www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Просторові моделі та можливості пізнання об’єктних стосунків
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Просторові моделі та можливості пізнання об’єктних стосунків

I.O. Чернуха

ПРОСТОРОВІ МОДЕЛІ ТА МОЖЛИВОСТІ ПІЗНАННЯ ОБ'ЄКТНИХ СТОСУНКІВ

   Розвиток сучасної психологічної науки передбачає орієнтацію на глибинне пізнання психіки, що пов'язане з об'єктивуванням глибинних передумов деструкцій поведінки особи з метою надання їй психологічної допомоги. Останнє передбачає формування теоретичних засад практичної психології, яка спирається на поєднання глибинно-психологічної практики та теоретичних засад.
   Метою статті є окреслення можливостей пізнання об'єктних стосунків за допомогою просторових моделей.
   У психоаналітичному словнику ставлення суб'єкта до оточуючого світу окреслюється як об'єктне відношення - “відношення суб'єкта до світу як складного і цілісного підсумку певної організації особи, як результат певного сприйняття об'єктів, тією чи іншою мірою пов'язаного з фантазуванням, і обраних способів захисту” [5, с 56]. У словнику практичного психолога об'єктні відношення окреслюються як “спосіб сприйняття реальності, основа для формування емоційного та когнітивного досвіду особистості, стала послідовність взаємодії з іншими людьми” [7, с 159]. Об'єктні відношення характеризуються певними автоматизмами стереотипами які контролюються свідомістю суб'єкта, а їх вплив його на життєдіяльність є неусвідомлюваною.
   М. Кляйн стверджує, що об'єктні відношення формуються в немовлячий період, коли актуалізуються амбівалентні почуття стосовно лібідного об'єкта. Така амбівалентність пов'язана з грудьми матері, що сприймаються дитиною як “хороші” або “погані”. Дослідниця твердить: “Частини тіла матері, незалежно від їх особливостей, піддаються інтроекції та проекції з боку дитини і тим самим набувають характеристик об'єктності. Об'єкт, незалежно від валентності” -“хороший” чи “поганий”, - наділений фантазмічною владою, схожою до влади людини: “погана мати” - “карає, переслідує”; “хороша мати” - “ніжить, захищає” [4, с 564], що формує ставлення дитини до оточуючого світу.
   М. Кляйн наголошує, що якості “хороший” чи “поганий” приписуються об'єкту не лише тому, що вони приносять задоволення або фрустрацію, але й тому, що на них проектуються лібідні, або, навпаки, руйнівно-мортідні потяги суб'єкта [4]. Останнє близьке до розуміння об'єктних відношень у психодинамічний теорії. Т. С. Яценко твердить, що така амбівалентність “виражається у відторгненні частини самого себе (або себе цілком) і породжується тим, що суб'єкт може заново зінтегрувати частини, які були спроектовані назовні (докори, що можуть повернутися на самого себе). Внутрішні образи до певної міри відповідають об'єктам зовнішнього світу, хоч вони далекі від точних психологічних портретів людей з її оточення” [11, с 53]. Оточуючі люди можуть сприймаються суб'єктом як такі, що повинні задовольняти його інфантильні потреби (у любові, турботі про нього, увазі), які були не реалізовані в дитинстві з лібідними об'єктами. Об'єктне відношення зумовлює об'єктне ставлення індивіда до іншої людини і до самого себе.
   Т.С. Яценко стверджує: “Об'єктні відношення детермінують не лише прояви певної риси характеру, інтроектованої від об'єкта лібідо, але й ситуацію взаємодії, іноді фатально прирікаючи суб'єкта на вияв певного поведінкового комплексу. Саме об'єктні відношення спонукають до дії вимушене повторення драматичних ситуацій, яке приховує неусвідомлюване єднання суб'єкта не лише з лібідним об'єктом як таким, але й з первинною лібідною ситуацією в цілому” [11, с 59], що привносить омертвіння в динамічну ситуацію, перетворюючи індивіда на виконавця фіксованих програм.
   Дитина виносить із сім'ї певний емоційний клімат, який єднав її з лібідним об'єктом. Цей клімат переноситься на ситуацію актуальної взаємодії, тому партнер по спілкуванню може видаватися слабким та нікчемним чи, навпаки таким, що карає, зневажає, принижує. Це вказує на те, що психіка індивіда “шукає” реалізації в заміщеннях. Так відкривається можливість психологічної роботи з психікою суб'єкта, адже такі заміщення ми можемо спостерігати у роботі за допомогою предметних моделей, малюнка, спонтанних розповідей тощо.
   Метод системної сімейної розстановки (синонімічний ряд: сімейно-структурної розстановки, системно-структурної розстановки сім'ї) орієнтований на роботу з сімейними системами, а у широкому розумінні - з сім'єю, як родом. Метод системної сімейної розстановки базується на феноменологічій системній психотерапії, розробленої австрійським психотерапевтом Б. Хеллінгером та його учнями (Г. Вебером [2,3], Дж. Хейлі [3], Дж. Уікланд [3] та ін.). Феноменологічна системна психотерапія дає можливість розуміння суб'єкту істини яка була недосяжною для нього до проходження психотерапії. В системній психотерапії ставиться наголос на почуттях які були витіснені пережиті недокінця, заблоковані або заборонені суспільством та ті, що пережили попередні покоління.
   Б. Хеллінгер стверджує, що феноменологічна істина (витіснене) об'єктивується раптово. Дослідник пише: “Щось покажеться на світло -ти бачиш блиск. Намагаєшся схопити це - воно зникає... Прагнення в терапії щось “пропрацювати” - це спроба схопити” [8, с 20]. Тобто “блиск” розуміється як істина яка лежить за полем розуміння суб'єкта. Істина виявляється кожного разу неповторно, це є прояв внутрішнього (душі) особи. Б. Хелінгер стверджує, що психотерапевтична робота не повинна мати наміри (допомоги, підтримки) адже відразу потреби клієнта об'єктивуються в процесі взаємодії з психологом. Робота спирається на об'єднання зусиль терапевта і протагоніста щодо вирішення проблеми та закінчується якщо вдається розкрити найпотаємніше та з'єднати його з розумінням самого клієнта [8]. Так метод сімейної розстановки базується на феноменологічній психотерапії в основі якої лежить пізнання внутрішньої істини, що є прихованою від суб'єкта. Такі істини можуть бути пов'язані із переживаннями попередніх поколінь, що передається як спадковість.
   Б. Хеллінгер вказує на існування внутрішньої сили, що діє між індивідами на архаїчному рівні. Сімейна система визначається як група людей, що пов'язані між собою спільною долею. Така група включає в себе декілька поколінь, представники яких можуть бути несвідомо пов'язаними з іншими членами тієї ж системи. До подібних груп належать сіблінги (брати та сестри); батьки, їхні брати та сестри; батьки батьків; прадіди; люди зі складними долями (вони мають особливий вплив на протагоніста); ті, з ким члени родини обійшлись несправедливо і перед ким можуть відчувати провину. Б. Хеллінгер зазначає, що сім'я може делегувати суб'єктові певні задачі, які в подальшому можуть перешкоджати його життєвим успіхам, спілкуванню, особистому щастю чи сприяти виникненню психосоматичних розладів. Людина, яка навантажена “чужою” відповідальністю, може бути знесиленою щодо здійснення позитивних дій. Психолог піддає аналізу можливість вирішення “делегованих сім'єю задач” більш конструктивним шляхом, що обумовлює перспективи особистого щастя та успіху у структурі сім'ї [8; 9]. Робота з патернами сімейного життя, передбачає аналіз впливу психологічної травми перерваного руху любові дитини до матері чи батька, травмами, виключенням когось із сімейної системи тощо. Сам суб'єкт інтуїтивно знає набагато більше стосовно процесів, які відбуваються в його сім'ї, ніж він може припустити. Зміни, які можливі в результаті проведення сімейної розстановки, можуть вплинути на сім'ю в цілому [9]. Так травми, драми які були пережиті індивідом протягом життя можуть передаватися із покоління в покоління та здійснювати на несвідомому рівні деструктивний вплив на психіку наступних поколінь.
   Аналіз впливу сім'ї на психіку суб'єкта здійснюється за допомогою сімейних та системних розстановок. Метод розстановок базується на розумінні простору, структур та взаємозв'язків між людьми (живими або вже померлими), речами та теперішніми, минулими або майбутніми подіями. Це розуміння передбачає сприйняття, яке вміщує людей, речі, події, відношення та структури. Кожна система (сімейна, професійна, організаційна), до якої належить людина - це силове поле, де відбувається розвиток, який супроводжується перейняттям певних схем мислення та поведінки. Всі ці схеми в значній мірі впливають на спосіб життя, мислення та відчуття, вони обмежують і часто є причиною багатьох життєвих проблем. Працюючи з системними сімейними розстановками відбувається розуміння зазначених схем на глибинному рівні, що сприяє вивільненню від них [10]. Тобто схеми є своєрідними програмами, які діють на несвідомому рівні та блокують активність суб'єкта. Вплив сімейних сценаріїв на психіку суб'єкта окреслено Е. Берном Дослідник твердить, що ми обираємо свій особистий життєвий сценарій в залежності з “повідомленнями”, які були отриманні від батьків у ранньому дитинстві. Окрім того, існують почуття, “запозичені” від представників попереднього покоління, що можуть негативно впливати на долі тих, хто їх перейняв. Доказом існування таких почуттів можуть бути “чужі” сни, які не завжди “належать” тим, хто їх бачить, а є відображенням долі іншого члена сім'ї і проявом сімейного переплетіння [1]. Сімейні сценарії, які формувалися з покоління в покоління, діють на несвідомому рівні та обумовлюють сприйняття суб'єктом оточуючого світу.
   Г. Вебер стверджує, що на феноменологічному шляху пізнання особа знаходиться в середині “горизонту” та представляє себе усій різноманітності явищ без вибору та оцінок. Для того щоб йти цим шляхом пізнання, необхідно бути порожнім від попередніх, внутрішніх уявлень. Дослідник стверджує, що загальна душа охоплює тільки певних членів родини: діти включаючи мертвонароджених та померлих; батьків їх сестер та братів; бабусі та дідусі; жертви насилля та вбивств - тобто всі ті хто залишив слід в історії родини. Виявлення впливу таких родинних зв'язків є можливим за допомогою методу сімейної розстановки. Як приклад наведемо роботу із рідними жертв, що постраждали від насилля та вбивств. Основою метою роботи є те, що члени родини повинні віддати жертвам належне (схилитися та оплакати їх). Жертви та злочинці повинні бути разом, а члени родини відпустити їх. Тільки після цього рідні можуть отримати свободу [3].
   За В. Сатір метод системної сімейної розстановки орієнтований на переведення сімейних взаємин на мову тіла та рухів (створення “скульптур”), що відображають особливості взаємодії між членами родини. Засновниця сімейного консультування наголошує, що її підхід ґрунтується на “процесі копіювання” [6, с 97]. Через візуальне представлення окреслюється сімейна динаміка, що дозволяє відслідковувати зміну змісту циклу спілкування. Психолог досягає певних цілей, описуючи візуальну та фізичну взаємодію між членами сім'ї, що сприяє формуванню у них нового бачення того, що відбувається в їх стосунках. Наступний крок полягає в тому, що кожен з учасників повинен сказати, що йому потрібно для того, щоб зняти напругу та дискомфорт, які виникають у нього під час участі в сімейній скульптурі. Персонажі можуть озвучити свої відчуття, думки, звернутись до когось з учасників “скульптури” з певним проханням. Вони можуть довільно рухатись, представляючи розвиток ситуації чи стосунків. Це дозволяє послабити гнів та напругу членам родини (учасникам розстановки) зробити певний вибір, звернути увагу на фактори, які можуть провокувати сімейні конфлікти, зрозуміти почуття інших членів сімейної системи [6]. Так керівник групи у системній психотерапії може заохочувати протагоністів до відкриття подробиць інтимного характеру не надаючи зворотнього зв'язку. Звертається увага на емоційне відреагування де суб'єкт може впадати у сум, крик, плач, що характеризується як вивільнення негативного досвіду.
   Розглянемо особливості застосування методики просторових (топологічних) моделей в методі активного соціально-психологічного навчання (АСПН), розробленого академіком АПН України Т.С. Яценко [11]. Феноменологічний підхід, що лежить в основі методу АСПН передбачає цілісне пізнання психіки суб'єкта в її свідомих і несвідомих виявах та розуміння внутрішньої сутності психічних явищ. Важливим для глибинно-психологічного пізнання є забезпечення умов свободи поведінки учасників групи. Методика топологічного моделювання використовується у контексті групової роботи та передбачає спонтанне відтворення взаємин між близькими людьми (у сім'ї, між партнерами) протагоніста. Протагоністу пропонують обрати з членів групи “сім'ю” та розмістити їх так, щоб фізична дистанція між ними відповідала ступеню їх емоційної близькості. Протагоніст сам вибудовує модель стосунків, у ході чого забороняються будь-які репліки. Учасники які беруть участь у моделюванні виступають “глиною”, вони є статичні, що зміщує акцент саме на моделювання без задіяння вербальних проявів, ініціативи у рухах поза “ліпленням” протагоніста. За допомогою топологічного моделювання є можливість прослідкувати динаміку стосунків між близькими людьми та бачити позиції які займають їх члени одне до одного. Психодіагностика в межах АСПН має процесуальний характер, що передбачає багаторівневість, тривалість процесу та його невід'ємність від психокорекції.
   Психодіагностичні гіпотези поступово поглиблюються та супроводжуються перевірками й уточненням. У процесі психодіагностики об'єктивується емоційна значимість для суб'єкта тієї чи іншої події, значимість члена сім'ї, що пов'язана з емоційними переживаннями, травмами. Наведемо приклад уривку психокорекційної роботи за допомогою топологічного моделювання стосунків протагоніста Н з інтимним партнером.

Рис. 1

   П.: Обери когось із членів групи на роль коханого. Уявіть, що ти Н. зустрічаєшся з О. На якій ви будете відстані один від одного. Які позиції ви займаєте? (стають один на проти одного)
   Н.: Я роблю перший крок, а тоді ми йдемо назустріч одночасно. Потім я зупиняюсь, а О. йде. Наступна моя дія - я різко відступаю.
   П.: Яку позицію займає О.?
   Н.: Йде.
   П.: А якщо партнер йде за тобою все рівно?
   Н.: Я обираю таку відстань що він не йде за мною (Н. стає у кінці кімнати). Намагаюсь відштовхнути, відкинути. Я сама занурююсь у одинокість.
   П.: Людина за таких обставин як перестає існувати для партнера?
   Н.: Так це негативно забарвлене почуття, але так є.
   П.: У тебе власно які відчуття?
   Н.: Я себе заспокоюю, що ця людина не для мене і так кожного разу.
   П.: Чи щось подібне було в стосунках у твоїй батьківській сім'ї?
   Н.: Так із батьком.
   П.: Були періоди коли ти була близька, а потім відійшла від батька?
   Н.: Так, наближення-віддалення було типовим для наших стосунків.
   П.: Коли ти стала це помічати?
   Н.: Це вже повторюється багато років.
   П.: З якого часу ти віддалилася від батька?
   Н.: Зі школи. У дитинстві ми були близькими, ходили в театри, читали книжки, а що сталося - не знаю, не пам'ятаю. Можливо їх постійні сварки з матір'ю віддалили його від мене, адже я частенько захищала матір.
   Наведений уривок стенограми засвідчує психоаналітичну роботу із застосуванням методики просторової моделі, що сприяє виявленню глибинних детермінант витоків труднощів оптимального спілкування протагоніста із партнером протилежної статі. На стосунки Н. мають вплив об'єктні стосунки, винесені із батьківської сім'ї, зокрема із батьком, до якого очевидно існує чуттєве притяжіння в поєднанні з ідентифікацією матір'ю. Як доводить уривок стенограми протагоніст пережила травму розрушення оптимальних стосунків батька з матір'ю і через ідентифікацію з останньою перенесла на нього негативні почуття, що обумовило віддалення від нього, а так як батько і мати набули у взаєминах усталеної динаміки віддалення та наближення Н. інтроєктувала дане об'єктне відношення, що деструктує її власні стосунки з молодими людьми на яких є перенос ставлення до батька. Таким чином просторова модель дозволила виявити деструктивні тенденції психіки. Н., які є руйнівними для стосунків з людьми протилежної статі обумовлюють актуалізацію таких станів як відчуття покинутості, самотності. Такі відчуття призводять до відсторонення від соціального життя, а з тим і дезадаптованості. Використання методу просторової моделі дозволяє аналізувати динаміку стосунків у взаєминах та їх вплив на життя суб'єкта.
   Спробуємо здійснити порівняльну характеристику методу сімейної розстановки за Б. Хелінгером із особливостями застосування просторової моделі в ракурсі психодинамічної теорії, яку асимілює метод АСПН.
   Таким чином, Таблиця 1 презентує порівняльний аналіз психологічної результативності методу сімейної розстановки за Б. Хелінгером та використання просторових моделей в рамках методу АСПН, що дозволяє об'єктивувати різницю у підході до розуміння феномену психічного. Метод сімейної розстановки спрямований на об'єктивування впливу архетипних детермінант поза виявленням їх синтезу з онтогенетичними факторами, поза дослідженням характеру взаємозв'язків між свідомим і несвідомим конкретної особи, що фактично і може надати їй допомогу в розв'язанні особистісної проблеми. За таких обставин катарсис відбувається без вивільнення від пережитих драматичних ситуацій та подальшого глибинно-психологічного аналізу індивідуальної неповторності психологічних труднощів особи. Дії протагоніста за Б. Хелінгером скеровуються і жорстко регламентуються згідно сценарію, відступи від якого не передбачається.

Таблиця 1
Порівняльна характеристика методу сімейної розстановки за Б. Хелінгером та використання просторових моделей у методі АСПН

Метод сімейної розстановки за Б. Хелінгером

Використання просторових моделей у

методі АСПН (далі Моделі)

1. Орієнтація на свідому сферу психіки усіх прийомів роботи, що знаходить вираження в директивних установках.

2. Грунтується на врахуванні зв'язків поколінь як архаїчного досвіду, що обумовлює деструкції сімейних відносин.

3. Відсутність зворотного зв'язку.

4. Діагностика та корекція виокремлені в різні етапи роботи.

5. Роль керівника відзначається директивністю, (наданя учасникам чітких інструкцій, пропозицій, які підлягають репродуктивному пропрацюванню готових формул).

6. Відсутність спрямованості методу на інтерпретацію (дешифрування) несвідомого, швидше орієнтація на емоційне реагування.

1. Передбачає цілісне пізнання психіки суб'єкта в її свідомих і несвідомих виявах, тому Моделі спираються на спонтанність та невимушеність поведінки.

2. Акцентування уваги на об'єктивування глибинно-психологічних детермінант труднощів спілкування.

3. Робота передбачає зворотній зв'язок.

4. Невід'ємність діагностики та корекції впродовж усього процесу глибинного пізнання в їх єдності.

5. Відсутність директивності та чітких регламентацій у діях керівника націлених на надання допомоги протагоністу через розширення його самосвідомості.

6. Інтерпретація є невід'ємною складовою методу їй притаманна багаторівневість і багатоплановість, які відповідають вимогам позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку психіки порційною та рівневою

   У методі АСПН мінімізується регламентація дій та сюжет поведінки (сценарій), що змістово впливає на діагностико-корекційний процес. АСПН спрямоване на дослідження глибинно-психологічних передумов (детермінант) особистісної проблеми, що обумовлює дезадаптованість суб'єкта. Глибинно-психологічна корекція сприяє розширенню самоусвідомлюваності суб'єктом змісту власної поведінки шляхом виявлення неусвідомлюваних детермінант, які деструктують його психіку, що звужують самоусвідомлення, блокують розвиток соціально-перцептивного інтелекту.
   Шлях до оптимізації процесу спілкування з оточенням полягає в усвідомленні суб'єктом інфантильних витоків особистісної проблеми розуміння привнесення власного бачення суб'єкта в динамічну ситуацію. Таке усвідомлення може забезпечуватись у психокорекційних групах АСПН, що сприяє розширенню поведінкових можливостей суб'єкта.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. - М, 1983. - 287 с.
2. Вебер Г. Кризисы любви: Системная психотерапия Берта Хеллингера. - М.: Изд-во Института психотерапии, 2002. - 304 с.
3. Вебер Г. Практика семейной расстановки. Системные решения по Берту Хеллингеру. Москва, Институт консультирования и системных решений, Высшая школа психологии, 2004. - 380 с.
4. Кляйн М. Развитие в психоанализе / М. Кляйн, С. Айзеск, Дж. Райверш / Сост. и науч. ред. И.Ю. Романов. - М.: Академический проект, 2001. - 512 с.
5. Психоаналитические термины и понятия: Словарь / Под ред. Борнесса Э. Мура и Бернарда Д. Фаина. - М.: Класс, 2000. - 304 с.
6. Сатир В., Бэндлер Р., Гриндер Д. Семейная терапия. Практическое руководство/ Пер. с английского - М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2008 - 244 с.
7. Словарь практического психолога. - Мн.: Харвест, 1998. - 800 с.
8. Хеллингер Б. Порядки любви: Разрешение сімейно-системньїх конфликтов и противоречий. - М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. - 400 с.
9. Хеллингер Б. Порядки помощи. - М., 2008 - 242 с.
10. Хеллингер Б. Источнику не нужно спрашивать пути. - М., 2005 - 306 с.
11. Яценко Т. С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2006. - 382 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com