www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Залежність успішності практичної діяльності управлінців ОВС України від ступеня сформованості професійної мотивації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Залежність успішності практичної діяльності управлінців ОВС України від ступеня сформованості професійної мотивації

О. В. Сахнік

ЗАЛЕЖНІСТЬ УСПІШНОСТІ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІНЦІВ ОВС УКРАЇНИ ВІД СТУПЕНЯ СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ МОТИВАЦІЇ

   Персонал органів внутрішніх справ України є найважливішою силою у вирішенні задач забезпечення та охорони правопорядку й законності. Саме тому проблема особистості в сьогоднішніх умовах розвитку демократичного суспільства є пріоритетною як у сфері права, так і в практичній діяльності юридичних органів. З урахуванням специфіки функціонування колективів органів внутрішніх справ, що обумовлюють наявність субординації, підпорядкованої побудови організації суспільно - необхідної праці, постає актуальним завдання щодо пошуку нових форм і методів управління, використання яких оптимально забезпечить виконання функцій, покладених на співробітників міліції, з одночасним створенням умов для гармонійного розвитку та особистісного росту кожного окремо взятого правоохоронця.
   Управління не може бути ефективним поза соціальним контекстом. Перевага соціальних цілей і цінностей, поміщення людини в центр організації процесів управління, доля підпорядкованого колективу, турбота про інтереси суспільства на окремій ділянці роботи - безумовні й беззаперечні положення для кожного керівника, який здійснює управлінські функції в сучасних умовах. Перераховані пріоритети яскраво свідчать про необхідність розгляду, в першу чергу, психологічних аспектів управління в правоохоронних органах, де має місце підвищене психоемоційне навантаження та жорстка регламентація діяльності персоналу. Від того, на скільки є обізнаним управлінець ОВС в питаннях наукової організації праці, зокрема в тих, що стосуються галузі психології, в методах здійснення управлінської діяльності правоохоронним органом залежить психічне здоров”я членів колективу правоохоронців, ефективність та результати їх практичної діяльності. Очевидним є той факт, що оптимізація всіх психологічних складових управлінської діяльності виступає однією з пріоритетних умов формування та подальшого гармонійного розвитку особистості правоохоронця, що в свою чергу гарантує досягнення успіху у справі захисту законних прав та інтересів громадян.
   Управління органами внутрішніх справ є свідомою та вольовою дією на систему цих органів та її структурні підрозділи з метою підвищення ефективності їх функціонування для вирішення завдань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю [1, с 7]. Одним з основних напрямків вдосконалення управління ОВС є розроблення об'єктивних критеріїв оцінки ефективності діяльності управлінця, виконання ним основних функцій, в тому числі по роботі з кадрами, що передбачає якісне вивчення та оцінку характеристик підпорядкованого персоналу, організацію його навчання та виховання, створення сприятливих умов для адаптації молодих працівників, формування стабільного професійного ядра тощо. Дане положення пояснюється тим, що успіх діяльності будь - якого управлінця, в тому числі і органів внутрішніх справ, залежить в кінцевому рахунку від результатів роботи підпорядкованого йому колективу, окремих співробітників, що обумовлюється багатьма психологічними факторами.
   Без знання психологічних методів забезпечення ефективного управління, психологічних закономірностей, що керують поведінкою людей, неможливо сформувати повноцінний колектив, поліпшити взаємовідносини між його членами та створити в колективі здоровий психологічний клімат.
   Аналізуючи матеріал щодо характеру функціонування колективів співробітників ОВС України, можна помітити наявність значного кола проблем, серед яких - плинність досвідчених кадрів, слабке закріплення молодих співробітників в підрозділах, підвищена конфліктність між ланками “керівник” - “підлеглий” тощо. Всі перераховані недоліки, що заважають нормальній організації життєдіяльності підрозділів, не можна пояснити лише матеріальними труднощами, до яких апелюють деякі управлінці. Масштабність розповсюдження зазначених проблем в діяльності ОВС в багатьох випадках пояснюється тим, що представники управлінської ланки вважають персонал лише засобом здійснення діяльності в руках керівника, а не об'єктом його уваги й турботи. Управлінець зобов'язаний не просто використовувати підлеглих для вирішення поставлених задач, але й стимулювати їх, працювати для них, створюючи психологічно комфортні умови для прояву професійних вмінь та якостей.
   З огляду на результати досліджень, що проводились за допомогою методів анонімного анкетування, співбесід в колективах органів та підрозділів внутрішніх справ УМВС України в Хмельницькій області протягом 2002-2008 років, та щороку охоплювали від 1000 до 1500 респондентів, нами визначено основні труднощі нематеріального характеру, що заважали співробітникам якісно виконувати покладені на них обов'язки та будувати плани щодо подальшого перебування на службі в ОВС.
   Встановлено, що в підрозділах, керівники яких отримали недостатні або низькі оцінки щодо проявів позитивних особистісних якостей по відношенню до представників підпорядкованого колективу (характеризувались зневажливим ставленням, зверхністю, відсутністю поваги до оточуючих, небажанням помічати успіхи в роботі підлеглих, висловлювали необґрунтовані нарікання, допускали у виразах брутальність тощо), мали місце значні негативні показники в життєдіяльності колективів, які свідчили про:
   - наявність пригніченого настрою у співробітників з приводу того, що їх робота ніким не помічається (до 40% опитаних);
   - відсутність умов для проявів здібностей у повній мірі (до 75 % опитаних);
   - несформованість почуття гордості за свою роботу у представників персоналу (до 94% опитаних).
   В таких колективах до 83% респондентів не проявляли зацікавленості в результатах виконання покладених на них завдань, спостерігався низький рівень мотивації досягнень. Як результат, значна кількість співробітників міліції (досвідчених, і тих, хто починав свій професійний шлях) відкрито виявляли незадоволеність службою та виношували наміри щодо звільнення з ОВС (до 25 % опитаних), або вагались щодо прийняття такого рішення (до 39 % опитаних).
   Поряд з цим, в колективах співробітників ОВС області, в яких управлінський склад отримав позитивні оцінки щодо проявів особистісних якостей під час спілкування з підлеглими, показники, що свідчили про наявність труднощів в життєдіяльності підрозділів нематеріального характеру, виразились значно меншими відсотками. Наприклад, нарікання щодо наявності пригніченого настрою з приводу того, що робота ніким не помічається, висловлювались від 2 до 10 % опитаних, про несформованість почуття гордості за свою роботу засвідчило до 14 % опитаних.
   Таким чином, наочно підтверджено науковий факт щодо значення та ролі психологічних методів управління персоналом, зокрема методів психологічного стимулювання (мотивації), які поряд з іншими функціями виконують завдання з ліквідації психологічних (емоційних) бар'єрів в спілкуванні між керівниками та підлеглими, що позитивно відображається на якості життєдіяльності колективів.
   Мотив є рушієм усіх людських вчинків і дій. Відомий психолог О.М. Леонтьев зазначав, що немотивованої діяльності взагалі не існує, буває лише діяльність з суб'єктивно або об'єктивно прихованим мотивом. В основі мотиваційного механізму лежить дві групи потреб: усвідомлені (інтереси) та неусвідомлені (інстинкти). Психологи вважають, що вся активність людини спрямована на задоволення певних потреб, великою часткою яких є нематеріальні (духовні) потреби. У разі усвідомлення людиною такої потреби, остання набуває предметного змісту і перетворюється на мотив [2, с 61], який є безпосереднім спонуканням до діяльності, пов'язаної із задоволенням потреби через її опредмечування. Якщо потреби складають сутність, основну рушійну силу всіх видів людської активності, то мотиви виступають як конкретні її прояви, які завжди пов'язані з когнітивними процесами (сприйманням, мисленням, памяттю, мовою) [3, с 73].
   Дж. Нюттен теж розуміє мотивацію як особливий процес інтелектуального перетворення потреб (через усвідомлення, пам'ять, уяву) та втілення їх у плани, цілі, способи дій із врахуванням можливостей середовища й особистості та її самооцінки [3, с 86]. Саме адекватна самооцінка, з його точки зору, допомагає особистості долати труднощі на шляху до задоволення потреб, допомагає усвідомити мотиви, якими вона керується в своїй діяльності. Чим нижчою є самооцінка людини, тим примітивнішими є її потреби, які у своїй більшості виявляються потребами матеріальними, і навпаки - із розвитком самооцінки своїх якостей особистість здатна формулювати для себе більш високі за змістом потреби, які набувають духовності. До них ми з впевненістю можемо віднести потребу у визнанні, у повазі оточуючих, в усвідомленні своєї необхідності для соціуму (для окремо взятого колективу зокрема) тощо.
   Потреби, інтереси, ідеали, особисті цінності є різними сторонами багатогранної і разом з тим єдиної спрямованості особистості, яка виступає у якості мотивації її діяльності. Кожна людина має базисну систему особистих цінностей, яку намагається зберегти, удосконалити, захистити. Основним з цих цінностей є почуття власної гідності, яке проявляється в тому, як людина поводить себе під час спілкування з іншими і чого вона очікує (чи потребує) від інших по відношенню до себе. Якщо існує загроза почуттю власної гідності, людина відчуває потенційну небезпеку і намагається вирішити проблему навіть за допомогою прийняття координальних рішень.
   Таким чином, враховуючи вище викладений матеріал, ми можемо впевнено констатувати той факт, що низька мотивація досягнень співробітників органів внутрішніх справ, втрата інтересу до результатів своєї діяльності та відчуття власної соціальної значущості, розчарування у професійному виборі викликані ігноруванням з боку керівників ОВС психологічних методів управління персоналом, зокрема методів психологічного стимулювання (мотивації). Представниками управлінської ланки практично не приділяється увага застосуванню методу формування та підтримання належної професійної мотивації у підпорядкованого персоналу, що набуває ще більшого значення в умовах недостатнього матеріально - технічного забезпечення їх діяльності та відсутності належної соціальної захищеності правоохоронців.
   Особистість відчуває позитивні емоції, саме рухаючись до досягнення результату, мети своєї діяльності, реалізації власних мотивів. Некомпетентність управлінця в питаннях визначення основних рушійних сил професійної діяльності підпорядкованого персоналу, неврахування основних значущих мотивів, якими керується співробітник міліції під час виконання службових обов'язків, невміння і небажання вчасно застосувати психологічні методи управління призводять до викривлення уявлення людини про саму себе, формує в неї неадекватне бачення доцільності своїх дій, що обумовлює зниження рівня мотивації досягнень, формування заниженої самооцінки, повернення до задоволення потреб матеріального змісту.
   В результаті відсутності необхідних стимулів в цілому руйнується мотиваційний клімат організації, який можна порівняти з акумулятором: одні умови діють на “зарядження” працівників, інші - на “розрядження”. Мотиваційний клімат можна назвати “заряджувальним”, якщо він ґрунтується на вмінні і бажанні управлінця визначити і схвалити якісну роботу, побудувати добрі стосунки із співробітниками, проявити довіру та увагу до працівника [4, с 73], що допоможе сформувати у нього відчуття власної значимості для спільної праці, своєї необхідності та незамінності, почуття колективізму та товариськості.
   Представник управлінської ланки ОВС повинен мати чітку уяву про методи мотивації персоналу і про те, яким чином спрямувати їх в потрібному для підпорядкованого колективу напрямі, вміти прогнозувати вплив певного стимулу на характер поведінки його підлеглих в залежності від службової ситуації [2, с 61].
   Але успішно використовувати методи психологічного стимулювання здатна лише та особистість, яка сама характеризується наявністю професійної мотивації, що адекватна задачам підрозділу. Особливого змісту набуває дане положення по відношенню до співробітників ОВС, що виконують управлінські функції.
   Можна виділити ієрархію основних принципів, за якими розвивається спонукальна (мотиваційна) сфера особистості незалежно від роду професійної діяльності:
   - першим є принцип задоволення, коли для особи найголовнішим є одержання власної вигоди, в результаті чого вона нехтує інтересами інших, часто використовуючи їх як засіб для задоволення своїх егоїстичних потреб;
   - другим - принцип реальності, коли особа, прагнучи задоволення, раціонально враховує свої можливості та конкретну ситуацію. За негативних умов вона тимчасово може відкласти вирішення власних проблем, але як тільки створюються відповідні умови, відразу забуває про свої обов'язки, завдання, доручення і реалізує тільки свої особисті інтереси;
   - третім є принцип моральності, коли особистість у своїй поведінці та в житті загалом, прагне, насамперед, дотримуватися норм моралі, а вже потім одержувати задоволення;
   - і, нарешті, четвертим є принцип творчості, коли особистість невимушено дотримується норм моралі та одночасно одержує задоволення від життя, морально самостверджуючись, виражаючи та реалізовуючи свою фізичну, психічну, душевну та духовну сутність, твердо оцінюючи реальність [3, с 82].
   Саме третій та четвертий принципи розвитку спонукальної сфери особистості повинні бути в основі функціонування управлінця органів внутрішніх справ. Лише особистість, яка відчуває основне задоволення від моральності своїх вчинків, що, в першу чергу, виявляється у характері стосунків з підпорядкованим персоналом (не образити, не принизити), в бажанні допомогти, підтримати в складну хвилину, зайвий раз проявити повагу та підкреслити значущість для спільної роботи навіть незначних успіхів підлеглого, здатна сформувати стабільний колектив однодумців, що складається із відданих справі служіння закону особистостей, які чітко усвідомлюють цінність духовного єднання.
   Управлінець з адекватною професійною мотивацією, яка ґрунтується на моральності, потребі гідно виконувати свій службовий обов'язок і при цьому завоювати й зберегти повагу та довіру підпорядкованого персоналу, може з успіхом регулювати процес формування свідомого відношення кожного співробітника до цілей правоохоронної діяльності, задач, способів її здійснення, акцентувати увагу на необхідності мобілізації власних можливостей у самих складних умовах. На яскравому прикладі успішного керівника, який щоразу власними діями підтверджує наявність в нього адекватно сформованої професійної мотивації, виявляється можливим виховати цілеспрямованого, добросовісного, захопленого своєю справою співробітника, який навіть в умовах психоемоційного навантаження намагатиметься оправдати довіру свого керівника та колективу. Удосконалюючи соціально - психологічні умови життєдіяльності ввіреного підрозділу такий управлінець орієнтує співробітника на перспективи успішного самоствердження та саморозвитку, озброює його ефективними засобами особистісного професійного росту.
   Враховуючи важливість знань психологічного змісту для успішної управлінської діяльності керівника, зокрема психологічних методів управління персоналом, до яких відносяться і методи психологічного стимулювання (мотивації), а також власної адекватно сформованої професійної мотивації управлінця нами вбачається доцільним розробити та впровадити програму особистісно орієнтованої професійно - психологічної підготовки саме цієї категорії співробітників, до якої окремим блоком включити заняття з формування відповідних знань про власну мотиваційну сферу, про особливості мотиваційної сфери правоохоронців, а також про методи її успішної корекції. За допомогою спеціально розробленої програми психологічної підготовки управлінського складу ОВС, що має бути особистісно - орієнтованою, вбачається можливим виховати нове покоління управлінців, спрямованих на ефективну взаємодію із співробітниками, що є важливою умовою нормального функціонування правоохоронного органу і, одночасно, головною психологічною метою управління.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лисюченко В.П., Ольховик П.В. Теорія управління органами внутрішніх справ: навч. посіб. - К., 2004 - 128 с
2. Барко В.І. Самоуправління та управління командою поліцейського підрозділу: навчально - методичний посібник. - К., 2002. - 156 с
3. Савчин М. Загальна психологія: навчальний посібник. - Дрогобич, 1998. - 159 с.
4. Барко В.І. Вступ до проективного поліцейського управління: навчально - методичний посібник. - К.: Вид-во “Ніка-Центр”, 2001. -146 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com