодні варто додати моду, що поширюється масовою культурою, на гомосексуальність. Гомоеротичні почуття в підлітковому віці найчастіше епізодичні й до кінця пубертатного періоду припиняються (в 15-16 років).
   Сьогодні все більше число вчених погоджується із представниками нової психології статі які вважають, що основну роль у формуванні психічної статі й гендерної ролі грають соціальні очікування суспільства, які виникають відповідно до конкретної соціально-культурної матриці й знаходять своє відбиття в процесі виховання. Причому стать психічна, соціальна, яка засвоюється під час життя, відіграє більшу роль, чим стать біологічна [7 ].
   Гендерні ролі - це прояв диференціації діяльності, статусів, прав та обов'язків індивідів залежно від статі. Це різновид гендерних ролей; що відображають певні очікування суспільства й проявляються в поведінці. На рівні культури існують у контексті певної системи статевої символіки та стереотипів маскулінності й фемінності. Маскулінна гендерна роль приписує чоловікам бути домінантними, агресивними, орієнтованими на кар'єру, більш успішними в технічних науках. Від чоловіків також очікують, що смороду тамуватимуть свої емоції й почуття. Жінки, навпаки, мають бути слабкими, залежними, м'якими, успішнішими в гуманітарних науках, а також більш емоційними. Вважається, що жінки прагнуть до створення сім'ї та обмежуватися домогосподарством і піклуванням про батьківщину. І.С. Кон вважає, що неможливо звести соціальні взаємини статей до одної-єдиної системи детермінант. Відповідно до статевого символізму стародавніх міфів чоловіча стать втілює відновлення й мінливість, а жіноча -збереження й стійкість. У багатьох древніх міфах, за винятком тантризму, чоловік виступає як носій активного, соціально-творчого початку, а жінка - як пасивно-природна сила Важко сказати що-небудь про збалансованість гендерних ролей при матріархаті, тому що занадто мало інформації збереглося про цей період людства, але з настанням патріархату погляд на жінку як на істоту другого сорту стало вираженим досить ясно.
   Жіночі гендерні ролі були пов'язані головним чином з родиною, тому співвідношення гендерних ролей в історії суспільства розглядалося головним чином з погляду шлюбно-сімейних відносин. Розроблена Е.Г. Зйдеміллером (Е.Г. Зйдеміллер, 1996) концепція соціологізованного сімейного спадкування як передачі родового сімейного сценарію показує, що саме з родини починається засвоєння гендерних ролей.
   Сімейні відносини розвиваються в контексті конкретних соціокультурних умов а взаємовідносини гендерів, як указує Ш. Берн, прямо залежать від соціальних норм і соціального контексту. А. Іглі висунула припущення про те, що гендерні стереотипи є соціальними нормами. Це означає, що в суспільстві є усвідомлення про те, що і жінкам властиві певні набори конкретних якостей і моделей поведінки, і переважна більшість людей дотримується цієї точки зору. Дослідження вказують і на великий внесок дитячої літератури, телебачення й розмовної мови в стереотипне сприйняття чоловіків і жінок. Певну роль у розвитку статево-типових навичок і якостей мають і дитячі іграшки, які формують гендерні переваги у самім ранньому дитинстві. Вплив міфологічного дихотомічного підходу до питань статі відбивається й у результатах досліджень учених, які затверджують, що розходження між статями значимі, при наявності інших досліджень, які показують, що помітних розходжень між статями не спостерігається. М. Крайг вважає, що навіть дійсно існуючі розходження між чоловіками й жінками виявляються досить незначними й піддаються зміні в ході навчання, при зміні життєвого укладу й соціальних очікувань. Однак, оскільки індивідові будь-якої статі властиве наявність гормонів обох статей, ці розходження не є чимось зовсім протилежним. Незважаючи на те, що результати досліджень не підтверджують існування сильних статевих розходжень в емпатії й емоційності, загальноприйняті стереотипи відповідають протилежній точці зору. Довгий час учені вважали, що чоловік психологічно більше здоровий, якщо він відповідає традиційним уявленням про мужність. Тепер все більшого поширення одержує точка зору, що чоловіча гендерна роль може бути джерелом тривоги й напруги через те, що деякі її аспекти дисфункціональні й суперечливі. Компоненти чоловічої ролі - норма успішності/статусу, норма розумової твердості, норма фізичної твердості пред'являють до чоловіків вимоги, які суперечать людській природі й часто є стресорами навіть для тих чоловіків, які можуть їх наслідувати
   Гендерні стереотипи можуть впливати на поведінку щодо своєї й протилежної статі. Гендерна сегрегація в питаннях розподілу соціальних ролей і вибору друзів сприяє тому, що представник іншої статі сприймається як щось протилежне. Підкреслення гендерних розходжень вносить вклад у формування упередженого відношення до свого гендеру й упередженого до іншого й провокує виникнення конфліктів. А. Адлер стверджує, що чоловіки постійно прагнуть до панування над жінками, а жінки постійно виражають невдоволення із приводу чоловічих привілеїв, що приводить до постійного порушення психологічної гармонії, у результаті чого страждають обидві статі. Він говорить про те, що перевага чоловічого начала виявляється вже при народженні й далі підсилюється, коли він спостерігає, що жінки займаються менш привабливими видами діяльності й самі не завжди впевнені у своїй рівноцінності із чоловіками. Переваги чоловічої ролі є більшою спокусою для дівчат, які віддають перевагу тільки тій грі й таку активність, що по фізичних характеристиках могли б бути властива хлопчикам.
   Позитивна ідентифікація зі своїм гендером може стати потужним джерелом формування почуття статеворольової ідентичності, а приниження гідності протилежного гендеру здатне підвищити самооцінку. Значення категорії статі для розуміння психологічних особливостей індивіда й специфіки його життєвого шляху доведено численними експериментальними й теоретичними дослідженнями. Однак у вітчизняній психології проблематика статі представлена настільки слабко, що це дало підставу І. С. Кону назвати її “безстатевої”.
   У повсякденному житті ми постійно в тій або іншій формі зіштовхуємося з розходженнями між статями, які багато в чому є відбиттям деякої імпліцитної угоди щодо можливості проявляти ті або інші якості. У максимально узагальненій формі вони представлені стереотипами мужності й жіночності. Чоловік - і сильний, незалежний, активний, агресивний, раціональний, орієнтований на індивідуальні досягнення, інструментальний; жінка - і слабка, залежна, пасивна, м'яка, емоційна, орієнтована на інших, експресивна й т.п. Існуючі в суспільстві статеворольові стереотипи дуже впливають на процес соціалізації дітей, багато в чому визначаючи їх спрямованість. Виходячи зі своїх усвідомлень про якості, характерних для чоловіків і жінок, батьки (і інші вихователі), найчастіше самі цього не усвідомлюючи, заохочують дітей проявляти саме ці, статево специфічні риси [4|].
   Цікаво, що таке поводження не є реакцією на реальні розходження між дітьми. Це демонструють, зокрема, експерименти з фіктивною статтю дитини. Так, наприклад, поза залежністю від реальної статевої приналежності, у тому випадку, якщо дитину представляли спостерігачам як хлопчика, його поводження описувалось як більш активне, безстрашне і життєрадісне, чим тоді, коли його вважали дівчинкою. При цьому негативні емоції в “хлопчика” сприймалися як прояви гніву, а в “дівчинки” - страху [6]. Таким чином, соціальний мир із самого початку повертається до хлопчика й дівчинки різними сторонами.
   Розглянемо докладніше специфіку соціалізованої ситуації для кожної статі. Як би не описували процес засвоєння статевої ролі в різних психологічних орієнтаціях, безсумнівним є той вплив, що здійснюють на дитину люди, що служать йому моделлю поведінки й джерелом інформації про статеву роль. У цьому змісті хлопчик перебуває в значно менш сприятливій ситуації, чим дівчинка. Так, мати традиційно проводить із маленькою дитиною набагато більше часу. Батька ж дитина бачить набагато рідше, не в таких значимих ситуаціях, тому звичайно в очах дитини він є менш привабливим об'єктом. У зв'язку із цим як для дівчинки, такі для хлопчика практично в будь-якій культурі первинної виявляється ідентифікація з матір'ю, тобто фемінна [9]. Більше того, самі базові орієнтації дитини стосовно світу по своїй природі фемінні, тому що включають такі традиційно жіночі особливості, як залежність, підлегле положення, пасивність і т.п.
   Таким чином, у плані становлення гендерної ідентичності хлопчикові треба буде розв'язати більше важке завдання: змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу за зразком значимих дорослих чоловіків і культурних стандартів маскулінності. Однак рішення цього завдання ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько зіштовхується дитина, особливо в сучасному суспільстві (вихователі дитячого саду, лікарі, учителі), - жінки. Не дивно, що в підсумку хлопчики набагато менше знають про поведінку, що відповідає чоловічий гендерній ролі, чим жіночій. У той же час поширеність традиційних уявлень про ієрархічне співвідношення гендерних ролей призводить до того, що в порівнянні з дівчатами хлопчики випробовують більш сильний тиск із боку соціуму в напрямку формування статевоспецифічної поведінки. Цьому раніше починає приділятися увага, більше; підкреслюється цінність відповідної ролі й небезпека відхилення від її, та й самі чоловічі стереотипи набагато більше вузькі й категоричні. У сполученні з недоліком рольових моделей такий тиск призводить до того, що хлопчик змушений будувати свою статеву ідентичність переважно на негативній підставі: не бути схожим на дівчат, не брати участь у жіночих видах діяльності й т.п. [11]. При цьому в нашій країні дитина має відносно мало можливостей для властивих маскулінних проявів (наприклад, агресії, самостійності, руховій активності й т.п. ), тому що дорослі ставляться до них досить амбівалентно, як до джерела занепокоєння. (Свідченням поширеності подібного відношення є психотерапевтична практика, у який гіперактивність і агресивність незалежно від статі дитини є значно більше розповсюдженими приводами для звертань батьків за допомогою, чим млявість і загальмованість.) Тому стимуляція з боку дорослих також є переважно негативною: не заохочення “чоловічих” проявів, а покарання за “нечоловічі”. Як приклад можна привести типове батьківське висловлення “як не соромно плакати, ти ж хлопчик”, причому чоловічі способи реакції на образу або не пропонуються, або знецінюються (“не можна битися”).
   Таким чином, від дитини потрібно робити щось, що не є для нього досить ясним, і засновано на причинах, які він не розуміє, за допомогою погроз і гніву тих, хто йому близький. Таке положення речей веде до наростання тривоги, що часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і панічному страху робити щось жіноче. У результаті чоловіча ідентичність формується насамперед як результат ототожнення себе з деякою статусною позицією, або соціальним міфом “яким повинен бути чоловік”. Не дивно, що створена на такій підставі ідентичність є дифузійної, легко уразливої й одночасно дуже ригідної. Особливо підсилюється соціальний тиск на хлопчика з переходом у суспільну систему виховання - і дошкільна установа або школу, тому що, з одного боку, учителі й вихователі відрізняються значимо більше високим традиціоналізмом, а з іншої -і самі батьки, готовлячи дитини до зустрічі з нової для нього ситуацією соціальної оцінки, підвищують твердість своїх нормативних стандартів.
   Все це приводить до того, що настає момент у соціалізації хлопчика, коли йому необхідно “відхреститися” від “жіночого світу”, його цінностей і створити свій - чоловічий. Перехід до цього етапу звичайно починається в 8-12 років, коли виникають перші дитячі компанії, формуються близькі міжособистісні відносини з однолітками, на які відтепер може опиратися як на джерело чоловічих рольових моделей і сферу реалізації маскулінних якостей. Цей процес, що одержав назву чоловічого протесту, характеризується яскравим негативізмом стосовно дівчинок і формуванням особливого “чоловічого”, підкреслено грубого й різкого стилю спілкування.
   Таке перебільшене уявлення про маскулінність, орієнтоване на найбільш яскраві риси брутального чоловічого образу, трохи зм'якшується й стає більше егалітарним. За західним даними, це відбувається до початку підліткового віку, коли хлопчикові вдається відстояти свою ідентифікацію від тиску жіночого світу. Однак характерний для нашої країни дефіцит можливостей для формування й прояву маскулінності дозволяє припустити, що у нас цей процес протікає ще більш складно й драматично й завершується значно пізніше. Так, зміни побуту, що відбулися за останні десятиліття, призвели до того, що “чоловічих справ” майже не залишилася й у хлопчика немає можливості виявити себе дійсно чоловіком у родині, де насамперед і відбувається засвоєння дитиною гендерної ролі. Хоча подібні зміни в побутовій сфері відбулися практично у всіх розвинених країнах і у нас виражені навіть у меншій степені, особливість ситуації полягає в тому, що хлопчикові не менш важко виявити себе за межами (технічне конструювання, хоббі, самостійна участь у професійній діяльності й т.п. ), які могли б стати потужним джерелом формування позитивної чоловічої ідентичності у плані формування моделей маскулінності.
   Яка ж картина в цілому? Постійні й наполегливі вимоги: “будь чоловіком”, “ти поводишся не по чоловічому”, “ти ж хлопчик”, сполучаються з відсутністю можливостей сформувати й проявляти чоловічий тип поведінки в який-небудь зі сфер життя. Можна припустити, що подібна ситуація призводить насамперед до пасивності, відмови від діяльності, що пропонується виконувати у фемінній формі й нарівні з дівчатами. Краще бути пасивним, чим “не чоловіком”, адже при цьому залишається можливість приписати собі цілий набір маскулінних якостей, вважаючи, що вони могли б виявитися в іншій, більше підходящій ситуації.
   Існує й інший шлях пошуку можливостей для прояву певної гендерної ролі, і цього разу не в мріях, а на поза соціальним середовищем. Насамперед впадає в око, що більшість членів неформальних об'єднань підлітків, що з'явилися останнім часом у великій кількості в нашій країні - хлопчики, причому маскулінність підкреслюється як у зовнішньому вигляді (шкіра, метал), такі в основних цінностях культу ризику, сили) і способі проведення вільного часу (бійки, силові вправи, гонка на мотоциклах і т.п. ). Таким чином, поведінка що відхиляється виступає як додатковий канал засвоєння чоловічої гендерної ролі.
   Звісно, що для успішної соціалізації підлітків необхідне адекватне засвоєння ними певних нормативів поведінки які є характерними для представників цієї статі. Порушення або не сприйняття(не сформованість) цих нормативів може виступати як тонкий індикатор у сфері девіантної поведінки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеева А.В. Психологічна стать - як чинник становлення особистісної ідентичності у юнацькому віці: дис... канд. психол. наук. - К., 2006. - 19 с
2. Бордюк В.М. Вплив “Я-концепції” на саморегуляцію девіантних підлітків// Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.-Том 7. вип. 2 / за ред. академіка Максименка. - К.: Гнозіс, 2005.
3. Вейнингер О. Пол и характер. - Р-на Дону, 2003.
4. Говорун Т.В., Кікінеджі О.М. Гендерна психологія. - К: Академія. 2004
5. Горностай П.П. Гендерний розвиток та гендерна ідентичність особистості, особливості чоловічої та жіночої соціалізації// Гендерні студії: освітні перспективи (навч.-метод, матеріали). - К., 2003. - С 5-21.
6. Городнова Н.М. Гендерні особливості батьківсько-дитячих стосунків. Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. Збірник наукових праць. - К., 2005. - С. 5-9
7. Городнова Н.М. Соціально-психологічні чинники становлення статево-рольової ідентифікації підлітків: Автореф. дис... канд. психол. Наук. - К., 2006. - 22 с
8. Грись А. “Я-образ” як психологічний чинник соціальної дезадаптації особистості // Соціальна психологія. - 2005. - №6 (14)
9. Єремєєва В.Д. Хлопчики та дівчатка: два різних світи// Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. - 112 с.
10. Ижванова Е.М. Развитие полоролевой идентичности в юношеском и зрелых возрастах: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.13/ Московский гос. ун-т. им. Ломоносова. - М., 2004. -19 с.
11. Клецина И.С. От психологии пола - к гендерным исследованиям// Вопросы психологии. - 2003. - №1. С. 61-78
12. Москаленко В.В. Соціальна психологія. - К., 2005. - 624 с.
13. Радина Н.К. Перешенкова Е.Ю. Возрастные и социокультурные аспекты гендерной социализации подростков.// Вопросы психологии - 2006.- №5- с. 49-59.
14. Рымарев Ю. Личностные особенности подростков с различной гендерной идентичностью: Автореферат, дис... канд. псиол. наук. -К., 2006. - 22 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com