www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Негативна психологічна атмосфера в сім’ї як чинник виникнення дитячих неврозів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Негативна психологічна атмосфера в сім’ї як чинник виникнення дитячих неврозів

Л.А. Терещенко

НЕГАТИВНА ПСИХОЛОГІЧНА АТМОСФЕРА В СІМ'Ї ЯК ЧИННИК ВИНИКНЕННЯ ДИТЯЧИХ НЕВРОЗІВ

Сім'я - це суспільство у мініатюрі,
від цілісності якого, залежить
безпека всього людського суспільства.
Ф. Адлер

   Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство переживає соціальну та економічну кризу. Все більше дітей опиняються в складній ситуації внаслідок зайнятості батьків на роботі, матеріального неблагополуччя сім'ї, відсутності одного з батьків, алкоголізму або наркоманії батька або матері тощо. Навіть і у більш-менш благополучній сім'ї дитина часто одинока, або прив'язана до телевізора чи комп'ютера. Дорослі не знаходять часу для довірливої бесіди з дітьми, ласки, уваги, похвали тощо.
   Неприйняття індивідуальності дитини, непослідовність у її вихованні, суперечливе відношення до одних і тих самих вчинків дитини членів родини, можуть викликати у неї невротичні розлади. Батьки помічають швидку втомлюваність, сором'язливість, вередливість дитини, але відносять ці явища до її вікових особливостей, а не до негативної психологічної атмосфери у сім'ї.
   Дослідження вчених показали, що виняткова роль у виникненні неврозу належить нерозв'язаним “кризам” дитинства. Про це, зокрема, йдеться у працях 3. Фройда. У свою чергу К. Хорні зазначає: “По суті неврози розвиваються із переживань раннього дитинства. Переживання в дитинстві створюють визначальні умови для виникнення неврозів... В теорії, але ще більше на практиці, ми не можемо зрозуміти невроз без детального знання обставин життя індивіда, особливостей його прихильностей у ранньому дитинстві, що справляє формуючий вплив” [8, с 8].
   Теоретичний аналіз проблеми. Дитина нерозривно пов'язана із суспільством, з іншими людьми. Ці зв'язки, виступаючи в якості умов і обставин її життєдіяльності, формують її духовний світ. Важливе місце у цьому процесі належить сім'ї - як першоджерелу, яке надає людині уявлення про життєві цінності, цілі, моральні та етичні норми поведінки. Дитина отримує перші практичні навички застосування цих уявлень при взаємовідношенні з іншими людьми, засвоює норми, котрі регулюють поведінку у різних ситуаціях повсякденного спілкування. Пояснення і повчання батьків, їх приклад, уклад в домі, сімейна атмосфера вироблює у дітей звички, поведінку, критерії оцінки добра і зла, допустимого і недопустимого, справедливого і несправедливого.
   Наявність у сім'ї збагачуючого приклада, яким виступають батьки, значно полегшує нормальний психічний та моральний розвиток дитини, дозволяючи їй найбільш повно проявляти і реалізувати свої емоційні та інтелектуальні можливості.
   Відомо, що дефіцит стимулів (похвали, ласки, підтримки тощо) впливає на фізіологічні процеси і розвиток ЦНС, а у подальшому веде до зниження можливості установлювати інтимні емоційні відносини з людиною іншої статі. “Діти з дрібними та повторними крадіжками, бродяжництвом і невідвідуванням школи, діти брехливі, злорадні, агресивні - це часто діти з афективними позбавленнями на протязі довгого часу свого розвитку” (Й. Лангмейер, 3. Матейчек, 1984).
   Серед різнобічних патогенних ситуацій, які являються причиною психічної травматизації при неврозах, виокремлюються сімейно -побутові, насамперед конфліктні, відносини в сім'ї. При цьому, основою для виникнення неврозу є хронічний емоційний стрес [2, с 10-12].
   Мета статті:
   - з'ясування соціально-психологічних умов, внаслідок яких виникають невротичні розлади у дітей;
   - надання рекомендацій батькам, щодо попередження виникнення дитячих неврозів.
   Виклад основного матеріалу. У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою і турботою близьких дорослих. Однак і серед дітей, які виховуються у “благополучній” сім'ї, спостерігається вельми високий відсоток психічних захворювань, в тому числі і неврозів, поява яких зумовлена не спадковими, а соціальними явищами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємовідносин.
   Неврози у дітей не виникають, якщо батьки своєчасно справляються зі своїми власними проблемами і підтримують теплі взаємовідносини у сім'ї, люблять своїх дітей, добре ставляться до них, чутливі до їх проблем і потреб, безпосередні у спілкуванні з ними, дозволяють дітям висловлювати свої почуття і своєчасно стабілізують виникле у них нервове напруження, діють узгоджено в питаннях виховання, приймаючи до уваги згідні статі орієнтації та захоплення дітей.
   Визначальну роль у виникненні дитячих неврозів має психічна травматизація, яка обумовлена порушенням сімейних відносин і неправильним вихованням. Діти захворюють на невроз під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести без хворобливо. Дитина не може перенести розлучення з матір'ю і звикнути до дитячих ясел, конфліктів у сім'ї, блокаду емоційних потреб, напругу в результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень або неопосередкованого відношення дорослих. Невроз, як психогенне захворювання особистості, яке виникає і розвивається в цих умовах означає морально-етичну несумісність з таким відношенням батьків, яку дитина не може подолати внаслідок особливостей власної психіки і тиску обставин, які перевищують межі його психофізіологічних можливостей. Іншими словами, дитина не настільки погана, наскільки її роблять такі відносини у сім'ї та несприятливі особливості особистості її батьків.
   Виникаючий, таким чином, внутрішній, невирішений і невроти-зуючий дитину конфлікт має декілька тісно пов'язаних один з одним рівнів:
   - соціально-психологічний - який мотивується невдачами спілкування і утрудненнями в досягненні соціально значущої позиції;
   - психологічний - обумовлений несумісністю з деякими сторонами відношення батьків і загрозою втрати власного “Я”;
   - психофізіологічний - як наслідок неможливості відповідати завищеним вимогам і очікуванням дорослих [2].
   При наявності не розрішених для дитини переживань має місце хронічна психотравмуюча ситуація як джерело постійної психічної напруги (під психотравмуючою ситуацією розуміються ті умови життя і взаємини з оточуючими людьми, що призводять до появи у дитини негативних емоцій та переживань). Хвороблива реакція на психотравмуючу ситуацію може знизити працездатність дитини, а переживання відволікають її від спілкування з ровесниками, від учбової діяльності, пізнавальної активності, розваг тощо. На цьому фоні додатково діючі психічні травми - емоційні струси посилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки дитина не може сама з ними справитися, пережити їх. Загалом -внутрішній конфлікт, проблеми у спілкуванні і несприятливі життєві обставини в цілому - дозволяють говорити про появу невдалого, є влаштован життєвого досвіду, або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозі.
   Положення ускладнюється ще тим, що діти з неврозами не можуть емоційно відреагувати на накопичену нервово-психічну напругу внаслідок власного обмеженого і вже психогенно деформованого життєвого досвіду і негативних відносин у сім'ї. Вони мають подавляти свої емоції, що перевищує межу адаптаційних можливостей дитини і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли довготривало діючий стрес перевищує пристосувальні можливості дітей, і не дає їм можливості самовиразитися, ствердитися у життєво важливих позиціях, своєчасно розрішити психотравмуючу ситуацію, то, внаслідок цього, у дитини порушується здібність адекватно сприймати себе, і це супроводжується зниженням самооцінки, невпевненості у своїх силах і можливостях, страхами і тривогою, почуттям безпорадності і безсилля, тобто розвивається самозневага, почуття неповноцінності, ущербності, нездібності бути самим собою серед однолітків.
   Загальновизнано, що сім'я, сімейне виховання є одним з найважливіших детермінант становлення та розвитку особистості. Якщо батьки постійно говорять дитині, що він “невдаха, нехлюй, телепень”, то вона рано чи пізно починає в це вірити. Але спочатку у дитини відбувається внутрішній конфлікт, тому що вона знає, що не така вона вже й погана, що вона намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не помічають, намагаючись підігнати дитину під свою мірку. І внаслідок цього конфлікту відбувається нервове напруження, з яким дитина не може впоратися. Внаслідок цього виникають два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або вона пристосовується під непомірні вимоги дорослих, або починає опиратися, що провокує велику кількість конфліктів з батьками. Якщо батьки не захочуть змінювати власну “виховну політику”, то у дитини виникає нервовий розлад, невроз, який вона понесе із собою у доросле життя.
   На думку багатьох психологів - будь-які психологічні (а в деяких випадках і психіатричні чи психосоматичні) проблеми дитини є наслідком порушень сімейної взаємодії. Так, В. Сатир зазначає, що подружні стосунки являють собою стрижень для формування інших стосунків у сім'ї; дисгармонійні стосунки між батьками обов'язково впливатимуть на їхню батьківську функцію правильного виховання дитини [7].
   Причини складних взаємовідношень між батьками та дітьми, а значить, і підвищеної нервозності дитини криються у неспроможності батьків виконувати свої материнські та батьківські обов'язки. Сучасні батьки по інерції продовжують жити своїми проблемами, не замислюючись про життя своїх дітей. Дж. Пирс взагалі вважає сучасних батьків “роз'єднаними”. Оскільки вони якби-то живуть разом, але у кожного з членів родини своє життя і власні проблеми. Кожен займається своїми справами, забуваючи, що дитина потребує постійну любов, увагу і турботу, розуміння своїх проблем, котрих у нього багато. Замість цього сучасні батьки намагаються як можна скоріше перекласти виховання своєї дитини на бабусь, дитсадочки і школи, займаючись тим часом своєю кар'єрою і власним життям. І ранній відрив малюка від батьків, особливо від матері, зовсім не сприяє його психічному благополуччю.
   Часті сварки між батьками ведуть до того, що дитина починає наслідувати невротичну поведінку батьків. М. Люшер стверджує, що дитина “навчається неврозу”, оскільки не має можливості порівняти поведінку батьків з поведінкою інших дорослих і визначити для себе “правильну, таку, як треба” поведінку, а тому і засвоює її - неправильну, невротичну -як природну. Ставши у свою чергу одним з батьків, вона підсвідомо буде реалізовувати закладене у дитинстві уявлення у власній сім'ї.
   Не менш важливим повинно бути у батьків почуття міри. Надлишок невиправданої уваги батьків може породити в дитині невпевненість у власних силах, різні комплекси, що також можуть привести до виникнення неврозу.
   Адекватне відношення до віку дитини (більшість батьків не може спокійно прийняти темпи дорослішання власних дітей - тут можливі полярні думки: то їм вважається, що дитина ще дуже мала, і до неї пред'являються вимоги, які не співпадають з її віком, то навпаки дитині ставляться непомірні за віком вимоги, яких вона не може виконати в силу своєї психофізичної незрілості) - складність, яку небагато батьків можуть подолати спокійно.
   Морально-етичних принципів у вихованні дітей дотримуються далеко не всі батьки. Не всі розуміють та поважають особисте життя своєї дитини, взагалі, багато хто з батьків вважає, що у дітей не може бути особистого життя поки вони проживають з ними.
   Багато батьків сприймають власну дитину як ще один шанс для втілення власних амбіцій і нереалізованих можливостей.
   Часто зустрічаються псевдо згуртовані сім'ї, в яких давно порушені подружні стосунки, втрачений інтерес один до одного. Таке подружжя живе разом “заради дітей”, намагаючись зробити вигляд, що все добре. Проте це той випадок, коли правду неможливо приховати: стосунки в сім'ї стають або формальними, або ж постійна внутрішня напруга партнерів періодично виливається в деструктивні конфлікти. До того ж дитина в таких сім'ях несе на собі великий тягар, який буває їй просто не під силу, - відповідальність за саме існування сім'ї.
   Погані стосунки між батьками призводять до того, що дитина постійно потрапляє в ситуацію дискомфорту “неприродного вибору”, оскільки вона змушена постійно вибирати - чий бік прийняти. Адже до початку конфлікту обоє батьків були для неї “гарними”. Завдяки відсутності досвіду та широти поглядів дитина не може усвідомити, що обоє з батьків можуть бути правими й не правими водночас.
   Для дитини визнання правоти одного з батьків, співчуття його образи, автоматично означає засудження іншого. Непродуктивність у вирішенні дитиною конфлікту між батьками підсилюється тим, що дитина наслідує також і невротичну поведінку батьків.
   Оскільки емоційні стосунки в таких сім'ях, як правило, порушені, часто спостерігаються дві крайності:
   - повне злиття з дитиною (найчастіше спостерігається в одиноких або розлучених жінок), що негативно впливає на її розвиток: дитина виростає залежною, безініціативною, з недорозвиненою волею, пасивною,
   - або ж навпаки - дистанційність, байдужість чи навіть агресія по відношенню до дитини. В цьому випадку дитина з ранніх років “належить” сама собі, але потреба в любові і прийнятті, яку вона не задовольняє у сім'ї, штовхає її до сумнівних компаній, до комп'ютерних клубів тощо. Досить часто в таких сім'ях зустрічається фізичне та психологічне насилля по відношенню до дитини, що деструктивно впливає на її розвиток [5].
   На дитину справляє невротизуючий вплив і суперечливість ставлення батьків до неї. Наслідком сімейних конфліктів є ситуація, коли перед дитиною ставляться підвищені вимоги саме з боку матері.
   І це, на думку Н. Вайзман, може бути компенсацією незадоволеності вимог жінки до чоловіка.
   До того дитина, котра зростає в неповній або проблемній сім'ї, вже апріорі позбавлена важливих моделей поведінки, які складають підґрунтя для формування її уявлень про навколишній світ, про певні норми співіснування і взаємодії між людьми. Модель світу такої дитини може викривлено відображати реальну дійсність, внаслідок чого її реакції можуть бути неадекватними.
   Недостатня психологічна сумісність батьків, диктат і авторитарність одного з членів сім'ї над іншими, зміна традиційних сімейних ролей (наприклад, батьку властиві жіночі риси, а для матері характерно виражені чоловічі риси; неповні і нетрадиційні сім'ї) - все це також являється важливими соціально-психологічними причинами початку невротичного захворювання у дитини.
   Відомо, що у нещасних сім'ях чекати від дитини здоров'я та примірної поведінки не приходиться. Якщо дитина часто хворіє, значить, сімейні проблеми позначаються на ній дуже серйозно. Активні діти реагують на домашні проблеми явно - грубощами, двійками, неслухняністю або істериками, а інші - тихі - зовні нічим не виказують своє відношення до домашніх проблем. Зміни у таких дітей протікають тихо і непомітно. Тільки дуже уважний родитель може помітити такі симптоми, як: занурення в себе, або загальмованість, усунення, сум і полохливість. Результатом довготривалого перебування дитини у хронічному стресі - є відхилення у її поведінці, так звана “деструктивна поведінка”. І як наслідок - розвиваються особистісні відхилення дитини.
   Розвитку невротичних розладів у дитини також сприяють незадовільні житлово-побутові умові молодої сім'ї та її матеріальна ситуація, постійна зайнятість батьків, ранній вихід матері на роботу (щоб заробити гроші) і опіка над дитино сторонніх.
   Руйнування сім'ї та розлучення батьків - також сильна психічна травма для дитини. Дуже рідко батьки розлучаються цивілізовано, частіше - ні. В цій непростій для дитини ситуації вона повинна вибрати між двома рідними і однаково потрібними їй людьми - між мамою і татом. Прийняти бік одного і відмовитися від іншого. Також болісно переживається дитиною створення батьками нових сімей.
   Саме цьому у дитини з психологічно неблагополучий сім'ї до його віковій нестійкості темпераменту додаються постійні переживання внаслідок невирішеного конфлікту. Мозок дитини не може справитися з таким перевантаженням, оскільки одночасно відбувається травмування дитячої психіки і блокування емоцій. Саме цьому часто дитячі переживання, страхи і неможливість по-дитячому відреагувати на ту чи іншу ситуацію (батьки суворо попередили, що так діяти неможна) трансформуються у тривогу, постійні сумніви та переживання.
   Таким чином у дитини формується тривожно-недовірливий тип реагування і, як наслідок, може розвинутися тривожно-фобійний невроз.
   Таким чином, порушення стосунків у системі “батьки - дитина” сильно впливають на формування неадекватних поведінкових проявів дитини, її захисних механізмів, стійких негативних рис характеру, на виникнення аномалій формування особистості у дитячому віці, на виникнення у дітей неврозів. Саме такі аномальні сімейні стосунки провокують виникнення та загострення дитячих неврозів.
   Рекомендації батькам:
   1. Головне, що потрібно зрозуміти батькам - це те, що причиною нервових захворювань дітей є помилки у їх вихованні (нестача любові, турботи, непослідовність у вихованні, сімейні конфлікти тощо), а не вікові особливості дитячої психіки.
   2. Для гармонійного розвитку дитини і для її психічного здоров'я батькам насамперед потрібно вирішити свої власні проблеми і проблеми взаємовідношень у сім'ї.
   3. Щоб уникнути конфліктів в сім'ї, батьки повинні навчитися керувати своєю поведінкою. Якщо вони самі відчувають, що вже знаходяться на грані зриву і конфлікт неминучий і все це відбувається досить часто, то необхідно звернутися до спеціаліста (психолога, психотерапевта, нейропсихолога, психіатра) які допоможуть розібратися у сімейних проблемах.
   4. Не припускатися розповсюдженої помилки батьків - що, якщо ретельно окривати від дитини сімейні розлади, робити вигляд, що все гарно, діти якби нічого не помітять.
   5. Обов'язкове виключення перенесень міжособистісних конфліктів на взаємини з дитиною.
   6. Недопустимість авторитарного стилю виховання, самоствердження завдяки дитині, обмеження способу її включення у життя сім'ї, гіперопіка і, навпаки, гіперпротекція (недостатність опіки і контролю), емоційне відчуження, неприйняття дитини, нав'язування гіперсоціального типу поведінки, егоцентричне виховання.
   7. Потреба в емоційній допомозі батьків (зміцнення афективного компонента); оскільки емоційна невлаштованість, “поганий настрій” блокують прагнення дитини.
   8. Самокритичне визнання дорослими недоліків у вихованні: перебудова своїх стосунків з дитиною завдяки гнучкості й безпосередності спілкування з нею.
   Висновки. Сім'я - це саме важливе, що є у дитини, і те, як до неї будуть відноситися батьки, яку увагу вони будуть їй приділяти, які відносини вона побачить між членами родини, вплине на її самоствердження та подальше життя.
   Виняткову роль у виникненні неврозу відіграють нерозв'язані “кризи” дитинства.
   Сімейні конфлікти є ключовою причиною виникнення дитячих неврозів.
   Психічним фоном вияву невротичних симптомокомплексів є тривожність. Основними чинниками тривожності виступають фрустрація у досягненні успіху і страх не відповідати очікуванням оточуючих.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берне Р. Развитие Я - концепции и воспитание. - М.: Прогресе, 1986. -420 с.
2. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. - Л.: Медицина, 1988. - 248 с.
3. Захаров А.И. Неврозы у детей и психотерапия. - Спб: СОЮЗ. -1998. - 336 с.
4. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. - Л., 1960. - 426 с.
5. Прихожан A.M. Причины, профилактика и преодоление тревожности // Психологическая наука и образование. - 1998. - № 2.
6. Ротенберг B.C., Бондаренко СМ. Мозг. Обучение. Здоровье: Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1989. - С. 97-117.
7. Сатир В. Психотерапия семьи. - СПб.: “Речь”, 2000. - 283 с.
8. Хорни К. Невротическая личность нашего времени; Самоанализ. - М., 2000. -480 с.
9. Яблонська Т.М. Порушення сімейної взаємодії та його вплив на дитину: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2003. - T.V. - 4.5. - С. 340-344.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com