www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Методологічні проблеми сучасних психолого-педагогічних досліджень
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Методологічні проблеми сучасних психолого-педагогічних досліджень

В.А. Семичєнко

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНИХ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

   Актуальною проблемою сьогодення є принципова трансформація базових основ не лише науки, а й існування людства в цілому. Глобальні екологічні катастрофи техногенного характеру, політичні вибухи, суспільні негаразди, що охоплюють життя мільйонів людей, переконливо свідчать про те, що настав час провести ревізію основних суспільних цінностей. Однією з таких фундаментальних цінностей є наука. Саме тому сьогодні основні суперечки між вченими виникають щодо методології наукового пізнання, актуалізуються ті проблеми, що ще недавно вважались остаточно визначеними.
   Спектр актуальних питань, навколо яких йдуть наукові дискусії, ще більше розширюється внаслідок того, що суспільна свідомість ще не адаптувалась до нових концептуальних підходів. Користувачі нових методологічних ідей часто використовують їх у своїй науковій діяльності не за сутністю, а за засвоєними раніше шаблонами. Внаслідок цього відповідні ідеї, незважаючи на їх прогресивність, часто дискредитуються, що ще більш напружує ситуацію у науці. І не лише у науці, а і у суспільній практиці, яка часто або кидається впроваджувати гучні, але не доведені ідеї, або ж відмовляється від перспективних напрямів власного трансформування внаслідок недовіри до їх наукового підґрунтя.
   Тому сьогодні вкрай важливо окреслити ті методологічні проблеми, які надають найбільший вплив на рішення конкретних наукових і практичних проблем. Розглянемо основні з них на прикладі психолого-педагогічних наук.
   Проведений теоретичний пошук та апробація його результатів (у вигляді змісту і структури певних теоретичних моделей) у практиці роботи з різними категоріями користувачів відповідної інформації (докторантів, аспірантів, магістрантів) довів, що найбільш зручною схемою, як висвітлює основний спектр методологічних проблем, є модель, яка диференціює ці проблеми за сімома рівнями. Фактично ж цих рівнів можна виділити і більше, але це вже буде привносити певну плутанину.
   Розглянемо зміст цих рівнів і ті проблеми, які відповідають тому чи іншому рівневі. Але перш за все зробимо певні пояснення.
   Як відомо, традиція розподіляти методологічні проблеми за рівнями існує вже давно. Термін “методологія” (від “логос” наука, та “метод” - шлях пізнання”) використовується для позначення різнорівневих явищ: філософського, найбільш узагальненого усвідомлення сутності явищ і процесів, конкретно наукового, що охоплює специфічні ознаки певних галузей знань, та технологічного, яке визначає коректність організації досліджень та використання конкретних методичних прийомів. У школі Г.П. Щедровицького таких рівнів налічується п'ять, додаються ще рівень загальнонауковий та метанауковий. Але ці моделі не охоплюють всіх актуальних методологічних проблем. До того ж, сьогодні вкрай актуальною є необхідність уточнення змістовного наповнення цих рівнів, визначення якісної специфіки і розкриття засобів вирішення відповідних проблем. Таку схему ми і хочемо запропонувати для розгляду.
   1) Отже, найбільш високим рівнем абстрагування від конкретних обставин і якісних особливостей будь-якого наукового дослідження залишається загальнофілософський рівень. Сьогодні у суспільстві відбувається активний перегляд саме загальнофілософських проблем. До числа найбільш актуальних напрямів цього рівня можна віднести наступні:
   а) Відновлення дискусії щодо матеріалістичних або ідеалістичних основ світотворення. Значна кількість джерел, у тому числі таких, що претендують на науковість, сьогодні присвячена цьому питанню. Серед науковців, особливо гуманітарного спрямування, сьогодні стає “немоднім” матеріалістичне трактування світу. Нові ідеалістичні ідеї маскуються під різноманітними твердженнями: про наявність загальносвітового інформаційного простору, про існування елементарних частинок (так званих лептонів), які визначають матеріалістичний характер ідеальних об'єктів, про паранормальні явища і т.д. У різноманітних наукових моделях психологічних і педагогічних об'єктів у опис якостей вищого рівня входять ідеї Бога.
   Тому кожен вчений сьогодні перш за все повинен визначитись, до якої групи він відноситься. Адже, як відомо, наука, мистецтво і релігія являють собою якісно різні форми існування людської свідомості і практики. Якщо мистецтво народжує індивідуалізовані форми і смисли, і у цьому його основний сенс, наука прагне опанувати глибини будівлі світу у його різновидах шляхом постійних сумнівів, критичного оцінювання та перевірки, то релігія будується на визнанні абсолютної істини певних аксіоматичних тверджень. Методи науки знищують релігію, формалізують мистецтво. В той же час сама наука може стати релігією, про що історія надає нам яскравий приклад у вигляді марксистсько-ленінської теорії, у яку треба було безоглядно вірити і ні у якому разі не піддавати її сумніву.
   Всі ці сфери мають право на існування, вирішуючи (кожна з своєї позиції) актуальні проблеми людства. Разом з тим їх довільне змішування призводить або до взаємознищення, або до формалізації, підміни сутності явищ, що розглядаються. Вчений може бути глибоко віруючою людиною, але разом з тим він не допустить підміни коректного процесу наукового пошуку релігійною впевненістю у абсолютності тих чи інших думок. Тобто, проблема зіткнення двох глобальних ідей щодо будівлі світу сьогодні більш переходить у суб'єктивний вимір, обумовлює необхідність індивідуального самовизначення. А це означає, що дослідник або притримується матеріалістичного трактування, і при наявності спірних питань шукає відповідь у суто об'єктивних процесах і явищах, або визнає наявність ірраціонального світу, який ще є непізнаним, і вибудовує докази для того, щоб довести позаматеріальний характер цих процесів.
   Наведемо конкретні приклади у галузі психології. Людина, яка відчула, що уві сні вона літає, буде: а) за матеріалістичним самовизначенням шукати пояснення у таких суто предметних явищах, як пов'язаність почуттів з певною позою, змінами у обміні речовин тощо; б) за ідеалістичної спрямованістю визнає цей факт як ще один доказ наявності душі, її відносної незалежності від матеріального тіла.
   б) Актуальною проблемою сучасної науки є збереження діалектичного підходу у сфері пізнання. Як відомо, діалектика є незалежною від політизованих ідей історичного матеріалізму, вона обслуговує сферу пізнання. Разом з тим девальвація ідей історичного матеріалізму, який також використовував діалектичні принципи, призвела до зниження поваги до діалектичних вимог щодо процесу пізнання. Сьогодні є багато прикладів псевдонаукових досліджень, які будуються з ігноруванням діалектичного підходу. Найбільшу кількість таких прикладів можна зустріти у трактуванні історичних подій, коли певний факт або подія відривається від загального процесу розвитку людства і подається як абсолютний, без врахування його відносності і складної, багатофакторної детермінованості. Тому повернення діалектиці статусу універсального методу наукового пізнання є актуальним завданням методології.
   Є ще деякі аспекти, які сьогодні також виявляється вкрай актуальними. Це, по-перше, необхідність коректно розводити дослідження, які вивчають процеси, і які вивчають структури. Якщо увага дослідника спрямована на процесуальний аспект, його завданням є розгляд подій у контексті постійних змін, взаємопереходів, взаємодетермінацій, впливу вихідних і прогнозу наступних станів. Структурна ж спрямованість вимагає певної фіксації, визнання об'єкту як незмінного хоча б протягом певного часу. Умовність такого розподілу очевидна: будь-який процес існує у вигляді взаємодіючих складових, які включені у структурні зв'язки, і будь-яка структура не є фіксованою, вона функціонує і розвивається через певні процеси. Тому методологія пізнання вимагає усвідомлення цієї відносності.
   Важливим методологічним аспектом цієї проблеми є збереження адекватності предмету, що досліджується. Так, у сучасних дослідженнях з педагогіки та психології вищої школи популярною (тому що це методично зручно здійснити) є практика аналізу тенденцій розвитку на прикладі різних академічних груп. Наприклад, заявлено, що вивчається трансформація мотивів професійної підготовки студентів у процесі навчання. Для цього робиться разовий зріз на усіх курсах, а потім матеріали аналізуються як такі, що відображують відповідні зміни. З методологічної точки зору це є некоректним, адже розбіжності можуть бути виявлені специфічними особливостями груп, які досліджуються, а не тенденціями розвитку.
   в) Сьогодні методологія розглядає будь-які події у єдності гносеологічного (пізнавального), аксіологічного (ціннісного) і праксеологічного (прагматичного) підходів. Відмова від будь-якої з цим складових свідчить про неповноту методологічної розробки будь-якого наукового або практичного питання. Тобто вчений, яким би напрямом наукової діяльності він не займався, повинен усвідомлювати всі вищеназвані підходи. Це стосується і часткових процедур наукового процесу: визнання цінності тих ідей, які самому авторові “не подобаються” (збереження їх аксіологічного потенціалу), коректність процедур їх аналізу (техніка подання).
   2. Наступний рівень методології - це загальнонауковий, який відображує ті наукові моделі, які закладаються в основу наукових досліджень як нормативні. Сьогодні на цьому рівні також спостерігаються принципові зрушення. Окреслимо найбільш актуальні напрями.
   а) Зміна загальнонаукової парадигми. Суспільство відмовляється від технократичної (сцієнтистської) моделі науки і все більш схиляється у бік гуманістичної моделі. Ці зміни стосуються не лише зміни загальної “вивіски”. Змінюється сам логіка наукового пізнання: воно більш уваги приділяє одиничним фактам, вводить суб'єктивізм дослідника у ранг значущої позитивної складової наукового процесу, відмовляється від пошуку абсолютної істини, стверджуючи відносність усього, що досліджується. Зміна парадигми у науці неминуче висуває проблему зміни стилю наукового мислення. Але у суспільстві сьогодні відбувається парадоксальна ситуація: нові ідеї часто проголошуються і використовуються науковцями, які фактично працюють на старих засадах. Тому проблема окреслення сутності нових парадигмальних принципів і прийомів є першочерговою.
   б) Тенденцією сучасної науки є переважання інтеграції над диференціацією. Тобто, аналітичні процедури сьогодні виступають як такі, що обслуговують процеси синтезування (системоутворення). А це означає, що основними об єктами наукового дослідження стають складні, якісно неоднорідні за складом комплекси, які функціонують не за законами лінійної логіки, а за системними багатодетермінованими причинно-наслідковими зв'язками. Розгляд цих об'єктів вимагає коректного використання процедур системного аналізу, врахування системних ознак і якостей, яки виникають на певних рівнях інтегрування. Саме системні моделі, коректність їх побудови (визначення змісту, структурування, узгодження методичної бази, процедури розрахунку кінцевих інтегрованих показників) визначають успішність наукових досліджень у сучасній науці.
   в) Суттєвою ознакою сучасної науки є перехід від систем з фіксованим станом до нестійких систем, які переживають періоди так званих біфуркацій - глобальної неврівноваженості, а також до систем, які здатні до самоорганізації. Це синергетичний напрям у методології науки, який зараз активно розвивається. Сьогодні стоїть питання визначення, чи є синергетичний підхід частковим випадком системного підходу, чи він є якісно новою методологією науки, світоглядом, як стверджують його прихильники.
   г) Важливою ознакою сучасної загальнонаукової методології є підвищена увага до мовних моделей, за допомогою яких описуються наукові теорії і об'єкти. Якщо раніше питанням психосемантики у наукових дослідженнях іншого профілю приділялось мало уваги, то сьогодні семантичні смисли мовних моделей розглядаються як значуща складова загального процесу наукового моделювання і активно вивчаються. Адже при вербалізації часто втрачаються змістовні і смислові характеристики реальних об'єктів, виникають нові змісти і смисли.
   3. Сутність міждисциплінарного рівня методології визначається розглядом різних наукових галузей відповідно до притаманного їм рівня абстрагування (пошук адекватного інтервалу абстракції). Розгляд наукових дисциплін у цьому ракурсі дозволяє уникати багатьох типових помилок, коли поняття, позичені в одній галузі пізнання, некритично переносяться на інші; коли метафори, що є допустимими у контексті одних наукових підходів, використовуються у інших сферах пізнання як наукові поняття. Важливим завданням є чітке усвідомлення категоріального смислу одних дисциплін і відмова від автоматичного розповсюдження цих категоріальних відносин на інші галузі. Типовим прикладом тут є переніс поняття “колектив” з галузі соціальної психології до педагогіки без усвідомлення його внутрішньої сутності. Як відомо, у соціальній психології терміном “колектив” визначається група, яка досягла високого рівня інтегрування на основі соціально значущих цілей. Внаслідок цього інтегрування спрацьовує системний ефект емерджентності, тобто виникнення нових системних якостей. Однією з системних ознак колективу є гармонізація, взаємоузгодження відносин його членів з групою як соціальною спільнотою, взаємна захищеність шляхом добровільно визнаних колективних норм. Коли поняття “колектив” було перенесено у педагогіку без відповідного осмислення, воно стало використовуватися для позначення будь-якої соціальної групи. Тому висловлення “колектив завжди має рацію”, яке є справедливим відносно групи високого рівня інтегрування, є некоректним у педагогічному трактуванні (“група будь-якого рівня інтегрування завжди має рацію”). Негативні наслідки такої наукової некоректності усім добре відомі.
   Особливо важко витримати методологічні вимоги такого рівня в умовах споріднених дисциплін. Так, педагогіка і психологія найчастіше використовують однакові терміни, хоча смислове навантаження та категоріальні значення можуть принципово відрізнятись. Наприклад, термін “мотивація” в психології означає наявність внутрішніх збудників активності людини, упорядкованих у певну ієрархізовану і структуровану систему. А у педагогіці мотивація скоріше означає систему зовнішніх впливів (синонім стимулювання).
   Тому завдання науковця на цьому рівні - це з'ясування витоків того чи іншого поняття, його первинного смислу, тих трансформацій, які відбулися при міжнауковому використанні.
   4. На предметному (або метадисциплінарному) рівні повинна відбуватись методологічна робота з визначеним інтервалом абстракції, який також може мати різні трактування. Так, у психології сьогодні відбувається зіткнення двох методологічних напрямів: академічної (наукової) і клінічної (практичної) психології. За своїми вимогами, пріоритетами, цінностями ці напрями є принципово відмінними. Цінності академічної психології (валідність методів, жорстка доказовість будь-яких висловлювань, логічне або експериментальне підтвердження умовиводів) є незначущими для психолога-клініциста, який в свою чергу оперує нечіткими смислами, невизначеними поняттями, не завжди перевіреними методами впливу. Спрямованість академістів на логіку науки не завжди супроводжується здатністю надати психологічну допомогу конкретній людині. Спрямованість клініцистів на практичну доцільність часто супроводжується їх нездатністю чітко і логічно усвідомити і описані накопичений досвід, якій найчастіше подається у метафоричному, опоетизованому або міфологізованому вигляді. Разом з тим і перший, і другий напрями, безумовно, є психологічними. Тому важливою методологічною проблемою сьогодення є визначення справжнього предмету психології і засобів його наукового відображення.
   5. Наступний рівень обумовлює вибір тієї теоретичної системи, на базі якої буде проводитись дослідження. Якщо раніше наука була зорієнтована на домінуючу теоретичну систему а всі інші розглядала як “невірні”, “помилкові”, то сьогоднішня методологія стверджує: усі теоретичні і практичні підходи є цінними для процесу пізнання, адже кожен з них висвітлює такі ракурси об'єктів, які не можуть бути усвідомлені іншими. Завдання вченого-теоретично самовизначитись, тобто обрати однодумців, чиї ідеї йому найбільш імпонують. Але обравши таку теоретичну систему, він не повинен ігнорувати або заперечувати важливість інших. Крім того, сучасна методологія допускає можливість еклектичного розгляду певних аспектів, з об'єднанням концептуальних ідей і методів різних теоретичних систем, але це не є довільне нагромадження взаємно неузгоджених фрагментів. Такий еклектичний підхід повинен вибудовуватись за усіма законами логіки (смислової несуперечливості, чіткого визначення, утримання наскрізних смислів і значень, узгодження ро-до-видових стосунків між поняттями і концепціями тощо).Тобто, сьогодні мова йде не про той теоретичний напрям, який претендує бути “єдино вірним”, а про рівність різноманітних підходів у площині наукового пізнання, і процес наукового пошуку передбачає як вкрай важливий момент теоретичне самовизначення людини, яка буде здійснювати дослідження. Доцільність такого вибору визначається як специфікою об'єкта дослідження, так і поставленими завданнями та індивідуальними перевагами дослідника.
   Так, дослідити процес професійного самовизначення старшокласників можна на основі особистісного підходу, тоді дослідник спрямує свої зусилля на життєвих планах і намірах, наявності здібностей, ціннісних підставах вибору тощо. Але ту ж саму проблему можна досліджувати в межах діяльні-сної концепції, тоді в основу наукового пошуку буде покладено ступінь співпадіння об'єктивних вимог тієї чи іншої професії і індивідуальних виборів. А можна досліджувати у соціальному контексті, тоді в основу наукового пошуку буде покладено співпадіння індивідуальних інтересів і потреб суспільства у спеціалістах певного профілю. І кожен з цих напрямів досліджень має право на існування.
   6. Нарешті, на технологічному рівні відбувається адекватний відбір і коректна реалізація процедур наукового дослідження відповідно до обраних на попередніх рівнях методологічного опрацювання проблеми обмежень. Адже дослідник може здійснити відповідне самовизначення, а на останньому етапі заблокувати науковий пошук. Наприклад, у роботі, яка досліджувала страхи дітей дошкільного віку, усі попередні проблеми були вирішені більш-менш вірно. Дослідник переконав читача, що працює у особистісно орієнтованому психологічному ракурсі. Але сама процедура збору первинних даних базувалась на тому, що дослідник прямо питав дитину: “Ти боїшся крові? привидів? мерців? їхати у ліфті” Прямим наслідком такої методики є виникнення у дитини відповідних страхів. Або ще один приклад. Знов дослідник завіряє, що здійснює особистісно орієнтований підхід у дослідженні проблем професійного самовизначення. А самий зміст роботи зводиться до того, що визначаються психофізіологічні обмеження щодо тієї чи іншої професії.
   Підсумовуючи вищенаведене, слід підкреслити, що сьогодні методологія є, з одного боку, більш плюралістичною, що стосується вибору концептуальних основ дослідження. Разом з тим вона є вкрай вимогливою щодо коректності реалізації зробленого вибору. А це накладає окрему вимогу на здатність дослідника до методологічної рефлексії, критичного неперервного усвідомлення як підстав свого вибору, так і процесуальних аспектів його реалізації. Узгодження обєктивних вимог методології з суб'єктивною складовою наукової діяльності є надійним гарантом справжньої ефективності наукових досліджень.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com