www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості функціонування механізмів психологічного захисту у дітей в ситуації насильства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості функціонування механізмів психологічного захисту у дітей в ситуації насильства

Ю.М. Удовенко

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ДІТЕЙ В СИТУАЦІЇ НАСИЛЬСТВА

   Вивчення функціонування механізмів психологічного захисту у дітей в ситуації насильства є актуальним, оскільки практика соціально-психологічної роботи з даною категорією дітей свідчить про те, що психологічний захист забезпечує рівень їх тимчасової психічної стійкості та врівноваженості у кризових ситуаціях за рахунок подальшої дезінтеграції поведінки. Оскільки механізми захисту, сформовані в дитячому віці, за відсутності їх психологічної корекції, в дорослому віці не зникають, а, навпаки, перетворюються в стійкі форми реагування “Я” особистості.
   В соціально-психологічній науці існують різні підходи до визначення поняття “психологічного захисту”. Загалом, проблематикою формування механізмів психологічного захисту в онтогенезі особистості займалися багато вчених. Проте, питання формування механізмів психологічного захисту в дитячому віці зокрема, висвітлено недостатньо.
   Тому метою дослідження є визначення формування та функціонування механізмів психологічного захисту у дітей, які зазнали насильства, в залежності від їх вікових особливостей та різновиду кривдження.
   Так, 3. Фрейд визначав дію психологічного захисту як свідому стратегію, котру використовує індивід для захисту від відкритого вираження імпульсів “Ід” і зустрічного тиску з боку “Супер-Его” [9, с 12]. Проте, А.В. Фурманов розглядає механізми психологічного захисту на рівні а) неусвідомлених реакцій, які захищають індивіда від таких неприємних емоцій, як тривога і почуття провини; зменшують ступінь особистісної не- і дезадаптованості; б) як Его-захисні тенденції, які спотворюють або приховують загрозливі імпульси для людини, а тому нейтралізують психологічне напруження [3, с 21]. Разом з тим P.M. Грановська презентує інтегративний підхід до пояснення механізмів психологічного захисту. А саме, як реорганізацію усвідомлених та неусвідомлених компонентів системи цінностей та зміни всієї ієрархії цінностей людини [2, с 206].
   Дослідники розрізняють такі різновиди механізмів психологічного захисту як витіснення, проекція, ідентифікація, заміщення, сублімація, раціоналізація, включення, протидія, регресія, заперечення, уникнення, фантазія тощо [3, 6, 9].
   Психологічний захист являє собою одну з функцій психіки, метою якої є пристосування до динамічних змін навколишнього середовища. Обов'язкова умова виникнення захисних проявів - це конфлікт між потребою і неможливістю її задоволення. Зріла, психологічно захищена особистість володіє великим арсеналом засобів захисту, але користується ними тільки в екстремальних ситуаціях. Тут спрацьовують ті механізми, які відповідають ситуації, що робить поведінку такої особи гнучкою та адекватною. Проте, особистісно незріла людина володіє невеликою кількістю захисних стратегій та застосовує їх в усіх випадках зіткнення з життєвими труднощами. Оскільки захисні механізми самі по собі автоматизовані, тобто спрацьовують без втручання свідомості [8, с 28]. Психологічний захист незрілої особистості зберігає в людини відчуття, що її поведінка сумісна й узгоджена з власним “Я”, з її особистими цінностями й моральними нормами і що її досягнення відповідають прагненням. В даному разі створюється емоційна рівновага, підтримується самоповага. Однак усе це досягається поведінкою, яка об'єктивно оцінюється зовні (тобто з погляду об'єктивного спостерігача) як неадекватна, тобто така, що послаблює реальний контакт особистості з дійсністю. Слід зазначити, що захисні механізми - це не способи досягнення бажаної мети, а способи організації часткової і тимчасової душевної рівноваги з метою активізації сил для реального подолання труднощів [1, с 207].
   Узагальнюючи, можна сказати, що дія механізмів психологічного захисту спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що серйозно загрожує системі цінностей людини. Однак вилучення зі свідомості такої інформації заважає самовдосконаленню особистості. Незважаючи на тимчасове емоційне благополуччя, що виникає завдяки “вмиканню” психологічного захисту, головне призначення захисних механізмів - угамувати або переструктурувати актуальне психічне напруження. Роботу, спрямовану на дійсне розв'язання суперечностей, вони не виконують. Як наслідок, відбуваються постійне нагромадження конфліктності та поступове просування до викривлення характеру, що надалі призводить до соціальної дезадаптації або до клінічних порушень.
   Наявність захисних механізмів сама по собі не є патологічною ознакою. Якщо захист встигає спрацювати, хвороблива симптоматика не розвивається. Навпаки, невротичні симптоми саме і є сигналом серйозного зриву в захисній системі й свідчать про перевагу найпримітивніших засобів психологічного захисту. Негативний зміст “витіснення” полягає в тому, що неприйнятний для свідомості зміст потягу витісняється, знову “заштовхується” у сферу підсвідомого. Однак він зберігає нереалізований енергетичний потенціал, відбувається нагромадження “незв'язаної енергії”, яка потребує свого зв'язку якщо не з об'єктом потягу, то, принаймні, з об'єктом, що його заміщає [4, с 161]. Незв'язана енергія, що нагромадилася, “б'є” по найбільш слабкому місцю, спричинюючи прояв клінічних синдромів (аж до соматичних дисфункцій при істеричному неврозі).
   Вищезазначений процес формування психологічного захисту притаманний дітям та підліткам в екстремальних психотравмуючих ситуаціях, зокрема, в ситуації насильства щодо дітей.
   Проблему насильства досліджували Л.С. Алексеева, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.Е. Христинко та інші. Насильство щодо дітей включає різні види дій батьків (чи опікунів, інших родичів, учителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші) фізичного, психологічного, сексуального спрямування, що призводять до порушення прав і гідності дитини. Насильницькі дії визначають як умисні вчинки, спрямовані на підкорення іншої людини своїй волі (у даному разі, мова йде про підкорення дитини волі батьків, ровесників та ін.) [6, с 30]. Дитина найменш захищена від насильства, оскільки, в разі здійснення насильницьких дій по відношенню до дітей, дорослий має значні переваги (фізичні, психологічні тощо), що унеможливлює ефективний самозахист жертви насильства.
   Виокремлюють такі різновиди насильства по відношенню до дітей, як психологічне, фізичне, сексуальне та нехтування. Психологічне насильство розглядається як поведінка, що завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину взагалі.
   До категорії фізичного насильства відноситься дії, що призводять до фізичного травмування дитини: від легких ударів рукою, стусанів, щипання, смикання до крайніх форм фізичного насильства - побиття, шмагання ременем тощо. Про фізичне насильство можна говорити не лише тоді, коли наявні відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й тоді, коли його наслідки неможливо виявити одразу.
   Ще одним із видів насильства є сексуальне насильство, тобто протиправне посягання дорослих на статеву недоторканість дитини. Це всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою з метою отримання задоволення тим, хто за цим спостерігає. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найтяжчих порушень прав дитини. За величиною нанесених травм сексуальне насильство та сексуальна експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає дії дорослого, не розуміючи при цьому, що це є злочин, це також є проявом насильства.
   Небезпечним видом насильства є й нехтування. Це хронічна нездатність чи небажання батьків або осіб, які здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі: їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті та захисті.
   Загалом, вплив насильства на розвиток дітей здійснюється в три етапи. На першому, відразу після травми, особливо, якщо вона мала грубий характер, у дитини розвивається первинна реакція у вигляді хворобливих фізичних та емоційних проявів, які в залежності від характеру та довготривалості впливу, віку дитини та її особистісних особливостей можуть мати різний ступінь тяжкості та спектр проявів. В подальшому спостерігається стадія адаптації (акомодації), в процесі якої у дитини випрацьовуються навички, які допомагають їй справлятися з тим, що відбувається. На цій стадії дитина вибирає такі прийоми і форми поведінки, які, як вважає дитина, допомагають їй забезпечити безпеку та зменшити фізичну і душевну біль, тобто вона формує психологічний захист (копінг). Саме на цьому етапі формуються стійкі поведінкові та особистісні порушення, які ускладнюють соціальну адаптацію не лише в дитячому віці, айв дорослому житті.
   Проаналізуємо процес формування механізмів психологічного захисту у дітей в ситуації насильства, враховуючи їх вікові особливості психічного стану та поведінки.
   Так, дітям дошкільного віку (3-6 років) в ситуації насильства притаманні такі реакції та поведінкові прояви: пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку); хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість; агресивність, жорстокість по відношенню до тварин, молодших дітей; схильність до підпалів; невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри з собою, чи з однолітками, чи з іграшками, відкрита мастурбація, нервово-психічні розлади.
   В цьому віці дитина ще не здатна повністю розуміти, що правильно, а що неправильно, добре чи погано. Тому ми вважаємо, що тут може мати місце лише один механізм захисту, а саме заміщення. При якому дитина, перебуваючи в стані емоційного збудження, відчуваючи образу та біль, може виявляти агресивність по відношенню до іграшок, тварин тощо. Тобто до тих об'єктів, яких вона вважає слабшими за неї та беззахисними.
   Для молодшого шкільного віку (6-11 років) характерно прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитись, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластива віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть, якщо в цьому немає необхідності.
   Дітям даного віку властива диференціація почуттів, а саме розуміння того, що означає, коли я радісний і коли засмучений, чи коли мені соромно. Тобто емоції дітей набувають усвідомлений характер (Л.С. Виготський). До того ж, провідна навчальна діяльність молодших школярів, з чітко окресленими правилами поведінки, сприяє усвідомленому розумінню правильної чи неправильної поведінки. В результаті чого можуть спрацьовувати такі механізми захисту, як витіснення, заміщення, проекція та ідентифікація. Витіснення виявлятиметься тоді, коли дитина витіснятиме неприємні спогади, переживання, намагатиметься від них позбавитися. Більш активну форму, на відміну від дітей дошкільного віку, може набувати механізм заміщення, коли об'єктом агресивного впливу можуть бути не лише іграшки, тварини, а й молодші діти. При цьому, у дітей може спостерігатися і механізм ідентифікації. Оскільки діти несвідомо прагнуть бути схожими на батьків і тим самим заслужити їхню любов і повагу, тому вже на даному віковому етапі розвитку починає формуватися позиція агресора чи жертви, як наслідок ситуації насильства. Паралельно з цим може спрацьовувати і захисний механізм проекції на рівні приписування власних неприємних чи неприйнятних почуттів казковим героям чи друзям тощо. Тобто, найбільш поширеним видом захисту, продуктивним на початкових етапах переживання впливу насильства, є витіснення та забування. Дитина намагається не думати про те, що спричинило чи спричиняє їй страждання. На думку англійського психолога Хельгі Хенкс, за такі психологічні маневри діти розплачуються дорогою ціною [4, с 16]. Щоб забути події, які, здається, забути неможливо, вони витрачають значну частину психічної енергії, яка за нормальних умов використовується на оволодіння навичками, знаннями, необхідними для даного віку. Як правило, у маленьких дітей, які зазнали насильства, відбувається затримка мовного та психічного розвитку, порушується розвиток пізнавальної сфери - спостерігаються незрозумілі прогалини пам'яті, дисоціативні розлади; спогади, пов'язані з певними подіями, блокуються.
   В ситуації насильства підлітковий вік дітей (11-18 років) характеризується низькою самооцінкою чи, навпаки, високою, втечами з дому, кримінальною та асоціальною поведінкою, адиктивною поведінкою (палінням, вживанням алкоголю, наркотиків, токсикоманією), спробами самогубства, сексуалізованою поведінкою, скаргами на болі в животі тощо. Для даного віку властиве інтенсивне формування свідомості та самосвідомості. Відповідно більш актуального змісту набуватимуть не лише психологічні механізми, які були притаманні для дошкільного та молодшого шкільного віку, але й механізми захисту, які формуються на рівні свідомості, а саме: раціоналізація, регресія, сублімація, тощо. Раціоналізація може мати місце тоді, коли підлітки пояснюють насильницькі деії батьків власними недоліками, при цьому спотворюючи реальність того, що відбувається. Регресія виявляється тоді, коли підліток, не регулюючи власні реакції та поведінку, починає словесно чи фізично виявляти свій протест проти довготриваливах насильницьких дій батьків чи ровесників. Досить часті випадки, коли підлітки, образившись на батьків, взагалі залишають домівку. Сублімація може виявлятися тоді, коли в результаті сексуального насильства, спотворену сексуалізовану поведінку дівчинки чи хлопчика, психотерапевт чи психолог намагаються перевести на рівень здійснення активної соціально корисної діяльності (наприклад, відвідування факультативів відповідно до домінуючих інтересів тощо). При цьому, у дівчаток-підлітків, які стали жертвами сексуального насильства, досить часто можна спостерігати і механізми заперечення та витіснення, оскільки відповідна реальність не є прийнятною для усвідомлення та викликає болісні травмуючі переживання. У підлітків, особливо хлопчиків, популярним механізмом захисту може бути заміщення, коли вони прагнуть компенсувати власну біль, демонструючи ту ж саму насильницьку поведінку по відношенню до молодших дітей, ровесників чи дорослих.
   Оскільки внутрішній світ підлітка, а тим більше молодшого школяра та дітей дошкільного віку, розвинутий ще недостатньо, не збагачений досвідом переживання критичних ситуацій, тому психологічний захист, спрямований на збереження тимчасового емоційного благополуччя у несприятливих ситуаціях, не стимулює активності, спрямованої на їх подолання. Навпаки, виснажує та відбирає психічну енергію, яка використовується не для розвитку, а для дії механізмів психологічного захисту.
   При аналізі механізмів психологічного захисту слід враховувати як вікові особливості дітей, так і різновид кривдження. Якщо дитина пережила фізичне насильство, вона може приховувати достовірну інформацію та явні ознаки побиття через страх покарань зі сторони батьків, або ж через недовіру до дорослих вцілому. При цьому наслідки фізичного насильства у дитини можуть виявлятися в процесі роботи психолога чи соціального працівника з іншими проблемами дитини: порушеннями поведінки, шкільною дезадаптацією, конфліктами в родині.
   Важливим фактором оцінки під час діагностики того чи іншого виду насильства є характер емоційних реакцій дитини. Наприклад, під час розповіді діти можуть виглядати наляканими, тривожними, у них матиме місце страх зустрічі з батьками тощо. Проте діти можуть давати і недостовірну інформацію, що виявляється у невідповідності емоційних реакцій змісту історій, які подають діти. Причинами неправдивих історій дітей може бути складна ситуація в сім'ї (наприклад, розлучення батьків) і цим самим дитина прагне привернути до себе увагу.
   Реакції дітей в ситуації сексуального насильства складно передбачити. Вони залежать як від віку дитини, так і від ситуації насильства, а також від того, чи отримує дитина підтримку зі сторони близьких їй людей. Драматизм переживань дитини посилюється, якщо її звинувачують в тому, що відбулося. Тоді формується у дитини почуття провини, вона може відчувати себе спотвореною як фізично, так і морально (особливо характерно для підліткового віку). Досить типовим наслідком сексуального насильства є проекція на інших людей емоційного відношення до насильника (страх, тривожність, відчуття небезпеки тощо) [1, с.69]. Відповідна генералізація виявляється у сприйнятті навколишнього світу як ворожого та небезпечного, у відсутності довіри до нього.
   Психологічне насильство у формі словесного приниження, ігнорування переживань, бажань та інтересів дитини досить часто супроводжується порушеннями на рівні самооцінки дитини. Починають формуватися у дитини такі установки, як її бездарність, нікчемності, що в подальшому впливає негативно на всі сфери розвитку в дорослому житті. Людина може боятися виявляти свій потенціал тільки тому, що має установку з дитинства як неспроможної особистості.
   В результаті теоретичного аналізу та практичного досвіду можна зробити висновки про те, що:
   - що функціонування механізмів психологічного захисту залежить як від суб'єктивного сприйняття дитиною ситуації насильства, так і від її віку та різновиду кривдження. Для дітей дошкільного віку притаманний такий механізм захисту як заміщення. Дітям молодшого шкільного віку властиві механізми витіснення, заміщення, ідентифікації та проекції. Для підліткового віку характерні механізми захисту, властиві для дошкільного та молодшого шкільного віку дітей, а також раціоналізація, регресія, сублімація тощо;
   - з'ясовано, що під дією механізмів психологічного захисту стан емоційного благополуччя дитини на тривалий час забезпечується за рахунок викривлення сприйняття дійсності, ціною самоомани. В подальшому психологічний захист призводить до виникнення особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу соціалізації;
   - наявність захисних механізмів сама по собі не є патологічною ознакою. Якщо захист встигає спрацювати, хвороблива симптоматика не розвивається. Однак він зберігає нереалізований енергетичний потенціал, відбувається нагромадження “незв'язаної енергії”, яка потребує свого зв'язку якщо не з об'єктом потягу, то, принаймні, з об'єктом, що його заміщає. Незв'язана енергія, що нагромадилася, “б'є” по найбільш слабкому місцю, спричинюючи прояв клінічних синдромів (аж до соматичних дисфункцій при істеричному неврозі);
   - за відсутності своєчасної психологічної корекції, наслідки насильства, пережитого в дитинстві, можуть зберігатися довгі роки та бути однією з причин злочинності та відтворення циклу насильства в суспільстві. Ми вважаємо, що знання механізмів психологічного захисту у дітей, які зазнали насильства, сприятиме ефективному проведенню психодіагностики та чіткому визначенню стратегій соціально-психологічної допомоги.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеева И. А., Новосельский И. Г. Жестокое обращение с ребенком. Причины. Последствия. Помощь. - М.: Генезис, 2005. - 256 с.
2. Грановская P.M. Элементы практической психологии. Издательство Ленинградского университета. - Ленинград, 1984. - 392 с.
3. Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції. - Тернопіль, 2004. - 310 с.
4. Жестокое обращение с детьми. Помощь детям, пострадавшим от жестокого обращения, и их родителям. - М., 2001. -124 с.
5. Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2-х ч. - К.: ІЗМН, 1998. - Ч.І: Психологія життєвої кризи особистості. - 355с.
6. Загальна психологія. - К.: Просвіта. 2005. - 464с.
7. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л. Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства. - К., 2003. - 344 с
8. Фрейд Анна Психопатологии детства. - М., 2000. - 224 с.
9. Фрейд Зигмунд Психоанализ и детские неврозы. - СПб., 2000. - 296 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com