www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Духовна психологія у пошуках свого предмета (Іван Михайлович Скворцов - 1795-1863)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Духовна психологія у пошуках свого предмета (Іван Михайлович Скворцов - 1795-1863)

Ю.Т. Рождественський

ДУХОВНА ПСИХОЛОГІЯ У ПОШУКАХ СВОГО ПРЕДМЕТА (ІВАН МИХАЙЛОВИЧ СКВОРЦОВ - 1795-1863)

   Матеріал, що подається нижче, має пошуковий характер, і за своєю метою спрямований на попереднє ознайомлення сучасної психологічної громадськості із уявленнями мисленника, якому належить незаперечний пріоритет у трансляції тогочасному студентству ( як духовного, так і світського вищого навчального закладу освіти) психологічних знань, заломлених звісно домінантною настановою їх носія на раціональне обґрунтування центральних постулатів християнського вчення.
   Початок навчально-викладацької діяльності в Київській духовній академії був покладений у другій половині царювання імператора Олександра І, яке закарбувало в історії освіти одну з сумних її сторінок. Не уникнуло наслідків політики Олександра І в галузі освіти і відомство св. Синоду. В перше десятиріччя, свідчить історик Київської духовної академії І.І. Малишевський, “наука наша являє собою, з одного боку, неминучі наслідки впливу старої з її латиною, формалізмом, навіть іноді старими підручниками; з іншого - начатки нового більш наукового розвитку, який, проте, дається важко, торкається лише не багатьох головних предметів академічного курсу і, зрідка стосуючись спеціальності, обмежується нарисом загальних рис наукових систем, які пропонуються з догматичною визначеністю та авторитетністю”.
   Як відомо, зміст філософсько-психологічної думки в академії презентував на початковому етапі її історії вихованець Нижегородської духовної семінарії, випускник (зі ступенем магістра) Санки-петербурзької духовної академії І.М. Скворцов, “найконсервативніший з духовно-академічних філософів, що усвідомили необхідність зрушити з мертвої точки вольфіанської філософії і в той же час прагнути зберегти вже сталу традицію”, що, проте не завадило визнавати його як засновника філософської науки в академії. Слід зазначити, що наведена вище оцінка умоспогляду першого філософа академії з боку Г. Шпета є ледь чи не однією з самих м'яких серед існуючих в літературі, а якщо взяти до уваги критерій, яким скеровувався Г. Шпет в оцінці філософської думки як такої, навіть і дещо несподіваною.
   Г. Шпету належать і менш схвальні характеристики І.М. Скворцова: “філософ малообдарований та викладач, що в зміст філософських пошуків, мабуть, не дуже полюбляв заглиблюватися”; “В особі І.М. Скворцова... ми отримуємо один з перших зразків тієї суміші, що відзначається відсутністю смаку, текстів св. Писання та цитат з популярних природничонаукових книжок..., характеристики, які ледь чи не дослівно перегукується з думкою колег філософа по університетській службі. За свідченням, наприклад, відомого історика Київського університету М.Ф. Владимирського-Буданова, який прослухав свого часу в Київській духовній академії трирічний курс (1857-1860) філософії під керівництвом П.Д. Юркевича та М.М. Троїцького, І.М. Скворцов як філософ та богослов “...не володів глибиною світогляду...всією своєю викладацькою та вченою діяльністю нагадував філософування Вольфа та почасти схоластиків”.
   Духовний побратим І.М. Скворцова протоієрей В.В. Зінківським обмежився стриманою реплікою: “по суті проблем наводилося мало -не без відтінку скептицизму”.
   З поміж наведених вище, а також інших характеристик І.М. Скворцова як філософа, не можна не звернути увагу на свідчення безпосередніх слухачів його лекцій, зокрема І.І. Малишевського (1828-1897), випускника Київської духовної академії (1849-1853), з часом доктора богослов'я і екстраординарного професора кафедри цивільної історії, атакожД.В. Поспелова (1821-1899), вихованця академії (1841-1845), з часом доктора богослов'я і заслуженого професора філософії цієї є академії.
   “Новиною в його філософуванні була, свідчить І.І.Малишевський, перш за все історія філософії, курс якої охоплював у нього філософію східну, грецьку, середньовічну, нову з Бекона, Декарта та Лейбниця та новітню від Канта до Шилінга. Новиною було те, що він вивчав філософію не в старих схоластичних трактовках, а в самих джерелах, доступних йому через добре знання давніх та, головніше, новітніх мов, - що в свою історію вносив він сувору критику, - критику, проте, лише догматичну, вищім світочем якої було для нього одкровення...”. В цьому уривку не може не звернути до себе уваги згадка про викладання І.М. Скворцовим студентам духовної академії вчення Шилінга, вчення, що не схвалювалося за часи І.М. Скворцова не лише світськими керівниками освіти, а й архіпастирями св. Синоду, які радили духовно-академічним філософам угамувати свої захоплення Шелінгом “благоговінням перед вірою”.
   “Як професор, що тривалий час займав кафедру філософії в академії, пригадує Д.В. Поспєхов, який займався вивченням і викладанням філософських наук із постійною непохитною старанністю і щирою, теплою схильністю, він мав глибокі і ґрунтовні пізнання в усіх галузях філософії; розвинений і закріплений самостійним, аналітико-критичним вивченням стародавніх і нових філософських систем, переважно в оригінальних текстах, розум його був вищою мірою гострий і проникливий, гнучкий і виверткий, однаково дужий в аналізові і критиці і діалектиці; збагачене різноманітними, здебільшого найточнішим і вірним уявленням із численних галузей людського знання (він ґрунтовно був обізнаний з науками математичними, фізичними, історичними, богословськими) уява його була настільки жива і рухлива, що у всякий даний час могла за вимогою розуму, давати йому широкий і різноманітніший матеріал для розумових розмірковувань, пояснень і впроваджень...”.
   На думку сучасних дослідників філософської спадщини І.М. Скворцова, право на пам'ять нащадків останній заслужив передовсім тим, що за роки своєї викладацької діяльності виховував плеяду випускників, які згодом утворили відому київську школу філософії (О. Новицький, В. Карпов, С. Гогоцький, Й. Міхневич, П. Авсенєв, І. Борисов). Щоправда, попри скептичне відношення до особи І.М. Скворцова як філософа, це аж ніяк не завадило включити його до переліку “провідних діячів філософської культури України”. Отже, зробимо попередні узагальнення.
   Ім'я заслуженого ординарного професора Київської Духовної Академії і університету Святого Володимира, кафедрального протоієрея Києво-Софійського собору, історика церковного і канонічного права, богослова і філософа можна зустріти на шпальтах численних спеціалізованих видань, в тому разі і вельми поважних біобібліографічних довідниках, філософських компендіумах і словниках як дореволюційного, так і самого останнього часу.
   Уміщені у перелічених публікаціях загальні характеристики, оцінки і вердикти щодо змісту філософської спадщини І.М. Скворцова коливаються між беззаперечним визнанням за ним статусу “видатного російського філософа”, “відомого представника школи філософського теїзму” до категоричного заперечення у І.М. Скворцова будь-якої схильності, смаку і самостійності до філософування. У інших випадках оцінка філософського доробку І.М. Скворцова або дипломатично оминалася, або обмежувалася банальними констатація ми приналежності його до широкої когорти представників духовно-академічної філософії із властивим для цього напрямку стилем мислення і колом проблем, що ними порушувалися і відповідним чином розв'язувалися.
   Спільним, одначе, для всіх поданих вище публікацій є нав'язлва практика оцінювання доробку І.М. Скворцова за далеко не бездоганними висновками, зробленими свого часу авторитетними, проте не безгрішними істориками філософії. В цьому зв'язку, як це не прикро констатувати, майже десятирічні апеляції одного із найкваліфікованішого знавця культурного і філософського спадку Київської духовної академії до дотримання дослідниками бодай елементарної етики аналізу текстів на основі першоджерельної бази, залишається й дотепер гласом волаючим у пустелі.
   Утримуючись від спокусливої претензії на заповнення наявної лакуни обмежимося тут інформацією, яка, сподіваємося, прислужиться принаймні в якості стимулу для зрушення якщо не з мертвої, то вочевидь закостенілої точки.
   “Батько засновник” Київської духовної академії (И. Малишевський) Іван Михайлович Скворцов народився у 1795 році у селі Стескові Ардатівського повіту Нижегородської губернії у родині священника. У 8-річному віці був відданий батьком до Нижегородської духовної семінарії по закінченні якої був зарахований (у 1814 р.) до Санкт-Петербурзької духовної академії. У перші роки перебування у стінах академії захоплювався математикою, інтерес до якої зберігав до кінця життя. Перебуваючи на богословському відділенні написав свій перший курсовий богословське-філософський твір (“О составе человека”), на яке звернув увагу ректор академії Філарет. На думку И. Мали шевського, саме цією публікацією майбутній професор Київської духовної академії засвідчив свою любов до філософії, що і визначило всю його подальшу долю як філософа і викладача.
   Після завершення (із ступенем магістра) курсу навчання (1817 р.) був призначений професором філософії, математики і фізики новоствореної (1817) на базі зліквідованої Києво-Могилянської академії Київської духовної семінарії.
   У зв'язку з відкриттям Київської духовної академії (28 вересня 1819 р.) де він зайняв посаду бакалавра філософії виголосив в урочистому зібранні промову на латині “О метафизическом начале философии”. У 1820 році висвячений на священика Києво-Печерської Володимирської церкви. У 1824 році отримав звання ординарного професора, а три роки по тому висвячений у протоієрея. У 1833 році за твори “Записки на Послание апостола Павла к Ефесеям” і “Критическое обозрение Кантовой религии в пределах чистого разума” отримав ступінь доктора богослов'я.
   Із 1834 по 1859 pp. - професор кафедри богослов'я, церковної історії і канонічного права в університеті св. Володимира.
   З відкриттям в Києві університету (1834 рік) І.М. Скворцов займає в ньому кафедру богослов'я (водночас з цим стає наставником університетської церкви) і протягом 25 років (до 1859 року) читає студентам греко-російського віросповідання курс церковної історії, догматичного богослов'я, церковного права та морального богослов'я, зміст читаних ним лекцій він виклав у праці “Короткий нарис історії Старозавітної та новозавітної” (1838-1839), що витримала декілька видань (4-те видання вийшло в Києві в 1871 році), яка заслужила схвальний відгук рецензента енциклопедичного словника Блокгауза -Ефрона. 1845 році І.М. Скворцов звільняється з академії за проханням, але залишається в стінах академії на посаді позаштатного ординарного кафедрального протоієрея при Києво-Софійському соборі, поєднуючи цю посаду з працею в університеті і з викладацькою діяльністю в Київському інституті шляхетних дівчат (з 1839 по 1855 р.)
   Після славнозвісного “Вісочайшего повеления” про ліквідацію в університетах філософських кафедр (1850 р.) І.М. Скворцов за ухвалою св. Синоду призначається викладачем логіки та психології. Предмети ці були внесено до кафедри богослов'я Київського університету, які й читає майже до свого звільнення (в 1859 році, тобто упродовж 9 років). Звільнене місце зайняв протоієрей Н.А. Фаворов, який продовжував читати курс психології в університеті до відновлення в ньому кафедри філософії (в 1863 p.). Стислі, проте досить вичерпні характеристики стилю науково-викладацької діяльності І.М. Скворцова в ролі університетського наставника залишили нам обидва історики вказаного закладу.
   У 1859 році звільнений з посади професора Київського університету із званням заслуженого професора і був обраний почесним його членом.
   Із 1849 і до кінця життя (1863 р.) перебував на посаді кафедрального протоієрея Києво-Софійського собору. За час перебування на цій посаді оприлюднив у “Киевских епархиальных ведомостях” і інших періодичних виданнях низку публікацій повз яких не може пройти сучасний історик України.
   “Якщо теперішній час, підсумовує один із авторитетніших біографів І.М. Скворцова, надає багато можливостей для плідної і благонадійної окремості праці, то надамо справедливість тим не багатьом діячам, які перетерпли на своїх раменах час початку, творення, або принаймні, перетворення справи нашої освіти, додаючи їх водночас до інших службових справ, які, у протилежному випадку, навряд чи мали відповідних діячів. Про таких то не багатьох діячів і треба для точнішої оцінки їх, оцінювати за їх часом, для котрого вони були діячами історичними”.
   Отже, якщо у царині богослов'я ім'я І.М. Скворцова займає помітне і непохитне місце, то на обширах психологічних розвідок доробок його, на жаль, залишається невизначеним.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамом А.И. Философия в духовных академиях (традиции платонизма в русском духовном академическом философствовании) // Вопросы философии. - 1999. - № 9. - С.138-155.
3. Тихолаз А. Духовно-академічна освіта та становлення філософії у Київській духовній академії // Київські обрії: історико- філософські нариси. - К.:Стилос, 1997. - С 91-112.
4. Шпет Г.Г. Сочинения. - М.: Правда, 1989. - 601 с
5. Зеньковский В.В. История русской философии. - Т.1. - 4.2. -Л., 1991.
6. Узенько Ю.М. Психология и религия. - Спб.: Алетейя, 2002. -111с.
7. Крайній К. Нарис з історії Київської духовної академії // Людина і світ. - 1998. - №3. - С 43-47.
8. Флоровский Г. Пути русского богословия. - К., 1991. - 599 с.
9. Чижевський Д. Нариси з історії філософіх на Україні. - К.: Вид-во “Орій” при УСКП “Кобза”, 1992. - 230 с
10. Титов Ф. Императорская Киевская Духовная Академия в ее трехвековой жизни и деятельности (1615-1915): Историческая записка. - Киев.: Гопак, 2003. - 688 с.
11. Цвык И.В. Проблема истины в русской духовно-академической философии 19 века// Вестн.Моск. Ун-та. Сер.7. - Философия. - 2004. - №2. - С. 14-30.
12. Багалей Д.И. Очерки из русской истории. - Т.1. - Статьи по истории просвещения.- Харьков: тип. “Печатное дело”, 1911. - 399 с.
13. Малышевский И.И. Историческая записка о состоянии академии в минувшее пятидесятилетие // ТКДА. - 1869. - Т.IV. - Кн. 11 - 12.
14. Владимирский - Буданов М.Ф. История императорского университета св. Владимира в царствование императора Николая Павловича. - К, 1884.
15. Поспехов Д. Биографическая заметка // Сборник из лекций бывших профессоров Киевской духовной академии, архимандрита Иннокентия, протоиерея И.М.Скворцова, П.С.Авсенева (архимандрита Феофана) и Я.К Амфитеатров. - Киев.: В типографии Губернского управления, 1869. - С. 1-8.
16. Мозгова Н.Г. Київська духовна академія, 1819-1920: Філософський спадок. - К.: Книга, 2004. - 320 с.
17. Ткачук М.Л. Київська академічна філософія ХІХ-початку XX ст.: методологічні проблеми дослідження. - К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2000. - 248 с
18. Ткачук М. Скворцов Іван Михайлович // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. - К.: Унів.вид-во „Пульсари”, 2002. - С. 176-177.
19. Ткачук М. Міфи старі і нові (до питання про вивчення академічної філософії в Україні 19-20 ст.)//Україна: людина, суспільство, природа. Четверта щорічна наукова конференція. Тези доповідей. - К., 1998. -С 28-37.
20. Опыт о метафизическом начале философии (промова на урочистому акті відкриття КДА 1819 p.) // Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. - Отд.Ill (1796-1869). -Т. 4 (1813-1819). - К.: 1913.
21. Малышевский Ив. Иван Михайлович Скворцов, кафедральный протоиерей Киево-софийского собора (Некролог) // ТКДА. - 1863. -№8. - С. 436-490.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com