www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна підготовка у системі рукопашного бою для персоналу охорони
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна підготовка у системі рукопашного бою для персоналу охорони

Є.К. Осинський

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА У СИСТЕМІ РУКОПАШНОГО БОЮ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ ОХОРОНИ

   Актуальність проблеми. Сфера безпеки, будучи системоутворюючим чинником життя суспільства, активно впливає на стан політичної, економічної, кримінальної та інших складових національної безпеки України. Тому охоронні послуги в Україні стали невід'ємною частиною вітчизняного бізнесу. Стрімко розвиваючись за всіма канонами вітчизняної економіки, охоронний ринок густо наповнений пропозицією. Наприклад, Українська федерація працівників недержавних служб безпеки об'єднує близько двох тисяч недержавних підприємств, яким видано ліцензії на детективну та охоронну діяльність. Персонал цих структур складає понад 500 тисяч осіб.
   Якщо забезпечення особистої безпеки державних та політичних діячів є компетенцією держави, то для певної категорії VIP-персон (політична та фінансова еліта, зірки шоу-бізнесу, спорту та ін.) цю функцію виконують професійні тілоохоронці або персонал служби особистої охорони.
   У цей час утворилася практика, коли особисту безпеку керівників комерційних структур забезпечують співробітники їхньої служби безпеки або персонал приватних охоронних підприємств.
   Як правило, високооплачувані охоронці-професіонали, або секьюріті (анг. security - безпека), мають навички й уміння по виявленню та запобіганню різних видів погроз особистої безпеки охороняємої особи. Однак більшість із них не завжди психологічно готові до адекватних дій в екстремальних ситуаціях. Окрім цього, питання психологічної підготовки співробітників служби безпеки комерційних структур та приватних охоронних підприємств маловивчені й практично не висвітлюються у періодичних виданнях.
   Тому метою статті є розгляд психологічної підготовки у системі рукопашного бою для персоналу служб безпеки комерційних структур та особистої охорони VIР-персон. Це дасть змогу використовувати накопичений досвід при підготовці співробітників охоронних структур України.
   Основний матеріал. Професія тілоохоронця (секьюріті, бодігард) відноситься до групи екстремальних видів професійної діяльності, що пов'язана із реальною загрозою для життя та здоров'я. їх професійна діяльність має комплекс негативних факторів (нервово-емоційна напруга, значне фізичне навантаження та ін.), пов'язаних із значним ризиком для власного життя та здоров'я, а також охороняємої особи. Рівень впливу цих факторів залежить від окремих ситуацій.
   Ситуація (франц. situation - положення, обставини; лат. situatio -положення) - це система зовнішніх умов по відношенню до суб'єкта, що збуджують та стимулюють його активність. У суспільних науках, які вивчають особистість людини, ситуація трактується як обстановка, сукупність умов та обставин, що детермінують той або інший характер діяльності.
   Як психологічний термін “ситуація” увійшов у науковий лексикон ще на початку 30-х років XX століття, коли у США виникла дискусія про детермінацію соціальної поведінки та ролі особистості в ній. Початок розробці теорії ситуації було покладено зарубіжними психологічними школами, яким належить пріоритет у теоретичних та емпіричних дослідженнях різних аспектів психологічної теорії ситуацій (K.L. Stebbins, 1981; D.Magnusson, 1983; H.Fisseni, 1987; L.Ross, 1999; R.Nisbett, 1999; T.Herrmann, 2000; H.Stattin, 2000; D.Dorner, 2005; L.Sjoberg, 2007).
   Водночас досліджувались проблеми професійної надійності у складних умовах (В.Д. Небиліцин, 1964; Б.Ф. Ломов, В.І. М'ясников, 1988; В.Л. Марищук, 1989 та ін.).
   Представники соціальної психології аналізували та розробляли стратегію поведінки людини у складних та кризових ситуаціях (А.В. Лібін, 1998; Л.Е. Петрова, 1999; B.N. Carpenter, 1992; S.E. Hobfoll, 1994; Е. Frydenberg, 2002). Особливе місце у сучасних дослідженнях займає психологія екстремальних ситуацій (А.В. Гостюшін, 2001; В.І. Лебедев, 2001; A.M. Столяренко, 2002).
   У цей час контроверза “людина-ситуація” розробляється багатьма авторами (Л.І. Анциферова, 1994; В.Н. Дружинін, 2000; В.А. Барабанщіков, 2002; Л.Ф. Бурлачук, 1998; E.Bjordal, 1992; G.Crow, 1994; D.Weimer, A.Vining, 1999).
   За останні роки поняття “екстремальна ситуація” отримало статус однієї з уніфікованих, генералізуючих категорій у багатьох напрямках. Наприклад, у практиці особливих “професій ризику” термін “екстремальна ситуація” використовується у залежності від акцентуації екстремогених факторів у широкому діапазоні інтерпретацій: “загрозлива ситуація”, “критична ситуація”, нештатна або надзвичайна ситуація” та ін.
   На нашу думку особливе значення екстремальна ситуація має у професійній діяльності та психологічній підготовці тілоохоронців. Екстремальна ситуація у професії тілоохоронця це виключно небезпечна подія (сукупність небезпечних подій), що сприймається та оцінюється як реальна загроза для здоров'я та життя його або охороняємої особи.
   Однак, незважаючи на актуальність, питання підготовки та психологічного супроводження професійної діяльності тілоохоронців у екстремальних ситуаціях є маловивченим.
   Згідно сучасної концепції тілоохоронець - це співробітник особистої охорони. Як правіло, тілоохоронці є фахівцями з борцівських або ударних видів единоборств (самбо, дзю-до, бокс, рукопашний бій, карате та ін.), які пройшли курс тактико-спеціальної підготовки.
   Вміння швидко та ефективно нейтралізувати озброєного супротивника в умовах реальної загрози для охороняємої особи, є важливою професійною якістю тілохранителя. Однак, у деяких країнах у службу охорони VIP-персон не беруть боксерів, каратистів та представників інших видів единоборств. Це обумовлено тим, що у цієї категорії досить значний рівень агресії. Крім цього в наслідок багаторічних тренувань у них формується специфічний динамічний стереотип поведінки: у разі виникнення загрози нападу вони налаштовані лише на поєдинок. В наслідок цього, під час двобою тілоохоронця з супротивником, особа, яку він повинен охороняти, залишається без надійного захисту.
   На думку М. Lonsdale (1995), L. Thompson (2005) та деяких фахівців Всесвітньої ліги тілоохоронців (Worldwide Bodyguard League, WBL) і Професійної асоціації тілоохоронців (Professional bodyguard association, РВА) володіння прийомами рукопашного бою не є обов'язковим для тілоохоронців [1, 2]. Однак, на нашу думку ця точка зору є досить суперечливою.
   Тілоохоронці повинні орієнтуватися у штатних і екстремальних ситуаціях та володіти навичками негайного реагування на зміни у оперативній обстановці. Тому більшість міжнародних асоціацій і тренінгових компаній, а також праведні фахівці з питань безпеки та охорони (Д. Шортт, 1997; Д. Купер, 2000; P. Consterdine, 2007) вважають, що володіння прийомами рукопашного бою та тактикою ближнього бою є обов'язковим для ефективної професійної діяльності тілоохоронців [3, 4, 5].
   Аналогічної точки зору дотримуються і наші вітчизняні фахівці у сфері безпеки та охоронного бізнесу (С.К. Деликатний,1988; С.В. Балдін, 2004) [6,7].
   Ближній бій (Close Quarters Battle, CQB) - це спеціальний термін, що означає бій безпосередньо біля особи, яку охороняють. Техніка дій тілоохоронця у бою на короткій дистанції залежить від обставин та складається з: застосування вогнепальної (травматичної) зброї, спеціальних засобів, а в разі потреби - затримання та конвоювання.
   У разі виникнення загрози безпеці охороняємої особи, рукопашний бій може бути індивідуальним або груповим; із зброєю і без зброї та ін. Незалежно від виду рукопашного бою (бойовий, спортивний, показовий) він має наступні фази:
   - зустріч із супротивником (оперативний аналіз ситуації);
   - зближення (прийняття рішення про засоби впливу);
   - нейтралізація (знешкодження) супротивника.
   Технічні особистості різних комплексів (систем) та прийомів рукопашного бою визначаються цілями, задачами та умовами їх застосування. По цім критеріям усі комплекси (системи) рукопашного бою можна розподілити на армійські та поліцейські.
   Армійські системи рукопашного бою спрямовані на фізичне знищення або надійного виводу з ладу (поранення) супротивника. Вони завжди складаються з таких прийомів, які можливо ефективно використовувати у бою, враховуючі особистість екіпіровки (каска, бронежилет) та зброї (автомат з багнетом, ніж та ін.) своїх бійців, а також супротивника.
   Поліцейські системи рукопашного бою суттєво відрізняються від армійських. Якщо військовослужбовцю протистоїть солдат ворожої армії, то поліцейській (міліціонер) має справу із підозрюваним, який може бути озброєний вогнепальною або холодною зброєю. При цьому, для його затримання, треба діяти відповідно до чинного законодавства, уникаючи нанесення тяжких травм та поранень. До поліцейської системи відносяться комплекси рукопашного бою МВС України, Росії та Казахстану; поліції ФРН, США, Франції, Польщі, Ізраїлю, Японії та інших країн.
   Враховуючі специфіку професійної діяльності тілоохоронців, технічний (базовий) розділ програми рукопашного бою складають:
   - самостраховка;
   - техніка захисту (блоки, прийоми звільнення від захватів);
   - техніка атаки (захвати, удари, кидки, підніжки і підсічки, больові та задушливі прийоми);
   - прийоми обеззброєння супротивника (пістолет, ніж та ін.);
   - силове супроводження;
   - прийоми утримання, особистого обшуку, зв'язування та ін.;
   - контактний спаринг.
   Починаючи з першої половини XX століття були чисельні спроби розробити універсальні системи рукопашного бою для поліції Російської імперії (І.В. Лебедев, 1915), органів ОДПУ-НКВС (B.C. Ощепков, 1921; В.А. Спірідонов, 1928, 1933; А. Буценко, 1928; І.Л. Солоневіч, 1928 та ін.) та Червоної Армії (К.Т. Булочко, 1942; А.А. Тарасов, 1943; М.Н. Симкін, 1944).
   В основу цих систем було покладено прийоми японської боротьби джиу-джицу (jiu-jitsu - м'який стиль), французького боксу сават (фр. savate - старий черевик), класичного англійського боксу та самбо.
   При розробці своїх систем рукопашного бою автори основний акцент робили на фізичну, технічну та тактичну підготовку. При цьому про психологічну підготовку мова не йшла у жодному із видань.
   Роботи по розробці систем рукопашного бою продовжувались і у другій половині XX століття. Основним недоліком цих комплексів, що мали гриф “Для службового користування”, як і раніше була відсутність системи психологічної підготовки (А.Г. Соловов, Г.Н. Звягінцев, 1959; А.І. Михалев та ін., 1975; Ю.Т. Чіхачев, 1979; А.Д.Александров та ін., 1981; В. Старченков, 1985; А.В. Прудов та ін., 1986; Р.А. Маматказін, 1987).
   Аналогічні недоліки мали й інші праці (С. Іванов, Т. Касьянов, 1998; І. Стрельцов, 2001; Д.В. Скогорев, 2008). Більшість авторів акцентувала увагу на конструкціях захисту, техніці переміщення та виведення супротивника з рівноваги, виконання ударів, звільненню від захватів, роботі з окремими видами зброї та ін.
   Разом з тим, певну увагу елементам психологічної підготовки приділяють лише окремі автори (А.А. Кадочніков, 2003; А.Е. Тарас, 2007) [8, 9].
   Наш досвід забезпечення особистої безпеки VIP-персон свідчить про те, що володіння прийомами рукопашного бою є обов'язковим для тілоохоронців. На нашу думку комплекс рукопашного бою - це тріада, яку складають технічна, тактична та психологічна підготовки (рис.1.):

Рис. 1

   Підготовку у рукопашному бою можливо розглядати як професійно-прикладну, а спортивні єдиноборства - як спортивну підготовку. Обидві дисципліни регулюються положеннями теорії та методики фізичного виховання та спорту. У зв'язку з цім буде логічно розглядати предмет з точки зору положень цієї теорії.
   Особливістю рукопашного бою як виду спорту є: високі вимоги до фізичної, технічної та тактичної підготовки спортсменів; висока динаміка та значна варіативність ситуацій у ході поєдинків; високі вимоги до рівня психічної готовності спортсменів.
   Головним видом підготовки у рукопашному бою є інтегральна, яку складають три види підготовки: фізична (загальна та спеціальна), техніко-тактична і психологічна. Це необхідно для відпрацювання кожного з цих аспектів окремо, збільшуючи, таким чином, загальний рівень інтегральної підготовки.
   Характерними особливостями спортивного варіанту рукопашного бою є стандартні умови ведення поєдинку (правила), стандартний рівень антропометрії (вагова категорія) та стандартний рівень підготовки (спортивний розряд або дан). Це допомагає спортсменам мати рівні шанси на перемогу. У зв'язку з цим, основу структури підготовки у спортивних единоборствах можна представити таким чином: приоритетною є фізична підготовка, на базі якої здійснюється техніко-тактична підготовка. Психологічна підготовка здійснюється у процесі фізичної, техніко-тактичної та інтегральної підготовки.
   Іншу специфіку має підготовка тілоохоронців до рукопашного бою. Якщо у спортивних единоборствах умовна та відносна безпека спортивного поєдинку дозволяє здійснювати інтегральну підготовку, безпосередньо у схватках по встановленим правилам, то при підготовці до рукопашного бою така можливість виключається: здійснювати прямую інтегральну підготовку з рукопашного бою, приймаючи участь безпосередньо у рукопашних схватках, неможливо.
   Для якісної підготовки у рукопашному бою треба сформувати у тілоохоронця наступні основні якості: готовність до бою незалежно від ситуації та умов; вміння нейтралізувати супротивника противника найбільш надійним засобом та ін.
   Таким чином, основа структури підготовки з рукопашного бою суттєво змінює значення та зміст видів підготовки. На перше місце у підготовці тілоохоронців виходить психологічна підготовка. Вона забезпечує готовність тілоохоронця ефективно та адекватно застосовувати прийоми рукопашного бою у екстремальних ситуаціях.
   У процесі вивчення рукопашного бою як спеціальної дисципліни у системі професійної підготовки тілоохоронців, формується вміння вирішувати численні ситуаційні задачі у екстремальних умовах (рис.2):

Рис. 2. Тактика дій тілоохоронця у екстремальній ситуації

Рис. 2. Тактика дій тілоохоронця у екстремальній ситуації

   Це обумовлено тим, що тілоохоронець-професіонал повинен орієнтуватися у стандартних оперативних діях (S.O.P.) та досконало володіти навичками негайного реагування (I.A.S).
   При психологічній підготовці співробітників особистої охорони на заняттях з рукопашного бою нами ефективно використовувалась система екстремальних тренувань.
   Для прискорення процесу адаптації експериментальної групи до екстремальних умов рукопашного бою нами було впроваджено у тренувальний процес метод критичних ситуацій. Ми виходили з того, що за попередній цикл тренувань співробітники у повному обсязі оволоділи технікою виконання прийомів та тактикою ведення рукопашного бою, у тому числі із спаринг-партнерами. Тому основну увагу було акцентовано на формування психологічної рівноваги та готовності до ведення бою із озброєним супротивником.
   Основними стрес-факторами спеціальних тренувань були змодельовані екстремальні ситуації та заміна імітаційних макетів. Відпрацювання техніки проведення прийомів та тактики ведення бою проводилось у повноконтактному спарингу із застосуванням короткоклинкової зброї та предметів, котрі використовують асоціальні та кримінальні елементи при скоєнні протиправних дій. Це, на нашу думку, повинно було допомогти персоналу адаптуватися до реальних умов вуличного бою та забезпечити попередній алгоритм дій.
   У книзі “Искусство рукопашного боя” її автор Н.Н. Ознобішин (1930) пише: “Противник, вооруженный ножом, не должен смущать вас более, чем если бы он был с пустыми руками. Смотрите на дело так, как будто он вам просто наносит кулачные удары, слегка опаснее обыкновенных” [10, с. 61].
   На першому етапі введення елементів реального бою у тренувальний процес викликало психологічний стрес та значні зміни у алгоритмі дій. Тому для успішної адаптації співробітників до екстремальних тренувань, нами використовувалась методика оперантної поведінки (operant behavior). її метою було сформувати складну відповідну реакцію, шляхом виділення її складових частин та підкріплення їх кожної окремо, розраховуючи, що на заключному етапі це об'єднає їх у складний оперант. При цьому ми виходили з положення, що підкріплення операнта не тільки формує топографію поведінки, а також зберігає цю поведінку й після того, як було сформовано оперант.
   Основними показниками реакції організму на патогенний вплив стрес-факторів екстремальної ситуації є інтенсивна екскреція катехоломінів (адреналін, норадреналін, дофамін) та зростання частоти серцевих скорочень (ЧСС).
   Згідно теорії адаптації система кровообігу у чоловіка - це чутливий індикатор адаптаційних реакцій організму (М.М. Амосов, 1981; І.А. Аршавській, 1982; P.M. Баевській, 1989; Г.Л. Апанасенко, 1992).
   Математичний аналіз ЧСС є найбільш простим й доступним методом, який дозволяє вести безперервний динамічний контроль. Тому реєстрація та аналіз ЧСС стані покою та при екстремальному навантаженні - це основна частина функціонального моніторингу, який використовувався нами для визначення ступеня впливу стресорів та ефективності системи психологічної підготовки у експериментальної та контрольної групах.
   Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи у експериментальній та контрольній групах були проведені ортостатичні проби: Індекс Робинсона (IP) та Проба Руфье (ПР). Це дозволило оцінити функціональний стан регуляторних механізмів та рівень тренованості організму:
   - IP - високий у 82,5 %, вище середнього - 17,3 %, середній -0,2;
   - ПР - “відмінно” 87,2 %, “добре” - 12,8 %. Психофізіологічні оцінки рівня стресу показали, що у експериментальній групі середній показник ЧСС у стані спокою складає 64,2 (± 0,8) скорочень на хвилину, при інтенсивному тренуванні він зростає у 2,1 рази та складає 134,7 (± 0,98), а при змодельованих екстремальних ситуаціях - різко підвищується та досягає 152,2 (± 1,15).
   Для встановлення залежності між гемодинамикою (ЧСС) та інтенсивністю патогенного впливу стресорів екстремальній ситуації нами було проведено математичні розрахунки коефіцієнта кореляції. Результати показали, що коефіцієнт кореляції між ЧСС у стані спокою та звичайним тренуванням вкладає г=0,627, а при екстремальному тренуванні - значно зростає (г=0,693).
   Після інтенсивних тренувань у екстремальних умовах в експериментальній групі була зафіксована стійка тенденція адаптації до патогенного впливу стресорів Через 3 місяці ЧСС була 148,8 (± 1,1), при г = 0,667; 6 місяців- 144,9 (±1,12), при г= 0,646; 1 рік- 142,5 (± 1,1), при г= 0,627
   У контрольній групі процес адаптації до впливу стресорів мав іншу динаміку. Після включення у тренувальний процес елементів екстремальності, у співробітників також були зафіксовані певні зміни у гемодинаміці. Відповідною реакцією організму на стресори екстремальних тренувань стало підвищення ЧСС з 142,1 до 154,6 (+8,8%). У результаті постійних тренувань було зафіксовано стійку тенденцію до адаптації: через три місяці незначне зниження ЧСС -152,8 (-1,2%), через 6 місяців 149,6 (-3,3%), 1 рік - 146,9 (-5,0%).
   Аналіз отриманих статистичних даних, дозволив констатувати, що через рік спеціальних тренувань у експериментальній групі різниця між ЧСС при стандартному тренуванні та екстремальному склала лише + 1,4%; між екстремальними тренуваннями з початку спеціального тренувального циклу та у конці -6,4%. У контрольній групі ці показники склали: +3,3% та -4,4% відповідно. Це свідчить про те, що включення психологічної підготовки у тренувальний цикл, як одного з основних елементів, значно підвищує його ефективність та дозволяє прискорити процес адаптації співробітників до негативного впливу стресорів.
   Висновки. Психологічна підготовка у системі рукопашного бою для тілоохоронців - це постійний цілеспрямований процес реалізації максимальних психічних можливостей ефективно діяти супротив противника у екстремальних умовах. Важливе місце у психологічній підготовці тілоохоронців повинна займати екстремальна психологія - теорія поведінки у екстремальних ситуаціях, пов'язаних із підвищеним ризиком та загрозою для життя. Із виникненням екстремальної ситуації та вступом у єдиноборство із правопорушником дії тілоохоронця, його поведінку будуть визначаться рівнем професійної підготовки та вмінням керувати своїм психічним станом в умовах патогенного впливу стрес-факторів.

ЛИТЕРАТУРА

1. Lonsdale Mark V. Bodyguard: a practical guide to VIP protection. Los Angeles, S.T.T.U. 1995. - 308 p.
2. Thompson Leroy. Bodyguard manual: protection techniques of the professionals. London: Greenhill Books, L.Leventhal Limited, Park House. 2005. - 208 p.
3. Джеймс Шортт. Телохранитель. Практическое пособие. С: “Таврида”, 1997. - 112 с.
4. Джеф Купер. Принципы самозащиты // Бізнес і безпека. -№ 66-67. - С. 12-15.
5. Consterdine Peter. The modern bodyguard: the complete manual of close protection training. 2007. 332 p.
6. Деликатный С.К., Половникова Ж.Ю., Прыгунов П.Я. Основы профессиональной и психологической подготовки сотрудников личной охраны. - Киев, 1988. - 548 с.
7. Балдин СВ. Подготовка телохранителей для работы в экстремальных условиях. Методическое пособие. - Днепропетровск, 2004. - 77 с.
8. Кадочников А.А. Психологическая подготовка к рукопашному бою. - М.: Фенікс, 2003. - 304 с.
9. Тарас А. Е. Боевая машина. Краткий курс самообороны. - Минск: Издательства ACT, Харвест. 2007. - 416 с.
10. Ознобишин Н.Н. Искусство рукопашного боя. - М.: Издательство НКВД РСФСР. 1930. - 226 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com