www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Невротичні розлади у дітей шкільного віку і їх вплив на внутрішньоособистісну конфліктність школярів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Невротичні розлади у дітей шкільного віку і їх вплив на внутрішньоособистісну конфліктність школярів

С.В. Олійник

НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ І ЇХ ВПЛИВ НА ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНУ КОНФЛІКТНІСТЬ ШКОЛЯРІВ

   У поведінковій психології невроз визначається як зафіксована навичка непристосованого поводження, придбана шляхом научіння.
   Істотним поштовхом до опису клінічної картини й оцінці ролі різних факторів у походженні неврозів послугували концепції посттравматичних і військових неврозів.
   Неврози - це групи психічних порушень, які виникають під впливом психічних травм. Психогенні фактори, що стали причиною виникнення невротичних станів особистості, досить різноманітні. В одних випадках - це порушення планів, знищення надій, що викликає почуття сильного незадоволення. Тоді ми говоримо про фрустраційну ситуацію: індивід наштовхується на перешкоди, які є непереборними, або, принаймні, видаються йому такими. У інших випадках - це внутрішньоособистісне незадоволення та його симптоми: депресія, сенсорна, емоційна чи соціальна ізоляція (депривація), яка викликає стан депресії, дратівливості, апатії, страхи та нав'язливі стани.
   Зв'язок неврозу із подіями, які не завершилися психотравматич-ними ситуаціями, дозволяють зважати на його цілком зворотні властивості. Але травми сприяють виникненню внутрішньоособистісної конфліктності, що впливає на процес утворення невротичного характеру. Розрізняють депресивні, мазохістські, нарцистичні (фалічні), істеричні (інцестуальні), садистсько-анальні та інші характери. Школяр із невротичним характером страждає від застою енергії, що постійно посилюється, почуття провини, протиріччя між Воно і Понад-Я, протиріччя між власними сутностями. Подібність деформацій характеру, які супроводжують різні типи неврозів, полягають не в переживаннях, а в конфліктах, які в дійсності рухають людиною.
   Невротичні стани супроводжуються порушенням загального самопочуття й різних соматовегетативних функцій: емоційною нестійкістю, підвищеною емоційною виснажливістю при досить високій об'єктивності при оцінці свого хворобливого стану. їм не властиві такі важкі форми психічних розладів як маячіння ідеї, галюцинації, інтелектуально-містичні порушення.
   Існують різні визначення неврозів. Патогенне обґрунтування належить В. Н. Мясищеву. Ще в 1934 році він відзначав, що невроз - це хвороба розвитку особистості. Під хворобою особистості він розумів ту категорію нервово-психічних розладів, що викликається тим, як саме особистість переробляє або переживає свою дійсність, своє місце й свою долю. Це може бути страх, пережитий під час автомобільної катастрофи, втрата близької людини, раптовий переляк, гірке почуття образи, незаслужена кривда, невдача під час іспиту, острах бути виключеним зі школи, вузу, розлучення батьків, тривала робота при неправильному трудовому режимі й багато інших факторів, що створюють скрутну для школяра ситуацію, яку йому дуже важко розв'язати. Іноді причина переживань здається для навколишніх не істотної, проте для того, хто страждає на невроз, вона є надзвичайно важливою. Усе в остаточному підсумку визначається особливостями особистості, її ставлення до конфлікту, що виникає. Так, незаслужена догана з боку суворого директора школи, учитель, який для залякування застосовує жорстокі методи, може обтяжливо сприйнятися ранимою, чутливою натурою і не справити жодного враження на легковажну людину з “товстою шкірою”. Також по-різному переживають невдачу на іспитах серйозні, самолюбиві школярі й безтурботні, легковажні учні, що звикли здавати предмет із другого-третього “заходу”. Одні непохитно переносять важкі життєві випробування, інші стають неспроможними під впливом незначних ударів долі. На цій основі виникло поняття про невроз як про спробу “втечі у хворобу”, що дозволяє шляхом хворобливого симптому “поневолити навколишніх”, ухилитися від крутого повороту життя, одержати певну “вигоду” від страждання.
   Невротичний школяр наділений вразливим і негармонійним характером. Тому у нього викликають більше труднощів і проблеми, які легко долає звичайна людина, що здебільшого просто дотримується розчищеного шляху соціального життя. Уроджена чутливість є причиною опору пристосуванню. Біологічна енергія, позначена як лібідо, не знаходить собі вираження або підходящої діяльності, а тому й замінює своєчасну і належну форму пристосування неадаптивною формою.
   Конфліктна ситуація невротичної особистості виникає із розпачливого нав'язливого бажання бути першим і з настільки ж сильного нав'язливого спонукання стримувати себе (симптом відмінника). Невротики виявляють велику групу внутрішніх заборон на те, щоб виразити свої бажання, висловити думку або критику, наказати, установити контакти, не можуть себе захистити від нападок, сказати “ні”.
   Аналіз неврозів, що виникають у школярів, переконує у тому, що досить часто у своєму походженні вони йдуть коріннями в далеке дитинство. Помилки виховання залишають глибокий слід у нервовій системі, роблять її більш уразливою і чутливою до різних стресових впливів.
   “Злами” у вихованні не завжди фатальні для життя людини, особливо, якщо вона критично оцінює й свідомо переборює їх, однак вони, безумовно, полегшують формування неврозу, готовлять для нього “живильний ґрунт”.
   Дослідники відзначають, підвищену схильність до розвитку неврозів психопатичних особистостей. Невротичному розвитку індивіда сприяють почуття відчуження, ворожості, страху, непевності у своїх силах. Ці установки самі по собі не становлять невроз, але вони є тим ґрунтом, на якому вони можуть розвитися, тому що саме їхнє сполучення породжує почуття безпорадності стосовно навколишнього світу. Базальне почуття небезпеки робить необхідним в ім'я безпеки й задоволення жорстко додержуватися певних прагнень, суперечлива природа яких становить ядро неврозів [8, с 339]. Невротик не просто втрачає здатність розбиратися в собі й своїх бажаннях, він стає нездатним до вирішення своїх внутрішніх проблем, що виявляється головним джерелом його внутрішньоособистісної конфліктності. Звичайно, наявність дисгармонічних властивостей призводить до виникнення неврозів, однак, людина без ознак аномальних особистісних особливостей у зв'язку з несприятливими психотравмуючими обставинами також може бути схильною до неврозу.
   Із загальних клінічних проявів неврозів у школярів варто зазначити скарги на погане самопочуття, стомлюваність, поганий нестійкий настрій, підвищену невиправдану тривожність, прояви розладу сну. Вони також часто вказують на наявність неприємних відчуттів у тілі, нетривалі порушення функцій внутрішніх органів. Характер цих відчуттів може імітувати картину соматичних захворювань.
   Соматовегетативні розлади проявляються у вигляді вегетативних дистоній і кризів. Вегетативні розлади супроводжуються тривогою, страхом, іпохондричними проявами і фобіями. Часто спостерігається порушення серцевої діяльності (кардіологічний синдром), дихальні й шлунково-кишкові розлади, сексуальні, рухові й сенсорні порушення, головні болі нервово-м'язового характеру типу “каски”, “обруча”. Виразність невротичних проявів відповідає патогенності факторів, а також залежить від психологічних особливостей конкретного індивіда. Психологічними проекціями внутрішньоособистісної конфліктності при неврозах є:
   - афективна збудливість, що проявляється з одного боку в настирливій вимозі уваги й пещення з боку дорослих, навколишніх, а з іншого боку - у крайній уразливості, конфліктності, злостивості, негативних реакціях, відкритій агресивності;
   - деспотичні вимоги при прагненні досягти своїх цілей;
   - при негативних впливах - загальмованість, сензитивність;
   - слабка соціальна адаптація на тлі непевності;
   - самозахист у вигляді або реакції захисту і пристосування, або у вигляді афективного спалаху.
   Підвищена тривожність зазвичай поєднується у таких школярів з повним невір'ям у свої можливості, острахом, що в потрібний момент не вистачить сил і здібностей для рішучих дій. Тому майбутні виступи, іспити й перевірки їх особливо лякають і турбують.
   Однієї з домінуючих рис дітей-невротиків є їхня надмірна залежність від схвалення або симпатії з боку інших людей. Є помітне протиріччя між їхнім бажанням одержати любов від інших і їхньої власної здатності живити це почуття. Внутрішня незахищеність, почуття неповноцінності й невідповідності можуть проявлятися в безпідставній переконаності у своїй некомпетентності, дурості, непривабливості.
   Страхи й побоювання із приводу майбутнього змушують їх знову повертатися до аналізу своїх і чужих вчинків, постійно оцінювати правильність своїх дій і можливі дії інших сторін, болісно шукати найкращі варіанти поводження. Це прагнення до самоаналізу, до нескінченного інтелектуального конструювання оптимальних варіантів поводження приводить до того, що вони не можуть зупинитися на якому-небудь одному варіанті рішення, зробити остаточний вибір. Проте, коли обставини примушують їх зробити вибір, то виникає нове занепокоєння, тому що ухвалене рішення повинне бути негайно, невідкладно реалізовано.
   Усі відтягнення і відстрочки нетерпимі й погано переносяться, є приводом для нових тривог та хвилювань. Захистом від хронічної тривоги стає педантизм, який поступово формується. Суворе дотримання заздалегідь розроблених правил рятує від несподіванок і непередбачених випадків, робить майбутній хід подій менш невизначеним, більше передбачуваним, що зменшує почуття непевності й тривоги, дозволяє заощаджувати сили. Стереотипний спосіб життя є найбільш типовим способом компенсації. У звичних, регламентованих умовах життя вони зберігають високу продуктивність діяльності й гарну адаптацію. Тому ці особи найчастіше є активними прихильниками нормативних форм поводження й регламентації життя. У них рано формуються акуратність, обов'язковість, почуття обов'язку й відповідальності. Вони пред'являють високі морально-етичні вимоги до себе та до осіб, з якими взаємодіють.
   Боязкі й сором'язливі, тактовні й делікатні, вони стають настирливими і незговірливими у своїх наполегливих вимогах точного дотримання всіх формальностей. Будь-який відступ від звичного, перевіреного способу дії не тільки підсилює тривогу й занепокоєння, але сердить і дратує, особливо, якщо порушниками порядку виступають підлеглі, залежні від них особи.
   Небезпека цих змін криється не у важкості або невиліковності (невроз піддається корекції), а у самому ставленні до свого стану. Більшість батьків просто не звертають уваги на перші ознаки неврозів або нервових розладів у своїх дітей, деякі - ставляться досить поверхово (“саме пройде”), і лише незначна частина вживає реальні дії для виправлення становища. За даними Міністерства Охорони здоров'я в шкільному віці погіршення здоров'я яскраво виражено. За останні десять років число школярів із хронічною патологією зросло в 1,5 рази. Нервово-психічні розлади займають рангові місця у структурі паталогій дітей шкільного віку. Найбільш значне збільшення частоти патологічних станів відзначається у вікові періоди 7, 10, 12-17 років, що характеризуються інтенсивною перебудовою організму й зниженням його адаптивних можливостей.
   Якщо дитині в дитинстві батьки постійно присвоювали потенційні антигуманні ярлики, то рано чи пізно вона починає у це вірити. Але спочатку всередині дитини відбувається конфлікт, оскільки вона знає, що не настільки пошана, що намагається порадувати своїх батьків, учителів, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитину під свої мірки. У здивуванні і безпорадності часом опиняється дитина перед гнівливістю людей старшого віку. Із цього конфлікту “випливає” нервова напруга, з якою дитина часто не може впоратися самостійно.
   Можливі два варіанти вирішення дитиною цієї проблеми: або вона пристосується під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушена шукати механізм захисту власного “Я” доступними для неї способами; або вона буде пручатися, що породить безліч конфліктів із учителями й батьками. І те й інше неминуче призведе до підвищеної нервової напруги, а якщо дорослі не змінять свою “виховну політику”, то в дитини виникне нервовий розлад, невроз, який підростаюча людина понесе із собою в доросле життя.
   Неповноцінність, що виникає в аналогічних ситуаціях дитинства, залишається довічним психологічним утворенням людини.
   Неврози можуть виникати в різному віці. Вони є найбільш розпоширеним видом психічних деформацій. їхня поширеність - 15 %, тобто кожен десятий школяр страждає на невроз. За даними В. Гарбузова, А. Захарова, Д. Ісаєва (1977), чим молодша дитина, тим коротше в неї латентний період неврозу. Невротичні тики й енурез виявлялися звичайно через 2-7 днів й, рідше, у той же день психічної травматизації. Неврози виникають у жінок частіше, ніж у чоловіків. Спадковість не грає провідної ролі. Іноді неврози можуть носити масовий характер.
   Судячи з масштабу поширення цього явища, у недалекому майбутньому нам загрожує невротизація населення. Суспільство, що складається здебільшого з невротиків, не зможе гармонійно й цивілізовано існувати надалі.
   Сучасна родина являє собою не застиглу соціальну організацію, а динамічну мікросистему, що постійно перебуває в діалектичному розвитку. Загальновідомі певні зміни, що відбулися в структурі родини: зменшення розмірів родини й кількості дітей, зменшення ролі старшого брата й сестри, зникнення різкої диференціації між членами родини в цілому, зростання зайнятості батьків, ріст числа розлучень, неблагополучних родин. Сюди ж можна додати й змішання статевих ролей у суспільстві: стає усе більше помітною фемінізація чоловіків й, навпаки, маскулінізація жінок. Чоловіки усе більше відстороняються від виховання власних дітей. Процес становлення нової родини важкий і хворобливий, тому що нові ролі ще не до кінця освоєні. Безліч родин розпадається, не перейшовши п'ятирічний рубіж існування. Прикро, що саме діти, найчастіше за все, розплачуються за помилки дорослих.
   Родина є першою інстанцією залучення дитини до людського світу, і від неї залежить психічне здоров'я дітей. Вона може брати активну участь у процесі подолання травматизації, визначаючи ступінь чутливості дитини, її здатність до протистояння й вибір способу подолання патогенної ситуації, виступає як фактор сенсибілізації до психічної травми. У деяких випадках негативні реакції родини стимулюють травму, роблять її більш важкою, утруднюють її ліквідацію. У результаті таких дій травма “хроніфікується”, закріплюється, несприятливі її наслідки акумулюються в стійкий невроз і відповідні прояви внутрішньоособистісної конфліктності.
   Причини складних взаємин між батьками й дітьми, підвищеної нервозності дітей, полягають в неспроможності батьків, їхній нездатності виконувати гендерні обов'язки. Така родина виявляється безпосереднім джерелом травматизуючих переживань. Сучасні батьки намагаються, якомога раніше перекласти виховання власної дитини на дитячі установи, займаючись тим часом власною кар'єрою й особистим життям, а це не сприяє здоров'ю дитини у всіх аспектах.
   Діти несуть у доросле життя той стереотип стосунків, що закладається в дитинстві. Якщо маля часто бачить сварки батьків, то згодом приймає їх за норму життя, виробляє звичку до подібних стосунків. Ставши, у свою чергу, батьком, підсвідомо реалізує закладені в дитинстві стереотипи у власній родині.
   Причини дитячих неврозів закладені в недосконалості сімейних стосунків. Проблема стає схожа на замкнуте коло: батьки несуть зі свого дитинства свої страхи, проблеми, перекладаючи їх на плечі підростаючих дітей, ті, у свою чергу - на плечі своїх дітей.
   Велике значення надається пренатальному періоду. Важливо, наскільки дитина буде бажаною, у якому стані перебуває сама родина на момент появи дитини.
   Ніхто не вимагає досконалості від батьків, усі мають право на помилки, але багатьох з них можна було б уникнути. Для початку необхідно вирішити власні проблеми й проблеми взаємин у родині. Ясне розуміння такого рішення в майбутньому гарантує й психічне здоров'я дитини в родині, а так само й те, що більшість проблем не перейдуть марним багажем у життя наступних поколінь.
   Надлишок невиправданої уваги, порушення почуття міри може породити в дитині невпевненість у власних силах, різні комплекси, призвести до виникнення неврозу. Адекватне ставлення до віку дитини припускає прийняття батьками темпів дорослішання власних дітей. Причини дитячої внутрішньоособистісної конфліктності часто криються не в недосконалості дитячої природи, а в помилках виховання. Багато батьків сприймають власну дитину, як ще один шанс для втілення власних амбіцій і нереалізованих можливостей. Деякі водять своїх дітей по лікарях, допитуючись, чому у дитини тик, енурез, заїкання, страхи, говорять про сторонні причини захворювання. Але дуже часто першопричина закладена в них самих, неспроможності їх як батьків.
   Спровокувати вихід неврозу “на поверхню” може незначний напружений момент: підземний поштовх, гавкіт собак, різкий сигнал машин, несправедливість учителя. Основа неврозу формується у ранньому дитинстві.
   Етимологічну причину неврозу варто шукати в інфантильних фіксаціях на фантазіях і звичках, які характеризуються несвідомим застряганням (зацикленням) лібідо на них. Спочатку Фрейд визначав лібідо як психічну енергію сексуального потяга, але з часом, це розуміння розширилося, і лібідо позначило енергію потягів (любов до батьків, дітей, до себе, людинолюбство). З більш ширшої точки зору лібідо розумілося К. Юнгом як бажання, А. Бергсоном як життєва енергія (elan vital). Процес розвитку лібідо триває до зрілого віку і пов'язаний із постійним удосконалюванням пристосування до зовнішнього світу. Коли під час цього процесу лібідо зустрічає якусь перешкоду, відбувається його нагромадження (акумуляція), що звичайно викликає підвищені зусилля для її подолання. Якщо ж перешкода уявляється непереборною і дана особа перед ним пасує, то нагромаджене лібідо спрямовується назад (регресивно). Замість того щоб прагнути до підвищеного зусилля, лібідо відмовляється від майбутнього завдання й повертається до колишнього стану. Зворотній напрямок лібідо спостерігається при розчаруванні, втраті цінностей, невдалому шлюбі, небезпеці, коли регресивно пожвавлюються образи давнього минулого: батьків, рідної домівки, подій дитинства. Якщо усунути перешкоди з життєвого шляху, то вся система інфантильних фантазій руйнується.
   Говорячи про генезис неврозів, варто звернутися до проблеми конфліктів між обов'язком і бажанням, потягом і ситуацією, що перешкоджає його задоволенню. Конфлікти можуть бути різними. Розуміння генезису змін вимагає аналізу різної психологічної природи цих конфліктів і з'ясування, за яких обставин і соціальних умовах ці конфлікти виявляються джерелом хворобливого утворення. Відповідь на це питання пов'язане з особливостями психіки школяра, що, вступаючи у взаємини із навколишнім світом, як активний суб'єкт у відповідності зі своїми потребами, ставить собі перед собою завдання, прагне й бореться за досягнення своїх цілей.
   Відома невідповідність між потребами й можливостями їх безпосереднього задоволення є істотним моментом у розвитку особистості: невідповідність мобілізує нашу діяльність, змушує напружуватися, активізує нас. Досягнення поставленої мети вправляє й розвиває наші нервово-психічні функції. Учорашнє “протиріччя” сьогодні зникає, досягається поставлена мета, у зв'язку із психічним ростом підвищується рівень потреб, це спричиняє нові цілі й нові завдання. Отже, саме протиріччя або невідповідність між потребою й можливістю її задоволення, метою й можливістю її досягнення приводить до психоневрозу тільки тоді, коли воно продуктивно не дозволяється: ціль не досягається і потреба не задовольняється, зазнають краху плани, руйнуються надії, втрачаються контакти із близькими людьми, погіршується становище, знижуються можливості й т.п.
   Проте не завжди невдачі й потрясіння породжують невроз і внутрішньоособистісну конфліктність. Ситуації, за яких протиріччя здобувають неоднозначний характер:
   - по-перше, в одних випадках патогенність протиріччя стає джерелом, в основному, особливості особистості, які переповняють життя створеними ними ж самими труднощами, як це буває в осіб агресивних, претензійних, впертих, примхливих, сенситивних і т.п. У школярів із недоліками характеру життя виявляється сповненим зіткнень із людьми, і це призводить їх до неврозу. Навіть звичайні життєві колізії або утруднення є, у силу агресивної претензійності або чутливості цих осіб, постійним джерелом важких конфліктів і переживань;
   - по-друге, для розуміння патогенного протиріччя необхідно врахувати не тільки питання про потреби, але й про засоби активного впливу і шляхи досягнення цілей, які можуть при певних обставинах бути набагато нижче рівня потреб або домагань особистості, а в протиріччі, що створилося, вона не може знайти раціонального, продуктивного виходу;
   - по-третє, реальність не уявляє пасивного об'єкта впливу. Вона активно перешкоджає й допомагає суб'єктові. Дає йому засоби і можливості й у той же час пред'являє до нього високі вимоги;
   - по-четверте, не можна не врахувати те, що в низці випадків об'єктивні умови роблять протиріччя таким, що не мають розв'язку, потребу такою, яку не можна задовольнити, ціль недосяжною. Виникає вже питання не про дозвіл завдання й подолання труднощів, а про визнання і підпорядкування реальної необхідності. Тут потрібен певний фонд психічних засобів для того, щоб зрозуміти неминучість відмови й знайти нові шляхи в житті, але для багатьох це завдання виявляється непосильним.
   Далі створюється своєрідне протиріччя самого афективного тла в зав'язці зміненого стану. Це протиріччя одночасних афектів любові й ненависті, стенічного агресивного самоствердження і астенічної непевності, гніву та страху.
   Нерозв'язність протиріччя сягає корінням в співвідношення об'єктивної необхідності й суб'єктивних якостей особистості, у протиріччі логіки та афекту, у протиріччі самого афекту.
   В умовах недозволеного протиріччя, блокади раціонального і продуктивного шляхів, у величезній мірі наростає нервово-психічна напруга школяра, найбільш яскравою й помітною стороною якої є афективна напруга. Вона, у свою чергу, загострює невідповідності, підсилює труднощі, утрудняючи раціональне рішення, створюючи конфлікти, підвищуючи нестійкість і збудливість людини, поглиблюючи й болісно фіксуючи переживання. Довгостроково зберігаються афективно забарвлені групи установок, що відбивають глибоке психічне переживання, що травмує: насильство, жорстокість, убивство, землетрус. Вони значно сприяють виникненню неврозів. Непереборна особистісна потреба в ліквідації ситуації, яка склалася, приводить до внутрішньоособистісної конфліктності.
   Неврози викликають і ситуації, за яких в учнів відбувається наростання емоційної напруженості під впливом частих коливань подій то в один, то в інший бік. Патогенними можуть стати індиферентні подразники, якщо вони набудуть нового інформаційного значення, збігшись в часі з тими чи іншими змінами в організмі (страх, блювота), і почнуть відтворювати ці зміни за механізму умовного рефлексу.
   “Вибір” тієї або іншої форми неврозу багато в чому залежить від типу ЦНС: психастенія виникає переважно в учнів з розумовим типом, істерія з “художнім”, неврастенія із середнім, інші варіанти неврастенічних станів (депресивний невроз, невроз очікувань, невроз страху) є по суті справи похідними від цієї “тріади”. Необхідно враховувати статеві, вікові особливості неврозів, оскільки для кожного періоду життя є свої “ключові переживання”, свої психологічні конфлікти, знання й класифікація яких можуть зіграти істотну профілактичну роль.
   Іншим фактором внутрішньоособистісної конфліктності й неврозів, що породжують почуття небезпеки, є наша реальна небезпека в економічній і соціальній областях.
   Отже, можна стверджувати, що протиріччя саме по собі не створює неврозу. Нераціональне й непродуктивне вирішення протиріч, суб'єктивний, ірраціональний, пов'язаний з підвищенням афективності спосіб переробки, виступають умовами розвитку внутріособистісної конфліктності дітей шкільного віку. Афективна напруга, у свою чергу, не означає ще психоневрозу, але коли вона дезорганізує психічну й соматичну діяльність дитини, то стає безпосереднім чинником виникнення такого паталогічного стану, як невроз.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com